Новини одним рядком:

27 червня – концерт бандуриста Тараса Силенка у Новгород-Сіверському

27 червня – поетичний вечір з презентацією книги Дмитра Лазуткіна, Київ, кнайп-клуб «Купідон» (вул. Пушкінська, 1-3)

29-30 червня – фестиваль "Товмацький курінь" у селі Товмач, Шполянського району на Черкащині

30 червня – Анатолій Рибін з піснею "Моїм дивовижним містом..." у проекті "Голоси Севами. …", м. Київ, бібл. Достоєвського

6-8 липня – фестиваль нескореної нації “Холодний яр 2018” у Грушківці Камянського району на Черкащині

6-8 липня – 3-й фестиваль авторської творчості "Славен Град", Переяслав-Хмельницький на Київщині

6-8 липня – VІІ фестиваль авторської пісні "На Голубых озерах", с. Олешня, Ріпкінського району, Чернігівської обл.

7 липня – фестиваль «Козацький родослав», с. Шаповалівка Конотопського району на Сумщині

7-8 липня – 10-й фестиваль патріотичної пісні "Рутенія", Київ, Контрактова площа

8 липня – день народження Олега Ольжича (Кандиби), українського поета, громадського діяча

 

 

 

Олег Ольжич

 

Незнаному Воякові

 

ХХ

 

О Націє, дужа і вічна, як Бог, –  

Не це покоління холопів, – 

Хто злото знеславить твоїх перемог

При Корсуні і Конотопі?

 

О Націє, що над добро і над зло,

Над долю, і ласку, і кару, – 

Хто, темний, не схилить поблідле чоло

В сліпучому сяйві Базару?

 

Хто, мертвий, не стане у праведний слід

На путі, що славою бита,

У громі грядущих огненних побід,

Що ними ти вкриєш півсвіта?

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.netbardlit@i.ua

 

Сумщина - сайт http://sm.gov.ua/images/docs/turizm/kal_07.18.pdf

 

Всеукраїнський культурно-мистецький

фестиваль «Козацький родослав»

7 липня

с. Шаповалівка Конотопський район

 

З метою відродження козацьких традицій краю, увічнення пам’яті полеглих у Конотопській битві 1659 року був започаткований обласний культурно-мистецький фестиваль «Козацький родослав». Гостей фестивалю чекають урочисті заходи біля пам’ятного знаку «Шаблі», святкова хода учасників урочистостей та козацьких громадських об’єднань з розгорнутим вісімнадцятиметровим національним прапором України до центру села Шаповалівка, де проходить урочисте покладання квітів до пам’ятника гетьману України І.Виговському та посвята в козаки. У містечку майстрів народні умільці проведуть майстер-класи з народних ремесел, шанувальникам української пісні колективи художньої самодіяльності з різних куточків Сумщини подарують патріотичну програму «Слався, велика козацька родино! Живе у віках хай звитяга твоя!»

 

 

 

Запоріжжя – Олена Алексєєва

 

Друзья! Просим проголосовать максимальным количеством голосов за наш проект № 150. Это 35-й Фестиваль авторской песни и поэзии "Байда»  (получение звания «Народный проект» и финансирование программы фестиваля) . Подключайте все свои ресурсы! Для голосования необходимо зайти на сайт «Мы это город», нажать страницу «Голосование» и отметить проект под №150.  ОБЯЗАТЕЛЬНО РЕГИСТРИРУЙТЕСЬ внизу страницы. Необходимо заполнить все три строки и нажать «проголосовать». После этого страница становится неактивной для голосования и начинает показывать результаты голосования по каждому проекту. Наш № 150 выделяется  жирным  наклонным шрифтом. Голосование оканчивается

4 июля. Процесс голосования занимает не больше 3-х минут.  Заранее благодарим за распространение информации.

 P.S.  С одного АйПи можно проголосовать только один раз. В таком случае, другой человек может проголосовать с телефона.

Если возникнут вопросы, звоните – 097 300 68 96 и  095 542 39 43.

Это ссылка на сайт.

http://wearecity.zp.ua/golosovanie/

С уважением, Елена Алексеева и Запорожский центр авторской песни.

 

 

Сайт http://pro-vincia.com.ua/novini/news_kultura/36894-6-8-lipnya-v-grushkvc-na-kamyanschin-prohoditime-festival-neskorenoyi-nacyi-holodniy-yar.html

 

6-8 липня в Грушківці на Кам'янщині проходитиме фестиваль нескореної нації «Холодний Яр»

 

Як інформують у Департаменті культури та зв'язків з громадськістю Черкаської ОДА, 6-8 липня в селі Грушківка Кам’янського району вже традиційно пройде Фестиваль нескореної нації «Холодний Яр».

 

Програма фестивалю

6 липня 2018 року

9.00 – 13.00 – приїзд учасників, таборування в наметовому містечку
13.00 – відкриття першого фестивального дня
10.00 – 19.00 – виставки від Українського інституту національної пам’яті
10.00 – 18.00 – велосипедні екскурсії
13.00 – 19.00 – функціонування ярмарки майстрів
13.00 – 17.00 – спортивні заходи
13.00 – 15.00 – майстер-класи від народних майстрів
13.00 – 18.00 – релакс-галявина для учасників російсько-української війни
14.00 – 18.00 – дитячий майданчик
14.00 – 18.30 – гутіркова галявина (Юрій Журавель (музикант, фронт-мен гурту От Вінта!, художник) Василь Шкляр (письменник), Юрій Руф («На зламі епох. Вектор протидії»), Микола Величкович (Народний депутат України 8-го скликання, заступник Міністра внутрішніх справ України з березня по листопад 2014 р., заступник керівника «Самооборони Майдану»), Теодот Кирста (пластун, поет) список доповнюється).
19.00 – 23.00 – музична частина (Руслана Лоцман, Motanka, От Вінта!, Dj Tapolsky)

7 липня 2018 року

10.00 – відкриття другого фестивального дня (знайомство з програмою на день)
10.00 – 14.00 – екскурсії “Холодним яром”
10.00 – 15.00 – спортивні змагання, показові виступи, майстер-класи з різних видів спорту
10.00 – 18.00 – велосипедні екскурсії
13.00 – 18.00 – релакс-галявина для учасників російсько-української війни
10.00 – 19.00 – виставки від Українського інституту національної пам’яті
10.00 – 19.00 – функціонування ярмарки майстрів
13.00 – 19.00 – функціонування дитячого майданчику
12.00 – 15.00 – майстер-класи від народних майстрів
13.00 – 18.30 – гутіркова галявина (Лариса Ніцой (письменниця, громадська діячка), Олег Тягнибок (лідер ВО «Свобода»), Леся Горліс-Горська (письменниця, донька Юрія Горліс-Горського), Юрій Ботнар (депутат Черкаської обласної ради від ВО «Свобода»), Вогнеслав Змійович (засновник «Грального майдану»), Олег Куцин (командир окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї бригади ЗСУ) список доповнюється).
19.00 – 23.00 – музична частина (В моїй голові, Спека, КораЛЛі, Чумацький Шлях, Тінь Сонця)

8 липня 2018 року

10.00 – відкриття третього фестивального дня (знайомство з програмою на день)
10.00 – 14.00 – екскурсії “Холодним яром”
10.00 – 18.00 – велосипедні екскурсії
10.00 – 15.00 – спортивні змагання, показові виступи, майстер-класи з різних видів спорту
13.00 – 18.00 – релакс-галявина для учасників російсько-української війни
10.00 – 19.00 – функціонування ярмарки майстрів
10.00 – 19.00 – виставки від Українського інституту національної пам’яті
13.00 – 19.00 – функціонування дитячого майданчику
12.00 – 15.00 – майстер-класи від народних майстрів
14.00 – 18.30 – гутіркова галявина (Ірина Фаріон (мовознавиця, політична діячка), В’ячеслав Кириленко (віце-прем’єр-міністр, екс-міністр культури), Юрій Ткаченко (голова Черкаської ОДА), Сергій Мерчук (член «Національного Альянсу», майданівець, начальник патрульної поліції м.Рівне), Юрій Сиротюк (директор центру «Українські студії стратегічних досліджень», відомий політик), Андрій Тарасенко (лідер «Правого Сектору») список доповнюється)
19.00 – 23.00 – музична частина (MniShek, Гуляйгород GG, КАРНА, Кому Вниз)
23.00 – завершальна ватра

 

 

Київ  -  Анатолій Рибін

 

МОЇМ ДИВОВИЖНИМ МІСТОМ

 

Моїм дивовижним містом дзвонів йде луна,

Сонця промінь день приніс на підвіконня,

Та засніжена тополі пухом тінь лягла

І малює на моїм вікні мару з просоння

 

В метушні метро, під передзвін луни

Друзів лиця із дитинства загубились,

У старому парку, де колись гуляли ми,

Від усіх негод вони, мабуть, укрились

 

Тільки я сьогодні не спішу,

Сонця променю всміхнусь на підвіконні,

До старого парку я сьогодні зазирну –

Там колись я зігрівав твої долоні…

Подихом своїм я зігрівав твої долоні

 

Моїм дивовижним містом линуть дзвонів голоси,

Крізь роки в них мої спогади лишились,

У старому парку десь під передзвін луни

В калатаннях серця вони знову відродились

 

Я сьогодні точно не спішу,

Сонця променю всміхнусь на підвіконні.

Лише сонця промінь віджене оту мару,

Коли зігріваю я твої долоні,

Подихом я зігріваю знов твої долоні

 

Пісня „Моїм дивовижним містом“ у виступі Анатолія Рибіна  30 червня 2018 р. у творчому проекті «Голоси Севами. Урбомістика»  в бібл. ім. М.Достоєвського (Київ, вул. Освіти, 14а).  

Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418

 

 

Київ – сайт http://vechoryspivslova.blogspot.com/2018/06/blog-post.html#more

 

Відкриті небеса. Трохи історії.

 

4 серпня 2018 року в Києві відбудеться фестиваль “Відкриті небеса”. Вже вдруге фестиваль пройде в Музеї Максима Рильського.

Історія фестивалю почалася 2006 року. Йшов другий рік “перемоги Помаранчевої революції”. Жодного літнього поетичного українського фестивалю в Києві. І чотири російських, в тому числі, з московськимм організаторами, з гарним бюджетом, катанням на кораблях і недешевим піаром в медіа.

Українські автори на них також були запрошені, в якості “образчика мєсного колоріта аборигенів.” Тобто, у себе вдома, але в гостях.

Ініціативна група, недовго порефлексувавши з цього приводу, достатньо швидко в телефонному режимі зібрала поетів і бардів біля Історичного музею.

В тіні невеличкого гайочку під жарким літнім сонцем пройшов спонтанний фестиваль - без чийого б там не було дозволу, без приміщення, без апаратури, без реклами й без бюджету взагалі. Територія була ретельно прибрана всіма учасниками після його завершення. Це був перший приклад волонтерського пісенно-поетичного фестивалю.

З того часу співорганізаторами й учасниками того першого фестивалю започатковано ще дві імпрези. Це фестиваль творчого об'єднання Севама (наступного 2007 року) й фестиваль Трипільський сапет (2017 р).

З 2007 по 2009 рік у Спілці письменників щомісяця проводилися  Вечори співаного слова, які 2010-го повернулися до фестивального формату "Відкритих небес"

 

 

Сайт https://www.facebook.com/events/200480490602487/

 

Сезон 2018 бардлагеря "Адмиральский" на Кинбурской косе:
17.07 - 17.08.2018.

Лагерь расположится на морской стороне Кинбурнской косы в районе поселка Рымбы в сосновом лесу метрах в 100 от моря.

ОРИЕНТИРОВОЧНАЯ цена проживания на территории лагеря в своей палатке - 70 грн/человека/сутки. (Цена ориентировочная, т.к. переговоры продолжаются).


Есть вода (своя скважина).


Большой катер из Очакова до Рымбов: 90 грн/чел.

Частный договорной рейс: небольшой катер на 10-15 человек - 1200грн. Все катера отправляются с Очаковских причалов №333 и Лесхоз.


Телефоны коменданта лагеря Романа Норенко:

+380 67 5691760

+380 95 7124264

 

 

Кіровоградщина – сайт https://mviskarada.gov.ua/news/item/970-festivaldorogadomiruvidbudetsyaulipnitsrvmmalaviska

 

Фестиваль «Дорога до миру» відбудеться у липні ц.р. в м.Мала Виска

 

   Під такою назвою  21 липня у м. Мала Виска планується проведення відкритого регіонального фестивалю патріотичної та авторської пісні.

    На відкритому майданчику міського стадіону виступатимуть аматорські вокальні колективи, музичні акустичні та рок-гурти, окремі солісти, автори-виконавці патріотичної пісні, а також професійні творчі колективи, солісти, композитори, поети-піснярі. Метою Фестивалю є розвиток та популяризація кращих традицій української національної пісенної творчості, зокрема, авторської пісні, як важливого засобу  морального, патріотичного, естетичного виховання молоді.

   Фестиваль покликаний об’єднати талановитих авторів і виконавців патріотичної пісні-учасників бойових дій;  творчих колективів, молоді та інших з метою підняття поваги у суспільстві до воїнів-захисників Вітчизни; надати можливості  вокальним аматорським колективам і окремим виконавцям реалізувати свій патріотичний і творчий потенціал; знайти, розкрити та підтримати творчі здібності композиторів-піснярів, виконавців авторської пісні, створити умови для популяризації творчості нових талановитих авторів і виконавців, які виступають у жанрі бардівської та патріотичної пісні серед різновікових верств населення.

   У рамках проведення Фестивалю планується проведення великої  концертної програми «Дорога до миру», виставки озброєння воїнів-захисників «На сторожі миру», виставки технічної творчості «Діти-творці миру», частування традиційними українськими стравами, показових виступів з технік бойових мистецтв « Майбутній воїн».

 

   Запрошуємо до участі!

 

Більш детальна інформація за посиланням

 

 

Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/

 

Ірпінський Парнас

 

Вже вдруге у будинку творчості письменників у Ірпені (вул.. Стельмаха, 20) відбудеться поетично-бардівський фестиваль. Протягом трьох днів з 27 по 29 липня учасники зможуть пожити в будиночках, де відпочивали від київського гамору і писали свої безсмертні твори найвидатніші українські письменники ХХ століття: Андрій Малишко, Павло Тичина, Максим Рильський, Остап Вишня, Павло Загребельний, Юрій Яновський, Євген Гуцало, Дмитро Павличко…

Для участі в конкурсній програмі фестивалю надсилайте свої заявки на пошту parnas2017@meta.ua із зазначенням таких даних:

• ПІБ (паспортні)

• Псевдонім (якщо є)

• Контактний телефон

• Номінація, до якої будете подавати твори (не більше двох номінацій від одного автора)

• Поселення — у будиночку (платне), у наметовому містечку зі своїм наметом, або ви не лишаєтеся на ніч і вертаєтеся додому (для місцевих).

Ви також можете заповнити реєстраційну форму

https://docs.google.com/…/1BxuhY9v1riB6zSHuLwFQAX…/viewform…

Твори висилати не потрібно.

Свої запитання ви можете поставити, написавши на вказану пошту або за телефонами:

066-709-30-90, 063-040-90-31 Злата Біневич, прес-секретар;

098-112-64-17 Богдана Гайворонська, організатор.

 

 

Черкащина – сайт http://progolovne.ck.ua/festyval-tovmatskyj-kurin-vidbudetsya-ya-shpolyanschyni/

 

Фестиваль “Товмацький курінь” відбудеться на Шполянщині

 

29-30 червня у селі Товмач Шполянського району вже втретє відбудеться історико-просвітницький фестиваль «Товмацький курінь». Про це інформує сайт provce.ck.ua.

Цього року він присвячується 121-річниці з дня народження холодноярського отамана Івана Лютого-Лютенка, 100-річчю Вільного козацтва та 250-річчю Національно-визвольного руху Коліївщина.

Очікується приїзд високоповажних гостей.

Як розповідає голова громадської організації «Товмацький курінь» Дмитро Вовк, який також очолює оргкомітет фестивалю, нинішній фест розпочнеться урочистим відкриттям 29 червня в центрі Товмача о 15.00 — біля пам’ятних знаків героям-повстанцям, Небесній Сотні та воїнам АТО.

— Цьогоріч ми відновили в Товмачі ще одну історичну пам’ятку: на місці давнього джерела побудована Гайдамацька криниця, — розповідає Дмитро Васильович. — Після підняття державного прапора на урочистому відкритті фестивалю всі учасники дійства пройдуть ходою до криниці, яка буде освячена. Потім у центрі села розгорнуться молодіжні розваги — футбольний турнір на честь холодноярських отаманів, змагання з елементами військово-патріотичної гри «Джура» (впоряд, стрільба, линва, варта), козацька каша. У 19.00 розпочнеться програма «Надвечір’я», в рамках якої виступлять гості фестивалю — молодіжні музичні гурти із інших районів Черкащини. Ми запрошуємо всіх до Товмача, таборування розпочнеться вдень 29 червня у сільському парку. Тож хто має бажання, приїздіть із наметами, влаштуйте собі туристичний формат відпочинку та водночас збагатіться національною культурою, більше дізнайтеся про історію національного визвольного руху всіх часів.

Наступного дня, 30 червня, з 10.00 проходитиме основний захід, у програмі якого — презентація і вручення Народної премії імені Івана Лютого-Лютенка першим лауреатам; бойовий гопак; окрема програма Романа Коваля — президента історичного клубу «Холодний Яр» разом із заслуженим артистом України, кобзарем Тарасом Силенком, композитором і виконавцем Василем Лютим та іншими видатними митцями; письменник, автор роману «Чорний Ворон» Василь Шкляр; гала-концерт переможців районного фестивалю «Свою Україну любіть!»; Заслужена артистка України Руслана Лоцман; поет Віктор Подорога та багато інших видатних гостей.

— Також із виставкою військових експозицій до нас приїде Олег Бойко із Шампані, народні майстри продемонструють майстер-класи, презентують свої вироби, — каже Дмитро Вовк. — Взагалі готуємо ще ряд приємних сюрпризів, тож чекаємо на кожного з вас! Згадаймо і вшануймо наших відважних героїв-борців за волю України!

 

 

Рубрика – «Статті про двох Олександрів Корнієвських»

 

Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського. Відео

http://pivnich.info/tajemnytsi-zhyttya-kobzarya-oleksandra-kornijevskoho-video/

ЯСЕНЧУК Олександр

 

— «Зрештою, моє горе обернулося для мене великим щастям; я залишився живим і зберіг своє здоров’я», — написав 4 листопада 1986 автор сучасної української концертної бандури, кобзар та лірник – Олександр Самійлович Корнієвський.

За доносом, у 1937 році майстра, який проживав з родиною у м. Корюківка «… запросили на хвилинку в міліцію, а я, як пішов, так повернувся тільки через 25 років”.

Перед цим заарештували двох його синів. У 1943 році нацистські карателі повністю знищили Корюківку, разом з її жителями. Згоріла й дружина Олександра та його будинок, у блокадному Ленінграді гине його донька Віра.

Проте, те зло, що наслали на кобзаря односельчани допомогло йому вижити: я повернувся до Корюківки живий, здоровий, а мої недруги загинули, зазначає Олександр.

Пізніше він так пояснить свій злочин «…думали: я великий злочинець, а не розуміли, що був засланий тільки за те, що я робив бандури й, таким чином, підтримував українську культуру, і в той час усі тюрми забивали такими людьми, які мріяли про Україну…».

Народився митець 21 березня 1889 року в селі Данилівці Менського району на Чернігівщині у сім′ї нащадків запорозьких козаків, багато років прожив у Корюківці. До самої смерті маючи тверду пам’ять та чіткий розум.

Батько Олександра — Самійло відбував військову службу разом із поручником Левом Толстим, і вони один одного добре знали, спілкувався особисто з письменником і тоді ще малий Сашко. У 1896 і 1898 роках граф Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя селян і письменник двічі гостював у Самійла Корнієвського.

За родинними переказами рід Корнієвських походив від запорозького козака, проживали вони у с. Данилівка на кутку – Гора. Батьки його були досить роботящі люди, після революції вважалися кулаками, адже мали «15 десятин землі, будинок-клуню, 2 повітки, 3 коней, 4 корови та дрібну худобу». Олександр спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені.

Іноді він, на прохання батьків влаштовував виступи і в селі, адже він вже на високому рівні опанував кобзу. Одного разу його батьки влаштували цілий концерт, подаємо його опис за спогадами Олександра Самійловича.

– «І от настав той день. Брат запряг жеребчика в легенькі санки й за півгодини привіз мене із кобзарем. Я покликав Михайла Івановича із скрипкою, побіг до діда Савелія Петровича (йому тоді було 92 роки), який був у пана Бобиря форейтором і придворним музикантом. Усі зійшлися до хати. Розсілися. Мати починає частувати чаркою до першої страви, а там – по другій, а кому – й по третій. А я тим часом у сусідній кімнаті підстроюю скрипки до бандур. От і готово, інструменти налагоджені в один тон. «Ну – кажу, - Петро Федоровичу, починайте».

Тихо стало. Всі прислухаються.

А Ткаченко грає «Ой Морозе-Морозенку…» я так само допомагаю на своїй бандурі. І враз як зрине «Ой лопнув обруч та й коло барила…» Михайло Іванович та дід Савка підхоплюють мелодію на своїх скрипках. А гості вслухаються у слова «Зійшов місяць, зійшов ясний». Після цього вибухає «Шутиця» — танок на мотив «Лявонихи». Виводить Михайло Іванович, а дід йому вторить та примовляє: «Ніззя мені ні до церкви ходить, ніззя мені ні Богу молиться Піп мене у вівтар кличе, а дяк за рукав смиче, всі святі усміхаються; всі до мене придивляються», або «Журилася попадя своєю бідою: йо, як його бідній, жити, що піп з бородою…» Петро Федорович заспівав: «Ой у Цареграді на риночку та п’є Байда мед-горілочку», нарешті –«Як була я молодою преподобницею, повісила фартушину на віконницю». А тоді всі гуртом: «Занадився журавель до бабиних конопель…» І не стрималися жінки – в танець. І моя мати з сестрою Олександрою і собі в коло… Та коли Михайло Іванович перейшов на «Комаринську», то вся хата заходила ходором. Він грав із такими викрутасами, що тепер не почуєш ніде… Я й досі пам’ятаю кожне те колінце, але на бандурі чомусь так не виходить, як на скрипці.

Півсела зійшлося біля хати. Дехто вперся й у хату…Так закінчився той день. Петро Федорович переночував у батьків, а назавтра нас відвіз мій брат до Мени.

…Довго ще селом ходив поголос як на Горі (так звалася наша вулиця) грав сліпий кобзар із Сашком на бандурах, а Михалько та Савочка на скрипках. Кому довелося чути, то впивалися красою музики».

Коли Олександр вчився у Менському ремісничому училищі кобзар Терентій Пархоменко замовив молодому майстру ремонт кобзи. Він не тільки виконав ремонт, але ще й поліпшив її. Терентій Пархоменко продовжував і далі спілкуватися з кмітливим юнаком, і з часом навчив його грі на кобзі.

Коли 1904 року в Києві після концерту бандуриста на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім’я молодого майстра Олександра.

Посипалися замовлення… Українській Страдіварі не просто виконував замовлення, але ще й розуміючи всю складність гри, докладав світлий розум і робив інструмент кращим, та й сам вчився грати. Через деякий час сам Микола Лисенко замовив молодому хлопцю два інструменти.

До речі, доля майстра і великого італійця таки перетнуться.

–«У мене на ремонті була віолончель роботи «Stradivarius» 1707 року виготовлення, отож я добре укмітував усі особливості цього шедевра», — пригадував Олександр Самійлович.

— «В ті часи, — пише в газеті «Слово Просвіти» учень Корнієвського кобзар Василь Нечепа — стрій кобзи був діатонічний. Це як фортепіано без чорних клавіш, без півтонів. Тоді Олександр Корнієвський і почав мудрувати, як зробити таку кобзу, щоб на ній можна було грати музику Лисенка, Чайковського, Бетховена. Олександр Корнієвський додав поміж струнами ще по одній струні, розмістив їх паралельно та змайстрував перемикачі (демфер). Так сто років тому з’явився новий музичний інструмент — хроматична концертна бандура – сучасний інструмент».

Проте далеко не всі кобзарі-сліпці сприймали новації Олександра. Багато хто з них, вважав, що він своїми винаходами забирає у них «справжнє мистецтво гри на кобзі», якому вони вчилися довгі роки, забирає їх заробіток.

… травень 1910 року. Учитель Олександра Терентій Макарович Терещенко недужий лежав удома на постелі. Корнієвський, знаючи, як він ставиться до нього, все-таки наважився відвідати кобзаря. Сів на свій дерев’яний велосипед і прожогом у Волосківці, до Кобзаревої хати.

Гостя привітала Явдошка – донька й проводирка кобзаря. Вона журливо мовила: «Більше місяця не озивається бандура… – й подала йому закіптюжену кобзу. І тільки-но Олександр Самійлович вдарив по струнах і стиха заспівав «Ніч яка місячна, зоряна ясна…», як напівмрець підхопився з подушки й мало не стис горло приятелю. Переляканий гість вискочив з хати і хутко зник на велосипеді. За кілька днів кобзар помер у невиразній люті, з безмежної засмути.

У свою чергу Олександр Корнієвський до багатьох відомих старосвітських кобзарів, яких знав особисто, ставився зверхньо, мовляв, мали примітивні бандури з малою кількістю струн та й грали примітивно, — пригадує дослідник Ренат Польовий. Відомого сліпого кобзаря Павла Кулика вважав слабеньким гравцем на бандурі, а от Куликового учня Семена Власка хвалив як вправного музику, бо той багато перейняв виконавської майстерності від нього, Корнієвського.

Навчаючись в ремісничому училищі, Олександр Корнієвський мав змогу відвідувати творчі вечори, що відбувалися в будинку поміщика Баранова, до доньки якого він мав романтичні почуття. Але не склалося… Саме тут Олександр Самійлович зустрічався з Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Михайлом Коцюбинським, Останньому він виготовив бандуру під № 6.

1913 року на Всеросійській виставці бандуру майстра відзначено бронзовою медаллю.

Наприкінці 1914 року, під час концерту для дворян Сосницького повіту предводителем яких був граф Мусін-Пушкін познайомився із Олександром Довженко, з яким пізніше перебуваючи на службі в армії у 1915 році разом організували концерт у Глухові.

Буремні роки Революції, утворення Української держави кобзар ретельно обминає у своїх листах-спогадах пише, що «частина його розбіглася, а сам він повернувся додому у 1918 році», оминають їх і дослідники. Проте є підстави вважати, що Олександр Самійлович брав активну участь в українській Революції.

Знав і виконував кобзар теперішній гімн нашої держави. Ось як він про це розповідає у листі до М. Полотая 10 лютого 1972 року:

– «В 1918 році купив у мене бандуру кобзар із Верхолісся Панас Митрофанович Повар. У нього була старезна, нечупарна на дерев’яних кілочках. Він трохи грав і, добре пам’ятаю, згадував Шута. Мабуть, вона перейшла йому від цього кобзаря.

Знаю: часто приїздив до Корюківки і вже добре опанував моєю бандурою. Особливо чудово виконував «Ще не вмерла Україна», якої і я тоді навчився від нього. Повара розкуркулили, й він десь загинув, залишився лише пустир, де був його двір».

На початку 20-х, Олександр маючи роботящі руки, він майстрував і незабаром придбав таку-сяку хату на Поповому кутку в Корюківці.

За деякий час його слава, як музичного майстра, розлетілася на всю Україну та Кубань, проте ремонтувати інструменти та виготовляти нові він мав потайки. Адже це нелегальний дохід, а таке в Радянському союзі не дозволялося. Паралельно з цим він з дозволу влади офіційно виготовляв штемпелі, працював на цукрозаводі. Проте все рівно залишався непевним елементом, адже частенько на подвір’ї Корнієвських збиралися люди та лунали українські пісні. Доноси летіли один за одним. Спочатку його тягали до в’язниці як «непмана» шукали золото, а у 30-ті роки вже «шили політику».

І це не дивно. Адже просто «зібраннями» аматорів української пісні у дворі Корнієвського, були тільки у його листах. Таємницю розкриває кобзар Семен Власко з с. Блистова Новгород-Сіверського району.

Ось як він про це розповідає збірник спогадів Рената Польового «Кобзарі у моєму житті «В наших щоденних розмовах Семен Сидорович багато розповідав про окремих кобзарів, про кобзарське братство і його справи, про лебійську мову, про кобзарсько-братські з’їзди для полагодження своїх справ, головною з яких був розподіл території між кобзарями. З’їзди відбувалися ще в 1920-ті роки і проходили у музичного майстра Олександра Корнієвського, який для цього заходу надавав просторі приміщення своєї майстерні».

Тож цілком можна висловити припущення про те, що Олександр Корнієвський займав посаду цехмайстра — голови старцівсько-кобзарської братії.

Тим паче «Центром Сосницьких співців є…містечко Мена, де в церкві вони мають свою ікону, перед якою горить назгасима лампада, що утримується коштом всього гурту», — розповідає Володимир Кушпет у своїй книзі “Старцівство”.

-«Ви ще багато чого про мене не знаєте», — пише у своєму листі до кобзаря з Ялти Олексія Нирка, людини якій в останні роки перед смертю Олександр Самійлович розкрив чимало таємниць свого життя.

На початку 30-х Корнієвського, як нетрудового елемента, виселяють з родиною на деякий час на будівництво у Лохвицю.

А в цей час у його рідній Данилівці, за провал політкомпаній майно його вже покійних батьків розпродане, а його рідний брат Федір змушений перебратися у сусідній новопосталий совхоз Чапаївку (колишній Бобирів хутір). До речі, саме з Чапаївки родом вчителька Данилівської школи Марія Тимофіївна Максименко, що доклала значних зусиль до збереження імені кобзаря на його батьківщині.

Але не тримав зла Олександр Корнієвський на своїх земляків. У листі до свого учня й земляка кобзаря Михайла Полотая 25 серпня 1955 він напише: «Побував у Мені, Данилівці. Скрізь мене гарно шанували».

Але повернемося до 1937 року. Тоді його було засуджено на 10 років позбавлення волі.

Кобзарю Ренату Польовому, він розповідав про тяжкі умови зимового етапу на Сибір, коли в “телячому” вагоні трупи померлих лежали на підлозі в замерзлих нечистотах. Щоб не впасти й не померти в нечистотах, підв’язував себе за руку до верхніх нар вагону і забувався в дрімоті.

До місця призначення прибув украй виснаженим, зовсім непридатний до тяжкої фізичної табірної праці. Але на його щастя один наглядач потребував ремонту віконної кватирки в щойно одержаному помешканні. Для виконання цієї роботи узяв на один день Корнієвського. А пропрацював він у того наглядача два тижні. За той час перенавісив у нього кілька дверей, перестелив усю підлогу, ще й розбиту гітару відремонтував. Так, не перетруджуючися фізично і непогано харчуючись, відновив свої фізичні сили.

Від одного наглядача потрапив на такі ж послуги до іншого. Потім настроїв піаніно начальнику табору. Виготовляв на замовлення високого начальства художньо виконані подарункові вироби (скриньки, рамки тощо). Отже, дякуючи своїм золотим рукам, здобув у таборі окремий статус і в табірних умовах зажив краще, ніж ті, що жили на волі. Навіть мав змогу заробляти чималі гроші.

Врешті-решт з часом він з двома своїми синами оселився у Корюківці, де продовжував виготовляти інструменти. Одну з бандур майстер виготовив на замовлення поета Максима Рильського, проте виконати замовлення не встиг – завадила смерть поета.

Незважаючи на своє більш-менш комфортне перебування у Корюківці, та й певну славу, комуністичний режим все рівно ставився до нього як до зловорожого елемента.

Так у виданих в 50-70-х роках книгах про кобзарів України – Кардана, Омсельченка, Лаврова і слова немає про Корнієвського.

Такий недогляд пояснює письменник Олександр Деко: «У моїй книжці “Майстри чарівних звуків” 1984 р. є про Корнієвського. Про нього видавництво та цензура матеріал порізали, хоч він мені написав зошит спогадів, адже він сидів за націоналізм. Я мав великі неприємності за згадку Корнієвського (такий був час)…»

-«Коли мені святкувало 80-ті річчя і люди прослухали концерт по радіо, то дехто вороже відгукувався про мене. Райком партії навіть заборонив київським тележурналістам робити кінозйомку, переконуючи їх, що я утікач-каторжанин, усе життя убивав і грабував…», — гірко ділиться на схилі літ (лист від 4 листопада 1986 р.) у листі до ялтинського кобзаря О. Нирка Олександр Корнієвський

— «Мене не раз питали в обкомі: «Чого ти туди їздиш? Хіба не знаєш, що Корнієвський був репресований?». Я вдавав із себе наївного мандрівника. І знову раз за разом бував у нього. А місцеві органи КДБ увесь час стежили за кожним моїм кроком і доповідали, куди треба: з чим приходив у хату і що звідти виносив…», — розповідає учень майстра кобзар Василь Нечепа.

Проте й майстер розумів суть Радянського Союзу: «Було б це у вільній країні, без тоталітаризму, ми б із тобою створили б своєю працею багато б чого видатного і популярного під іменем «Корнієвський і син»…Але можна буде думати, що колись настане законність», — пише він у листі до власного сина Олександра 22 червня 1947 року.

Свої мрії, Корнієвський кажуть навіть втілив у жартівливому підписі під бандурами «Корнієвський любив підписувати свої інструменти англійською мовою: прізвище своє під струнотримачем писав латиною, а всередині, кажуть, ставив “Made in Korukivka» згадує музичний майстер Микола Єщенко.

До речі, загалом характер у Корнієвського був веселий, спілкуватися з ним було дуже легко, — твердить Микола.

Вершиною своєї майстерності Олександр Корнієвський вважав бандуру виготовлену на замовлення українського уряду для подарунку тодішньому генсекові Микиті Хрущову. За спогадами Рената Польового спідняк її був виготовлений із деревини горіха, а дейка оздоблена інкрустаційним зображенням усіх дев’яти давньогрецьких муз. Був художньо виконаний і футляр для неї.

Домовлятися до майстра приїздив сам заступник голови Ради Міністрів УРСР Петро Тимофійович Тронько. Узгодили термін виготовлення і ціну – 2500 карбованців. Невдовзі Тронько навідався з додатковим замовленням – виготовити бандуру в подарунок українського уряду кубинському вождеві Фіделю Кастро.

По закінченню роботи за бандурами приїхав Тронько з двома експертами. Один із них – професор київської консерваторії Баштан, прізвища другого не пам’ятаю. Стали вони навперемінку награвати на “хрущовській” бандурі, скоса позираючи на Корнієвського. Той розцінив їхню поведінку, як очікування хабаря. “Знаючи собі ціну”, Корнієвський сидів незворушно. Оскільки це тривало досить довго, Тронько почав квапити експертів із висновками. Ті попросили дозволу усамітнитися для наради. Повернувшись до кімнати, Баштан категорично вирік присуд: коли б цю бандуру давали йому й даром, то він би її не взяв. Стривожений Тронько допитувався причини такого висновку, на що Баштан плутано почав пояснювати незручністю положення руки під час гри та іншими дрібницями – ніби Хрущов на тій бандурі гратиме. Поїхав Тронько без бандур, запевнивши майстра, що невдовзі той одержить за свою роботу гроші й бандури у нього заберуть. Пройшло кілька років, а від Тронька, як кажуть, ні слуху, ні духу».

Іншою унікальною річчю виготовленою Олександром Корнієвським напівбандура-напівакордеон бандурина, грати на якій на жаль, зараз ніхто не вміє.

Підсумовуючи знову повернемося до спогадів Миколи Єщенка: «Корнієвський був раціоналізатором, постійно впроваджував щось нове. Його ідеї швидко підхоплювали київські майстри». Кожен інструмент виготовлений Олександром Корнієвським є неповторним та унікальним. Кращі їхні зразки мають класичну довершеність форми, неперевершені акустичні якості. Оздоблені різьбленням, гравіруванням, інкрустацією, мозаїкою, вони є справжніми витворами високого мистецтва. На деяких із них вмонтовано барельєфи Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя та власне зображення.

Загалом за все життя Олександр Корнієівський виготовив 180 бандур. Крім них він робив і вдосконалював арфи, балалайки, гітари, ліри, мандоліни, скрипки, цимбали,

Музичні інструменти Олександра Самійловича часто «прописувалися» в ансамблях, капелах й оркестрах. Його роботи отримали високе визнання фахівців. На бандурах Корнієвського грали кобзарі Терентій Пархоменко й Семен Власко, Євген Адамцевич та Андрій Бобир, Олексій Чуприна й Віктор Лісовол. Вчився у майстра-віртуоза його виконавської манери відомий нині кобзар-лірник Василь Нечепа.

Серед багатьох учнів кобзаря були і євреї, яким він виготовив кобзи. Це Левянт Лейбович Зелман з Мени, син багатого купця та корюківчанин Аврам Йосипович Хайкін.

Цікаво, що Левяноту, на початку доводилося приховувати своє етнічне походження

— «У 1909 році мені довелося познайомитися з кобзарем П. Ф. Ткаченком у Мені, — згадує Олександр Корнієвський, — Ми з Левянтом прогулювалися на майдані й помітили поза лавками його з бандурою за плечима; підійшли до нього і просимо: «Заграйте», а він до нас «Одчепіться від мене, жидова проклята!». – «Ні, ми українці та ще й молоді кобзарі, хочемо вас послухати…» - «Ну, тоді звиняйте за недобре слово…». Ото взяли його й повели до мене на помешкання, де він і переночував».

Цього ж року майстер виготовив для нього власний інструмент.

«Коли Левянт повернувся додому із навчання у духовно-іудейській академії, то я похвастався йому, що вмію добре грати на бандурі і заграв перед ним. Його приголомшила моя музика, і він сказав: «Продай мені цю бандуру, і навчи мене грати як сам». Я погодився і назвав суму – 30 карбованців. Ми пішли з ним до його батька, а той відрахував мені потрібну суму. Юнак цілий рік відвідував мої заняття і навчався з незвичайним успіхом. Він уже почав самостійно щось грати й підбирати на бандурі свої національні мелодії. Дещо від нього перехопив і я. Я завжди буду вдячний за те, чого навчився від нього: пісень, танців, молитов, «Пісні пісень», «Пісні Соломона». Він наспівував їх на давньому івриті. Я про це довідався в 1929 році, коли під час свят побував на містерії у виконанні кантона…

У 1915 році Олександр разом із Левянтом на прохання кобзаря Петра Ткаченка допомагали йому в концерті в Батурині для військового полку. Потім Олександра забрали до війська, а Левянт під псевдонімом Зіновій Львович гастролював із кобзарями Кучугурою-Кучеренко і Гамалією, познайомився із Гнатом Хоткевичем. Пізніш він мешкав у Москві, де його сліди загубилися.

Під час служби в армії Олександр Корнієвський грав разом із скрипалем-віртуозом з Вінничини євреєм Заріцьким.

Кобзар Аврам Хайкін добре виконував єврейські мелодії, часто виступав з Корнієвським дуетом аж до арешту майстра. У свою чергу Олександр Самійлович перейняв від нього танець «Шир», гімн Ізраїлю «Колейд белейвов» та інші.

Закінчив свій життєвий шлях Авра́м Йосипович на Слобожанщини. Він був страчений гітлерівцями в 1943-ому році (з ним загинули дружина і троє дітей).

Був у Олександра ще один учень в Мені — бандурист Олександр Войцех, організатор парафії УАПЦ в Мені, якого теж репресувала радянська влада.

Окремим реченням варто виділити взаємовідносини Олександра Корнієвського і церкви. Певно під впливом кобзаря, а також знахаря з Борзни Іллі Дуб’янського стосунки його до церкви були прохолодні. У його бібліотеці він ознайомлювався з книгами по магії та кабалістиці, про що він розповідає у листі до Михайла Полотая. Неодноразово він у своїх листах згадує кобзарів, яких голови затемнили «брати в Христі».

Проте на схилі літ, Олександр Самійлович повертає свої думки до віри.

На жаль не збереглося записів із грою Олександра Самійловича Корнієвського, а от його інструмент чув чи не кожен. Мало хто знає, що позивні Українського радіо які звістували початок ранкових передач в часи УРСР та у 90-ті рр. озвучувалися струнами Олександра Корнієвського. Вступні акорди до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» брав на бандурі кобзар і співак Андрій Бобир.

Він безмірно любив життя і «…хотів ще пожить і зробити велику бандуру на пам’ять Україні!» (з останнього листа від 16.ХІІ.1987), пише дослідник Олександр Засядько.

Помер Олександр Самійлович Корнієвський 31 січня 1988 року, за рік до свого столітнього ювілею.

Де можна ближче ознайомитися із життям майстра:

У Корюківському історичному музеї створено меморіальну кімнату Олександра Корнієвського. Найбільшу музичних інструментів майстра має музей бандур у Ялті, Чернігівський історичний музей імені В.Тарновського в т.ч. й славнозвісну бандурину та Музей народної архітектури та побуту України (Київ).

Його іменем названо вулиці у Данилівці та Корюківці.

В музичній школі Мени (приміщення колишнього ремісничого училища) встановлено меморіальну дошку.

 

Олександр ЯСЕНЧУК, уродженець с. Данилівка Менського району (колишнього Сосницького повіту), земляк кобзаря

 

 

Славних прадідів славний правнук

http://www.sxdon.info/?p=1113

Червень 18, 2018

 

Олександр Корнієвський – кулеметник-розвідник “Айдару”, учасник протестів проти незаконних дій голови СБУ Василя Грицака, а до всього цього дістав законний дозвіл на виготовлення зброї, боєприпасів, артилерії та бронетехніки для армії… Немає фактів протизаконної діяльності? Немає свідків звинувачення? А резидент ФСБ Борис Герман? Він дасть будь-які свідчення, аби засадити до тюрми борців проти Росії…

Олександр Олександрович Корнієвський народився 29 січня 1991 р., у рік відновлення Української держави. Він правнук славетного бандурного майстра Олександра Самійловича Корнієвського та Левка Григоровича Мережинського, директора Уманської колгоспної обласної школи, репресованого в 1937 р. “за участь в антирадянській терористичній організації “правих” (його закатували у травні 1940 р. в Інгаському таборі політв’язнів Красноярського краю).

І Олександр Самійлович Корнієвський спокутував свою любов до України в російських таборах. У 1937-му Москва засудила його на 10 років позбавлення волі – через те, як він казав, “що українцем народився”. Офіційно Корнієвського звинуватили в тому, що виготовляв бандури націоналістам… Дослідникові кобзарства Ренатові Польовому Олександр Самійлович розповідав про тяжкі умови зимового етапу на Сибір, коли в “телячому” вагоні трупи померлих лежали в замерзлих нечистотах. Щоб не впасти й не померти в нечистотах, підв’язував себе за руку до верхніх нар вагона і забувався в дрімоті.

Олександр Самійлович Корнієвський – герой книжок “В рокотанні-риданні бандур”, “Кобзарі в моєму житті”, “Тиха війна Рената Польового” та інших. За своє життя він виготовив 180 бандур. “Це були справжні витвори мистецтва – з вкритими художнім різьбленням голівками та ручками (грифами), пишно інкрустованими верхняками – деками, – стверджував Ренат Польовий. – Корнієвський не тільки музичний майстер, а й новатор, винахідник. Він настільки вдосконалив бандуру, що порівняно з народною діатонічною фактично створив новий інструмент – хроматичну бандуру з півтонами. Його бандури відзначалася чистотою звучання”.

Правнук бандуриста 12-літній Сашко 24 вересня 2003 р. разом з родиною взяв участь у презентації книжки Рената Польового “Кобзарі в моєму житті” в Київському будинку вчителя…

Сашко з дитинства вирішив присвятити своє життя розвитку української науки. Одночасно навчався в декількох національних університетах. У травні 2012 р. здобув диплом бакалавра права, у липні 2012 р. – диплом бакалавра з менеджменту в Національному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. У червні 2013 р. здобув диплом магістра з кваліфікацією юриста в Національному авіаційному університеті та диплом магістра з відзнакою з якості стандартизації та сертифікації в Київському національному університеті технологій і дизайну.

У 2013 – 2016 рр. навчався в аспірантурі КНУТД, писав кандидатську дисертацію на тему “Розробка моделі оцінки якості технологічних процесів та визначення зв’язків між їх параметрами”. В цей же час брав активну участь у Революції Гідності, а в серпні 2014 р. пішов добровольцем у батальйон “Айдар”. У пекельному серпні 2014-го…

Як аспірант денної форми навчання, Олександр мав право звільнення від призову до війська, але не скористався ним, бо понад усе любив Україну. Визволяв м. Щастя, Георгіївку, Металіст, Трьохізбенку, Сокільники, Кряківку, Жовте та ін. населені пункти України. Був кулеметником-розвідником. Попри три контузії, добив ворожий ДОТ з РПГ, стріляючи із закритого приміщення. Через контузії майже втратив слух та зір. За героїзм, виявлений в обороні Батьківщини, О. О. Корнієвський-“Кулібін” нагороджений орденом “За мужність і відвагу”, медалями “За оборону рідної Держави”, “Доброволець АТО”, “За оборону Щастя”, “За відвагу”, “За цілісність і незалежність України”, “Ветеран війни”, відзнакою “За участь у громадянській блокаді Криму”.

Айдарівець Андрій Шматковський, який служив разом із Сашком та Іваном Каралюсом (котрого також заарештовано), казав, що хлопці були “тихими, охайними і дуже розумними”.

Від 2016-го по квітень 2018 р. Олександр майже постійно перебував на стаціонарному лікуванні в госпіталях та клініках. Тяжкий стан здоров’я та постійне лікування обірвали мрію молодого вченого О. Корнієвського захистити дисертацію та здобути науковий ступінь кандидата наук. Незважаючи на хвороби, він продовжував підтримувати зв’язок з рідним батальйоном. У квітні 2017 р. Сашко очолив відокремлений підрозділ громадської організації “Військово-патріотичний клуб «Айдар»” у Київській області. Як ветеран АТО виховував молодь у дусі патріотизму.

В Інтернеті не раз висловлював критичні думки про владу, її антиконституційні дії, писав про перевищення поліцією своїх повноважень. У червні 2017 р. Сашко з товаришами брав активну участь у акціях протесту та пікетах батальйону “Айдар” біля Адміністрації Президента України. Це, на мою думку, й стало причиною переслідувань, політичних переслідувань.

Під час судового засідання О. Корнієвський з’ясував суть справи: “Було зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю, у якому я є керівником. Щодо діяльності: у КВЕД (класифікація видів економічної діяльності. – Ред.) цього підприємства прописано виготовлення зброї, боєприпасів, артилерії, бронетехніки та військове суднобудівництво для армії. Був орендований цех на збройовому заводі в Києві. Але СБУ тепер нас усіх називає членами злочинної групи”, – зазначив на суді О. Корнієвський.

Ось повна назва і види діяльності: “Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАБІТІ ТА АПІ”. Види діяльності за КВЕД-2010: виробництво зброї та боєприпасів, виробництво військових транспортних засобів, неспеціалізована оптова торгівля”.

Співробітники СБУ провели операцію під прикриттям і здійснили контрольну закупку зброї в Києві. Хлопців звинуватили в тому, що нібито вони на вимогу бійців з передової через волонтера “передали пістолети” для виконання завдань у сірій зоні.

Затримали добровольців “Айдару” 19 квітня. Перевернули верх дном усю квартиру Корнієвських, а тоді, кинувши до спецтранспорту, їх, киян, затриманих у Києві, повезли до Одеси. Чому?! Мабуть, боялися протестів організованої київської громадськості.

Стояла аномальна спека… Без води та їжі, в кайданках за спиною, 9 годин дороги. До камери одеського ІТТ Сашка вкинули напівпритомним. Невдовзі Приморський суд м. Одеси постановив тримати його під арештом 60 діб або сплатити півмільйона гривень, – ніби він злодій-корупціонер з великими статками. Це ж знущання над людиною, яка на війні втратила здоров’я! І його судять іменем цієї держави, за яку він готовий був життя покласти!

31 травня в Апеляційному суді Одеської області відбувся розгляд клопотання про зміну запобіжного заходу для утриманих у СІЗО героїв. З Києва на судове засідання приїхав народний депутат України ВО “Свобода”, член Історичного клубу “Холодний Яр” Юрій Левченко, який заявив клопотання про взяття бійців на поруки. Незважаючи на абсурдність звинувачення і гарантії від народного обранця, Олександру Корнієвському було відмовлено у зміні запобіжного заходу.

Затримання добровольців відбулося в рамках спецоперації СБУ за участю підставного волонтера. За легендою, волонтер просив хлопців знайти зброю для бійців українських диверсійно-розвідувальних груп, нібито з відома Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Саме за зброю, поставлену на передову для українських вояків, бійців хочуть засудити до значних термінів ув’язнення.

Варто зазначити, що ст. 263 КК України не забороняє зберігати, передавати та переробляти зброю. Підтвердженням цьому є прецедент виправдання обвинуваченого за цією статтею киянина – колекціонера зброї. “Держава не вправі застосовувати до особи процесуальний примус у вигляді кримінальної відповідальності за відсутність дозволу, передбаченого законом, поки немає закону, який передбачає отримання цього дозволу”, – зазначається у вироку Печерського районного суду міста Києва (справа № 757/7651/16-к). Сторона обвинувачення назвала це “пробелом” в законодавстві. Але, якщо немає Закону про зброю, то як можна судити хлопців, то як їх можна тримати в СІЗО!

Скажемо і про друзів Сашка. Це Іван Каралюс-“Шукач”, доброволець 24-го Окремого батальйону “Айдар”. “Шукач” відзначився в боях за Щастя, Болотяне, Лутугине, Металіст, Георгіївку Луганської області. За героїчні дії нагороджений. Під домашнім арештом перебуває “кіборг” Віктор Балацький-“Агат”. Під час боїв за Донецький аеропорт Віктор знищив три одиниці ворожої техніки. Пройшов Іловайськ, Дебальцеве та інші гарячі точки російсько-української війни. Мав тяжке поранення, потребує заміни колінного суглоба.

8 червня Приморський суд м. Одеси продовжив ще на 2 місяці арешт Івана Каралюса та Олександра Корнієвського. В основі цього безсердечного (і несправедливого!) рішення – свідчення єдиного свідка обвинувачення прокуратури – яка насмішка долі! – резидента ФСБ Бориса Германа, якого нещодавно самого посадили до СІЗО (у справі “убивства” російського журналіста-емігранта Аркадія Бабченка).

Логіка СБУ і прокуратури зрозуміла: Олександр Корнієвський – кулеметник-розвідник “Айдару”, людина рішуча і безоглядна, перебуває в опозиції до Президента України; не ховаючи обличчя, бере участь у мітингах і пікетуваннях проти незаконних дій голови СБУ Василя Грицака, а до всього цього дістав законний дозвіл на виготовлення зброї, боєприпасів, артилерії та бронетехніки для армії… Людина небезпечна для влади! Значить, треба провести превентивну спецоперацію з його дискредитації й нейтралізації. Немає фактів протизаконної діяльності? Немає свідків звинувачення? А резидент ФСБ Борис Герман? Він дасть будь-які свідчення, аби засадити до тюрми борців проти Росії…

Історичний клуб “Холодний Яр” вимагає негайного звільнення захисників Вітчизни, політичних в’язнів – Олександра Корнієвського, Івана Каралюса та Віктора Балацького! Друзі, підтримайте своїми листами Сашка Корнієвського і його товаришів!

Також прошу допомогти фінансово матері Олександра, яка не має коштів оплатити роботу адвоката (картка ПриватБанку 5168 7572 8388 1391, Марія Корнієвська).

Звертаюся до правозахисних організацій та адвокатів-патріотів з пропозицією взяти під захист Олександра Корнієвського і його товаришів.

Звертаюся до кобзарів, бандуристів, майстрів бандур та Національної спілки бандуристів стати на захист Сашка Корнієвського, правнука бандуриста Олександра Самійловича Корнієвського та провести у Києві біля СБУ концерт на захист оборонця Батьківщини, науковця і кулеметника “Айдара” Олександра Олександровича Корнієвського!

 

Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки бандуристів, редактор газети “Незборима нація”, академік Академії наук вищої освіти України