Новини одним рядком:
19 жовтня – у місті Вилкове Одеської області відкрито пам’ятник Булату Окуджаві
24 жовтня – презентація книги Віталія Перкуна «Володимир Івасюк» у меморіальному музеї В.Івасюка в Чернівцях
25 жовтня – зустріч севастопольських бардів у студії «Хрусталь», Севастополь, вул. Вакуленчука, 17
26 жовтня – концерт Олексія Бардіна (Москва) у Миколаївській бібліотеці ім. Кропивницького
26 жовтня – день народження Олександра Смика, автора пісень із Тернополя
27 жовтня – вечір поезії Андрія Катрича та Ольги Бражник у залі профспілок (Суми, вул. Петропавлівська, 61)
27 жовтня – концерт Олексія Бардіна (Москва) у Херсонському клубі “Платон”
2 листопада – концерт театру поетичної пісні «La Chanson» у залі профспілок (Суми, вул. Петропавлівська, 61)
4 листопада – концерт бандуриста, композитора Георгія Матвіїва у Рівненській філармонії (Рівне, вул. Драгоманова, 20)
16 листопада – концерт керівника київського КАП «Арсенал» Сергія Хоменка у малому залі клубу
16 листопада – концерт Ольги Чикіної (Рязань) у залі профспілок (Суми, вул. Петропавлівська, 61)
23 листопада – концерт Інни Труфанової у малому залі київського КАП «Арсенал»
Василь Герасим’юк
* * *
Щороку
сивими осінніми досвітками
ми з’їжджалися у Косів
на торги.
На другу Богородицю
ми сходили з полонин,
а в неділю сідлали коней
і сивим осіннім досвітком
їхали на торги.
Ми викохали маржину на продаж.
Ми брали із собою своїх жінок,
щоб вони вкрили всю торговицю
килимами і веретами,
ліжниками і всім на світі –
хай весела барва очі зриває!
Хай ми не бачимо,
хто цієї осені не прийшов…
Хто із полонинських сміхованців
упав зо сміху і вже не встане?
Хто вже поклав на землю
всі свої ліси?
Кому із косарів-курварів уже доста?
Щороку
ми наймали музик
і щороку
ставало все вужчим наше коло…
Тому щороку
все дорожчими були наші музики
і все більше сивих дівчат
танцювали з нами гуцулку,
але ми більше не засиджувалися до ночі,
щоб видко було на всі гори:
як нас багато
відбуває на села.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Zapaska
Вітання! До Вашої уваги відеоробота на пісню Юнаки за мотивами київського снігового апокаліпсису в березні 2013. Музика - Zapaska, слова: Максим Рильський, мастеринг Robert Piernikowski, відеомонтаж: Владислав Волочай.
Приємного перегляду
http://youtu.be/8ZdwsVmxx68
--
Jana & Pavlo,
Zapaska
+380972901283
Миколаїв – Ольга Золотухіна
КАП "Белая Ворона" открывает сезон концертом автора-исполнителя АЛЕКСЕЯ БАРДИНА (Москва)
Николаев
26 октября
библиотека Кропивницкого
Начало в 17-00
Херсон
27 октября
Клуб Платон
Начало в 18-00
"А.Бардин - музыкант и поэт, яркий представитель новой волны авторской песни. Алексей пишет песни на свои собственные стихи и великолепно их исполняет. Кроме красивого и сильного голоса, которым владеет в совершенстве, Алексей обладает несомненным драматическим талантом и богатством певческих интонаций.
В песне он может говорить, ёрничать, придуриваться, изображать трубу с сурдинкой, радиопомехи, цыганский хор, старую бабку, да что угодно! Каждая песня - целый спектакль со своим настроением, своим инструментарием, каждая песня - целый отдельный мир. Бардин на сцене - это хамелеон, который умеет менять не только цвет, но, кажется, и саму форму, и объем - творить настоящее волшебство.”
Приглашаем детей, молодежь и старшее поколение -всем будет интересно
ссылки на событие в социальных сетях:
https://www.facebook.com/events/743972222286551/
http://vk.com/event58939427
http://www.odnoklassniki.ru/event/2334054566
для тех, кто не в сетях: http://forum.your-wave.com/viewtopic.php?f=46&t=1066
--
С уважением,
Olga Z. ozzolotko@ukr.net
095-1980240
063-3197445
096-0640720
Одеса – Георгій Матвіїв
Доброго дня, пане Петро! Маю анонс концерту для Вашої розсилки.
4 листопада о 19:00 відбудеться сольний концерт бандуриста-віртуоза, композитора, лауреат понад 30-ти міжнародних, академічних та джазових конкурсів, соліста Європейського Джазового Оркестру, ансамблю "Чайка" та винахідника новітніх прийомів гри на бандурі Георгія Матвіїва.
Рівненська філармонія (м. Рівне, вул. Драгоманова, 20).
Оновлена програма авторської музики, кавери на світові хіти та нові прийоми гри.
http://www.youtube.com/watch?v=hkb-hTN7y8o&feature=player_embedded
http://www.youtube.com/watch?v=Nz-LKvb3BfY&list=FLQEk3OzhiHhyBsfybIVwO5g&index=2
http://www.youtube.com/watch?v=BMxeUR5jhNI
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Две новости в одной
В СЕВАСТОПОЛЕ ПРЕЗЕНТОВАЛИ КНИГИ В.САМУСЯ И Л.БОЛДОВА
19 октября в Севастополе презентовали книги двух представителей бардовского жанра: организатора Фестиваля авторской песни «Чатырдаг» крымского автора-исполнителя Виктора Самуся и известного поэта, активного участника бардовских форумов Льва Болдова, на стихи которого написан не один десяток песен.
Книгу В.Самуся «Странник истину дарующий» представил в Балаклавском центре культуры и досуга казачий полковник В.Гридасов и помогали ему в этом севастопольские и симферопольские представители Жанра В.Губанов, М.Зацепина, А.Иваненко, П.Спирин, М.Фурсов, ансамбль «Союз друзей», В.Грачев и др. Они исполнили со сцены БЦКиД множество песен В.Самуся, от всей души пожелали ему творческого вдохновения и новых книг. Отметим, что В.Гридасов, инициировавший выпуск книги «Странник истину дарующий», заверил участников презентации, что в скором времени появится вторая, а следом, возможно, и третья книга стихов В.Самуся.
Вторая в тот же день презентация в виде творческого вечера поэта Л.Болдова прошла в ЦГБ им. Л.Н.Толстого. Свою очередную книгу стихов «Солнечное сплетение» Л.Болдов представлял сам. Он читал в основном новые стихи, приглашая к выступлению севастопольских поэтов Б.Бабушкина, А.Агаркова, В.Губанова, Р.Козунову.
Обе презентации завершились скромными возлияниями к Бахусу.
Встретимся? Споём?
В СВОИХ ПЕСНЯХ СЕВАСТОПОЛЬСКИЕ КАЭСПЭШНИКИ РАССКАЖУТ О ПРОШЕДШЕМ ЛЕТЕ
25 октября (пятница) в 19.00 в студии «Хрусталь» (ул.Вакуленчука,17) состоится традиционная «послепрошедшеголета» встреча севастопольских каэспэшников – авторов и исполнителей бардовского жанра, энтузиастов КСП «Ахтиар», всех их друзей и знакомых. Тема встречи – «Как я провел (провела) лето и что в нем было замечательно для меня». ПРИГЛАШАЮТСЯ ВСЕ!!!
Все пришедшие на эту укатательную встречу должны быть готовы выслушать восхитительный концерт авторской песни, обнять всех своих друзей, выслушать их впечатления о прошедшем лете, уделить всем внимание, поделиться впечатлениями о своей веселой жизни (а другой она не бывает!), и вообще… Нужно также иметь в виду, что определенную, самую минимальную сумму наличными придется таки отдать за вход в студию «Хрусталь». А иначе ведь никак – уж больно подзвучка в «Хрустале» хороша, да и обстановка… Там ведь, знаете, есть укромное местечко, где можно неплохо посидеть... Да и вообще: мы ведь так давно не встречались! Короче – до встречи, друзья
Маріуполь – сайт газети «Приазовский рабочий»
www.pr.ua/news.php?new=28666
«Струны Циркона»: история продолжается
Сергей ВОЛОШИН
В поселке Донское Волновахского района на базе культурно-спортивного комплекса химико-металлургической фабрики завершился седьмой по счету фестиваль авторской песни и поэзии «Струны Циркона-2013».
Последний раз барды и поэты собирались в Донском в 2010 году. Тогда в связи с финансовыми проблемами организаторам не удалось провести полноценный фестиваль, поэтому ограничились концертом хозяев и приехавших гостей. Как признался глава оргкомитета фестиваля Сергей Дегтярь, возродить «Струны Циркона» в 2013 году его вдохновил региональный бардовский слет «Струны Приазовья», который прошел на майских праздниках у нас в мариупольском поселке Каменске.
«Я воочию увидел, что при желании можно проводить подобные мероприятия и без существенных финансовых вложений, но при наличии в составе организаторов инициативных и любящих свое дело людей», - подчеркнул Дегтярь. В Донском все было продумано до мелочей, кроме погоды. Проливной дождь и ветер в минувшую субботу помешали прибыть в Волновахский район целой группе гостей из других городов и районов. К радости немногочисленных зрителей, собравшихся в великолепном зале культурно-спортивного комплекса, на фестиваль приехали гости из Донецкой, Днепропетровской, Луганской, Запорожской, Херсонской областей. Как всегда, солидной делегацией прибыли мариупольцы.
Накануне фестиваля, в пятницу, жители Донского отметили День поселка. Со времени основания в 1946 году он назывался Циркон – здесь добывали одно-именный минерал. Потом, говорят, в связи с развитием атомной промышленности в СССР, в которой использовались кристаллы циркона, в целях секретности название поселка изменили.
«Струны Циркона» - своего рода дань истории и творческим людям, которых в поселке немало. Уже долгие годы в Донском действует одноименный клуб авторской песни, который возглавляет Сергей Дегтярь. В нынешнем году фестиваль был посвящен творчеству Булата Окуджавы. Попурри на его известные поколениям людей песни хозяева фестиваля открыли конкурсный концерт. Он был разбит на несколько блоков – по номинациям: «Авторы», «Исполнители», «Ансамбли», «Классика жанра».
Когда подходило к концу выступление авторов, как говорят, с корабля на бал на сцену вышел луганчанин Евгений Калашников – весь мокрый, даже не успевший после дороги настроить гитару. Но его лирические композиции, с которыми он недавно покорял Москву, не оставили равнодушными членов жюри – Евгений стал лауреатом в самой массовой номинации авторов.
Среди ансамблей тронул струны души дуэт Олега Коваленко из Днепропетровска и Сергея Носова из Тельманово. Гитарист и поэт уже долгие годы дружат, ездят друг к другу в гости, поэтому их сыгранность и глубина творчества не вызвали никаких сомнений. Потрясающе исполнили песню на стихи Булата Окуджавы Андрей и Юлия Прудниковы из Аскании-Нова, чем-то напомнив своей манерой известную фолк-группу Blackmore’s Night британца Ричи Блэкмора и американки Кэндис Найт. Дуэт из Херсонщины – лауреат в номинации «Классика жанра».
Днепропетровец Сергей Полянский победил в номинации исполнителей, хотя больше всем он запомнился не на сцене, а на кухне в гостинице, где он дал мини-концерт из песен Александра Вертинского и недавно покинувшего наш мир талантливого автора Владимира Ткача. Приз зрительских симпатий с большим отрывом от остальных выиграл Андрей Дмитренко из Волновахи.
Не остался без призов и Мариуполь. Лауреатом в номинации среди поэтов стал наш земляк Сергей Катасонов. Специальные призы организаторы вручили мариупольцам Сергею Кучеренко-Садковскому, Татьяне Бородиной и дончанину Николаю Солонникову. На восьмом десятке лет этот поэт, исполняющий свои стихи нараспев, а капелла, стал… дебютантом фестивальной бардовско-поэтической жизни. Услышал как-то песни барда (к слову, мариупольского) по радио, узнал его телефон, был приглашен на «Струны Циркона» и как человек дисциплинированный приехал на фестиваль на целые сутки раньше. Успел побывать и на праздновании Дня поселка Донское, и выступить на фестивале. При этом сидел до трех ночи вместе с более молодыми коллегами, не скупясь на творческие комплименты и получая комплименты взамен.
Волноваха Донецької області – міський портал
http://www.volnov.org.ua/news24.php
III открытый фестиваль авторской песни "Струны Циркона"
20 - 21 октября состоялся фестиваль авторской песни "Струны Циркона" в пгт Донское во Дворце культуры ХМФ.
Фестиваль открылся 20-го в 15.00 гимном посёлка, а после приветственных речей ведущих: Юлии Козловской и Сергея Дегтяря, началось само фестивальное действо. Началось с премьеры гимна фестиваля (автор слов и музыки С. Дегтярь) исполненного ансамблем "Neos" из Донского и Волновахского исполнителем Дмитренко А. После чего квартет (Дегтярь С., Белорыбкина Н., Козловская Ю., Дмитренко А.) представил залу попурри из бардовских песен, несомненно задав тон и ритм фестивалю.
Жюри, состав которого: Председатель - Ланская Л., члены - Макарчук А., Макарчук Д., Хлыбова Л., Караваева З., решало трудную задачу. Предстояло прослушать 33 участника представивших 50 номеров. Поэтому конкурсный концерт, с перерывом на ужин, затянулся почти до 21.00. А далее, традиционная "Гитара по кругу". И до поздней ночи не расходились участники и гости фестиваля, знакомясь и общаясь друг с другом.
Следующий день. Концерт юмористической песни "Весёлый Циркончик". С 11.00 вручение наград победителям и заключительный концерт.
Грамоты получили: Мария Карпенко г.Донецк
"юное поэтическое дарование" - Алёна Струпалёва г.Мариуполь
"за активную жизненную позицию" - Андрей Мещеряков п. Донское
"за сценическое обаяние" - Артём Новиков г.Мариуполь
"за поэтичность и лиризм" - Владимир Луковников г.Мариуполь
"за оригинальность исполнения" - Иван Кордюков г. Шахтёрск
а также поэтессы Валентина Андрушок и Анна Винокурова из Мариуполя. Не осталась незамеченной и династия Новиковых: бабушка, супруги Артём и Ольга и их 3х летний сынишка.
Дипломы и эксклюзивные призы (а это были вазы изготовленные на ХМФ специально к фестивалю) получили победители номинаций:
"лучший исполнитель" - Александр Шуляренко, г. Шахтёрск
"гражданская песня" - Андрей Ильенко, г. Мариуполь
"патриотическая песня" - Роман Рева, г. Мариуполь
"автор музыки" - Руслан Сагиров, г. Мариуполь
"лирическая поэзия" - Богдан Коваль, г. Мариуполь
"гражданская поэзия" - Нина Копытина, п. Донское
"лучший автор" - Игорь Галькевич, г. Мариуполь
"туристическая песня" - Елена Король, г.Донецк
"за самобытность" - Александр Фёдоров, г. Волноваха
"приз зрительских симпатий" - Ирина Рябец, п. Донское
за создание гимна фестиваля отмечен Сергей Дегтярь, п. Донское
и наконец Гран-при фестиваля вручён Андрею Дмитренко. г. Волноваха
Завершился фестиваль концертом победителей, гостей и членов жюри. А разъезжались гости и участники со словами благодарности за великолепный праздник бардовской песни который им предоставили ХМФ ОАО ММК им. Ильича (нач.Шепель В. Д.) ДК ХМФ (упр. Хохлаева Л., худрук Козловская Ю.), клуб авторской песни и поэзии "Перекрёсток" (рук. Дегтярь С.),
ДО ВСТРЕЧИ В СЛЕДУЮЩЕМ ГОДУ!
Рубрика – “Роздуми про авторську пісню”
Надійшли відгуки на дискусію розпочату у двох попередніх випусках бюлетеня. Прочитавши лист Ігоря Якубовського запитав його: лист для публікації чи мені особисто, бо там згадується моє прізвище. У відповідь отримав:
“Вітаю, Петре. Все, що я тобі написав є щирою правдою, тому воно може бути доступним для всіх. А взагалі тобі вирішувати. Якщо зможеш то надрукуй у бюлетені, нехай люди знають мою точку зору. Я написав те, що мені надиктувало серце, а тобі вже вирішувати чи виносити це на загальний план. З повагою та шаною, Ігор. Будьмо!!!”
Вирішив задовольнити прохання, бо в листопаді виповниться 15 років від початку роботи над випуском інформаційного бюлетеня для бардів України. Упорядник.
Харків – Ольга Підлісна
Ответ для Александра Воронцова: Во-первых, во многом согласна с автором - и по поводу пьяных мастеров, и превалирования концертов Мастеров над конкурсным, и необходимости продвигать и поддерживать молодежь. И все-таки, почему-то мне кажется, что данный автор просто навсегда и по-детски обижен на каких-то не слишком деликатных "мастеров", которые ему сказали, что "неформат", не тот жанр или что-нибудь в этом роде. И с обидой такой могу согласиться - часто так бывает. Но вот по поводу того, что всюду и везде - не соглашусь. Сама много раз слышала, как настоящие мастера дают молодежи дельные советы - как улучшить подачу, как повысить мастерство. А то, что молодые таланты настоящие появляются редко - иначе не бывает. Кроме того, сегодня огромное количество новых молодых авторов, которых хочется слушать, запоминать (приведу несколько имен: О.Чикина, С.Кваша, Н.Байрак, О.Артеменко, Е.Касьян, Д.Макляков, Ю.Саборанская, С.Отводенко - еще множество!!!) каждого со своим собственным голосом, позицией, стилем... Да, нынешняя бардовская, авторская песня не изолирована, она напрямую переплетается с блюзом и шансоном, авангардом и даже попсой. И все-таки, она нисколько не теряет, только приобретает, оставаясь в первую очередь трибуной для души, для голоса сердца, а что и у кого болит больше - не будем выяснять, у всех по разному. И "междусобойчики" фестивальные - не обязаловка, там собираются люди, которым интересно и приятно слушать друг-друга. А "свободный микрофон" или круг у костра, где каждый может спеть, независимо от конкурса и жюри, давно уже присутствуют на наших фестивалях (пример, хотя бы полтавский "Автограф" или тот же "Эсхар" - в этот раз у костров ребята молодые пели всю ночь - и свои, очень интересные песни и классику. (Ни одно здание не строится без фундамента). Так что - в русле продолжения дискуссии, или ее прекращения - удачи Вам, Александр! Пойте и найдете своих слушателей и почитателей сегодня, а не тогда, в прошлом, когда что-то не сложилось. Ждем Вас на следующих Эсхарах - не там, на поляне, где полупьяные пацаны с магнитофончиками "вспоминают и продолжают" то, чего не видели, и не слышали, а у общего костра, у общей открытой сцены, что, безусловно, поддерживаю! С должным пиететом и уважением,
удачи, Ольга Подлесная.
Київ – Ігор Якубовський
Вітаю, Петре. Спасибі за бюлетень. Поки в нас немає Всеукраїнського всеоб'єднуючого фестивалю авторської пісні, але за те є бюлетень Петра Картавого, який нас всіх об'єднує і дає нам відчути і зрозуміти хто на якому світі знаходиться. Це добре і давайте друзі, спілкуватися через бюлетень щоб хоч таким чином відчувалося, що наш жанр ще живе і творчо працює. Також хочу нагадати нам всім, що для того щоб надалі нести хрест авторської пісні і т.д. потрібно мати здоров'я як на рівні душі, так і на рівні тіла, а для цього потрібно працювати над собою. Пропонуємо вам з С.Морозом, поцікавитись системою оздоровлення "П'ять Тібетських перлин" або "Око відродження" П.Келдера, а також система лікування по методу священномученика С.Чичагова. Методи працюють і дуже ефективно. Бажаємо всім нам роботи над собою і як результат міцного духовного і фізичного здоров'я. Незабуваймо читати бюлетень П. Картавого і дякувати йому за нього. Будьмо!!!
Рубрика – “Вшанування Булата”
Для початку вірш Булата Окуджави, із його книги “ПОСВЯЩАЕТСЯ ВАМ”
ДУНАЙСКАЯ ФАНТАЗИЯ
Оле
Как бы мне сейчас хотелось в Вилкове вдруг очутиться!
Там - каналы, там - гондолы, гондольеры.
Очутиться, позабыться, от печалей отшутиться:
ими жизнь моя отравлена без меры.
Там побеленные стены и фундаменты цветные,
а по стенам плющ клубится для оправы.
И лежат на солнцепеке безопасные, цепные,
показные, пожилые волкодавы.
Там у пристани танцуют жок, а может быть, сиртаки:
сыновей своих в солдаты провожают.
Все надеются: сгодятся для победы, для атаки,
а не хватит - сколько надо, нарожают.
Там опять для нас с тобою дебаркадер домом служит.
Мы гуляем вдоль Дуная, рыбу удим.
И объятья наши жарки, и над нами ангел кружит
и клянется нам, что счастливы мы будем.
Как бы мне сейчас хотелось очутиться в том, вчерашнем,
быть влюбленным и не думать о спасенье,
пить вино из черных кружек, хлебом заедать домашним,
чтоб смеялась ты и плакала со всеми.
Как бы мне сейчас хотелось ускользнуть туда, в начало,
к тем ребятам уходящим приобщиться.
И с тобою так расстаться у дунайского причала,
чтоб была еще надежда воротиться.
В Одеській області встановлено перший в Україні пам’ятник Булату Окуджаві
http://tavrijci.org/v-odeskiy-oblasti-vstanovleno-pershiy-v-ukrayini-pam-yatnik-bulatu-okudzhavi/
19 жовтня 2013 року. На головній площі міста Вилкове Одеської області в суботу було відкрито перший в Україні пам’ятник поету і композитору Булату Окуджаві. Церемонія урочистого відкриття пам’ятника пройшла в рамках фестивалю «Пісня Булата на Дунаї», який відбувся у Вилковому 17-19 жовтня.
«Пам’ятник стане нагадуванням нинішнім і майбутнім поколінням про Булата Шалвовича Окуджаву, який відвідав Вилкове у далекому 1962 році. Безумовно, Булат Окуджава побував у багатьох містах, але Вилкове – єдине місто в Україні, в пам’ять про яке він залишив літературну спадщину – пісню «Дунайська фантазія» і есе «Місто на єриках», – сказав під час церемонії відкриття пам’ятника мер Вилкового Микола Дзядзін.
Вдова Булата Окуджави Ольга Арцимович (Окуджава) подякувала організаторам фестивалю, мешканцям та гостям Вилкового за збереження пам‘яті великого поета та прозаїка. «Пам‘ятник встановлено як раз на місці лавки, на якій ми з Булатом Шалвовичем сиділи у 1962 році. Я у Вилковому була більше 50 років тому, але дуже добре пам‘ятаю той час, який ми провели тут разом», – сказала Ольга Арцимович (Окуджава), яка очолює державний музей Булата Окуджави. «Сьогодні Окуджаву розібрано на цитати. Я бачу, що він потрібен людям», – додала вона.
«На творчості Булата Окуджави виросли мільйони людей. Він став одним із засновників жанру авторської пісні. Для нас важливо зберегти пам’ять про цю велику людину і його творчість», – зазначив голова оргкомітету фестивалю народний депутат України Віталій Барвіненко.
У фестивалі взяли участь більше п’ятисот людей з різних міст України, Росії, Молдови, Литви, Казахстану. Серед почесних гостей фестивалю – виконавчий директор Фонду Булата Окуджави, заслужений працівник культури Росії Галина Дубасова, керівник київської бард-школи Дмитро Долгов, керівник дніпропетровського клубу авторської пісні Анатолій Гершанік, поет і прозаїк Володимир Каденко, директор Всеросійського фестивалю авторської пісні та поезії «Пісня Булата» Олександр Цількер.
«Фестиваль проходить на стику двох подій – 50-річчя відвідин Булатом Окуджавою Вилкового і напередодні 90-річного ювілею поета. Тому нинішню зустріч у Вилковому можна вважати генеральною репетицією вшанування Булата Окуджави, яку ми плануємо організувати у наступному році», – зазначив представник оргкомітету фестивалю декан факультету судноводіння Київської державної академії водного транспорту Павло Нікітін. «Вилкове – це місто моряків і рибалок. Це творчі, мужні і романтичні професії. Саме тому пісні Булата Окуджави стали незмінними супутниками людей цих професій», – додав Павло Нікітін.
Фестиваль «Пісня Булата на Дунаї» – другий фестиваль у Вилковому, який присвячено творчості Булата Окуджави. Минулого року за ініціативи Павла Нікітіна було реалізовано проект «Бард-сплав по Дунаю».
Булат Окуджава – радянський і російський поет, композитор, літератор і прозаїк, один з основоположників жанру авторської пісні. Він написав понад 800 віршів та 200 авторських та естрадних пісень. Його твори прозвучали більш ніж у 80-ти фільмах. Серед них – «Білоруський вокзал» (пісня «Десятый наш десантный батальон»), «Біле сонце пустелі» (пісня «Ваше благородие, госпожа удача»).
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
У Горлівці відкрився Музей Стуса
(газета «Україна молода» від 18 жовтня 2013 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2352/164/83682/
Нарешті знайшов притулок музей–«безхатченко» — Музей Василя Стуса, заснований пенсіонером Олегом Федоровим. «УМ» писала про перипетії навколо цього закладу: коли пан Федоров зрозумів, що пенсії не вистачає навіть на оплату комунальних боргів — вирішив передати музей у власність міста, проте на Донеччині від такого подарунку відмовилися. За рік кочування експонати нарешті знайшли своє приміщення — в адміністративному корпусі заводу «Еластомер», пише novosti.dn.ua. Відтепер музей носить назву «Василь Стус — жертва тоталітарного режиму». «Саме тут коріння Стуса, тут початок роботи, тут початок музейного руху. І відкриття літературного музею Стуса — це логічне продовження тієї святої справи, яка зародилася у нас, у Горлівці», — сказав заступник мера Горлівки Сергій Шкребець.
«До вас їде дисидент. Будь ласка, працюйте»
(газета «Голос України» від 26 жовтня)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=304662
Історико-літературний музей-кімната Василя Стуса відкрився в Горлівці — на заводі «Еластомір». У цьому місті поет і правозахисник прожив два роки, працював учителем у місцевій школі №23. Тепер на Донеччині з його життям і творчістю знайомлять два заклади: літературний музей, розташований в обласній бібліотеці, та згаданий музей-кімната на заводі.
Про принциповість і непоступливість поета ходили легенди
— Раніше музей був у центрі міста, але після того, як частину експонатів віддали до Донецька, ми вирішили зробити меморіальну кімнату на заводі. В Горлівці вистачає бажаючих ознайомитися з матеріалами, які стосуються життя і творчості поета, — пояснив директор заводу Грайр Хачатрян.
Як писав «Голос України», протягом п’ятнадцяти років Донбаський історико-меморіальний музей Василя Стуса існував на громадських засадах. За цей час вдалося зібрати сотні експонатів, які розкривають насамперед донецький період життя поета. Проте два роки тому голова оргкомітету музею Олег Федоров запропонував передати державі зібрані матеріали та речі — через те, що у зв’язку з поганим станом здоров’я не може далі займатися цією роботою та фінансувати музей. Узгодження прийнятного варіанта тривало не один місяць. Нарешті в грудні минулого року літературний музей Стуса відкрили в одній із кімнат обласної універсальної наукової бібліотеки імені Крупської.
Музей-кімната в Горлівці має інший напрям — розповідає про поета і правозахисника як жертву тоталітарного режиму. Тут відтворено «інтер’єр» карцеру, де політв’язень провів останні дні, представлено інформацію про репресованих мешканців міста тощо. Біля хреста з портретом поета — копія напису, зробленого рукою Василя Стуса в камері: «Господи, дякую». Фотографії, статті з газет, документи розповідають про непростий шлях літератора. Зокрема, на стендах можна побачити фотознімки зі шкільного альбому, портрет його першої вчительки Зої Петрівни Хітайлової, особову справу з університетського архіву, зошити студентських років, написану власноруч біографію. Є наказ про зарахування поета на посаду літературного редактора газети «Соціалістичний Донбас», яка тоді почала виходити двома мовами — російською та українською. Оклад літредактора становив 98 карбованців на місяць.
— Ще коли музей був на старому місці, приходили різні люди, які особисто знали Василя Стуса, — розповіла хранителька музею Олександра Просяннікова. — Наприклад, Віра Апалько, яка вчилася з поетом на одному курсі і разом поїхала за розподілом. Чи Алла Баннікова, яка працювала вихователем у гуртожитку. Пригадувала, як їй одного дня сказав парторг: «До вас їде дисидент, будь ласка, ідіть із ним і працюйте». Алла Миколаївна запам’ятала Василя Стуса високим, красивим, охайно вдягненим. Відчувалося, що це інтелігентна і гарно вихована людина. Не втрималася і спитала: «Василю Семеновичу, а що таке «дисидент»?»
Про принциповість і непоступливість Стуса в Горлівці ходять легенди. Коли поет кілька тижнів працював плитовим на шахті, на нього скаржилися: мовляв, не виконував норми. Та і ставлення до «дисидента» було насторожене. «Алла Баннікова розповідала про випадок, коли Василю Семеновичу потрібно було їхати робітничим автобусом до центру, але водій не пустив: мовляв, усі місця зайняті. То Стус не став проситися, а дістався тоді пішки. Настільки гордим був», — додає О. Просяннікова.
Час для пам’ятника не настав?
А от син поета Дмитро Стус, який приїхав на відкриття музею-кімнати, вважає, що настав час переосмислити роль поета — не лише як жертви тоталітарного режиму, а і як творчої особистості.
— Мистецтво починається тільки тоді, коли починається розмова про вічні істини: любов, ненависть, зраду, життя, смерть. А коли ми надто довго говоримо про злочинність комуністичного режиму, ніби намагаючись сказати кожен більше і більше — то сьогодні це, може, навіть шкідливо, з моєї точки зору. Сьогодні треба думати про те, як зробити комфортним наше життя. Чому не видаються журнали? Чому діти хочуть виїжджати з України? Чому ми один одному не віримо? Чому в нас людей оббріхують, і це сприймається як належне, люди часто не можуть захиститись? Чому в нас така медицина? І купа проблем. Для того, щоб діти читали Стуса сьогодні, — потрібне те, що їм відповідало б, це те, що колись називалося «актуальність», — переконаний Дмитро Стус.
Кілька років поспіль громадськість порушує питання про спорудження пам’ятника Василю Стусу в Донецьку. Передбачалося, що бюст стоятиме навпроти головного корпусу університету — колишнього Сталінського педінституту, випускником якого був поет. Проте нині цей майданчик забудовується, а міська влада вже заявила, що кошти на пам’ятник не передбачені.
Син поета каже, що спорудження монумента не на часі: «П’ятнадцять років тому Донецьк майже не знав, хто такий Стус. Зараз потроху ситуація змінюється, і, може, років через п’ять про пам’ятник уже можна буде говорити серйозно. Щоб він не був предметом політичних спекуляцій, річчю, яку ставлять, аби хтось прийшов із прапорами, сказав якісь політичні гасла».
Пропоную вірші поета. Упорядник
Василь Стус
* * *
Зрадлива, зваджена Вітчизна в серці дзвонить
і там росте, наш пригнітивши дух.
Ви, нею марячи, зазнайте скрух і скрух,
і най вас Бог, і най вас Бог боронить.
Розкошлані на всіх вітрах вагань,
як смолоскипи молодого болю,
в неволі здобули для себе волю,
ногою заступивши смертну грань.
Щедрує вам безсмертя щедрий вечір
в новій Вітчизні – по громадді спроб.
Отож, не ремствуйте, що вам на лоб
поклав Господь свій світлий перст
нищівний.
Оптимістичне
Коли ти вірити в добро навик,
то віруй в землю. Віруй в смерть і крики
Тривожні породіль. Нема одвіку
Легкої віри і легких утіх.
Замало й слів, де треба людських рук.
Будинки зводити, мости ладнати,
Чи древні перелоги поорати.
Учися брати віру. Як беруть
Снопи на плечі. Як беруть лопати
Садівники, щоб Землю перерить
І здобрити. Так, як беруть солдати
Гвинтівки в руки – край свій боронить.
Бери у праці втому і печаль,
Глибій у радості, глибій в стражданні,
Звіряйсь на них, немов на пробнім камені,
Загартувавши серце, ніби сталь
В роботі научайся, як народ.
До скону свято вірити в добро.
Автор наступної статті бард Олег Покальчук, вірш якого продовжать попередні публікації
Пісня про Василя Стуса
Окрім віри в себе, більше від страху
Ще ніким не знайдено ліпших ліків,
Ось чому фахівці з оскверніння праху
Закусили до крові мундирні лікті,
Бо в тяжкий ланцюг червоного блуду
Не дають вірші закувати душу,
І уперте Стусове “Я так буду!”
Відгукнеться у кожному: “Я так мушу!”
Примкніть багнети, встаньте у шанцях,
Кращі поети – вічні повстанці,
Ті, що з руїни творять державу,
Від України – героям слава!
А коли не залишилось і зовсім часу,
Не залишилось болю і сліз на віях,
То шляхом, подібним на шлях Тараса,
Повернувся мертвий поет у Київ.
І тоді занедужали від істерик
Сановиті і підлі далекоглядці,
Автори і актори псевдо містерій,
Пишно поіменованих: «розквіт націй».
Примкніть багнети, встаньте у шанцях,
Кращі поети – вічні повстанці,
Ті, що з руїни творять державу,
Від України – героям слава!
Прах, як порох, їм страшно пускать на волю
З-під нового арешту червонозему,
Та слова, що постали з вогню і болю,
Неодмінно підпалять стару систему,
Що зрівняла в правах бушлат політзека
І святу наготу Господнього Сина,
Ось чому із Народич летять лелеки
До Кремля і тримають в дзьобах жарини.
Примкніть багнети, встаньте у шанцях,
Кращі поети – вічні повстанці,
Ті, що з руїни творять державу,
Від України – героям слава!
Країна, що йде на…
(газета “Дзеркало тижня” від 18 жовтня 2013 року )
http://gazeta.dt.ua/socium/krayina-scho-yde-na-_.html
Олег Покальчук 18 жовтня
А бранились теперешним матом,
или с кислою вонью Орда
занесла его к нам в города?"
И.Шкляревский. "Пир"
Писати про мат так само складно, як і про секс. Уявлення передати можна спробувати. А от відчуття — це вже тільки за наявності уяви. Визнати очевидне — і просто, і складно водночас. Це нині основна державна мова України більш ніж ділова. Мова політики, бізнесу. Ну й культури, куди ж без цього?! Не в сенсі сценічного прямого вираження. Зазирніть у гримерки, або й кабінети міністерств: надзвичайно активно вирує робота і її звуковий супровід.
Є, звичайно, канонічна точка зору, що безгрішних українців, які жили за "Велесовою книгою", насильно навчили лаятися татаро-монгольські баскаки й більшовицькі комісари. Нісенітниця, але не повна. Уперше в прямому ефірі Центрального телебачення міністр вугільної промисловості СРСР Щадов "послав" на всі три букви шахтарів, які страйкували. Для лайки і молитов слов'янські мови чудово пристосовані.
Кожен народ опановує для себе новий шар команд — матірних термінів — завдяки черговій інтервенції. Байдуже, військової, культурної чи економічної. Захід наш успішно доучувався у поляків, румунів та угорців, Схід, відповідно, переймав найміцніші російські зразки. Ті часто були кальками з морської англійської і німецької лексики, яка освіжала "великий и могучий" іще з петровських часів.
Морське походження такого мату важливе (маю на увазі не змістову частину, а багатоповерховість і експресію), тому що море — джерело несподіванок. У ньому немає відлуння, крик на підвищених — єдиний спосіб порозумітися одне з одним.
Наша матірщина надзвичайно відрізняється за експресією залежно від того, де звучить.
Сільський мат (як і подальший робітничо-селянський) — це водночас і благання до всіх лісовиків, домовиків, русалок та іншої живності й нав'я, аби зглянулися, і образа на руйнування природного плину життя. Словом, скарга на розрив життєвого шаблона.
Гірський мат короткий і різкий, як удар сокири або зойк трембіти, бо природна луна чудово підсилить і рознесе навколо кулеметним стрекотінням усю лють висловлювання господаря цих гір.
Оце, власне, така українська картина олією з поправкою на місцевий колорит. Не скажу хіба щодо шахтарського, але гадаю, це якийсь гібрид звуків вугільного комбайна з нескінченним бурмотінням тролів.
І коли депутати, сором'язливо прикриваючись долонькою, щось шепочуть одне одному у Верховній Раді, як воркітливі голуб'ята, будьте певні, факти й цифри скріплюються в їхній мові саме цим самим. Тому що нефіг.
Київ, звісно, як завжди, посідає особливе почесне місце в колоритних прикладах. Ось я поспішаю до резиденції посла Франції, на ходу згадуючи їхні культурні слова. На зустрічі буде професор Рено, який приїхав до Києва з лекцією "Мораль і політика: чи сумісно це?". Михайлівська площа, розлита в повітрі благодать, св. княгиня Ольга, дзвони й інша духовність. Назустріч — дівчина милої сучасної зовнішності, мобілка, гарна українська. І, не знижуючи гучності, не змінюючи тембру й жестикуляції, загинає десь так у три поверхи, пояснюючи своє ставлення до життя.
Про чоловічий, з його кримінально-педерастичною антиестетикою, вже написано предостатньо, і коріння зрозуміле — імітація ритуального сексуального насильства з метою домінування. Як у будь-якій зграї людиноподібних приматів. У широкому значенні слова слов'янський мат доволі "мавпячий", який зупинився в розвитку років сто тому. В мовах тих цивілізованих країн, де мені доводилося з'ясовувати стосунки і таким способом, у маті більше цінується дотепність і сучасність термінів. Власне, реп із цього постмодернізму й постав.
Загалом, що південніше, то пишніші богохульства, на схід згадується всує зоологічний родовід опонента. Північніше — живі алгоритми фізичної розправи та особистий бестіарій. Астральне розмахування пенісом, як у нас, сприймається, швидше, як загравання, а не погроза.
Майданна, вулична мова простолюдинів завжди і скрізь було такою. Щоб не бути схожими на чернь з її вічним скигленням і уявляти себе успішними, багаті представники різних станів виробляли професійні жаргони, позбавлені мату, які насправді символізують безсилля й страх.
Жіноча лайка — це традиційно голосіння над порушенням норм, уособленням яких і є сама жінка. Тому жіночий мат — це важливий маркер соціального й культурного життя сучасної України. Найяскравішим моментом тут є те, як молоді й неслабо прикинуті матусі матюкають своїх неслухів у публічних місцях. Можливість зірватися на беззахисному, тому, хто точно слабший за тебе, розкриває дуже яскраву картину "материнського інстинкту". Потім ми читаємо в кримінальних хроніках, з яким садизмом діти вбивають своїх матерів і навпаки.
Почнемо з дівчаток-підлітків. Або переростків, це як подивитися. Основне завдання такої мавпочки — бути як усі, розмовляти і бути зрозумілою в тусовці, вивергаючи з себе суміш сленгу й мату. Високий рівень агресивності, високий рівень страху випасти зі зграї, усе спробувати, на всьому повисіти, від усього полікуватися.
Ділові тітки з темним минулим, буцім ділове минуле може бути іншим. Це мова хабалок, чоловіча за суттю, бабська за формою. Вони матюкаються, захищаючи статус торговки, позначаючи, що не зупиняться в цьому захисті ні перед чим. Хоча взагалі командний мат — прояв гомосексуальності.
Гламурні дами напівсвіту, кокаїністки-початківки бачать у маті певний елемент шику й ризику. Їхній сміхотливий і задерикуватий мат покликаний підкреслити поблажливе ставлення здорових і успішних до хворих і убогих. Але якщо це треба підкреслювати, то насправді все навпаки.
Інтелігентні дами "дуже середніх літ", що чудово знають ціну собі й своєму оточенню, можуть перейти на такий мат, від якого навіть чоловіки німіють. Тут класичний приклад з нашого спільного минулого — Фаїна Раневська, жінка настільки дотепна й уїдлива, наскільки й нещасна. Тут мат швидше крик розпачу від того, що інтелект та інтелігентність зовсім не ведуть до щастя й процвітання, як обіцяли тато з мамою. Тут мат також констатує сексуальні проблеми.
При підготовці тривалих космічних польотів проводилися багатотижневі експерименти (Л.Китаєв-Смик) в наземному динамічному імітаторі міжпланетного корабля. Піддослідні опинялися в стані дуже тяжкого безперервного стресу-кінетозу ("хвороби загойдування-закручування"). У них були нудота, блювання, головний біль, загальна слабкість, відчуття ломоти в тілі, погіршення настрою і стосунків.
Там виник своєрідний "матірний феномен" — схильність до матірщини, зовсім не властивої учасникам експерименту в нормальному, повсякденному житті. У зв'язку з виявленням "матірного феномена" дослідники провокували в деяких "екіпажів" обертового імітатора міжпланетного корабля створення "матірної атмосфери" (хвацького використання нецензурних непристойностей), тобто жартівливої "матірної мови", а не агресивної "матірної лайки".
І була помічена тенденція зниження багатьох негативних симптомів стресу-кінетозу в "матірних екіпажів" порівняно з "благопристойними".
Співробітники Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна ще навесні провели опитування, в результаті якого з'ясувалося взагалі-то очевидне. Менше ніж 2% юнаків і дівчат вважають неприпустимим уживання матірних слів у повсякденній лексиці.
В історичні перехідні періоди в будь-якому суспільстві виникає масова дебілізація. Спонтанне повторення почутого мату — симптом дебілізму. Найменш захищені соціальні верстви (молодь і невігласи) змушені використовувати еротизацію своєї словесної активності як захист. Вони не вміють розмовляти, а тому використовують словесні протези мату.
Тобто в нашому випадку Україну просто сильно загойдує. І вона використовує засіб адаптації — матюкається, щоб не знудило. А жінки по-конформістському підлаштовуються під нову реальність, аби не відстати й на слизькому не підсковзнутися. І, відсилаючи нас і одне одного, бажають нам усім знайти внутрішній стрижень.