Бюлетень №25 (563) - 2019 рік
Новини одним рядком:
12 червня – «Кобзарський майдан» за участі Миколи Товкайла та Василя Жованика у Переяслав-Хмельницькому
20 червня – зустріч-зупинка «Синий Перекрёсток» до 85-ліття Ю.Візбора, Одеса, Літературний музей ім. О.Пушкіна
20 червня – 90 років тому в Чехії помер Євген Чикаленко, меценат української культури (Рубрика – «ЗМІ про митців»)
25 червня – 4 липня – фестиваль української музики «Твоя Країна fest» у Шостці, Бердянську, Складовську, Чорноморську
25 червня – виступ Вікторії Стець на Сумському телебаченні, вул.. Петропавлівська, 125
26 червня – день народження Сергія Шишкіна, автора пісень з Володимира-Волинського
26 червня – Поезія з присмаком кави. Лілія Батюк-Нечипоренко, Київ, Національний музей літератури України
26-29 червня – ХІІ дитячий фестиваль бандуристів «Таврійські зустрічі» у Скадовську на Херсонщині
27-28 червня – фестиваль "Ірпінський Парнас", Ірпінь, вул. Стельмаха, 20, Будинок творчості письменників
28 червня – ІV Всеукраїнський фестиваль «Пісні, народжені в АТО», Дніпро, літній театр парку ім. Шевченка
28 червня – захід “Концерт на Банковій” на ґанку Будинку письменників, Київ, вул. Банкова, 2
28 червня – фестиваль козацької пісні «Встань, козацька славо! Засвіти знамена» у Радивилові на Рівненнщині
28-29 червня – фестиваль-конкурс авторської пісні «Музика мого серця» в Бердичеві
28-29 червня – VI Міжнародний рок-фестиваль «Дунайська Січ» у місті Ізмаїл на Одещині
28-30 червня – Всеукраїнський пісенний фестиваль «Під небом Рівного – 2019»
28-30 червня – XVIII фестиваль "Время Визбора", база ім.Соїча у Старому Салтові на Харківщині
30 червня – гала-концерт XVIII фестивалю "Время Визбора", Харків, Палац студентів "ХПІ"
1 липня – день народження Петра Калити, барда-ветерана з Києва
Сергій Шишкін
Давня любов
Знов повернулась та пора, хоч я не вірю в це
Ще ніби літо не скінчилося, і все ж
Дивлюсь крізь промені минулого в твоє лице
Я вже не той, але я бачу там все те ж
Давня любов моя
Двері не зачиняй
Ти не впізнала? Це я
Пісня вечірняя
Духмяні натяки, що звуться матіолою
Вечірні натяки, знайомі нам обом
Наївний той, хто все життя вважає школою
І хто тікає від життєвих перевтом
Давня любов моя
Двері не зачиняй
Ти не впізнала? Це я
Пісня вечірняя
Я доторкнусь через роки до тебе спогадом
І ти відчуєш, що міняється не все
Цей незнайомець із сумним знайомим поглядом
Тобі потрібне щось до осені несе
Давня любов моя
Двері не зачиняй
Ти не впізнала? Це я
Пісня вечірняя
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Сайт https://www.vectornews.net/news/politics/120125-mp-drugiy-festival-ukrayinskoyi-muziki-tvoya-krayina-fest-startuvav-u-korosten.html
МІП: Другий фестиваль української музики «Твоя Країна fest» стартував у Коростені
15 червня 2019 року у Коростені (Житомирська область) за підтримки Міністерства інформаційної політики України розпочався Другий фестиваль української музики «Твоя Країна fest».
Для жителів містечка, розташованого неподалік від кордону з Білоруссю, свої пісні наживо зіграли Фома та гурт «Мандри», гурти «СКАЙ» і «Вася Клаб», а також Оксана Муха.
Концерт став першим у рамках цьогорічного фестивалю «Твоя Країна fest».
«Без мови нема держави... А сучасна музика - це якісний інструмент її донесення до людей. Стартували в Коростені. До зустрічі у вашому місті!» - зазначив Міністр інформаційної політики України Юрій Стець.
19 червня фестиваль пройде в Чернігові, 22 червня – в Сумах, 25 червня – в Шостці (Сумська область), 28 червня – в Бердянську (Запорізька область), 1 липня – в Скадовську (Херсонська область), 4 липня – у Чорноморську (Одеська область).
Головна мета фестивалю - об’єднання шляхом культурної комунікації територіальних громад, різновікової та різнонаціональної аудиторії прикордонних та віддалених міст України, популяризація української мови, збереження та розвиток духовно-моральних цінностей українського народу через якісну сучасну музику.
Київ – сайт http://www.nspu.com.ua/anonsi/864-kontsert-na-bankovij-do-dnya-konstitutsiji-ukrajini.html
Концерт на Банковій до Дня Конституції України
28 червня 2019 р. Історичний клуб “Холодний Яр” та Національна спілка письменників України запрошують киян і гостей столиці на мистецький захід під назвою “Концерт на Банковій”, який розпочнеться о 17.00 на ґанку Будинку письменників (вул. Банкова, 2).
Перед концертом з вітальним словом виступлять голова НСПУ Михайло Сидоржевський та президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль.
Участь у дійстві приймуть співачка з Харкова Люцина Хворост, заслужені артисти України Тарас Силенко і Кирило Стеценко, автори-виконавці Неля Франчук, Василь Лютий, Анатолій Сухий, Гриць Лук’яненко, Валерій Мартишко, Володимир Самайда, поетеса Олена О’Лір, заслужений діяч мистецтв Володимир Гонський, заслужений діяч естрадного мистецтва України Василь Панченко, редактор газети “Культура і життя” Євген Букет та інші діячі нашої культури.
Під час концерту будуть представлені книжки про Українську революцію, а саме книга Романа Коваля “Скажи батькам, що був чесний”, повість Юрія Коцегуба “Болбочан: поміж двох вогнів”, а також поетична збірка Василя Ковтуна “Дорогою через Майдан”.
Вестиме захід – Роман Коваль.
Співорганізатори – Київська міська організація ВО “Просвіта”, видавництво “Холодний Яр” та видавець Марко Мельник.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Київ – Євген Їжак Романенко
Вперше в Україні - музичний фестиваль, який працює тільки від енергії сонячних батарей
#ДУНАЙСЬКАСІЧ2019 #DANUBESICH2019
Шановні панове журналісти!
Запрошуємо 24 червня (понеділок) о 18.00
на VI Міжнародного ЕНЕРГОНЕЗАЛЕЖНОГО рок-фестивалю «Дунайська Січ»
за адресою: Боричів Тік 33\6А (на розі з Андріївським узвозом, біля скверу ім. Василя Сліпака)
28-29 червня в місті Ізмаїл відбудеться перший і поки що єдиний в Україні енергонезалежний рок-фестиваль «Дунайська Січ». Завдяки йому на фестивальній мапі України останні п’ять років потужно почав проявлятися ще один регіон, для багатьох, можливо й досі тerra incognita – Подунав’я. Цьогоріч #ДунайськаСіч2019 – зазнав в дусі часу значного сонячного апгрейду, заручившись підтримкою Одеської ОДА, Мінмолодьспорта та мерії Ізмаїла. Власне цьому і буде присвячене pre-party фестивалю, яке відбудеться в Києві.
Віктор Куртєв, президент фестивалю, головний відповідальний за енергонезалежність «Дунайської Січі»: «325 сонячних днів в році в Бессарабії дає регіону унікальні цивілізаційні можливості, які потрібно грамотно використовувати, особливо з огляду на ті загрози, які несуть безпеці України старі енергосистеми. 1 січня 2019 р. зі співачкою Русланою - перший публічний крок до 100% енергонезалежності Бессарабії. Нашу чесність офіційно підтвердив гуру відновлюваної енергетики в світі, німець Ханс-Йозеф Фелль. Публічний крок номер два - 28-29 червня 2019 р., рок-фестиваль «Дунайська Січ» з усіма його технічними наворотами. Це величезний монстр з поглинання електрики, але ми з цим впораємося. Третій публічний крок – відкриття в Ізмаїлі «Порт Солар» і 25704 сонячні панелі почнуть працювати на українську енергонезалежність».
У програмі pre-party:
- Знайомство з оновленим оргкомітетом та оголошення програми
- Музичні сюрпризи від гурту "TaRUTA" та Олександра Ягольника
- Бессарабські вина, канапки, бринза, а також презентація коктейлю «Дунайська Січ»
Цьогоріч на «Дунайській Січі» буде дві сцени – «Головна» і «Набережна». Біля першої можна буде відірватися, пострибати, потанцювати і, навіть, помахати «хаєром» під 200 кВт звуку. А біля другої - послухати рок-лаунж й посмакувати вишукане вино від місцевих виноробів у найближчому сусідстві із зоною фуд-корту - саме так, як то відбувається на відомих рок-лаунжевих фестивалях Європи та США. Родзинкою ж головної сцени фестивалю стане SYMPHO ROCK День - спільні виступи повного складу Національного академічного оркестру народних інструментів України НАОНІ Оrchestra з рок-гуртами KOZAK SYSTEM, ТІНЬ СОНЦЯ, TаRUTA і ДРУЖЕ МУЗИКО. Хедлайнером другого фестивального дня стане THE HARDKISS з українською рок-королевою Юлією Саніною та стрімко набираюча оберти ТОЛОКА. З Болгарії в Ізмаїл завітає патріотичний метал ЕПІЗОД, а з Білорусі - фольк-метал гурт ZNICH. На фестивальну публіку також очікують фестивальна хода зі 100-метровим прапором України, виставка сучасної зброї від Ізмаїльського прикордонного загону, зустріч з творцями української історичної фентезі-стрічки режисера Владислава Чабанюка «Чорний козак», квести для дітей-учасників Всеукраїнського вишколу «Джура-Прикордонник» та виставка «Вишиванка – одяг вільних»від засновника «Всесвітнього Дня Вишиванки» Лесі Воронюк: 25 унікальних експонатів (старовинні вишиті сорочки, рушники, скатерки, вишиті полотна з українською символікою, скриня), що їх українці закопували в землю напередодні операції Вісла та перед засланнями в Сибір, щоб уберегти від знищення. Феноменальність цих речей у тому, що вони пролежали у землі до 1991 р. і багато з них були відкопані нащадками власників.
Дунайська Січ на FB: https://www.facebook.com/dunairock/
ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=ztXhes1bJxU
Акредитація на pre-party обов’язкова!
З питань акредитації та отримання додаткової інформації - звертайтеся до прес-служби:
Ольга Стельмашевська тел.: 067 238 81 85, ostelm7@gmail.com
Юрій Гулевич: тел.: 067 448 05 35, ygulevich@gmail.com
прес-атташе фестивалю: Людмила Троїцька: тел.: 0506681093, troick@ukr.net
Сайт http://rutafest.art/news/final_festivalju_chervona_ruta_chernivci_2019/2019-06-06-148
ФІНАЛ ФЕСТИВАЛЮ «ЧЕРВОНА РУТА» / ЧЕРНІВЦІ–2019
З 17 по 22 вересня 2019 р. у м. Чернівці пройдуть фінальні змагання та гала-концерт XVI ювілейного Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Конкурси будуть проходити в рамках державної програми відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2019 р.
Заявки на участь в фінальних змаганнях приймаються від переможців обласних відбіркових конкурсів 2018 р. на е-пошту: chruta@ukr.net
Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/
Богдана Гайворонська для Фестиваль "Ірпінський Парнас"
Запрошуємо поетів і бардів на фестиваль "Ірпінський Парнас", який відбудеться 27-28 липня на території БТП "Ірпінь" за адресою Ірпінь, вул. Стельмаха, 20.
Все просто: потрібно тільки зареєструватися і приїхати. Твори наперед подавати не потрібно.
Форма для реєстрації: https://forms.gle/YXVz7YVLyQXd66X26
Можна брати з собою родичів, друзів, дітей, собак і котів. Але харчування (безкоштовне) і поселення (платне) в будиночках надається тільки учасникам.
Що чекає на вас? Конкурсна програма, в результаті якої ви можете стати переможцем фестивалю. Найкращі учасники отримають не лише дипломи і подарунки, а і змогу виступити на центральній площі міста Ірпінь, де відбудеться гала-концерт.
У суботу ввечері ми зваримо великий казан кулешу, сядемо навколо багаття і будемо співати пісні і читати вірші.
Ми проведемо два незабутніх дня в чарівному місці, де краса природи поєдналося із сучасним дизайном та багатою історією. Ви зможете гуляти в нашому новому парку, побувати на набережній, яка з'явилася лише цього року, пожити в будиночках, де відпочивали і творили майже всі класики української літератури ХХ століття. Навколо нас дихає історія. Через дорогу від БТП - будинок, де виріс Микола Носов, автор "Незнайка". Якщо трохи пройтися, то можна потрапити в АТБ, побудованому на місці старої дачі Максима Рильського. А в сусідній Бучі проводив літні канікули Михайло Булгаков. І це лише дрібка того, що ми можемо вам розказати. Всі, хто колись був на фестивалі "Ірпінський Парнас", можуть підтвердити: тут на вас чекають, тут вам буде добре.
До зустрічі!
Фестиваль створений Національною спілкою письменників України, редакцією "Ірпінський вісник" та Ірпінський клубом авторської пісні "Ключ". Проводиться за підтримки Ірпінської міської ради.
Оргпитання:
Наголошую, що в будиночках дуже мало місць, тому щиро прошу: не бронюйте поселення "щоб було".
У кімнатах по 3-4 койкомісця, де селяться за принципом "хлопчики ліворуч, дівчата праворуч".
Одразу відповідаю на запитання:
1. Чи можна я один викуплю весь номер? Ні. Нам потрібно розселити учасників. Плата за поселення пільгова, значно менша від звичайної. Ми ввели її, щоби хоч трохи покрити витрати будинку відпочинку, адже колектив працює у вихідні дні без оплати і до того ж витрачає власні ресурси на фестиваль. Тут немає задачі заробити грошей - головне, щоб усім вистачило місця.
2. Чи можна нам з дружиною/чоловіком окремий номер? Не можна. Максимум, що можемо запропонувати - поселити вас разом, але чекайте на підселення сусідів.
3. Якщо ми не учасники, а просто приїхали потусуватися, то де нам жити і харчуватися? Поблизу є ринок і багато супермаркетів, а на території БТП - місце для багаття. Ви можете взяти їжу з собою, купити на місці, приготувати на багатті. Також ви можете безкоштовно поставити намет. Мало не забула: на набережній є мангали.
4. Чи можу я побути на фестивалі тільки в суботу чи тільки в неділю? Можете. Але в суботу конкурсна програма, а в неділю - гала-концерт з оголошенням переможців. Обирайте самі, куди ви не потрапите ;-)
5. Якщо у мене чомусь не виходить зареєструватися в інтернеті, що робити? Вранці 27 липня буде реєстрація всіх учасників, включно з тими, хто подав попередню заявку. Ви можете записатися вже на місці. Але не зловживайте цим. Бо якщо ви не станете реєструватися в інтернеті, ми почнемо думати, що приїде мало учасників, приготуємо мало їжі і ви лишитеся голодні. А ще ми не підготуємо достатню кількість дипломів учасника. І взагалі, реєстрація важлива для організаторів, бо вони чекають на вас.
6. Якщо я не встигаю приїхати і зареєструватися зранку, то що мені робити? Ви можете приїхати і зареєструватися прямо на майстерні. Але тільки в крайньому випадку, бо журі буде слухати учасників, і реєструвати хронічних сов їм буде не дуже зручно.
7. Скільки часу на виступ? Поетам дається до 5 хвилин разом із представленням, бардам потрібно заспівати дві пісні.
8. Чи можу я зареєструватися взагалі в усі майстерні та номінації, які тільки є на фестивалі? Ні. Максимум у дві.
9. Чи можна співати під мінус? Можна-можна.
10. А що якщо я співаю під рояль? Несіть рояль із собою. А також стійку під нього. Підключення дамо.
11. А що якщо ми гурт? Гурт реєструється як один юніт, у додаткових побажаннях вказується, скільки людей, хто з них хлопчики і дівчатка, хто де ночує, хто буде харчуватися.
12. Чи треба роздрукувати вірші? Треба. Роздрукувати те, що ви читатимете і покласти на стіл журі перед початком свого виступу.
Рівне – сайт http://rivnefest.rv.ua/author/admin
Положення про Всеукраїнський пісенний фестиваль «Під небом Рівного – 2019»
Мета фестивалю:
1. Збереження та розвиток української культури.
2. Забезпечення активного функціонування української мови у молодіжному мистецькому середовищі.
3. Надання виконавцям можливості для підвищення професійного рівня і стимулювання їх творчого росту.
Регламент і терміни фестивалю:
1. Фестиваль проводиться з метою культурного обміну між виконавцями міст України.
2. Фестиваль має конкурсну основу.
3. Фестиваль проходить у м. Рівне 28 – 30 червня 2019 р.
28 червня – І-й день конкурсної програми
29 червня – ІІ-й день конкурсної програми
30 червня –гала-концерт лауреатів).
4. Фестиваль має вікові категорії.
5. Фестиваль проводиться у жанрі української естрадної пісні.
6. Конкурсна програма учасника складається з 2-х творів.
7. У фестивалі беруть участь солісти, дуети та інші вокальні колективи.
8. Кожен учасник фестивалю повинен мати з собою фонограми -1, записані на цифрових носіях.
9. Переможці фестивалю отримують звання лауреата і нагороджуються спеціальними дипломами та призами, які визначають організатори фестивалю, спонсори та засоби масової інформації.
10.Оргкомітет фестивалю визначає окремі номінації для учасників:
– створення пісенного образу;
– кращий пісенний вірш і музика;
– сценічна культура;
– краще аранжування і т. ін.;
– проводить відбір кращих номерів для участі у Гала-концерті.
11. Конкурсні виступи оцінює професійне журі.
Умови акредитації учасників фестивалю:
1. Витрати на проїзд до місця проведення фестивалю і назад, проживання та харчування за кошти відряджуючої сторони
2. Оргкомітет по можливості сприятиме зменшенню вартості проживання і харчування.
3. Бере на себе всі витрати, пов’язані з організацією фестивалю, Гала-концерту, культурно-розважальної програми, а також зйомкою фестивалю телекомпаніями.
4. Форма заявки: Прізвище, ім’я, по батькові, день і рік народження, місце проживання, назва конкурсних пісень, слова і музика пісень, електронна адреса конкурсанта, контактні телефони. Заявка надсилається на email: pavlfest@ukr.net
Інформація, вказана в заявці є конфіденційною. Кожний учасник повинен подати в оргкомітет заявку на участь у фестивалі.
5. Для участі у фестивалі потрібно відправити заявку. Після отримання заявки учасник, який пройшов відбір, отримує запрошення оргкомітету. Оргкомітет залишає за собою право відбору учасників фестивалю.
6. Оргкомітет залишає за собою право на випуск за результатами фестивалю аудіо та відеопродукції.
7. Невиконання умов регламенту несе за собою відповідальність у вигляді позбавлення права на участь у фестивалі.
8. Під час Всеукраїнського пісенного фестивалю «Під небом Рівного – 2019» проходить ознайомлення учасників з культурною та спадщиною фестивального краю.
Організатори фестивалю: Громадська організація „Творче об’єднання “Фієста”.
Фестиваль відбувається за сприяння управління культури і туризму Рівненського міськвиконкому.
Конкурсанти повинні надіслати плюсові фонограми своїх пісень, після чого за рішенням оргкомітету надсилаються запрошення на участь у фестивалі. email: pavlfest@ukr.net
Телефони: (068) 51404 22;
Голова оргкомітету: поет і композитор Павло Павелко
By ТО "Фієста"
https://censor.net.ua/blogs/all/page/1/category/0/interval/5/author/447516/sortby/date
КНИЖКИ ПИСЬМЕННИКІВ І ПОЕТІВ З ПІДРОЗДІЛІВ ОПЕРАТИВНОГО КОМАНДУВАННЯ «ПІВНІЧ»
21-23 ЧЕРВНЯ БУДУТЬ ПРЕДСТАВЛЕНІ У ВЕТЕРАНСЬКОМУ НАМЕТІ В ДНІПРІ
Олена Мокренчук
17.06.19
Книжки письменників і поетів з підрозділів оперативного командування «Північ» в травні експонувалися у «Ветеранському наметі» Книжкового Арсеналу у Києві, а 21-23 червня будуть представлені на аналогічному заході у місті Дніпро. Книги всі різні, так само, як і їх автори, що дозволяє читачу побачити бойові дії з різних ракурсів, очима кадрових військових і мобілізованих цивільних, офіцерів і солдат. Представлений в них як чоловічий, так і жіночий погляд на війну. Хто ж вони, ці військові письменникі і поети?
....
Фронтовий поет і бард Юрій Щербик писати теж почав на війні. В 2014 році, коли російські війська підло перетнули український кордон і захопили 50 км нашої території, розчленувавши Приазов’я навпіл аж до Кальміусу, Юрій був солдатом 2 батальону 72 омбр. Служив у щоденно обстрілюваному, прострілюваному наскрізь Гранітному – тому самому, яке щодня не виходило у нас з новин, яке обстрілювали задень по 10-15 і більше разів! Саме там, під звуки вибухів, серед загибелі кількох десятків цивільних і військових, народились його перші вірші, згодом зібрані волонтерами Волині у збірочку «Небо Донбасу».
Друга збірка, «На лінії невидимих фронтів», також за допомогою волонтерів, з’явилась на світ у не менш небезпечному Зайцевому – позиція Юрія, на той час військовослубовця 24 «Королівської» бригади, закривала собою цивільне населення села, була розташована навпроти терикону, з якого ворог щодня поливав село нищівним вогнем. Третю збірку автор вже укладав сам, будучи демобілізованим: дописував і презентував її у рідному Луцьку, перед земляками і побратимами розповідав і співав про все, що довелося йому пережити на цій війні. Автор назвав її «Рано жити майбутнім»: адже війна ще триває, і люди гинуть, і наші міста та села досі знаходяться в окупації. «Мрію про той час, коли опублікую вірші про нащу перемогу», - зізнається Юрій і подумує про видання четвертої поетичної збірки.Источник: https://censor.net.ua/b3132739
Київщина – сайт http://visnik-press.com.ua/?p=108074
Кобзарі своїми піснями нагадали про героїчне минуле українських козаків
Червень 13th, 2019
12 червня в Переяславі 4 рік поспіль працівники музею кобзарського мистецтва провели культурологічний захід «Кобзарський майдан». Проходив він за участі цех-майстра Київського кобзарського цеху Миколи Товкайла та учня кобзарського цеху Василя Жованика. Цей захід було приурочено до 389-ї річниці битви на Борисовім полі, де в кінці травня 1630 року відбулася переможна битва українського козацтва під проводом гетьмана Тараса Трясила над польським військом.
Спекотного літнього дня в сквері, навпроти музею кобзарства, зібрались школярі міських шкіл аби послухати старовинних українських пісень у виконанні кобзарів. Науковий співробітник музею Наталя Костюк прочитала уривок із поеми Кобзаря «Тарасова ніч». Василь Жованик розпочав свій виступ із улюбленої пісні Гетьмана України Івана Мазепи «Ой горе тій чайці». Юний кобзар, Василю виповнилось лише 22 роки, не лише виконував пісні, а і розповідав слухачам про головних героїв, які згадуються у цих піснях. Діти з цікавістю довідались, що козак Нечай, про якого складено чимало пісень та дум загинув у віці 26 років. Повчальною була і пісня про переможну Конотопську битву. Пісня присвячена перемозі українських козаків в бою під Конотопом проти москалів. Проводячи паралелі війни Москви з Україною 1659 року, і нинішньої, кобзар зазначив, що майже нічого змінилось. І в ті часи, і в нинішні Москва не хоче відпускати Україну до союзу з європейськими державами. З історії пам’ятаємо, що у 1659 році тодішній Гетьман Іван Виговський хотів укласти угоду з Литвою та Польщею про рівноправне входження України до Речі Посполитої із збереженням усіх державницьких функцій, і хоч польський сейм прийняв договір із значно урізаними правами України в цьому союзі, Московія все рівно пішла війною на Україну, і у першому ж бою отримала гідну відсіч. Козаки повністю розбили загарбницькі війська під Конотопом. Нині, аби не допустити Україну до вступу в Євросоюз знову йде війна із московітами на сході нашої держави.
Естафету виконання кобзарських пісень продовжив Микола Товкайло. Він виконав кілька історичних дум, а потім під акомпанемент бандури діти танцювали «Подоляночку» та «Кривий танок».
Кожен бажаючий міг продемонструвати своє музикальне вміння граючи на лірі. Завершився Кобзарський майдан спільною трапезою. Поки всі смакували кобзарською кашею й узваром та ділилися враженнями від спілкування з кобзарями Василь Жованик розповів що вперше взяв до рук бандуру в 10 років:
– Батьки вирішили мене віддати до музичної школи, в ній тоді навчалась і моя старша сестра на скрипці. Коли в музичній школі мені запропонували вибрати музичний інструмент я зупинився на бандурі. І ось 12 років не випускаю її з рук. Я не лише граю на бандурі, а навчився і сам виготовляти цей музичний інструмент. Люблю виступати із концертами не лише в залах, а і ось так, як сьогодні на природі. Цього року з 5 по 10 червня я був на міжнародному етнографічному фестивалі який проходив у Казахстані. До Алмати щороку на цей фестиваль приїздять представники країн з Євразії. Він не лише музичний. На ньому змагаються лучники, проводяться кінні змагання ну і звичайно ж музичні виступи з Етно інструментами. Кілька років від України їздили лучники та козаки. Цього разу організатори приславши запрошення попросили привезти із собою кобзаря. Коли мені запропонували, я відразу погодився. Учасники фестивалю із захопленням слухали старовинні українські пісні та думи.
Володимир Набок
Черкащина – сайт http://www.shpolyanochka.com/5464-gurkit-tulumbasiv-posvist-shabel-ta-patriotichni-pisni-tovmatskij-kurin-vchetverte-zibrav-odnodumtsiv
Гуркіт тулумбасів, посвист шабель та патріотичні пісні:
«Товмацький курінь» вчетверте зібрав однодумців
20 червня 2019
Пороховий дим та хижий блиск гвинтівок, патріотичні пісні відомих виконавців та зустрічі бойових побратимів—учасників АТО, творче спілкування з українськими письменниками та смачна козацька каша і усе це у колі близьких по духу людей. Таку різнобарвну палітру запропонував цьогоріч історико-культурний фестиваль «Товмацький курінь». Уже вчетверте він пройшов у рідному селі двох отаманів Холодного Яру, двох Іванів – Лютого-Лютенка і Черноусова, легендарного «Чорного ворона». Усе дійство спрямоване насамперед, аби пробудити в українців історичну пам’ять про буремні події Коліївщини, Української революції 1917—1921 років, визвольних змагань ХХ століття.
Знаковим для початку фесту, який відбувся 14 червня, став показ фільму «Чорний козак». Над його створенням автори та натхненники працювали майже 10 років!
Другий день фестивалю його учасники відкрили ходою з демонстрацією сорокаметрового державного прапора. Усі бажаючі мали змогу долучитись до його пронесення перед гостями та учасниками дійства. Молитвою за Україну розпочали офіційну частину фестивалю церковники Православної церкви України. У зверненні до вищих сил згадали усіх, хто мужньо і героїчно боронив та наразі охороняє українську землю від іноземних загарбників. Хвилиною мовчання вшанували захисників, які віддали своє життя у війні з агресором.
До усіх присутніх з вітальним словом звернувся голова громадської організації «Товмацький курінь» Дмитро Вовк.
— Я радий, що ми вчетверте зустрічаємось у цьому історичному селі, славному селі Товмач. Хочеться, щоб усі були мирними людьми, але пам’ятали, що від ворога потрібно боронитись тільки своєю зброєю.
Традиційно до фестивалю завітали почесні гості – народний артист України, кобзар Тарас Компаніченко, письменник, дослідник та публіцист Роман Коваль, письменник, автор українських бестселерів «Чорний Ворон», «Чорне сонце», «Троща» та ін. Василь Шкляр, кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко, виконавець головної ролі у кінофільмі «Чорний Козак» — Василь Середенко.
«Запалювали» зі сцени фронтмени відомого рок-гурту «Тінь сонця». Не відставали від них кращі аматорські колективи району та області, курінь «Чорних запорожців» та «Козачанський курінь» с. Козацьке. Усі вони своїми талантами об’єднували гостей та підтримували пануючу атмосферу патріотизму та єдності.
Паркова галявина була наповнена цікавими майстер-класами народних майстрів, виставками-продажами виробів народних умільців, тематичних сувенірів від підприємця Віктора Криська. Біля книжкових полиць Романа Коваля та Василя Шкляра було людно від бажаючих придбати книги та отримати автографи письменників.
Родзинкою цьогорічного фестивалю стала реконструкція бою між повстанцями та «червоними», яка захопила абсолютно всіх глядачів. Від наймолодшого до найстаршого – ніхто не міг бути байдужим, адже демонстрація боротьби холодноярівських повстанців тримала у постійній напрузі та зацікавлювала розвитком подій. Мурашки по шкірі від залпів гвинтівок, затамований подих від акторської гри учасників реконструкції, емоції, які пережили глядачі неможливо передати словами.
— Реконструкція бою – це не лише театралізоване дійство. У ньому прокидається бойовий дух холодноярівських повстанців, який «совєти» всіляко намагались приспати та фізично знищити. Національна свідомість та патріотизм мають бути головними цінностями для нашої молоді. А ми – прикладом для них у відстоюванні державності та цілісності України. Бо за українську незалежність полягло скільки достойного люду, що ми не маємо права зганьбити пам’ять про них, – своїми враженнями від дійства поділилась одна із гостей заходу, громадська діячка Ірина Ванникова, яка сприяла проведенню фестивалю.
Також під час історико-просвітницького фестивалю «Товмацький курінь» відбулося урочисте вручення премії імені Івана Лютого-Лютенка. Як уже повідомляли раніше, 23 травня відбулося засідання конкурсної комісії з присудження премії імені Івана Лютого-Лютенка.
Переможцями конкурсу у 2019 році стали лише два кандидата. Отже, за підсумками голосування переможцем у номінації «Громадська діяльність» став Дмитро Кравченко, голова наглядової ради ГК «ЛНЗ», меценат. А у номінації «Література, музичне і вокальне мистецтво» – Тарас Силенко, український кобзар, заслужений артист України. Кандидати отримали премію у сумі 10 тисяч гривень на кожну номінацію. Дмитро Кравченко свою премію віддав на потреби Товмацької школи.
Незабутні враження залишатимуться в усіх, хто завітав до Товмача на цей фестиваль. Головне, що такий, уже щорічний захід, допомагає пам’ятати минуле, популяризувати українську історію та спонукає до об’єднання українців у боротьбі із зовнішнім та внутрішнім ворогом.
ЮЛІЯ ЗАРУДНІЦЬКА
Рубрика – «Ювілеї. 30 років фестивалю “Оберіг”»
Сергій Шишкін із Володимир-Волинського у літописі №10 (548) за 2019 рік написав: “Сподіваюсь в травні відзначити 30 років фестивалю "Оберіг". Мені не вдалося дізнатися, чому не відбулися ювілейні заходи. Нещодавно в Інтернеті трапилася давня стаття Василя Ворона, яка охоплює, як до фестивальні пісенні події в Луцьку, так і згадку про 1-шу спробу відновити фестиваль під назвою “Обереги” (2000-01 роки), та 2-гу спробу в 2017 році під первинною назвою.
Петро Картавий
У всесвіті співаної поезії
https://www.volynconcert.net/index.php/istoriia-festyvaliu
Марек Грехута, Боб Ділан, Леонард Коен, Булат Окуджава уже були «на слуху», коли на початку сімдесятих на концерті «Смерічки» я почув баладу «О панно Інно» на вірш Павла Тичини. Віктор Морозов відкрив мені українську співану поезію.
Мареничі запропонували інший звук, стиль і репертуар, тільки їм притаманний напівголосний спів залишається дотепер «еталоном» української співаної поезії.
1981 року я готував серію публікацій до 1000-ліття літописного Володимира для молодіжної газети, а принагідно у районному будинку культури організую «сесію награньову»: Сергій Шишкін сідає за рояль і записує на мій диктофон «Панасонік» цикл власних творів, якими тішив приятелів кілька років поспіль.
1987 року на виставці Зої Навроцької «Волинь: традиція і сучасність» зблиснув Василь Жданкін, а за годину на моє прохання звукорежисер Юрій Вегера уже записував цикл творів Василя для нашої інформаційно-музичної програми «Студія 3» Волинського радіо. Першої в системі Держтелерадіо УРСР, яку ми з Ольгою Куліш та Юрієм Вегерою творили за формулою західних колег: «музика-інформація-музика». Після тріо Мареничів записи Василя Жданкіна, стали ще одним великим відкриттям!
Але ж наші співці не впали з неба. Співець Ор із «Галицько-Волинського літопису», «скальди» Війська Запорізького, співці у творах Лесі Українки, Пантелеймона Куліша, кобзарі і лірники у дослідженні Гната Хоткевича «Музичні інструменти українського народу» відкривають всесвіт української співаної поезії. Це унікальне дослідження з жовтими від часу сторінками, без палітурки під час заходів з нагоди 1000-ліття літописного Володимира мені подарував директор місцевої музичної школи добродій Філоненко.
У травні 1987 року колега Олег Покальчук запрошує на перший вечір української авторської пісні до Київського молодіжного театру і на моє прохання плеяда співців виходить на сцену Луцького міського будинку культури під час заключного гала-концерту першого західноукраїнського фестивалю музики молодої генерації «Рок-культура 88».
Едуард Драч, Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Олександр Смик, Олег Покальчук революціонізують свідомість. Співана поезія стає частиною нової української міської культури, «життєвий простір» якої доповнюють голоси Вячеслава Хурсенка (перемога у номінації «популярна музика»), Леоніда Репети (перемога у номінації «рок-музика»).
У творах СПІВЦІВ збереглося багато чого із давнього способу розуміння музики: єдність поезії і співу, єдність слухача і виконавця, єдність музики і часу, але неймовірний успіх соціокритичних творів Андрія Панчишина допоміг усвідомити духовні записи молодіжної аудиторії і розвивати успіх, не чекати «Червоної рути». На підмогу прийшли Олексій Левченко, Ігор Криса, Олександр Смик і Олександр Ткачик з групою «Незаймана земля», молодіжний центр «Волинь» обкому комсомолу, що був створений за сприяння Юрія Ройка… Вони допомагали готувати перший всеукраїнський фестиваль авторської пісні і співаної поезії. З допомогою обласної молодіжної газети розгортаю пошукову роботу, пишу сценарій на підставі дослідження Гната Хоткевича, обмірковую режисуру і беру у свої руки ведення фестивалю.
Олег Покальчук додає почину магії: запропонована ним назва «Оберіг» не викликає жодних заперечень.
«Оберіг 89» починаємо позивними «Студії 3» Перший концерт у кіноконцертному залі «Москва» звукорежисери Юрій Вегера та Микола Главацький записують на плівку з допомогою громіздких студійних МЕЗів.
Василь Жданкін виходить на сцену босоніж, ніби з глибин тисячолітньої епічної пісенної традиції, але Володимир Давидов повертає нас до реальності: «Товариш генеральний секретар, ви не турбуйтеся і спіть спокійно. Хай вас не переслідує кошмар, що Україна коли-небудь стане вільна».
Андрій Панчишин висміює запопадливий партійно-господарський актив Львова у пісні «Візит». «Диктатори, диктатори, диктатори…» таврує тоталітаризм студент Львівської консерваторії Тарас Чубай з допомогою поетичних текстів свого батька Григорія Чубая, а Олег Покальчук застерігає: «Обережно: іде провокатор»…
«Тайняки» із записниками не втигали конспектувати тексти співців на заключному концерті, отож, «комсомольську ініціативу» негайно «заслухали» товариші із «контори глибокого буріння». На щастя, плівки не розмагнітили, повернули на Волинське радіо і ми маємо щастя слухати у наших наступних програмах «Студії 3» твори Миколи Тимчака, Зої Слободян, Едуарда Драча, поезію «розстріляного відродження» від Марійки Бурмаки: я запропонував віддати головний приз для наймолодшої учасниці фестивалю студентки із Харкова Марійки Бурмаки, а Олег Покальчук із задоволенням виконав цю місію.
«Оберіг 90» звеличує дух українського рісорджіменто, яке бринить голосами Олександра Смика, Олеся Дяка, Сергія Мороза, Івана Козаченка, Левка Бондара, Станіслава Щербатих, Володимира Кіндратишина, Сергія Шишкіна ...
Фестиваль записує на три камери «петееска» Українського телебачення, але наважується показати лише тридцятихвилинний репортаж. «Прощальна» від «тріо «Приспів» (Володимир Кіндратишин, Левко Бондар, Станіслав Щербатих) детронізує компартію. Щоправда Левко Бондар виявляє «лояльність»: «Будуйте свої комунізми, хоч 43 тисячі літ. Та дайте мені хоч кімнатку - я хочу продовжити рід». Тема Голодомору і Чорнобильської катастрофи у творах Сергія Мороза «Дим» і «Матерям ЗЗ року». Вишуканий музичний мінімалізм пропонує Андрій Панчишин у дуеті «Альтер его» з гітаристом Олегом Яремою. І справжня перлина від Сергія Шишкіна - його «Колисанка»…
Перед початком і після завершення фестивалю співана поезія з Луцька на «Промені» . Пісенний парад «Чудова п’ятірка» у ранковому ефірі Емми Бабчук: серед 25 пропозицій слухачі врешті-решт обирають поетичне послання «До українців» у виконанні Теодора Кукурудзи і переможців ми запрошуємо на «Різдвяні зустрічі» до Луцька…
Володимир Мазур організовує серію концертів співців на запрошення Підляського відділення Обєднання українців у Польщі і твори українських виконавців допомагають кандидатам на радних під час виборів до органів місцевого самоврядування. «Українське відродження» набирає обертів і Євген Рижик підтримує мою ініціативу «Музичних діалогів над Бугом».
Готуємо звернення до Міністра культури України Лариси Хоролець з проханням про фінансову підтримку нашої ініціативи. За тиждень до мистецького десанту молодіжний центр «Контакт» отримує 15 тисяч карбованців на транспортні витрати, але водії «Ікарусів» відмовляються рухатися до кордону у Ягодині без міліцейського супроводу: тут чекають своєї черги сотні автомобілів. Що не день то новий клопіт: заколот «гекачепістів» за тиждень до подорожі не залишає нам шансів. Наші польські партнери зупиняють підготовку до фестивалю української культури, але ніхто і ніщо не може зупинити наш натиск.
Через тиждень після проголошення незалежності України українська співана поезія (дует «АС», тріо Мареничів), рок музика (Леонід Репета і гурт «Незаймана земля»), популярна музика (Вячеслав Хурсенко, Володимир Жилінський, гурт «Світязь») беруть участь у першій зарубіжній культурній маніфестації - «Музичних діалогах над Бугом» (м.Мельник, Польща 29-31 серпня 1991 року). Олександр Гаркавий на летовищі у Монреалі бачив репортажі про заколот гекачепістів, але повертається із фестивалю української культури у Даффині в Україну, щоб взяти участь у нашій подорожі. В організації акції мені допомагають Володимир Мазур (технічний директор), Віктор Давидюк (науковий керівник), Підляське відділення ОУП, Війт гміни Мельник Евгеніуш Віховскі, голова облвиконкому Володимир Блаженчук…
«Оберіг 92» записують колеги із новоствореного Волинського телебачення. Твір Андрія Панчишина «Гуд бай, Раша» стає музичним маніфестом українського рісорджіменто. Три покоління співців вітають старійшину – Анатолія Горчинського, його «Червона троянда» і «Троянди на пероні» у незабутньому мінірециталі. Актор і режисер Володимир Смотритель перемагає у змаганні співців… Переведені «у цифру» записи протягом 20 років присутні в інформаційно-музичному циклі «Такти і факти», у випусках інформаційно-музичної програми «Студія 3» на «Радіо Луцьк ФМ», де раз-по-раз звучать голоси Андрія Панчишина, Олеся Дяка, Юрія Токаря, Лідії Гольонко, Івана Козаченка з робітні звукорежисера Юрія Кириловського…
І Олексій Левченко не полишає співців напризволяще. Із Театрального майдану (1991) він переміщає фестиваль до ресторану готелю «Лучеськ» (1994) , врешті-решт Волинське телебачення записує для фондів серію організованих Олексієм вечорів авторської пісні та співаної поезії у його новому готельному комплексі «Фрески у «Залєскі»…
З «легкої руки» волинян фестивальний рух іде в регіони і стає потужною тенденцією національно-культурного відродження. Але ми втрачаємо Івана Козаченка, Анатолія Горчинського, Станіслава Щербатих, Володимира Шинкарука…
Рішення ЮНЕСКО про відзначення Всесвітнього дня поезії надихає на продовження фестивальної серії. Із бажання поєднати зусилля двох осередків постають «Обереги 2000»: у Волинському театрі Ляльок образ короля Данила оживає у думі Едуарда Драча, Андрій Панчишин славить Валерія Маренича, «який навчив його співати», а міні рецитал Марійки Бурмаки засвідчує: 1989 року ми не помилилися у виборі, перед нами - «перша леді» української співаної поезії.
І вже наступного року «Обереги 2001»… «У Данила короля є похресниця-земля…» Премєра пісні «Волинь» відбулася під час авторського концерту «Червоне. Чорне. Біле» Олександра Смика та Юрія Поліщука у Волинському державному університеті. Того року в облдержадміністрації вдруге підтримали мою ініціативу і в літописному Володимирі ми відзначали на державному рівні 800-ліття від народження короля Данила. Олександр Смик виношував задум пісенної опери… Едуард Драч і співці з «Кобзарської громади» (м.Київ) повертають співану поезію у лоно тисячолітньої пісенної традиції, а унікальний голос і репертуар Михайла (Дмитра) Тодорюка (м.Чернівці) приносять йому перемогу у номінаціях «співана поезія» та «акустична музика».
Відроджений «Оберіг 2017 року» розпочинає співець Юрій Поліщук і його неофіційний гімн Волині на текст Олександра Смика: «У Данила короля є похресниця-земля…». Незабутні «старі зірки» і співці «нової хвилі» зустрічаються на сцені Палацу культури міста Луцька 4-6 листопада. Вражаючі міні рецитали легендарного Василя Жданкіна і гурту Тараса Компаніченка «Хорея козацька»: нетлінний дух свободи з глибини тисячолітньої традиції знаходить своє продовження у потужному драйві «окопної правди» творів Зиновія Медюха, що народилися у війні з російськими окупантами на Сході України. Сергій Мороз та Ігор Якубовський, дует «Простір музики» з академічним камерним оркестром обласної філармонії «Кантабіле» відкривають нову якість фестивалю. Водночас шляхетні кияни вшановують автора і виконавця , композитора, лауреата «Оберегу» і «Червоної рути» Сергія Шишкіна з нагоди сорокаліття його бурхливої творчої діяльності у пишному гроні співців у Палаці культури «Україна»!
Усі народи, котрі переживали героїчні моменти своєї історії мали своїх бардів, котрі глибше розуміли природу речей і віддзеркалювали настрої спільноти. Українці не виняток. Від «революції на граніті» до подій на Майдані і війни з окупантами на Сході наші співці продовжують творити унікальний літопис українських визвольних змагань, як у ті «перші часи козацького лицарства, коли бандура була невипадковою річчю у воїна» (П.Куліш)
Василь Ворон
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Позбавитися прислужників імперії:
приклад Євгена Чикаленка для національного пробудження українців сьогодні
https://www.umoloda.kiev.ua/number/3471/164/134453/
19.06.2019
Юрій ГНАТКЕВИЧ
Рівно 90 років тому в чеському місті Подєбради у 67-річному віці помер Євген Харлампійович Чикаленко. Сталося це 20 червня 1929-го. Життєвий подвиг достойника замовчувався у комуністичні часи. Ще б пак! Адже Євген Чикаленко присвятив своє життя ідеї самостійності України і національного відродження.
Він з’явився на світ через десять місяців після смерті славного Кобзаря, народившись у тодішній Херсонській губернії в сім’ї багатого українського поміщика. Євгена Чикаленка та Тараса Шевченка об’єднує не тільки закінчення їхніх прізвищ на -енко. Вони обидва стали рятівниками української нації.
Видавав україномовну газету і словники
У всі віки кожна нація відрізнялася від іншої насамперед власною самобутньою мовою. Самодержавний російський режим спеціальними указами (а їх було упродовж 300 років понад сто) забороняв українську мову в публічній сфері, в освіті, книговиданні, сценічній діяльності, богослужінні. Російський царизм нищив світочів української культури. Він замордував Тараса Шевченка. Але своїм талантом, стражданнями та геніальною творчістю Шевченко зупинив зведення російським царизмом українства до рангу малоросів. У своєму наказі царський міністр Валуєв писав: «Никакого отдельного украинского языка не было, нет и быть не может, а есть некультурное сельское наречие...» Тарас Шевченко довів, що є окрема українська мова, а отже, існує окрема українська нація.
У часи життя Євгена Чикаленка, сто років тому, українська мова все ще вважалася «мужицькою». Більшість освічених людей в Україні її цуралася — спілкувалися «язиком». Українці масово ставали великоросами. Багато з них міняли свої прізвища. Читаємо «За двома зайцями» Михайла Старицького: Голохвості ставали Голохвастовими. Сірко вже був Сірков, а Розумний — Разумков. Складно повірити, але майбутній голова Центральної Ради Михайло Грушевський і Головний отаман військ УНР Симон Петлюра та Гетьман України Павло Скоропадський у спілкуванні з оточенням та в сім’ї були, як тепер заведено говорити, рускоязичними.
Євген Чикаленко був не з таких. Ще з ранньої молодості він пройнявся розумінням збереження української нації. Він скрізь і всюди користувався лише «мужицькою» мовою. Усе своє життя присвятив лише одній справі — національному відродженню українців. У своїх виступах і статтях говорив про «національне пробудження». Для цієї справи витрачав чималі кошти (а Чикаленко був дуже успішним землевласником завдяки застосуванню найсучасніших на ті часи технологій).
Патріот Євген Чикаленко казав, що проблема української нації полягає в тому, що вона «недоформована». Усвідомлюючи, що будь-яка нація, її ідентичність формуються насамперед окремішньою мовою, свої кошти він витрачав на підтримку і поширення української мови. Зокрема, профінансував видання низки словників. За його гроші вийшов донині знаменитий словник Бориса Грінченка. Він писав для селян книжки про те, як слід господарювати на землі, і роками чекав дозволу царської цензури на друкування їх українською мовою.
Саме Євген Чикаленко заснував і протягом восьми років за власний кошт видавав єдину в російській імперії щоденну українськомовну газету «Рада», навколо якої гуртувалося і виховувалося все українське. Видання стало підґрунтям Центральної Ради і Української Революції 1917—1921 років, 100-річчя якої тепер відзначається.
Ще Євген Чикаленко заснував фонд підтримки українських письменників. Він фінансував творчість М. Коцюбинського, І. Франка та інших українських світочів. Також фінансово підтримував українські навчальні заклади.
П’ята колона
На жаль, меценатство сьогодні в Україні не в моді. На часі більшою мірою все те, що пахне прибутками. І казнокрадство та розкрадання державного бюджету. Сьогоднішні товстосуми і грошові мішки люблять ховати гроші в офшорах. Євген Чикаленко був іншої породи. Він не крав у держави і в людей, а навпаки — великі статки віддавав своїй нації, розвиваючи і пропагуючи її культуру.
Сучасні олігархи донедавна витрачалися здебільшого на підтримку культури іншої держави. Флагманами були телеканали «Інтер» та «Україна». Останні роки, за президентства Петра Порошенка, ситуація трохи змінилася. Допоміг Майдан — і Верховна Рада проголосувала квоти для української мови. Телебачення почало бути схожим на українське. Проте з обранням Володимира Зеленського знову відчувається відкат. Багато прислужників Росії чекає, коли нова влада почне скасовувати норми нового мовного закону та згаданих квот, на це не раз уже натякали.
Ті політичні сили в Україні, які усвідомлюють історичну відповідальність за збереження української нації і її мови, не можуть не бачити, що політика нового панівного класу в Україні збігається з політикою і практикою російського царизму та російського шовіністичного більшовизму, який наприкінці тридцятих років фізично і морально знищив весь цвіт української національної інтелігенції. Практика путінської Росії щодо «защиты русскоязычного населения» має ту ж саму мету, яку мають наші товстосуми й олігархи, — не допустити українського національного відродження. Казнокрадам і корупціонерам легко ловити золоту рибку в національно каламутній воді, тому вони будуть чинити впертий опір українському національному відродженню.
Якби Євген Чикаленко жив сьогодні, він, напевне, сказав би, що головна проблема української нації полягає в тому, що, Україна — як створена українцями держава — вирвалася з пазурів російської імперії і вийшла з неї, але російська імперія не вийшла з України. Вона залишила в ній свою мову, церкву з цілою армією заляканих, задурених і куплених Московським патріархатом та відданих ідеї «русского міра» попів.
Російська імперія залишила в самостійній Україні потужну резидентуру, яка вже протягом майже тридцяти років розхитує Україну зсередини, розшматовує її та розсварює українців. Провідна роль тут відводиться п’ятій колоні Москви. Погляньмо лишень на список першої десятки «Опозиційної платформи». Там оголосили про твердий намір розвернути Україну в бік Росії і скасувати Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Цей закон налякав їх, бо він нарешті відкриває шлях поверненню українців до своїх національних витоків, до національної мови і культури. Закон спрямовує Україну до національної держави європейського зразка. Саме тому в Москві та в її київській платформі «За Життя» так пильнують за поведінкою молодого українського президента, чекаючи, куди ж він поверне в національному питанні: чи підтримає «русскій мiр» Путіна і московського патріарха Кирила, а чи не гальмуватиме розпочате президентом Петром Порошенком національне відродження українців?
Молоде-зелене
Володимир Зеленський і його молода та ще політично «зелена» команда не мають зеленого поняття щодо змісту і гостроти національного питання в сучасній Україні. Новий президент має підтримати ту частину українських політичних діячів, яка хоче збудувати справді українську, справді європейську і справді соборну Україну.
Українська мова як єдина, як спільна для всіх сущих в Україні державна мова не розшиває Україну, як про це брешуть перевертні, а зшиває та об’єднує її. За роки Незалежності вона вже її зшила і вже об’єднала, бо в Україні немає людини, яка б не володіла нею пасивно, тобто не розуміла під час читання чи слухання різних текстів. Мільйони українців спілкуються російською не через погане володіння українською мовою, а за колоніальною звичкою та інерцією. Так, мовляв, «прівиклі».
Те, як скоро всі українці перестануть соромитися і цуратися своєї мови, залежатиме від поведінки влади і її перших осіб, зокрема від президента. Якщо він сам повсюди, включно з його рідним Кривим Рогом, користуватиметься лише державною мовою, земляки гаранта згадають, що вони таки українці. Якщо президент закличе українців не цуратися своєї мови, а любити і вдосконалювати її, він тим самим закладе інвестицію у вічність. Йому нелегко даються публічні виступи державною мовою. Але це швидко минеться завдяки практиці. Навчилися ж доброї української мови
Ю. Тимошенко, А. Кінах, В. Янукович, Л. Кучма та інші відомі «східняки».
У своєму програмному виступі у Верховній Раді у 1994-му вперше обраний президент Леонід Кучма зачитав втиснуті нині втiкачем з України Дмитром Табачником у текст його промови такі слова: «Незабаром я маю намір внести пропозицію про запровадження в Україні російської мови як другої державної». Після цих слів один із народних депутатів голосно вигукнув: «Ганьба!!» Тоді керівництво «Просвіти» за ініціативою її голови Павла Мовчана добилося зустрічі з президентом. На ній ми просвітили Леоніда Кучму, пояснивши йому, як і задля чого Росія віками нищила в Україні українську мову і насаджувала тут свій «язик». Ми пояснили президентові, що якщо «русский язык» стане в Україні вторым государственным», то через рік він стане не «вторым», а «первым», а через два роки він уже буде фактично «единственным государственным», а наша українська мова стане наймичкою у власній хаті, а Леонід Кучма буде президентом однієї з московських губерній.
Леонід Данилович погодився з нами і навіть розповів, як на його очах витіснялося з Дніпропетровська все українське. Пообіцяв більше дурниць не говорити і навіть сказав, що заважати просвітянам не буде, а буде за можливостi нам допомагати нагадувати українцям, що вони українці, а не хохли й малороси. Пізніше за поданням «Просвіти» Кучма підписав Указ про запровадження в Україні Дня української писемності та мови. А ще пізніше написав книгу «Україна — не Росія».
Любити Україну до глибини кишені
Володимир Винниченко якось писав у своєму листі до Євгена Чикаленка: «Настане час, Євгене Харлампійовичу, коли будуть шукати місце, де Вам пам’ятник поставити». Нині з огляду на розпочате національне відродження й оголошену війну казнокрадству та корупції і час настав, і місця для пам’ятника меценатові вистачає. На недавно проведеній у заступника Київського міського голови, секретаря Київради Володимира Прокопіва нараді дана вказівка відповідним службам підготувати після консультацій зi спеціалістами проект рішення Київради.Представники Просвітницького Центру імені Євгена Чикаленка запропонували три варіанти розташування пам’ятника: 1) наприкінці виходу із Золотоворітського скверу навпроти буд. №6 на Ярославовім Валу, де меценат упродовж восьми років видавав газету «Рада»; 2) поруч iз пам’ятником Михайлові Грушевському біля будинку Центральної Ради, яку першим скликав Євген Чикаленко і початок роботи якої він спонсорував; 3) на початку алеї, що на перетині вулиць Антоновича і Льва Толстого.
Представники просвітницького центру висловили надію, що настане час, коли їм вдасться перейменувати вулицю Льва Толстого на вулицю Чикаленка, оскільки в Москві Толстой «має» одну скромну вуличку на місці його колишнього помістя, а в Києві він має аж шість топонімів: площу, станцію метро, вулицю в центрі Києва та дві і провулок на Лівому березі. На пам’ятнику Чикаленку будуть викарбувані його слова: «Легко любити Україну до глибини душі. А ви спробуйте любити її до глибини кишені».