Новини одним рядком:
30 вересня – день народження барда із Сум Ігоря Добровольського, президента клубу і фестивалю “Булат”
30 вересня – благодійний концерт гурту “Чужасі” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми, вул.. Супруна, 15
7 жовтня – благодійний марафон сумського КАП “Булат” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми
8 жовтня – концерт бандуриста Георгія Матвіїва (Одеса) у Житомирському музичному училищі
10 жовтня – презентація диска Олександра Дернового та Владислава Петренка «Острови» у Харківському Літмузеї
11 жовтня – фестиваль «Барди Єлизаветграду - 2014» у Кіровограді
14 жовтня – благодійний марафон сумського КАП “Булат” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми
Мар’яна Савка
* * *
Пройдеш туди, куди немає входу,
Крізь довжелезну вервицю дверей.
Тебе нестримний вітер забере
Туди, де жінка набирає воду
У білий глек. Крізь дзеркало води
Минає світ – у відблисках і бризках.
Сьогодні в тебе, квітко тамариску,
Законний шлюб із вітром молодим.
* * *
А ти, перша, що віща, – то дам я тобі коня
І жалкого меча, щоб на вільних твоїх дорогах
Розтинала свій жаль, як химеру старого дня,
І будила зорю перегуком дзвінкого рогу.
А ти, друга, що вічна, – то дам я тобі свічу
І смолу ще, і віхоть, щоб горе своє спалила,
І ясним смолоскипом хрестила річки плачу,
І у променя сонця зростила вогненні крила.
А ти, третя, що вірна, – нічого тобі не дам,
Ні багатства, ні влади, хіба що одного сина.
А тоді повернусь звідусюди до тебе сам,
Прохопившись слузі: та ж не третя вона, а єдина.
* * *
Малюнки на камені. Перші листки осінні:
Прогулянка містом, якого давно немає.
Нас двоє у світі. Скрипуче соло трамвая.
І очі примружені, карі і світло-сині.
Малюнки на камені. Ящірки срібна спинка.
Люблю тебе ніжно і якось позачасово.
Вітри розсипають волосся. Все зафіксовано
На фото: твій профіль, листя летить неспинно.
Малюнки на камені. Сонце в долоні тепле.
Це згублене місто застелено пелюстками.
Нас двоє на світі. І пальці мої стискають
Пружні і холодні міцні жоржинові стебла.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Суми – сайт КАП “Булат” http://www.bulatclub.com/
“Булат” в поддержку 15-го батальона
30 сентября в Банкет-холле на Супруна, 15 в рамках благотворительного марафона в поддержку 15-го батальона территориальной обороны г. Сумы состоится "Вечер при свечах". В концерте примут участие: квартет "Чужаси" и его друзья.
Одеса – концерт бандуриста Георгія Матвіїва у Житомирі
Справжній український джаз на бандурі.
8 жовтня, 18:30, Зала Житомирського муз. училища. Адреса: вул. Пушкінська, 28
Квитки вже у продажу у касі філармонії. Квитки краще придбати заздалегідь
Концерт бандуриста-віртуоза, композитора, лауреата багатьох міжнародних академічних та джазових конкурсів, соліста Європейського Джазового Оркестру-2012, ансамблю "Чайка" та винахідника новітніх прийомів гри на бандурі Георгія Матвіїва.
Веде активну концертну діяльність по містах України та за її кордоном.
На даний момент видав 3 ліцензійні альбоми з авторською музикою для бандури соло та в ансамблі з різними інструментами. Співпрацював з гуртом "Fleur". У 2012-му році став першим і поки єдиним українським музикантом який взяв участь у Європейському Джазовому Оркестрі (де був відбір за принципом: один музикант - з однієї країни).
Його музику виконують бандуристи з усієї України та за її межами: на концертах, фестивалях, іспитах і навіть просто на вулиці.
Георгій Матвіїв - музикант, який завжди залишається самим собою. Бандура, не дивлячись на її багату історію, для нього перш за все просто інструмент, за допомогою якого він виражає те, що в нього на душі ...
Його творчість вільна від політики, моди, ТВ-формату і мінливих смаків більшості.
Це яскравий приклад Чистого Креативу, коли музичний матеріал первинний за визначенням і навіть обробки народних мелодій по відчуттях слухачів прирівнюються до оригінальної авторської музики.
Також варто відзначити появу дебютного кліпу на композицію Wild West Jazz (реж.Анастасія Урсу) який став чи не першим в історії відеокліпом на твір для бандури соло!
Харків – Літературний музей
Жовтень у Літмузеї
Щопонеділка та щосереди, 19.00 – Клуб фольклорного співу.
Щоп’ятниці, 19.00 – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
10 жовтня, 18.00 – презентація диска Олександра Дернового та Владислава Петренка «Острови».
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Виставки
«Музейон: цікавіше, ніж просто література» (виставка триватиме до 25 листопада)
Вересень – початок занять у школі. Як зробити так, щоби слово «школа» не навіювало неприємних асоціацій, пов’язаних із нудьгою, повинністю, зубрінням і бажанням «злиняти» з уроків? І щоби довгі списки літератури для обов’язкового прочитання натхненно сприймались як можливості для нових відкриттів? У цьому допоможе виставка, що відкрилася в розважально‑освітньому центрі "Книга"! Простір виставки – стилізація шкіл різних країн, що існували від античності до сучасності. На цю ідею надихнув Александрійський Музейон – антична школа‑музей, по суті – перший університет. У нашому «Музейоні» ви зможете навчитися аналізувати твори української та зарубіжної літератури. Завітайте до Літмузею і станьте експертом з цікавого літературознавства!
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 5 грн. 50 коп.),
екскурсії чи інтерактивної програми – від 15 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках
http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Запоріжжя – Олена Алексєєва, Жан Селезенєв
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради
Український державний центр позашкільної освіти
Запорізький міський Палац дитячої та юнацької творчості
ПОЛОЖЕННЯ
про VI Всеукраїнський відкритий дитячо-юнацький
фестиваль-майстерню авторської (бардівської) пісні
«Сонячний зайчик»
Загальні положення.
Загальновідомо, що пісня є найбільш активним засобом впливу на психоемоційний стан людини. Зокрема, авторська пісня (АП), унікальне явище культури слов’янських народів, несе в собі неабиякі можливості виховання у молоді загальнолюдських ідеалів, її інтелектуального, естетичного та емоційного розвитку.
В Україні рух авторської пісні має давню та багату історію. Фестиваль-майстерня авторської (бардівської) пісні "Сонячний зайчик" покликаний удосконалювати виконавчу майстерність та продовжувати традиції АП в нашій країні.
Мета проведення фестивалю-майстерні.
- Створення в Україні традиції системної освіти дітей та молоді в галузі АП шляхом проведення Всеукраїнського фестивалю-майстерні.
- Об’єднання творчих та організаційних зусиль дитячих та юнацьких колективів АП України.
- Залучення до роботи з талановитими дітьми найкращих українських та російських педагогів у галузі АП.
- Методична допомога керівникам дитячих та юнацьких колективів. Взаємообмін творчими напрацюваннями керівників.
- Збереження та піднесення на новий творчий рівень АП в Україні шляхом виховання молоді.
- Привертання уваги до АП широких кіл суспільства шляхом популяризації жанру.
Терміни та місце проведення фестивалю.
Фестиваль проводиться 17-19 жовтня 2014 р. у Запорізькому міському Палаці дитячої та юнацької творчості (МПДЮТ) за адресою:
69006 м. Запоріжжя, площа Леніна, 1.
Довідки:
1. МПДЮТ:
приймальня/факс - (061) 236 48 45,
електронна адреса - dvorec@list.ru
2. Художній керівник фестивалю
Алексєєва Олена Іванівна - 097 300 68 96,
електронна адреса - jeannn@rambler.ru
Організатори фестивалю:
Український Державний Центр позашкільної освіти
Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради
Запорізький міський Палац дитячої та юнацької творчості
Запорізький національний університет, ф-т соціальної педагогики та психології
Театр поетичної пісні під керівництвом О. Алексєєвої
(КЗ «ПК «Титан», м. Запоріжжя)
Всеукраїнське об’єднання діячів авторської пісні
Організаційні умови участі у фестивалі-майстерні:
До участі у фестивалі запрошуються дитячі та юнацькі колективи авторської пісні та окремі автори, автори музики на чужі вірші, виконавці, дуети, ансамблі та поети (не більше 1 учасника на делегацію). Вік учасників від 6 до 21 року.
Склад делегації: 1 керівник та 5 вихованців. Чисельність квоти може корегуватися. Для індивідуально заявлених учасників до 16 років супровід батьків чи осіб, що їх заміняють, є обов’язковим.
Для участі у фестивалі необхідно подати заявку до 6 жовтня 2014 р. в електронному вигляді на адреси dvorec@list.ru, jeannn@rambler.ru за зазначеним зразком (дод. №1, 2).
Проживання та харчування учасників та керівників делегації за рахунок організацій, що відряджають (дод. №3).
Проживання та харчування педагогів, що ведуть творчі майстерні, та членів оргкомітету (у разі необхідності) за рахунок організаторів.
Творчі умови участі у фестивалі-майстерні:
Учасники (діти та молодь) повинні підготувати для творчої роботи 3 пісні (1 – обов’язково з класичного репертуару – Б.Окуджава, Ю.Візбор, Ю.Кім, І.Жук, О.Богомолець та інші). Пісні виконуються російською та українською мовами. Виконання пісень під фонограму не допускається. Автори пісень та поети надають власні тексти у двох примірниках.
Потрібно мати із собою зошит, письмові приладдя (ручку, олівець, гумку), нотний зошит, спортивну форму та килимок (для занять сценічним рухом). Для дітей 6-9 років - кольорові олівці.
Для участі у відкритті фестивалю потрібно підготувати „візитівку” колективу та педагога (не більш 4 хв.). Для участі у „зустрічи-знайомстві” потрібно підготувати „візитівки” виконавців (1 пісню чи вірш). За підсумками „зустрічі-знайомства” будуть сформовані (за рівнем підготовки та віком) навчальні групи.
Керівники повинні підготувати в друкованому вигляді та на електронному носії:
- Резюме свого колективу (1-2 сторінки)
- Короткий опис творчого методу роботи.
- Навчальну програму, якщо така є.
Підведення підсумків та нагородження
Усі учасники фестивалю-майстерні, що успішно пройшли навчання у профільних майстер-класах, отримують Посвічення про проходження початкового курсу навчання з вказаних дісциплін.
За підсумками роботи майстер-класів, визначаються учасники концертних програм на Малій та Великій сцені фестивалю. Учасники концерту на Малій сцені отримують заохочувальні Дипломи призерів фестивалю. Учасники заключного концерту на Великій сцені отримають Дипломи лауреатів фестивалю.
Переможці отримують дипломи з формулюваннями (орієнтовно):
- „За найяскравіше втілення сценічного образу”
- „За продовження традицій авторської пісні” (виконання бардівської класики);
- „За кращу авторську пісню”;
- „Магія голосу” (вокал);
- „Золота гітара” (найкраща музика, володіння інструментом, аранжування для акомпаніатора);
- „Співоче товариство” (ансамбль, дует);
- „Кращій поетичний твір”;
- „Приз глядацьких симпатій „Сонячний зайчик”.
Можуть бути встановлені додаткові заохочення.
Ознайомитися з матеріалами попередніх фестивалів можна на сторінці сайту
Театру поетичної пісні під керівництвом О.Алексєєвої
http://www.theatre-ap.cc.ua/pages/sz.html
Київ – Сергій Цушко
Дякую, пане Петре!
Світличний теж нині - як ліки. До речі, порівняйте його рядки з моїми...
* * *
Всі ми в'язні – таємні і явні –
глупоти, самодурств, диктатур.
Душі кинуто в тюрми прадавні,
і серця упираються в мур.
Та тіла тчуть спадковані ролі,
лжу моральності, масок і поз.
В дранті ми й королі наші голі –
добре виважений симбіоз.
І знайомі з народження грати –
у погодженій грі антураж.
Цим сидіти. А тим – вартувати.
Всі при ділі. Один екіпаж.
Королі, вірнопіддані, блазні –
на коні, без коня – все дарма.
Всі однакові. В'язні ми, в'язні.
Різні камери.
Спільна тюрма.
Щиро - С. Ц.
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Дякую. А в мене днями вийшло інтерв`ю http://bug.org.ua/2014/09/20/легенда-волині-сергій-шишкін-про-війн/
Легенда Волині Сергій Шишкін про війну в Україні: чи мусять музи мовчати,
коли гармати гуркочуть
20 вересня 2014
Яким чином може музикант допомогти в країні у час скрути і чи не залишиться сам в такій ситуації «за бортом», як створювалися «Бренди Волині», де черпати душевну силу в моменти найглибших емоційних «провалів» – про все це розмовляв кореспондент інтернет-видання «БУГ» із музикантом, бард піаністом, автором численних мистецьких ініціатив та почесним громадянином Володимира-Волинського Сергієм Шишкіним.
Нещодавно на своїй сторінці у Фейсбук ви досить різко виступили проти ініційованої керівництвом області заборони на розважальні і концертні заходи. Чому зараз не варто їх забороняти?
Дехто закидав, що я так реагую, бо це стосується безпосередньо моєї професії. Але реакція така була не тільки в мене. Втім, наскільки мені відомо, таке рішення було прийняте лише на Волині. Ця тема насправді вже настільки пережована, що вже й самі чиновники почали «оговорюватися», мовляв, це не стосуватиметься патріотичних заходів. Але як визначати межі цього патріотизму? Якщо я вийшов на балкон і зняв штани, показавши голу дупу, але при цьому тримав жовто-блакитний прапор – це патріотичний захід чи ні? Або люди грають музику, яка не є за визначенням «патріотичною», але разом з тим піднімає дух, настрій, від неї хочеться жити і щось робити. Це треба забороняти?
Простий приклад. Ми в Тернополі виступили з «Брендами Волині» на підтримку армії. А Олег Баковський тим часом проводив фестиваль у Луцьку, тільки зробив його закритим, у клубному форматі, де теж збирав кошти на військо. І згодом повторив у Рівному у більш відкритому форматі, де було зібрано на порядок більшу суму. Є люди, які ініціюють якісь проекти, тягнуть їх, забезпечують. А є «плачучі матері». Так само у війську, окрім героїв, є ті, хто не хочуть служити. І є добровольці. Так от, тих, хто не хоче служити, хто не дає робити, я не хочу слухати.
Усе ж таки є якась критична кількість людей, які розуміють, що важливо зберегти мистецькі заходи навіть зараз, коли країна в непевній ситуації. От зараз у Києві Гоголь-фест, у Львові завершився Форум видавців…
На Гоголь-фесті, до речі, виступав мій син і наша геніальна володимирська скрипалька Іванна Ворошилюк. Але розумієш, там відсоток людей, які сприймають ще щось, мають широкий кругозір, дещо інший. Він, в принципі, не завжди великий, але серед тої чисельності населення їх таки більше, ніж у нас. Чому я не можу щось таке зараз зробити у Володимирі? Бо навіть ті люди, які мене підтримували завжди, зараз таку пропозицію просто не зрозуміють. Я вже на це натикався.
Тобто спершу виграємо війну, а тоді будемо думати про культуру?
Я так само віддаю на війну. З тих мізерних коштів, які маю з пенсії. Бо я не можу агітувати людей робити це, якщо сам не робитиму. Не тільки концертами, а й грошима. Хоча це спокійно роблять різні клерки, чиновники. Коли почався рухляк в Криму і мої давні друзі Костя Зінкевич, Роман Мартинюк взялися допомагати армії, а за ними підтягнулося ще багато людей, я зрозумів, що мені доведеться відійти від концепції, що культура все-таки первинна. І почав їх підтримувати.
Яким чином український митець, зокрема, музикант може зараз допомагати нашій країні, нашій армії?
У силу свого самопочуття і стану здоров’я я мало що можу в плані мобільності. Власне, тому я й досі і не виступив перед 51-ю бригадою. Хотів зробити це відразу, коли хлопці ще були тут. Але на той момент, на фоні катастрофічної ситуації з технічним забезпеченням це було не на часі. Поїхати в зону АТО я фізично не можу. Радився з волонтерами, кажу: «Душа рветься». Вони кажуть: «Сергію, ми самі ледве дорогу витримуємо». Але купа музикантів, в тому числі і моїх знайомих туди прориваються, у тому числі самотужки. Це питання особистої ініціативи. Скажімо, від Юрія Журавля постійно іде якийсь продукт, направлений на підтримку бойового духу. Щодня він викладає в інтернеті нову, мегаактуальну графічну роботу. Вони з «От Вінта» виступають перед хлопцями.
Я не можу давати порад, особливо щодо того, що не роблю сам. Відчуваю бажання робити більше. Так, ми долучаємося своєю копійкою, організовуємо якісь мистецькі акції для збору коштів. Свідомо сповідую принцип «роби як я» – заохочую інших, щоб це робили. Інше питання, що своїх ресурсів практично не маю. Зараз усі музиканти, які роблять не мейнстрімну музику, відчувають скруту. Фактично, ніяких джерел заробітку. Їх і завжди було не густо, а тепер і поготів. Хто займався бізнесом, ходив на роботу – продовжує це робити, суміщаючи з волонтерською діяльністю. Тобто зберігають те, що дає їм прибуток. А якби я зараз сказав, що хочу зробити концерт, з метою заробити грошей, мене просто не зрозуміють. Хоча це, власне, і є моя професія. І я такий не один, про це, зокрема, і Марійка Бурмака писала.
Тим часом, ми як програвали інформаційну війну, так і продовжуємо це робити. Бо це не тільки пропаганда, це й виробництво власного продукту. Намагаючись звільнити інформаційний простір від російського контенту, ми раптом виявляємо, що не маємо чим його замінити. Тим часом люди, які творять український контент, загибаються, бо не мають можливості ефективно працювати.
В якийсь момент у вас була можливість спробувати ситуацію бодай трохи переломити – маю на увазі ваш «похід у владу», коли ви претендували на посаду начальника обласного управління культури…
Це був досвід, який приніс різні відкриття. Приміром, я усвідомив, що в області купа людей (і насамперед тих, які в силу посад мали б цікавитися культурним життям області) мене не знає – з Фейсбуку картинка малювалася дещо іншою. Тому це вийшла свого роду піар-кампанія. Але я відчував що це мій час, коли можна працювати. Я наполіг, щоб відбулися громадські слухання – і вони були дуже ефективними, бо з мого боку всі ці люди мистецтва прийшли. Я озвучив власне бачення – так, воно було неповним, але основний меседж був такий, що система повинна давати продукт, інакше вона сама себе розбещує. Продукт, який існує, творять люди з-поза системи управлінь і відділів культури. Але на той момент я не відчув зацікавленості з боку потенційного керівництва. Зрозумів: ні підтримки, ні розуміння від них не матиму. А ще я не побачив системних рухів зі сторони Мінкульту. Зміна «культурної» структури в регіонах не помітна серед його пріоритетів.
У мене була креативна програма, розрахована на три, максимум шість місяців. Я прагнув створити паралельну цій заскорузлій системі можливість розвивати унікальний, волинський культурний продукт. Зрештою, саме це ми тепер і робимо з «Брендами Волині».
Власне, ви вже й не одну акцію з благодійним збором коштів провели разом з ними. Як виник цей проект?
Я не задавався метою зробити його. Просто зібрав навколо себе людей, яких уже певний час знаю. Валерій Ленартович при мені почав знову грати – не тому, що я переконав, а тому, що він захотів. Галина Конах уже давно має впізнаване ім’я і музичних десятки нагород. Іванка віртуозна скрипалька. Ці люди самі себе сформували і самі себе «тягнуть». Я ж просто звів це все воєдино як якоюсь мірою продюсерський проект. Їх глибоко шаную як самодостатніх особистостей, вони жили без мене і житимуть далі. Це читабельні обличчя Волині, які будуть вписані у світовий контекст.
Та, наскільки я пам’ятаю, вперше ви зібралися разом як певна мистецька єдність не на Волині, а в Києві.
Починаючи з першої презентації моїх дисків, через мої імпрези у Києві багато хто пройшов, була певна кількість і волинських музикантів. Ті, з ким у мене найближче бачення – мінімалізм і віртуозна майстерність – стали тією основою, яка сформувала цей проект. До речі, назву придумали не ми: словосполучення «Бренди Волині» вжила якось Оксана Ярош, розповідаючи комусь про нас. Таке визначення здалося дуже влучним.
Що б ви сказали колегам по цеху, які кажуть: я поза політикою, для мене головне творчість?
Абсолютно нічого. Спілкуватися з такими я вже припинив. Можливостей визначитися зі своїми орієнтирами було пре достатньо: спершу Майдан, тепер – війна.
Чи спостерігали ви останнім часом зміни у Володимирі, як потішили вас, як почесного громадянина?
За час Революції Гідності, подальших подій я пізнав, чи радше відкрив для себе кількох важливих людей. А якщо говорити про структуру, скажімо, міської влади чи самоврядування, то в цьому плані очікуваних змін не відбулося.
Зараз кожному з нас дуже важливо вчасно поповнювати душевні сили. Пересічні люди часто черпають їх із творчості митців. А з яких резервів поповнюєте життєву енергію ви?
Найсильніше з того, що я останнім часом почув – композиція на слова Ірини Цілик «Повертайся живим», яку зробили Сестри Тельнюк та Kozak System. Я теж на цю тему дещо раніше написав пісню, «На війні, якої нема». Але ми у тут Володимирі дуже сильно «зав’язані» на нашу 51-шу бригаду, і мені не вдалося уникнути болю, який ми всі проживаємо з кожною трагічною звісткою про наших хлопців. А от їм вдалося зробити життєствердну таку річ.
Мені так само було важко після Ілловайська. Як з цього вигрібати? Дуже підтримує, коли люди до тебе по щось звертаються, і ти можеш їм це дати – потрібний меседж, емоцію. Оце відчуття, що те, що ти робиш, комусь потрібне. Відповідно, треба шукати те важливе, що ти можеш зробити. Не можеш поїхати стріляти – збирай гроші для солдатів, підтримуй морально, інформаційно. Бажано робити це максимально, щоб захоплювало. Тоді не буде часу і місця для дурних думок.
Віталіна ЛІТВІНОВА
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
На грани
Я ступаю по тоненькой грани
между жизнью и небытием –
новый день грянет, знаю заране,
и не знаю, что будет затем.
Но в душе, как на белом экране,
отражается сущность пути –
не упасть если хочешь на грани,
каждый день нужно просто идти.
Драма
І знову сміються і плачуть…
А я скрегочу лиш зубами –
нуртує у грудях неначе
мелодія вічної драми.
Немає ні сліз, ані сміху
в моєму застиглому серці.
Душа, мов у схованку тиху,
сховалась в собі спересердя.
Сидітиму в схованці, поки
Всевишній покличе в дорогу.
Та тільки жалкую, що роки
не вернуть уже мені змогу
служити народу і Богу.
* * *
Я хотів би розчинитись в морі,
в кучерявій хвилі чарівній,
щоб гуляти з нею на просторі
в іпостасі свіжій і новій.
А як знов привабить клятий берег
сутності усупереч моїй –
хай мене, немов хирлявий берест,
об скелину розіб’є прибій.
Прикмети часу
1.
Головна прикмета часу –
нема Криму і Донбасу.
2.
У розпалі літо.
Над річкою – вертоліт.
Міркую:
«Що мені робити,
як стане бомбити?..»
Київ – сайт Фестивально-концертного Порталу http://festivali.org.ua/
http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2162
ПОЛОЖЕНИЕ О ФЕСТИВАЛЕ АВТОРСКОЙ ПЕСНИ
«БАРДЫ ЕЛЕСАВЕТГРАДА - 2014»
Основатели фестиваля Александр Лазарев, Виталий Холявко
1. ОБЩЕЕ ПОЛОЖЕНИЕ
Время проведения: 11 октября 2014 года.
Организаторы фестиваля: ОО «Театр авторской песни»,
2. ТВОРЧЕСКАЯ ЦЕЛЬ ФЕСТИВАЛЯ:
(фестиваль отборочный)
- популяризация патриотической авторской песни;
- содействие творческому росту авторов и исполнителей;
- открытие новых имен;
- объединение творческих сил для последующего сотрудничества;
3. МЕСТО ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ
Фестиваль проходит в городе Кировоград по ул. Дворцовая 41/26 в концертном зале Кибернетик - технического колледжа
4. УСЛОВИЯ ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ
Участие в фестивале могут принимать все желающие барды, композиторы, певцы, поэты без ограничения в возрасте и гражданства, которые подали заявку (Приложение №1) и получили приглашение.
Участники конкурса исполняют по одной песне. Конкурсные выступления проводятся с использованием фонограмм «минус один» ( CD), «живого аккомпанемента» или без музыкального сопровождения.
Оценивает выступление участников компетентное жюри.
Расходы, связанные с проездом, питанием и проживанием несут участники или направляющие их организации.
Фестивальный сбор - 30 грн.
5. НОМИНАЦИИ ФЕСТИВАЛЯ
- «Авторская песня» (автор полный, неполный );
- «Авторская песня о Кировограде» ( автор полный, неполный);
- «Вокалист» - исполнитель авторских песен.
- поэтический конкурс
Возможно учреждение дополнительных номинаций от организаторов и спонсоров фестиваля.
6. ПРОГРАММА ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ «БАРДЫ ЕЛЕСАВЕТГРАДА - 2014»
Первый день фестиваля (суббота)
10.00 - 12.00. Заезд и регистрация участников.
12.00-12.15 Открытие фестиваля
12.00 –14.00 Конкурсная программа
14.00-15-30 Свободный микрофон, подсчёт голосов
15.30- 16-00 Награждение победителей. Закрытие фестиваля.
7. НАГРАЖДЕНИЕ ПОБЕДИТЕЛЕЙ
Победители фестиваля награждаются дипломами и сувенирами.
Ознакомиться с материалами касающимися подготовки и проведения фестиваля можно на форуме сайта:
http://dolinskaya.kr.ua/forum/57
Тема: «БАРДЫ ЕЛЕСАВЕТГРАДА - 2014»
По всем вопросам, касающимся спонсорства, помощи в организации фестиваля, участия в концертной и конкурсной программах, информационного спонсорства обращаться в оргкомитет фестиваля Александр Лазарев-криворожский (м.т. - 067 539 15 23 099 363 89 62) ailazarev@ukr.net
Виктор Холявко (м.т. 0999638681 ).
Фестиваль «БАРДЫ ЕЛЕСАВЕТГРАДА - 2014» проходит в рамках фестиваля авторской песни «Єдина моя Україна-2014».
Задача фестиваля – популяризация патриотической авторской песни, укрепление дружбы между славянскими народами.
Фестиваль проходит в несколько этапов. Отборочные туры в первом полугодии прошли в Интернете (Интернет-конкурс «Созвездие бардов-2014») и на региональных фестивалях «Барды Руданы-2014» г. Кривой Рог, «Созвездие бардов над Днепром» г. Киев, «Лазурные струны» в курортом Лазурном.
Организаторы всеукраинского фестиваля «Єдина моя Україна-2014» является ОО «Театр авторской песни»
Рубрика – « ЗМІ про мистецькі події»
Анатолій Калениченко: «Червона Рута» замовляла музику
Перший художній керівник найвідомішого фестивалю —про досвід «культурного прориву» на схід, причини засилля «московської попси» та мистецтво «на службі» у політиків
(газета «Україна молода» від 24 вересня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2532/164/89557/
Ярослава МУЗИЧЕНКО
25 років тому в Чернівцях відбулася перша «Червона Рута» — фестиваль, який у наступне десятиліття відкрив нині найвідоміших, найяскравіших українських співаків. Українських — не за географічним принципом, а по духу. Адже фестиваль дав «друге життя» ініціативі, започаткованій Володимиром Івасюком: творити виразно українську музику на світовому рівні, у річищі популярних на той час мистецьких новинок. Сполучити національні глибинні засади в музиці з наймоднішими молодіжними музичними стилями Заходу — такою була мета й фестивалю «Червона Рута». Про її ідею читачам «УМ» розповідає один з ініціаторів та організаторів фестивалю «Червона Рута», кандидат мистецтвознавства Анатолій Калениченко.
«На тих грошах — руїна інфопростору...»
— Пане Анатолію, «Червона Рута» ще жива?
— Звичайно. У 2015 році має бути в Чернівцях, зараз відбуваються обласні відбіркові конкурси. У них, як і зазвичай, беруть участь усі охочі, без вступного внеску. Цікаво, що виконавці з Донецька й Луганська приїжджали на конкурс у Херсон. Утім є проблеми з фінансуванням. Міністр культури Євген Нищук підписав необхідне розпорядження, але в казначействі кажуть: «Ми самі знаємо, кому і на що давати гроші».
— Казначейство — ніби «держава в державі»?
— Звідси й корупція. Тому, хто не дає надії на «відкат», не дадуть запланованих коштів. Окрім цього, це мислення заводських бухгалтерів. У СРСР їм платили премії за «економію зарплати». Можливо, ті старенькі заводські бухгалтери перекочували в Мінфін, у Мінекономіки...
— Тим часом в ефірі, «маршрутках», на базарах — навіть у Львові та Франківську — продовжує переважати «московська попса». Це питання лише попиту народу, чи все ж — нав’язливої пропозиції?
— Це непросте питання. В українській культурі нового часу є три віхи. Перша — поява пісні «Червона рута» Володимира Івасюка на початку 1970-х, і взагалі його творчість. Вона зробила переворот в українській музиці. Друга віха — це 1989 рік, перший фестиваль «Червона Рута», коли вся молодіжна культура, що була в андеграунді, вихлюпнулася назовні, і надалі відкрито розвивалася. Третій етап — 2007 рік, поява телевізійних талант-шоу на екранах України. Вони знову загнали в андеграунд українську пісню. Приходить на, скажімо, «Х-фактор» талановита молода людина і питає: «А можна заспівати українською?». Там відповідають: «Можна. Але ви більше себе проявите, якщо співатимете англійською чи російською»... Цікаво, що на лауреатах талант-шоу нічого не заробляють, у них лише вкладають кошти, платять за аранжування якихось старих пісень. А за ці ж гроші можна було б замовляти нові, у відомих композиторів, або шукати невідомих. Як ми свого часу. У нас була умова: дві з пісень мають бути новими, написаними після останньої «Червоної Рути». До 1995 року їх можна було почути в ефірі. А потім почалося... Приносимо запис на телебачення, там кажуть: змонтуйте вiдео, зведiть аудiо (а все це теж грошей коштує), а ми будемо показувати на правах реклами...
— Ті люди досі в медійній системі. І говорять: «Ми краще російський серіал поставимо, бо ви ж нам не заплатите за українську музику»...
— Так, перед гастролями московських «зірок» їхні продюсери пропонували радіостудіям гроші за розкрутку — щоб люди жвавіше розкуповували квитки. На тих грошах постала руїна нашого інформаційного простору. Маркс казав: «Пропозиція силою бере попит». Який же може бути попит на українське, якщо його ніхто не пропонує?
«Слава Севастополю!», а потім: «Слава Україні!»...
— Пригадую заключний концерт «Червоної Рути» у Харкові. Там пропозиція фестивалю створила такий попит, що шаленіли від захвату десятки тисяч крутих, стильних, далеко не україномовних хлопців і дівчат...
— У 1990-х роках, коли я ще працював у дирекцiї фестивалю, ми поєднували з нашою глибинною музикою наймоднішу західну. «Червона Рута» стала замовником української сучасної музики, робила для музикантів спеціальні семінари. Бо, як правило, композитори, які знали молодіжну стилістику, доти були далекими від української етнічної музики. І навпаки — знавці народної музики не цікавилися молодіжною стилістикою.
— Ви навмисне робили фестиваль у містах сходу й півдня країни, найбільш відмежованих від знань про українське?
— Та й у Чернівцях ситуація не зовсім сприятлива. Мені розповідав швагро Володимира Івасюка, Віктор Павлюк, що після першої «Рути» на півроку Чернівці заговорили українською. Це стало модним. А потім знову пішло на спад... Ясна річ, потрібно було продовжувати.
У 1993 році ми зробили заключний етап фестивалю в Донецьку. Зали були заповнені, а останній концерт на центральній площі Леніна — під дощем. І люди не розійшлися. Потім мої родичі з Донецька розповідали, що одна студентка захоплено ділилася з ними враженнями, пісню Петриненка переказувала своїми словами, російською. Невже донеччани, які стояли тоді під дощем, могли б стріляти в людей за те, що ті говорять українською?
Наступну «Червону Руту» ми зробили в Севастополі і три концерти — в Сiмферополі. Такого успіху, як там, не було, мабуть, у жодному місті. Російський флот перебив кабель — утім нам підігнали з Харкова генератор від Української армії. Цікаво, що в Севастополі була мила кореспондентка «Радіо «Свобода» Маринка. За кілька років я побачив її вже як прес-секретаря СБУ, у кітелі, де три зірки — полковник! А скільки ж вона тоді зірок мала? Досі не розумію — чи нас тоді переслідували, чи охороняли (сміється)...
У день закриття фестивалю в Севастополі, на майдані Нахімова, де о 19-й мав відбутися заключний концерт, о 15-й розпочався мітинг «руского двіженія Крима». Прийшло десь 50 старших людей. На другий день у газеті «Вечерний Севастополь» з’явилася замітка, мовляв, на площі Нахімова відбувся несанкціонований мітинг російського руху. Прийнято рішення — зірвати концерт «націоналістов»: «Для этого топать ногами, кричать и свистеть. И действительно, в 7 часов вечера вся площадь топала ногами, кричала и свистела. Но она еще и танцевала, что, вероятно, не входило в планы участников митинга». Я бачив цих старших людей — вони прийшли зі згорнутими транспарантами, щоб за якимось знаком розгорнути їх. Але так і не розгорнули. Бо севастопольській молоді так сподобалося, що вона б їх побила. Упродовж концерту зі сцени лунало: «Вітаємо місто-герой Севастополь!» — усі аплодували. Під кінець ведучий Сашко Богуцький кричить: «Слава Севастополю!». Всі гукають «Слава!». Потім: «Слава Україні!». Усі: «Слава!». А в самому кінці пустили записи «Сестрички Віки»: «Море! То моє море!»...
Після кожного фестивалю ми організовували великі турне по Україні. Інформаційна війна стала можливою, бо на сході не було нормального культурного суперництва між українською і російською культурами. Після успішних фестивалів у Криму, Донецьку — я вважаю — до нас мали підходити наші керівники культури і казати: «Хлопці, ось вам гроші, їдьте в Луганськ!»...
«Можна знайти спільну мову — тільки треба говорити...»
— Здається, ще одна чорна дата в календарі української пісні — це коли перший націонал-демократ додумався використовувати українську пісню для своєї передвиборчої агітації. Серед державників були системно мислячі люди, які дбали про безпеку країни й через такий «нестандартний» засіб, як пісня?
— І зараз мало хто розуміє, що молодіжна пісня — це не тільки можливість зібрати молодь, щоб виступити з промовою перед виборами. У 1990 році ми записали дві касети в «Кобзі» — «Кому вниз» і марші у виконанні Галицького духового оркестру, серед них — «Ще не вмерла України». Відповідальний секретар Руху, пiзнiше мер Черкас, — сполучив ці записи: половина — марші, інша — «Кому вниз». І ця музика зазвучала на мітингах. Він розумів, що це не тло для промов, а сам по собі формуючий засіб. У 1991 році вже було інакше. Саме тоді стався той перелам, ще до незалежності, адже друга «Рута» закінчилася в Запоріжжі за дві години до ГКЧП. Уже тоді політики почали використовувати ресурс музичної культури як засіб досягти чогось для себе. За радянськими уявленнями, про «базис і надбудову».
— Чи є надія, що коли завершиться війна і «Червона Рута» знову потрапить у Донецьк і в Крим — генетичний код пробудиться і люди впізнають своє — в українському?
— Звісно. Ми з Тарасом Мельником свого часу там лекції читали по заводах, школах. Ми не знали, чи ген український музичний не помер у людей. Адже там вже усе було російське. Я ставив слухачам з десяток сучасних західних пісень і наостанок — «Іванка» Квітки Цісик. Потім питав: «Що вам найбільше сподобалося з цієї музики?». І всі, як один: «Послєднєє»... Пригадую, як у Севастополі я запросив на концерти тамтешніх рекетирів, щоб вони під час фестивалю «нічого не робили». Вони прийшли і сиділи в плащах, хоча було жарко. Потім в одного плащ розстібнувся і я побачив під ним «калаш». Нормальні пацани! Потім питаю: «Сподобалося?». Кажуть: «Нармальна!». З усіма можна знайти спільну мову — тільки ж треба говорити, домовлятися, хоч щось робити. От зараз патріотизм зашкалює. Але ж такий стан не вічний. Його потрібно підживлювати.
ДОСЬЄ «УМ»
Анатолій Калениченко
Народився в 1955 р. у Києві. У 1973 р. закінчив Київську спеціалізовану середню музичну школу iм. М. Лисенка, а у 1979-му — історико-теоретичний факультет Київської консерваторії. З 1979 р. працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ. За стипендією ЮНЕСКО стажувався в Інституті мистецтва Польської АН (1986). З 2005 — завідувач відділу музикознавства ІМФЕ. Піаніст, музичний продюсер, громадський діяч. Співзасновник україно-канадського СП «Кобза». У 1989-99 рр. — заступник директора й художній керівник фестивалю «Червона Рута». Автор багатьох статей з питань державної культурної політики, історії української музики, молодіжної масової музичної культури. Увів у науковий обіг поняття «культурна безпека України», відновив процедуру захисту музикознавчих дисертацій українською мовою (1988). Нині працює, зокрема, над багатотомним виданням «Української музичної енциклопедiї».
ДОВІДКА «УМ»
Заключний етап Першого фестивалю «Червона Рута» відбувся 17—24 вересня 1989 року в Чернівцях. Організатори й суддiвська рада була приголомшені величезною кількістю конкурсантів та їх високим рівнем. Переможці: Василь Жданкін, Тарас Курчик, Андрій Миколайчук, Павло Дворський, «Сестричка Віка», «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», «Зимовий сад», Едуард Драч, Марія Бурмака...
Запоріжжя, 1991. Переможці, зокрема: Жанна Боднарук, «Табула Раса», «Плач Єремії», Сестри Тельнюк, «Мертвий півень», «Пiккардiйська терцiя»...
Донецьк, 1993. 128 солістів, гуртів та бардів. Серед переможців: «Брати блюзу», Олександр Пономарьов, Ірина Шинкарук, «Вій».
Сiмферополь—Севастополь, 1995. Конкурсантів — 310. Серед переможців — EL Кравчук, «The Вйо», Ані Лорак, «Вхід у змінному взутті», Катя Бужинська...
Харків 1997. Із конкурсантами вперше працювала ціла армія стилістів, продюсерів, хореографів, вокалістів. У журі зазначали: раніше доводилося відшукувати тих, хто звертається до національної тематики, а тепер настав час обирати найкращих серед таких. Переможці: Катя Chilly, «Танок на майдані Конґо», «Тартак», «Мотор’ролла»...
Дніпропетровськ, 1999 р. відкрив Росаву і гурт «Потужні дівчата»...
Наступні фестивалі щодва роки відбувалися в Києві (2001—2013, за винятком 2009-го у Чернiвцях) без особливого ажіотажу і висвітлення.