Новини одним рядком:
13 липня – у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийшла книга Дж. К. Ролінґ "Квідич крізь віки", переклад Віктора Морозова
26 липня – концерт пам’яті Володимира Висоцького на літньому майданчику універмагу “Київ” у Сумах
1 серпня – день в межах виставки «ФАНТАСТИЧНА КНИГА: «Робототехніка» у Харківському літмузеї
Роман Малко
* * *
Де ти тиняєшся
на чому пасешся
чиї цілуєш рамена і ноги
в чому купаєшся
з чого смієшся
де твої мощі
лягли край дороги
де твоя хата
і капці подерті
йогурт і булка
потріпана мапа
де твої крила
завжди розпростерті
затовчений ліжник
висока канапа
де ти лайдаку
бурлако вар’яте
кинь мені з лісу
бодай свого бриля
хочу з тобою
в верхах поблукати
писком лапати
завихрену хвилю
де ти з’явився
блисни об’єктивом
я ставлю пиво
прийди повар’юєм
чуєш тут сумно
без тебе і гнило
гей озовися
Івасику чуєш?
* * *
Що за тобою – дві сотні віршів
Папка малюнків тобі лиш потрібних
Мішок барахла що дістав від дідів
Стос фотографій і капців похідних
Сотні доріг і мільйони плаїв
Тисячі миль кілометрів ярдів
Ранки голодні заплакані дні
Посмішки друзів знайомих мільярди
Тисяч п’ятнадцять порожніх пляшок
Озеро море спожитого пива
Стільки ж сечі і душа як мішок
Волею долі не вбрана на вила
Що за тобою дві жменьки дівчат
Тужно голосять немов за єдиним
Хмари цілунків театри прощань
Спомини сльози вуста повні слини
Вибиті шибки холодні ліжка
Мокрі подушки смердючі вагони
Соло на дримбі в порожніх кишках
Запах від часу і слід від корони
Хто то з тобою це та чи он та
Мрія-царівна як світ божевільна
Ти тепер сам а це твоя душа
Дико самотня голодна і вільна
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Харків – Літературний музей
Серпень у Літмузеї
Щопонеділка та щосереди, 19.00 – Клуб фольклорного співу
Тематичні дні в межах виставки «ФАНТАСТИЧНА КНИГА. Наукове літо в кабінеті професора КрейзіФорда» (детальніше за посиланням https://vk.com/crazyford)
1 серпня, 14.00 – «Робототехніка»
8 серпня, 14.00 – «Про майбутні відкриття та передбачення фантастів»
15 серпня, 14.00 – «Тенденції розвитку сучасної науки»
25 серпня, 14.00 – «Закриття наукового літа в кабінеті професора КрейзіФорда»
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«“Будемо жити!” (світова література про війни ХХ століття)»
Харківський літературний музей відкриває виставку «Будемо жити!», що представить найвідоміші твори світової класики про війни ХХ ст. Як ці твори ілюструють сучасні події в Україні?
У військовому протистоянні з Росією Україна відзначила соту річницю початку І Світової війни і готується до сімдесятої річниці завершення ІІ Світової. Навіть якщо з власного вікна не видно ворожих танків і не чути вибухів, війна стосується кожного. І не тільки в країні, яку втягнули у збройне протистояння. У військовий час мирне, на перший погляд, життя триває під знаком смерті, страждань, руйнацій, що накладає відбиток і на повсякденність, і на майбутнє. Війна спонукає гостріше відчувати власну відповідальність за цей світ. Експонати виставки – це твори світових класиків про війну, артефакти та фото із зони бойових дій на Сході України. Вони створюють атмосферу причетності кожного до сучасної війни в Україні, а також включають трагічне сьогодення у мілітарний контекст ХХ-ХХІ ст.
Виставки
«ФАНТАСТИЧНА КНИГА. Наукове літо в кабінеті професора КрейзіФорда»
Майкл Фарадей говорив про те, що наука виграє, коли її крила розкуті фантазією. Ця думка надихнула на створення простору, де фантастичні мрії та ідеї письменників крокують поряд із справжніми винаходами. У кабінеті шаленого професора КрейзіФорда оселились і книжки фантастів Едгара По, Жуля Верна, Герберта Уеллса, Айзека Азімова, Роберта Хайнлайна, Артура Кларка, і водночас – несподівані наукові факти.
Які ж винаходи передбачили письменники-фантасти, а які їх ідеї були хибними та нездійсненними? Хто винайшов літак, акваланг, гелікоптер, електронну книжку, ескалатор, ноутбук, телеграф? Чи можливі альтернативні форми життя? Куди і якими способами можна подорожувати? Звідки взялися роботи? Чи є небезпечними істоти-мутанти? На ці та чимало інших запитань варто пошукати відповіді на сторінках «Фантастичної книги» Літмузею.
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках
http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
До 1000-ліття від дня смерті Рівноапостольного князя Володимира.
Це було зовсім не просто – писати до 1000-ліття від дня смерті князя Володимира…
Та я народився і живу в місті його імені.
Це історія про історію. Навіть не про одну.
Актор Волинського обласного театру Ярослав Абрамюк у 1988 році працював директором Районного будинку культури у Володимирі - Волинському. Саме тоді моє містечко відзначало тисячоліття від першої згадки. І саме тоді молодий художник Олександр Дишко повернувся з Мордовії до Луцька і раптом отримав замовлення на це історичне панно. Так переплелися долі. І з історією також. Придивіться добре до типажів…
А пісня хай скаже сама за себе…
Сергій Шишкін – музика, текст, спів, монтаж, ідея.
Сашко Лірник ( Олександр Власюк ) – колісна ліра.
Іванна Ворошилюк – скрипка.
Роман Гречаник – зйомка. http://art-zebra.com
https://www.youtube.com/watch?v=0d8PgE1qAlY
Житомир – сайт http://strichka.com/article/29493505
Фестиваль бардівської пісні «МІ-СІ-СОЛЬ» на Житомирщині
У Денишах відбувся 14-й Житомирський міжнародний фестиваль авторської пісні «МІ-СІ-СОЛЬ» імені Олександра Щиріна. Майстер-класи починаючим і бувалим конкурсантам показали гранди авторської пісні в Україні: Микола Чернявський, Світлана Шаханова, Олександр Ворох, Вадим Волков. У новій номінації кращого молодого виконавця названо – 13 річну - Таю Парфенюк. Визначено 6 лауреатів конкурсу та шість дипломантів. Вперше переможцям вручено медаль лауреата фестивалю авторської пісні «МІ-СІ-СОЛЬ». Особливістю творчих змагань стало відкриття можливостей виконавців. Першість тут здобули Олександр Козінець та дует «Бакери». Організатори фестивалю особливостями конкурсу назвали ще й проведення окремої концертної частини для юних виконавців бардівської пісні та організацію концертів у денишівському дитячому будинку-інтернаті.
Автор: Ніна Собкович.
Сайт «Жінка-УКРАЇНКА» - http://ukrainka.org.ua/node/5966
Вінницький літературний Пегас вкотре залишився без підкови
Липень 20, 2015
У минулі вихідні, бажаючі отримати «Підкову Пегаса – 2015», з’їхалися до Вінниці з усіх регіонів України та країн близького зарубіжжя.
Розпочався фестиваль у суботу з легкої руки одного з його співорганізаторів, письменника Андрія Стебелєва. Саме він запросив поетів та бардів до слова і майстерно провів презентацію мистецького проекту в стінах Вінницького будинку поета. Цього суботнього дня всі бажаючі також мали можливість виступити зі своїми творами в рамках поезоконцерту «Україна ЄДИНА» та турніру поетів «УНІВЕРБАТЛ», який дуже вміло промодерував ще один з організаторів фесту Леонід Борозєнцев.
Ранок неділі зібрав усіх на міському автовокзалі, звідки двома автобусами творці пера дружно вирушили на літературний, вже традиційний за восьмирічну історію існування фестивалю пленер, з відвідуванням цікавих пам’ятних місць.
Черленківський замок та «Маріїн парк» у Селищі, де відбувся конкурс громадянської лірики, літературні читання у бібліотеці та огляд костелу Святого Йосипа у Гнівані, архітектурні пам’ятки у селі Ворошилівка, відвідування могили композитора Петра Ніщинського, батьківщини видатного українського поета Володимира Свідзінського у с. Маянів, церкви із дзвіницею та музею старообрядництва у с. Борсків, знову конкурси – духовної, любовної лірики, купання у Бузі. Це лише незначний перелік того, що включала у себе цілоденна програма.
А далі команда експертів у складі Тетяни Шеїної (Білорусь), Тетяни Череп-Пероганич та Наталі Бельченко (Київ), вінничанок – Тетяни Яковенко, Олени Вітенко та минулорічної переможниці Милослави Черній визначились з уподобаннями і нагородили переможців.
Як інформує на своїй сторінці у фейсбуці Андрій Стебелєв, Гран-прі фестивалю цього року в Тетяни Ковалевич (Донецьк). Перша премія у Лілії Батюк-Нечипоренко (Київ). Дві других – у Олександра Горчинського (Вінниця) та Юлії Похолюк (Умань). Три третіх – Олександр Ключніков (Мінськ), Ірина Береза (Севастополь) та Алла Гавришко-Бабічева (Тульчин). Переможницею «Універбатлу» поетів учасники змагань шляхом голосування визнали Марину Кордонець (Вінниця). Серед лауреатів фестивалю ц.р. – Аліса Лісняк (Дніпропетровськ), Микола Кучерявий (Гайсин), Олександр Новіков та Денис Майданюк (Одеса), Микола Базів (Гусятин, Тернопільщина), та подоляни – Юрій Прокопенко, Оксана Барбак, Олександр Самаруха, Вікторія Гранецька, Юлія Товстун, Дмитро Луняка. Зі статусом почесного гостя поїхали із фестивалю – Лія Чернякова (США), Ія Ківа (Донецьк), Артем Сенчило, Анна Калита та Ярина Мавка (Київ), Микола Антощак, Валентина Гальянова, Анатолій Мартинюк, Олександр Філін, Іван Шолохов (усі з Вінниці). Дипломантами стали автори з Сум, Миколаєва, Хмільника, Ладижина, Кіровограда, Житомира, Тульчина, Тростянця, Бердичева, Хмельниччини та Вінниці.
Весь час було спекотно і від сонця, і від змагань. Пегасова підкова весь час ризикувала бути поділеною між учасниками на безліч шматочків, бо насправді на Вінниччину приїхало близько сотні людей, серед яких професійні літератори та виконавці, талановита молодь. Це було свято, яке неодмінно запам’ятається усім його учасникам, навіть, якщо кожному на свій лад. І багато хто захоче повернутися в це чудове місто, в цю чудову атмосферу, до цих чудових людей знову.
Більше фото: https://www.facebook.com
Тетяна Нестаренко
Київ – сайт http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2213
ПОЛОЖЕНИЕ
о юбилейном 20-м Международном фестивале авторской песни "Славутич - 2015"
Международный фестиваль авторской песни "Славутич" проводится с целью раскрытия творческих способностей авторов и исполнителей г. Славутич, Украины, СНГ и других стран.
Фестиваль является культурно-творческим, рекламным средством, которое проводится в форме содержательных, художественно-насыщенных представлений с участием ведущих авторов, исполнителей и творческой молодежи.
Фестиваль проводится в условиях туристического лагеря в окрестности города Славутич на берегу реки Днепр в районе яхтклуба "Якорь".
Задачи Фестиваля
· содействие творческому росту авторов и исполнителей, взаимообмен культур разных народов;
· активизация тонуса культурной жизни города Славутич;
· укрепление гуманитарных контактов г. Славутич с другими городами, республиками и странами.
Организаторы Фестиваля
Исполнительный комитет г. Славутич.
Профсоюзный комитет ГСП «Чернобыльская АЭС».
Дирекция Фестиваля авторской песни "Славутич".
Условия Фестиваля
Фестиваль является конкурсным. Конкурс проводится в два тура.
Первый тур. Творческие мастерские (отборочное прослушивание).
Второй тур. Конкурсный концерт.
Участие в конкурсе могут принять все желающие, без ограничения возраста и гражданства.
В конкурсе предусматриваются следующие номинации:
· лучший автор (и стихов, и музыки);
· лучший автор музыки;
· лучший исполнитель;
· лучший ансамбль;
Победителям в каждой номинации присуждаются звания лауреатов Фестиваля и вручаются призы и дипломы. Кроме того, дирекция фестиваля, жюри, спонсоры и любая делегация могут учреждать специальные призы (зрительских симпатий, самому юному участнику, за лучшую песню о г. Славутич и т.д.)
Жюри Фестиваля
Для проведения творческой части Фестиваля, Дирекция Фестиваля авторской песни "Славутич" формирует и утверждает Международное жюри, которое проводит творческие мастерские и определяет лауреатов Фестиваля.
Решение Международного жюри, которое относится к присуждению призовых мест, призов и званий, обсуждению не подлежит и является окончательным.
Организация Фестиваля
Общее руководство подготовкой и проведением Фестиваля, решение всех административных и финансовых вопросов возлагается на Дирекцию Фестиваля "Славутич".
Гостям необходимо с собой иметь туристическое снаряжение и продукты питания на трое суток.
Расходы, связанные с проездом и проживанием клубных делегаций и отдельных представителей, несут командирующие организации.
ПРОГРАММА ФЕСТИВАЛЯ АВТОРСКОЙ ПЕСНИ "СЛАВУТИЧ-2015"
14 августа (пятница)
с 8.00 - 20.00 Заезд и размещение гостей в палаточном лагере.
11.00 – 17.00 Регистрация участников. Выставка фотографий, печатной продукции на тему «Наш клуб авторской песни», обмен информацией о работе клубов из разных городов.
20.00 - 23.00 Торжественное открытие фестиваля. Концерт участников и гостей, приветствия делегаций городов и клубов.
23.00 -до утра Песенные костры.
15 августа (суббота)
11.00 - 14.00 Сольные выступления лауреатов прошлых лет отдельными блоками по 20-30 минут
11.00 - 14.00 15.00 – 17.00 Творческие мастерские (прослушивания конкурсантов признанными мастерами жанра)
17.00 – 18.00 Подведение итогов работы творческих мастерских, отбор участников для конкурсного концерта.
19.00 - 22.00 Конкурсный концерт
23.00 -до утра Юмористическая развлекательная программа «Чайхана»,песенные костры
16 августа (воскресенье)
11.00 -16.00 Награждение лауреатов фестиваля. Концерт лауреатов, гостей и членов жюри
17.00 -до утра Отъезд участников и гостей фестиваля
19.00 Концерт почетных гостей фестиваля в большом зале ККК г. Славутич.
О фестивальном автобусе:
Автобуса не будет.
Организатор: Вячеслав Востряков
Снимок из космоса местности, где наглядно показано старое и новое место проведения фестиваля: http://festivali.org.ua/festmaps/slavutich_2009.jpg
Київ – сайт кобзарів http://www.kobzari.org.ua/?page=news&subpage=69
Дитячий фестиваль бандуристів «Таврійські зустрічі»
19-22 серпня 2015 року у м. Скадовську Херсонської області відбудеться ІХ дитячий фестиваль бандуристів «Таврійські зустрічі».
Мета і завдання фестивалю
ІХ дитячий фестиваль бандуристів «Таврійські зустрічі» проводиться з метою підтримки та розвитку української національної культури, популяризації та презентації кращих зразків української пісні, підтримки та пропаганди бандурного мистецтва серед учнів позашкільних навчальних закладів та молоді, виявлення нових творчих колективів та окремих виконавців.
Час і місце проведення
Фестиваль проходитиме на базі санаторію «Скадовськ».
Заїзд учасників фестивалю – 19 серпня 2015 року за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, вул.. Набережна, 1, санаторій «Скадовськ».
Умови проведення фестивалю
До участі у фестивалі запрошуються дитячі, змішані ансамблі бандуристів позашкільних навчальних закладів (до 20 осіб).
Фестиваль проходитиме не на конкурсній основі. Всі учасники будуть нагороджені дипломами та пам’ятними подарунками.
Виконання концертної програми до 20 хв.
Оргкомітет фестивалю бере на себе витрати по організації та проведенню фестивалю, забезпечує учасників поселенням та трьохразовим харчуванням.
Транспортні витратити до місця проведення фестивалю і в зворотному напрямку беруть на себе учасники фестивалю або відряджуюча організація.
За дисципліну, організацію та безпеку учасників фестивалю відповідальність несуть керівники колективів. Керівникам колективів мати при собі загальний поіменний список колективу та програму виступів.
Часткова сплата за проживання та харчування на весь період перебування на фестивалі для кожного учасника, керівника колективу та однієї супроводжуючої особи складає 350 грн. і сплачується під час реєстрації учасників фестивалю адміністрації санаторію.
Заїзд колективів-учасників здійснюється тільки після підтвердження оргкомітетом їх участі у фестивалі. Всі інші учасники та супроводжуючі особи можуть приймати участь у фестивалі тільки за власний рахунок (вартість проживання з харчуванням – 185 грн. на добу).
Порядок проведення фестивалю
Програма фестивалю передбачає наступні заходи:
- виступи колективів на концертних майданчиках в м. Скадовську;
- урочисте відкриття фестивалю та концертна програма учасників на великій сцені біля моря (Дитячий оздоровчий табір «Сузір’я Таврії»);
- майстер-класи, творчі зустрічі та сольні виступи провідних майстрів бандурного мистецтва України;
- розважальна програма та оздоровчий відпочинок на березі Чорного моря;
- заключний гала-концерт;
- нагородження дипломами та пам’ятними подарунками учасників фестивалю.
Всі питання стосовно участі у фестивалі за тел.: (0552) 22-44-38, моб. (097) 698-85-34, (050) 728-69-30, E-mail: igormazur64@gmail.com (Мазур Ігор Романович).
Учасники фестивалю мають вчасно (до 10 серпня 2015 р.) подати до оргкомітету:
- заявку на участь;
- творчу характеристику колективу;
- поіменний список колективу (прізвище, ім’я учасника, керівника та супроводжуючого повністю, № телефону керівника);
- програму виступів колективу.
Заявки подаються за адресою: Управління культури облдержадміністрації, пр. Ушакова, 16, м. Херсон, 73000, тел./факс 8 (0552) 22-45-57 або E-mail: tavrijski_zustrichi@ukr.net, igormazur64@gmail.com.
Програма фестивалю
19 серпня (середа)
Заїзд. Централізоване поселення, відпочинок на морі.
18.00 Вечеря
19.30 Виступи колективів на концертних майданчиках набережної в м. Скадовську (за бажанням)
20 серпня (четвер)
9.00 Сніданок
Репетиції, відпочинок на морі
14.00 Обід
15.00 Переїзд в дитячий оздоровчий табір «Сузір’я Таврії»
17.00 Святкове урочисте відкриття фестивалю, виступи гостей фестивалю, прослуховування концертної програми колективів
20.00 Вечеря
20.30 Розважальна програма для учасників фестивалю.
Повернення в санаторій «Скадовськ»
21 серпня (п’ятниця)
9.00 Сніданок
Відпочинок на березі моря
13.00 Майстер-класи провідних фахівців бандурного мистецтва
15.00 Обід
17.00 Концерт провідних майстрів бандурного мистецтва України
20.00 Вечеря
22 серпня (субота)
9.00 Сніданок
Від’їзд по домівкам
Рубрика – “Поетична сторінка”
Игорь КАРАМНОВ
В ИЮЛЕ 2015 и АВГУСТЕ 2014 года
Суд над Савченко,
Надей,
Надюшей,
нависает, словно бы меч,
словно вновь обретённая стужа
для украинских ласковых плеч.
«Русский мир» очень жаждет отмщенья
за загубленных бравых ребят,
у Надюши взгляд не весенний:
дом теперь для неё – каземат.
Скоро год уж как небо – в решётку,
нету птиц на тюремном дворе,
и плывёт, не плывя, жизни лодка
в невесенней
тюремной заре.
Суд – не трели,
но как же успели
позабыть с русской той стороны,
как от Гукова не менестрели –
«Грады» пели песню войны.
И в степи украинской
просторной,
тел сгоревших безбожна кайма,
так горели люди,
что ворон,
пролетая сошёл с ума.
Август страшный,
тебя Солженицын,
и представить не мог
и во сне,
мне же суд над Наденькой снится
или снова – люди в огне.
Рубрика – «ЗМІ про митців і волю»
Кияни і одесити згадують актора і барда Володимира Висоцького
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/inohodec
Газета “День”, 25 липня, 2015
Нині в київській галереї «Висоцький» на Воздвиженці представлено експозицію «Володимир Висоцький і Одеська кіностудія». Сама галерея і кав’ярня «Таганка» виникли рік тому, в роковини смерті популярного барда і актора радянських часів. Володимир Семенович пішов з життя 25 липня 1980 року. З того часу минуло 35 років. Напередодні цієї сумної дати в Палаці офіцерів Київський театр поезії і пісні представив публіці прем'єру вистави за піснями і віршами улюбленого поета «Іноходець», поставлену Ігорем Славинським.
- Сьогодні ми відкриваємо для себе нового Висоцького: сучасного, гострого, епатажного, зухвалого. Саме за ці пісні і вірші його так боялися тодішні урядовці і ненавиділи радянські письменники. Ми прочитали вірші, заспівали пісні і здивувалися – це не просто актуально, це суперактуально за сутністю і як все у Висоцького – геніально за формою і змістом, - вважає І. Славинський. - Ми добре знаємо і любимо Висоцького-філософа, який шукав відповіді на найважливіші питання буття; Высоцкого-громадянина, душа якого невпинно уболівала за Батьківщину; Висоцького-романтика, який умів любити всією душею, серцем, і до останнього подиху.
У виставі-концерті «Іноходець» візьмуть участь музиканти: Борис Бєльський (гітара), Костянтин Стрельченко (баян), Михайло Кримов (бас-гітара) і актори - Серафима Горєлова, Дмитро Макляков, Борис Георгієвський та Тимур Бобровський.
Якби хтось сказав, що в Києві можна доторкнутися до завіси з легендарної вистави «Гамлет», де грав В.Висоцький, напевно не повірив би. Але вона, фрагмент унікального атрибуту театрального мистецтва, витвір уродженця Одеси, художника Давида Боровського. Зв'язана з товстої вовняної пряжі, ця унікальна завіса, рухома в усіх площинах, могла, ніби щітка, змітати все що перебуває на сцені, служити троном для короля або місцем, де переховувалися герої вистави. І робити багато що інше, що до Боровського не зміг придумати жоден із сценографів.
«Гамлет», поставлений Юрієм Любимовим (він пережив Висоцького на 34 роки), став доленосним для актора. Більше того, це і є головною виставою в творчому житті всієї «старої» Таганки. Вважається, що Висоцького ховали в костюмі Гамлета. Це так, хоча театрального костюма в традиційному сенсі у його героя і не було — светр та джинси. І ще гітара.
«Гамлета» Любимова-Висоцького пам'ятаю, ніби дивився його вчора. Вистава починалася задовго до третього дзвінка. В глибині сцени, опершись спиною на цегельну кладку, сидів Висоцький, тихо наспівуючи щось своє. Глядачі замовкали, прагнучи розчути його слова. Прологом слугував текст Пастернака «Гул затих. Я вышел на подмостки…», який Висоцький перетворював на баладу з гітарним акомпанементом.
Гамлет у джинсах і з гітарою - символ акторської творчості В.Висоцького, а Жеглов у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» режисера С. Говорухіна – кульмінація його кінематографічних ролей. Прем'єра відбулася в листопаді 1979 р. і зробила Висоцького не просто популярним актором, а кумиром мільйонів. Приказка, що «злодій повинен сидіти у в'язниці», додає вислову цього персонажа характер вічно актуального афоризму. А те, що багато епізодів фільму знімали в «Одесі-мамі», додає йому достовірності.
До речі, Висоцький в Одесі знімався ще в чотирьох фільмах. Найпопулярніший із них «Вертикаль» того ж С. Говорухіна, випущений 1967-го. Але якщо Жеглову Висоцького режисер уже не дав заспівати, боячись, що це пошкодить достовірності образу, то у «Вертикалі» серед інших звучала знаменита «Пісня про друга»… Ще були «Короткі зустрічі» Кіри Муратової, непомітно пройшла стрічка «Білий вибух» і цікава робота Г. Юнгвальд-Хилькевича «Небезпечні гастролі», де партнеркою В.Висоцького була Ольга Аросєва. Отже «Володимир Висоцький і Одеська кіностудія» - тема цікава і дуже ємнісна.
Організатори виставки в Києві постаралися розширити уявлення екскурсантів про техніку зйомки півстолітньої давнини. Тут такі ж камери, софіти і «журавлі» для мікрофонів, які були багато років тому. А історія Одеської кіностудії має більш ніж сторічну давність, і це одна з головних сторінок українського кінолітопису, до якого ввійшов такий всенародно улюблений актор як Володимир Висоцький, чиє ім'я залишається в пам'яті різних поколінь глядачів.
І прийдімо до нього вклонитися
У селі Марківка Теплицького району, де поховано видатного українського композитора Миколу Леонтовича, розпочато роботи зі створення музейного комплексу
(газета «Україна молода» від 22 липня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2684/164/94127/
Тетяна ПАЛАМАРЧУК
Музей автора «Щедрика» під прагматичним кутом
Музей славетного композитора створено у 1977 році до 100-річчя з дня його народження. Цей рік був оголошений ЮНЕСКО роком Миколи Леонтовича. Тоді на львівській скульптурній фабриці виготовили погруддя (художній проект скульптора Галини Кальченко) та впорядкували могилу композитора.
Нині місцева влада обіцяє всіляко сприяти створенню музейного комплексу. Скажімо, голова Вінницької ОДА Валерій Коровій зазначив: «Микола Леонтович — надбання не лише Поділля, це надбання світу. І дуже важливо, що сьогодні територіальна громада порушує питання стосовно розвитку цього проекту. Зрозуміло, що тут не потрібні великі капіталовкладення. Але підійти до вирішення цього питання необхідно творчо і креативно. Тому ми за максимально короткий термін підготуємо програму, яка б давала можливість використати і фінансові ресурси, і загалом сприяти розвитку цієї території. Думаю, що в перспективі ми будемо мати об’єкт, який в історичному та туристичному плані буде дуже цікавим для відвідування. Тим паче що могила композитора занесена до культурної спадщини ЮНЕСКО».
Композитор Леонтович, який створив із народних пісень хорову версію «Щедрика», що стала основою для всесвітньо відомої легендарної різдвяної колядки Carol of the Bells; котрий зумів надати нове дихання фольклору, перевівши його в розряд справжньої, невмирущої класики, прожив дуже скромне життя сільського інтелігента й був ні за що вбитий революціонерами в громадянську війну. Микола Леонтович в українській національній музичній долі не менш знакова постать, ніж, скажімо, Василь Стус у громадянській українській поезії. Однак композитор незаслужено відсунутий убік у наш величний період становлення національної гідності.
Митці давно б’ють у дзвони Леонтовича
Привернути увагу громадськості до проблем пам’яток видатним діячам Подільського краю намагаються і митці. Окрім села Марківка, пам’ять про композитора Леонтовича є й у селі Шершні — його будинок. Саме до нього і мають навідатись учасники літературного фестивалю «Підкова Пегаса».
«Своїм фестивалем хочемо привернути увагу до зникнення пам’яток культури, до жахливого стану будинку, у якому народився відомий композитор Микола Леонтович», — ділиться співорганізатор заходу Андрій Стебелєв.
Флер недомовленості супроводжував історію Леонтовича і як громадянина, і як композитора увесь радянський період. Видана ще наприкінці 60-х років минулого століття документальна книга про митця затіняла невигідні для радянської пропаганди місця. Зокрема, про вбивство талановитого композитора. А тому чимало музикантів, майстрів слова, політиків неодноразово закликали відкрити для людства правду та всю палітру генія Леонтовича.
Скажімо, свого часу поет, перший голова Народного руху України, депутат Верховної Ради трьох скликань Іван Драч наполягав на необхідності видання неопублікованих творів, створення художніх і документальних фільмів про композитора. Й загалом, відновлення найдорогоцінніших імен, світлих постатей в українській культурі, котрих зумисне знищувала машина ГПУ. «Леонтович має заслужено стояти в одному ряду з Шевченком, Лесею Українкою та іншими. А що стосується Поділля, то тут Микола Леонтович має бути однією з перших постатей», — зазначав Іван Драч на одному з днів ушанування пам’яті композитора.
Наразі в музеї нараховується 635 експонатів. Серед рідкісних матеріалів — оригінальний рукопис партитури Леонтовича «Козака несуть», велика кількість старовинних фотографій родини Леонтовичів, старовинне піаніно, на якому вчилися грати всі діти Леонтовичів.
Реконструкція будинку митця в селі та впорядкування його могили, за словами начальника управління культури й туризму Вінницької облдержадміністрації Станіслава Городинського, коштуватиме 300 тисяч гривень. Планується відремонтувати зовнішній фасад, встановити опалення, внутрішні роботи та роботи з благоустрою території музею та могили композитора, що розташована неподалік. Роботи з реконструкції музею розпочато ще у 2012 році, з тих пір здійснено підсилення фундаменту, стяжку стін, встановлено вікна та двері.
Заповнювати духовну пустелю, що залишилась у нас позаду, справа не одного дня. Однак чим швидше ми віддаватимемо належне місце геніальним постатям української культури, тим швидше очистимо наш духовний простір. Тим більше, що український композитор Микола Леонтович, твори якого виконують найчастіше, сьогодні сучасний, як ніколи.
Година дракона
(газета «Дзеркало тижня» від 24 липня 2015 року)
http://gazeta.dt.ua/socium/godina-drakona-_.html
Куди розвивається український радикалізм? Вправо? Вліво? Всередину себе.
Молоде суспільство — як дитина. Щоразу, коли воно вивчає нові слова, то спочатку із захватом, голосно й невлад їх повторює, розчулюючи батьків. Потім виявляє, що сфера значень набагато ширша за очікувану, а сфера можливостей — куди вужча. Тобто слово може в різних ситуаціях означати все що завгодно, але особисто тебе воно насправді взагалі не стосується.
Так і з політичною термінологією. Західні отці просто сльозу радості пускали, споглядаючи, як дитинча-Україна жваво белькоче, перейнявши їхній демократичний суржик. Чекаючи, що коли дитинка підросте, то піде до школи, а там і пі-ейч-ді не за горами, і заміжжя за ЄС наспіне до часу політекономічного дозрівання. А дитина взяла й утекла з дитсадка. Та просто на вулицю. Тому що там — вольная воля.
Ще в дитинстві сусідський син священика відкрив мені, свіжозамурзаному, страшну таємницю (за поняттями того часу під час обітниці мовчання треба було їсти землю), що в українському тризубі зашифровано слово "воля". І ми вправлялися в цій священній каліграфії паличкою на землі. Нічого іншого й не треба було, оскільки цей політичний ієрогліф передбачав тільки звільнення, зрозуміло від кого. Ну й зрозуміло — навіщо. Щоб усе потім було добре. Це був такий кореневий ієрогліф — ключовий, якщо хто з читачів знає китайську або японську. Слова у словниках там шукають саме за цими "ключами", а не за буквами, від ключових ієрогліфів утворюються цілі грона значень.
Слово "воля" для України було й залишилося таким от єдиним, ключовим. Це не погано і не добре, нація так формувалася й самоутверджувалася, це невід'ємна частина її ідентичності. Але не добре й не погано рівно доти, доки все це існувало в радянській політзоні або в цілком незалежному бараку, який уже не охоронявся, оскільки вертухаї розбіглися. Та під час зіткнення з сусідами виявилося, що воля закінчується там, де починається свобода іншого. В оригіналі прислів'я — йдеться про особисту свободу, яка закінчується там, де починається свобода іншого. Але в нас же — саме "воля", а це ще крутіше, відповідно конфлікт на кордоні смислів ще жорсткіший.
Свобода — це відповідальність, причому солідарна. У сучасному євроатлантичному значенні для нас це має вигляд суми похмурих самообмежень, що зростає в геометричній прогресії, в обмін на прийнятне оподатковування й соціальний пакет. Дико й непринадно для нащадків козацької вольниці. А от без варіантів…
На стику волі й свободи виникає радикалізм. Те саме звучне іноземне слово, яким нині заклинають одне одного громадяни зовсім різних країн, які розуміють під ним зовсім різні речі. Наскільки пам'ятається, походить воно від грецького "радикс", тобто "корінь". Отже, від самого початку йшлося про якусь принципову базовість, обґрунтованість. Так звичайно буває, що боги старих релігій стають демонами нових і навпаки.
Поточний український радикалізм насправді таким тривалий час не був. Хоча з усією очевидністю можна припустити, що цей час уже закінчується. Треба розуміти всю післявоєнну "ботанічність" західного суспільства, аби знати: неправильний перехід через дорогу в них — це вже зухвалий виклик суспільству. І ви, безперечно, — небезпечний баламут, за яким слід наглядати, якщо ви робите це не ховаючись і систематично. Точно так само зовсім безневинне для нас слово "активіст" у західного обивателя викликає мимовільне тремтіння, бо так у них називають антиглобалістів, які трощать вітрини, палять машини й б'ються з поліцією. До речі, червоно-чорного прапора це теж стосується автоматично, а слово "УПА" (крім поляків) там узагалі ніхто не знає. Москалі не беруться до уваги.
Як український націоналізм, не підозрюючи про це, завжди мав сильну соціалістичну складову, яка соромливо називалася "соціальною", так і український радикалізм був і залишається досить консервативним за своєю суттю, закликаючи до утопічного повернення до втраченого раю стабільності, який знову можна здобути через блискавичне відновлення справедливості.
Мірою оцінки людини або суспільства є виключно дія. Тому вся сучасна балаканина про "радикальні висловлення" — не більш ніж оцінні судження. Навіть наші численні маніфестації, протести й майдани (за винятком останнього і частково 2004-го) не були радикальними. Демонстративна погроза й є доконаним вчинком. Ніхто, якщо справді планує серйозну дію, не скандуватиме істерично її на площі багато днів поспіль.
"Невпопадність" української політичної мови традиційно мала ще одну магічну властивість — взагалі ніяк не називати явища, більш вагомі й масштабні, ніж їхнє розуміння мовцем. У крайньому разі вигадувати для них зовсім сороміцькі у
своїй брехливості назви, на кшталт "АТО" замість "війни", а невпинні обстріли з гаубиць і танків називати "терористичними актами". Крим — так той узагалі зник з політичного лексикону, наче Посейдон язиком злизав. Який Крим? Не знаємо такого.
Війна як один із базових станів людства (не треба так невдоволено кривитися, подивіться статистику й хронологію) проявляє всі смисли буття через священність її жертв. Оскільки один зі смислів нашого буття — хронічна злодійкуватість усіх без винятку властей, корупційність як неприродний стабілізатор інфляції тощо, то для фігурантів цього всього залишається один-єдиний вихід. Точніше, два.
Перший — мінімізувати культовість жертв війни, по-науковому кажучи — десакралізувати, зменшити пафос, що живить інстинкти. Другий — щосили не називати війну війною, оскільки це автоматично породжує культовість (див. пункт перший). У першому випадку на службу приходить сугуба об'єктивність — різні полеглі "безхазяйні" добровольці, які воювали за совість, а не за оформлені документи, котрі загинули з необережності, через пиятику, від "дружнього вогню", від власних розтяжок — та чи мало фактів, які за ближчого розгляду допомагають звузити вогнища пафосу, бажання помсти й подібні емоції. Потім, звичайно, виникають проблеми з мотивацією мобілізованих. Але це ж потім…
У другому — дедалі очевидніший жорсткий натиск західних союзників, які спочатку намагалися водити Україну за руку, а далі, зневірившись, — жорстким політичним фістингом, як рукавичку на руку: крутись, як хочеш, але помовч. Є спеціальні черевомовці для українських текстів. Змінити системи значеннєвих координат через Мінськ-2, перевести цей конфлікт зі статусу зовнішнього у внутрішній — цілком очевидні й послідовно виконувані завдання. Союзники від цього не стають ані гіршими, ані ліпшими. У них є, до речі, ще власні країни, власні виборці й власні вибори, на яких треба щось приємне сказати своєму обивателеві про "Юкрейн". Що пішла вона, взагалі, лісом. І там заблукала. Бо маленька.
Ну й от у цьому місці, на стику різних утом і неможливостей, і з'являється справжній український радикалізм. Держава завжди користувалася своїм правом на насильство на користь виключно себе улюбленої, тобто чиновницького апарату. Останні півтора року була надія, що під загрозою фізичного знищення країни політичні пацюки якщо не почнуть гребти в потрібний бік, то хоча б утечуть із корабля, а ми вже самі розберемося. Та де там. Стримано подякувавши лохів за те, що привели її до влади, злегка оновлена політична еліта в умовах ескалації війни почала будувати оборонні споруди. Передусім навколо власних прав і можливостей, як це історично склалося. Зрозуміло, не свавільно, як попередні, а по-божеськи. Щоб усім вистачало.
Трагізм ситуації ще й у тому, що в середній чиновницькій ланці справді побільшало людей, які бажають змінити країну. Але водночас вони, як ніхто інший, бачать, що насправді діється у верхах.
Є ще одна заковика в усьому цьому — суспільство надзвичайно змінилося. Не тому що воно книжку якусь чарівну прочитало, на мітинг сходило або в Шустера увірувало. Є процеси глобальні, й через те невблаганні. Їх "крок" — десятки, а то й сотні років. Ми розуміємо якісь вершки з цього — демографію, макроекономіку, ресурсність. Але це розуміння — на рівні точного знання того, що птах — качка, і коли вона йде, то шкандибає з боку на бік. А куди йде? Та хтозна. Кудись у справах. Так і суспільство. Його горизонтальні коливання нам здаються поступальниим рухом, бо це те, що вміщається в кожній повсякденній свідомості, не травмуючи її.
Головна зміна суспільства полягає в тому, що воно починає з'являтися. Слово "цивільне" при цьому можна вживати чи ні — байдуже. Громадянськість усього лише означає свідомість консенсусу з того чи іншого приводу. А не його наявність. У суспільства цілком може бути неусвідомлений консенсус із приводу того, що злочинців треба карати так, як воно саме вважає. Що, власне кажучи, нині й відбувається.
Суспільство створюється й консолідується за рахунок загальної мовчазної згоди на тему того, що тварюк, які роз'їдають його, суспільство, зсередини, слід знищити якнайшвидше. І якщо світова аптека закрита, і нам увесь час щось "чешуть" про складні рецепти, то треба вдатися до самолікування дідівськими засобами. Діди воювали? Ото ж бо й воно.
Мукачівська трагедія — це лише верхівка айсберга. Спроба списати все на "Правий сектор" (якщо не торкатися конкретних слідчих дій) — те саме що й комуністична віра в те, що просто є якісь злобливі одинаки-ізгої, здатні політично розбестити безневинне й законослухняне суспільство. Ці бур'яни слід виполоти — та й по всьому. Так може говорити лише той, хто в реалі не мав справи з бур'янами — на певному ґрунті, за відповідної вологості й температури росте найдужче лише те, для чого там є максимально сприятливі умови.
Суспільство породжує радикалів, а не радикали розбурхують суспільство. Інакше всі імперії й авторитарні режими існували б вічно. Українське суспільство готове відібрати в держави право на насильство назад, бо вона, держава, зі своїми обов'язками, на думку суспільства, не впоралася.
Та далі якраз починається саме оте, вікове. Історія свідчить, що найзавзятішими радикалами стають колишні ліберали, які, своєю чергою, стають жертвами зовсім уже безпринципних пройдисвітів, котрі заливають кров'ю сліди колишніх своїх злодіянь. А потім приходить інтервенція. І або перемагає, або в боротьбі з нею суспільство дорослішає остаточно.
Інтервенція в Україну здійснюється воєнним шляхом зі Сходу, й політико-економічним — із Заходу. Свої колаборанти є й там і там. Їх багато, але недостатньо — для переконливої перемоги потрібна триразова перевага. Зустрічі на Ельбі, тобто на Дніпрі, не буде, бо звідусюди вторгаються непримиренні історичні вороги, а наша доля подібна до курдської. Недаремно колись Симоненко (який Василь, не подумайте поганого) написав вірша "Курдському братові".
Та цей вибір між Мазепою і Хмельницьким, під руку якого короля або царя стати, нікого вже не влаштує. Потреба відмовитися від юродивого в українських реаліях інституту президентства йде врозріз із потребою мілітаризувати суспільство. При цьому кожен його член волів би, щоб усе навколо гарно мілітаризувалося, але не за його рахунок і не за його особистої участі.
По-розумному, звичайно, владі варто було б переспрямовувати радикалізм суспільства на східний фронт і не стримувати його до якогось просвітління в головах, інакше виходить гуманне "різання хвоста собаки частинами". Ви йдіть на фронт, але воювати дозволу не дамо, та й нічим, усі сили — в Мукачевому. Що не ясно, вояко?
По-розумному західна окупація переможе, це визначено історично. Але це може відбуватися з такою швидкістю, як радянське визволення Варшави від нацистів — поки ті не перебили повстанців, менше турбот Радам залишилося з лондонським урядом.
Тут теж торги з Кремлем. Український зростаючий радикалізм — чудовий козир, який світові гравці норовлять вихопити одне в одного з рук, як в "Голодних іграх".
Суспільство при цьому ховається в кокон, згортається всередину від усієї цієї зовнішньої криваво-грошової суєти й щось там із себе породжує, якісь трансформації.
Навряд чи це буде метелик. Скоріше дракон.