Новини одним рядком:
30 серпня – у Луганську загинув бард Андрій Ширяєв
5 вересня – літературно-музичний вечір пам’яті Маї Марківни Потапової, Київ, вул.. Червоноармійська, 90
9 вересня – день народження Івана Котляревського, автора “Енеїди” та “Наталки-Полтавки”
11 вересня – у "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" виходить книга Дж. К. Ролінґ "Фантастичні звірі і де їх шукати" в перекладі В.Морозова
12 вересня – концерт-відкриття в київському КАП “Дом”, вул..Шота Руставелі, 22-Б
21 вересня – концерт акапельної групи «Піккардіська терція» у Харкові
Юрій Андрухович
Благання мартопляса
Братове, до вогню мене прийміть,
подайте хліба чесний почастунок –
я йду давно, а клич нічних вістунок
мертвить і воскрешає водномить.
Я виміняв на вітер срібло й мідь,
я став недоторканний, мов цілунок.
Я йду і на плечі моєму клунок,
і ви мене, братове, обніміть!..
Я не навчу вас жити на землі,
збирати мед і стригти череду,
додаючі рублі та мозолі.
По гострім путівцю, мов по мечу,
до ваших жител радісно прийду
і невблаганну зірку засвічу…
Балада повернення
Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійшявши на плечі дорогу і втому, –
всі радощі світу вляглися до ніг.
Його не забули, його зустрічали:
вечеря з вином – на широкім столі;
чомусь не казав про далекі причали,
замкнувши в устах невідомі жалі.
І всім було дивно, і жінка до ранку
зітхала в даремній гонитві за сном.
А він все дивився туди, за фіранку,
де зірка по небу пливла над вікном.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Анна Калита
Бард-афишка на сентябрь (события будут добавляться). Начнем с клуба «Дом».
5 сентября в клубе «Дом» открываются двери. Ждем друзей.
12 сентября - КОНЦЕРТ-ОТКРЫТИЕ. В этот вечер в клубе будет встреча, которую назовем для обозначения “открытие сезона” – так чтобы без лишнего в данный момент истории торжества. А встречи нам нужны обязательно. Чтоб не пропасть поодиночке. Так что – до встречи.
Подробности на http://www.dom.bardy.org/
А также
5 сентября - литературно-музыкальный вечер памяти Майи Марковны Потаповой, 18-00, Красноармейская 90
5-7 сентября - фестиваль "Байда" г. Запорожье https://vk.com/club75918838
13 сентября - ЯНА ГЕРШАНИК, г. Днепропетровск выступит КАП "Арсенал" ул. Московская 3, Малый зал, Начало в 18.00
www.youtube.com/watch?v=uEj8Dyej6bw
https://vk.com/yana_gershanik
18 сентября - КОНЦЕРТ-ОТКРЫТИЕ сезона "Арсенал" ул. Московская 3, Большой зал, Начало в 19.00
20 сентября АЛЕНА БЕСПАЛЕНКО, Малый зал, "Арсенал" ул. Московская 3, Начало в 18.00 http://www.bards.name/olly
26 сентября - предварительная информация - концерт участников фестиваля "Остров"
Прошло с успехом:
4 сентября в 19:00 - легендарные Александр Больменко и Сергей Грязнов (г.Винница) - в салоне "Арт-вижен"
Плэйлист концерта Александра Больменко и Сергея Грязнова уже запущен и наполняется. https://www.youtube.com/watch?v=4C0SHvd0C2g&index=2&list=PLF3qFq2wLZ7K7eTJ2QfwwAx_fsCNC3sQr
Харків – Літературний музей
9 вересня 245 років тому народився Іван Котляревський. Знаючи характер письменника, ми впевнені, що він був би втішений, якби його гості цього дня гуляли, як герої "Енеїди": танцювали, грали в листи (карти), куштували наїдки й напої.
Не забудьте прихопити подаруночки! Гадаємо, що як справжній офіцер Котляревський би пожертвував все на військо.
І ми виконаємо його волю :)
Тож чекаємо вас 9 вересня о 18.00 в Літмузеї.
Харківський літературний музей запрошує
до розважально-освітнього центру «Книга»
на виставку «Музейон: цікавіше, ніж просто література»
30 серпня в розважально-освітньому центрі «Книга» відбулося відкриття нової виставки «Музейон: цікавіше, ніж просто література».
Простір виставки – стилізація шкіл різних країн, що існували від античності до сучасності. На ідею створення такої виставки надихнув Александрійський Музейон – антична школа-музей, по суті – перший університет.
На відкритті відвідувачі мали змогу поміркувати над філософськими питаннями у літмузейному саду філософів, повправлятися в інтелектуальному античному п'ятиборстві – влучити з лука у правильну відповідь, виконати стрибок у довжину та виміряти його гекзаметром, прослухати слайд-лекцію про античну систему навчання.
А насамкінець юні відвідувачі відчули себе справжніми поетами, взявши участь у майстер-класі з віршотворення та визначенні віршових розмірів разом з харківською поеткою Оленою Рибкою.
Виставка працюватиме до 25 листопада і щотижня ви зможете дізнатися багато нового.
Розклад занять у «Музейоні»:
1–5 вересня – Бесіди з Аристотелем про епос, лірику та драму.
Стиль навчання: давньогрецький гімназій.
8–12 вересня – Основні літературні епохи, напрями, течії, стилі. Специфіка їх розвитку в різних країнах.
Стиль навчання: давньогрецька Академія Платона.
15–19 вересня – Теорія вірша. Метрика, строфіка, фоніка. Математика і літературознавство.
Стиль навчання: давньоримська граматична школа.
22–26 вересня – Літературна критика і джерелознавство.
Стиль навчання: Александрійський Музейон.
29 вересня – 3 жовтня – Літературний переклад.
Стиль навчання: український колегіум.
6–10 жовтня – Цікаві біографії письменників.
Стиль навчання: церковно-приходська школа в Україні.
13–17 жовтня – Етична проблематика літературних творів.
Стиль навчання: інститут шляхетних дітей.
20–24 жовтня – Прозові жанри в літературі: оповідання, новела, роман.
Стиль навчання: харківська класична гімназія ХІХ ст.
27–31 жовтня – Художня деталь у літературному тексті.
Стиль навчання: англійська вікторіанська школа ХІХ ст.
3–7 листопада – Міф, казка, фентезі як жанр. Сакральний і профанний хронотоп.
Стиль навчання: Вальдорфська школа ХХ ст.
10–14 листопада – Структура літературного твору. Фабула, сюжет, композиція.
Стиль навчання: школа Марії Монтесорі.
17–21 листопада – Історія книги: від сувою до e-text’у.
Стиль навчання: літмузейна школа «Книга».
Адреса музею та центру «Книга»: вул. Фрунзе, 6 (м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Замовлення занять за телефонами: (057) 706 25 79 (050) 14-95-818 (063) 238-70-15
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ http://vk.com/litmuzey_club
https://www.facebook.com/LitmuzeyBook
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп»
«Піккардіська терція» відправиться на південний схід України з концертним туром
Восени популярна акапельна група «Піккардіська терція» відправиться в турне по півдню і сходу України. Це буде друга гастрольна поїздка групи в регіон за останні півроку.
«У травні в усіх містах, де у нас були концерти, люди влаштовували нам настільки теплий прийом, що, прощаючись, ми обіцяли приїхати знову – найближчим часом. Ось і виконуємо обіцянку. За минулі концерти ми не встигли показати всю свою творчість за 22 роки, так що цього разу оновимо репертуар. Українська музика і пісня завжди були потрібні на сході та півдні нашої країни, але не завжди туди доходили. При цьому російська попса мала зелене світло. Як сказав нам один чоловік у Луганську, «це робили, щоб ми не почали думати», - розповів про майбутній тур художній керівник гурту «Піккардіська терція» Володимир Якимець.
Стартує турне 21 вересня в Харкові. Там, а також в Одесі (2 жовтня), група виступить не тільки в концертних залах, а й у військових шпиталях – перед солдатами, які постраждали під час АТО. Основна частина гастролей відбудеться 9-19 жовтня, коли «Піккардіська терція» заспіває в Запоріжжі, Мелітополі, Кременчуці, Дніпропетровську та інших містах.
Світловодськ
Ян ДРОБОВИК
РОК ТА БАРД-КОНЦЕРТ ДО ДНЯ ПРАПОРУ У СВІТЛОВОДСЬКУ
В рамках відзначення Дня Незалежності України, у Світловодську, що на Кіровоградщині, тутешня райдержадміністрація, спільно з місцевою «Свободою» та ГО «Асоціація молоді Кіровоградщини «Златопілля», організували і провели благодійний концерт, присвячений Дню державного прапору України. А так, як свято державне, та ще й у стані війни із зловорожою ПаРашею, до виступаючих була одна-єдина умова – пісні мають бути виключно на патріотичну тематику… Близько двох годин дві полтавські рок-зграї «ДельТора», «Дух свободи» і місцеві «Темні небеса» бадьорили чисельну публіку просто неба на Бульварному узвозі патріотичними роковими рифами. Не оминув цей захід і світловодський бард, дипломант багатьох всеукраїнських фестивалів Віталій Асауленко, якій, окрім пісень, написаних ним ще, як він сам сказав, «при німцях», презентував свою найсвіжішу пекельну «розробку», за його словами, утворену за день до цього за якихось 20 хвилин. В антракті концерту було ще й проведено благодійний аукціон, лотами якого були живописні роботи, віночки та інші ужиткові атрибути. Кошти від його проведення, а це близько півтори тисячі гривень, були переказані на потребу військовикам, задіяним у АТО.
Віталій Асауленко
ХАЙ ВІН ЗАПЛАЧЕ
Ой, летіли дики гуси…
На Москву, з бомбами
Залишити з неї прах
Помститися Путіну,
Зняти з падла скальп, ха-ха-ха!
Хай він заплаче, хай він заплаче, хай!
З кремлівської зіркою прямо у жопі, вау!
Знищим під корінь криваву імперію зла,
Порубаємо на шмаття мутанта їх пєтуха!
Тільки так зомбаків
Зробимо людьми
Заливши їх кровію
Обмивши їх слізьми, ха-ха-ха!
Хай вони плачуть, хай вони плачуть, хай!
Гріхи змивають за свій столітній рай.
Знищим під корінь криваву імперію зла
Порубаємо на шмаття мутанта їх пєтуха.
Київ – сайт рок клубу
Акція бардів в підтримку бійців АТО - проект «Україна у нас єдина!»
http://rock.kiev.ua/article/2014/207/
Дуже корисний проект почав реалізовувати у життя Фестивальний центр «BORZENKO records». Минулої суботи в першому турі цього фестивалю-акції висловлювали зі сцени свою громадську позицію музиканти рок-гуртів, які задля участі у проекті приїхали з різних міст України. Подія викликала резонанс і уже до участі у наступних турах подали заявки кілька вітчизняних рок-колективів.
І ось наступного тижня до курорту Лазурне, що на Чорноморському узбережжі Херсонщини, на участь до участі у проекті приїхали барди та виконавці авторської пісні з Кіровограду, Кривого Рогу, Вишгороду, Києва, Миколаєва та інших міст. Дуже важливо, що зі сцени лунали не лише чудові співучі пісні нашого «Співучого краю», якою є наша ненька - Україна, а і лунали заклики учасників до миру та злагоди, до єднання всіх українців у цей нелегкий для нашої країни час. Глядачі, яких було досить багато, щиро дякували організаторам за корисний проект. І не лише дякували. Вони безпосередньо долучилися до акції у підтримку бійців АТО. Перед сценою була установлена скринька, в яку бажаючи могли помістити свій посильний вклад. Під завершення дійства представник Лазурнянського будинку культури разом з кількома запрошеними для контролю глядачами підрахували кошти, які будуть передані в селищну раду для вручення цієї суми бійцям АТО.
Знакова обставина: фестиваль відбувся у День Незалежності України. Вдень на цій же сцені відбувся святковий концерт, присвячений цьому державному святу, а вечері звітній концерт, який і проводився задля того, щоб поняття «Незалежність», «Україна», «Єдність» існували віками.
Керівник Фестивального центру Григорій Борзенко домовився про проведення низки акцій-фестивалів в кількох військових частинах Херсонщини, у Києві на площах, в парках та інших людних місцях, можливо, і в зоні АТО, якщо на це буде дозвіл.
Тож, естрадні співаки, колективи, усі, хто має будь-який талант, можуть подавати заявки на участь у корисному соціальному проекті. Адже бійцям АТО зараз потрібна не лише матеріальна, а і моральна підтримка. Та і населення країни повинно бачити, що Україні не опускають руки. Хто з автоматом у руках, хто з гітарою чи мікроном, всі проявляють свою любов до Батьківщини і показуємо всьому світу, що ми єдині.
Дуже хочеться, щоб відгукнулися спонсори, партнери, представники влади, люди з небайдужим серцем. Адже організація проекту, оренда звуку, транспорту і т.д. потребують коштів, тож будь-яка ваша підтримка, нехай навіть сама мінімальна, була б дуже доречною.
ФОТО-звіт: https://vk.com/event76175139
Заявки на учать Фестивальний центр «BORZENKO records»:
Київ, Тел.066-254-93-86, 097-305-39-55
Е-mail: borzenko_g@i.ua вКонтакті:http://vk.com/gregoriy_borzenko
Миколаїв – Тетяна Лавська
Це здебільш така, можна казати, любовна лірика, та десь соціально направлена на друзів та людей!
* * *
В глазах читаю родственность души,
Энергетически и духом вижу схожесть
И притяжение - только лишь возможность
Для роста и дальнейшего пути...
Знакомству рада я, общению с тобой!
Как буд-то "малое дитя с раскрытыми глазами",
Тянусь к тебе, чтоб люди не сказали...,
С таким я, человеком, ринусь в бой.
С таким я человеком, как "в разведку".
Надёжность вижу и, души добро.
И никогда не врёт моё нутро,
Такого человека встретишь редко!
Поверь, искала я, слова мои - не лесть.
И как же счастлива, что "это всё ВОЗМОЖНО"
С такими вот людьми общаться можно!
И, лишний раз я убеждаюсь, что в мире чудо есть...!
* * *
Жду…
Жду минуты
Это не трудно, если знать точно, что ты придёшь.
И вовсе не нудно,
Ну, может чуть трудно,
Но хочется верить, что это не ложь.
Не ложь отношений
Не блеф переписки
И то, что мы чувствуем друг к другу не ложь
Ах, сколько вопросов
И сколько сомнений
И от возбуждений меня кидает в дрожь.
Жду больше часа
И это не трудно
Ведь видеть хочу глаза я твои,
Но на душе моей так паскудно,
И здесь, на причале вовсе не людно,
Как раз для той встречи, где б свиделись мы.
Ну, где же ты, где?
Человек-вдохновенье,
Муза моя, мой творческий взлёт
Готова я ждать пусть месяцы, годы,
Но знать, что ко мне ты все, же придёшь.
А если не сможешь, не хочешь, не будешь,
То ты сообщи и…
Не буду я ждать
И перестану верить я в чудо,
Другую любовь я отправлюсь искать…….
* * *
Заменила образы именем,
точки - текстами песен заполнила,
Я тебя распознала, любимая.
Муза моя ты знакомая.
* * *
Мы пешеходы лишь по жизни «зебры»
Замечены в движеньях, достиженьях
Свои на мелочи растрачивая нервы
Затрат энергии на жизнь-обеспеченье.
Кому нужна была мной пройдена дорога?
Оправданы ли все мои усилья?
Уже мне всё равно, ушла тревога.
Я в пустоте, как будто обессилив.
Не замечаю я ступеней возвышающих
Мне говорили: «К цели ты иди уверенно»
Я шла и что же? Где мысль воодушевляющая?
Какой из жизни был этап размеренным?
Всё что не делала – успеха добивалась я,
Куда шагала – там везде с победою,
Но мой источник в близких, так быстро угасающих
Я истощаюсь вместе с ними верою.
Как нелегко принять, что все попытки тщетные
Жить, проживать с потерями, утратами
И каждый день идти на встречу ветру,
Чтоб слёзы иссушал неоднократно.
Как же без боли мне взглянуть на это –
Погибель и болезнь моих беспечных
Любимых, страждущих душою беззаветно
Родных моих, любимых мною вечно?
Внутри сжимается при мысли их потери
Ах, лучше может было б сиротою?
Тогда б не ведала души ранимой рвенье
Переживать и каяться, быть «медсестрою»!
Как говорят – размеренна дорога
И каждому своё предназначенье
Я угасаю. Путь мой видно пройден.
И в чём было моё знаменье?
* * *
Ты ко мне пришла сегодня в пять утра
Взглядом обнимала, улыбалась мне
С этого момента уснуть я не смогла
Всё проснулось вдруг и расцвело в душе
Мы с тобой общались и смеялись вновь
Без напряга, так бывает, и без подковырок
Ощущала я вселенскую любовь
Расправляла я залёжаные крылья
Мы прошлись к воде через парк цветов
Восхищалась я простой твоей улыбкой
Излучало счастье всё твоё нутро
И солнечным лучам открыли мы калитку
Как же ты чиста, как же ты прекрасна
Отпустила всё и в танце закружилась
Жизнь свою во сне с чистого листа
Начинала ты, а прошлую забыла.
И проснулась я, сон во мгле ожил
И словами в рифме на листок ложился
Знаю я, что явь только видишь ты,
Ну а я во сне, во мне ты изменилась.
Заслонкой бы, какой не ограждалась ты,
Как бы ни хотела показаться грубой,
Знаю я одно, - в душе твоей цветы,
Ещё знаю то, что ты моя подруга!
Сайт Віктора Морозова www.victormorozov.com/
11 вересня 2014 - У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" виходить у світ книга Дж. К. Ролінґ "Фантастичні звірі і де їх шукати" в перекладі з англійської Віктора Морозова.
Дж. К. Ролінґ - ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ І ДЕ ЇХ ШУКАТИ
переклад з англійської Віктора Морозова (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014)
ВІКТОР МОРОЗОВ
http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
Віктор Морозов є одним із найвідоміших українських співаків і композиторів. Завдяки своєрідному голосу та вправному володінню гітарою він завоював значну популярність як на Україні, так і далеко за її межами. Талант і майстерність Віктора особливо виявляється в численних піснях, покладених ним на вірші найкращих модерних українських поетів. Його співана поезія справила великий вплив на творчість багатьох сучасних рок-груп України, таких як "Плач Єремії" та "Мертвий півень".
Народившись 15 червня 1950 року в Кременці на Західній Україні, Віктор розпочав свою музичну кар'єру на початку сімдесятих у Львові, створивши одні з найперших українських рок-груп - "Quo Vadis" 1971 року й "Арніку" 1972-ого. Від 1976 року Віктор працював солістом ансамблю "Ватра", а 1979 року став солістом популярної "Смерічки". Завдяки цьому він мав можливість тісно співпрацювати з багатьма відомими співаками й композиторами, такими як Ігор Білозір, Оксана Білозір, Віка, Назарій Яремчук, Володимир Івасюк та іншими. З цими ансамблями Віктор також мав змогу подорожувати, представляючи Україну, або й бувший Совєтський Союз, на багатьох міжнародних музичних фестивалях.
1988 року Віктор став одним із засновників та мистецьким керівником театру-кабаре "Не журись!", в якому авторські пісні поєднувалися з гострою політичною сатирою. У своїх музично-театралізованих виставах артисти театру дошкульно критикували й висміювали тогочасну комуністичну владу, чим значно сприяли піднесенню національної свідомості в Україні напередодні незалежності. Театр представляв глядачам пісні, заборонені Совєтським режимом, а 5 жовтня 1989 року вперше виконав публічно, зі сцени Львівської філармонії, заборонений тоді національний гімн "Ще не вмерла Україна" (під час вистави "Повіяв вітер степовий").
Завдяки своїй популярності Віктор мав змогу працювати в різних мистецьких жанрах - на радіо (один із авторів і ведучий "Гіт-параду студії Лева" разом зі Стефком Оробцем), на телебаченні (ведучий популярної програми "Ви нам писали" разом з Оксаною Білозір), на сцені (як актор, а також як ведучий багатьох концертів і фестивалів).
На початку 90-х років разом із гітаристом-віртуозом та композитором Олегом Яремою Віктор започаткував новий музично-акустичний проект під назвою "Четвертий кут" (до першого складу проекту входив також скрипаль і звукорежисер Роман Лозинський). Перший їхній одноіменний альбом, що поєднував інструментальні композиції й романтичні балади-пісні, увійшов до 10 кращих альбомів України 1994 року. Віктор Морозов і Олег Ярема залучають тепер до багатьох своїх композицій бас-гітариста Олега "Джона" Сука, барабанщика Андрія Надольського і клавішника/трубача/аранжувальника Юрка Дуду.
Віктор Морозов продовжує виступати як соліст, а також із "Четвертим кутом", театром "Не журись!", "Мертвим півнем" і "Батяр-Бендом Галичина".
Крім музичної діяльності, Віктор відомий і як перекладач. Його переклади англійською з Т.С.Еліота, В.П.Блетті, тощо друкувалися в 80-х роках у київському часописі "Всесвіт" та інших виданнях. Упродовж останніх чотирнадцяти років вийшло понад 20 книжок з перекладами Віктора Морозова. Найвідоміший його переклад з англійської - це світовий бестселер Дж. К. Ролінґ про Гаррі Поттера. Віктор переклав усі сім книжок цієї серії (4-у книгу "Гаррі Поттер і келих вогню" - разом із Софією Андрухович).
До речі, за переклад українською книг про Гаррі Поттера Віктор Морозов став переможцем конкурсу "Галицький лицар-2003" в номінації "Літератор/письменник року".
Віктор також переклав з португальської бестселер Пауло Коельо "Алхімік" та деякі інші твори цього автора.
Протягом своєї кар'єри Віктор виступав перед глядачами Австралії, Англії, Арґентини, Афганістану, Бельгії, Бразилії, Індії, Канади, Лаосу, Латвії, Литви, Німеччини, Параґваю, Польщі, Росії, США та багатьох інших країн.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Поет із Луганська Василь Голобородько: той, хто пройшов крізь пекло
http://gazeta.dt.ua/personalities/poet-iz-luganska-vasil-goloborodko-toy-hto-proyshov-kriz-peklo-_.html
(газета “Дзеркало тижня” від 5 вересня)
Катерина Константинова
Нещодавно Оксана Забужко ініціювала звернення до керівництва Українського Пен-центру з пропозицією номінувати Василя Голобородька на Нобелівську премію з літератури. Забужко називає Голобородька одним із найвидатніших поетів ХХ ст. Попри те, що сам Василь Іванович — людина надзвичайно скромна і занадто віддалена від різних світських церемоніалів. Саме тепер йому, як і багатьом нашим співвітчизникам, тяжко на серці й гірко на душі. Поет вимушено полишив нинішнє східне пекло — рідний Луганськ — і завдяки друзям зараз тимчасово перебуває у Ірпені. Адже довкола його луганської п'ятиповерхівки — постріли, вибухи, сепаратисти, загибель мирних людей. Життя перевернулося догори дригом.
— Наскільки відомо, мій п'ятиповерховий будинок у Луганську поки що стоїть, — розповідає DT.UA Василь Голобородько. — Знаєте, мені навіть не шкода ні телевізора, ні меблів, а вкрай шкода бібліотеки, моїх архівів! Виїжджати з Луганська довелося дуже швидко, майже похапцем. Отож взяв із собою лише одну папку з матеріалами. А там, у моїй луганській квартирі, стільки ж іще лишилося напрацювань! Усі вони складені на підвіконнях. Це цілих два підвіконня напрацювань!
Якби ж то все врятувати, перевезти, але ж для того треба було б наймати машину…
У самому місті рідних немає. Родичі живуть у селі Андріанополь Перевальського району на Луганщині. Саме це село поки що контролює Нацгвардія. І я недавно спілкувався по телефону з братом, невісткою: всі вони там. А от сусідні села Луганщини — під сепаратистами. І за них точаться жорстокі бої. Наприклад, село Малоіванівка, там немає ні газу, нічого…
— Пане Василю, кажуть, у зв'язку з усіма цими подіями виникли проблеми й у вашого сина Євгена, який мусив залишити Луганськ, аби сепаратисти його не запроторили до своїх загонів.
— Так сталося, що сепаратисти викрали Володимира Семистяга, який керував луганською "Просвітою". І в його записнику знайшли телефон мого сина. Отож, вони, а це очевидно ФСБшники, цікавилися і сином, і мною. Тепер син у Києві, орендує кімнату, знайшов роботу (за тим самим профілем, що і в Луганську — торгівля будматеріалами, ще раніше син полишив свою педагогічну діяльність). І дружина його — кандидат біологічних наук — влаштувалася хореографом.
Сам я не дуже адаптований до соціуму, звик працювати вдома. Лише б були вода, газ. А ось їм, молодим, не можна сидіти — треба шукати роботу. Ще поки там фірми в Луганську почнуть діяти… Все ж розтрощене! Зі мною син спілкується українською. Цікаво також, що батьки дружини виїхали зі сходу в Богуславський район на Київщині — й відразу почали розмовляти літературною українською мовою, хоча в них не було жодної практики.
— Ви, український поет, відчували дискомфорт (чи дискримінацію) на території російськомовної Луганщини?
— Багато людей думають, мовляв, звідки, я, український поет, взявся на апріорі русифікованій Луганщині. Адже пишу лише українською мовою.
Але не вся Луганщина русифікована. Наприклад, у моєму селі половина людей розмовляє південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Семирічку я закінчував українську. А потім перевівся в інтернат у передмісті Лисичанська, в село Верхнє, де Володимир Сосюра жив певний час.
Якщо говорити про населення Луганщини, то там більшість — україномовних. А вже в Донецькій області населення поділяється за мовною ознакою приблизно порівну.
Знаєте, в нашому краї впродовж 23 років нічого не робилося для того, аби населення органічно вивчало і сприймало українську мову. Людям просто пояснювали: мовляв, живете в "іншій" країні, Україні. Всі газети російськомовні. Навіть газета обласної ради. Спочатку це видання планували робити 50 на 50% (двомовне). Потім усе зійшло нанівець. І всі матеріали виходили лише російськомовні.
У Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка мовного режиму також не дотримуються. Лише на філологічному факультеті є українська мова й література, історія України. Це ті дисципліни, які викладаються українською. Всі решта факультетів — російськомовні.
Майже всі загальноосвітні школи на Луганщині — російськомовні. Тільки один ліцей при університеті… Коли мій син шукав роботу вчителя історії, то директор школи був згоден узяти його, якщо він викладатиме історію України російською. Син не погодився.
Можливо, це все йшло від центру. Статус дитячих садків також україномовний. Вихователі лише вітались і прощались українською. А решту часу — російською.
Отож, ці освітні заклади були україномовні лише для статистики. Нічого не робилося для того, аби виконувалася Конституція України… І тут мова не про "націоналізм". Входить, що виховувалися відмінність від України, інакшість, п'ята колона. Нічого страшного не було б, якби за ними не стояла Москва. Путін безпосередньо керував політикою через Януковича, тепер керуватиме через Європу, через газові санкції.
— Скажіть, часто вам влаштовували на Луганщині поетичні вечори, творчі зустрічі? Комусь цікаво було саме там популяризувати вашу українську поезію?
— Так, ювілейні вечори були. Наприклад, на моє 50-ліття вечір у педагогічному університеті. На 60-ліття самі без мене провели вечір у кімнаті обласної бібліотеки, у відділі краєзнавства. У цьому відділі — портрети людей, котрі прославили Луганщину. Серед них — Катерина ІІ, Михайло Матусовський, Михайло Голубович. Мого портрета немає. Хоча я лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка. Я кажу не про особисте, а й про інших україномовних письменників. Немає портрета жодного україномовного письменника.
* * *
Поет народився 1945 р. в селі Адріанополі на Луганщині. 1964-го вступив на українське відділення філфаку Київського університету. В 1965-му став студентом Донецького педінституту. Через два роки його звідтіль відрахували за "дії, несумісні зі званням радянського студента". Виявилося, Голобородько популяризував заборонені публікації Івана Дзюби. На початку 60-х у ЗМІ з'являються перші добірки віршів Голобородька. Хоча першу його книжку знищили "органи" через незгоду автора працювати на КДБ. До 1986 р. твори Голобородька забороняли публікувати в Україні. У США ще в 1970-му вийшла його збірка "Смолоскип". Окремі твори поета з часом було перекладено різними мовами (у тому числі французькою, німецькою, російською...). Літературознавці вбачають у його творчості — "світ наїву, простір наших предків", у його творах — "найвідчайдушніші гіперболи і найфантастичніші образи", у його віршах "всі неживі предмети оживають і поводяться як добрі милі істоти".
* * *
— Свого часу вступивши до столичного вузу, ви були вимушені повернутися на схід… Втім, багато літераторів облаштовували свої кар'єри саме в столиці.
— Це залежало виключно від моїх можливостей. Коли я жив у селі, то чомусь у ЗМІ поширювали думку, що мені дуже подобається жити в селі, копати картоплю… У мене було велике господарство — город, дві корови. Літератори казали, що це я один такий. Я все робив самотужки.
— За такою тяжкою працею чи було натхнення для творчості?
— Вірші писав тоді, коли вони приходили в голову. Спеціально не сідав писати… А ось на читання, живучи в селі, часу мав мало. Я записував образ, а потім його доробляв. А можливо, і весь вірш відразу приходив у голову. Не було можливості сідати й спеціально писати. А вже в Луганську була така можливість. До того ж я вже 18 років досліджую казки…
На цю тему вийшов випадково. Певний час я знаходив у фольклорі розсипані всілякі утворення про якогось птаха. Це загадки, прикмети, повір'я. Я довго цим займався, нашукував відомості про окремого птаха, потім групував дані і робив цілісний текст, як птах метафоризує. Потім почав досліджувати українське весілля. Записував весільні пісні, епізоди, саме весілля — сватання, вечорниці, дорослість дівчини й парубка.
Згодом усвідомив: про все це сказано в казці. Кожна казка закінчується весіллям. Я й почав проектувати казки на весільний обряд. Помилково йшов, ішов… Зрозуміло, що всі дивляться на казку як на фантастичний твір. А виявляється, що це не чиста фантастика, а метафоричний текст, у якому є план вираження і план змісту. Будь-яку казку можна перекласти на обряд. Я дослідив, що є дівочі і парубочі казки. Виявилося, що найбільше казок дівочих, про настання дорослості дівчини. Наприклад, відомі казки про Котигорошка, Івасика Телесика — це дівочі казки. Я вже видав дві "казкознавчі" книжки — "Соловейку, сватку, сватку" і "Ой, вінку, мій вінку".
Але, як я вже казав, усі ці мої напрацювання лишилися там, у "пеклі" Луганська…
— Що скажете з приводу перекладів своїх творів, зокрема російською?
— Так, була антологія української поезії, котру я сам "виловив" в інтернеті. Кілька моїх віршів вийшли в журналі "Арион". Мої вірші російською переклала Наталя Горбаневська. Це та жінка, яка виходила на Красну площу й протестувала проти радянських військ у Чехословаччині.
У росіян такий погляд на Україну: мовляв, Україна, а саме Західна Україна — це резервація. От вони й перекладають в основному Юрія Андруховича. А зі сходу популярний лише Сергій Жадан.
Для них нелогічно мене, поета зі сходу, перекладати російською. Адже цим можна ствердити, що в нас і на Луганщині є українська мова й українці.
Переклади в цілому сприймаються нормально. Але мені вони не дуже подобаються. У нас мова м'якша, конкретніша, у них — офіційна, може через те… Наприклад, вірш починається: "Татові їсти у поле несу" а російською виходить буквально: "Папе кушать в поле несу". Може, в російській глибинці це якось інакше звучить, колоритніше, з мовленевою специфікою.
— Розумію наскільки це складно, але все ж таки — чи "навівають" вам останні події на батьківщині якісь поетичні строфи?
— Я живу на околиці Луганська. І вже почав було писати вірш на визволення міста. Але цього не сталося. Я ж гадав, що все буде розвиватися швидко… У моєму вірші, поряд із сепаратистами, також воюють пам'ятники Леніну, Дзержинському. Повторюю: 23 роки нічого не робилося… Тримали пам'ятники… То зрозуміло, що сепаратисти підживлювалися цими монументами, а Путін з Москви захищав ті пам’ятники. Щоб відбулася "деколонізація", треба було їх давно зрушити. Вважаю, що вони негативно впливають на все українське. Було два укази — і Кучми, і Ющенка — стосовно пам'ятників. Але тільки останнім часом почався "ленінопад". Можливо, деякі люди 23 роки жили й думали, що відновиться СССР, будуть колгоспи й пільги, хліб по 16 коп., а ковбаса по 2 крб. 30 коп. На Луганщині — то точно люди так думали.
Наприклад, моя вулиця називається "Пролетаріату Донбасу"… У мене є пропозиція. Перейменувати вулиці в Луганську іменами тих хлопців, котрі гинуть за це місто. Не називати вулиці "Грушевського", "Петлюри". Бо люди казатимуть, що ці діячі не мають жодного стосунку до Луганська. А називати вулиці іменами наших героїв.
— Взагалі, багато у вашому Луганську книгарень, у яких можна придбати українську книжку?
— У крамницях Луганська переважно російська література. Але, наприклад, патріотичний діяч Дмитро Снєгирьов відкрив магазин у центрі міста, і там продається лише українська книжка. Йому надали приміщення біла храму, який належить УПЦ Київського патріархату. Там можна було придбати українську літературу. Невеликий магазин був у обласній бібліотеці "Ідея", там теж багато україномовної літератури. З тим проблем не виникало, знаю, що луганські студенти дуже цікавилися українською книжкою.
— Хто для вас у поезії був орієнтиром, як у світовій, так і в українській? Хто з поетів світового рівня найбільше впливав на вас?
— Зі світових поетів дуже багато моїх улюблених. Багато з них недоступні. Деяких поетів вишукував буквально по рядку, виписував, передруковував, наприклад Рене Шар, Еудженіо Монтале.
З українських класиків — це насамперед Павло Тичина. А якщо говорити про трохи старших сучасників — Микола Вінграновський.
Богдана-Ігоря Антонича я взагалі не знав на початку свої творчості. Коли працював на шахті, ще в молодості, то моєю роботою було чіпляти вагонетки і подавати сигнал, щоб вугілля піднімалося вгору. Отож, поки та вагонетка їхала нагору, я сідав і вивчав напам'ять вірші Вінграновського. Це було давно, я тоді готувався до вступу в університет. Але з університету Шевченка мене вигнали, не дали можливості навчатися, перестали друкувати, мовляв я сформував про себе негативне враження. Кажуть: на кого Бог, на того й люди. А я перефразую: на кого КГБ, на того люди. Часто, коли я жив у селі, до мене приїжджали "гості", такі собі чини з Луганська… Кагебіст садив мене в люльку на мотоциклі, і ми їхали у військомат, а там були тривалі бесіди… Але я витримав! Бо не знав, що в них, крім таборів, існує покарання ще й психлікарнею, а там немає визначеного терміну перебування, та ще й різні препарати дають…
Якби я тоді все це знав, то, можливо, зламався б... А може, хтось із Києва мене врятував, захистив — можливо, Борис Олійник?
— Що думаєте з приводу ініціативи — висунути вас на Нобелівську премію?
Премії — то завжди дуже добре. Вони відзначають певні досягнення митців. Забужко ініціювала звернення до українського Пен-центру, а вже вони мають просувати конкретне ім'я — у комітет і т. д.
Мене недавно запитали, чи я приготував Нобелівську промову. Але все це дуже далеко і дуже туманно…
Про роль історії і казки у визволенні України, вірш Василя Голобородька. Упорядник
ЩО ЧИТАТИ
Синку,
не читай книжок з нашої історії —
не припадай до криниці нашого
історичного досвіду:
ні "Літопису Руського",
ні "Літопису" Самійла Величка,
ні "Літопису Самовидця",
ні "Історії Русів",
ні "Історії України-Руси" М. Грушевського,
ні "Історії України" Д. Дорошенка,
ні "Історії України" Ореста Субтельного —
жодної історичної книжки не читай,
а надто добре написаної.
Ніхто із наших національних героїв
в усій нашій історії
у своїх прагненнях здобути волю України
не дійшов до звершення своїх змагань —
ні одна наша казка не закінчилася весіллям:
ніби пішла киця по водицю
та й упала у криницю,
але
котик не біжить рятувати
та за лапку витягати.
Упала у візантійську криницю,
викопану печенігами біля
Дніпровських порогів,
киця Святослав;
упала у переяславську криницю,
викопану православним єдиновірцем Олексієм,
киця Хмельницький;
упала у полтавську криницю,
викопану зрадником на користь Москви Носом,
киця Мазепа;
упала у петербурзьку криницю,
викопану московським імператором Петром,
киця Полуботок;
упала у соловецьку криницю,
викопану російською імператрицею Катериною,
киця Калнишевський;
упала у паризьку криницю,
викопану чекістським найманцем Шварцбардом,
киця Петлюра;
упала у мюнхенську криницю,
викопану кагебівським скритовбивцею
Сташинським,
киця Бандера.
Не читай історичні книжки,
читай натомість казки
і ти будеш знати,
як здобути волю України,
сину мій,
котику мій!