Новини одним рядком:

22 січня – кобзар Тарас Компаніченко заслужив – народного артиста України, а Едуард Драч – орден 3-го ступеня

22 січня – концерт Хореї Козацької " Од синього Дону до сивих Карпат", Київ, Будинок звукозапису

23 січня – зустріч з письменницею, бардом – Лідією Гольонко,  Рівне, майдан Незалежності, 5, книгарня «Дружба»

25 січня – вечір пам’яті Володимира Висоцького, Миколаїв, Науково-педагогічна бібліотека 

26 січня – концерт Василя Пиндика, Чернівці, вул. Українська, 30 (Зал органної та камерної музики)

27 січня – повторний концерт до дня народження В.Висоцького, Харків, вул. Жінок Мироносиць, 10, Будинок вчених

29 січня – вечір, присвячений Дню пам’яті героїв Крут, Колонна зала Київради (вул. Хрещатик, 36)

31 січня – день народження Григорія Вагапова, автора пісень із Києва (дует “Вперше Чую”) 

1 лютого –  концерт концерті «Відкриті небеса», Київ, вул. Хрещатик, 50Б, центр Івана Козловського

1 лютого – день народження поета Євгена Маланюка (роки життя:1897-1968)

1 лютого –  концерт сумського Театру поетичної пісні «La Chanson» “Різдвяна зірка”, Київ, галерея Висоцький

2 лютого – «La Chanson» (С.Городничий, В.Сироватський, О.Скоробагатська, Я.Шифріна), Житомир, Дім укр. культури

 

 

 

Богдан-Ігор Антонич

 

Крутянська пісня

 

Спом’янімо в пісні славу Крутів,

Найсвятіше з наших бойовищ!

Крути! Крути! – смолоскип в майбутнє.

 

Крути! Крути! Це за Батьківщину

Стати муром, шанцем душ і тіл.

Крути! Крути! Мужньо, воєдино

Прямувати в найсвятішу ціль.

 

Крути! Крути! Час розплати близько,

Вже червоний ворог кари жде.

Крути! Крути! Вічне бойовисько

За майбутнє, за світліший день.

 

Крути! Крути! Мужність і посвята,

Вірність, що міцніша понад смерть

Крути! Крути! Горда і завзята

Кличе пісня і веде вперед.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.netbardlit@i.ua

 

Київ – сайт https://kiev.carpe-diem.events/calendar/9430395-vechir-pam-yati-geroiv-krut-ta-pisni-ukrainskoi-revolyucii-at-kiivska-miska-rada/

 

Вечір пам’яті героїв Крут та «Пісні Української революції»

 

29 січня 2019 року о 18.30 у столиці відбудеться вечір, присвячений Дню пам’яті героїв Крут.

Місце проведення – Колонна зала Київради (вул. Хрещатик, 36).

Вхід вільний.

 

У рамках заходу передбачено: показ відеокліпу, присвяченого подіям Української революції 1917–1921 рр; історико-мистецька частина; презентація спільного проекту Український інститут національної пам'яті, народного артиста Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька» – диску «Пісні Української революції».

 

Участь у заході візьмуть:

Volodymyr Viatrovych – Голова Українського інституту національної пам’яті;

Павло Подобєд – начальник Відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті;

Олег Коцарев – поет, журналіст, перекладач;

Сергій Пантюк – письменник, видавець, громадський діяч;

Taras Kompanichenko та гурт Хорея Козацька — Chorea Kozacky.

 

Ведуча вечора – Тетяна Шептицька, науковець, координатор «Безкоштовних курсів української мови» в Києві.

Організатори: Київська міська державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті, Українське незалежне видавництво Смолоскип, ГО «Український світ» («Безкоштовні курси української мови»).

 

 

Миколаїв – Ольга Золотухіна

 

Дорогие друзья и зрители,

Концерт Белой Вороны, посвященный памяти Владимира Высоцкого:

 

ДАТА: 25.01.

МЕСТО: Адмиральская, 31 - Научно-педагогическая библиотека, 1 этаж, правое крыло

НАЧАЛО: 18:00

 

 

Сайт https://kontramarka.ua/ru/event/vidkriti-nebesa-52487-75733.html

 

ВІДКРИТІ НЕБЕСА

01 февраля пт. 19:00

80 грн

 

Художественно-концертный центр им. Ивана Козловского

г. Киев, ул. Крещатик, 50Б

 

В українській традиції бардівська пісня називається «Співаною поезією», або «Авторською піснею». В концерті «Відкриті небеса», ви матимете можливість почути визначних представників цього жанру, а саме Ігор Жук, Едуарт Драч, Олександр Ігнатуша, Сергій Мороз та інші.

 

 

Сайт  https://www.facebook.com/groups/599706293412785/

 

Anna Kalyta поширила посилання.

 

Шановні друзі!

1 лютого о 19:00 в Галереї Висоцький на Воздвиженці з програмою «Зірка Різдва» виступить Театр поетичної пісні “La Chanson” (м. Суми). Це справжня подія для Києва і ми дуже очікуємо на колектив, який відзначає 20-річчя і який люблять не лише в Україні, але і в багатьох інших країнах. Чудові голоси та душі, глибока поезія, витончені ансамблеві рішення – все це не дає артистам Театру робити великі перерви між виступами. Ось і в Києві очікується справжнє різдвяне диво.

Бронюйте місця та приходьте! Адреса: Воздвиженська, 40.

Вартість квитків – 150 грн.

Тел. 067 684-05-87, E-mail: events.vysotsky.gallery@gmail.com

 

 

Сайт http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=84222

 

10 лютого в Києві, 15 – в Чернівцях: поетичний фестиваль "Віршень" мандрує Україною

 

17.01.2019 р.,

 

Фестиваль "Віршень" став мандрівним. Якщо раніше його головною локацією був Київ, то тепер він мандрує Україною. Поетеса, журналістка Тетяна Шептицька розповіла в ефірі "ДеньПРО" які міста відвідає "Мандрівний віршень" цього разу та як молодим авторам і бардам приєднатися до нього.

Ведучі: Марія Сизон, Роман Рудський

 

Поетичний фестиваль "Віршень", як розповіла Тетяна Шептицька, став мандрівним з минулого року.

"Тоді це був не тільки Київ, але ще й Чернігів. Цього року кількість міст розширюється: була Сміла, були Черкаси. 10 лютого "Віршень" знову буде у Києві, і після цього, 15 лютого – у Чернівцях", – анонсувала поетеса.

У фестивалю є своє коло поетів, які щороку беруть у ньому участь. Але молоді автори, наголосила Тетяна Шептицька, теж можуть долучитися до нього.

"Це і метри, такі як Іван Андрусяк, Борис Гуменюк, Артем Полежака, Іван Малкович, брати Капранови, і молоді митці. Фестиваль щороку шукає по регіонах нових авторів, бардів, поетів, – поділилась поетеса. – Вони спокійно можуть писати на фейсбук Сергію Пантюку, надсилати свої тексти. Він відбирає тих, хто чимось помітний, має оригінальний авторський голос. Ці люди отримають від нього запрошення і можливість дебютувати на "Віршні" у Києві".

Тетяна Шептицька додала, що кілька учасників для київського "Віршня" вже відібрали.

"Розкажу вам невеличкий секрет, уже відібрали одну авторку пісень з Києва, і одного хлопчину з Черкас. Дуже оригінальні, дуже нестандартні. Прізвищ називати не буду, це такий секрет "Віршня", який буде озвучено у Києві 10 лютого", – розповіла поетеса.

Заходи фестивалю "Віршень" відкриті і вхід на них безкоштовний, додала Тетяна Шептицька.

Нагадаємо, "Віршень" — український поетично-музичний фестиваль, заснований письменником, видавцем і громадським діячем Сергієм Пантюком. Вперше проведений у 1996 році у Чернівцях. З 2006 року проходить у Києві.

 

 

Суми – сайт https://tv.sumy.ua/u-sumah-kvartet-muzykantiv-organizuvav-blagodijnyj-kontsert-dlya-dopomogy-tovaryshu/

 

У Сумах квартет музикантів організував благодійний концерт для допомоги товаришу

 

21 Січень, 2019

Ігор Стрельцов

 

Благодійний концерт «Зірка різдва». Його влаштували музиканти сумського театру поетичної пісні «Ля Шансон» цієї неділі, щоб врятувати колегу з тріо «Чужасі». У Михайла Паламаренка, для якого збирали кошти, діагностували захворювання серця. Найближчим часом йому мають провести операцію в київському Інституті серцево-судиннох хірургії.  Керівник театру поетичної пісні «ля шансон» Віктор Сироватський, говорить:

 «Є пісні які ми співаємо всі 10 років, а є таких, а є такі що нових пісень багато. Зараз ми збираємо гроші для нашого товариша. Це співаюча людина – Михайло Паламаренко. Він співає під гітару, так як і ми, але йому зараз терміново треба допомагати – наближається операція на серці і тому треба гроші».

Вокаліста «Ля-шансону» Яна Шифріна, розповідає:

 «Ми театр поетичної пісні. Це пісня, яка сама по собі це ціле життя. Пісня яка починається, у якої є дихання, кульмінація, у якої є кінець і прожити її кожен раз заново це і є наше завдання».

Квартет «Ля Шансон» у незмінному складі виступає вже 20 років. Слово «шансон» – означає з французької – «пісня». Його найяскравішими представниками у Франції були Едіт Піаф, Джо Дассен, Жак Брель, Шарль Азнавур. Сумський квартет є дипломантами та лауреатами фестивалів бардівської пісні у Києві, Санкт-Петербурзі та інших містах України та зарубіжжя.

 

 

Сайт https://www.pressreader.com/

 

Олекса Бик, доброволець, поет, музикант

Ukrainskiy Tyzhden

25 Jan 2019

 

1 Наш навколовійськовий культурний простір не порожній, але проблема в тому, що заповнений він не мистецтвом. Трендовість війни породила колосальну кількість творчого продукту, який із нею пов’язаний, але не має соціально- культурної цінності. З погляду ідеології та пропаганди це прийнятно, а от якщо говорити про естетику, то проти ночі краще не згадувати. Так народжуються твори, де генерали керують операціями з палаючого танка. Пісні й вірші, переповнені убогими римами та ритмами тощо. Це не погано, просто не має стосунку до мистецтва. Хочете перевірити кількість вартісних творів — чесно спитайте себе, що з того всього залишиться в історії. Але, на щастя, це тимчасово. Глобальні й талановиті речі потребують терпіння, однак неодмінно будуть написані, наспівані чи відзняті.

3 Ремарк війну бачив переважно здалеку, але це не завадило йому написати кілька пронизливих романів про неї. Він вивів просту творчу формулу: якщо ти пишеш для людей, пиши про емоції, а не про події. Бо доля у всіх різна, а почуття однаково сильні. Саме тому цю війну в широкому сенсі виграють не військові, а поети та педагоги.

 

Пригадалася давня пісня барда про поетів. Упорядник

Олексій Бик

 

* * *

 

Не починайте довгих істерик,

Не відкривайте нових Америк,

Не відхиляйтесь вправо і вліво –

Це не суттєво і не важливо.

 

Дар – як наркотик чи недоречність,

Відповідальність за безкінечність,

Нову епоху, як естафету,

Мов на Голгофу несуть поети.

 

Знаки питання, крапки і коми

Вірять поету, більше – нікому

Петлі, отрути та пістолети

Знають поета, люблять поета…

 

Мередіани і паралелі –

Кожну секунду як на дуелі,

В душу і серце вганяють стріли

І генерали і дезертири…

 

Право на голос – свобода духу,

Саморуїна, саморозруха,

Ходить сволота різного лету –

Канули в Лету тільки поети…

 

 

Чернівці – сайт https://acc.cv.ua/affiche/all/26-sichnya-u-chernivcyah-koncert-vasilya-pindika-4671

 

26 січня — у Чернівцях концерт Василя Пиндика

 

26-го січня у Чернівцях за адресою: вул. Українська, 30 (Зал органної та камерної музики) о 16:00 розпочнеться концерт співака та музиканта Василя Пиндика.

Сивий та мужній козак з колоритними кобзарськими вусами та бандурою на плечах, вже багато десятиліть вірою та правдою служить славетним традиціям українського кобзарського мистецтва.


Заслужений артист України Василь Михайлович Пиндик поєднав у своїй творчості пісню та бандуру, слово та душу. 

 

 

Волинь – сайт https://www.volynnews.com/news/all/sviato-semy-artystiv-u-lutsku-vitaly-volodymyra-pavlika/

 

«Свято семи артистів»: у Луцьку вітали Володимира Павліка

23 Січня 2019

 

21 січня відзначив особисте свято знаний у творчих (і не тільки) колах лучанин Володимир Павлік – керівник Міжнародного проекту культурно-професійних обмінів, представник Європейського центру правової співпраці (м. Страсбург), член Національної спілки журналістів України, письменник. Також він є постійним відвідувачем і організатором світських імпрез у древньому Лучеську. А в теплу пору року його можна часто побачити у центрі й Старому місті «верхи» на велосипеді.
Досить оригінально, що замість біографічної довідки на обгортці своїх книг він подає, зокрема, знак Зодіаку – Водолій – та життєве кредо:

«Творіть спогади. Ігноруйте сірість. Перемагайте нудьгу. Не допускайте самотності. Відчуйте свою значимість. Цінуйте спілкування. Дійте результативно. Інвестуйте в дітей. Виховуйте почуття власної гідності. Будьте собою!»

Більшість із цих мимовільних настанов сучасникам були втілені 20 січня у Палаці культури Луцька, під час традиційної зустрічі учасників Міжнародного проекту культурно-професійних обмінів, що діє протягом 17-ти років. За цей час учасники проекту, за сприяння Володимира Павліка, відвідали 23 країни світу.

Зустріч, традиційно, відбулася у форматі концерту, який Володимир Павлік на честь свого Дня народження щиро подарував землякам.
Ведучим дійства став відомий волинський музикознавець, інтелектуал і журналіст, один із натхненників легендарного фестивалю «Оберіг» Василь Ворон.

Розпочав так зване «свято семи артистів» відомий автор і виконавець, лідер легендарних «Чорних черешень» Юрій Поліщук, який подарував гостям народний гімн «Волинь», авторства Олександра Смика.

Бардівську естафету у своїх виступах згодом підхопили неповторними акордами Едуард Драч із Києва, який тридцять років не виступав на сцені теперішнього Палацу культури, та Сергій Шишкін із Володимира-Волинського.

До слова, Сергій Євгенович нещодавно отримав звання Заслуженого діяча мистецтв України. Попри проблеми зі здоров’ям, він прийняв запрошення давнього друга Володимира Павліка і влаштував для лучан і для себе своєрідну музичну терапію. У перерві між композиціями спонукав утаємничених глядачів відгадати наступну пісню, що закономірна цій порі року – «Западенська зима».

На поетичну хвилю без музики перелаштував присутніх ще один товариш і однодумець винуватця дійства – наш земляк із світовим визнанням своєї творчості – Ігор Павлюк. Він прочитав, зокрема, і свіженький вірш-присвяту Володимиру Павліку.
Згодом співачка й композиторка Галина Конах, заручившись музичною підтримкою чорних і білих клавіш, виконала декілька авторських творів і відому ліричну композицію з репертуару Селін Діон.

Детальніше ж про своє професійне й особисте Володимир Павлік ділиться у книгах: «Овації, або Замальовки з натяком...» і «Гандзя». Їх мали змогу придбати усі охочі з автографом автора. Він також не приховав, що вже готує до друку третю, присвячену волинському скульптору, живій легенді Луцька – Миколі Голованю.

Музичну ж частину дійства довершив виступ оригінального й досі не чутого в Луцьку дуету «КоКо Меланж». Хоча один із його учасників неодноразово виступав на сцені Палацу культури. Так незвично назвали себе композитор, піаніст, радіоведучий, голова журі фестивалю «Оберіг-2018» Роман Коляда та співачка і фольклористка Анастасія Колодюк, створивши неповторну суміш стилів, яка, судячи з реакції присутніх, припала їм до смаку.

«Свята ніч, тиха ніч...». Зі святково прикрашеної сцени з імпровізованим вогнищем душевно залунали ці символічні відомі рядки як прощання з новорічно-різдвяними святами.


Світлана ЗОЗУЛЯ.

 

 

Сайт https://www.nasze-slowo.pl/news/u-krakovi-vidznachili-den-sobornosti-liturgiya-ta-kontsert/

 

Краків. День соборності: літургія та концерт

Світлана Мельник

23 Січень 2019

 

Музика у виконанні віртуозів: „Щедрик” Леонтовича, пісні Івасюка, романси Скорика; спілкування з земляками і навіть сльози смутку та радості. Цей справжній емоційно-мистецький вибух подарували Кракову організатори і учасники свята на честь відзначення Дня соборності України  і 100-ї річниці проголошення Акту Злуки УНР і Західноукраїнської Народної Республіки.

Урочистості розпочалися 22 січня вшануванням пам’яті воїнів, які поклали життя за Україну. Біля кургану померлих та інтернованих воїнів УПА та УНР (1918-1920 р.р.) в таборі №1 «Домб’є» на Раковицькому цвинтарі у Кракові відбулася поминальна літургія. Співробітники Генконсульства України в Кракові та представники української громади поклали квіти до меморіалу і запалили синьо-жовті лампадки.

Святковий вечір відбувся у Музеї японського мистецтва і техніки Манггха.

Присутніх привітав Генеральний консул України Олег Мандюк, історичний виклад-екскурс для гостей зробив професор кафедри Українознавства Ягелонського Університету Денис Пилипович. З привітальним словом виступив і спеціальний гість з Англії – всесвітньо відомий тенор, бандурист і поширювач кобзарського мистецтва Володимир Луців.

Апогеєм вечора став неповторний вишуканий концерт, в якому взяли участь солістка Силезької опери Світлани  Калініченко, квартет бандуристок “Львів’янки”, струнний квартет Львівської філармонії.

Надзвичайним відкриттям для багатьох глядачів стала українська співачка і скрипалька, володарка Гран-прі першого Міжнародного конкурсу українського романсу ім. Квітки Цісик Оксана Муха. “Співачка, яка співає серцем” підкорила серця і українських, і польських слухачів.

У виконанні талановитих українок прозвучали інструментальні версії народних пісень, всесвітньо відомого твору М.Леонтовича “Щедрик”, пісні Володимира Івасюка, романси Мирослава Скорика, твори зарубіжних композиторів.

“Такого чудового концерту тут ще не було,” – погоджувалися і розчулені українці, і приємно вражені польскі та іноземні гості, й самі організатори.

“Мамо, ти знову плачеш”, – говорить  дівчина до пані поруч. – Не можу не плакати. Ця музика лине просто в душу, ці пісні не можна не співати”.

Серед гостей свята були  Консули Генеральні та Гонорові, представники іноземних дипломатичних установ, керівництво Урядових установ Кракова та Малопольського воєводства, очільники провідних закладів науки, освіти, медицини, Суду та прокуратури, представники духовенства різних конфесій, численна українська громада Кракова та гості з України. Організатором події було Генеральне консульство України в Кракові.

Як відомо, 22 січня 1919 року проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.

 

 

Донеччина – сайт http://vp.donetsk.ua/gorod-region/gorod/71660-v-kramatorske-sostoyalsya-festival-konkurs-avtorskoj-pesni-vysota

 

В Краматорске состоялся фестиваль-конкурс авторской песни «Высота»

 

В Краматорске 26 января состоялся XII открытый межрегиональный фестиваль-конкурс «Высота» памяти Владимира Высоцкого. Фестиваль прошел на базе Школы искусств №1. В нем приняли авторы и исполнители из Краматорска, Константиновки, Николаевки, Александровки.

Проведение фестиваля поддержала ОО «Пенсионеры Краматорска», благодаря которой участники и победители были награждены памятными призами.

Директор ГДК «Строитель» и председатель оргкомитета фестиваля Наталья Кулинич поблагодарила ОО «Пенсионеры Краматорска» за помощь в проведении мероприятия, а также пожелала всем участникам творческого вдохновения и хороших песен.

А член жюри и председатель городской организации Партии пенсионеров Украины Виктор Руденко отметил, что «на песнях Владимира Высоцкого воспитывалось не одно поколение. Каждый из нас тогда хотел быть в чем-то похожим на него. Мы знали все песни этого автора и исполнителя, их тематика актуальна и сейчас. Высоцкий — это величина, и он навсегда останется в сердцах нашего поколения».

В ходе фестиваля звучали песни Владимира Высоцкого и авторские. Так, автор и исполнитель из Константиновки Виктория Карагичева порадовала зрителей своими песнями «Кружится осень» и «Мови різні, душа одна». А Елена Шапран из Николаевки навеяла зрителям лирическое настроение романсом «Мой рисунок».

Фестиваль открыл и новые имена. Так, дебютировал на сцене автор и исполнитель из Александровки Александровского района Сергей Комарницкий. Он спел песню Владимира Высоцкого «Солдаты группы «Центр» и авторскую «Старый дом». 

Жюри, под председательством директора Школы искусств №2 Анатолия Коргута, определило победителей. В номинации «исполнение авторской песни» победу одержал дуэт «Пароль-мир». Второе место заняла Елена Шапран и третье — Геннадий Дубров.

В номинации «исполнение произведений В. Высоцкого» первое место завоевал Сергей Григорьев, второе — Алексей Капсамун, третье — Геннадий Дубров.

Приз зрительских симпатий завоевал Сергей Григорьев, а Гран-при фестиваля — Олег Павлов. Им были вручены гитары.  Завершился фестиваль фотографией на память.

 

 

Сайт_https://mala.storinka.org/%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80-%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%8E-%D1%85%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D1%8E.html

 

Володимир Даник. "Пісенною хвилею..."

 

Кожен поет хотів би, аби вірші, ним створені, знайшли своє пісенне втілення, щоб поетичні рядки, написані ним, приходили до людей у суцвітті співучих голосів. Особливо, коли тема не може не хвилювати. Коли поет хоч трохи причетний до жанру пісні, то, прочитавши щойно створений вірш, уже помічає – тут може бути пісня. А ось чи вона буде – це вже питання… Треба, щоб знайшовся талановитий музикант, якого б вірш зумів схвилювати і який би написав мелодію до нього, який би зміг додати віршу, так би мовити, пісенні крила.

Автору цих рядків у цьому розумінні трохи легше, оскільки його літературна творчість починалася з авторської пісні. Що, власне кажучи, я і продовжую робити. Отож, побачивши, що вірш пісенний і знайшовши до нього мелодію, можеш узяти до рук гітару і виходити з піснею до читача. Але не все так просто. Інколи, прочитавши вірш, чітко розумієш – так, вірш і справді ж пісенний… Але не можеш не помічати – для музичного втілення цього вірша тільки голосу і гітари буде замало! Потрібні значно більші музичні можливості.

Вірші, приведені нижче, узято з книги «Українонько, доле моя...» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік). Це вірші так чи інакше тісно пов’язані з піснею. Або вірші пісенні, на основі яких пісня може народитися. Або вірші-роздуми про шляхи і долі творців української пісні.

Батьки у мене вчителі, отож і перший з наведених віршів, і вірш пісенний, присвячений високому і непростому учительському покликанню.

 

НА БЕРЕГАХ УЧИТЕЛЬСЬКОЇ ДОЛІ

 

А дні – потоком! Нібито незмінним,

Та як бурхлива хвиля – кожна мить.

Не раз, бува, до пізньої години

Над зошитами вчителька сидить.

 

Ідуть літа і зовсім не поволі –

Приносять радість і печаль, і біль.

На берегах учительської долі

Стільки тривожних, неспокійних хвиль!

 

А в зошиті – рядочок за рядочком!

Неначе тінь високого крила.

Дитячі очі – ніби колосочки,

Що їм би тільки сонця і тепла!

 

Ідуть літа і зовсім не поволі –

І не одна у буднів гостра грань!

На берегах учительської долі

Стільки бентежних мрій і поривань!

 

Вдивляється у очі юнь крилата!

Шукає до майбутнього мости.

Таки уміють вперто проростати

В дитячих душах зерна доброти.

 

Ідуть літа і зовсім не поволі –

І пролітають… ніби день один.

На берегах учительської долі

Стільки ще не подоланих вершин!

 

Нещодавно, 20 вересня 2018 року, у Черкасах, у обласній юнацькій бібліотеці імені В.Симоненка, пройшов мистецький вечір, присвячений пам’яті Сергія Руднєва. Поета. Барда. Спортсмена. Людини неординарної, людини залюбленої в українську пісню. Людину, для якої поезія – це доля. Для якої пісня – це спалах з глибин душі.

Отож наступний вірш – це присвята поету, якого вже нема поруч з нами. Але його віршовані рядки, його схвильовані пісні, які він так натхненно виконував у супроводі свого співучого баяна, залишилися з нами.

 

ВИСОТА  

 

             Сергію Миколайовичу Руднєву

 

Життя важке... Отож і в серці ран,

Можна сказати, дуже вже немало...

То ж і поет береться за баян,

Щоб нас укотре – пісня об’єднала!

 

І знов слова, що спрагло на уста,

Що так нестримно – мов атака з флангу...

Що головне у пісні висота –

Не статусу... о ні... творчої планки!

 

Історія України тісно пов’язана з українською піснею. І українські співці у минулому, і нині сущі піснетворці завжди намагалися зігріти вогнем своєї душі таке близьке і рідне їм слово – Україна... І якщо замислитися, то у кожному справжньому українському вірші, у кожній натхненній і талановитій українській пісні є щось неймовірно щире, є щось кобзарське. Бо у добре знайомому слові кобзарство – і глибина традицій, і нев’янучий цвіт пісень, які народжуються і звучать у наші дні.

Про це і вірш, приведений нижче.

 

*  *  *                              

 

Це, може, і милість... Та тільки – не царська!

Коли уже слово – мов цвіт... і крило!

Ми кажемо – пісня... А це в нас – кобзарське,

Що в генах крізь смуток і біль проросло.

 

Вчитайся в рядки, що – і дзвінко й крилато!

Щоб знову і знову збагнути в журбі

Так важко і щиро, так спрагло й затято:

Ми піснею – зрячі! А серцем  – сліпі...

 

А це все ж і спрага, і давня потреба!

Ото ж і в момент розтривожений цей –

Чи ти в мегаполісі... Чи серед степу...

А доля поета – це йти до людей!

 

Минають літа, але ж серцю буть – юним!

У ніжності весен, у повені слів.

І наші дороги – це струни... Це струни!

Отих... вже далеких від нас... кобзарів.

 

Творчість моя починалася ще у радянські часи з авторської пісні, пісні під гітару. Пісні російською мовою. Потім з’явилися і вірші. Теж російською. І цей факт легко зрозуміти. Працював я тоді інженером у науково-дослідному інституті. І хоч у моєму секторі більшість працівників була українцями, але розмови велися переважно російською мовою, Бо і документація, що нею користувалися і яку створювали, була російською.

Злам у творчості відбувся пізніше, коли я почав брати участь у народнопісенному колективі «Червона калина», де в основному учасниками  були працівники Черкаського заводу телеграфної апаратури  і НДІ «Акорд», де я і працював. Після цього у мене з’явилися і вірші, і пісні рідною мовою.

А керував «Червоною калиною» у той час Іван Миколайович Супрун. Людина, залюблена в українську пісню. Людина з дуже немалим досвідом роботи у мистецтві. Потім він став заслуженим працівником культури України. Іван Миколайович частенько на репетиціях чи на святкових зібраннях колективу брав до рук баян. Але треба сказати, що немало років у складі Черкаського народного хору він виступав, як бандурист. Отож такий інструмент, як бандура, йому особливо дорогий.

 

       І СУМУЮ, І РАДІЮ

 

                    Івану Миколайовичу Супруну

 

А буває і тиша зловісною,

Коли все надто чорним здається,

Але піснею, щирою піснею

Серце квітне і серце сміється!

 

Хоч і далеч буває похмурою,

Але ж серце – ясною зорею...

І сумую з своєю бандурою,

І укотре радію я з нею.

 

Я біду свою піснею вигою,

Бо в ній думи мої чорноброві!

Звідкіля ж у бандуроньки тихої

Стільки болю і стільки любові?!

 

Тільки серце в любові не кається,

Бо не все у житті удається.

Та тоді і бандурі співається,

Коли серце схвильовано б’ється!

 

Хоч і далеч буває похмурою,

Але ж серце – ясною зорею...

І сумую з своєю бандурою,

І укотре радію я з нею.

 

Україна – це слово святе для кожного з нас. Але Україну, яка вона була, яка вона є і якою буде, нам ще – відкривати і відкривати! Відкривати для себе українську пісню. Відкривати українську поезію. І відкривати власну душу – і українській поезії, і українській пісні!

 

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.

 

 

Київщина – сайт http://phm.gov.ua/?p=45960

 

«Соборність України: боротьба продовжується» – під такою назвою відкрилася

виставка в Центрі професійно-технічної освіти (Фоторепортаж)

22.01.2019

 

22 січня, у актовій залі Центру професійно-технічної освіти відбувся захід, приурочений до Дня Соборності України. Спеціально до цієї дати науковці заповідника відкрили виставку «Соборність України: боротьба продовжується».

Виставка умовно складається із кількох розділів: революційні події в Україні в 1917-1921 роках; 100-річчя проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР; Революція гідності; події на сході нашої країни.

У програмі заходу також було представлено культурно-мистецьку акцію «Обніміться ж, брати мої!», яка задекларувала своєю метою впродовж 2018-2019 рр. вишити «Рушник Великому Тарасу» (присвячена 205-й річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка). 

Зала була переповнена. На урочистості завітали заступник міністра аграрної політики та продовольства України Віктор Шеремета, міський голова Тарас Костін, його заступник Валентина Губенко, завідувач науково-дослідного сектору «Музею українського рушника» НІЕЗ «Переяслав» Наталя Заїка, письменник Роман Коваль, кобзар Тарас Силенко, композитор і громадський діяч Валерій Мартишко, викладачі місцевого педагогічного університету,  учасники Революції гідності, воїни АТО, волонтери – Інна Марченко, Людмила Романенко, Світлана Шевченко, Микола Швиденко, Олена Гичко та ін., учні і викладачі ЦПТО, шкіл міста, представники громадськості Переяслава.

За доброю традицією, яка склалась іще з часів Майдану, захід розпочали із виконання, акапельно, Державного гімну України. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять патріотів, які поклали життя за рідну країну.

Із вітальними словами до присутніх звернувся міський голова Тарас Костін, учасник Революції Гідності і модератор даного заходу Юрій Бобровнік та директор ЦПТО Микола Лопата.

Слово для виступу надали також дружині Ярослава Потапенка, який брав найактивнішу участь у Революції гідності та зібраннях «Майдану Переяславщини», Руслані.

Із цікавістю присутні слухали виступи кандидата історичних наук Олександра Колибенка, наукового співробітника заповідника НІЕЗ “Переяслав” Станіслава Дембіцького, кандидата політичних наук Віталія Коцура, воїна АТО Тараса Погурського, професора університету Миколу Корпанюка. Романа Коваля, волонтерів, які були свідками подій на Майдані та в зоні проведення АТО, а нині ООС. У багатьох виступах було згадано про доброго друга і побратима, який відійшов у кращі світи, Ярослава Потапенка.

Концертними номерами порадували зібрання юна співачка Ольга Шевчук, кобзар Тарас Силенко, бандурист Микола Товкайло, поетичним словом Валерій Мартишко та ін.

У рамках виставки відбулося живе спілкування  переяславців із безпосередніми учасниками Революції Гідності, АТО, волонтерського руху, науковими й громадськими діячами.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

Жодного дня без музики: як жив і творив видатний композитор Платон Майборода

http://www.umoloda.kiev.ua/number/3410/164/129674/

22.01.2019

Наталя ОСИПЧУК

 

У вирі повсякденних справ та одноманітних буднів ми забуваємо про важливі, навіть епохальні справи. Майже за Олександром Довженком: «Хтось бачить під ногами калюжу, хтось — зорі». Майже непоміченим залишився 100-літній ювілей композитора Платона Іларіоновича Майбороди, який, до речі першим серед представників свого цеху став лауреатом Шевченківської премії, отримавши її ще у 1962-му.

 

До консерваторії вступив не відразу

 

   Народився Платон Майборода 1 грудня 1918 року на хуторі Пелехівщина Глобинського району на Полтавщині у селянській родині. Усі домашні були безмежно закохані в пісню. Батько композитора закінчив три класи церковно-приходської школи, був творчо обдарованою людиною. Начитаний, залюблений у музику, навіть самотужки вивчив нотну грамоту та навчав інших. Разом iз братом Віктором майстрував музичні інструменти. 

   Не менш музично обдарованою була Одарка Єлисіївна, мама майбутнього композитора. Не дивно, що талант Платона Майбороди виявився у ран­ньому віці. Хлопець був активним учасником художньої самодіяльності, займався у музичному гуртку, самотужки вивчив нотну грамоту, оволодів грою на кількох музичних інструментах: мандоліні, домрі, гітарі. 

   Коли хлопцю доручили керувати шкільним музичним гуртком, поставився до цього з відповідальністю. Уже тоді Платон робив спроби самостійно писати музику. Проте жорстока реальність перекреслила всі плани. Під час Голодомору 1932-33 років сім’я змушена була переїхати до Запоріжжя. 

   Попри складний час, від своєї музичної мрії юнак не відмовився. Платон Майборода відвідував концерти місцевих артистів, вистави драматичного театру, оперні спектаклі. Платон вирішив вступити до Київської консерваторії, там у класі Левка Ревуцького вже навчався його брат. Проте перша спроба виявилася невдалою, у 1936 році до консерваторії Платона не прийняли. 

   Проте не помітити обдарованого юнака було неможливо. Тож не дивно, що член приймальної комісії Левко Ревуцький порадив йому піти до музичного училища імені Глієра. Там юнак учився з таким натхненням, що чотирирічний курс училища засвоїв за два роки. 

   Зрештою, саме 1938 рік став щасливим для майбутнього композитора. Платона Майбороду прийняли до Київської консерваторії, де він навчався у класі видатного Левка Ревуцького. Зрештою, саме наставник відіграв у житті Платона Майбороди вагому роль. Левко Ревуцький заохочував свого учня вивчати українську народну пісенність. Під час літніх канікул Платон брав участь у фольклорних експедиціях, виїздив у різні місця України, щоб записати зразки народної творчості. 

Син «ворога народу»

 

   У книжці «Платон Майборода: милий спомин на серці собі пов’яжи» упорядник, поет Микола Сом зібрав спогади всіх, хто знав і шанував незабутнього Платона Майбороду. Безцінні спогади подає дружина Маестро Тетяна Майборода, яка докладала чимало зусиль для збереження пам’яті про свого чоловіка. Вона нагадує, що батька Платона Майбороди було оголошено «ворогом радянської влади», «куркулем». Можна лише здогадатися, яке ставлення було до сина «ворога народу». 

   «Таких, як він, без жодної військової науки, неоперених і юних, радянські комісари кинули у кривавий і смертельний бій, — пригадувала Тетяна Майборода. — Боєць Майборода опинився у самому пеклі грізного побоїща, в діючій армії генерала Кирпоноса, котра боронила Київ у перші місяці війни. Як відомо, штаб фронту і сам командир потрапили в оточення і всі загинули в урочищі Шумейкове на рідній Полтавщині. Майже мільйонна армія, що складалася в основному з українського селянства, стала заручницею сталінської авантюри: «Ні кроку назад!».

   У полон потрапив не лише Платон, а й старший брат Георгій. Вони обидва гибіли в голоді й холоді за колючим дротом у «Хорольській ямі» — так називали люди той жахливий табір полонених».

   У 1945 році Платон Майборода керував військовим ансамблем пісні й танцю у Відні, звідки його за особистим проханням Левка Ревуцького повернули до Києва для завершення музичної освіти. Наставник був у захваті від свого музично обдарованого вихованця. Він казав: «Це був студент iз великими творчими перспективами. Його характеризували художня інтуїція і темперамент, прекрасна музична пам’ять». 

 

І пісню цю сніги не заметуть

 

   Після закінчення консерваторії впродовж 1947-49 років Платон Майборода викладав теоретичні дисципліни у Київському музичному училищі. 1948 рік став для композитора знаковим. Співпраця з Андрієм Малишком принесла нечуваний успіх їм обом, збагативши українську музичну культуру яскравими зразками. Майже всі 22 їхні спільні твори стали прикладом втілення української музичної традиції. 

   Згадаймо пісенні шедеври, які полонили серця не одного покоління українців: «Київський вальс» (до речі, тривалий час початкова фраза була позивними радіостанції «Промінь»); «Білі каштани», «Пісня про вчительку», «Ми підем, де трави похилі», «Ти моя вірна любов», «Колискова», «Пісня про козацькі могили», «Моя стежина».

   А в кого не завмирало серце, коли звучала всесвітньо відома пісня «Рідна мати моя»? Її, до речі, перекладено 18 мовами світу. Про дивовижну дружбу двох побратимів — Майбороду та Малишка теплі спогади зберегла Тетяна Майборода: «Андрій Малишко володів прекрасним голосом — ліричним баритоном, тонко відчував мелодію. Платон теж співав, але «для себе». Майже всі відомі композитори не володіли професійним співом. Та якось пізнього вечора в їхньому дуеті я почула незнайомі дві пісні: «Ще не вмерла Україна» та «Ой у лузі червона калина». Я була в захопленні, та мене відразу остудило печальне зітхання Малишка: «Танюшо! Не кажи нікому, що ти щойно чула. Ці геніальні пісні ще заборонені, ворожі нашій владі. Дожити би, щоб вони звучали...» 

   Як світлий спомин зберегла Тетяна Майборода історію створення «Пісні про рушник», яку в народі називали одним словом — «Рушничок». «Її мелодія визріла ще до появи кінострічки «Літа молодії», — згадувала Тетяна Майборода. — Було це так: режисер Олексій Мішурін познайомив Платона Іларіоновича з сюжетом кінофільму, де головний герой бере в дорогу вишитий рушник від матері. Композитор самостійно написав такі слова: 

Рідна мати моя, ти ночей 

недоспала,

В тихім шелесті трав ти 

мене сповила,

І в дорогу далеку ти мене на зорі 

проводжала

І рушник вишиваний на щастя, 

на долю дала.

 

   Ті слова першопочатку пісні композитор тихо наспівав у телефонну трубку до Малишка в санаторій «Конча-Заспа». Поет отой куплет практично залишив, замінивши, як тепер ми бачимо, лише другий рядок: «І водила мене у поля край села». Він майстерно, мов на полотні, завершив образ рушника — себто образ матері. 

   Прослухавши пісню у виконанні самого Малишка, її перший виконавець Олександр Таранець сказав: «Згадаєте мої слова: ця пісня облетить всю землю...» Говорячи народними словами, Таранець як у воду дивився. «Рушничка» поніс по світу видатний співак Дмитро Гнатюк. Українці всього світу сприймали ту ніжну і могутню пісню, як національну святиню, урочисто піднімалися, не стримували сліз при її виконанні». І, звісно, не залишають байдужими ці щемливі рядки Андрія Малишка, присвячені побратиму Платону Майбороді: «То не легко, друже, в суєслов’ї, де складна і де терниста путь, дати пісню з крові, із любові, що її сніги не заметуть». 

   Між побратимами, за спогадами сучасників, справді існував духовний зв’язок, який ніколи не переривався. У своїх спогадах Тетяна Майборода поверталася до далеких подій, які назавжди залишилися в її серці. У лютому 1970 року Андрій Малишко перебував на лікуванні, тож друзі прагнули хоча б якось його розрадити. Малишків друг Платон Майборода теж вирішив підтримати поета, попросивши дружину укласти та упорядкувати збірку пісень на слова Малишка. До того видання Платон Майборода написав надзвичайно теплу передмову.

   «Малишко тихо, але радо відказав: «Танюшо! Я вам дякую обом. Обніми і поцілуй за мене рідного Платошу за його велике серце», — згадувала Тетяна Майборода у розмові з Миколою Сомом. — А 17 лютого Малишка не стало... Вже по смерті нашого поета Платон довго й сумовито нахилявся над останніми рядками, що були написані прощальною сльозою. Там поезія і музика стоять на рівній висоті». 

   Плідно також працював Платон Майборода з поетами М. Рильським, В. Сосюрою, Д. Луценком, В. Симоненком, В. Юхимовичем; писав твори на поезії Т. Шевченка, Лесі Українки. Його пісні виконували відомі співаки Н. Матвієнко, Є. Мірошниченко, Д. Петриненко, Д. Гнатюк, А. Мокренко. Творчість Платона Майбороди популяризували тріо сестер Байко, чоловічий дует П. Кучмій і А. Бойко, а концертмейстером багатьох концертних програм була Е. Пірадова. А ще Платон Майборода написав музику до 17 кінофільмів кіностудії ім. О. Довженка — «Гроза над полями», «Літа молодії», «Дмитро Горицвіт», «Люди не все знають», «Долина синіх скель», «Абітурієнтка». 

 

Найбільша пошана — пісні

 

   «Жодного дня без музики» — таким було життєве кредо Платона Майбороди. Ніколи не лишався осторонь людської біди, прагнув допомогти, чим міг. Таким він залишився у пам’яті всіх, хто його знав. «Над усе любив добірне товариство, своїх земляків і друзів, часто ходив на людні базари, де охоче спілкувався з колоритними і працьовитими селянами, — пригадувала Тетяна Майборода. — Він бував і ніжним, і тривожним. А найбільше сердився, коли стрічав людину без високої національної гордості». 

   У пам’яті дружини збереглися ці ліричні рядки, які нагадують про святе та справжнє почуття — любов:

Обніми, поцілуй на прощання,

Бо далека в житті простелилася путь.

Не забудь світлих днів молодого 

кохання,

Ти ніколи мене не забудь,

Не забудь — не забудь...

 

Минають роки, та пісні Платона Майборода торкаються найпотаємніших струн нашої душі. На жаль, нечасто звучать. Ще напередодні 90-літнього ювілею літератор Аркадій Музичук порушував важливу тему щодо відзначення та гідного пошанування Платона Майбороди. Йшлося, зокрема про те, що так і не були виконані обіцянки чиновників заснувати премію імені Платона Майбороди «за створення кращої пісні року з присудженням її в день народження композитора — 1 грудня». Так і не було засновано стипендію імені Платона Майбороди «для кращих студентів-відмінників» у Київському інституті культури (нині Національний університет культури і мистецтв). Промайнуло десятиліття, а видання зібрання творів композитора так і лишилося мрією. 

...Та допоки звучатимуть «Білі каштани», «Київський вальс», «Моя стежина», ми завжди почуватимемося духовно багатими. Тож будьмо вдячними за це щастя незабутньому Платону Майбороді.