Новини одним рядком:

22 червня – вечір «Шляхами Лесі Українки» у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка

28 червня – барди Лілія Кобільник і Зиновій Медюх співали на святі “Дякую тобі” у Трускавці

1-3 липня – патріотичний фестиваль, с. Грушківка, Кам’янського району (урочище Холодний Яр) на Черкащині

14 липня – концерт гурту «Вперше Чую» (лідер Григорій Вагапов) у київському “Docker Pub” , вул.. Богатирська, 25

14 липня – концерт за участю житомирських бардів та гостей фестивалю “МІ-СІ-СОЛЬ”, Житомир, обл. бібліотека ім.Ольжича

15-17 липня – фестиваль авторської пісні ім. Олександра Щиріна «МІ-СІ-СОЛЬ - 2016» у с. Депеші Житомирської області

 

 

 

Володимир Свідзінський

 

                * * *

 

Чорним вихорем – ночі,

Світлою бурею – дні.

Бачу я, бачу сам,

Що палаю в огні.

 

Небо горить і земля,

І сонце, і всі світи.

– О вогню, вогню великий,

Де ж коріння твоє знайти?

 

О вогню, вогню таємний,

Навіщо гориш?

Нащо серце моє

Вдень і вночі томиш?

 

Марно питати, марно шукати:

Я ж сльозами тебе не заллю,

– Тільки склонюся, спитаю:

Навіщо люблю?

 

Тільки склонюся, промовлю:

– Всевладен єси:

Ти запалив моє полум’я –

Нині згаси.

Чорним вихором – ночі,

Світлою бурею – дні.

Бачу я, бачу сам,

Що зникаю в огні.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  p_karta@maіl.ru

 

Житомир – сайт https://new.vk.com/misisol

 

Фестиваль АП им.А.Щирина"Ми-си-соль"

 

Фестиваль авторской песни им. Александра Щирина "Ми-си-соль" - 15 июля-17 июля 2016

Адрес фестиваля : Украина, Житомирский район, село Денеши (20 км от г. Житомира).
Ориентир - санаторий «Денеши», 400м от плотины, ниже по течению, левый берег р. Тетерев
Ехать: - от Житомирского ж/д вокзала маршрутным такси №109 до плотины в с. Денеши;
- от автовокзала “Житний рынок” автобусом до села Денеши, потом пройти 1,5 км пешком в направлении санатория “Денеши”

Веб-сайт: http://www.facebook.com/groups/misisol/

 

1. Фестиваль состоится при любых обстоятельствах,  на «старом» месте. 

2.  Для участия в концертах фестиваля необходимо заполнить анкету и оплатить регистрационный сбор, пройти одну из отборочных мастерских. К прослушиванию  необходимо подготовить 3-4 песни, которые Вы исполняете лучше всего, и их тексты. 
3. Зрители и участники фестиваля оплачивают экологический сбор. 

4.  На фестивале будет работать ярмарка (книги, диски, поделки и прочее). 

5. Досуг детей будет обеспечивать Детская площадка (подготовка к детскому концерту;  полоса препятствий; рисунки на тему «Я рисую «Ми-си-соль»!», эскизы эмблемы фестиваля и прочее.  

6. Организаторы рассмотрят любые  предложения и дополнения по организации и проведению фестиваля. Мы будем рады, если вы подключитесь к команде организаторов и внесете в него что-то свое, новое. 

7. С благодарностью примем спонсорскую помощь.

 

ПРОГРАМА
фестивалю авторської пісні ім. Олександра Щиріна
«МІ-СІ-СОЛЬ - 2016»

14.07.2016 (четвер)

•18-00 – 20-00 – концерт-візитка за участю житомирських бардів та гостей фестивалю (місце проведення – Житомир, Обласна бібліотека ім.Ольжича)

15.07.2016 (п’ятниця)
•10-00 – 21-00 – заїзд та реєстрація учасників фестивалю, їх розміщення, знайомства, вивчення місцевості та інше
•з 21-00 - вечірня програма біля багаття

16.07.2016 (субота)
•10-00-14-00 – реєстрація учасників фестивалю та творчі майстерні
•10-00-17-00 – фестивальний ярмарок (книжки, диски, вироби ручної роботи тощо)
•15-00-18-00 – концерт на Великій сцені
• 21-00 - лірико-гумористичний концерт біля вогнища

17.07.2016 (неділя)
•8-00 – для бажаючих – екскурсії: до Тригірського монастиря, розвалин замку Терещенка, огляд скеледрому тощо
•11-00 – заключний концерт: дитячий блок, та закриття Фестивалю «Мі-сі-соль 2016»
•14-00 – прощання-обійми, згортання наметового містечка та прибирання території.

*Організатори залишають за собою право вносити доповнення в умови проведення фестивалю до його початку.

 

 

Одеса – сайт http://maslab.od.ua/2014-02-13-02-40-05/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5

 

Положение Бард – лагеря «У мора»

 

Конференция по вопросам авторской песни и поэзии,

бардовский лагерь «У мора в Одессе 2016»

23 июля - 7августа 2016г

Положение

 

1. Общие сведения.

1.1. Участники: Для участия в конференции приглашаются авторы, исполнители и слушатели авторской песни из Украины и стран ближнего и дальнего зарубежья.

1.2. Цели конференции:

- популяризация авторской песни;

- содействие творческому росту авторов и исполнителей;

- открытие новых имен среди талантливой молодежи;

- возрождение и поддержка лучших традиций авторской песни Одессы и Одесской области;

- объединение творческих сил для дальнейшего сотрудничества.

1.3. Задачи конференции:

• Проведение обучающих мастер-классов по технике игры на гитаре, поэтическому мастерству, основам вокального искусства и др.;

• Дневные авторские концерты (творческие гостиные)

• Вечерние тематические концерты «гитара по кругу» у общего костра;

• Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;

• Проведение благотворительных концертов в концертных залах Одессы;

• Экомараофон – уборка территории леса от мусора;

 

1.4. Организаторы конференции:

• Городской спортивно-туристский центр «Одесса»;

• Крыжановский поссовет Коминтерновского р-на Одесской области;

• Сообщество клубов авторской песни города Одессы.

 

Общее руководство подготовкой и проведением конференции «У мора в Одессе 2015», решение административных и финансовых вопросов возлагается на оргкомитет, утвержденный проводящими организациями.

Председатель – Евгений Лабунский, тел.: 067-92-08-983, 095-42-91-016.

 

2. Условия проведения конференции:

• Участие в конференции могут принять авторы, исполнители и любители авторской песни, а также творческие группы, клубные и региональные объединения независимо от места их проживания, гражданства и владения языками;

• Руководители детских коллективов несут полную ответственность за детей своей группы. Аналогично полную ответственность несут родители, приехавшие со своими детьми;

• Поселение в лагере осуществляется только при наличии у ребёнка справки о здоровье;

• Проживание участников конференции осуществляется в палаточном лагере в лесной зоне недалеко от моря (300м до пляжа);

• Фото и видео территории лагеря размещены на сайте Maslab.od.ua ;

• На территории палаточного лагеря, помимо комендантской зоны и сцены, отводятся места для автотранспорта;

• Туристическим снаряжением (палатки, спальники, и т.д.) и питанием оргкомитет не обеспечивает;

• Расходы, связанные с проездом, проживанием и питанием, несут участники или командирующие организации;

• Размер организационного взноса (вода, мусор, туалеты, транспорт и т.п.) – ориентировочно 1у.е. в сутки со взрослого участника.

• На территории палаточного лагеря действует «Сухой закон»;

• На территории палаточного лагеря курение разрешено только в отведённых местах;

• На территории палаточного лагеря разведение костров разрешено только в отведённых местах;

• Приготовление пищи участниками конференции осуществляется на газовых туристических примусах (оргкомитет примуса не предоставляет);

• В непосредственной близости от лагеря расположены несколько небольших магазинов. Большой торговый центр находится на расстоянии 2км. Рынок расположен на расстоянии 1.8 км;

• Оргкомитет оставляет за собой право использовать видео, аудио и другие материалы, созданные во время мероприятий конференции;

• Запрещается разжигание межнациональной и религиозной розни, распространение материалов порнографического характера, пропаганда насилия, реклама спиртных напитков, курения и наркотиков.

 

3.Время проведения конференции: 23 июля - 7августа 2016г

Возможен заезд/отъезд участников в любой день указанного периода.

 

4.Место проведения конференции:

Одесская область, Коминтерновский р-н, лесная зона между посёлками Крыжановка и Лески рядом с наблюдательной станцией «Крыжановка» астрономической обсерватории ОНУ. Ниже смотрите п.6.-«Как добраться» и карту.

 

5.Программа проведения конференции:

23. 07. 2016

• Заезд и размещение участников конференции;

• Ознакомление участников конференции с правилами поведения в лесной зоне и на море;

• Представление делегаций и участников на общем собрании;

• Концерт-открытие конференции.

 

24.07 - 06.08.2016:

• Проведение обучающих мастер-классов по тематикам, связанным с авторской песней и поэзией;

• Концерты участников конференции в палаточном лагере;

• Благотворительные концерты в залах Одессы и Одесской области;

• Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;

• Мастерские-прослушивания.

 

07.08.2016

• Отъезд участников конференции.

 

6.Как добраться:

Ехать нужно до остановки «Днепропетровская дорога» (Южная дорога), дальше пешком 1,8км до лесной зоны между посёлками «Крыжановка 5» и «Лески».

До остановки «Днепропетровская дорога» идёт следующий транспорт:

От привокзальной площади: А144, А100, М.Т.242, М.Т.145, М.Т.120.

От автостанции «Привоз» (недалеко от привокзальной площади): М.Т.121.

От «Автовокзала»: М.Т.156, М.Т.16.

От «Морвокзала»: А144, А100, А100а, М.Т.120.

От «Аэропорта»:

1. А129 до ост. «Щорса» с пересадкой на А117

2. Тр14 до ост. «Селекционный институт» с пересадкой на А117а или М.Т.16

Карта маршрута от «Днепропетровской дороги» до «Бардлагеря» представлена на сайте Maslab.od.ua

В программе конференции возможны изменения.

Настоящее Положение является приглашением на конференцию.

Подробную информацию можно получить на сайте Maslab.od.ua

по тел. 067 9208983, 095-42-91-016, или эл. адресу maslab@mail.ru от Евгения Лабунского

 

 

Чернівці – сайт пам’яті В.Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk

 

Шляхами Лесі Українки

 

22 червня у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбувся захід «Шляхами Лесі Українки» за сприяння Чернівецького відділу Союзу українок і приурочений 145-й річниці від дня народження письменниці та приїзду Лесі Українки до Чернівців (з 5 по 19 червня 1903 року письменниця перебувала у Чернівцях).

Михайло Григорович Івасюк дуже любив творчість Лесі Українки, багато працював над дослідженнями про неї і у 1965 році написав вірш, присвячений великій письменниці. Цей вірш присутні почули у виконанні студента II курсу ЧОУМ ім. С. Воробкевича Олега Трофімова (клас викладача заслуженої артистки України Д. І. Андрусяк).

Співробітниками музею була підготовлена виставка «Рядки її пелюстками падуть на серце», де представлені автографи віршів, фотографії, газетні публікації, книги, дипломні роботи студентів М. Г. Івасюка.

У нашому музеї неодноразово відтворювалися інсценізації творів Михайла Івасюка, Лесі Українки, Міхая Емінеску, українські народні казки у виконанні учасників поетичного театру студентів училища мистецтв імені С. Воробкевича і театру малих форм дитячого колективу села Михальче під керуванням Марини Піти.

І справді, Леся Українка була драматургом навіть тоді, коли ще не писала п’єси, коли ставила їх вдома, зі своїми братами та сестрами.

Фрагмент інсценізації за твором поетеси «Бояриня» у виконанні Степана Орлецького та Анастасії Флорескул, вихованців дитячої недільної школи Кафедрального Собору Святої Параскеви УПЦ КП (вихователь Тетяна Іванівна Заєць) зачарував усіх присутніх. Справді, Лесине слово актуальне і нині, в такі буремні для України часи: «Чи довго ще, о Господи, чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?».

Ельвіра Грігорішина, талановита вокалістка, студентка IV курсу ЧОУМ ім. С. Воробкевича (клас викладача-методиста Л. С. Гакман) подарувала присутнім пісню «Останні квіти» на слова Лесі Українки, музика Михайла Жербіна. Акомпанувала їй на роялі Володимира Івасюка концертмейстер Юлія Литвинюк.

Земну шану і вдячне слово великій доньці України склали директор музею Мирослав Лазарук, голова Чернівецького відділу Союзу українок Лариса Бережан, почесна голова Олександра Попелюк, викладач ЧОУМ ім. С. Воробкевича Григорій Сорочан та Тетяна Заєць.

 

Справді, як писав Михайло Григорович Івасюк:

 

Я знаю, світло теж народжується,

Неначе квітка,

Людина чи струмок.

Ми з юності шукаємо

 Його земні джерела.

І знаходимо.

Я теж знайшов те світло —

У найвродливішої із жінок історії — у Лесі.

 

І те світло, світло Лесі Українки, допомагало, допомагає і, маємо надію, буде допомагати усім минулим, сучасним та прийдешнім поколінням українців.

 

 

Черкаси – сайт http://procherk.info/tabloid/99-cherkassy-news/44153-festival-neskorenoyi-natsiyi-zibrav-u-holodnomu-jaru-patriotiv-zi-vsieyi-ukrayini

 

«Фестиваль нескореної нації» зібрав у Холодному Яру патріотів зі всієї України

                   

03 липня 2016  Максим СТЕПАНОВ

 

Турнір з міні-футболу і літературні читання, розпалювання Холодноярської ватри і ночі кіно, військово-патріотичні майстер-класи та політичні диспути-«гутірки», дитячі розваги і лекції фахівців Інституту національної пам’яті, хенд-мейд і виступи відомих гуртів – це далеко не все, що поєднав у собі всеукраїнський «Фестиваль нескореної нації – Холодний Яр», що проходить 1-3 липня у Грушківці на Кам’янщині.

 

– Цей фестиваль не є «розважальним». «Розважальний» фестиваль в час, коли йде війна, не на часі, – розповіла журналістам голова оргкомітету Зоя Бойченко. – Насправді це – інформаційно-просвітницький захід, своєрідний фронт боротьби за душі, за голови українців. Ми хочемо познайомити їх з сучасними українськими письменниками, українською музикою, українськими традиціями. Хочемо показати документальні фільми, відкрити незнані сторінки історії.

Український інститут національної пам’яті підготував для учасників фестивалю дві виставки – про історію УПА і про український вимір Другої світової війни. Також фахівці інституту влаштували цикл лекцій, присвячених маловідомим, але важливим сторінкам української історії.

Організація фестивалю зайняла близько 5 місяців. Серед ініціаторів – «Національний альянс», військово-спортивне товариство «Сокіл» (фактично, молодіжне крило ВО «Свобода»), черкаська «Самооборона Майдану», «Пласт». Підтримала проведення заходу обласна державна адміністрація.

– Важливо, що цей фестиваль набирає обертів, – розповів журналістам голова Черкаської облдержадміністрації Юрій Ткаченко. – Ми долучилися як співорганізатори. На наступний рік ми запланували закупівлю сцени, сценічного обладнання, іншого устаткування, яке зробить проведення таких фестивалів зручнішими. Я вважаю, що ми маємо всі шанси, щоб цей фестиваль мав національний, а можливо – й міжнародний рівень, який дасть можливість залучати патріотів і популяризувати нашу Черкащину.

Цьогорічний Фестиваль нескореної нації – вже другий, перший відбувся торік у липні.

Кошти, зібрані на фестивалі, підуть на підтримку сімей загиблих героїв війни на сході України, передусім черкащан.

Фестиваль – безалкогольний. Безпеку учасників забезпечують поліція, рятувальна служба та служба екстреної медичної допомоги.

 

Рубрика – «Поетична сторінка»

 

ИГОРЬ    КАРАМНОВ

 

АЛЬ    НЕ    СЛЫШИШЬ    МЕНЯ?

 

Быть,  не   быть – рву   я   ворот,

ты   становишься   в   круг…

Сколько   здесь   в   хороводе

старых,  новых   подруг!

 

Хороводу   ты   рада,

брови   пляшут   сурьмой!

Я   прошу:  будь   же   рядом

в   хороводе    со   мной.

 

Не   желтеют   берёзы,

не   траву   серебрят

неуёмные    слёзы

но   роднёю   я   клят,

 

и   прорезались   звуки

песен   тех,  что   в   хмелю

мне   пророчат   все   муки,

может,   их   полюблю?

 

До   чего    фиолетов

        лилий    девственных    цвет!

Почему   красным   летом

я   влюблён   или   нет?

 

Глянь,   нарядные   звёзды,

как   дрожат   от   огня…

Что   ж   молчишь   ты   о   просьбе?

Аль   не   слышишь   меня?

 

30   июня   2016  г.

 

 

ОЛЕКСАНДРА ЗАЛУКАЄВА

(із раніше присланих віршів)

 

В СЛЕЗАХ СО ШКОЛЫ ДЕВОЧКА БЕЖАЛА...

 

В слезах со школы девочка бежала...

Прижавшись к маме, плакала навзрыд...

Одна против толпы всегда стояла,

Не пряча сердце от насмешек и обид..

 

Выросла девочка, срезала волосы:

Косички длинные, что мама плела...

Руки поколоты красными розами -

Сердце и душу любовь обожгла...

 

Не прячется девочка, такая же смелая,

Временами сама идет на рожон...

Все так же наивная, дурочка светлая...

Характер упрямый - всё выдержит он!

 

 

ЖИЛИ С ДРЕВНИХ ВРЕМЕН В ГОРОДАХ

 

Жили с давних времен в городах 
Люди-звезды в прозрачных плащах. 
Добром и любовью светились они, 
Воля и дух были крепче брони. 
Ночью летали свободно во снах 
Днем души лечили на площадях. 
Сами же были, как дети, чисты. 
С ними сбывались любые мечты. 
Правду и веру они раздавали 
Людям обычным жизнь посвящали. 
Но люди менялись, росли города, 
Тогда и случилась лихая беда. 
Люди-Мраки из темных лесов 
Сломали навеки чаши весов: 
Звезд Чистых они повстречали, 
Со злостью и завистью их убивали, 
Ненависть стали в людей подселять, 
Начали храмы Добра разрушать. 
Веру ломали, семейный уклад, 
Светлым звездам сердца загрязнять. 
Война становилась страшнее с веками, 
Между воинами Света и Мрака бесами. 
 Каждому воину щит свой и меч 
Дали, чтоб веру в Душах сберечь. 
В каждом мгновении длилась война, 
На поле сожженном и даже во снах. 
Звезды от горя летать перестали, 
Их разрывали птицы печали. 
Война забирала обычных людей, 
Воинов, Звезд и даже зверей. 
На тех, кто сдавался, ставили крест, 
Им не было помощи больше с небес. 
Звезды все чаще с бесами дружили - 
От рук их проказных Защитники гибли. 
На выручку звезд приходили Пророки, 
В душах их павших исправить пороки. 
Знание, мудрость и отреченье, 
Каждый защитник, Звезда и Пророк, 
Свой здесь усвоят весомый урок. 
Судьба связала нас тесными нитями -
В вечной войне нет победителей.
Меняются судьбы, трещат все устои,
Звезда на Земле тысячи воинов стоит.
В жизнях своих бываем лишь зрители,
Нас называют Света Хранители.
Тьма не сдается - еще повоюем,
Мирное небо Творцы нарисуют.
Звезды взлетят, оживут и Хранители,
Озарятся цветами наши обители.
Пророки мудреют, Звезды сияют,
Воины благородные Мрак побеждают.

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

Через Терни – до пісні

Видатний співак Анатолій Мокренко чотирнадцять років опікується проведенням

обласного фестивалю дитячих хорових колективів на Сумщині

(газета «Україна молода» від 23 червня 2016 року)

Тетяна ОЛІЙНИК

 

Про відродження хору в рідному селі Анатолій Мокренко мріяв усі роки, відколи те явище — злагоджений спів громади — зникло з життя села, в якому народився, та й у цілому трохи не всієї України. Тож він зробив усе для того, аби повернути той співацький феномен. Нині, як і в роки його дитинства й юності, над Сумщиною знову зазвучали прекрасні дитячі хори. Видатний український співак Анатолій Мокренко чотирнадцять років тому став ініціатором проведення обласного фестивалю дитячих хорових колективів на Сумщині. І цього року такий фестиваль відбувся в його рідному селі Терни Недригайлівського району. У Тернах і в сусідніх селах у зв’язку з фестивалем знову запрацювали клуби, людям стало радісно. Анатолій Юрійович не приховує задоволення з приводу того, що його ініціативу підтримали в Харківській та Дніпропетровській областях, і мріє, аби якомога швидше відродилися дитячі хори по всій Україні. 

«У селі можна робити великі справи»

 

— Анатолію Юрійовичу, чим пояснити таке ваше трепетне ставлення до хору?

— Напевно, ностальгією за тими живими почуттями, які я, сільський хлопчик, переживав, співаючи у шкільному хорі. У ті уже далекі радянські часи, хоч як нині критикують ту епоху, скрізь активно працювала художня самодіяльність, люди жили цікавіше, менше було злочинів, не було такого явища, як пияцтво. 

— Часом доводиться читати то в одному, то в іншому інтерв’ю, які ви даєте різним виданням, що вас нині радує навіть спів... п’яних компаній?

— Так, я радію тій пісні, яка виривається з людської душі навіть у такому патологічному стані. «П’яний» спів, безперечно, свідчить про нашу соціальну хворобу, але я вірю, що часи обов’язково зміняться, люди знову заспівають. А той спів сприятиме відродженню усього життя в Україні, бо насправді все залежить від простих людей, і значно меншою мірою від політиків... Коли люди масово співають, вони здатні на великі й красиві справи, бо їхні душі здоровіші.

— Можна сказати, що цей процес уже почався — з вашого рідного села Терни на Сумщині. Чому місцем обласного фестивалю обрали рідне село?

— Причина, мабуть, у тому, що село в Україні завжди принижували. Мені щиро хочеться, аби сільські люди відчули себе потрібними, хочеться чимось їх порадувати. Своє село я фактично ніколи не покидав, хоч поїхав звідти ще в 1951 році. Та не було ще такого року, аби я разів три-чотири не приїхав у свої Терни. Так, спочатку я організував у своєму селі районний фестиваль, на який з’їхалися дитячі хорові колективи з нашого Недригайлівського району. Людям сподобалося. Хтось підкинув ідею: «Давайте проведемо схожий захід, але вже на обласному рівні». Я взявся за справу з ентузіазмом, бо це таке диво: спостерігати, як співають діти рідного краю! Мені радили: «Давайте проводити фестиваль у Сумах, це ж легше. Там все готове!». А я тоді сказав: «Можу і хочу довести, що і в селі можна робити великі справи!»

— Зазвичай перепоною для добрих справ в Україні є відсутність коштів. Як вам вдалося вирішити це питання?

— Допоміг мій земляк і товариш Сергій Миколайович Осиковий — будівельник за фахом. Нам не довелося нікого просити: цей чоловік сам запропонував фінансову підтримку і став спонсором цього заходу, за що йому ми всі дуже вдячні.

— Які дитячі колективи, які приїздили в травні в Терни на фестиваль цього року, вразили вас?

— Фестиваль став справжнім святом для моїх односельчан, гостей села. Всі кидали свою нескінченну сільську роботу і поспішали до Будинку культури цукрового заводу, де проводили захід. Діти співали прекрасно. Та цього року я звернув увагу на те, що в хорах майже немає хлопчиків: на п’ятдесят дівчаток від сили три-чотири хлопчики стоять... Згадую свій шкільний хор: у нас було порівну і хлопчиків, і дівчаток. То як же не хвилюватися: що ж сьогодні трапилося з хлопчиками, чому вони не хочуть співати? Може, інтернет є виною того, що черствіють душі хлопчачі?..

«Завдяки радіо я знав класичну оперу»

— Чому саме хорові колективи ви запрошуєте на фестиваль?

— Напевно, це данина тим прекрасним хорам, які були в Україні перед війною і в яких і мені довелося співати в дитинстві і в юності. Тоді була дуже розвиненою художня самодіяльність, ми всі дуже багато співали. Пригадую, як один наш земляк, який став співаком, приїхав у рідне село, а люди його й запитують: «А що ти там, у столиці, робиш?». Він відповідає: «Співаю». А вони на своєму наполягають: «Та ми всі співаємо! А що конкретного ти робиш?». Так, тоді була інша ситуація: в українських селах співали всі.

— Тепер мало хто співає. Як ви вважаєте, чому так трапилося?

— Мені здається, що причиною занепаду масового співу в Україні свого часу стали вокально-інструментальні ансамблі. Коли вони з’явилися, тоді зникли сільські хори. Таке трапилося і в моєму селі: в тих ансамблях почало співати кілька чоловік, а сільські хори «замовкли». Так людей було відлучено від масового співу, який у всі часи був тлом усього життя в Україні: без співу не було ні роботи, ні відпочинку.  

Нині ж в Україні шоу-бізнес витіснив пісню — основу нашого національного життя. Мене дуже непокоїть ситуація навколо сучасної естради. Часом звідти у свідомість людей, у тому числі й тих, що тільки формують свої смаки, доносяться потоки справжнісінького бруду, далекого від краси. Діти невільно вбирають ті «розбещені» тексти, а потім ми дивуємося їхнім смакам... Так нині ми «рубаємо дерево», на якому сидимо. Дуже багато проблем додають людям сучасні радіо і телебачення, які роблять свій комерційний вибір, нехтуючи естетичними ідеалами. 

Я дивуюся тому, що наше Українське радіо відмовилося від українських пісень. Хіба його можна порівняти з тим радіо, на якому виховувалося моє покоління? Живучи в селі, завдяки радіо я знав класичну оперу, бо ту музику систематично передавали по радіо. Весь наш народ завдяки радіо був дотичний до високої світової культури, воно було для народу колосальним виховним «агентом». Відомо, що по радіо в ті часи передавали цілі оперні вистави. Тож коли я приїхав до Києва, аби вступити до політехнічного інституту, то в перший же день пішов до Оперного театру. Першим спектаклем, який я почув у столиці, була опера «Кармен». Цікаво, що приблизно те ж саме зробила по приїзді в Київ і моя майбутня дружина, хоч вона не була учасницею художньої самодіяльності, як я...

— Саме тому, що спів був звичним явищем в часи вашої юності, а хотілося займатися «серйозною справою», ви вступили до політехнічного інституту?

— Справді так. Хоча після дев’ятого класу мене як переможця республіканської олімпіади зарахували до Харківської консерваторії, я не знав, що з тим робить, і після закінчення школи вступив до політехнічного інституту. Для мене була виправданням проста думка: я ж усе одно буду співати, ніхто мені цього не заборонить... А геологом я став, бо дуже любив природу.

— Потім ви все ж вступили до Київської консерваторії і навіть примудрялися поєднувати працю геолога з навчанням у такому елітному закладі. Напевно, степи і гори, де вам довелося мандрувати як геологу, допомагали розкривати голос?

— Так, я співав скрізь: і в степах, і в горах, і в тундрі, і в тайзі. Часто працював сам, але на природі ніколи не почувався самотнім. Так, там я мав змогу співати на всю потужність. Та найбільше мені подобалося співати в лісі: навкруги така благодатна «публіка» — оці віковічні дерева. Як же вони вміють слухати!.. 

 

Alfa Jazz Fest та виховання почуттів і такту, або Кожній музиці свій час

http://tyzhden.ua/Culture/168514

 

Великі фестивалі формату open air не надто розраховані на те, що люди уважно слухатимуть музику, як у філармонії. Але завжди трапляться виконавці, яких, попри все, затамувавши подих, дослухаєш до останньої ноти

І хоча бувають фести, де одночасно працює 13 сцен, у випадку AJF навіть трьох достатньо, щоб за чотири дні скинути кілька кіло, бігаючи туди-сюди, а в результаті не почути всього, що збирався. 2016-го AJF, можливо, і не увійшов в історію, як минулого (Гербі Генкок та Вейн Шортер вперше за років 20 відіграли понад 2 год), але й зараз є від чого зойкнути. Річ ось у чому: щоразу, коли людину запитують, що таке джаз, вона або цитує заяложену фразу «якщо ти про це питаєш, то так і не збагнеш», або ж просто стоїть у розпачі й не може нічого сказати. Що відповісти про жанр, який увібрав усе, що трапилося за останні 100 із лишком років у світі музики? Цьогорічний AJF продемонстрував це ще, ще і ще раз.

Forte

Най-най-джазовіший журнал JazzTimes уже двічі включив AJF до свого рейтингу найкращих фестів. Навесні 2016-го британський The Guardian включив Alfa Jazz Fest до ТОП-10 європейських джазових фестивалів, а телеканал Mezzo вже вдруге приїжджав знімати.

Найбільшим «розпачем» цьогорічного AJF стала... відсутність протестувальників. Нарешті активісти «почули» організаторів, котрі виклали грошенят на доброчинність. Тобто коли у 2014-му AJF збирав гроші для сімей загиблих українських бійців, цього мітингувальники не хотіли чути, а от і трьох років не минуло, як почули. Є шанси, що ще через три роки дехто з них почує і музику, яка є на фесті Відсутність протестувальників якось навіть викликала сум, адже вони попередні два роки додавали перцю, а це корисна річ. Утім, і без них вистачало перцю й драматизму, але вже на сцені.

Рок-фестиваль?

Есперанса Сполдінґ та її новий проект Emily’s D+Evolution

Це справжній екстрим, коли ти чекаєш на молоденьку красуню, котра з контрабасом — така відкрита й життєрадісна — заспіває тобі якогось ніжного джазового стандарту, а виходить ота сама дівчина в короні й із бас-гітарою та розносить залишки твоїх мізків, а потім ще тупцяє по них.

Якщо ви спостерігали за різнобарвною діяльністю цієї прекрасної (у віх сенсах) басистки та вокалістки, то могли підозрювати, що одного дня вона щось подібне утне. Але ніколи не думали, що це станеться у вас на очах.

«Funk the Fear, Live Your Life» («До сраки страх, живи своїм життям»), — повторює вона в одній зі своїх пісень. Легко казати 31-річній дівчині, у якої є чотири нагороди Grammy та від якої нібито всі знають, чого чекати, й усі чекають. Виконавицю, вочевидь, задовбав той марафон, і вона вирішила перепочити й утнути щось, що... зіпсує бізнес, але покаже її в іншому світлі. Емілі — це її друге ім’я. Зникла зачіска в стилі «афро», що ширша за її статуру, з’явилися великі окуляри «ботаніка» й дуже-дуже погані думки в голові. Таке відчуття, що вона взяла замість контрабаса бас-гітару, щоб нею легше було бити по голові публіку.

На відміну від себе попередньої її альтер-его Емілі не бажає мати контакту з аудиторією, а хоче показати: «я в домікє», «я вам не фотомодель, а в мене ще й мозок є, а в ньому теж щось є».

Якщо ви не зрозуміли того, що написано тут про Есперансу Емілі Сполдінґ, мушу вас заспокоїти: мало хто взагалі збагнув, що відбувалося на сцені того вечора. Захоплення сюрреалістами та Семюелем Беккеттом джазовому музикантові не світить нічим хорошим. Навіть якщо ви друзі з дружиною президента Обами.

Якщо нещодавно матеріал з альбому, що вийшов у березні нинішнього року, вона виконувала як простий концерт, де розповідала про кожну з пісень, зараз це театральна постановка, до якої на вході варто було б додавати роздруковане лібрето, як у нормальних оперних театрах (це зауважив не один глядач шоу). Тут поєднання мистецтв і контекстів: світло важить не менше за звук, а троє бек-вокалістів навчилися хореографії. Тобто це було повне мегапрофесійне поєднання не лише жанрів, а й мистецтв узагалі.

Маленька дівчинка, яка преться від важкого психоделічного блюзу гурту Cream (за словами самої Сполдінґ) і примудрилася увібрати в один перфоманс стільки, що слід передихнути трохи.

Від стародавніх греків, середньовічного театру, Курта Вайля з Брехтом, Карла Орфа та бродвейського кабаре до чогось у дусі King Crimson, Pink Floyd та рок-опери Jesus Christ Superstar. Це, по суті, і була рок-опера, у яку вмістили стільки контекстів, що не кожен прихильник знає. До того ж такі драйв і гучність, що апаратура зашкалювала, при тому що окрім бек-вокалістів та дозаписаних плей-беків у неї були лише прекрасний гітарист і барабанщик.

Можливо, вдруге більшість людей і не захоче почути цей букет музичної неадекватності, але Емілі того від вас і не вимагає.

Пет Метіні

Мабуть, переважна частина людей приїхала до Львова саме послухати його, і їй усе одно, що він виконуватиме. Адже Метіні — давно визнаний геній гітари та непересічний композитор-імпровізатор. Тим більше він був у Києві ще далекого, голодного на музику 1987-го, а відтак має чи не релігійно-канонічний статус для джазових фанів України.

Він приїхав із простою, без зайвих «концепцій» фестивальною програмою. Тут Метіні заграв навіть власні композиції зі свого першого альбому 1977 року «Bright Sized Life». І знаєте, звучить досі актуально. Адже іноді важливо не що, а як.
Метіні — неймовірний гітарист, у грі якого є ота оптимальність між емоціями та технічною виваженістю: він уміє грати все на будь-якій швидкості, але не рве струни в запалі. Швидкість і таймінг у музиці чимось схожі на швидкість керування авто: головне не перестаратися. До того ж Метіні, попри свої численні нагороди, для яких у нього є, мабуть, окрема кімната (інакше не влізуть), впродовж кар’єри дуже різний. Від майже попси до якогось експериментального авангарду. І значну частину власного розмаїття він продемонстрував у Львові.

Власне, навіть якщо ви й не належите до запеклих фанів Метіні (як і я, до речі), маєте усвідомити, що він геній. Просто подивіться на грацію танцю його пальців по грифу гітари. До речі, почавши з хорошого, перевіреного джазу, закінчив якимось диким рок-н-ролом, як і більшість виконавців на фесті. І не дивно, бо, як і всі нормальні музиканти, любить дуже різну музику.

Артуро Сандоваль

Цей кубинець з американським громадянством є легендою афрокубинського джазу. Протеже самого Діззі Ґіллеспі, віртуоз і так далі — ти ніби знаєш, чого від нього чекати, адже всі впевнені, що старі зірки не міняються... А тут раптом на тобі (задля правди треба сказати, цю фестивальну програму дядько вже не раз демонстрував у Європі). На трубі він грав не надто багато, хоча показав усе, на що здатен: від просто стильної гри старої школи до своїх фірмових «фішок», коли труба звучить у якійсь захмарно високій тональності або так низько, як тромбон. Понад те, він співав, причому не гірше за того самого Курта Еллінґа, і грав трохи на клавішних і перкусії. От такий трубач.

За настроєм і стилістикою це було десь у діапазоні між бі-бопом Чарлі Паркера, кубинськими Buena Vista Social Club, Weather Report та якимось карколомним — не здогадаєтеся — рок-н-ролом початку 1970-х. До того ж він трохи поспівав горловим співом і пограв на дримбі. Грайливий кубинський вуйко...

З погляду звичайного джазового фаната це був другий за гучністю, але найдрайвовіший концерт на фесті. До того ж Сандоваль — один із тих, хто відмовився виступати на окупованому півострові Крим і хто своїми спічами зі сцени дав зрозуміти, що петрає в тому, що в нас коїться.

Джазовий фест?

Дайанн Рівз

Десятки років джазового співу не минають просто так. Потужний вокал, але водночас вишуканий стиль і вміння подати тему так, щоб люди її почули. А також відкритість. Прекрасний класичний джаз, грув, стандарти. Шкода лише, що вона приділила не надто багато уваги своєму новому альбому, де виконувала не тільки джаз, а й пісні видатних людей, які не належать до джазу.

Натомість Рівз наприкінці виступу хвилин 20 «розгойдувала» публіку, співаючи з нею. Кайфово бачити, як класична джазова співачка вміє звернення до нашого народу перетворити на пісню, а перелік учасників свого квартету — на реп під музику, а потім знову змусити аудиторію співати.

Бренфорд Марсаліс та Курт Еллінґ

Свій новий доробок квартет саксофоніста Марсаліса (з клану Марсалісів) разом із супервокалістом Куртом Еллінґом видали буквально нещодавно. Квартет нині вважається одним із найкращих постбопових акустичних колективів світу, а сам Марсаліс — прогресивним і вкрай актуальним для двох-трьох поколінь саксофоністів. (На щастя, він творчо не має стосунку до брата Вінтона: вони як дві протилежності. «Нас шестеро братів, але двоє виявилися розумними й не стали музикантами», — жартував Бренфорд.)

Курт Еллінґ, вокал якого багато хто порівнює зі співом Френка Сінатри, насправді джазовіший за старшого колегу. Під час концерту вони з Марсалісом навіть устигли якимось боком зачепити «A Love Supreme» Джона Колтрейна. Еллінґ уміє будь-яку пісню подати так, що ти її зрозумієш, навіть якщо джазу ніколи не чув. Він навіть співає босанову португальською.

Головне, що вони не намагалися нікого вразити, а просто кайфували на сцені, повсякчас створюючи моменти, які змушували забути про все й просто слухати.

Ларс Даніельссон

Як нині каже молодь, йому «+100 в карму» за найтихішу музику на AJF. Цей шведський конт­рабасист, віолончеліст і композитор якось був у Києві з неймовірним концертом. Але дива трапляються, і цей виступ був не менш неймовірним, хоча й не таким камерним. Ті люди з явно вираженою європейською академічною освітою примусили замовкнути в залі навіть найзапекліших любителів «поговорити про ­музику».

Від навіть солоденького мелодійного загравання з аудиторією до рок-музики та рефлексій на «Пасакалію» Й.-С. Баха («Три у мене вже є, це четверта», — сказав він).

 «А зараз ми виконаємо нашу нову пісню, взагалі вперше, — каже Даніельссон. — У неї навіть назви ще немає... Але, гадаю, наразі вона називатиметься просто «Lviv».

Звісно ж, закінчили вони повним рок-н-ро­лом. Але тихим.

Мішель Каміло

З погляду організації було явною помилкою ставити тріо «вогняного» піаніста Каміло після інтровертного Деніельссона. Каміло — кумир багатьох піаністів і просто меломанів — звучав, ніби Рахманінов під газом у борделі портового міста, змішуючи танго, самбу, класику та джаз у якусь зливу надмірного адреналіну. Його поводження з роялем можна змалювати давньою російською приказкою: «Бйот — значіт любіт».

Кожній музиці свій час. Тут трохи не втрапили. Буває.

 (Але закінчуймо про західних зірок, адже фестиваль, як на нас, дуже великий, а папір не гумовий.)

Українці

Щороку на AJF українських виконавців слухати стає дедалі цікавіше. Іноді навіть цікавіше, ніж запрошених зірок. І питання не в тому, що вони зростають технічно — це десята справа. А в тому, що в них прокинулося відчуття власної ідеї, ідентичності, розуміння того, навіщо ти це робиш. Те, що вирізняє просто хорошого музиканта від дуже хорошого.

Нині український джаз (як і деякі інші жанри) перебуває на такому злеті, що варто стежити, аби потім не було «соромно за змарновані роки». І це, зокрема, результат того, що наші все частіше наживо бачать видатних колег. Це саме стосується й простих меломанів. Одна справа слухати запис, а інша — на власні очі бачити, як працює той таємний механізм. Адже музика, як не крути, — це не лише натхнення та ідея, а й механізм.

Вадим Неселовський та оркестр INSO-Львів. Піаніст, композитор та аранжувальник родом з Одеси, Неселовський уже давно мешкає в Нью-Йорку й працює з дуже крутими джазменами. Він приїздив до нас 2014-го на AJF. А влітку 2013-го в коледжі Berklee, який закінчив і в якому нині викладає, зробив концептуальну програму «Концерт для українського народу», кошти від якої пішли на доброчинність. Цього разу забажав працювати з львівським академічним оркестром.

Як відомо, наші академічні симфоністи патологічно не вміють свінгувати. Втім, Неселовському вистачило мудрості виконувати музику, щоб ніхто не бачився «недолуго». Найкраща цитата з концерту: «Взагалі я написав цю п’єсу для видатного вібрафоніста Ґері Бертона. Але, як бачите, виявилося, що її можна зіграти і з оркестром. І навіть без фортепіано».

Останні роки на Неселовського в нас люди йдуть не менш охоче, ніж на американських зірок. І це справедливо. Він теж, по суті, американська зірка.

Андрій Прозоров зі своїм тріо. Тріо він зібрав в Австрії, де вже живе 100 років. Контрабас, акордеон і Прозоров на сопрано-саксофоні — це те, що варте з’їсти до останньої краплинки. Суміш танго й чогось на кшталт джазу — Прозоров не зациклюється на жанрових правилах, у нього цікава техніка виконання й не менш цікаве мислення. Позаторік він також грав зі своїм постійним колегою австрійським українцем Іллею Алабужевим: їхній виступ збігся з концертом на головній сцені — це той випадок, коли варто було лишатися слухати наших, аніж заморську зірку.

UA Big Band під керуванням знаного викладача, диригента, композитора та піаніста Майкла Абене. У бенді, який складався переважно зі студентів або випускників Інституту музики ім. Глієра, вирізнявся наш трубач і бендлідер «український Дюк Еллінґтон» Денніс Аду. Майкл Абене — це, звісно, добре. Але є закономірність: усе, буквально все, де присутній Аду, звучить прекрасно. Ну й так: якщо ви не чули цього, то не здатні уявити, наскільки по-дорослому та по-американському може звучати, по суті, молодіжний оркестр.

Перелічувати всіх музикантів — марна справа. У нас тут, даруйте, не «жовті сторінки українського джазу». Просто затямте: український джаз щодня стає дедалі цікавішим. І він тут, у нас вдома і зараз.

P. S. Звісно ж, Джамала. Хто тільки про неї не писав. Облишимо пафос, адже вона сама безпафосна, чудова людина, яка, здається, так і не «зазіркувалася» ані до, ані після перемоги на Євробаченні. Але заради її виступу AJF розтягнувся на п’ять днів.

Насправді Джамалу як таку багато в чому «роблять» музиканти, що з нею, а їх на сцені було дуже багато, і вони одні з найкращих у країні. І головне — співачка без папірця пам’ятає не лише їхні імена, а й імена звукорежисерів та освітлювачів. У деталях уся правда. Ну й у тому, що вона на весь світ через YouTube (у прямій трансляції з фесту) співає українських, вір­менських, кримськотатарських пісень, а також щось там фанкове й соулове — руйнує стереотипи та кордони.

P. P. S. Автор перепрошує у всіх українських виконавців, яких не назвав. Рано чи пізно це станеться. Ви робите неабиякий внесок у нашу культуру та виховання почуттів.