Новини одним рядком:
16 травня – концерт кобзаря, барда з Івано-Франківщини Віктора Пашника, Київська кіностудія ім. О.Довженка
21 травня – концерт Тараса Житинського у львівському військовому госпіталі
22 травня – 70 років з дня народження поета-пісняра Юрія Рибчинського
22 травня – день перепоховання тіла Тараса Шевченка у Каневі (1861), та поховання Володимира Івасюка у Львові (1979)
23 травня – фестиваль «KOZAK FEST-2015», с. Жовтоолександрівка, П’ятихатського р-ну, Дніпропетровської обл.
31 травня – фестиваль «Обнова-фест», Чернівці, Музей просто неба
4 червня – 65 років з дня народження поета і літературознавця Олександра Гадзінського з Ніжина
Юрій Рибчинський
Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минучих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова —
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози Заповіту.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Чернівці – «Обнова-фест»
ОБНОВА-ФЕСТ – ВІЗИТІВКА ЧЕРНІВЦІВ НА ЗЕЛЕНІ СВЯТА
На сьомому молодіжному етнодуховному «Обнова-фесті» молитимуться за мир в Україні, показуватимуть сучасний одяг з національними мотивами, навчатимуть бойових мистецтв і медичної допомоги, їздитимуть на велосипедах та робитимуть етнозачіски.
Ці, а також чимало інших цікавих заходів підготували цьогоріч організатори «Обнова-фесту», який повертається до чернівецького Музею просто неба на Зелені свята, 31 травня. Дійство присвячене пам’яті Героїв, які загинули за Україну, а також 150-літньому ювілею митрополита Андрея Шептицького.
У програмі фестивалю: більше 20 майстер-класів з етнозачіски, аквагриму, писанкарства, виготовлення глиняних виробів, гобелену, випалювання по дереву, в’язання ляльок, розпису й декорування ароматичних іграшок та інші. Учасники свята – представники Товариства Червоного Хреста навчатимуть охочих надавати першу медичну допомогу, а обласна федерація панкратіону та осередок «Бойового Гопака» демонструватимуть мистецтво самозахисту. За доброю традицією обіцяє потішити лицарським виступом і військово-історична дружина «Чорна Галич» зі Львова.
Насиченою буде й програма для діток. Це – і виставка дитячих малюнків «Для Бога я створю найкраще», і дитяча проза, і майстер-класи для наймолодших, і лялькова вистава «Півтори жмені» від чернівецького театру ляльок. Не обійдеться на «Обнова-фесті» й без показу сучасного одягу з національними мотивами, поетичних читань, танців, кінопоказу в млині та інших цікавинок. Долучаться цьогоріч до фестивалю й буковинські велосипедисти, які проїдуть на двоколісних від Соборної площі до Музею просто неба.
Концерт українських виконавців цього разу охопить найрізноманітніші музичні жанри – від співаної поезії, етно-хіп-хопу - до поп- та фольк-року. Географія гуртів - від Харкова до Івано-Франківська. Хедлайнером свята стане популярна ватага з Хмельницького - «Мотор’ролла». А який же «Обнова-фест» без формації «Тіні вогню», фестивальної ватри та спільного виконання Державного гімну України ?!
Хочете побачити більше – завітайте 31 травня до Музею просто неба на «Обнова-фест»!
Додатково:
Вартість благодійного квитка – 40 грн. Для пенсіонерів і дошкільнят – безкоштовно.
Реєстрація для ЗМІ у день фестивалю (з 10:00-12:00).
Повна програма фестивалю: http://www.obnova-fest.cv.ua/uk/2015.html
www.obnova-fest.cv.ua
obnovafest@gmail.com
офіційні групи фестивалю: https://www.facebook.com/groups/obnovafest/
http://vk.com/obnovafest
Київ – сайт http://ukrpohliad.org/life/kobzar-viktor-pashny-k-pro-shhastya-i-radist-na-ukrayins-kij-zemli.html
Кобзар Віктор Пашник про щастя і радість на українській землі
16 травня на кіностудії ім. Олександра Довженка відбувся концерт кобзаря, гітариста, барда з Івано-Франківщини Віктора Пашника.
Свій творчий вечір він розпочав із щирої подяки вчительці з риторики і поетики Антоніні Іванівні Литвин, яка була присутня у залі. «Вона дала дуже багато у мій кобзарський життєвий шлях, вклала максимум тої любові, яку може дати жінка, викладач, людина, небайдужа до долі України і долі молодих кобзарів». Саме Антоніна Іванівна разом із своїм чоловіком, кобзарем, заслуженим артистом України Василем Степановичем Литвином створили єдину в Україні Стрітівську кобзарську школу, де навчався і Віктор Пашник.
Концерт був справді дивовижний. Всі отримали море радості і приємних вражень, хтось зронив сльозу, а хтось повірив у щастя на землі… Спілкування з кобзарем-філософом зачепило найтонші струни душі слухачів різного віку. Протягом усього виступу-сповіді співак майстерно тримав увагу публіки то лірично-романтичними, то козацькими, то філософськими, то революційними, то народними піснями. Він сипав жартами і говорив на злободенні теми, які хвилюють сьогодні українців. Присвячував свої пісні батькам, Україні, сучасним воїнам, майбутній дружині і всьому світові. Віктор Пашник майстерно змінював собі супровід: то брав до рук бандуру, то гітару. Відомі авторські і народні пісні дружньо підспівував увесь зал.
І коли Віктора запитали, чому він обрав саме струнні інструменти, то він відповів: «У нас є вислів «зачепити струни душі». Не клавіші, не клапани, а струни! У музичній школі я вчився грати на трубі, у музичному інтернаті я вчився на акордеоні. І нарешті мені дали у руки бандуру!..»
«Пісня — це душа народу, а значить і моя душа!.. Пригадую, як розповідали мені у Стрітівській школі, що кожен японець повинен знати 300 народних пісень. А скільки народних пісень знає середньостатистичний українець?.. А доробок нашого народу складає близько 1 мільйона пісень! Це ті, які записані етнографами. Це своєрідний рекорд! А скільки ще незаписаних, скільки померло вже?..»
Віктор Пашник несе слухачеві не лише любов до рідної пісні, він пропагує здоровий спосіб життя. З дитинства він мріяв про свободу. І нарешті мрія його збулася: разом з гітарою і бандурою він вільно подорожує автостопом. Побував майже у всіх місцях (і за кордоном також), де був Великий Кобзар Тарас Шевченко.
«Так сталося, що ми одягаємося в чужинські речі. Нам прищеплюють чужу духовність… Тільки мова у нас лишилася і душа українська. Треба відроджувати все рідне, до чого можуть прикластися наші руки молоді, наші серця гарячі», — намагався він достукатися до серця кожного.
Віктора хвилюють події, які сьогодні відбуваються в Україні, він вболіває за її майбутнє. Мріє про квітучу Україну, де буде стільки фруктових дерев, що «черешню можна буде їсти безкоштовно». Його пісні, часом, не просто правдиві, а навіть радикальні… Він висловив сподівання, що війна на Донбасі незабаром закінчиться, і наші воїни повернуться додому живими, і будуть посміхатися їм діти, і будуть вони господарями на своїй землі.
Віктор Пашник сподівається, що буде написана національна доктрина на років 300-500, для того, щоб підняти нашу країну, щоб при владі були українці, щоб телебачення було українське, щоб ми не жили за чужинськими сценаріями… «Любіть життя, яке воно вже є, але будьте пильними! Нам треба зберегти нашу духовність для нащадків!» — радив бард.
«Дорослі — це теж діти, тільки старші за віком. І кожен з нас любить свою Батьківщину. А що для нас є Україна? Це — наша земля, наші пісні, звичаї дідівські, могили наших предків, а також ми самі, ті, від кого залежить майбутнє цієї землі, майбутнє дітей. Для мене Україна — це радість і багатство. Бо маючи таку землю, ми повинні бути однією із найбагатших націй на планеті. Рідна земля не тільки годує, вона може тебе і захистити. Ти можеш з того, що росте на землі, побудувати будинок, — розмірковував Пашник. — Я добре знаю на практиці, що таке земля. Цього року я вперше саджаю сам город. Якщо хтось думає, що я загорів на морі, то він помиляється. Я загорів на землі своїй, рідній. У мене є дуже радісна новина, як для людини, яка любить землю, як для людини, яка шанує своїх предків. Цього року я нарешті викупив землю, яка належала моєму прапрадіду, який не повернувся з першої світової війни».
Кобзар побував у багатьох країнах світу. «Я мав можливість жити за кордоном. І моя музика, і бандура там би була доречна. Але я давно вирішив, що моє місце в Україні, мій шлях тут, і полегшувати його закордонами я не буду, — розповідав кобзар. — Зараз я вдома, на Івано-Франківщині організовую еко-хутір. Я хочу своє поселення запустити в іншому напрямку. Хочу покликати волонтерів, щоб почистити річку, ліс. Хочу до себе у колектив взяти людей, які знаються на музиці, глині, будівництві і народних ремеслах.» Мріючи про еко-поселення, бард написав пісню, як сам говорить «з дещо короткою назвою» — «Я щастя збудую будь-де на землі, аби тільки, сонце, з тобою».
«Ми — гості на цій Землі. Для чого ми на родилися у цей світ? Я думаю, що тільки для радості», — підсумував Віктор Пашник.
Лариса ГРОМАДСЬКА
Чернівці – сайт В.Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Меморіальний музей Володимира Івасюка відкрив свої двері на «Ніч у музеї»
18 травня Меморіальний музей Володимира Івасюка вперше започаткував захід «Ніч у музеї». Ця акція проводилася, аби розкрити потенціал сучасних музеїв і долучити молодь до них. Директор музею привітав працівників з Міжнародним днем музеїв і запросив до слова наукових співробітників — Олену Горобієвську та Олену Логінову.
Прозвучали інструментальний твір «Мелодія» Володимира Івасюка, а також власний твір Павла Марковського — переможця обласного конкурсу «Мандрівний музика» серед юних композиторів 2009 року у номінації «Інструментальна музика» у його ж виконанні. На екрані телевізора демонструвалися документальні архівні зйомки, де можна було побачити Володимира Івасюка.
Пісня «Червона рута» цього року буде святкувати 45-у річницю. Вперше вона прозвучала 13 вересня 1970 року з Театральної площі у Чернівцях, у прямому ефірі, у передачі «Камертон доброго настрою». Початок Всесоюзного тріумфу почався з «Пісні року–71». Запис передачі відбувався 22 грудня 1971 року, а транслювався по телебаченню 1 січня 1972 року. Сьогодні «Червона рута» є мистецьким гімном України. Її філософський зміст і чуттєвість не змінилися, але кожен виконавець виконує по-своєму артистично та натхненно. У відвідувачів була чудова нагода почути цю пісню різними стилями. Розпочала музичну естафету наймолодша учасниця, шестирічна Софійка Василів, вихованка народного художнього колективу вокального гуртка «Шарм» центру естетичного виховання «Юність Буковини» (керівник Людмила Кірнадз). Зворушливе і емоційне виконання славнозвісної пісні студентського вокального ансамблю БДМУ (керівник Володимир Снайдер) порадувало усіх глядачів. Присутні підтримували кожного учасника музичної естафети, співаючи разом із артистами. Талановитий акордеоніст, студент III курсу училища мистецтв Поклітар Маріус (клас викладача Кравчука Петра Павловича), гітарист Голяндін Сергій та Деменчук Наталія — солісти народного вокально-інструментального ансамблю «Карпати» (керівник заслужений діяч мистецтв України Віктор Рурак) по-своєму емоційно виконали мистецький гімн українців. А володарка колоратурного сопрано солістка Чернівецької обласної філармонії Олена Урсуляк завершила міні-концерт однієї пісні.
Музей музичний — і щороку гостями літературно-мистецької вітальні бувають молоді творчі особистості. Зустріч із молодим буковинським виконавцем етно хіп-хопу Михайлом Скрипцем, буковинцем, який себе називає «БУК» («Будь Українцем») була вдалою і цікавою.
За освітою Михайло є географом, навчався у ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
У своїх композиціях Михайло використовує фрагменти пісень Володимира Івасюка «Колиска вітру» та «Тільки раз цвіте любов». Видатний український композитор Володимир Івасюк зазвучав по-новому в сучасному стилі світової музики напрямку хіп-хоп. Авторам найцікавих запитань під час жвавої розмови було подаровано дебютні альбоми «Боротися» з дарчим підписом. Прозвучали пісні «Героям слава», «Кожна людина», «Боротися». А пісня «Війна» у виконанні Михайла Скрипця і Олександри Яремович схвилювала усіх присутніх. Заслужений діяч мистецтв України, композитор Віктор Рурак відзначив громадянську позицію молодого репера.
Присутнім була запропонована вікторина про життєвий і творчий шлях родини Івасюків, яка сподобалася усім. Переможці — Любов Ткач, Юлія Жук, Юрій Якимчук отримали цінні подарунки — дипломи, запрошення на безкоштовну екскурсію та цікаві книги.
Гості музею змогли переглянути музичні фільми «Червона рута» (1971 р.), «Пісня завжди з нами» (1975 р.) та документальний «Пісні серця. Червона рута» (2004 р.)
Директор музею Мирослав Лазарук був нагороджений під час заходу грамотою управління культури Чернівецької ОДА, яку вручила представник управління Вікторія Григорійчук. У Міжнародний день музеїв фонди поповнилися подарунками — комплектом мистецьких альбомів від директора музею архітектури і побуту О. Кучуряна, каталоги «Арт-Акту» (першої і другої Всеукраїнської триєнале абстрактного мистецтва) художника С. Вірсти і Ю. Якимчука.
Не обійшлося і без сюрпризів. Останнім поважним відвідувачем «Ночі у музеї», майже опівночі, був міський голова міста Олексій Павлович Каспрук.
«Ніч у музеї», ініціатором якої став Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка, пройшла вдало і цікаво. Звучало чимало побажань, що такі заходи потрібні і пізнавальні чернівчанам різних поколінь, які закохані у музику.
Івано-Франківськ – сайт
http://report.if.ua/lyudy/taras-zhytynskyj-ta-frankivski-volontery-vidvidaly-poranenyh-bijciv-u-lvivskomu-vijskovomu-gospitali/
Тарас Житинський та франківські волонтери відвідали поранених бійців у Львівському військовому госпіталі
Субота, 23 Травня 2015
Музикант Тарас Житинський разом із волонтерами ініціативи “Поранені SOS” відвідав пацієнтів Львівського військового госпіталю.
Волонтери передали військовим сувеніри, зроблені власноруч маленькими небайдужими іванофранківцями, смачну домашню випічку та інші дрібниці.
Головним подарунком для військових у госпіталі став міні-концерт барда Тараса Житинського. Він виконував патріотичні пісні, які увійдуть до нового альбому “Історія України у піснях XVII-XX століть”. Репертуар назбирувався роками як в українських “глибинках”, так і серед української діаспори по всьому світу. Це і пісні січових стрільців, і гуцульські, і упівські.
“Поважаю Петра Конашевича-Сагайданого. Думаю, що всі чули про такого. В українській історії це людина, яка не програла жодної битви як на морі, так і на суші. Особливо морські його походи були відомі у 1612 році. Тоді до 100 “чайок” (козацьких човнів) спалили пів-Стамбула”. А взагалі Сагайдачний два рази спалив Москву. Не добив у свій час. Зараз би Москва була якимось районним центром”, – розповів історію воякам Житинський.
Родзинкою стала пісня на слова хлопця, який воює в АТО. Текст Тарас Житинський знайшов в інтернеті і написав музику.
Військові із захопленням слухали унікальні твори і, дякуючи, подарували Житинському листівку зі схожим на нього козаком.
Волонтерка Наталя Сербин зазначила, що для військових важлива не лише матеріальна допомога, а й патріотична пісня значною мірою піднімає дух.
“Після року війни військовим, які повертаються з фронту, а особливо пораненим, потрібна людська щира турбота, а не тільки гроші. Вдячність, повага, розуміння і пісня від тих, хто вміє її виконувати щиро, як робить це Тарас Житинський”, – зауважила волонтерка.
Із сайту www.pisni.org.ua/ взяв вірші пісень Тараса Житинського. Упорядник
Гей літа орел
Слова: Тарас Шевченко Музика:
Виконує: Тарас Житинський (альбом "Пісні козаків")
Ой літа орел, літа сизий
Попід небесами
Гуля Максим, гуля батько |
Степами-лісами. | (2)
Нема в нього ні оселі,
Ні саду, ні ставу...
Степ і море; скрізь битий шлях, |
Скрізь золото й слава. | (2)
Отакий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
І воює, і гарцює |
З усієї сили. | (2)
Шануйтеся вражії ляхи,
Скажені собаки
Йде Залізняк Чорним шляхом, |
За ним гайдамаки. | (2)
Любо братці, любо
Українська народна пісня
Виконують: Тарас Житинський (альбом "Пісні козаків")
Любов Камінська
Як батько заграє, ворог враз ридає
То є іти до кого молодому козаку
Червоні ліворуч, білії праворуч
А я піду до Батька на гражданськую війну
Любо, братці, любо, любо, братці, жить
З нашим отаманом не приходиться тужить
Із-за валки лунко, лунко в береги
Вдарили одразу короткі батоги
Батько нахилився, коня у кар'єр
Висікти сволоту, - цівку плечем впер
А першая куля, а першая куля
Порснула по мені, та й спасли ремні
А другая куля, а другая куля
Ранила коня ще засвітла дня
Любо, братці, любо, любо, братці, жить
З нашим отаманом не приходиться тужить
А третяя куля, а третяя куля
Цілила в мене, - мого коня мине
Як терпець урвався, то не налякать
Тільки дотягнуться, а на смерть начхать
Най-най, на-на-на-най-най, най-най-най-на...
на... ра-да-да-да-да-да, дай-дай-дай-да.
Не сумуйте, Батьку, нічого пенять
Ті, хто виноваті, - вже навіки сплять
А що не владнали, та не домайстрували
Буде того зілля нашим дітям дорубать
Любо, братці, любо, любо, братці, жить
З нашим отаманом не приходиться тужить
Годі на сьогодні, браття, храбрувать
Коні потомились, хлопці хочуть спать
Нічого не шкода, ні врага-ірода
Шкода тільки волі та й буланого коня
Любо, братці, любо, любо, братці, жить
З нашим отаманом не приходиться тужить
Любо, братці, любо, любо, братці, жить
З нашим отаманом не приходиться тужить
Най-най, на-на-на-най-най, най-най-най-на...
на... ра-да-да-да-да... дай-дай-дай-да.
Най-най, на-на-на-най-най, най-най-най-на...
да... да-ра-да-да... дай-дай-дай-да.
да... ра-да-да-да-да... дай-дай-дай-да.
Луцьк – сайт http://volyn.tabloyid.com/art/u-lucku-zgaduvaly-poeta-kostya-shyshka
У Луцьку згадували поета Костя Шишка
«Ми ж не підпільна організація. Ми – нація! Ми – все ж таки нація!» – це слова культового майстра слова Костя Шишка.
Цього року – 75-та річниця від дня його народження. 22 травня з цієї нагоди у Палаці культури Луцька відбувся вечір-спомин Костя Шишка.
Кость Шишко – яскравий представник луцької «андеґраундної» інтеліґенції. У радянські часи він був ворогом влади, а тому й не мав роботи. Саме у (тоді ще) Будинку культури Шишка прихистили – під сценою була його творча майстерня.
Вшанувати луцького поета та художника прийшло декілька десятків людей: переважно це ті, хто знали Шишка особисто.
Волинський поет та бард Сергій Шишкін розпочав вечір піснею «Одинак». Композиція – символічна, з огляду на те, що Кость Шишко не мав ні дружини, ні дітей, ні родини.
Під час вечора не раз зауважували, що їм не подобається пам’ятник Шишку на вулиці Лесі Українки. Мовляв, образ у ньому є, а душі – немає. До речі, постамент розміщений там, де Шишко полюбляв кавувати – у популярному в радянські часи кафе «Лакомка». Там регулярно збиралися інтелігенти міста.
На вечорі-спомині люди цитували Шишка, ділитися своїми спогадами про нього. А ще – слухали самого Костя Шишка. Зберігся шматок архівного відео.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Ранок
Чекаю кожний день на ранок –
нове щось, може, принесе…
Але з брехливого екрана
белькоче знов новий Мойсей.
О, скільки нині тих Мойсеїв,
травневих начебто жуків,
а над країною всією –
майбутніх хмари хробаків.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вже світ палає спозарана
і душу спалює мою.
Отож щодня чекаю ранок
і кожен раз його боюсь.
Засохло дерево
Засохло дерево. Мовчить…
Ще вчора радувало око,
як вітер вдень і уночі
гойдав його зелений локон.
На розчепірених гілках
тепер гуляє тиша мовби.
В штанцях червоних дятел-птах
клює уже завмерлий стовбур.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отож коли засохну я,
мене вінчатимуть дві дати.
І хочеться, у тих краях
щоб не довбали серце дятли.
Стержень
В мире всё объято дрожью –
облака и одуванчик,
чуть подуло, капнул дождик –
у природы сон обманчив.
Где же тот могучий стержень,
глазу явно незаметный,
что устойчиво всё держит
при дрожанье повсеместном?
Стержень этот – под ногами,
божьей он землёй зовётся.
Жизнь черпаем мы веками
из неё, как из колодца.
Харків – сайт http://m.allkharkov.ua/venues/show/evening/
Вечер памяти Булата Окуджавы
29 мая состоится уникальный концерт памяти великого барда Булата Окуджавы. В честь данного события в Харьков приезжает киевский ансамбль «Бард Band «Киев».
Состав ансамбля «Бард Band «Киев», состоящий из великолепных артистов, музыкантов и исполнителей, представит слушателям любимые всеми песни Булата Шалвовича в оригинальной музыкальной и голосовой аранжировке. Это песни из кинофильмов: "Покровские ворота", "Белорусский вокзал", «Белое солнце пустыни», "Ключ без права передачи", «Приключения Буратино» и др., спектаклей, пластинок и архивных записей.
В концерте использованы различные музыкальные инструменты: гитары, клавиши, саксофон, аккордеон, барабан, дудук, губная гармошка, маракасы и тамбурин. Но главное в этом составе – это созвучие голосов и сочетание личностей:
• Серафима Горелова – прекрасный голос, тонкое понимание стихов, артистизм;
• Александр Кропельницкий – блестящий исполнитель, оптимист по характеру и манере исполнения;
• Андрей Басенко – человек-оркестр, аранжировщик, удивительно приятный как на сцене так и в жизни.
Они все очень разные, но обладают мощной положительной энергетикой, которой так не хватает сегодняшнему зрителю.
Большинство песен аранжированы так, что зрители смогут присоединиться к артистам и петь вместе с ними. ПОДАРОК каждому зрителю – буклет с песнями Булата Окуджавы!
Автор проекта, заслуженный работник культуры Украины, продюсер Семен Рубчинский уверен, что такая современная форма исполнения и подачи песен даст им новую жизнь, а зрителям - силы и веру в лучшее будущее!
Центр культуры Киевского района Харьков, ул. Скрипника, 7
Київ – Юлія Гай
Висоцький надихнув Мірзояна на «Стрелы»
Український музикант Арсен Мірзоян оприлюднив свою нову роботу під назвою «Стрелы». Звучання пісні трохи незвичне і відрізняється від попередніх творів артиста. Саунд-продюсер треку Віталій Телезин не одразу погодився щодо запропонованого аранжування. Але ідея його зацікавила і він ретельно розписав партитури музикантам.
«Мене на таке музичне трактування надихнув проект Володимира Висоцького з ансамблем «Мелодія» в аранжуванні Георгія Гараняна, - ділиться Арсен Мірзоян. - Цей експеримент вважаю вдалим: духова секція підсилила текстову складову твору. Як на мене вийшло цікаво, але судити слухачам».
До речі, вже цього літа Арсен Мірзоян планує відтворити концерт Володимира Висоцького на аранжування Георгія Гараняна. А поки що артист готується до сольного концерту в «Caribbean-Club», який відбудеться 22 травня. На гостей чекає романтичний вечір щирої музики та чоловічої лірики.
"Если б стрелы остались в груди,
Я приму кроме тех, что нацелены в спину.
Я твоя половина луны,
Я всегда буду виден, лишь, наполовину..."
Прослухати: https://soundcloud.com/arsen-mirzoyan/bvxfukgcqfsj Завантажити: http://www.ex.ua/963610320845
Рубрика – “Поетична сторінка”
Ігор Карамнов
КРИК МОЕЙ ДУШИ !
10 мая 2015 г. на очередном вечере
В.Р.Соловьёва на РТР в очередной раз
Обсуждалась история Украины.
Рудольфа сын, отстань от Украины,
она не сгинет от твоих забот,
она сама – бессмертная святыня,
которую навет твой не убьёт!
Святыня – изначальна!
В Украине
вершилось то, о чём ты так поёшь:
Победа, ах, Победа…
Сердце стынет,
когда я вижу обелисков дрожь.
Они дрожат не в мареве полыни,
не от небес святой голубизны,
они дрожат, припоминая ныне
всех тех, кто не вернулся с той войны,
кто шёл в атаку,
но боялся плена:
кто в плен попал, тот значит изменил…
О чём-то каждый думал
сокровенно
и находил в себе
щепотку сил,
чтоб смерти пусть чуть-чуть,
но не бояться…
Пусть не калечит –
лучше пусть убьёт
война, которая – такое бля...во,
что только воевавший и поймёт!
18 мая 2015 г.
Рубрика – “Ювілей”
«У нас нема іншого виходу, крім перемогти»
Сьогодні у Юрія Рибчинського — ювілей
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/u-nas-nema-inshogo-vyhodu-krim-peremogty
Анна Шестак
Газета “День”, 22 травня, 2015
На столі Юрія Євгеновича стоси списаного паперу: Рибчинський, на відміну від Юлія Цезаря, одночасно робить навіть не три, а п’ять, а то й більше справ. Пише пісні (подекуди — не лише тексти, а й музику), поеми, укладає нові збірки, працює над п’єсами, мюзиклами, рок-операми... А в ювілейний день (зізнався) бажатиме лише одного: щоб усе це було втілене у мирний час і якомога швидше настав мир в Україні!
«День» завітав до Рибчинського в гості — у квартиру на Великій Васильківській, що є водночас і кабінетом, і творчою майстернею поета. Наша розмова почалася з розглядання великих чорно-білих фото, схожих на картини, що одразу впадають в око. «Це мама, — показує Юрій Євгенович, — а ось поруч — я в матросці. Схожі? Є ще один портрет — там тато тримає мене, ще меншого, на руках. Дитячих знімків небагато: у той час похід до фотостудії був великою справою, до якої ретельно готувалися. Треба було вибрати час, записатися, вирішити, що найкраще вдягти... Фотоапарати були лише у фотографів. Коли розказую онукам, думають, — фантастика»...
Нині династія Рибчинських продовжується: син, четверо онуків.
«ЗОВСІМ НЕДАВНО ЛЮДИ ЗА 60 ЗДАВАЛИСЯ МЕНІ СТАРИМИ...»
— Пане Юрію, цифра 70 — тішить чи лякає вас?
— Приголомшує. Не відчуваю себе на такий поважний вік, я й досі молодий! І не тому, що соромлюся свого віку чи хочу здаватися молодшим, ні. Я живу серед молоді, співпрацюю з молодими композиторами, не перебуваю у середовищі самих лише моїх ровесників. Часом дивуюся: 70? Мені? Як же швидко плине час! Зовсім недавно люди за 60 здавалися мені старими, бо я був значно молодший і, дивлячись на них, думав: «Це ж іще спробуй доживи!». А ж ось і сам дожив.
— Ви згадали про молодих композиторів — кого і які проекти мали на увазі?
— Чудову Віку Васалатій (яка написала музику до моєї п’єси і виконує головну роль у виставі «Едіт Піаф. Життя в кредит» у Національному театрі ім. І. Франка), а зараз ми з нею завершуємо мюзикл «Мерилін. Crazy in love». Про зоряний шлях Мерилін Монро. Постановка має бути шикарною, у стилі Бродвею, і лишилося тільки втілити цю ідею на великій сцені. Я вже й і з режисером визначився — це буде Алан Бадоєв, молодий, креативний, нестандартно мислячий. У ролі Мерилін із самого початку я бачив Тіну Кароль, передав їй матеріали, але співачка поки мовчить, тож, можливо, доведеться шукати іншу українську Мерилін Монро шляхом телевізійного конкурсу чи відкритого кастингу з усенародним голосуванням: а раптом відкриємо справжній діамант, який тільки й чекає на цей шанс?
Другий проект — у співпраці з композитором Віталієм Волкомором — рок-опера «Паганіні». Там роботи більше (хоча я раніше почав над нею працювати), але, що головне, Паганіні вже маємо! Я розмовляв із нашим легендарним скрипалем-віртуозом Василем Попадюком, він уже дав згоду виконати цю роль. Знаю, що Василеві — скромній і абсолютно незірковій людині — ніяково, коли його називають «українським Паганіні», але від цього вже нікуди не подітися: не він себе так охрестив, а поціновувачі його таланту. До речі, як зізнається Попадюк, він цікавився біографією видатного маестро і виявив, що в них багато спільного. Текст перекладаємо англійською, щоб і Америка, і Канада, й інші країни змогли зрозуміти й оцінити виставу.
— Чула, що спеціально для вашого проекту в Україну привезуть дві скрипки Страдіварі, на яких і гратиме Василь Попадюк...
— ...так, у Паганіні була ціла колекція скрипок Страдіварі й Аматі, проте найулюбленіший інструмент — роботи Гварнері. Цю скрипку називають «вдовою Паганіні», і в рок-опері це, до речі, головна жіноча роль.
— Скрипка?
— Скрипка, що перетворюється на дівчину. Знайти б таку мініатюрну співачку, яка вміститься в футляр!
«РОСІЙСЬКИХ ГАСТРОЛЕРІВ ПОПЕРЕДИЛИ — ЯКЩО ЇХАТИ В УКРАЇНУ, ТО В ДОНЕЦЬК АБО ЛУГАНСЬК»
— Прихильники вашої творчості розраховували на ювілейний творчий вечір, та й ваш син Євген неодноразово казав, що вже час його організувати...
— Я відмовився від цієї думки. Хочу втекти на деякий час: узяти Сашу (дружину) й поїхати в Прагу або Краків. Або в Італію — кудись у стару Європу, і вдвох відсвяткувати. А творчий вечір... Одна справа, коли в країні все гаразд, і зовсім інша — коли війна і ти живеш тим, що навколо відбувається... До того ж, ну який творчий вечір Юрія Рибчинського без Тамари Гвердцителі з «Віват, король, віват!», без Олександра Малініна з «Пілігримами» чи Ігоря Демаріна, який є голосом, обличчям і співтворцем моєї рок-опери «Парфумер»?
— Підтримуєте з ними стосунки?
— Я навіть не знаю, як на це запитання відповісти, щоб їм не зашкодити. Ну, скажу я «так» — і що? Всі ж розуміють, у якій країні ці люди зараз живуть. Я не можу, вірніше, не маю морального права запрошувати когось із російських артистів сюди, бо всі, хто працює в шоу-бізнесі на колишній території СРСР, знають: російських гастролерів попередили — якщо їхати в Україну, то в Донецьк або Луганськ. Або в Крим, котрий для них уже «наш» і котрому, на жаль світить доля віджатої у фінів Карелії чи «врятованого» від Грузії Сухумі... Даси концерт у Києві — емігруй, змінюй професію, що завгодно роби, бо місця на російській естраді, яка тебе годує, більше не буде. Ні ефірів, ні концертів, навіть корпоративів...
Звісно, хотілося б, щоб якомога більше представників російської інтелігенції виступили, взявшись за руки, на підтримку України, бо вони не просто роками — десятиліттями сюди їздили і тут заробляли, багато хто з їхніх естрадників узагалі родом звідси. Бо, зрештою, всі нормальні артисти, які всі нормальні люди, — за мир, а не за війну! А, з другого боку, ну підбурю я цих людей — і що? Це вплине на Путіна? Може, і вплине. Тільки не так, як нам хочеться. Поламають життя артистам у кращому разі, а у гіршому — не дай Бог, відберуть...
«ЗАРАЗ НАСТАВ ЧАС ТАКИХ, ЯК МІЙ СИН»
— Як ви поставилися до того, що син пішов у політику?
— Нормально. Це його вибір, він сам батько вже чотирьох синів, успішна, реалізована людина, яка побачила світ. Євген достатньо молодий, щоб працювати на благо держави, і вже достатньо досвідчений, щоб зрозуміти, у чому те благо. Зараз настав час таких, як мій син. Він не раз доводив, що може втілювати в життя складні цікаві проекти: був і продюсером, і медійником, і видавцем, і письменником, і бізнесменом. Хоч що він брався, у нього все виходило. Якби свого часу віддав перевагу спорту (футболу чи боксу, бо й тим, і тим займався), упевнений, що й там би досягнув вершин, бо якщо він щось робить, то робить по-справжньому. На совість.
Я пишаюся тим, що Євген пройшов до Верховної Ради, і водночас жалію, що не всі такі, як він, туди потрапили. Розумієте, державу — нову, європейського зразка — не здатні побудувати люди, які живуть за радянськими приписами чи за бандитськими поняттями. Перші просто не уявляють іншої державної моделі, крім СРСР, звідки вони вийшли... Та навіть не вийшли, і ніколи не вийдуть. А другі ніяк не збагнуть, що «керувати» — це не тільки «красти». Не можна зняти червону краватку і пов’язати синьо-жовту, й одразу стати патріотом, або сховати золотий ланцюг під вишиванку, і враз почати перейматися долею України.
Я приблизно здогадуюся, про що думав Женя, коли жив у США: «А чому в нас не так? Невже ми настільки гірші, що в нас так бути не може?». Пошук відповідей привів його у політику, і я радий, що він пішов не у комітет, який займається питаннями культури (хоча це було б логічно, бо він тривалий час у шоу-бізнесі працював), а обрав соціальну сферу. Музиканти, актори й режисери, слава Богу, навчилися самі виживати і про себе дбати. А пенсіонери, інваліди, діти, позбавлені батьківського піклування, самі не можуть, їм, як нікому іншому, потрібна увага народних обранців. Узагалі, показник рівня життя в країні — це не кількість і вартість іномарок біля ресторану у центрі міста, а пенсії, виплати непрацездатним, непрацюючим, зарплати працівників, бюджетників... І якщо Євгенові та його однодумцям вдасться хоч щось із місця зрушити, я буду радий. Він знає, для кого будуватиме країну, — по-перше, для своїх дітей. Щоб вони не шукали кращої.
«КИДАЮЧИ ЗЕРНА СЕПАРАТИЗМУ В УКРАЇНСЬКИЙ ЧОРНОЗЕМ, ПУТІН І ЙОГО ПРИБІЧНИКИ СІЮТЬ ЗУБИ ДРАКОНА У СЕБЕ»
— Ви як батько, у якого є син, і дідусь, у якого всі онуки — хлопчики, не можете не перейматися тим, що відбувається на Донеччині й Луганщині...
— ...як громадянин і як українець — у першу чергу. Ви уявляєте, що відбувається? Ми вже звикли до того, що раніше в новинах сприймалося, як щось жахливе! Ледь не кожного дня — «вбито стільки-то, поранено стільки-то». Як «добрий день». Чи як «у Києві дощ, температура стільки-то градусів»... Вікна моєї квартири виходять на велику крамницю іграшок. Я зі свого балкону спостерігаю цілі вистави: одні діти чимдуж біжать у ту крамницю, а батьки їх наздоганяють, інші тягнуть тата чи маму за руку і ридма ридають, ще буває, коли вмовляють, застосовуючи «ну будь ласочка», «я тільки подивлюся»... А потім заходжу в кімнату, вмикаю телевізор, а там репортаж: підірвалися на фугасі солдати, наймолодшому 18... Це теж чиїсь діти, і не так давно вони тягли тата-маму за руку. По іграшки...
— Кажуть, поет — це пророк. Як ви гадаєте, цей жах війни на Сході скоро закінчиться?
— Не беруся прогнозувати. Але ми переможемо, і це не пафос — це логіка. Почитайте історію: Росія не виграла жодної війни, де брала участь як загарбник! Коли нападали на неї — Гітлер чи Наполеон — так, але ж вона не сама воювала! Хоча ніхто з росіян не любить згадувати: якби не оборона Києва, німці ще до морозів були б у Москві. Скільки російської території було окуповано — сім чи десять відсотків? А Україна — повністю. У нас нема іншого виходу, крім перемогти, і в нас, попри всі проблеми, більше шансів: одна річ — воювати на чужій землі, і зовсім інша — на своїй і за свою...
Не маю на меті когось ображати чи дратувати, але факт є факт — українці завжди воювали краще, ніж росіяни. Чого вартий самий феномен Запорозької Січі: кримський хан ішов на Польщу — кого кликав у союзники? Козаків. Польща давала відсіч тому ж ханові — із ким домовлялася? З козаками. Кращі воїни-найманці середньовічної Європи хто? Шотландці, швейцарці та українці. Це вже потім, як Січі не стало, росіяни почали потроху вигадувати байки про хохлів-салоїдів і, зрештою, самі в тенета цих байок потрапили. Вони не знали народу і його історії, вони знали лише стереотипи. А в народу виявилися героїчні гени, причому проявилися не тільки в тих, хто взяв до рук зброю і пішов із нею захищати Батьківщину, а й у тих, хто їм допомагає, адже армія нині — стовідсотково народна, бо народ її годує, одягає, взуває... Де така єдність в Росії? Потрапили військові в полон — від них Кремль відмовляється!
Був час, коли росіянам у паспорти хотіли повернути п’яту графу — національність. Чому не повернули, знаєте? 70 % тих, хто живе на Уралі, хотіли б, щоб там написали «уралець», а 80 % жителів Сибіру — «сибіряк». Тому, кидаючи зерна сепаратизму й розрізненості в український чорнозем, Путін і його прибічники сіють зуби дракона у себе. І врожай, повірте, буде щедрий...
ПРЯМА МОВА
«БАТЬКО ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ КОРІНЬ БАТЬКІВЩИНИ...»
Євген РИБЧИНСЬКИЙ, український бізнесмен, медіа-менеджер, поет, композитор, продюсер, нині народний депутат Верховної Ради України:
— Для мене батько — це Батько! — сказав Євген Рибчинський. — Це не поет, а Поет, і навіть більше — ПОЕТ! Вчитель, наставник і взірець. Кожен рік його життя — це сотні віршів, десятки пісень, одна-дві п’єси і безліч зустрічей із молодими перспективними артистами... Один Ю. Є. Рибчинський робить для країни більше за все Мінкультури і сотні претензійних творчих спілок. Робить безкорисливо, професійно, безперервно. Жодної подачки від влади! Жодної квартири чи машини від держави, гордістю якої він є. Жодних пільг. Юрій Рибчинський — це частина народу, навіть більше, його серце!
Господь обдаровує вдячних дітей довголіттям. Шанувати батьків — єдиний заповіт, за який Всевишній обіцяє людині блага ще на Землі. Тому бути завше поруч із батьками — не просто бажання чи примха, це найприємніший з усіх існуючих обов’язків. А подарунок до дня народження батька — завжди знак і символ стосунків на весь наступний рік. Батько дуже сильно прив’язаний до Києва, до України, до місця, де працює. Тому я подарую йому красиві коштовні mest (сап’янові черевики) ручної роботи. Хай збирається у мандри, хай на восьмому десятку побачить світ! Дай йому Бог здоров’я!
Юрій Рибчинський співпрацював із Володимиром Івасюком, якого ховали у день народження поета. Упорядник
Кленовий вогонь
вірш: Володимир Івасюк, Юрій Рибчинський
Як стріла до видноколу, час у даль летить,
Сипле вересень додолу барви верховіть.
І сьогодні, як колись, ти дав мені кленове листя,
У руках приніс, як пломінь, про далеку осінь спомин.
Приспів:
Не згаси вогонь
Холодом долонь!
Спалах листя у волосся
Я вплету, щоб все збулося.
Не згаси вогонь
Холодом долонь!
Як осінні акварелі вибілить зима,
Долетить віолончелі музика сумна.
Хай лютують сніговії, та завжди мене зігріє
Той жаркий кленовий пломінь,
Що ти дав мені на спомин.
Приспів.
А зима співа недовго — в мареві доріг,
І від листя золотого запалає сніг.
Запалає сніг — і весна, як любов моя, воскресне,
Принесе травнева повінь лист кленовий — давній спомин.