Новини одним рядком:
9 січня – 90 років з дня народження кінорежисера Сергія Параджанова
16 січня – концерт Руслани Туріянської, студія “Арт-віжен” у Будинку художника в Києві, вул.Артема,1-15
17 січня – концерт “Полеты над суетой” у Таверні ресторанно-готельного комплексу "Шафран", Донецьк, пр-кт Панфілова, 15-б
24-26 січня – 20-й міжнародний фестиваль авторської пісні «Зимовий Есхар» у Чугуєві на Харківщині
1 лютого – концерт-проект «Посреди зимы» (І.Добровольський, Д.Долгов, Д.Колтаков) у Києві
2 лютого – концерт-проект «Посреди зимы» (І.Добровольський, Д.Долгов, Д.Колтаков) у Запоріжжі
Євген Плужник
ГАЛІЛЕЙ (уривки із поеми,
заспівані Андрієм Чернюком)
По безмежних просторах знайома путь
Не втомила землю і досі,
Бо ось знову дощі ідуть,
Осінь.
І коли повз кав’ярні, де теплі огні,
В черевиках іду подертих,
Чогось раптом спокійно-спокійно мені –
Чи то жити, чи вмерти…
Ах, ця осінь!
Це з нею постійно так:
Стисне серце в малий кавалок, –
І ось дні –
Наче сірий тифозний барак,
А за вікнами плями галок.
Гей, спокійні, досвідчені! Всякі!
Ви!
Чиї щелепи мов обценьки!
Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави…
Взагалі я дуже тихенький.
Не потрібно, звичайно, такої бридні
Тим, що мають нервову систему хорошу!
Ну, а я, хто обідає раз на три дні,
Інакше не можу!
Може, й справді такий обиватель я,
Що весь біль мій – пальто без вати;
Тільки ж, може, це з того, що я відтіля,
Де закон – не по разу вмирати!
Що я можу про себе сказати ще?
Бути щирим – не всім зуміти! –
Хіба те, що під сірим вечірнім дощем
Десь на розі вити б і вити.
…
Хлип… хлип…
Дайте мені на хліб!
Кормителі!
Хай царствують ваші родителі
Вічно,
А я денно і нічно
За них
хлип… хлип…
Дайте мені на хліб
Не минайте!
Темний я з болю – не бачу.
Радість останню трачу.
Чуєте: плачу –
Хлип…
Хлип…
Дайте мені на хліб
На шматочок…
Матінки, мене пожалійте,
Батечки, мене научіте,
Як його в світі жити
Мені…
О, ні!
Не копійки брудні!
Дайте шматочок щирости!
О, коли б серцем вирости
До безмежної,
як біль, тишини!
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Боярка – Сергій Мороз
Ось посилання для скачування фільму про В.Висоцького "Высоцкий - мне есть что спеть".
http://files.mail.ru/06C6AEEC8E86416D8CABBB6A8C27DB0C
Харків – Ірина Барабаш
Новости авторской песни в Харькове - декабрь 2013 года
27.12.13. в харьковском планетарии состоялся концерт бардов и поэтов Харькова. В программе прозвучали песни, как из бардовской классики, так и авторские песни участников концерта (участники: барды: Юрий Черкашин, Ирина Барабаш, поэт - Ольга Подлесная, гость: поэт-юморист Николай Манжос).
Юрий Черкашин - автор, исполнитель, в прошлом - музыкант, эстрадный певец, рок-музыкант. Солист Тамбовской, Тюменской и Харьковской филармоний, руководитель рок группы "Вокзал". Имеет 5 аудиоальбомов, выпустил 3 сборника стихотворений: "На том и этом берегу", "Острова во Вселенной", "Вот я приехал". Лауреат и дипломант конкурсов бардовской песни в Украине, в России, в Израиле. Имеют место публикации в поэтических сборниках и альманахах ("Время Визбора", "Отражение",...), на стихи Юрия написаны песни бардами г.Харькова. Юрий - участник клуба песенной поэзии им. Ю.Визбора (г. Харьков).
Ирина Барабаш - автор, исполнитель. Лауреат и дипломант фестивалей бардовской песни в Украине, России. Имеет 3 аудиоальбома "Песни", "Я осенью дышать учусь", "Песни из архива юности моей". Стихи и песни напечатаны в поэтических сборниках: "Время Визбора" - Харьков, поэтическом альманахе "Северо-Восток" - №1, №2 - 2004г - Харьков., в сборнике истории авторской песни в г. Харькове "А можно я спою?" - 2012, Харьков, литературно-художественном альманахе "Харьковский мост" - №6 - 2012, "Склянка часу" - Канев, .... Пишет в основном на свои стихи, также написаны 3 песни на стихи Ивана Ютина (Харьков-Израиль), Марка Богославского (Харьков-Израиль), Ольги Подлесной ( Харьков), участница клуба песенной поэзии им. Ю.Визбора ( г. Харьков).
Ольга Подлесная - харьковский поэт, член МСПУ ( Межригиональный союз писателей Украины) и член КЛУ (Конгресс литераторов Украины). На стихи Ольги написано много песен бардами клуба песенной поэзии им. Ю.Визбора г.Харькова, бардами Израиля. Имеет множество поэтических публикаций в поэтических сборниках и альманахах ( «Северо-Восток» №1, №2 - Харьков 2004, "Склянка Часу", "Время Визбора" - Харьков, литературно-художественный альманах "Харьковский мост", ....). Выпустила свои поэтические сборники "Плюс минус бесконечность", "Мне ли ветру", смс стишата "Доброе утро" - 2013, участница клуба песенной поэзии им. Ю. Визбора ( г.Харьков).
Николай Манжос - поэт-юморист, сатирик, лирик, член МСПУ и КЛУ, имеет множество публикаций в поэтических сборниках и альманахах ("Время Визбора", "Отражение", "Харьковский мост", "Наш Манжос",....). Выпустил свои поэтические сборники: "Есть шанс", " Пятьдесят на пятьдесят", "Не виновен только я", "Вожди", "В рифме жизни" - 2011г, - г. Харьков. Николай - участник клуба песенной поэзии им. Ю.Визбора (г. Харьков).
Немного о самом концерте. Концерт состоялся в малом звёздном зале харьковского планетария, где параллельно проходила открытая выставка детского рисунка, что внесло в атмосферу концерта особенный шарм, красоту, яркость, теплоту. В помещении харьковского планетария регулярно проходят концерты авторской (бардовской) песни и поэзии под названием "Творческие вечера под звёздным куполом планетария" один раз в месяц. Фото и видеоматериалы - отчеты о проведенных концертах регулярно размещаются в интернет сетях "Одноклассники", "В контакте", "Фейсбук", "Мой мир", "Ютуб". По реакции слушателей и по тому, с каким удовольствием зрители подпевали хиты бардовской песни "За туманом" (Ю.Кукин), "Здесь вам не равнина", "Лирическая" (В. Высоцкий), "Молитва", "Любовь и разлука", "Давайте восклицать", "После дождичка" (Б. Окуджава), "Ходят кони" (Ю.Ким), "Ты-моё дыхание", "Вечер бродит" ( А. Якушева), "Ты у меня одна", "Милая моя" (Ю.Визбор), "Снег", "Перекаты" (А. Городницкий), ...было понятно, что и артисты и зрители, - это люди одной группы крови, единомышленники. Петь в такой атмосфере взаимопонимания - одно удовольствие. Спасибо нашим постоянным и новым слушателям, людям, которые стали нашими друзьями. Нас сплотила и сдружила атмосфера творчества, духовного родства, песни и поэзия. Стихи Ольги Подлесной, лирические, философские, особенно её новогодний цикл оставили глубокий след в наших душах. А неповторимый Николай Манжос с присущим только ему видением мира, мелочей в нашей жизни, которым мы не придаём значения, из которых получаются шедевры юмора и сатиры дорисовали предпраздничную атмосферу!!! Спасибо нашим постоянным "фотокорреспондентам" - Сергею Любецкому, Владу Кравецкому и видеооператорам - Артёму Гриде, Лилии Бедненко, Леониду Толпыго за любовь и преданность жанру бардовской песни!!! До новых встреч!
Київ – МО "Остання Барикада"
Олесь Доній: Цього року мені довелося бути головним режисером
Нового Року на Майдані.
Я був головним режисером багатьох фестивалів, але вчорашній Новий Рік-це найбільший з фестивалів, який доводилося організовувати
Цього року мені довелося бути головним режисером Нового Року на Майдані.
Якщо хто здивований-не дивуйтеся, бо окрім того, що я політик, я ще й багато років поспіль очолюю "Мистецьке об'єднання "Остання Барикада", яке власне і спеціалізується на проведенні різноманітних мистецьких акцій.
Втомився страшенно.
Додому прийшов десь о 9-ій ранку.
Самому якось і не вдалося за великим рахунком відсвяткувати Новий Рік.
Але, здається, решта присутніх на Майдані-задоволені і щасливі, тож від цього і мені приємно:)
Цей пост хочу використати для подяк.
Бо хоч я розробив концепцію і керував організацією, але б нічого сам би не зробив би, якби не наша "Остання Барикада", якби не учасники, і якби не всі ті, хто долучався і допомагав.
Отже, по порядку.
В концепцію святкування я закладав ідеологію Євромайдану.
Вважав, що неправильно запрошувати виконавців "збоку".
Це було б нечесно по відношенню до тих музикантів, які були поруч з нами місяць на барикадах.
Назвав цю концепцію "Барикадний Новий рік".
Дякую штабу, що зрештою, він сприйняв цю нашу позицію.
Тож Ви мали змогу побачити артистів, які з одного боку-професіонали своєї справи, з іншого боку-ідейні і дієві.
Перерахую всіх , кого ми запросили, хто відгукнувся і взяв участь : Марія Бурмака зі своїм гуртом, гурт "Тартак" на чолі з Олександром Положинським, Софія Федина зі Львова(незмінна ведуча Львіського Євромайдану), Руслана зі своїм колективом, гурт "Танок на Майдані Конго" на чолі з "Фаготом" та "Фоззі",гурт "СКАЙ" на чолі з Олегом Собчуком, гурт "Мандри" на чолі з "Фомою", гурт "Kozak system" на чолі з Іваном Леньо, "Лама" зі своїм гуртом, Юлія Лорд зі своїм гуртом.
Дякую Вам, друзі, за згоду, за професіоналізм, за віддачу, за розуміння при складанні графіку(Ви ж всі розуміли, що не можуть всі вийти водночас).
Називаю тут лідерів гуртів, але насправді слід розуміти, що кожен гурт-це мікроколектив, і окрім фронтменів я дякую всім учасникам так само.
Окрема подяка гостям з закордону: Петрасу Вішняускасу з Литви (який виступав спільно з львів'янкою Уляною Горбачевською) та Нейлу Тейлору з Великобританії (який приїхав на Євромайдан з родиною, а решта музикантів гурту приїхав хто з Італії, хто з Австрії).
Ви символізували європейську увагу до нашого Євромайдану, і Ваша безкорисність засвідчила, що для Вас ідея першочергова.
Для "гуморної складової" нам хотіли нав'язати квнщиків та "комеді клаб", але натомість я запросив поетів, які мають іронічну, сатиричну , веселу поезію.
Тож на сцену Майдану виходили поети "Келя Лікеренко" (Тетяна Коваленко), Артем Полежака, брати Капранови, Сергій Пантюк.
Вони були повноцінними учасниками святкування, а схвальна реакція публіки засвідчила, що організатори інших святкувань недооцінюють рівень розвитку українців.
Українці готові сприймати українську поезію і український гумор
Окреме слово слід сказати про "Зірковий вертеп".
Він став справжньою "родзинкою" свята.
Саму ідею "Зіркового вертепу" я придумав ще 8 років тому, коли "Остання Барикада" проводила свої перші "Всеукраїнські фестивалі вертепів".
З тих пір щорічно ми проводимо це дійство.
За вісім років у нас в цьому "Зірковому вертепі" зіграли багато відомих музикантів, літераторів, музикантів,художників та інших відомих людей.
І всі вісім років поспіль душею і автором сценарію є Лірник Сашко.
Текст він пише щоразу новий.
Текст пишеться не абстрактний, а під кожного конкретного виконавця.
По секрету скажу, що в процесі творчої роботи, Лірник страшенно переживає.
Але завжди виходить феноменально.
А тепер нарешті цю роботу Лірника Сашка побачила ще і вся країна!
Лірнику, братику, тобі окреме вітання!
"Зірковий вертеп" здається нікого не лишив байдужим, тож перерахую всіх учасників вистави: Лесь Подерв’янський, "Фома", Євген Нищук, Володимир Арьєв, Сергій Поярков, "Фоззі", Олександр Положинський, Артем Полежака, "Фагот", Олесь Доній, Іван Леньо, Богдан Бенюк, Анжеліка Рудницька, брати Капранови, Світлана Поваляєва, Андрій Парубій, Тетяна Коваленко, Леся Добрийвечір, Лірник Сашко.
І це справжні українські "зірки"!
Дякую, друзяки!
Ведучі - Євген Нищук та Анжеліка Рудницька.
Євген жартує, що він не самий "заслужений" артист України, а самий "застужений" артист України, бо і щоденно незважаючи на погоду веде Майдан.
Його голос давно вже асоціюється з революцією.
Тож я вважав, що участь Євгена в якості ведучого не може піддаватися ніяким дискусіям.
Анжеліка нас просто врятувала. Її вміння, витримка і досвід-це те , що додало нам впевненності під час Нового Року.
З такою парою ведучих я міг ні за що не хвилюватися на сцені.
Вони підчищали всі ворсинки і пилинки, які завжди виникають по ходу будь-якого дійства.
Анжеліко і Євгене, люблю і шаную, та страшенно дякую!
А тепер пару слів про рідну "Останню Барикаду".
Як я вже писав, без них нічого б я не зробив.
І мені шкода, що про роговиків - "пахарів" у нас чомусь часто забувають.
Це моя улюблена команда.
Яка мені допомагає не лише в культурі, але і по життю.
Тож Ксенії Коропчук (наш виконавчий директор), Вячеславі Пономарьову (Славко взагалі цей місяць був ключовою фігурою музичної частини Єромайдану), Сергію Королишину - мегаподяка.
А скільки наших учасників чи прихильників було задіяно по кожному окремому епізоду!
Віталій Селик допомагав робити відеопривітання, Люда Клов, Богдан Уцеха, Соломія Бобровська "вели" Нейла Тейлора від переговорів до поселення і перекладу (щоб Ви розуміли, що лише по одному йому переговори ми вели через Польщу).
Хтось надавав костюми для "Вертепу", хтось допомагав монтувати відео, хтось допомагав з апаратурою.
Подяки варті всі! Дуже хотів би, щоб і люди знали, що команда Мистецького об'єднання "Остання Барикада" працювала віддано і професійно, і кожному персонально за це дяка!
Мені здається, що свято вдалося!
Ніякі московські заїзжі "зірки" не змогли б зробити таку душевну атмосферу, яка панувала в цю ніч на Майдані.
В цьому плані, кожен з глядачів є теж учасником свята, і теж гідний добрих слів.
Нам всім спільно це вдалося!
Це було незабутньо!
Дякую всім!
З Барикадним Новим Роком!
Олесь Доній
Київ – сайт http://festivali.org.ua/
http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2118
Дорогие друзья!
В рамках проекта "Рождественские вечера фестиваля "Остров" киевляне получат настоящий подарок: 16 января - эксклюзивный и единственный в ближайшее время творческий вечер Русланы Туриянской (г.Сумы).
http://vk.com/turiyanskaya
Руслана Туриянская - колоратурное сопрано, исполнитель мирового уровня.
Она прославила Украину и Сумы лауреатствами в Грушинском фестивале и фестивале "Петаккорд".
Руслана Туриянская - удивительно красивая и утонченная женщина, выбирающая самый изысканный репертуар.
Золото ничего не стоит рядом с ее голосом.
Многие киевляне знакомы с Русланой не понаслышке , а для тех кто слышит о ней впервые, вот эта запись http://www.youtube.com/watch?v=TbQn5WeMz0M.
Вечер состоится в Салоне "Арт-вижен" (Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5, ст. М "Золотые ворота"). Начало - 19:30.
Справки по тел. 050 415-10-57.
Организаторы: Проект А. Вороха "Здесь и сейчас", Литературно-музыкальный салон О.Рубанского при активной поддержке Ольги Артеменко и Павла Никитина.
Приходите, друзья, и приводите родных и близких!
Просим всех неравнодушных сообщить об этом мероприятии по своим каналам!
Это будет незабываемый вечер.
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
Зимний Эсхар": http://eshar.bardy.org/reg_w/2014_r.html
ИНФОРМАЦИЯ ОРГКОМИТЕТА ФЕСТИВАЛЯ «ЭСХАР-2014»
Положение о проведении 20-го Международного Фестиваля авторской песни «Зимний Эсхар»
Время проведения: 24 -26 января 2014 года
1.Цели фестиваля:
Фестиваль авторской песни проводится в целях:
- развития и популяризации авторской песни в Украине;
- раскрытия новых творческих дарований в жанре авторской песни и поэзии; встреча старых и новых друзей;
- содействия творческому росту авторов и исполнителей;
- приобщения детей и молодежи к поэтическому и песенному творчеству;
- укрепления гуманитарных контактов с регионами Украины, России и другими странами ближнего и дальнего зарубежья.
2. Программа фестиваля:
24.01.2014.
Утро, день – приезд гостей и участников фестиваля, членов жюри, поселение в Центре туризма, краеведения и экскурсий ученической молодежи Чугуевского района (ЦТКЭУМ) (адреса ниже).
1900 – Концерт - Открытие Фестиваля - Дом Культуры пгт Эсхар
2200- ЦТКЭУМ – ужин, посиделки под гитару, разговоры под настроение, сон под песни.
25.01.2013.
Районный дом культуры (г. Чугуев).
10-00 – 16-00 – работа творческих мастерских в РДК (Чугуев)
17-30 – конкурсный концерт в. в РДК (Чугуев)
19-00-21-00 – Концерт руководителей творческих мастерских и членов жюри.
20-00 – Подведение итогов конкурса, награждение победителей
Центр туризма, краеведения и экскурсий
22-00 – "Чайхана".
26.01.2013. - Подведение итогов Фестиваля, уборка места проживания
3. Регистрация участников, условия проживания.
Размещение и регистрация участников Фестиваля проводится оргкомитетом по прибытию на Фестиваль.
Проезд участников осуществляются за собственный счет. С собой необходимо иметь спальное снаряжение для проживания в половых условиях ( на теплом полу) и посуду для приёма пищи.
Члены оргкомитета, жюри, почетные гости обеспечиваются проживанием за счет принимающей стороны, горячим питанием обеспечиваются все приехавшие на фестиваль (ужин 24.01; завтрак и ужин 25.01; завтрак 26.01)
Предвиденные расходы: оплата за проезд; оплата за проживание
Желающим на фестивале спать - иметь с собой спальники.
Желающим на фестивале петь – иметь при себе музыкальные инструменты.
Оргкомитет очень надеется на наличие у гостей номеров для «Чайханы», тема которой: «Барды на кухне ».
Желающим на фестивале пить до потери лица, убедительная просьба остаться с ним дома.
Учитывая опыт предыдущих фестивалей, организаторы вводят на сцене сухой закон и оставляют за собой право отмены выступления нетрезвых участников независимо от их заслуг перед Родиной и Фестивалем.
4. Условия проведения конкурсной части фестиваля
Фестиваль является конкурсным. Конкурс проводится в два тура.
Первый тур – творческие мастерские (отборочное прослушивание).
Второй тур – конкурсный концерт.
Участие в конкурсе могут принять все желающие, без ограничения возраста, гражданства и вероисповедания, думающих, говорящих, поющих на любом языке.
В конкурсе предусматриваются следующие номинации:
Исполнитель;
Автор песни;
Автор стихов;
Ансамбль (дуэт, трио …);
Исполнение песен В.C. Высоцкого;
Юный бард;
Приз зрительских симпатий;
Приз оргкомитета (вне конкурса ).
Для проведения творческой части Фестиваля оргкомитет формирует и утверждает Жюри, которое проводит творческие мастерские и определяет лауреатов Фестиваля.
Творческое жюри фестиваля имеет право вводить дополнительные номинации (по согласованию с оргкомитетом).
Победителям в каждой номинации присуждаются звания лауреатов Фестиваля и вручаются призы и дипломы.
Среди приглашенных мастеров и гостей фестиваля:
В.Егоров (Москва), М.Босин (Харьков), В.Гефтер (Донецк), Н.Супруненко (Харьков), А.Ворожейкин (Луганск), В.Волков ( Ровно), В.Олексюк (Днепропетровск), А. Бешуля, С.Зосимов (Полтава), С. Зарвовский (Луганск), В.Гоняйло (Северодонецк) и др. Клубы авторской песни г.Харьков.
5. Требования к участникам и исполняемым произведениям
Участники-конкурсанты должны иметь при себе паспорт (удостоверение личности), копию идентификационного кода (для граждан Украины).
Авторские тексты песен и стихов для выступления в конкурсной части фестиваля предоставляются в мастерскую при прослушивании в напечатанном (или аккуратно написанном от руки) виде.
Участники и конкурсанты, прошедшие предварительное прослушивание (творческие мастерские), участвуют в конкурсном концерте фестиваля.
6. Адреса и как добираться:
Электрички и автобусы на Чугуев и Эсхар отправляются из г. Харьков от ст. метро "Пролетарская"
ЦТКЭУМ Чугуевского района - г. Чугуев, ул. Харьковская 253;
Лучше ехать до ж/д вокзала Чугуева на поезде или электричкой из Харькова.
- от ж/д вокзала вверх по лестнице напротив вокзала и направо 150 метров;
- от автовокзала - по ул. Харьковской в сторону ж/д вокзала 2 километра, можно подъехать на автобусе, идущем на Эсхар или на ж/д вокзал до остановки "Автопарк"( пешком 20-25 мин).
ДК Эсхар - пгт Эсхар, ул. Кирова.
До посёлка Эсхар можно доехать из Харькова прямым автобусом от метро «Пролетарская» автобусы в 14-10; 16-10; 18-10;
- или электричками от метро ХТЗ и «Пролетарская» до ст.Дачи, далее пешком по дороге до посёлка ( 3,5 км ) или через Чугуев:
- автобусом, маршруткой (по расписанию, примерно через каждые пол - часа)
РДК - г.Чугуев, ул. Гвардейская,13;
До автовокзала г. Чугуева ; от автовокзала - 2 квартала вдоль базара до Т-образного перекрестка с ул. Гвардейской и направо, через 200м слева - РДК)
- проезд со стороны Харькова - по ул. Харьковской мимо автовокзала г. Чугуев - на первом же светофоре свернуть налево, улица упирается прямо в скверик, за которым - РДК.
8. Контактные телефоны :
8-050-220-97-66 Харитоненко Валя (в рабочие дни - после 17.00, в выходные - круглосуточно).
8-050-300-98-44; 0677308077 Белевцов Валера
8-057-46-307-10- дом Харитоненко Серёжа, Валя (в пределах разумного).
Оргкомитет фестиваля предлагает Вам принять участие в формировании нового интернет-ресурса “Официальный сайт фестиваля авторской песни ЭСХАР” http://eshar.bardy.org/ Если Вы располагаете полезной информацией о фестивале (текст, графика, звук), просьба обращаться: arsenals(at)i.com.ua
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
На «Зимней Ялте-2014»
КСЕНИЯ МИНАЕВА ИЗ СЕВАСТОПОЛЯ ЗАВОЕВАЛА ПРИЗ «НАДЕЖДА»
Приз «Надежда» на XXVIII Фестивале авторской песни памяти горноспасателя Артура Григоряна (этот фестиваль иногда называют «Зимняя Ялта») достался молодой бардессе из Севастополя Ксении Минаевой, сообщил председатель оргкомитета Фестиваля Игорь Вульфиус.
В «зимней столице авторской песни» Фестиваль проходил 5-6-7 января, в нем участвовало 128 авторов и исполнителей бардовского жанра. Особенностью Фестиваля является проведение конкурсного концерта, состоявшего в этом году из выступлений 57 авторов, дуэтов и ансамблей.
Жюри, возглавляемое солистом трио «Провинция» из Симферополя Павлом Гребенюком, определило лауреатов нынешней «Зимней Ялты». Это авторы – Андрей Оршуляк (Ростов-на-Дону), Игорь Швидкой (Запорожье) и Михаил Квасов (Луганск), лучшие исполнители – Валерия Болотова (Мариуполь), Марина Топчиева (Черкассы), Наталия Семикина (Запорожье) и Кристина Стоякина (Ялта). Из дуэтов лучшими стали дуэты Галины и Владимира Мокроусовых (Краснодар), Риты и Анны Печерских (Алчевск), Ольги Станулевич и Татьяны Купрашевич (Москва). В номинации «За лучшую шуточную песню» победил Сергей Верещагин (Майкоп), «За лучшую сатирическую песню» – Евгений Лабунский (Одесса), «За лучшую романтическую песню» – Олег Абдуллин (Феодосия), «За лучшую лирическую песню» – Светлана Бедренко (Ялта), «За оригинальность исполнения» – дуэт Вячеслава Ильина и Татьяны Вахминой (Москва). В номинации «Лучшая песня на тему «Человек и природа» отмечен один из почетных гостей Фестиваля Виктор Самусь (Зеленогорское, АР Крым). «Юная», как отмечено в сообщении Игоря Вульфиуса, Ксения Минаева (Севастополь) завоевала приз «Надежда».
Главный приз фестиваля – приз зрительских симпатий – жюри присудило барду Ланца Джошуа (Сиэтл, США), вдохновенно и самобытно исполнявшему свои песни на стихи А.С. Пушкина и «взрывавшего» зал песнями В.С.Высоцкого.
Своим творчеством радовали зрителей, добавил глава Фестиваля ялтинский бард Игорь Вульфиус, «возвышенно-лиричный Константин Фролов (Симферополь) и экспрессивный Александр Вербицкий (Николаев), интеллигентный Сергей Суворов (Санкт-Петербург) и артистичный Александр Супрун (Запорожье), мастер музыкальных медитаций Михаил Эйдус (Владивосток) и Алексей Нежевец (Минск, Беларусь), философичный Константин Вихляев (Ялта) и насмешливый Максим Щербаков (Запорожье), мастер поэтических импровизаций Валерий Винарский (Киев) и несравненная Ольга Артёменко (Киев), получившая приз «За верность Фестивалю». Этим призом отмечены и другие члены жюри Анна Киящук (Запорожье), Михаил Фурсов (Симферополь) и Павел Гребенюк».
Своим вниманием жюри не обошло и творчество одного их почетных гостей Фестиваля севастопольца Игоря Шелепова.
Участники Фестиваля из Севастополя отмечают небывалое количество зрителей состоявшегося песенного действа. «Такого давно уже не было, – признался «СевБАРД-АФИШЕ» побывавший на «Зимней Ялте-2014» Игорь Сухенко.
– Обычно в городском центре культуры Ялты, где проходят фестивали авторской песни, собирается не так много людей. И вообще, следует признать, такие фестивали уже потеряли былую притягательность у публики. Но на нынешней «Зимней Ялте» зал был не только полностью заполнен, люди не находили места, чтобы сидеть на ступенях между рядами кресел! Это очень радует».
Далее в своем сообщении руководитель Фестиваля И.Вульфиус отмечает структуры, оказавшие Фестивалю содействие, – Управление культуры Ялтинского горсовета, Городской подростково-молодёжный центр и Ялтинский центр культуры и досуга. Также отмечается финансовая помощь Ялтинского отделения армянской общины Крыма (рук. Мелконян Акоп) и зрителей-меценатов Мирзояна Анатолия (Ялта) и Свиридова Константина (Севастополь).
Редакция сайта «Севастопольская БАРД-АФИША» горячо благодарит Игоря Вульфиуса за предоставленную информацию.
Рубрика – «Ювілей»
Театр незабутих «тіней»
Україна відзначає 90–річний ювілей Сергія Параджанова, тоді як геніального режисера досі не реабілітовано за сфальсифікованими кримінальними справами
(газета «Україна молода» від 9 січня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2394/169/85152/
Микола ЦИВІРКО
Проведіть нехитрий експеримент — запитайте у кількох перехожих, із ким насамперед у них асоціюються «Тіні забутих предків» як художній твір. Може, хтось, обізнаний в літературі, згадає автора–письменника — «східняка» Михайла Коцюбинського, який уже немолодим відкрив для себе чарівний світ Карпат і так ним пройнявся, що видав чудову повість, немовби жив у тому краї споконвіку. Комусь спадуть на думку яскраві актори–виконавці — Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова... Але, поза сумнівом, більшість опитаних зреагують приблизно так: «Це кінокартина Параджанова!».
9 січня 2014 року видатному українському кінорежисерові, одному з основоположників й ідеологів явища, що дістало назву українського поетичного кіно, Сергієві Параджанову виповнилося б 90.
Сергій Параджанов народився у Тбілісі, за походженням — вірменин, а чи не найважливіший період його життя і творчості пов’язаний з Україною. Тож три народи вважають його своїм. Грузія, де, як недавно влучно було помічено в телесюжеті з нагоди смерті Чамбуа Амеріджібі, хлопці народжуються з кінокамерами в руках. Вірменія, яка надала своєму синові місце для його вічного спочинку в національному Пантеоні. І Україна...
Але тут дозволимо собі зупинитися. Український правозахисник, голова громадської організації «За реабілітацію першотравневої двійки» Валерій Кравченко каже, що ми, українці, мусимо відзначати ювілей корифея українського кіно з неприємним присмаком. Річ у тім, що з геніального кінорежисера досі не знято тавро у вигляді судимості за трьома кримінальними статтями. 25 квітня 2014 року якраз мине 40 років, відколи це тавро існує.
— Пане Валерію, випадок із Параджановим не поодинокий. Багато хто з відомих людей, цвіту української нації, відійшов у кращий світ, так формально й не очистившись від наскрізь фальшивих звинувачень у хуліганстві, зґвалтуванні, зберіганні зброї, якою часто–густо виступав кухонний ніж, моральному розтлінні тощо. Чи варто зважати на подібні речі, брехливість і надуманість яких цілком очевидна?
— Мабуть, і безпосередні творці цих брудних фальшивок міркують так само, додаючи при цьому: «Навіщо ворушити старе?». У справі Параджанова вражає не стільки сам факт протягування кримінальних статей, за які кінорежисер відсидів майже п’ять років, скільки те, що борці за чистоту моралі й законності навіть формально не довели провину підсудного.
— Що ви маєте на увазі?
— Що ближче підходив нинішній ювілей Сергія Параджанова, то частіше у ЗМІ з’являлися матеріали, присвячені цій постаті, зокрема і щодо переслідувань з боку тоталітарного режиму СРСР. Борони Боже, щось недобре сказати про журналістську вдачу. Та правди ніде діти. Читаючи деякі публікації, я відчував, що їхні автори, безумовно, знайомилися з матеріалами кримінальної справи у двох томах. Але вони — ось журналістський підхід! — звертали увагу на головне, обминаючи дрібні, на їхню думку, подробиці, а часто й не помічаючи їх. Свого часу я сам пройшов крізь радянську міліцейсько–судову м’ясорубку. Життя змусило мене виробити інший підхід в аналізі подібних справ. Насамперед, я повинен оцінити вагомість і достовірність доказів, які лягли в основу обвинувачень. Результат моїх досліджень став приголомшливим: жоден «доказ», жодне «свідчення» у справі Параджанова не відповідають цим критеріям. Не втомлюватиму читачів марудними умовиводами. Наведу лише кілька прикладів. Громадянин Сенін, який проходив у справі як свідок, стверджував, що зі слів громадянина Кондратьєва знав про збоченість Сергія Параджанова. За законом, свідок несе відповідальність за надання неправдивих свідчень. Припустимо, Сенін говорив правду: Кондратьєв йому щось таке казав. Але сам Кондратьєв у свідках не фігурує. Якби ж радянським правоохоронцям вдалося його притягнути для свідчень, він, цілком можливо, міг би знизати плечима і запевнити, що ніякого Сеніна не знає і нічого такого йому не говорив. Проте «свідчення» Сеніна стало одним із головних у справі.
А чого варта «заява» (читай: «донос») такого собі Семена Петриченка, з якої, власне, все й почалося. До речі, реальність цієї особи так і не було підтверджено. Зате «перевірка фактів» пішла такими шаленими темпами, що правоохоронці, схоже, почали відлік часу у зворотному напрямку. 11 грудня 1973 року підполковник міліції Хряпа затвердив рапорт молодшого лейтенанта Артеменка, датований 12 грудня і присвячений подіям, які сталися 13 грудня. Що це? Дрібниці, скажете? Мовляв, головне — суть. Але ж ці й подібні рапорти і протоколи лягли в основу обвинувачень, на них посилаються як на достовірні.
— І все ж, усім зрозуміло, що Параджанова переслідували не за моральне розтління. Завдяки «Тіням забутих предків» цей вірменин і уродженець Грузії став для КДБ СРСР українським буржуазним націоналістом. Радянська тоталітарна система поставила його в один ряд з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Миколою Холодним та іншими ворогами існуючого ладу...
— Згоден. Але й цю, здавалося б, прописну істину треба було підтвердити документально. 23 грудня 2009 року, тобто зовсім недавно, з розряду утаємничених до розряду розсекречених потрапило «Інформаційне повідомлення», яке голова КДБ при Раді Міністрів УРСР В. Федорчук адресує 5 березня 1975 року «товарищу Шербицкому В. В.». Цей документ ставить усі крапки над «і». Левову частку його становить «портрет» Сергія Параджанова як націоналіста, антирадянщика, безпідставно претензійного митця, ненависника соцреалізму. Але є тут всередині тексту невеликий абзац, який прояснює все. Наведу його мовою оригіналу: «Враждебные действия Параджанова были пресечены в декабре 1973 года органами прокуратуры с использованием наших материалов о его аморальном образе жизни и участии в спекулятивных сделках». Наскільки якісно відомство В.Федорчука готувало для «использования» прокуратурою кримінальний компромат на Параджанова, ми вже переконалися на прикладі «часових аномалій» у виконанні міліціонерів Хряпи і Артеменка. Повірте, вервечку таких прикладів можна продовжити.
Із цілковитою відповідальністю наголошую: у справі Параджанова немає жодного достовірного, з юридичної точки зору, доказу його провин. Грубо підтасовано, зокрема, й висновки медичних експертів. Попри те, що ці фахівці не виявили явних ознак із слідів протиправних діянь, прокуратура у своїх «висновках із висновків» таки винесла вердикт, що факт злочину доведено. А отже, засудили Параджанова за трьома кримінальними статтями, по суті, безпідставно. Це означає, що будь–який неупереджений суд повинен зняти з чесного імені видатного митця огидне й принизливе тавро. Цього я й добиваюся ось уже не перший рік.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Довга дорога додому
Кому вигідно «сварити» Василя Стуса, поета світового рівня, з рідним Донбасом
(газета «Україна молода» від 10 грудня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2395/169/85197/
Володимир ВОЛОВНЕНКО
На Різдво, 6 січня, відзначали вже 76–ту річницю народження Василя Стуса, який є не лише одним із найяскравіших талантів вітчизняної літератури, а й символом безкомпромісної боротьби за свободу України. На жаль, у Донецьку, де Василь Стус провів свої молоді роки, на офіційному рівні цю дату відзначили скромно. Адже тут і досі дехто вважає, мовляв, «який він нам земляк, бо Донбас не любив, а коли поїхав звідси, то волів уже не повертатися». Чому так? А за аналогією. Варто згадати, що кілька років тому, на хвилі суспільного ентузіазму, викликаного Майданом–1, громадські активісти регіону запропонували присвоїти ім’я Василя Стуса Донецькому національному університету. Президентську посаду тоді обіймав Віктор Ющенко, цілком прихильний до ідеї. Проте на Донбасі вже на повну котушку відновлювався «совок», принишклий, було, за доби Помаранчевої революції. Прагнення увічнити поета–дисидента в назві вишу, який він колись закінчував, було сприйнято в «шахтарській столиці» як зухвале посягання на старий, усталений порядок речей. Звідси й реакція: крамольну ідею зразково–показово «закатати під асфальт», та так, аби надовго відбити бажання сваволити.
Старий рецепт: розколоти та поділити
Що тут почалося! Ентузіастів перейменування «трусила» міліція, на них тиснула університетська адміністрація. Паралельно розгорталася пропагандистська кампанія в місцевих засобах масової інформації, які традиційно сповідували українофобство. Вершиною масованого наступу стала контрпропозиція: дати університету ім’я колишнього секретаря обкому КПУ Володимира Дегтярьова — він, мовляв, зробив для обласного центру набагато більше, ніж якийсь там віршувальник. А Стус — він і український буржуазний націоналіст, і у своїй творчості малозрозумілий людині з донецьким менталітетом...
Невдовзі, коли крісло в профільному міністерстві в Києві зайняв «регіонал» Дмитро Табачник, багатолітнього ректора Донецького університету Володимира Шевченка відправляють у відставку, не зваживши на звання Героя України та численні академічні чесноти.
Сьогодні, реагуючи на вибух громадської активності українців, втілений у Майдані–2, представники влади діють за випробуваною методикою: затягнути країну на межу розколу, протиставивши Схід і Захід, доводячи, що в різних регіонах відмінні не лише мова спілкування, а й культура, світогляд, моральні авторитети. Тож трагічна постать Василя Стуса знову опиняється на лінії вогню.
Власне, деякі проби вже зроблено. Новий секретар Донецької міськради (наступник скандально відомого українофобством Миколи Левченка) поспішив оприлюднити в інтернеті власні роздуми під виразним заголовком «Василий Стус — герой ли Украины?». Там міститься весь комплект ідеологічних штампів, спродукованих ще за радянських часів. Процитуємо (мовою оригіналу) одну з показових тез: «Нам, чьи отцы ежедневно рисковали жизнью в угольном забое, были непонятны его душевные творческие порывы... Он был чужим среди нас, и не хотел становиться своим».
Отже, існує нагальна потреба розібратись у «гарячому» питанні та зробити висновки — на власний розсуд.
Там, де стежки шляхами стають
Відомо, що сім’я Стусів iще за 30–х років перебралася з голодної Центральної України до пролетарського Сталіно. Батько майбутнього поета влаштувався працювати на одному з місцевих підприємств, обравши для життя робітниче передмістя «Жовтневе селище» (яке тоді не було ще відоме на всю Україну через найбільшого вітчизняного олігарха та футбольного мецената). Тож навіть формально Василь Стус має право вважатися стовідсотковим донеччанином, бо він виростав серед териконів, заводських цехів та промислових відвалів. Але сприймав навколишній пейзаж, обставини життя, як і належить малечі — як єдину Богом даровану реальність:
Полудень наш — гіркаво–запахущий,
осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох. Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках —
тупа сапа: цупкий будяк колючий!
Вузенька постать на п’яти рядках
тобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудок
парокотельні — й світ тобі розвидніє,
як озоветься наш городній бог
своїм ласкавим і гірким «добриднем».
Він із спецівки вийме хліба шмат —
і рідний степ ріднішає стократ.
(«З дитячих спогадів»)
Ці картини дитинства будуть з часом по–дорослому переосмислені, в них з’являться туга і гіркота важкого одноманітного життя–виживання. Але ж сліду нема погорди чи гребування тими сірими, не дуже багатими на радощі роками:
Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,
вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза,
збігаючи донизу, там, де балку
перетинає залізничний насип,
мені наснилась вуличка моя...
Друзі, що на все життя.
А далі у Василя Стуса був історико–філологічний факультет Сталінського педінституту, гомінке, метушливе студентське життя та, звичайно, навчання — він зрештою закінчив цей єдиний на той час у місті гуманітарний виш із червоним дипломом відмінника.
Однокашники та викладачі згадують його як юнака фантастичної працездатності, сконцентрованого на досягненні кінцевого результату. Його цiкавили безліч тем, від античної літератури до краєзнавства. Василь завжди знав більше за своїх товаришів по навчанню, але ніколи не хизувався тим. Тому легко заводив друзів і близькі відносини зберігав роками. У свою чергу, студентські друзі з Донецька стануть опорою бунтівному поетові під час ув’язнень у радянських таборах, тюрмах.
То була також пора усвідомлення власного життєвого призначення, оволодіння технікою віршування, накопичення образів. Ось як, зокрема, описує колективну подорож до легендарної Саур–Могили Василевий однокурсник Володимир Міщенко: «На початку липня 1957 року ми вирушили... З Донецька виїхали автобусом. Настрій був піднесений, ми почувалися мандрівниками в незнані світи. Ще зi шкільної лави кожен iз нас пам’ятав «Думу про втечу трьох братів з Азова». Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалась над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лише віддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо–йдемо, а Саур–Могила не наближається — все бовваніє десь у степовому мареві... Тільки надвечір дісталися вершини. Зупинилися, озираючись довкола, — перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг».
Такі ж самі відчуття величі, вікової монументальності навколишнього переживав і учасник студентського походу Василь Стус, бо через роки, у важкому колимському засланні в його віршах з’явиться той же образ духмяних степових трав iз донецьких просторів:
Скучив за степом, скучив за лугом,
скучив за ставом, скучив за гаєм,
скучив за сином, скучив за другом,
скучив за матір’ю, за рідним краєм.
Часом присниться синій барвінок,
сивий полин і сум чебрецевий...
І вже зовсім зухвала брехня, що, подавшись до столичного Києва, навчатись в аспірантуру Інституту літератури, Стус із радістю забув шахтарський край, перейшовши, мовляв, на інші орбіти інтелектуального спілкування. Навпаки, до рідного міста він повертався у найкритичніші моменті своєї трагічної біографії. Про це, зокрема, свідчить нинішній старійшина донецького письменницького цеху Петро Бондарчук, який також входив до дружнього кола Стуса. «Останній раз ми бачились незадовго до першого арешту Василя, — розповідає він. — Стуса за заклики осудити репресії проти української інтелігенції якраз вигнали з аспірантури. Розуміючи, до чого йде, я намагався трохи вгамувати його, мовляв, цю владу так просто не похитнеш, час мусить пройти. А він: «Петро, я так не можу». Невдовзі по Василя прийшли».
Власне, зустрічі зі старими «друзяками», під час перебування на Донбасі та коли вони приїжджали у відрядження до столиці, поет iз часом навчився приховувати, бо відчував за спиною постійну незриму присутність «правильних громадян у цивільному». Хоч все одно, коли Стуса чергового разу арештовували, його донецьких знайомих викликали, як тоді казали, «на Щорса» — для виснажливих та небезпечних бесід зі слідчим.
Ще довго у Стусових віршах звучатиме ностальгічний, але поважливий донецький мотив:
Я блукав містом своєї юності,
марно відшукуючи в нових кварталах
вчорашні споруди, сквери, стежки,
знайому ліпку на фронтонах будинків —
географія втрачена.
Місто покращало й виросло,
з’явились нові бульвари, готелі, вулиці,
пам’ятники, стадіони, дерева.
Тільки жодного знайомого обличчя
в натовпі...
Феномен «Стусового кола»
Термін увів до обігу один зі студентських друзів Василя, заступник редактора газети «Вечірній Донецьк» Микола Колісник. Уже багато років він популяризує той факт, що з близького оточення поета в роки, проведені на Донеччині, вийшло аж три, на рахуючи самого Стуса, лауреати Шевченківської премії в галузі літератури — Василь Голобородько, Василь Захарченко та Леонід Талалай, а також понад десяток професійних, у хорошому розумінні цього слова, літераторів: згадаймо принагідно Олега Орача, Володимира Міщенка, Йосипа Курлата, інших. Кожен iз них зробив свій непересічний внесок у культуру Донецького краю.
«Це, як наведений струм, що виникає в предметах, розташованих поруч із потужним електричним генератором, — каже Микола Колісник. — Силове поле Стуса складалося з унікального літературного таланту, а також безкомпромісної чесності, готовності відстоювати правду».
З точки зору безсмертя
В Україні, так само як у Росії, поет — традиційно більше, ніж поет. Як не намагалися б деякі популяризатори літературної спадщини В. Стуса відокремити його творчість від громадських чинів, політичних уподобань — марна спроба. Так, у його поглядах інколи проглядався максималізм (та без цього поетів просто не буває), він шукав не банальнi відповідi на життєві питання (без цього — також). Але ж Василь Стус готовий був платити за свою правду, свої ідеали найвищу ціну. І він її зрештою заплатив.
Може, саме це лякає казенних ганителів поета на його донецькій батьківщині: поданий ним яскравий приклад, що будувати суспільство вільних людей варто, починаючи з самого себе. Бо це найкоротший шлях до тої «української України», що ми нібито створюємо вже третє десятиріччя поспіль — та все ніяк...