Новини одним рядком:
25 вересня – концерт Анни Калити і Ольги Артеменко у київському КАП “Дом”
26 вересня – презентація поетичної книжки Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу», Харків, книгарня “Є”
27 вересня – 2-й рок-фестиваль “Дунайська Січ” в Ізмаїлі Одеської області
29 вересня – лекція «Аркадій Любченко: життя, доба, діярій, жадоба», Харківська бібліотека ім. В. Г. Короленка
1 жовтня – Буккросінг дитячої книги в Харківському Літературному музеї
9-10 жовтня – ювілейні заходи до 130-ї річниці від дня народження поета Володимира Свідзінського у Харкові
Володимир Свідзінський
* * *
Так я між вами живу, одинокий в притаєних думах,
Як на торговищі в місті випадком посаджене древо:
Чи обкидається бростю, чи листя скровлене ронить,
В вирі юрби клопітної ніхто не зважає на нього.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Харків – Літературний музей
«Видавництво Старого Лева» та Книгарня «Є»
Субота, 26 вересня
Початок о 18.00
Книгарня «Є»
Харків,
вул. Сумська, 3
«Поезія наживо» з Любов`ю Якимчук
Презентація поетичної книжки «Абрикоси Донбасу»
Про любов і абрикоси, відчуття дому і батьківщини, про Донбас і про Україну, поезію і біль, перетворення, мовчання, говоріння, про розкладання поезії на рими і на ритми. Про все це і про те, що «там, де не ростуть абрикоси, починається Росія» - на зустрічі з поетесою Любою Якимчук та на презентації її збірки «Абрикоси Донбасу», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Спробувати «Абрикоси Донбасу» Люби Якимчук на смак, слух і на дотик можна буде у Харкові в суботу, 26 вересня, у Книгарні «Є» (вул. Сумська, 3). Початок о 18:00. Вхід вільний.
«Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями, - пише про свою збірку Любов Якимчук. - Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров‘ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».
«Книга Люби Якимчук сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана, - пише про «Абрикоси Донбасу» Сергій Жадан. - Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов».
Любов Якимчук - поетеса, прозаїк, сценарист, журналістка. Народилася у Луганській області у м. Первомайськ. Закінчила факультет української філології Луганського національного університету, а також маґістеріум Києво-Могилянської академії. Була стипендіаткою польської програми Gaude Polonia. Разом із джазовим контрабасистом Марком Токарем створюють спільні музично-поетичні проекти, серед них – «Жінка, дим і небезпечні предмети», «Дзеркала», «Донбас і контрабас» та «Абрикоси Донбасу». Авторка книжок: «У чотирьох стінах (набір шпалерів)» (СамВидав-ТиВидав, 2007), «, як МОДА» (Каменяр, 2009), «Абрикоси Донбасу» (Видавництво Старого Лева, 2015».
Друзі,
29 вересня о 16.00 у Залі нових надходжень Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка відбудеться лекція дослідника з Торонто (Канада) Марка Царинника «Аркадій Любченко: життя, доба, діярій, жадоба».
Щиро запрошуємо!
Вхід вільний.
Жовтень у Літмузеї
Щоп'ятниці – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
1 жовтня, 13.00 – Буккросінг дитячої книги в Літмузеї
9-10 жовтня – ювілейні заходи до 130-ї річниці від дня народження Володимира Свідзінського:
9 жовтня, 11.20 – відкрита лекція Елеонори Соловей (Київ) "Володимир Свідзінський: проблеми майбутньої наукової біографії" /Харківський педагогічний університет (вул. Блюхера, 2)/
9 жовтня, 15.00 – вечір пам'яті митця та презентація нового видання його поезій "Таємниця творчості В.Свідзінського" /Клуб письменників (вул. Чернишевська, 59)/
9 жовтня, 18.00 – дискусія "Митець-влада-війна" у виставковому просторі "Будемо жити!" /Харківський літературний музей/
10 жовтня, 9.30 – екскурсія "Харківськими адресами Свідзінського" (реєстрація за телефонами
063-474-93-75, 068-314-53-72 або ел. адресою 162@ukr.net.)
15 жовтня – Всеукраїнська наукова конференція «Зникомий Винниченко: постать митця в літературі, театрі, історії, політиці та журналістиці» з нагоди 135-річчя від дня народження митця /Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна/
16-17 жовтня – міжнародна наукова конференція «Святі Борис і Гліб у національній культурі та суспільній думці: досвід 1000-річної присутности в українській історії» /Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр/
16-17 жовтня – міжнародна науково-практична конференція «Культ чи культура: ціннісні зміни у суспільній свідомості і соціокультурна місія музеїв»
28 жовтня – Всеукраїнська наукова конференція «Йогансенівські читання» /Харківський літературний музей/
31 жовтня, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
Виставки
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«“Будемо жити!” (світова література про війни ХХ століття)»
Експонати виставки – це твори світових класиків про війну, артефакти та фото із зони бойових дій на Сході України. Вони створюють атмосферу причетності кожного до сучасної війни в Україні, а також включають трагічне сьогодення у мілітарний контекст ХХ-ХХІ ст.
«Фантастична книга»
Майкл Фарадей говорив про те, що наука виграє, коли її крила розкуті фантазією. Ця думка надихнула на створення простору, де фантастичні мрії та ідеї письменників крокують поряд із справжніми винаходами. У кабінеті шаленого професора КрейзіФорда оселились і книжки фантастів Едгара По, Жуля Верна, Герберта Уеллса, Айзека Азімова, Роберта Хайнлайна, Артура Кларка, і водночас – несподівані наукові факти.
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Коло мовчання Свідзінського...
Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження Володимира Свідзінського – українського поета, перекладача, життя і творчість якого пов'язані з Харковом. На жаль, ми мало знаємо про цього автора, в одній із поезій якого є рядок "Обчеркнений колом мовчання..." Побути коло митця (розірвати коло - послухати мовчання) дадуть змогу ювілейні заходи 9-10 жовтня.
Харківський літературний музей, кафедра української та світової літератури ХНПУ імені Г. С. Сковороди, обласна організація Спілки письменників за участі літературознавців і всіх поціновувачів поезії запрошують відзначити цю дату.
9 жовтня
об 11.20 у Харківському педагогічному університеті (вул. Блюхера, 2, корпус "В", аспірантська зала) відкрита лекція Елеонори Соловей (Київ) "Володимир Свідзінський: проблеми майбутньої наукової біографії".
о 15.00 у Клубі письменників (вул. Чернишевська, 59) вечір пам'яті митця та презентація нового видання його поезій "Таємниця творчості В.Свідзінського".
о 18.00 у Харківському літерному музеї (вул. Фрунзе, 6) дискусія "Митець-влада-війна" у виставковому просторі "Будемо жити!"
10 жовтня
о 9.30 екскурсія "Харківськими адресами Свідзінського". Місце зустрічі – центральний вхід до Південного вокзалу (реєстрація за телефонами 063-474-93-75, 068-314-53-72 або ел. адресою 162@ukr.net.)
Долучайтеся до події та слідкуйте за оновленнями!
Одеса – Георгій Матвіїв
Доброго дня, пане Петро!
Дякую Вам за просвітницьку діяльність.
Зовсім недавно я з метою популяризації бандури відкрив новий канал на Ютубі, де регулярно будуть викладатися якісні бандурні кліпи з каверами на відомі мелодії. Особливі їх полягає в тому, що абсолютно всі звуки у ролику виконані особисто мною на бандурі.
Пропоную переглянути перший з цих кліпів:
https://youtu.be/Ht9UJhBSwo8
Маю до Вас прохання розіслати це відео (саме цей лінк) якомога більшій кількості людей.
Я зі своїми колегами створював цей та інші ролики виключно за свої кошти та без підтримки спонсорів, і головна винагорода це глядацька увага, а саме кількість переглядів.
Тому сподіваюсь на Вашу інформаційну підтримку та увагу Ваших глядачів.
Світловодськ – Віталій Асауленко
Лови, Петре, тему. Може вліпиш до свого літопису.
Вадим СТЕПАНЕЦЬ
svet-life.com.ua
НА ХРЕЩАТИКУ НА НАШОГО БАРДА НАПАЛИ ЗОМБІ
Співець потойбічного світу, наш земляк-світловодець і мій колега-журналіст та бард Віталій Асауленко мав задоволення (як він сам сказав) взяти участь у фестивалі «Пісні з КҐОКОРу на Хрещатику-2015». По поверненні я з ним і поспілкувався…
- Віталію, що то за КҐОКОР і чому на Хрещатику?
- Я й сам не знаю, як розшифровується та абревіатура. Наскільки мені відомо, це якийсь криворізький металургійний комбінат. Але я добре знаю такого собі Олександра Лазарєва-Криворозького. Він є вихідцем з цього комбінату, а також – популяризатором авторської пісні в Україні. Вже кілька років поспіль Олександр, у співробітництві з херсонським Продюсерським центром Григорія Борзенка, організовує і проводить різні фести як у рідній Долинській, так і на узбережжі Чорного моря. Саме у Залізному Порту я з ним і заприязнився. І ось він та Григорій вирішили поширити свою творчу діяльність і на Київ, організувавши бардівські співи на головній столичній вулиці, куди мені й погукав Олександр.
- Ну і як твої потужні пісні жахів звучали на Хрещатику?
- Нормально звучали. Але, попри те, що вони пожвавили і примножили глядацьку аудиторію, особливого ентузіазму у організаторів вони не викликали?
- Це як!?
- Знаєш, і у нас є чимало «аноніруючих» на минулому громадян, мов, он раніше як гарно жилося – заводи працювали, все дешеве було і таке інше, і тому подібне. Тож, мені й здалося, що організатори також є такими ностальгуючими «таваріщамі». Що позначилося на відео-версії цього дійства - із трьох моїх пісень, що я заспівав на Хрещатику, до неї увійшла лиш одна… Посуди сам, переді мною один долинський бард співав про свій рідний КҐОКОР, називаючи його пам’ятником Совєтському Союзу. А коли я – в світлі агресії Московії проти України – заспівав, надіюсь, пророчу пісню про те, як українці допомагатимуть звільнятись від московського окупаційного ярма поневоленим народам останньої Імперії зла, мені зробили зауваження: ми, мовляв, мирні люди і пісні наші мирні і ми не збираємось бомбардувати Кремль. Значить, москалям, що вломилися у Донбас, можна в натурі малювати на своїх танках «На Кієв!». А ми, виходить «мірниє люді»?.. Тож, оцю і «Гастролі українського народного ансамблю у Нью-Йорку» вирізали, залишивши лиш одну - з таким собі «безвредним» філософським контекстом (Її наші читачі можуть переглянути на нашому сайті. Прим. авт.). Хоча саме «Гастролі…» викликали нечуваний фурор серед потойбічних створінь.
- Ти, що, духів викликав?
- Не духів – зомбі із розташованого неподалік кладовища на Лисій горі. Адже у пісні йдеться про те, як український народний ансамбль прибув на гастролі до Нью-Йорка. Але виступити на сцені нашим митцям не судилося – у автобусі, який їх перевозив, вибухнула бомба і всі вони опинилися у тамтешньому морзі. Але ж, який у нашого народу нездоланний потяг до мистецтва! «Вони піднялися, як настала ніч – пошматовані, спотворенні митці. І дали свій концерт наших танців і пісень – для мерців. І успіх шалений був овації лунали всю ніч!». І на мій солодкоголосий спів пришвендяли зомбі і, дякуючи, ледь не зжерли виконавця – можеш сам переглянути на одній із світлин. Та, дякуючи колегам-бардам (на ще одному фото), ледве вдалося їх розігнати.
- Які пісні – такі й пригоди… Кудись іще плануєш податися лякати людей і підіймати з могил мерців?
- Та можна було б. Але є одно «але» - гра на гітарі передбачає контакт пальців зі струнами. Тому потрібно увесь час підстригати нігті, щоб не заважали цьому контактові. А коротко підстрижені нігті не дозволяють якісно довбатися у носі. Відтак весь час переді мною стоїть дилема: або виступати частіше, або довбатися у носі. І що мені більше до вподоби – ще й досі не визначився. Звісно, це жартую я. А якщо серйозно, то на всі ці вояжі потрібні, як по моїм міркам, чималі кошти. Тому, попри мої здобутки і уславлення рідного міста на багатьох всеукраїнських фестивалях, на нинішню владу розраховуватися не доводиться – лише на спонсорську та дружню підтримку.
Київ – сайт фестивалю “Червона рута”
http://chervonaruta.info/news/perelik_peremozhciv_finalnikh_konkursiv_xiv_vseukrajinskogo_festivalju_chervona_ruta_2015_u_m_mariupol/2015-09-25-56
Перелік переможців фінальних конкурсів ХІV Всеукраїнського фестивалю
«Червона рута-2015» у м. Маріуполь
Маріуполь цього року вперше у своїй історії прийняв Всеукраїнський фестиваль "Червона рута-2015". Фінальний гала-концерт переможців чотирнадцятого фестивалю став подарунком маріупольцям до Дня міста. Слід зазначити, що приїхати в прифронтове місто ризикнули не всі конкурсанти.
На нашу думку, причина в картинці, яку малюють центральні ЗМІ, в результаті чого складається думка, що місто небезпечне для життя. Але це зовсім не так.
Саме тому проведенням фестивалю в місті Маріуполь ми хотіли не тільки підтримати жителів, а й розповісти про це чудове українське місто всій Україні. Тож, надаємо перелік переможців фінальних конкурсів ХІV Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» у м. Маріуполь з 18 по 20 вересня 2015 року.
інша музика
1. Іванна Ворошилюк, Київ – відзнака за оригінальність музичного мислення та активну громадянську позицію
2. Дмитро Нечай, Чернігів – відзнака за активну громадянську позицію
акустична музика
1. Деркач Дар’я з гуртом «Дарена», Запоріжжя – 1-а премія
2. Дует Василь Сагайдачний та Євген Григорович, Дніпропетровськ – 3-я премія; Відзнака за розкриття патріотичної
тематики
3. Подибайло Данило, Маріуполь – 3-я премія; Відзнака за розкриття патріотичної тематики
4. Власенко Андрій, Полтава – Диплом та відзнака за сучасне втілення народних музичних традицій
5. Гурт «Коло», Луцьк – Диплом
6. «Юрчок» Андрій Юрчук, Луцьк – Диплом і відзнака за розкриття патріотичної тематики і втілення національних традицій
7. Гурт «Інті», Чернігів – Диплом і відзнака за інтелектуальність творчості
8. Гурт "Етюд", Ужгород – Диплом і відзнака за звернення до військово-патріотичної тематики
9. Корніюк Артур, Житомир – Диплом та відзнака за розкриття патріотичної тематики
10. Гурський Олександр, Київ – Відзнака за активну громадянську позицію
Чернівці – сайт http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Свято української пісні в 45-річчя «Червоної рути»
13 вересня 2015 року «Червона рута» у 45-те святкувала свій день народження. Тому що саме недільної днини, як і 45 років тому, на Театральній площі м. Чернівці у 1970 році, Олена Кузнєцова та молодий композитор, автор пісень Володимир Івасюк у прямому телеефірі передачі «Камертон доброго настрою» перед багатолюдною аудиторією вперше виконали пісні «Червона рута» і «Водограй».
Уже всьоме проводиться Свято української пісні. Із старовинної Театральної площі, яка і досі згадує відлуння голосу та кроків Володимира Івасюка, знову і знову звучать давно відомі та нові пісні. У концерті звучали відомі пісні Володимира Івасюка «Червона рута», «Водограй», «Балада про мальви», «Запроси мене у сни свої», «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків», «У долі своя весна» та твори сучасних українських композиторів.
Також для чернівчан і гостей міста співали солісти Чернівецької обласної філармонії: заслужені артисти України Василь Данилюк, Іван Дерда; Марина Курилюк, Василь Пенюк, Леся Равлюк, Павло Дворський (молодший); заслужений працівник культури України Світлана Юрченко-Кобевко, Святослава Дерда, гостя з Києва Руслана Шевельова, вихованці вокальної студії (керівник Т. М. Шкурган) Санді Іонашку, Катя Черней, Богдан Фуштей, Анастасія Гева, солістки вокальної студії «Мрія» (керівник С. Літовська) Олександра Данилюк, Аліса Житарюк; Катерина Бовкун (вокальна студія «Шарм», керівник Людмила Кірнадз), Георгій Постевка, ансамбль «Вікторія», Михайло Грицкан, Мар’яна Українець — лауреат конкурсу естрадної пісні імені Назарія Яремчука.
До учасників святкового концерту з вітальним словом звернулися міський голова О. П. Каспрук, сестра композитора Галина Івасюк-Криса, заслужений діяч мистецтв України, режисер Василь Селезінка, директор Чернівецького обласного меморіального музею В. Івасюка Мирослав Лазарук, який під час святкового концерту відзначив грамотою Н. М. Мороз — головного зберігача фондів музею В. Івасюка — за багаторічну та сумлінну працю, вагомий особистий внесок у популяризацію творчості родини Івасюків. М. Лазарук також зачитав присутнім звернення до президента України, Верховної ради з проханням «оголосити Національним святом української пісні знаменну дату в житті народу — 13 вересня».
Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка відзначив свої 20-річчя
13 вересня 1995 року, у день 25-ї річниці славнозвісної «Червоної рути» почав функціонувати Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка. Тому 11 вересня 2015 року у музеї було людно та святково, бо відзначалася 20-а річниця заснування культурного та мистецького центру Буковини — адже про музей знають далеко за межами України.
Цієї днини була відкрита виставка «Назбирала троєзілля, червону рутоньку…», на якій представлено роботи художників, присвячені Володимиру Івасюку та його творчості — картини, які кожного дня можуть споглядати відвідувачі у музейних залах: прижиттєвий портрет Володі, написаний другом сім’ї Олексієм Кучеренком у 1970 році і подарований зі словами вдячності Михайлові Григоровичу, графічний портрет Тетяни Царик, авторська копія картини «Червона рута» Миколи Горди, «Зірваний лист» Івана Онуфрієва. Також зацікавлять картини, які зберігаються у фондах музею — портрет роботи невідомого художника, подарований у 1989 році студентами 31-ї групи (куратор Валентина Остапівна Бузинська), графічна робота Оксани Петращук «Круки» та «Легенда про пісню»; портрети пензля Олександра Луценка — Бабана, друга Володі, який разом із Володею був в експедиції на Кавказі. Графічні роботи заслуженого художника Ореста Криворучка, який оформлював обкладинку другого і третього видання книги М. Івасюка «Монолог перед обличчям сина», дві роботи Артема Присяжнюка — «А ми зіграєм на струнах отих…» та «Лицар Червоної рути» (з приватної колекції художника), роботи учнів Чернівецької художньої школи ім. Миколи Івасюка: О. Багрій «Червона рута — Квітка кохання», «Червона рута» Ірини Онищак, «Водограй», фоторепродукції батика Людмили Богдан «Червона рута», ілюстрації Юлії Поліщук до пісень В. Івасюка «Червона рута» та «Водограй», портрет Володимира Слєпченка «Володимир Івасюк» (арт-лайн із серії «Обрані часом»).
Усі присутні мали змогу відчути і доторкнутися серцем і душею до українського фольклору, який Володя називав геніальним підручником, автором якого є народ. Легенду про червону руту інсценізувала молода, талановита актриса Чернівецького обласного українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Марина Піта.
Зворушливим, емоційним, натхненним та переконливим був виступ сестри композитора — Галини Михайлівни Івасюк-Криси, яка завітала до колишньої родинної оселі разом із сином Володимиром та невісткою Катериною, онучками Ольгою та Соломією. Щирі слова з нагоди свята подарував і Михайло Павлюк, депутат Чернівецької обласної ради, племінник В. М. Івасюка.
Звучали привітання та побажання колективові музею від голови Чернівецької обласної ради депутатів Михайла Івановича Гайнічеру, заступника голови ОДА Володимира Івановича Куліша, директора філармонії Юрія Анатолійовича Візнюка, заслуженого працівника культури України Остапа Васильовича Савчука, в.о. директора ЧОУНБ імені М. Г. Івасюка Марії Михайлівни Довгань, працівників Чернівецької обласної бібліотеки для дітей, румунського письменника Васілє Терицану, директора Чернівецького обласного музею архітектури та побуту Олега Георгійовича Кучуряна, заступника директора Чернівецького краєзнавчого музею Вікторії Іванівни Танащик, директора Кіцманської музичної школи Ірини Мігірюк.
Фонди музею поповнилися новим художнім твором — роботою учениці Кіцманської художньої школи Кузьменко Христини «Володимир Івасюк та його сестричка Галя» (офорт).
Найближчі друзі музею, шанувальники творчості батька та сина Івасюків були відзначені грамотами та цінними подарунками. До ювілею музею була виготовлена сувенірно-рекламна продукція – блокноти, пакети, грамоти. Їх отримали Михайло Павлюк, Богдан Мельничук, Валентина Чолкан, Остап Савчук, Оксана Телетій, Леся Шарабуряк, Володимир Шнайдер, Тетяна Д’яченко, Мар’ян Лазарук, колектив телерадіокомпанії «Буковина» (директор Любов Годнюк), обласна бібліотека для дітей (Л. М. Кирилюк).
Музичні вітання присутнім гостям дарували солісти студентського вокального ансамблю «Букмед» (керівник М. М. Д’яченко) та учениця 1 класу Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка Яна Бевцик. І знову летіли у широкі світи улюблені пісні багатьох поколінь — «Водограй», «Я піду в далекі гори», завжди молода і натхненна «Червона рута».
Колектив Чернівецького меморіального обласного музею відзначений за багаторічну сумлінну працю та активну виставкову діяльність почесними грамотами Чернівецької ОДА та Чернівецької обласної ради, управління культури ОДА. Вітальна телеграма з нагоди ювілею надійшла і від родини Ющенків та першого директора музею Парасковії Нечаєвої.
Нагадаю слова пісні Володимира Івасюка. Упорядник
Я піду в далекі гори
Я піду в далекі гори
На широкі полонини.
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила,
Карі очі, чорні брови.
Приспів:
Мила моя, люба моя,
Світе ясен-цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І сади цвітуть для мене,
Як до тебе йду.
А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину –
Чорні брови, карі очі.
Перейду я бистрі ріки,
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.
Приспів.
Київ – сайт http://project.ukrinform.ua/original/on_september_23_there_will_be_a_presentation_of_the_festival_danubian_sich_77122/
23 вересня відбудеться презентація фестивалю Дунайська Січ
Участь в прес-конференції візьмуть: Андрій Волошин (заступник голови ГО «Міжнародна ініціатива з підтримки України»), Олександр Ярмола (гурт «Гайдамаки», Сергій Василюк (гурт «Тінь Сонця», автора - виконавець Сергій Файфура, президент благодійного Фонду газети "День", поет Микола Гриценко.
27 вересня в Ізмаїлі – українському місті в найпівденнішій частині Одеської області, на кордоні з Румунією – вдруге відбудеться рок-фестиваль «Дунайська січ». Головна подія фестивалю відбудеться на День міста на центральному майдані Ізмаїла біля пам’ятника морякам-дунайцям: тут виступатимуть як метри українського козацького року «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Очеретяний Кіт», рок-бард Сергій Файфура, одеський фолк-рок-гурт «Друже музико», а також місцеві групи «Знайдені речі», «JazZProM» та Geronimo . Концерт почнеться о 14-00, вхід вільний.
Метою фестивалю є популяризація українських рок-виконавців та української музичної культури, підтримка місцевих патріотів у складний для України час, та поширення сучасної української культури в регіоні українського Нижнього Подунав’я. Програма заходів «Дунайської січі» не обмежується концертом рок-гуртів: складовою фестивалю стане ціла низка заходів. Наприклад, презентація збірки українських пісень «Ой у гаю, при Дунаю», що вийшла з друку у видавництві «Дзеркало світу», музично-культурний десант рок-виконавців до військовослужбовців Ізмаїльського загону Державної прикордонної служби України, зустріч з представниками культури і освіти району, передача освітнім закладам району подарунків від газети «День», українських прапорів та сувенірів із символікою фестивалю «Дунайська Січ», благодійний продаж української літератури та фестивальної символіки під час проведення концерту, безкоштовна роздача прапорів найактивнішим глядачам, благодійний збір коштів для Одеського військового госпіталю. Нижнє Подунав’я в цілому та Ізмаїл зокрема є украй важливими для України регіонами, адже вони представляють собою природну браму до Європи у південній частині нашої держави. Водночас роки русифікації та денаціоналізації, а також відсутність сучасних автошляхів, авіа, та зручного залізничного сполучення, обмежений ареал українських ЗМІ в регіоні формують у місцевого населення сепаратистські настрої. Проте українське суспільство має що протиставити цим негативним чинникам: громадські активісти – організатори та учасники фестивалю «Дунайська січ», через поширення в регіоні української мови, літератури, а також об’єктивної інформації про події в нашій державі ставлять собі за мету відновлення українського духу на українському Подунав’ю .
На прес-конференції всі журналісти отримають фірмові подарунки (футболки, диски, тощо) та відбудеться фуршет.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Поетична дипломатія
Ігор Павлюк між Лондоном і Львовом
(газета «Україна молода» від 23 вересня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2711/164/94929/
Інтерв’ю взяла Наомі ФОЙЛ
— Вітаю, Ігоре, і з книжкою, і з її нагородженням англійським ПЕН-клубом! Книга позиціонується, як робота «язичницького» поета: вона висловлює глибокий особистий зв’язок з пейзажами України й потужну чутливість до її неспокійної історії. Уникаючи відкрито політичних образів, автор занурює читачів у нескінченні ритми космосу; книга створює — і відтворює — елементарний досвід світу, в рамках якого навіть хронічна жорстокість може бути витримана з гідністю. Це справедливий опис? Що язичництво означає для тебе?
— Поет є медіум у цьому жорстокому світі. Але не між політикою і людьми, а між людьми і Всевишнім. Поет, який не вірить у Бога, вважаю, не може створити нічого вічного. Водночас поет, котрий вірує, не мусить, здається, нічого писати, бо вже є книги релігій. Тобто зостається парадоксальна тоненька вібруюча лінія, де поет таки є поетом, тобто творцем власної релігії, легенди, міфу. Кожен поет — мікромодель духу свого народу і людства загалом: замолоду він язичник, у зрілі роки може бути християнином, буддистом, мусульманином. Чи й створити якусь молоду релігію. Через те він завжди в опозиції до влади, а отже — гнаний. І об’єктивна слава його посмертна. В часи застою поет, вважаю, має кликати до революції, до переформатування суспільства, а під час війни — намагатися бути миротворцем. Та місія ця духовно-душевна, а не суспільно-політична. Поет подібний до сейсмографа: відчуває й описує коливання окремої людської душі, котра є часткою України, а та — частиною всього світу. Справжня поезія — це закодована розмова з Творцем, з нашими предками і нащадками — по вертикалі часу, та з усім світом — по горизонталі простору. От у такий спосіб я багато подорожую у просторі і часі...
— Делікатні і вдумливі англійські переклади Стіва Комарницького повністю захопливі. Та переклад — це мистецтво втрати. Що англійський читач втрачає, не читаючи твоїх оригінальних віршів?
— Музикантам, художникам, скульпторам простіше: вони можуть апелювати до світу без посередників. А перекладена поезія щось, безумовно, втрачає, але й чогось здобуває. Коли перекладач прози — це просто перекладач, то перекладач віршів — суперник поета. Стів Комарницький не просто перекладач, він сам — поет. Він гостював у мене в Україні, і я бачив, що він генетично відчуває Україну. Загалом, у мене чудові перекладачі: і Тадеуш Карабович із Польщі, і Юрій Лазірко зі США, й Віталій Науменко з Росії — усі вони самі добрі поети. Мої вірші римовані, строго ритмізовані, як українська народна пісня. Європа ж перекладає мене здебільшого верлібром. Тобто втрачається автохтонний ритм. Але поезія, певен, не губиться — вона ж у метафорах, в образах, які, як ядра урану, здатні давати колосальну тонку духовну енергію при розщепленні-перекладі.
— Які поетичні школи тобі ближчі? Як, наприклад, ставишся до великих патріотичних українських поетів — Тараса Шевченка, Лесі Українки, інших? Як модернізм і тепер постмодернізм впливає на українську поезію, на твою зокрема? Чи ти відчуваєш близькість із романтизмом?
— Мене в Україні ідентифікують здебільшого як неоромантика. Романтик, за великим рахунком, — це синонім поета загалом. Гадаю, кожен справжній поет є ширший і глибший за будь-який літературний напрямок, адже в ньому легко можна знайти ознаки та елементи всіх стилів: класицизму, символізму, модернізму, постмодернізму тощо. Історія мистецтва, як і загалом історія, йде по колу, тому якщо вже чіпляти ярлик сучасному поету, то лише із префіксом нео-. Тож я неоромантик. Тарас Шевченко, Леся Українка чи Григорій Сковорода яскраво метафоризували свій час. А місія сучасного поета — залишити нащадкам охудожнений образ часу нашого. Історія малює крупними мазками, тому із тисяч поетів в історичній пам’яті зостаються одиниці — найхарактерніші біографії з найхарактернішими текстами, — які інстинктивно, інтуїтивно вгадали генетичний код свого часу і перспективу. Це чуття поза стилями і модами, формами і темами.
— Ти подорожував останнім часом Європою та Америкою, презентуючи «Політ над Чорним морем». Як почувався в тих авдиторіях? Чи добре поінформована публіка про нинішню Україну? Чи завважив різницю в статусі поетів у різних країнах?
— Це були чудові подорожі передовсім тому, що люди на моїх виступах були добре поінформовані як про Україну, так і про мою творчість. Тож, то були активні діалоги, а не авторські монологи. Спілкувався з поетами в Ірландії, в Туреччині, в Польщі, у США, в Англії, в Пакистані — всі вони, як і в Україні, подібні на дещо наївних дивакуватих дітей. Об’єднує всіх нас, попри різницю в релігіях, щось ірраціонально вище — це і є Поезія.
— Як українські письменники реагують на російську анексію Криму та її ж аґресію на Донбас?
— Втрата Криму, яка збіглася з величезним духовним піднесенням і напруженням народу після Майдану, стала шоком для всіх. Ще більшим ударом виявилася розв’язана Росією війна на сході. Здається, немає літераторів, які б на це не зреагували. Але дуже по-різному. Хтось пішов до війська, хтось у волонтери. Деякі оголосили себе пацифістами. Є й такі, що повтікали до Росії, в інші країни. Зараз можна говорити про жорстку війну поглядів між письменниками. Хтось пише вірші, прозу, публіцистику. Дехто навіть робить дешевий піар на воєнній темі. А хтось мовчить — я, наприклад, коли болить душа, віршів не пишу. Тому й не беру участі в чисельних антологіях майданних та воєнних віршів — не прихильник скороспілих реакцій. Справжня література про цю війну з’явиться пізніше, після Апокаліпсису.
— Історично Україна занурена в російський політичний, економічний та культурний вплив. Як можна протистояти дестабілізаційному змішуванню культур?
— Культура має об’єднувати людей, навіть коли йде війна. Здавалося б, людство вже спростувало міфи про расову, гендерну, класову нерівність. Та хоч як дивно, наступаємо на ті самі граблі. Скажімо, питання мови дуже важливе для України, окремі частини якої протягом довгої історії були колоніями різних, часто ворожих одна одній, держав. Але зараз потрібна толерантність вищого ґатунку, адже ми всі — цілий світ — сидимо на діжці з ядерним порохом. Тому агресивно нав’язувати одне одному щось — це шлях у небуття, у смерть. Кожна людина і держава має вище право захищати себе, свою фізичну і духовну території. А нападати на когось — це вже хвороба. Поети за своєю «функцією» — лікарі суспільних хвороб. А перше гасло лікаря — не зашкодь.
— На недавньому поетичному фестивалі «Терра Поетика» в Києві зібралися понад шість сотень поетів з різних країн. Це означає, що поезія в Україні — у доброму здоров’ї?
— Не маю однозначної відповіді, наскільки морально проводити поетичні фестивалі у країні, яка перебуває у стані війни. Давні мудреці казали: коли говорять гармати — музи мовчать. З іншого боку, саме поезія має об’єднувати те, що ворогує, привертати увагу до болючих суспільних і конкретно людських місць. Тому я вдячний моїм друзям Лесі Мудрак і Дмитрові Дроздовському за організацію цього міжнародного фестивалю. І, звісно, вдячний поетам багатьох країн, що завітали до нас. Може, це і є реальний доказ того, як поезія об’єднує людство?
ДОВІДКА «УМ»
Наомі Фойл (Naomi Foyle) — відома сучасна англійська поетка, есеїстка. Останнім часом багато пише про Україну; нещодавно побувала у Львові та в Одесі. Пропонуємо інтерв’ю англійської літератки з українським поетом Ігорем Павлюком, творчістю якого Н.Фойл зацікавилася, взявши участь у презентації його книги англійською мовою A Flight over the Black Sea («Політ над Чорним морем». — Лондон: Waterloo Press, 2014) в Оксфордському університеті.
Передмовники книги — лавреат Нобелівської премії Мо Янь та головний редактор журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський.
Пропоную вірші Ігоря Павлюка. Упорядник
* * *
Воля голодна.
Капкани ситі...
Все так було і є.
Вічність щаслива мина, як миті
Крізь різне життя моє.
Не краще, як в інших,
Сумних так само,
Місцями не гірше теж.
Поет... він же завжди живе на зламі
Доріг, що не мають меж.
І скло йому – чорне,
Вугілля – з кров’ю...
І все тут йому не так.
І шкодить водяра його здоров’ю.
А нащо здоров’я, коли...
Ех... та!..
Ловив світлячків і садив до банки.
Вони помирали, а...
Росли в 90-х базари й банки,
Мов зграя коралова.
Брехали кругом дзеркала і тіні,
Великі й маленькі пси.
Збулося направду волхвів видіння
Під дзвони, «єжи єси...».
Воля голодна.
Капкани ситі...
Все так було і є.
Вічність щаслива мина, як миті,
Крізь всяке життя моє.
* * *
Заходить Сонце...
А над водою –
Довга, мов річка,
Спить тінь Перуна.
Коні пасуться.
Хрести на схилах...
І розумієш:
Життя коротке -
Мов кобзи струни.
Література у роки війни
Поет і волонтерка Олена СТЕПАНЕНКО: «Арт-терапія полягає
у максимальній чесності, щирості та глибині висловлювання»
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/literatura-u-roky-viyny
Олег Коцарев
Газета «День», 23 вересня, 2015
Уже скоро два роки, як Україна живе у зміненій реальності. Й серед найхарактерніших змін — поява величезної кількості активних волонтерських проектів насамперед спрямованих на підтримку нашої армії. Є такі ініціативи і в мистецькому, літературному середовищі. Один із них, уже неодноразово згадуваний на шпальтах «Дня», має назву «Війна і слово». Ми вирішили поспілкуватися з його співзасновницею Оленою Степаненко — це яскрава українська поетка (авторка чотирьох книжок, учасниця багатьох національних і міжнародних літературних подій, лауреат літературних премій «Смолоскип» і «Гранослов»), а також журналістка. Олена має що розповісти про діяльність і плани «Війни і слова», про роль літератури у дні війни, про творчість і про людські емоції...
«ВИГАДУЄМО НАЙРІЗНОМАНІТНІШІ ФОРМАТИ, ЩОБ ЧИМОСЬ ЗДИВУВАТИ,
ПРИВАБИТИ ЛЮДЕЙ, СТОМЛЕНИХ І ВИСНАЖЕНИХ...»
— Олено, читачі «Дня» неодноразово мали нагоду дізнатися про різні акції ініціативи «Війна і слово». Яка ваша головна місія, хто входить до ініціативи?
— Наша головна місія — допомагати Українській армії. Ми влаштовуємо благодійні поетичні читання, благодійні аукціони, музичні виступи, продажі книжок, слеми. Тобто — постійно вигадуємо найрізноманітніші формати, щоб чимось здивувати, привабити або й розрадити людей, стомлених і виснажених війною. Адже не секрет, що мирне населення, ті, хто не був на війні, — переживають велику психологічну травму. Хай не такого масштабу, як бійці-фронтовики, але хто з нас має право вимірювати глибину чужого горя чи втрати? Ця ініціатива, власне, і стала реакцією на стрес від навколишніх подій 2014 р. Розорена і пограбована бандитським урядом країна, гола і боса армія, маса поранених, катастрофічний брак ліків у шпиталях — і російське вторгнення. Хотілося битися головою об стіну від безсилля. Тоді виникла ідея «Війни і слова» як низки мистецьких благодійних вечорів. Ми з фотографом Тетяною Давиденко запрошували поетів, музикантів, поширювали цю подію в соцмережах, наголошуючи на тому, що за вхід мають платити всі. Розрахунок був такий — навіть якщо не прийде жоден слухач, із 15 поетів, які виступлять — зберемо на армію 150 грн. Паралельно — зверталися до видавництв, нам давали книжки, поети також приносили свої книжки, біжутерію, хенд мейд. Принцип цих благодійних аукціонів був простий — ціну називає покупець, без торгу. На подив і радість, зійшлася повна зала людей, за перший вечір — зібрали 5400 грн, на них закупили ліки для Київського шпиталю. Потім — у нас виступали більшість відомих на сьогодні письменників, як метрів старшого покоління, таких як Іван Малкович, Лесь Подерв’янський, так і молодших — Сергій Жадан, наприклад, Дмитро Лазуткін, музиканти сестри Тельнюк разом з поеткою Іринкою Цілик і десятки інших, адже ми працюємо вже понад рік. Останні півроку — організовуємо акції разом із чудовою поеткою Оленою Гарасим’юк. Тиждень тому, до речі, вона вийшла заміж за бійця АТО, і я щиро бажаю молодятам миру і Божої ласки.
— Наскільки відчувається ентузіазм авторів і слухачів, чи поспішає наша, грубо кажучи, інтелігенція допомагати українським бійцям (і яка динаміка)?
— Складне запитання. Власне, цікавляться ті самі люди, які стояли на Майдані, які носили туди вареники, а потім бруківку, читали там вірші — вони зараз відвідують наші заходи. Принаймні більшість. Щодо динаміки — вона спадає, але почасти це навіть тішить. За рік, що минув, — армія отримала-таки краще забезпечення, а міжнародні фонди і благодійні організації постійно надають допомогу шпиталям. Тобто — ситуація поліпшилася, але далека від ідеальної, тож складати руки зарано.
— Яка реакція наших вояків? Крім суто матеріальної допомоги, ліків, бронежилетів і подібного, що ще вони потребують?
— Маю зізнатися — на фронті жодного разу не була з об’єктивних причин. А от Оленка, з якою ми разом організовуємо акції «Війни і слова» — їздить туди постійно. Каже, «браслетам виживання» бійці тішаться, як діти. Коли готували новорічні подарунки, то, крім кави-вітамінів-цигарок і решти смаколиків, обов’язково клали до коробки книжки і поштівки з добрими побажаннями, дитячі малюнки — їх бійці надзвичайно цінують.
«Я НЕ ПРИХИЛЬНИК МІЛІТАРНОГО ЖАНРУ, АЛЕ ЦЕ ПЕРЕСЛІДУВАЛО — І Я ЗАПИСАЛА»
— Скажи, наскільки війна, революція, всі наші події впливають на тебе як на поета, на суть, фактуру і форму твоїх текстів?
— Це велика трагедія, масштаб якої досі не осмислений, і процес цього осмислення буде тривати ще довго. Занадто близько ми до всього цього горя, щоби уміти відсторонюватися. Знаю поетів, для яких єдиною реакцією на довколишні події стало заніміння. Певною мірою і мене це стосується теж. Своєрідний спазм «поетичного м’язу» — як реакція на шок, катастрофу. Дуже складно навіть говорити про це — не те, що писати. Але раніше — так. У текстах війна мені йшла років вісім тому. Були вірші про теракти на Хрещатику і місяць-лютень, і бродячих урок, яким усе проститься, і мертвих, покинутих у поруділій траві, і душі згорілих танків. Я не прихильник мілітарного жанру, але це переслідувало — і я записала. Тепер — якесь відчуття спустошеності, лункої порожнечі, як після вибуху, коли солдат піднімає голову, а довкола випалена земля і цілковита відсутність звуків. Але писати намагаюся переважно вірші-замовляння, вірші-перетворення.
— А чи є в тебе сьогодні такі художні передчуття щодо подальшого розвитку подій?
— У мене є внутрішня впевненість у нашій перемозі. І є також розуміння, що шлях до цієї перемоги настільки довгий і кривавий, що навряд чи я побачу її за життя. І йдеться не про перемогу над Росією чи повернення Донбасу і Криму. Перемога настане тільки тоді, коли сядуть судді, які судили майданівців, а зараз судять активістів за сфабрикованими звинуваченнями. Судді ті самі — перевірити нескладно. Коли будуть засуджені командири, які продають бронежилети, закуплені на державні гроші, — солдатам по одній пластині, а ті купують, бо дітися нікуди. Коли приведуть до відповідальності «беркутівців», які розстрілювали людей на Майдані, а зараз отримали посвідки учасників АТО і грабують волонтерів на блокпостах. Коли в крамницях перестануть гривню називати «рублямі»... Коли до влади прийдуть люди з нормальними людськими почуттями, такими як сором, співчуття, почуття обов’язку, огида до брехні.
«МИ МАЄМО СПРАВУ З ПЕВНИМ ЕВОЛЮЦІЙНИМ СТРИБКОМ»
— Чи здатна література заспокоїти, втішити людину на кривавих поворотах історії?
— Почати треба з того, що література, власне, й витворює історію. Не буду зупинятися на тому, скільки винаходів «передбачили» фантасти, чи на ролі «Капіталу» Маркса в новітній історії. Література може все — і розрадити, і надихнути! Як сказала в одному з інтерв’ю поет Маріанна Кіяновська — розвиваючись, людина потребує готових формул для внутрішнього діалогу — щоб пояснити і позначити себе. Останні події стали своєрідним каталізатором такого розвитку, зараз ми маємо справу з певним еволюційним стрибком — і новими потребами, новими запитами. Арт-терапія на сьогодні, на мою думку, полягає у максимальній чесності, щирості та глибині висловлювання. Не так заспокоїти — як зачепити, сколихнути, зачарувати, посприяти внутрішнім змінам — або й підштовхнути до них (і таке буває).
— Я знаю, що в тебе є близькі родичі, які опинилися по інший бік «барикад». Що ти порадила б у плані спілкування людям, у яких сталося те ж саме?
— У мене брати живуть у Криму і всі проросійськи налаштовані. Це дуже пекуча тема. Що тут порадиш? Я не дипломат, і оминати гострі кути, а вони стирчать зусібіч, така зараз пора — не вмію. Тож звела спілкування до мінімуму, так легше і для них, і для мене...
— А де, по-твоєму, здорова межа громадянської позиції письменника, осмислення того, що діється, та примітивної пропаганди?
— Хороший письменник — завжди відчуває межу. Геніальний письменник — застерігає від цього інших. Власне, зараз розмова може зійти до дискусії про «мову ненависті», актуальної сьогодні, як ніколи.