Новини одним рядком:
8 липня – 25 років з дня смерті українського композитора Платона Майбороди
9 липня – творчий вечір барда Сергія Городничого у Сумській муніципальній галереї
21 липня – день народження Олени Теліги, українського поета закатованої гестапо 1942 року в Києві
25 липня – спектакль-концерт пам’яті В.Висоцького “Вертикаль” у малій залі Палацу культури “Україна” в Києві
25 липня – концерт бардів пам’яті В.Висоцького у Сумах (біля універмагу «Київ»)
25 липня – концерт бардів пам’яті В.Висоцького «Охрипшая душа» у Маріїнському парку в Києві
Олег Покальчук
Хорунжий
Ти повертаєшся в село,
Його неначе не було.
Тут кожне згарище священне.
А в місті розкопали рів,
А в нім - тіла, і на горі -
Твої батьки і наречена.
Викопуєш і чистиш кріс,
Ідеш з повстанцями у ліс,
Стежею кінно і оружно.
Ракета вгору йде - "Алярм!"
Оце вона - твоя зоря,
Недовга, а яка ж ясна.
Хорунжий, хорунжий.
Пізнаєш шлях, побачиш ціль.
До сповнення обітниці
Покличуть Бог і Україна.
І славний двоколірний стяг
Засяє у твоїх руках
Дороговказом по руїні.
Незримий кулемет заграв
Мелодію нічних заграв,
Життя без помсти осоружне.
І ні Варшава, ні Москва
Не ствердять тут свої права.
За це ти покладеш життя.
Хорунжий, хорунжий.
Нащадок підлого раба,
Який кричить тобі: "Ганьба!"
І марить більшовицьким "раєм",
Не встигне кинутись назад,
Ти кільцями ручних гранат
З життям заручини зіграєш.
Кохання не заступить шлях,
Тобі роковано в зірках,
Ніхто не втримається поруч.
Самотній легше йде у бій,
Собі лишаючи набій.
До вимаршу вперед
І вгору, і вгору.
В обличчях блазнів грає лють,
І вдови зрадників плюють
При згадці імені твого, недармо.
Їм ріжуть слух твої пісні
І все ввижається вві сні
Прихід московського жандарма.
Та чути крок нових полків,
Юнацькі погляди палкі
Доводять, що не вмерла мужність.
До звіту правді "вправо глянь!"
Герою визвольних змагань,
Повінчаний із майбуттям
Хорунжий, хорунжий.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Польща – лист від "''JORYJ KŁOC − gudci dúži "ta umili ;0)''" <niwroku@gmail.com>
Легенди гір
Нічне дійство
Польсько-український фестиваль «Фольковисько» (Folkowisko), «Культура є бабою»,
Ґораєць (Люблінське воєв.), 11–13 липня 2014 р.
Фестиваль буде присвячений сільській жінці і спробою показати, який вплив вона має і мала на образ польського села. Фестиваль триватиме три дні і можна буде взяти участь у майстер-класах, екскурсіях, дебатах, сільських іграх. Буде багато жіночої музики у супроводі почастунку від Кіл сільських господинь!
Програма
11 липня
- вечір оповідачів
- концерт: "Same Suki"
12 липня
- ескурсійні тури та семінари
- автомобільне раллі (до Kresowej Osady в Baszni Dolnej)
- кінопоказ "Zywobyci przi granicy. Babski godki z obu stron Olzy" (Фундація "Dobra Wola")
- дебати: "Kultura jest baba? Zaangazowanie kobiet w dzialalnosc spoleczna i kulturalna na wsi i w miescie"
- подорожні оповідки
- концерт "Prawdziwe chlopy dla prawdziwych bab": "Joryj Kłoc" (Львів)
13 липня
- теренева гра
- концерт "Kultura jest Baba": "Blokowioska" (Катовіце), "Strojone" (Краків)
Podrobyci za łankamy:
http://www.folkowisko.pl/
https://www.facebook.com/events/595503673874816/?ref=22
https://www.youtube.com/watch?v=OIbA3Rz_30k
Сайт http://www.ogo.ua/articles/view/2014-07-13/52848.html
Фестиваль "Підкамінь" таки відбудеться
Оскільки офіційний фестиваль «Підкамінь» відмінили, молоді активісти вирішили своїми силами зібрати людей, для яких фест уже давно став хорошою традицією.
Захід запланували на 18-20 липня у селищі Підкамінь, що на Львівщині. Місце проведення: частина території традиційного фестивального поля. Організатори стверджують, що вже запросили декілька гуртів. Зокрема, виступати на фесті погодилися такі музичні формації, як «Механічний Апельсин», «Дикі Серцем», «Сплет» і «Компас планах», пише www.volynnews.com
Також обіцяють провести низку розважальних заходів. Якщо збереться достатня кількість людей, які приїдуть на захід велосипедами чи автостопом, запланували провести флешмоб. Вночі відвідувачів потішать так званою «рокотекою» - дискотекою у рок-стилі.
Концерт відбудеться біля великої ватри у приємній і комфортній атмосфері.
«Насправді, коштів на проведення фестивалю в нас немає зовсім. Ми робимо усе власними силами й усвідомлюємо, що доведеться жертвувати із власної кишені. Саме тому завжди раді бодай найменшій матеріальній допомозі. Поки не можемо говорити про масштаб, бо таке організовуємо вперше, але зважаючи на активність в мережі, людей буде немало», - запевняє одна із організаторів неофіційного «Підкаменю» львів’янка Анастасія Слотюк.
З її слів, мета заходу - продовжити щорічну фестивальну традицію, організувати такий неформальний захід.
«Бо ж багато людей довго чекали на фестиваль і розчарувалися, коли почули про його відміну», - зізнається дівчина.
Нагадаємо, що організатори ентнофестивалю «Підкамінь», який щорічно проходить неподалік м. Броди на Львівщині, у травні заявили, що в цьому році скасовують фестиваль через загострення ситуації на сході України.
Київ – сайт http://2show.mobi/kontserty/vertikal_v_visotskiy
«Вертикаль» В.Висоцький
Дворец «Украина»
Киев ул. Красноармейская, 103
Киевский театр поэзии и песни приглашает на уникальный спектакль-концерт «Вертикаль». 25 июля 2014 года на сцене НДИ «Украина» (малый зал).
История становления великого поэта-барда в песнях и стихах, от «уличных» и «блатных» к военным, философским и гражданским.
Песня не способна сделать мир лучше. Это могут сделать только люди, которых вдохновляют эти песни! Пусть же Вам помогут в этом мысли Галича и его звенящие, бесстрашные строки:
«И все-таки я, рискуя прослыть
Шутом, дураком, паяцем,
И ночью, и днем твержу об одном –
Не надо, люди, бояться!»
Артисты театра:
Игорь Славинский - Заслуженный артист Украины
Серафима Горелова
Борис Георгиевский
Сергей Джигурда
Тимур Бобровский
Борис Бельский (гитара)
Валентин Корниенко (контрабас)
Константин Стрельченко (аккордеон)
Запоріжжя – Людмила Брацило
Інформація
для учасників Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української
авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони»
Дорогі друзі!
У ході підготовки до проведення конкурсу мистецькою громадськістю було внесено пропозицію щодо заснування в рамках номінації «Авторська пісня» спеціального призу за написання двох пісенних творів на вірші Марини Брацило.
Оргкомітет та Журі Конкурсу, розглянувши цю ідею, підтримали її. На сьогодні знайшовся і меценат щодо фінансування цієї ініціативи в особі Запорізького титаномагнієвого комбінату.
Тож Оргкомітет та Журі Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» інформують, що відтепер учасники конкурсу можуть себе проявити не лише в номінаціях «Поезія» та «Авторська пісня», а і як автори музики на тексти Марини Брацило (автори-виконавці, акустичні гурти до 4-х осіб). Можливе виконання пісень як під власний акомпанемент, так і під фонограму «мінус».
Конкурсні матеріали на здобуття спеціального призу (аудіофайли пісень та роздруковані тексти до них) надсилати, як і матеріали на основні номінації, до 01.09.2014 на адресу Оргкомітету (або подавати особисто): 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66а, Запорізький національний університет, кафедра українознавства (корп. 2 ауд.413),
e-mail: stadnichenkoo-1@ukr.net. Тел. 067-648-17-17, 099-055-46-07 (координатор Стадніченко Ольга Олександрівна).
Повна інформація про конкурс на сайті: www.bratsylo.com.ua.
Оргкомітет та Журі конкурсу
Київ – Валерій Гладунець
Друзі! мій друг Богдан Нікіруй, лідер гурту “Русичі”, організовує успішно, фестивально-туристичні поїздки закордон, нині до Польщі .
Вартість 150 євро
У вартість входить все: дорога та мандрівка автобусом зі Львова, проживання в гарних готелях, трьох разове харчування, квитки в музеї, перекладачі та ін.
У вкладенні програма
+380 93 639 58 04
Skype: Валерій Гладунець
Програма 22.08 – 25.08.2014 (PL)
- День 1 _________22.08.2014______(п’ятниця)
- 9.00 - виїзд з кордону
- 11.00-Музей Землі Перемишлянської
- www.muzeum.przemysl.pl/
- 12.00 - музей Люльки і Дзвону
- http://www.przemysl.pl/kultura/informator_kulturalny/muzea/3460.html
- 13.00 - обід Кампарі
- 14.00 - прогулянка по місту оглядова
- 16.00 - виїзд до Івоніча Iwonicz Zdrój
- День 2_________23.08.2014______(субота) День виступу
- - сніданок
- - виїзд до Кросно
- - Muzeum Podkarpackie
http://www.muzeum.krosno.pl/
- Muzeum Szkła
- - обід
- - фестиваль Карпацькі Клімати http://www.karpackieklimaty.krosno.pl/
- http://www.karpackieklimaty.krosno.pl/scena/galeria/7864.html
- - виїзд до Івоніча
– вечеря
- День 3________24.08.2014_______(неділя)
- 8.30 - сніданок
- виїзд до Соліни і Солінської дамби
– катання на катері по Солінському озері
– парк Мичковце
- обід
- Санок Скансен
20.00 – вечеря
- День 4________25.08.2014_______(понеділок)
- 8.30 – сніданок
Красічинський Замок
Виїзд до України
Боярка – Віталій Падалка
Збираються підписи під петицією до Президента України Порошенка:
Головною новобудовою України повинна стати 10-метрова бетонна стіна на кордоні з Росією.
На зразок тієї, яка існує між США та Мексикою або між Ізраїлем і Палестиною.
Підписати можна тут (я підписав)
https://secure.avaaz.org/ru/petition/Prezidentu_Ukrainy_PPoroshenko_Glavnaya_Nacionalnaya_stroyka_strany10_metrovaya_pogranichnaya_stena_s_Rossiey/?pv=20
Для підпису достатньо надати Вашу електронну адресу.
Що являє собою стіна на кордоні і як вона може захистити Україну (на прикладах існуючих подібних стін)-
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/stina_na_kordoni_tsili_ta_zasobi_1948449
Підпишіть і розповсюджуйте це посилання.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
* * *
Півсвіту скаче,
півсвіту плаче.
Народна приказка
На Землі танцює сатана,
може, не на пів, а лиш на чверті.
Скоро затанцює він сповна,
як діждеться півземної смерті.
Потім вдарять разом гопака,
на просторах усієї кулі
варенуха станеться така –
відгукнеться в дальньому аулі.
І не буде плакати кому,
та й веселим стане не до сміху,
зарегоче біс тоді у тьму,
наче у вселенськую проріху.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Щоб гармидер не зчинивсь такий
і минути плутані дороги,
де життя гірке на всі смаки,
треба брати сатану за роги.
Боярка – Сергій Мороз
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/07/14/7031881/?attempt=1
Сайт Віктора Морозова www.victormorozov.com/
9 червня 2014 - Інтерв'ю у "Високому замку"
Віктор МОРОЗОВ: «Почали писати воєнний цикл «Хотят ли русские войны?».
Лейтмотив: «Путин, пошел ты...»
http://wz.lviv.ua/interview/127257
Галина Гузьо
Останні три роки відомий український музикант, композитор, співак і перекладач Віктор Морозов живе із сім’єю у Вашингтоні. Загалом же заокеанська біографія знаного українця сягає кінця 1980-х.
Хоча за останні два десятиліття пан Віктор протягом кількох тривалих періодів жив в Україні. Й зараз буває на батьківщині по кілька разів на рік. Розлуки з рідною землею не відчуває. Минулого тижня знову завітав в Україну.
Ця розмова – про важку зиму-2013-2014 та революційну творчість, про труднощі і рекорди перекладу, про вчителів і батярів, провінційність і батьківство.
- Пане Вікторе, як особисто пережили найтрагічнішу для незалежної України зиму 2013-2014 років?
- Було прикро, що не можу бути в Україні, на Майдані. Дружина працює, тож я повинен був пильнувати дітей. Мучився, що не можу нічим допомогти… Брав участь у мітингах у Вашингтоні, які організовували активні українці. А ще – перед Революцією гідності я записав кілька коротких сатиричних пісеньок, зокрема «Золотий унітаз» на слова Юрія Винничука і кілька куплетів на мелодію «Файдулі, фай». Виклав їх на «Фейсбуку» – і отримав багато відгуків. Вирішив продовжити історію Театру «Не журись!», тепер уже віртуально: я – у Вашингтоні, Андрій Панчишин – у Києві, Юрій Винничук – у Львові. Завдяки сучасним технологіям можемо спільно творити і доносити свою творчість до людей. Так народилися 53 пісні-хроніки, об’єднані он-лайн-проектом «Реффолюція».
- Чому вирішили передати події другого Майдану через іронію, сатиру?
- Не всі пісні – сатиричного спрямування. Наприклад, майданівський цикл завершується твором «Молитва», написаним одразу після масових вбивств у Києві у лютому. Щодо гумору, то, гадаю, у такий спосіб найлегше побороти страх. Коли діяв Театр «Не журись!», а це були радянські часи, страх сидів у людях дуже глибоко. Через сміх люди звільнялися від цього вантажу. І недавні події вселяли в нас страх, бо вперше в Україні вбивали людей…
Коли після розчарування наслідками Майдану-2004 починалася Революція гідності, ніхто не міг передбачити такого розвитку подій. Хоча я казав, що так мирно, як десять років тому, уже не буде, бо до влади прийшли злочинці. Одна із перших пісень проекту «Реффолюція» на текст Винничука мала такі рядки: «І моя країна спить в непробуднім стані, / НАТО зникло вдалині і Брюссель в тумані». Але вже дуже скоро все змінилося – і тільки завдяки українцям і їхньому згустку енергії. Багато наших пісень стали пророчими. Так, ще у грудні Панчишин написав вірш «Панда», у якому сказано: «В Межигір’я ми підемо, Януковича знайдемо, / Більше ми терпіти ні тебе, ні банду не будемо. / Гей! Янукович, начувайся, ми вже йдемо!». А після майданівського циклу ми почали писати воєнний цикл «Хотят ли русские войны?». Уже написано 18 пісень, усі – російськомовні, з матюками – задля доступності теми. Надіюся, і цей цикл збудеться. Його лейтмотив: «Путин, пошел ты нах».
- Вас навряд чи можна назвати представником української діаспори у США. А їй, діаспорі, українці нерідко закидають: «Не вчіть нас жити. Вам легко любити Україну на відстані…». Ви навчилися любити батьківщину на відстані?
- Особисто я ніколи і нікого не вчу любити Україну – ні тут, ні там. Критично і реалістично до всього ставлюся. Україна – країна, яка має море недоліків і неприємних явищ: корупція, бюрократія, злочинність... Тут живе достатньо неприємних людей, з якими волів би не сидіти поруч за одним столом. Водночас Україна – країна, в якій я народився. Тому усіма своїми силами прагну, ні, не любити свою країну, а радше допомагати їй чим можу. Щоб ставала кращою, більш нормальною і цивілізованою. А я знаю, що таке «більш нормальні країни», бо живу в них. Америка теж не одразу стала такою, якою є зараз. Вона теж проходила випробування злочинністю, корупцією. Але зуміла подолати ці суспільні вади, зуміла вирватися з чорної діри. Хочу вірити, що і Україна невдовзі повернеться до своїх цивілізаційних витоків – до Заходу.
- У книжках про Гаррі Поттера, а також у новому світовому бестселері від Саллі Ґрін «Напівлихий», який ви переклали для «Видавництва Старого Лева», порушено тему майбутнього. А ви хотіли б знати, що чекає вас завтра, через рік чи через десять років?..
- Якось я зустрічався з однією жінкою, яка розповідала, що точно знає дату і годину своєї смерті… Добре це чи погано? Не знаю… Нібито й цікаво. Але, з іншого боку, напевно, задумано все-таки так, щоб людина, живучи, не знала, що її чекає завтра. У цьому є якась вища мудрість. Ти ж хочеш щось зробити, залишити по собі якийсь слід… Тому щодня стараєшся рости, розвиватися, втілювати в життя задумане. А знав би, що завтра помреш, – думав би тільки про це, а не працював би, не радів би життю. Втратилася б оця інтрига, ці невидимі чари життя. Тому я, радше, не хотів би знати свого майбутнього. Водночас дотримуюся думки, що живемо не один раз, що ми, так би мовити, не одноразового використання. Начитався багато книжок на цю тему. І деякі автори доволі аргументовано пишуть про реінкарнацію.
- Більшість книжок, які ви переклали, – дитячі. Беручись за такі переклади, спеціально налаштовуєтеся?
- У якісь спеціальні дитячі стани не входжу. Напевно, я просто з них ніколи не виходив (сміється. – Г. Г.). Мені легше і цікавіше перекладати саме дитячу літературу, хоча вважається, що тут треба підходити з більшою відповідальністю, що діти – найсуворіші критики. Пригадую, як перекладав дорослу книжку Джоан Ролінґ, то зустрів важкість, якої і близько не було у її «Гаррі Поттері».
- Які ваші особисті рекорди перекладів?
- П’ять книжок за рік. Коли працював над перекладом «Гаррі Поттера», то закінчував о третій ночі – і знову сідав за роботу о шостій ранку. Ставив собі за мету щодня перекласти мінімум 15 сторінок. Інакше – не встиг би, а треба було – ми ж мали випередити російське видання! Як я справлявся з цими перекладами? Сам не знаю. Бо за натурою я – доволі лінивий чоловік (сміється. – Г. Г.).
- Торік ви випустили альбом «Батярський блюз». Батярська тематика переслідує вас по життю. Що вам імпонує у батярах – цих гопниках з минулого?
- Коли я був студентом і жив в одній гуртожитковій кімнаті з Олегом Лишегою, до нас в гості приходив один старий львівський батяр – пан Юзьо. Саме від нього вперше почув батярські пісні і вітци (анекдоти, жарти. – Г. Г.). А ще поруч з ним була пані Зося, яка працювала у клюбі (а клюбом колись називали бордель). Так про цю пані Зосю пан Юзьо казав: «Та вона була в клюбі тилько десєта…». Якби ж я тоді знав, що колись співатиму батярських пісень, – уважно б собі то все записував. А так – залишилися лише спогади. Ясне діло, у своїх піснях я ідеалізую батярів. Вони справді були такими собі гопниками, але гопниками-аристократами, розбишаками з аристократичними манерами (сміється. – Г. Г.). Мені найбільше в батярах імпонує їхній гумор, їхнє іронічне ставлення до світу. Вони сприймали світ як гру, як театр, забаву. І все це передавали у своїх піснях – у них стільки знахідок!
- Якось ви розповідали, що Грицько Чубай прищепив вам «імунітет до провінційності»…
- Провінційність – у сенсі містечковості, вузьколобості. Для мене провінційність – це любити, наприклад, поезію Степана Галябарди. Інша річ – любити поезію Лорки. Грицько Чубай, власне, допоміг мені вибудувати ось цю ієрархію і систему цінностей. Я ж родом із Кременця Тернопільської області. Коли приїхав вчитися до Львова, літератури взагалі не знав. Був як табула раса, яку й заповнювали Чубай та Лишега, даючи мені «правильні» книжки.
- Завдяки сучасним технологіям світ став дуже компактним. Як ці зміни впливають на людство?
- Так, світ дуже зменшився... Пригадую, як наприкінці 1980-х – на початку 1990-х, щоб сконтактуватися з моєю майбутньою дружиною Мотрею, яка жила у Торонто, я мусив на кілька днів наперед замовляти телефонні переговори через Москву. А в день переговорів – годинами доводилося чекати зв’язку. Саму ж розмову мало того, що прослуховували, то ще й годі було щось почути – так ті лінії скрипіли… Тепер у таке важко повірити: мобільний зв’язок, Інтернет, скайп… Водночас завдяки цим технологіям, видається мені, люди втратили внутрішній спокій, повільність, розміреність життя, вдумливість і зосередженість… Кілька днів тому гостював з Олегом Лишегою у Костя Москальця. Розмовляли про те, що люди перестають вдумливо читати. Усе – бігом, поспіхом, поверхово… Живемо, знімаючи лише верхній шар, вершки, не заглиблюючись. Нові технології, нова швидкість життя щось суттєво міняють у людях, в їхній психології.
- У вас – четверо дочок…
- Найстарша, Мар’яна Садовська, обрала собі музичну професію. І так у цій професії виросла, особливо за останні два роки, що не можу нею натішитися. А вона ж обрала непростий жанр серйозної непопсової музики: етніка, музичний театр… Мар’яна живе у Німеччині. Моя середуща донька Інна займається науковою діяльністю – працює у Львівській бібліотеці ім. В. Стефаника. А найменшим, двійняткам Зірці і Квітці, – по вісім з половиною років. Народилися з різницею у тридцять секунд, а дуже різні. Я з ними від часу їхнього зачаття (а це відбулося на День Валентина). І практично не розлучаюся. Для мене це новий цікавий досвід. Бо ж старших доньок ростив по-іншому: ще сам був молодим (Мар’яна народилася, коли мені було 22), тож жив більше своїми інтересами. Часто на гастролі їздив: бувало, по три-чотири місяці не бачив дітей. А Зірка і Квітка народилися, коли мені було 55 років. І в нашій сім’ї саме я займаюся їхнім вихованням: дружина Мотря ходить на роботу – в офіс, а я ж працюю вдома (усміхається. – Г. Г.). Ми з дочками – надзвичайно близькі.
- Спілкуєтеся з ними українською чи й англійською?
- Тільки українською. Особливо зараз, коли вони опинилися в англомовному середовищі, а в такому віці діти дуже швидко асимілюються. Тож ми з Мотрею вдома наполягаємо, щоб дівчатка розмовляли з нами виключно українською. До п’яти років Зірка і Квітка росли у Києві – і ми свідомо не вчили їх англійської, щоб у дитячу свідомість заклалася українська мова. Так свого часу вчинили і батьки моєї дружини.
Довідка «ВЗ»
Віктор Морозов народився 15 червня 1950 р. у місті Кременці Тернопільської обл. Навчався у Львівському університеті ім. І. Франка, але на останньому курсі був виключений за публікацію в самвидавному альманасі «Скриня». Автор пісень на вірші сучасних українських поетів: Ліни Костенко, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги, Костя Москальця… У 1988 р. разом з Андрієм Панчишиним та Юрієм Винничуком заснував у Львові Театр-студію «Не журись!». Був засновником груп Quo vadis, «Арніка», «Ровесник». Співпрацював з гуртами «Смерічка», «Четвертий кут», «Мертвий півень», «Батяр-Бенд Галичина». Музична дискографія налічує близько 20 альбомів. Перекладає з португальської та англійської мов. У перекладацькому активі Віктора Морозова – «Гаррі Поттер» Джоан Ролінґ, романи Пауло Коельо, дитячі бестселери Джеремі Стронґа, «Напівлихий» Саллі Ґрін…
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Вдова Платона Майбороды: "Спецразрешение на покупку рояля муж выпросил у партийных начальников"
http://fakty.ua/184458-vdova-platona-majborody-chtoby-kupit-domoj-bolshoj-royal-trebovalos-specialnoe-razreshenie-kotoroe-muzh-vyprosil-u-partijnyh-nachalnikov
Таисия БАХАРЕВА, газета «ФАКТЫ» 09.07.2014
25 лет назад ушел из жизни известный украинский композитор, автор песен «Рушник» и «Киевский вальс»
Платон Майборода в советское время считался одним из самых титулованных украинских композиторов. Среди поклонников его творчества были Владимир Щербицкий и Никита Хрущев. Не раз Платону Илларионовичу предлагали переехать в Москву, но каждый раз он находил причины, чтобы остаться в родном Киеве, городе, в котором, по словам Майбороды, только и мог творить. Это он придумал строчку «Рiдна мати моя, ти ночей не доспала», которая легла в основу знаменитого стихотворения Андрея Малышко, позже ставшего популярной песней «Рушник». Его «Киевский вальс» и «Стежину» распевали по всему Советскому Союзу. Платон Майборода был награжден Сталинской премией и орденом Ленина.
30 лет композитор прожил в счастливом браке со своей любимой женой Танюшей. Накануне своего 90-летнего юбилея Татьяна Васильевна признается: не проходит и дня, чтобы она не вспомнила супруга.
— Ой, даже не верится, что моего Платоши уже нет 25 лет, — призналась Татьяна Васильевна. — Как будто только вчера закончилась моя бурная и интересная жизнь с Платоном Илларионовичем. Ведь мы были вместе 30 лет! А теперь я просто доживаю свой век. Мне ведь уже почти 90…
— А голос у вас бодрый.
— Есть такое. Не хочется впадать в хандру. Еще и в моем положении — ведь я семь лет прикована к постели. После инсульта не встаю. Спасибо семье племянника Романа за поддержку, да помощнице Катеньке, которая стала моими руками и ногами. Я же теперь только и предаюсь воспоминаниям. Правда, память иногда дает сбой. Но зато я до малейших деталей могу рассказать о начале наших отношений с Платоном Илларионовичем. Мы познакомились случайно, в 1956 году. Помню, это было летом, стояла замечательная погода, и мы с приятельницей зашли в кафе «Красный мак» на Крещатике. За соседним столиком сидел Платон Майборода, который к тому времени был уже достаточно популярен. Моя подруга знала его и нас познакомила. Платон был очень красивым мужчиной: статным, с черными вьющимися густыми волосами, с выразительными темными глазами. Потом мы вместе пошли на съемки фильма «Далекое и близкое», над которым работал Майборода. Это было наше первое свидание. Хотя мы поженились лишь через несколько лет.
— Майборода так долго за вами ухаживал?
— Мы встречались около года, потом год не виделись. За это время я поступила в оперную студию и стала ее солисткой. Кроме того, я вышла замуж. Муж был военным. А Платон… Он вновь появился в моей жизни, полностью ее изменив.
Майборода пригласил меня выступать с ним на концертах, а потом понял, что порознь нам не быть. Он писал мне записки, и однажды одну из них нашел мой супруг. В тот же вечер я ушла к Платону. Вскоре сыграли свадьбу, по тем временам совершенно скромную. Платон Илларионович купил мне золотое колечко, а сам драгоценностей не любил носить. Мы расписались очень тихо, даже без свидетелей. Просто поставили штампы в паспортах и стали жить вместе. Платону тогда было около 40 лет, а мне — 32. Но разницы в возрасте я никогда не ощущала. С любимым мужем чувствовала себя комфортно и уютно.
— Вы по-прежнему продолжали работать вместе?
— Платон не захотел, чтобы я выходила на сцену. Сказал, что ему нужна не артистка, а помощница, любимая женщина, которая создаст в доме уют. Весь семейный быт лежал на мне. Домработниц никогда не держали. Я и готовила, и полы мыла. Правда, Платон был не особо переборчивым в том, что касалось еды. Его любимые блюда — вареники и борщ. Говорил, что они напоминают ему детство. А в юные годы Майбороде пришлось несладко. Семья пережила голод, студентом ему приходилось разгружать уголь на железной дороге, чтобы заработать хоть какие-то деньги. Они жили так бедно, что у Платона была лишь одна пара обуви, которую зимой красил ваксой, а летом натирал зубным порошком.
Когда началась Великая Отечественная война, Платон и его старший на пять лет брат Георгий пошли воевать. Но попали в плен. Это случилось в Украине, в небольшом приграничном селе. Их мама, узнав, где сыновья находятся, решила пойти их спасать. Собрала большую торбу провизии, какую только смогла найти, — годы ведь тогда были голодные, и отправилась к немцам. И представьте, те выпустили Платона и Георгия из плена за сумку еды.
— Говорят, именно благодаря Георгию в свое время занялся музыкой и Платон.
— Хотя у родителей Платона был прекрасный слух, никто в семье профессионально музыкой не занимался. Георгий первым выучил музыкальную грамоту и хорошо играл на мандолине. А вот Платон освоил балалайку. Потом оба брата учились в Киевской консерватории у выдающегося композитора и педагога Льва Ревуцкого. После окончания Платон работал преподавателем в вечерней музыкальной школе, в киевском музыкальном училище имени Глиера. Майборода написал музыку для капеллы бандуристов, циклы песен для детского хора, но по-настоящему получил известность после того, как стал сотрудничать со знаменитым поэтом Андреем Малышко. Кстати, когда мы познакомились с Платоном, то он жил в квартире Андрея. В то время Малышко развелся со своей женой, у него была свободная площадь, а у Майбороды были проблемы с жильем. Вот Платон и поселился у друга вместе со своей мамой и племянником Романом. Так продолжалось до 1956 года, пока не был построен знаменитый дом композиторов на Крещатике, где Майборода получил большую двухкомнатную квартиру.
— Именно там родилась знаменитая песня «Рушник»?
— Да, это было в 1958 году. Режиссер картины «Лiта молодi» Алексей Мишурин попросил Майбороду написать песню для главного героя. Платон сразу перезвонил Малышко, который отдыхал в санатории Конче-Заспы, продиктовал ему строки: «Рiдна мати моя, ти ночей не доспала. В тихiм шелестi трав ти мене сповила…», добавив, что нужно срочно написать песню. Первым исполнил «Рушник» Александр Таранец. Но, конечно, знаменитой она стала благодаря замечательному Дмитрию Гнатюку. Говорят, эту песню очень любил первый секретарь ЦК КПСС Никита Хрущев. Когда он плавал на корабле в Америку, то всю дорогу заставлял прокручивать ее вновь. А за саму песню Майборода был награжден орденом Ленина.
— Платон Илларионович считается одним из самых титулованных украинских композиторов.
— Знаете, Платоша не любил всех этих почестей. Он просто занимался тем, без чего не мог жить. Мужа часто приглашали в Москву, ни один из государственных концертов не обходился без его участия. Более того, песни Майбороды распевали по всему Советскому Союзу. Платону предлагали остаться в Москве, но он не мог этого сделать, потому что не представлял своей жизни без Украины.
Однажды, в начале нашего знакомства, я пришла в гости к Малышко и Майбороде и впервые услышала песню «Ще не вмерла України нi слава, нi воля…» Я была в восторге! Но Платон мне сказал: «Таня, запомните, этой песни вы здесь не слышали. Она запрещена». Сколько ему не предлагали, Майборода так и не стал членом КПСС. Не принимал он партийной идеологии, как и многие творческие люди. На самом деле, в Советском Союзе было далеко не все так прекрасно, как сейчас кто-то пытается рассказывать. Это ведь были времена сумасшедшего дефицита! Ни за что не хотела бы вернуться туда вновь.
Помню, на один из первых приличных гонораров Платон приобрел себе «Москвич» — небольшую скромную машину. А у Малышко уже была роскошная черная «Волга». Платон захотел себе такую же. Но тогда нельзя было просто отправиться в магазин и купить, даже имея деньги. Супругу пришлось ходить с поклонами по партийным кабинетам, дойдя чуть ли не до самого Владимира Щербицкого. В конце концов ему выдали разрешение на покупку автомобиля. Платон обожал свою «Волгу» и содержал ее в идеальном состоянии. За рулем ездил только сам, причем всегда очень аккуратно, не разгоняя машину до больших скоростей.
Потом подобная история произошла, когда Платон захотел купить домой большой рояль. Для этого тоже нужно было специальное разрешение, которое он выпросил у партийных начальников. До этого у нас в квартире стояло обычное пианино, кстати, приобретенное на деньги от Сталинской премии. Майборода получил ее в самом начале своей карьеры за цикл песен. Тогда это были огромные средства, за них он полностью обставил квартиру.
— Рассказывают, что композитор очень любил свой загородный дом под Киевом.
— Он был куплен специально для мамы Платона Илларионовича. На воздухе она чувствовала себя великолепно. А у нас часто не было времени, чтобы там подолгу останавливаться. Платон все время ездил на концерты, а отдыхать любил на Кавказе или в Крыму. Но вот хозяйничать на даче любил. Особенно если надо было что-то сделать собственными руками. Платон прекрасно мастерил по дереву. Сколотил книжные полки и тумбочки для обуви.
— Платон Илларионович делал вам дорогие подарки?
— Вы знаете, Платоша был из сельской семьи, а там это было не принято. Да и я никогда от него ничего не требовала. Хотя однажды он мне подарил роскошную шубу и пару раз дорогие колечки. Со временем к одежде Платон Илларионович стал относиться очень требовательно. У него появился собственный портной, который шил ему костюмы. Помню, однажды муж сказал, что ему нравятся женщины в юбках и кофточках. И я ликвидировала все свои платья. Брюки, по мнению супруга, не должны были находиться в женском гардеробе, как и короткие юбки. Но я никогда не спорила с супругом. Если ему что-то не нравилось, молча соглашалась. Зато мы прожили долгую жизнь без единого скандала.
— Последние годы Майборода тяжело болел?
— У него было два инфаркта. Первый случился в 1975 году, но муж не придал этому особого значения и продолжал жить, как раньше. Второй произошел через девять лет. Платон долго лечился в Феофании, очень сдал. Но свое 70-летие таки отпраздновал. Оно проходило во Дворце «Украина», было очень много гостей, добрых слов. Помню, когда мы вернулись домой, муж сказал: «Танюша, я чувствую, что это был мой последний триумф». А через год 8 июня Майбороды не стало. Ему с утра было нехорошо, но вызывать «скорую» отказался. Платоша прилег на диван, пока я готовила на кухне чай. В это время пришел его двоюродный брат. Он стал будить Платона, а тот был уже мертв. И знаете, у мужа лицо будто помолодело на 15 лет… Когда Платон Илларионович лежал в больнице после второго инфаркта, он прислал мне несколько строк: «Обiйми, поцiлуй на прощання, бо далеко в життi простелилася путь…»
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Який у відпочинку — такий і в бою
Музиканти, письменники та історики їздять до військових з концертами, щоб їх розважити та розповісти про традиції ставлення до бою як до танцю
(газета «Україна молода» від 15 липня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2492/164/88354/
Ольга ЖУК
Українських військових підтримують не тільки грошима, продуктами харчування, медикаментами, а концертами і літературними зустрічами. «УМ» розпитала в культурних діячів про їхню діяльність у військових частинах та на передовій.
Ой були, були в частині
На днях в одній iз частин під Дніпропетровськом, а саме у 25-й повітрянодесантній бригаді, виступив лідер гурту ВВ Олег Скрипка. Там базуються солдати, які повернулися із зони бойових дій на сході України. Солдат-доброволець Олексій Пастернак, який перебував у гарячій точці, знайшов телефон Скрипки і звернувся до нього з проханням приїхати з концертом і зіграти для хлопців їхні улюблені хіти «Воплі Водоплясова» «Весну» «Ой були, були на селі», «Розпрягайте, хлопці, коней».
У Будинку офіцерів містечка Гвардійське, мабуть, зроду не було такого ажіотажу. Зазвичай там показують художні фільми або виступають творчі колективи. А тут приїхали справжні зірки — таке вперше. Тож не дивно, що концерт пройшов «на ура». Свій виступ Скрипка присвятив пам’яті хлопцям, загиблим в Іл-76 над Луганськом. У збитому бойовиками літаку було тридцять два бійці з цієї бригади. На початку зустрічі Олег запропонував: «Зараз я вас прошу і пропоную — хвилина мовчання...» Він не стільки співав, скільки говорив із військовими.
Разом із військовими виступ Скрипки дивилися їхні сім’ї. «Я вдячний долі за нагоду грати для українських солдатiв. Це непростий виступ. Воїни прийшли на концерт і дякували нам за музику, а я бачив в очах їх свіжі події. Та грали ми саме для того, щоб спробувати знову відновити смак до життя», — сказав після концерту Скрипка.
«Пілотка» — для профі
Юрко Журавель, лідер гурту От Vinta, розповів «УМ», що їздив до військових у Чернігівську область. Куди саме, сказати не може. Військова таємниця. «Це не Нацгвардія. Слізно просили, щоб ні на одній фотографії не було видно облич. Нас туди запросили. У мене є багато знайомих військових. Адже мій батько підполковник запасу», — пояснив Журавель.
Каже, що поїздка до військових була спонтанною. Не встиг із собою прихопити карикатури, які малює на політиків і громадських діячів. Перед тим гурт От Vinta виступав у Канаді. Звідти музиканти привезли для української армії цілу дорожню сумку «Целокса». «Це спеціальні пакети, які зупиняють кров, навіть якщо вона б’є з артерії. Привезли ще дещо, про що не можу говорити», — кусає себе за язик музикант.
У клубі, де виступали От Vinta, немає відповідної техніки, тож Журавель використав акустичний варіант. За його словами, у військових піднесений настрій. Вони знали пісні рівненських рокабілі і з охотою підспівували. Музиканти також презентували військовим пісні з нового альбому «Пілотка», який тільки у вересні почує широке коло меломанів. «Підготовка у хлопців на високому рівні. Я не побачив там жодного «зеленого», молодого хлопця. Це профі, досвідчені військові, які проходили підготовку в Іраку, в інших гарячих точках земної кулі. Вони з голими руками на ворога не полізуть. Кажуть, що ведуть цю війну не задля того, щоб гинути і стати героями, а задля того, щоб знищити ворога. У них немає комплексів. Кожну вільну хвилину цінують, відриваються, як в останній раз. Завзято відпочивають. Як-то кажуть: який у відпочинку, такий і в бою», — поділився враженнями Юрко Журавель.
А ще музикант розповів, хоча й цього не можна було робити, що їх пригощали смаженим кабанчиком. Військові вночі, вправляючись у стрільбі, підстрелили звірюку. Але зараз не сезон полювання і це вважається браконьєрством. Та хлопцям, які з дня на день поїдуть на схід, можна себе трішки потішити свіжиною.
Тільки позитив і красиві дівчата
Арсен Мірзоян, Тоня Матвієнко, Маша Собко, Марія Бурмака, Артем Галинський, гурти «ТНМК», «Скай», «Куку Шанель», Mad Heads, Kozak System, «Антитіла», «Авіатор», Ray Band, Соломія Вітвицька. І це ще не всі, хто зголосився взяти участь у турі на підтримку морального духу наших вояків, організовану музичним продюсером компанії Euromediacompani Віталієм Пастухом.
«До нас звернулися з Генштабу Міноборони, запропонували відвідати бригаду, де готують хлопців перед відправленням у зону АТО. Я написав оголошення у «Фейсбуці», що організовую концерт. У мене не має такого слова «треба». Хто хоче, той зголошується. У компанії є техніка. Далі — справа за ініціативою музикантів. До нас звертаються різноманітні артисти. Вибираємо тих, хто спілкується українською і російською. І щоб були позитивні. Це головне. Негативу вистачає з головою», — наголосив Віталій.
У першому концерті у військовій частині «Десна» взяли участь Тоня Матвієнко, Арсен Мірзоян, Артем Галинський, дівчата з цирку, маловідомі музиканти. На другий концерт недалеко від «Десни» приїхали Марія Яремчук, Маша Собко, Ray Band. 15 липня їдуть в Одесу грати для моряків, які були в Криму. А 19 липня збираються у Харківську область.
«Ми проводимо програму, яка не спрямована на підвищення патріотизму. Це їм не потрібно. Граємо веселі пісні, щоб за дві години хлопці відпочили. На концерті вони радіють, поводяться як діти. Після виступів ще три години спілкуємося, фотографуємося. Хлопці освiдчуються в коханні дівчатам, особливо Марії Яремчук. Вони сіли у формі серця, зробили фотографію і таким чином по пошті надіслали співачці свою любов», — розповів Віталій Пастух.
Продюсер зазначив, що в частинах про війну ніхто не говорить. Усі хочуть миру. Серед хлопців панує різний настрій. Турбує невизначеність і повсякденні питання. В одній бригаді були хлопці, яких затримали на три місяці після «дембеля». Вони не знають, що з ними буде. Чи їм заплатять за цей час, чи дадуть звання. Що отримають за те, що переслужили. Резервісти, ті, кого мобілізували, це, здебільшого, дорослі мужики, сім’янини, з дітьми, кредитами. Їх забрали на 10 днів, а служать уже три місяці. І не знають, поїдуть в АТО чи не поїдуть, що вони там роблять, коли їх відпустять.
Віталій Пастух переконаний, що про тур не можна всього розказати, «щоб цю інформацію не дізналися бойовики і не напали на частину під час концерту. Бо на цьому гуманітарна підтримка армії прикриється. А так хочеться подарувати хлопцям трішечки щастя і веселості».
70 зустрічей митців із військовиками
Заслужений діяч мистецтв, художній керівник Сергій Архипчук цього разу виступив у ролі автора творчої концепції великого проекту «Кордони наші вкаже пісня». У цьому його підтримує Міністерство культури та керівництво Сухопутних військ. Як він каже про своє дітище: «Це не банальний «концерт-солянка», а духовно-просвітницькі мистецькі зустрічі видатних діячів української культури, письменників, акторів, публіцистів із вояками. Проект розпочнеться за місяць до Дня Незалежності, від 22 липня до кінця літа. Плануємо 70 творчих зустрічей iз військовиками».
«Першу пробну зустріч провели у селищі Гончарівське (Чернігівщина) в Будинку офіцерів для танкової бригади. Там були резервісти, люди, які днями, вони кажуть, «їдуть туди». В акції взяли участь два абсолютно різні письменники — поет-забіяка Артем Полежака і Роман Коваль, засновник історичного клубу «Холодний Яр», дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття.
Мав сумніви, чи розлога оповідь на історичну тему буде сприйнята. Адже була денна година, без шоу-засобів, театрального освітлення, зосередженості (глядачі були в постійному русі). Але Романа Коваля слухали так уважно й поважно-зібрано, як діти — дідуся Панаса. Присутність зрілого, обізнаного, чоловіка, який розказував про героїчні традиції холодноярівців, ставлення до бою як до танцю-герцю з нечистю було на часі. Воїни свідомі, куди і чому їдуть, як і того, що «осине гніздо і джерела» так званої кризи в Україні є за межами нашої Батьківщини.
Особливе сакральне психологічне значення мала присутність духовенства. Священики о. Ігор з української автокефальної церкви на Полтавщині та о. Дам’ян (УГКЦ) освятили бойову техніку і передали воякам оберіг — образ Вишгородської Божої Матері. Всі чоловіки були у передстресовому, а дехто — й у стресовому стані. Для них дуже важливим є спосіб захисту, покрови.
Були з нами й цьогорічні випускники Театрального університету ім. Карпенка-Карого актори-читці Єлизавета Олейник та Любомир Геляс і КНУ ім. Шевченка — історик Соломія Назар, яка разом із моєю помічницею Оксаною Фещак читали листи воякам. Таку ініціативу запропонувала Ольга Богомолець. Один лист невідомому воякові був від матері, інший — від коханої. Це була одна з кульмінацій нашої зустрічі.
Люди під час концерту звикли, щоб їх розважали, але нам було дуже цінним сприйняття вояками упівських пісень Анатолія Сухого, гурту «Рутенія» (Гриць Лук’яненко). Пісні, що вважаються народними, пройняли щиро й глибоко, без зайвого пафосу, биття в груди і надмірної ажіотації», — поділився з «УМ» «отаман» так званої Мистецької сотні Архипчук.
У наступних зустрічах візьмуть участь майже 40 діячів культури, серед них Тарас Чубай, Фома, Кирило Стеценко, Тарас Компаніченко, Володимир Шинкарук, дует «Простір музики», брати Капранови, тріо «Гонта», гурти «Топор оркестра», «Орфей», «Немо», «Фолькнери», Kozak System, Інна Братущик, Орест Хома, Роман Коляда, Володимир В’ятрович, Вахтанг Кіпіані, Тарас Лютий, Павло Гай-Нижник та багато інших.