Новини одним рядком:

3 травня – вечір авторської пісні та презентація рок-альбому Віктора Пашника "ДЕСІТЬ", Черкаська обласна філармонія

9 травня – фестиваль авторської пісні у Центральному парку Каменського

9 травня – Володимир Васильєв і Володимир Каденко співали на фестивалі до 95-ліття Булата Окуджави у Тбілісі

11 травня – концерт до 121 річниці від дня народження Єгора Мовчана та Ґеоргія Ткаченка, Київ, Музей Івана Гончара

12 травня – концерт Георгія Матвіїва, Київ, бульвар Дружби народів, «Квартирник при свічках»

15 травня – Неля Франчук презентує Клуб української АП та СП "Гітара по колу", Київ, В.Васильківська, 57/3, “Знання”

16 травня – Марія Бурмака з гітарою і симфонічним оркестром, Київ, Л.Первомайського,5-а, Будинок звукозапису

16 травня – поетично-музичний вечір “День вишиванки в Буряку”, Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 31

17 травня – концерт "Бандура: Дихання часу", Одеса, вул. Рішельєвська, 33, Urban Music Hall

17-19 травня – 8-й фестиваль АП “Співучі вітрила”, Дніпро, клуб "Фалькон" (ж\м «Солнечный», Малиновского, 7)

17-19 травня – фестиваль-конкурс  народної пісні « Пісенний оберіг», Черкаси, Долина троянд

18 травня – “Ніч музеїв: традиції в майбутнє” у Харківському Літмузеї

18 травня – день народження Ігоря Гриника з Івано-Франківська, автора пісень, організатора фестивалів бардів

19 травня – С.Василюк, З.Слободян, О.Смик, Н.Криничанка, С.Мороз, І.Якубовський у Львові, Галицького, 1, театр ляльок

 

 

 

Ігор Гриник

 

Доля 01

 

Всього дві істини в житті добро і зло

і кожна доля світиться між ними

одна дорога виткана з небес

позначена діяннями людини

чумацький шлях написаний для нас

якого нам ніколи не збагнути

і завжди перші або “нуль-один”

і вічний вибір “бути чи не бути”

 

Приспів: А доля в нас, крізь терни до зірок

                Життя по лезу від біди за крок

                а наша доля служба “нуль-один”

                “Всі за одного і за всіх один”

 

Вогонь та дим і стиснуті вуста

а сльози на очах від сажі й поту

“Тримайся друже, ще один ривок”

і ми врятуємо тебе від ешафоту

ціна найвища – на кону життя

і нагороди більшої немає

коли комусь продовжуємо вік

і всі живі додому повертаєм

 

Всього дві істини народження і смерть

а поміж ними кожного дорога

і наша доля в круговерті лих

завжди і всюди йти на допомогу

Щоб захистити від біди та сліз

і небезпеку згарищ відвернути

бо доля в нас на нашому роду

іти в вогонь щоб знову повернутись

 

 

Волинь – сайт http://bug.org.ua/news/volodymyr/anketa-serhiy-shyshkin-rozpoviv-pro-sviy-pershyy-vystup-firmovu-kavu-ta-poiasnyv-chomu-stvoryv-novu-storinku-u-feysbuk-314334/

 

АНКЕТА: Сергій Шишкін розповів про свій перший виступ, фірмову каву

та пояснив, чому створив нову сторінку у фейсбук

8.05.2019

 

У студію «БУГу» завітав відомий український бард, засновник фестивалю «Володимир», почесний громадянин Володимира-Волинського Сергій Шишкін.

Сергій Шишкін – особистість відома і публічна, любить поспілкуватися на різні теми, особливо полюбляє говорити про музику. Пан Сергій зізнався, що багато часу проводить у фейсбук і звідти дізнається більшість інформації про події у місті.

На своїй сторінці, а він, до речі, зареєстрував нещодавно нову, часто розповідає про славнозвісну берізку Шишкіна, а також ділиться рецептами салатів.

Своїм життям вже живе у мережі тег #каваШишкіна. Той, хто публікує допис з цим тегом, точно знає, якою смачною є кава в гостях у Маестро.

Найбільше, що вразило Сергія Шишкіна останнім часом – це голос Дімаша Кудайбергенова. Він захоплено розповідав про голос співака, а також повідомив, що подивився чи не всі відео з ним.

Також журналісти порозпитували у пана Сергія про можливість відродження «Живого погляду», попросили згадати свій перший виступ на сцені та отримали цікаві відповіді.

Про все це і не тільки у відео рубрики «АНКЕТА». Згодом дивіться і відеоінтерв’ю з Маестро.

 

 

Сайт https://www.facebook.com/events/664712570627251/

 

Вечір авторської пісні та співаної поезії Нелі Франчук

 

15 мая 2019 г. в с 19:00 до 20:30 UTC+03

 

Товариство «Знання» України, вул.Велика Васильківська,57/3; конференц-зала, ауд.313 (3-й поверх), біля ст.метро «Олімпійська».

Зустріч з Нелею Франчук (співачка, композитор, авторка близько 300 пісень), за участю:

Григорія Лук'яненка (гітара), Івана Списаренка (скрипка).

Презентація Клубу української авторської пісні та співаної поезії "Гітара по колу", https://www.facebook.com/Клуб-української-авторської-пісні-та-співаної-поезії-Гітара-ПО-КОЛУ-364411084182917/, в рамках проекту «Українські посиденьки» Клубів «Співуча родина» та "Шанувальники романсу". Щиро всіх запрошуємо!

 

 

Харків – Літературний музей

Буремний травень в ЛітМузеї!

 

«Спустошення і наповнення» — це авторська зустріч письменника з читачами, де Любко (Дереш) розповідатиме про те, як писав свій останній роман «Спустошення» і як зараз працює над новим романом. Літератор поділиться своїми враженнями від недавніх поїздок у Вірменію та Казахстан, де брав участь у міжнародних колабораціях з письменниками Центральної Азії, Кавказу та США, а також прочитає кілька уривків з неопублікованих текстів.

Модерує зустріч видавчиня, ведуча програми "ЛітРевю" Олена Рибка Rybka Olena.

 

Харківська літературна резиденція – спільний проект Українського осередку Міжнародного ПЕН-клубу PEN Ukraine та Харківської обласної державної адміністрації за організаційної підтримкиХарківського ЛітМузею. Резиденція заснована у 2018 році з метою підтримки письменників, а також промоції Харкова і його культури в Україні та світі. Письменники – учасники резиденції – отримають можливість впродовж місяця мешкати в Харкові для роботи над власним твором, а також для знайомства з містом - його історією, культурою, людьми. Цього року вперше заплановані чотири місячні резиденції – весняна, літня, осіння та зимова – для двох українських прозаїків, українського перекладача, закордонного автора.


Вхідний квиток на захід – 35 гривень.

 

1920 – 2019. Ніч музеїв: традиції в майбутнє.

1920. Харків.

Місто «видихає» після революцій і воєн. Нова більшовицька влада погоджується на українізацію в Україні, і до Харкова як до столиці з`їжджаються митці — мрійники українського культурного ренесансу.

Після привласнення (націоналізації) типографій, видавництв та інших корисних ресурсів у новоприбулих з`являються колосальні можливості — творити нову українську культуру. Великі тиражі книг, спеціалізовані періодичні видання, клуби, театри, державне фінансування — все, аби з`явились «нові» читачі, глядачі, слухачі…

Перші літературні збіговиська десятка українських авторів відбувались у «церкві Юзефовича» — невеличкому неопалюваному приміщенні на Сумській, 13.

За кілька років оригінальних ідей, безумних проектів, новаторських втілень зовнішню рекламу в місті вже робить авангардист Василь Єрмілов, театр «Березіль» пропонує сучасну джазову виставу-ревю, письменник Микола Хвильовий проповідує «Азіатський ренесанс» — Харків як місто новаторів, а не малоросійську провінцію, вкорінюється український правопис («скрипниківка»), спілка селянських письменників «Плуг» налічує понад 400 авторів, а літературні збіговиська відбуваються в численних «хабах» 1920-х.


2019. Харків.

Не всі проекти 1920-х були завершені, далеко не всі відбулись так, як були задумані. Більшість архівів не пережила репресії 1930-х. А те, що залишилось, — чим є для нас культурна спадщина1920-х? Що ми про неї знаємо і як можемо використовувати? У Міжнародний день музеїв, 18 травня, ЛітМузей як культурний хаб надасть майбутнє традиціям 1920-х.

Запрошуємо з 16.00 і до ранку наступного дня на акцію «1920 – 2019».

Ми збираємо нові творчі збіговиська, щоби продовжити традиції, сюжети, проекти, експерименти, дискусії, тексти і картинки неймовірних 1920-х років. Щоб зробити харківські1920-ті частиною нашого сьогоднішнього творчого відродження.
Вхід вільний. Програма заходу за посиланням

 

 

Сайт https://bilethouse.com/events/event/7421

 

Марія Бурмака Концерт із симфонічним оркестром

16 мая,   Чт 19:00

Дом звукозаписи Укр. радио 

Киев, ул. Леонида Первомайского, 5-а 

150 - 400 грн

 

16 травня у Будинку звукозапису Українського радіо народна артистка України Марія Бурмака представить унікальну програму "Ніжно. Тихо. Голосно" у супроводі Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо під орудою диригента Володимира Шейка

Особлива програма "Ніжно. Тихо. Голосно" буде представлена вже 16 травня.

Програма "Ніжно. Тихо. Голосно" - це весь спектр емоцій. Це пісні Марії Бурмаки, які стали саундтреками історичних подій, такі як "Ми йдемо" і "Все починається, коли". І ті, які можна заспівати з гітарою серед дуже близьких людей, такі як "Поцілуй мене на прощання" і "Місто ангелів і дощів".

Музична програма складатиметься з двох частин. Перша – пісні під гітару - інтимно, ніжно і на відстані подиху. Друга частина - у супроводі заслуженого академічного симфонічного оркестру українського радіо під диригуванням цьогорічного лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Володимира Шейка.

В симфонічному звучання можна буде почути легендарну пісню "Ми йдемо", "Скло", "І якщо колись", а також композиції, які артистка рідко виконує, такі, як "Магія трав", "Хтось із дитям удвох" на вірші Івана Малковича. Композиція "Прочитай мої слова по губах», яку Марія написала для людей з вадами слуху , буде "заспівана" мовою жестів.

"У кожної пісні є своя історія, за кожною із них стоять почуття, - розповідає про програму Марія Бурмака. -  Про них можна сказати по-різному: пошепки та голосно, дуже інтимною мелодією і ніжними словами. Це буде вечір сильних почуттів"

 

Додаю вірш згаданої пісні. Упорядник

Марія Бурмака

 

* * *

 

Поцілуй мене на прощання

Обніми мене, обніми

Швидко час іде до світання

А світанок серед до війни

 

Ця війна здається усюди

Заступила неба блакить

Я б тебе не пустила б нікуди

Тільки хто ж мене захистить

 

А дорога із дому далека

Хай дорога додому легка

На війну повертатись нелегко

Та в солдата доля така

 

У тумані дивного стону

Куля хай тебе обмина

Буду я молитися Богу

І чекати біля вікна

 

Ангелів в далеку дорогу

Хай летять з тобою вони

Дорога ціна перемоги

Залишилась на полі війни

 

Огортає ранок імлою

Нічка відступа до небес

Попрощайся, милий, зі мною

Я чекати буду дома тебе

Проведу тебе до порогу

Може знову завтра у бій

Затримаю у серці тривоги

Милий мій, ти боєць дорогий

 

 

Сайт https://www.facebook.com/events/390291558487557/

 

Рядки з передової - презентація 28 травня, кінотеатр Ліра

 

Организаторы: Олена Задорожна и Кінотеатр ЛІРА

 

Вторник, 28 мая 2019 г. в с 19:00 до 22:00 UTC+03

Кінотеатр ЛІРА Velyka Zhytomyrska vulytsia, 40, Kyiv, Ukraine, 04053

 

Завдяки нашим читачам і шанувальникам поезії збірка "Рядки з передової" отримала нове дихання - ми додрукували додатковий тираж і тепер цю книгу побачить ще більше читачів.

Ми вдячні передплатникам та добродіям, що проінвестували цей проект. Разом з вами зібрали 7088 грн і вже віддрукували перші примірники «Рядків з передової»!

Презентація збірки відбудеться 28 травня о 19.00 в Кінотеатрі ЛІРА.

 

 

Сайт https://ru-ru.facebook.com/pg/Byk.Olexa/posts/?ref=page_internal

 

Олекса Бик / Olexa Byk

 

...А ти собі проростаєш із диму і бороди, ходиш по цій планеті, плутаючи сліди, допоки остання осінь вступить в свої права, допоки не стане зовсім білою голова, допоки цей світ, як і ти, шалений і молодий.

 

Як і кожен апокаліптичний месія або пророк, ти любиш почати розмову з натиску на курок, куля як посередник надійніша за слова. В час, коли білим світом ідуть криваві жнива - ти віриш лише у Бога і сімнадцятий «глок».

 

Грань між людиною і землею завжди тонка, за нею знайдеться місце для кожного мудака, це місце лежить на метр у отій землі, якою ти ходиш досі, лелієш своє жалі, відміряючи час відстріляними магазинами від АК.

 

І коли твій годинник часу лопається від піску, тобі байдуже, що там, може, станеться на віку - доки вісь планети скрипітиме, як протез, твоє кредо завжди складається з пари тез, у тобі є усе потрібне, як в «тривожному рюкзаку».

 

Чоловік вимірюється прямотою його хребта, і коли ти заходиш з боєм в чужі міста, ця історія хоче твоєї крові - і не лише. Ти написаний, як цитата з святого Ше на останній сторінці простреленого листа.

 

 

Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk

 

Книгу, як око своє бережіть

 

«Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчуває себе обділеною, збіднілою, спустошеною», — так висловлювався про книгу відомий педагог Василь Сухомлинський.

24 квітня 2019 року у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка до Всесвітнього дня книги та авторського права провели екскурс раритетною книгозбірнею Володимира Старика — громадсько-політичного і культурного діяча, журналіста, перекладача і публіциста, голови товариства «Український Народний Дім в Чернівцях», який залюблений у книгу.

Присутні — студенти II курсу Чернівецького коледжу мистецтв імені Сидора Воробкевича (спеціальність — інформаційна, бібліотечна та архівна справа) з викладачем К. В. Ксьондзик, бібліотекарі ЧОУНБ, Чернівецької обласної бібліотеки для дітей, муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського.

Книгозбірня Володимира Старика надзвичайно багата кількісно і тематично. Поціновувачі книги мали змогу зануритися у світ старовинної книги, доторкнутися до рідкісних видань, побачити та прочитати автографи видатних буковинських діячів минулого, зупинити збентежений та зацікавлений погляд на тому чи іншому виданні: прижиттєвому «Кобзарі» Т. Г. Шевченка (1860). Також оглянути цікаві екземпляри книжкової виставки: «Короткий курс історії українського письменства» В. Радзикевича (Львів, 1922), «Український правопис із словничком» (Львів, 1929), «Короткий нарис української мови з лекцій, читаних на учительських курсах», книгу Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала…» (Чернівці, 1928), книгу «Буковинська русь. Культурно-історичний образок» (Чернівці, 1897), збірку поезій Сильвестра Яричевського «Пестрі звуки» (Чернівці, 1904) та інші.

До речі, творчість Сильвестра Яричевського тривалий час досліджував Михайло Григорович Івасюк. У 1972 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Письменник-демократ Сильвестр Яричевський. Життя і творчість».

Серед нових видань були представлені книги з автографами Володимирові Старику: Василя Кожелянка, Василя Шевчука, Ганни Дущак, Софії Майданської, Аркадія Жуковського, Романа Горака, Михайла Івасюка.

Гості заходу мали естетичну насолоду у спілкуванні з Володимиром Петровичем Стариком, змогли дізнатися про цікаві факти з життя відомих українців, зануритися у безмежний океан книг. Бо справді, як йдеться в українському народному прислів’ї: «Одна мудра книга краща від найбільшого багатства».

Олена Логінова,
молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального

музею Володимира Івасюка

 

 

Вінниця – сайт https://vezha.vn.ua/bethoven-na-banduri-u-vinnytsi-dast-kontsert-10-richna-sofiya-al-hadidi-video/

 

Бетховен на бандурі: у Вінниці дасть концерт 10-річна Софія Аль-Хадіді. ВІДЕО

 

Наприкінці травня відбудеться концерт юної вінничанки Софії Аль-Хадіді. На своїй бандурі дівчина зіграє відомі твори Гайдна, Баха, Бетховена, Хоткевича, а ще й українські народні пісні.

“Я Є!” – це перша сольна програма виконавиці на бандурі харківського типу, 10-річної Софії Аль-Хадіді. Дівчина вже давно займається грою та за цей час стала лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів, також брала участь у різних телепроектах.

Концерт відбудеться у понеділок, 27 травня, у молодіжному центрі “Квадрат” (Театральна, 15), початок о 17 годині. Вхід на концерт – вільний.

Для присутніх Софія Аль-Хадіді зіграє твори Гайдна, Баха, Бетховена, Хоткевича, Китастого, Залізняк,  Губ’яка та ще українські народні пісні. Цей захід спрямований на підтримку відродження та впровадження харківської бандури у дитячі мистецькі навчальні заклади України.

Харківський спосіб гри на бандурі розробив Гнат Хоткевич (1877—1938) на основі народного способу гри, який використовували слобожанські кобзарі. Бандури, пристосовані для гри Харківським способом, відрізняються від інших у конструкції, яка дозволяє тримати інструмент так, щоби легко можна було грати обома руками по цвсьому діапозону інструмента. Харківський спосіб відрізняється від народного тим, що ліва рука перебрала мелодичне навантаження і більше грала на приструнках. У процесі гри використовувалися усі десять пальців рук.

До речі, наприкінці концерту заплановано майстер-клас з техніки гри на бандурі харківського типу для всіх охочих.

Захід відбуватиметься в рамках спеціального проекту викладача-методиста, дослідника, педагога-новатора Марини Залізняк “Шемсток часу”. Проект заплановано, як щорічна акція для популяризації бандурного мистецтва в Україні, пошук нових фарб виконавства, сприяння розвитку творчості молодих бандуристів.

 

 

Київ – сайт https://honchar.org.ua/events/%D0%B2%D0%B5%D1%87%D1%96%D1%80-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4-%D1%82%D0%B0-%D0%BA%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5%D1%80%D1%82-121/

 

Вечір-спогад та кобзарський концерт:

121 річниця від дня народження Є.Мовчана та Ґ.Ткаченка

 

11 травня 2019 року запрошуємо в НЦНК “Музей Івана Гончара” на вечір-спогад та кобзарський концерт з нагоди 121 річниці від дня народження Єгора Мовчана та Ґеоргія Ткаченка – видатних українців, бандуристів, земляків, ровесників, друзів та побратимів.

Цього ж дня демонструватимуться художні твори Ґеорія Ткаченка зі збірки Музею Івана Гончара.

Вони обоє були зі Слобожанщини, у молодості ходили одними стежками, бандурі навчалися в одних вчителів, але зустрілися вже на схилі віку в Києві, де стали друзями.

Єгор Мовчан (Чавунний). Народився 1 травня 1898 року у с. Велика Писарівка (нині – Сумська обл.). На десятому році життя, перехворівши на віспу, утратив зір. Кобзарював. Бувши незрячим, обійшов сотні сіл і міст, несучи улюблені народом пісні та думи. Часто ходив без поводиря. Виконував чотири думи: «Плач невільників», «Удову», «Про трьох братів самарських», «Про смерть козака-бандуриста», історичні, козацькі, сатиричні, жартівливі та народні пісні, балади…
На початку 1930-х років він не поїхав на так званий «З’їзд кобзарів» і, таким чином, уникнув смерті. Сталось це випадково: поводир Єгора зник і не супроводжував його.

Свого віку доживав у Києві у Пущі-Водиці в Будинку ветеранів сцени.

Багато аудіозаписів Є.Мовчана зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. Т.М. Рильського НАН України.

Ґеоргій Ткаченко – основоположник Київського кобзарського цеху. Народився 5 травня 1898 року у слободі Глушково (нині Курської області). Освіту архітектора і художника Ткаченко здобув у 20-х роках ХХ ст., навчаючись у ВХУТЕМАСі (Москва) у класі знаменитого архітектора академіка О. Щусєва. По закінченню вишу як архітектор працює над проектами відбудови старовинних московських парків – Царицина, Кузьминок, Лефортова, викладає акварельний живопис у Московському архітектурному інституті.

Після переїзду у 1954 році до Києва, працює як художник, створюючи серії картин мальовничої природи, архітектурних пам’яток, немовби продовжуючи традицію Тараса Шевченка «Мальовничої України».

Вміння грати на традиційній бандурі, кобзарські рецитації та філософію кобзарства як явища він перейняв ще під час першої української революції у Харкові від тодішніх харківських бандуристів, а найбільше – від знаменитого Петра Древченка. Після Другої світової війни залишався єдиним в Україні та світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар – канти, псальми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. У його репертуарі було 8 дум.

У середовищі учнів та послідовників Ткаченка визріла ідея створити кобзарське об’єднання, яке своїм основним завданням поставило повернення до традиційного кобзарського інструментарію – народної (старосвітської) бандури, кобзи й ліри, традиційного кобзарського репертуару, основу якого завжди становили канти-псалми, думи, історичні та козацькі пісні та до світоглядних основ кобзарства. Ця ідея була реалізована у 1990-х роках.

Художні ж роботи Ґеоргія Ткаченка зберігаються в багатьох музейних збірках міст Києва, Харкова, Львова, Сум, Запоріжжя, Камянця-Подільського, Переяслав-Хмельницького, Яготина та інших міст, у приватних колекціях. Невелика колекція творів художника міститься і в Музеї Івана Гончара.

Вдячні учні та послідовники Ґеоргія Ткаченка вшановують пам’ять свого вчителя щорічними заходами до дня його народження.

 

 

Сайт http://sobitie.com.ua/novosti/avtorskaya-pesnya-zvuchala-v-kamenskom

 

Авторская песня звучала в Каменском

 

Несмотря на дождливую погоду, 9 мая в Центральном парке Каменского состоялся фестиваль бардовской песни. 

27 участников из Днепра, Запорожья, Харькова, Сум и Каменского выступили на сцене фестиваля авторской песни «Я хочу, щоб був мир!» в административном здании парка. 

Организовали концерт участники клуба авторской песни «Форум» при поддержке городской власти. 

«Три года назад мы первый раз собрались на берегу Голубого озера, чтобы спеть свои песни под гитару,  - рассказал Юрий Филиппов, исполняющий обязанности главы клуба авторской песни «Форум». - Здесь, на фестивале, собираются друзья, которые любят этот мир, и хотят сделать его добрее, светлее и чище. А, как известно, песня - это лучший способ выразить свои чувства и поделиться ими с окружающими». 

Действительно, душевные песни под гитару, ненавязчивая, дружеская атмосфера создавали ощущение, что это не торжественное мероприятие, а встреча старых добрых друзей. Но исполнение песен их авторами и мастерство игры на гитаре не оставляло сомнений, что на сцене выступают профессионалы.

Е.Киба

 

Львів – сайт https://wz.lviv.ua/news/389972-a-ia-liubliu-mii-lviv-i-u-sezon-doshchiv-pro-stolytsiu-halychyny-znialy-novyi-klip

 

«А я люблю мій Львів! І у сезон дощів…» (відео)

 06.05.2019

 Марія Доротич

 

До святкування Дня народження Львова у стилі ретро бард Оксана Чухліб презентувала відеокліп про принади столиці Галичини

До когорти музичних робіт про місто Лева доєднався відеокліп відомої львівської співачки, барда, журналіста Оксани Чухліб «А я люблю мій Львів». У кліпі знялися учасники танцювального клубу Swing Up, танцівники Орест та Михайло Козаки, співак Іван-Данило Лихач, музиканти Вадим Войтович, Тарас Яцишин і Максим Чухліб (син авторки пісні), Дмитро Кудрявцев, Оксана Козак. Режисер відео — Олександр Серебров.

Відеокліп — у джазовому стилі, танцівники виконують свінг, який ритмічно споріднений із джазом. У кліпі звучать, зокрема, такі рядки: «А я люблю мій Львів, і у сезон дощів босоніж бігтиму вдаль по тротуарі»… За добу кліп переглянули у соцмережах 40 тисяч осіб, за станом на 7 травня — близько ста тисяч. Над роботою команда працювала близько року. Авторка кліпу зізнається: таке враження, що народила дитину…

Оксана Чухліб за освітою вчитель музики, тривалий час працювала керівником дитячого ансамблю «Зорецвіт», була лауреатом різних пісенних фестивалів. Посіла перше місце на фестивалі «Вітрила пригод» і другу сходинку на Всеукраїнському фестивалі «Оберіг 2017». Друга її освіта — журналістська. Каже, ідея написати пісню про Львів зародилася давно. На це її, зокрема, надихнув стиль життя у Києві, де мешкала дванадцять років. Мегаполіс їй не припав до душі, там почувалася не надто комфортно — щодня сумувала за містом Лева. «Мій сум за Львовом можна зрозуміти, бо наше місто має неповторний шарм, — розповідає співачка. — Моє дитинство минуло в райцентрі Миколаєві, навчалася у Дрогобичі. Київ — мегаполіс, який «ковтає» людей, забирає в них час та життєву енергію. Зрозуміла, там себе гублю, людина розчиняється, як пилинка. А Львів живе одним організмом, як одна велика громада. Більшість львів’ян дотримуються одних традицій, спілкуються однією мовою, ходять до церкви… У Києві я принципово спілкувалася українською. Там мені ставили «діагнози», мовляв «А, ви со Львова? Ну понятно…». А потім казали, що у Львові «так красиво».

Оксана Чухліб каже, що у своїй відеороботі хотіла показати ретро-Львів як сучасне, живе і красиве місто, — такий собі ретро-модерн. «Ще моя ідея полягала у тому, щоб завдяки моїй роботі у людей виникали асоціації про український Львів, — веде далі розмову Оксана Чухліб. — Бо досі багато хто асоціює місто з польською піснею 30-х років «Тільки у Львові».

Під час зйомок виникали певні труднощі та курйози. Спершу музикант зі стажем не змогла знайти танцівників, які виконують свінг. Хтось їй підказав, що кадри для кліпу про ретро-Львів може знайти на площі Ринок, біля статуї Діани, де проводять майстер-класи з танго та свінгу. Танцівники сумнівалися, але погодилися. Потім курйоз трапився з велосипедом, на якому пані Оксана каталася під час зйомок. Пані Чухліб вирішила орендувати велик на вулиці. Одного дня потренувалася, як працює система прокату, як оплачувати за послугу, реєструватися в системі тощо. Наступного дня разом з акторами та знімальною групою пішли, аби зняти кадр з велосипедом. І раптом на них чекала неприємність — система прокату роверів не працювала… У авторки кліпу опустилися руки. Тоді син Оксани Максим пішов шукати велосипед в інше місце (взяв його в людини, яка ремонтувала систему прокату). Зйомки відбулися у ресторані інтер’єр якого відповідає джазовому стилю кліпу.

 

 

Сайт https://www.radiosvoboda.org/a/news-fest-biytsi-kyiv/29934985.html

 

Ветерани боїв на Донбасі долучились до фестивалю бойових мистецтв

 

Ветерани бойових дій на сході України і волонтери з Києва та області, спортсмени і школярі з понад десяти міст країни взяли участь у Всеукраїнському фестивалі бойових мистецтв «Булава». Фестиваль відбувся 11 травня у селі Калинівка Васильківського району Київської області.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, під час фестивалю відбулись турніри з українського рукопашного бою «Спас», спортивного метання ножа та сокири, стрільби з лука тощо. Для дітей-відвідувачів фестивалю працювали майстер-класи з петриківського розпису та гри на барабані. Ветерани АТО (ООС) взяли участь у турнірі з рукопашу «Спас», почасткували гостей стравами польової кухні і розповіли про події на сході України.

Увечері на святковому концерті виступатимуть співачка Kira Mazur, соліст гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк, кобзар Тарас Силенко та інші українські музиканти.

Серед організаторів фестивалю – Громадська спілка «Федерація громадських організацій учасників АТО Київщини», адміністрація Васильківського району та влада і громада Калинівки за підтримки Київської облдержадміністрації.

 

 

Сайт http://ukrreporter.com.ua/culture/yak-bortsi-na-nezalezhnist-ukrayiny-kolys-z-pisneyu-voyuvaly-proty-gitlera-j-stalina-video.html

 

Як борці на незалежність України колись з піснею воювали проти Гітлера й Сталіна (+відео)

 

09.05.2019

 

Популярний кобзар, лірник, народний артист України, лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко є одним із тих яскравих митців, які майстерно відновлюють пісенні артефакти тієї чи іншої доби, формують наші світоглядно-культурні цінності.

Зокрема, у його виконанні зазвучала й пісня українських звитяжців-патріотів, які боролися на два фронти – проти Гітлера й Сталіна. Це твір саме тих воєнних часів – https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/979929682181607/

«Український репортер» записав пісню під час презентації  музичного альбому-саундтреку Тараса Компаніченка до кінострічки «Посттравматична рапсодія» за п’єсою Олександра Корчинського.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про музику і поезію»

 

Війна пісень. Роль музики у протистоянні України і Росії

https://www.radiosvoboda.org/a/29922213.html

05 Травень 2019

Дмитро Волчек

 

У німецькому Штутгарті вийшла англійською мовою книга А War of Songs («Війна пісень»). Це перша спроба осмислити феномен відображення Революції гідності​ 2014 року і конфлікту між Росією і Україною в популярній музиці. Над книгою працював міжнародний колектив дослідників: Арве Гансен, Андрій Рогачевський, Інгвар Стейнхольт і Девід-Еміль Вікстрьом. У книзі цитуються матеріали Радіо Свобода, а передмову написав ведучий програми «Музика на Свободі» Артемій Троїцький (Російська редакція Радіо Свобода).

Музика Майдану і «антимайдану», музичні пародії і пісні-діалоги, російсько-українське протистояння на конкурсі «Євробачення» – основні теми дослідження. Норвезький культуролог Арве Гансен (він був в Києві під час революції 2014 року, а книга «Війна пісень» проілюстрована його фотографіями) і професор Арктичного університету в Норвегії Андрій Рогачевський розповіли Радіо Свобода про своє дослідження.

Андрій Рогачевський: Це феномен, на який ми з колегами звернули увагу після подій 2014 року. З’явилося багато нових пісень або пародій на старі пісні, які політично пов’язані з подіями дня. Накопичувався матеріал, який ми вирішили осмислити і узагальнити.

Арве Гансен: Культура на Майдані була важлива для революції. Люди приїхали з усієї країни, говорили на різних мовах. Недостатньо просто мати спільну мету, їм потрібно було створити єдність на Майдані. Я хотів дослідити саме музику, дізнатися, яку роль вона зіграла.

Там було багато різних локацій: на Майдані грали свою музику, політики грали свою музику, яка відрізнялася від музики неполітичних учасників протесту. І в «антимайдану» була своя музика, і в інтернеті теж своя. Ми індексували п’ять етапів музики революції. Спочатку музика була досить веселою і позитивною, дуже схожою на музику Помаранчевої революції. Потихеньку вона стала більш агресивною, потім скорботної. Ми намагалися знайти одну пісню, яка найбільше передавала зміст і дух кожного етапу.

– Яка пісня вам здається найяскравішою?

Арве Гансен: Мені найбільше запам’яталася «Пливе кача». Вона стала символом революції через те, що так багато людей загинуло. Коли я запитував у людей, яка пісня найбільше згадувалася, усі теж саме говорили: «Пливе кача». Це меланхолійна пісня про качку, яка перетинає річку, йде з цього світу в наступний. Це схоже на ту символіку, яка була після революції про «Небесну сотню».

Інша пісня революції, яку багато хто пам’ятає, – це «Воїни світла» групи «Ляпис Трубецкой». Цікаво, що пісня вийшла відразу після революції, але люди сприймають її як частину революції. Це пісня про битву між злом і добром, люди вважали, що вони на Майдані боролися проти сил зла. Вона стала частиною міфології Майдану.

– Андрію, ви стежили за подіями 2014-го з Норвегії, дивилися телевізор і YouTube. Яка пісня вам запам’яталася?

Андрій Рогачевський: Я не є оригінальним, на мене великий вплив справила саме «Пливе кача». Відео на YouTube, як правило, супроводжується показом похорону загиблих. Ця урочиста церемонія, по-моєму, не може залишити нікого байдужим.

– Багато хто чекав, що Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи», стане кандидатом на посаду президента України. З огляду на феномен Зеленського, напевно, Вакарчук міг би перемогти. Ви шкодуєте, що він вирішив не висувати свою кандидатуру?

Андрій Рогачевський: Я думаю, що якби Вакарчук балотувався, він переміг би вже в першому турі. Але, може бути, що він правильно зробив, що не зробив цього, тому що популярність – це одне, а щоденна президентська рутина в тій ситуації, в якій Україна перебуває зараз, – зовсім інше. Напевно, все-таки потрібна людина з набагато більшим політичним досвідом. Я ніяк не заперечую право українського народу на такий вибір – це дуже цікавий вибір, але я сам не є українським громадянином. Мені дуже цікаво, що з цього всього вийде. Але я швидше скептик в цьому.

Арве Гансен: Я слухаю «Океан Ельзи», дуже цікава музика. Вакарчука люблять в Україні. Він був важливою частиною першого етапу Євромайдану, але ще більш важливішим під час Помаранчевої революції. Я був на його концертах. Відразу після революції, коли почалися події в Криму і на Донбасі, він говорив на двох мовах, звертаючись до російськомовних і україномовних українців, говорив про національну єдність. Але, якщо він піде в політику, він не буде таким же популярним. Точно так само, як Зеленський дуже популярний комік через те, що він пародіював політиків, але яким політиком буде він сам, я не знаю.

– Однин із розділів книги присвяченій пародіям, у тому числі на російсько-радянський гімн ...

Андрій Рогачевський: Цих пародій дуже багато. В основному ми розглядаємо українські пародії, хоча, звичайно, на російський гімн велику кількість пародій написано росіянами. Це найбільш гостра частина нашого дослідження, тому що недавно був ухвалений закон, який забороняє висміювати гімн – як символу державності Російської Федерації.

Пародії в основному орієнтуються на пісні, популярні в Радянському Союзі і добре відомі як українцям, так і росіянам. Дуже часто це уїдливі, образливі пародії. Пародія може і повинна розглядатися як жанр пісні-відповіді – це коли вже матеріал, що існує, переосмислюється, переспівувати, щоб показати, що в культурному плані змінилося з того часу, коли оригінал був написаний. Все це викладається на YouTube, народ пише коментарі. З цим матеріалом ми працювали.

Дуже часто українські автори вибирають російську мову, коли адресують свої пісні або пародії російськомовної аудиторії. А росіяни, коли пишуть такого типу пісні, в переважній більшості вибирають російську мову, не володіючи українською. Так що спостерігається певна асиметричність в цьому діалозі.

– Слід виділити одного виконавця – це Вадим Дубовський, «далекобійник, який співає», він і професійний співак, і актор, зіграв у фільмі Сергія Лозниці «Донбас», і справжній далекобійник, який живе в Чикаго і співає за кермом вантажівки. Вам подобаються його пісні?

Андрій Рогачевський: Так, дуже. Він дуже дотепна людина, він бере старі мелодії, наповнює їх новим змістом, і свою співочу енергію спрямовує на больові точки сьогодення. Це у нього дуже добре виходить.

Він не просто співає ці пісні, записуючи їх у професійній студії, а робить це за допомогою камери, яка встановлена в кабіні його вантажівки, керує кермом і співає одночасно. Оскільки у нього чудовий голос, створюється унікальна сценка, яку, звичайно, ті, хто подивляться, не забудуть ніколи.

– Ми говоримо поки що переважно про українських патріотів. Але є й інша сторона. Арве, ви мимохідь згадали пісні «антимайдану», у вашій книзі цьому феномену відведено пару сторінок. Можливо, вони заслужили більшого, адже це цікава річ.

Арве Гансен: Проблема з «антимайданом» була в тому, що іноді складно було туди потрапити. Поліцейські захищали цю територію, тому я там бував не так часто, як на Майдані. Музика Майдану була на різних мовах, а музика «антимайдану» в основному російською. Пісні були старі, патріотичні, радянські пісні, пісні про єдність Радянського Союзу, багато шансону.

– Ще одна цікава тема – це розкол в російській поп-музиці. Низці російських виконавців заборонено відвідувати Україну через те, що вони були в Криму і підтримують путінську політику. Хтось принишк і не висловлюється на цю тему. Хтось відмовляється їздити в Крим. Є російські групи, які дають концерти в Україні. Лідером антиукраїнізму в російській поп-музиці був Йосип Кобзон. У книзі ви багато говорите про позицію Андрія Макаревича і полеміку, яка виникла навколо нього ...

Андрій Рогачевський: Перш за все цієї теми стосується передмова до нашої книги, автором його є легендарний музичний критик Артемій Троїцький. Він каже в цій передмові, що Помаранчева революція жодним чином не позначилася на взаєминах російських та українських музикантів, але в 2014 році єдиному культурному простору популярних музикантів в Росії і в Україні настав кінець. Тепер єдності більше немає, і це дуже сумно.

Але при цьому Артемій зауважує, що все-таки війна пісень краще, ніж війна куль: може бути, це ще не найгірший варіант війни. Наша книга називається «Війна пісень», тому хотілося б наголосити, що ми описуємо цей феномен, намагаючись бути об’єктивними, ми не встаємо ні на той, ні на інший бік, але при цьому констатуємо, що дуже шкода, що досить гармонійний єдиний музичний простір зник. Абсолютно незрозуміло, як і коли воно він буде відновлений, і чи буде взагалі відновлений.

Макаревич в цьому сенсі, звичайно, цікавий приклад, тому що це рокер із давньою історією. Він дуже болісно сприйняв проблеми, які виникли у відносинах між Україною і Росією, написав про це кілька пісень, виступав в Україні і в якомусь сенсі поплатився за це, тому що частина його аудиторії в Росії відвернулася від нього. Його пісня взята в нашій книзі як непародійний приклад пісні-діалогу, тому що вона породила численні відповіді. В його пісні «Розмова зі співвітчизником» розповідається про уявну розмову про Україну випадкових попутників у вагоні поїзда. На це барди відповіли йому, що нічого ти в цьому не розумієш, ти, напевно, хочеш свою популярність, що падає, підігріти на політичній хвилі. У Макаревича пісня була філософська, а його опоненти перейшли в піснях-відповідях на особистості, ображали його за його точку зору.

– Ще одна «пісня як куля» (я користуюся вашої метафорою) народилася з вірша Анастасії Дмитрук «Ніколи ми не будемо братами». Їй присвячено окремий розділ у вашій книзі.

Андрій Рогачевський: Ця пісня цікава тим, що вона народилася як вірш. Анастасія Дмитрук – молода поетеса з України, яка російською написала вірш «Ніколи ми не будемо братами». Вій був підхоплений в інтернеті, і музиканти з Клайпеди, які солідаризувалися з Україною, написали музику і записали пісню, яку потім почули в YouTube мільйони, в жанрі рок-балади, на кшталт організованого Бобом Гелдофом Live Aid, де кожен музикант співає одну або дві строчки.

На цю пісню з російської сторони пішли численні критичні відгуки. Найпопулярніший з цих відгуків був написаний в жанрі хіп-хопу. Йде боротьба за молодіжну аудиторію. Молодь в Росії рок слухає в набагато меншій мір, ніж раніше, тепер хіп-хоп є більш популярним музичним форматом, тому відповідати Анастасії Дмитрук і литовським музикантам було вирішено асиметричним чином. Гліб Корнілов грав не на їхньому полі, а на своєму і на полі тих, хто більш схильний слухати реп і хіп-хоп, ніж рок-балади. Але кількість кліків на його пісню істотно менша, ніж кількість кліків на пісню Анастасії Дмитрук. Незважаючи на цю орієнтацію на більш популярний музичний жанр, більше сподобалася слухачам українська, а не російська текстова частина. У пісні-відповіді йшлося про те, що, дівчино, ти нічого не розумієш, ми воюємо не проти тебе, а захищаємо тебе від українських неонацистів. Схоже, що, хоча пісню-відповідь прослухали кілька мільйонів, цей варіант відповіді був менш популярний, ніж оригінал.

– Четверта глава книги присвячена битві російських і українських пісень на «Євробаченні». Арве, вас дивує, що цей безневинний конкурс так політизується в Україні і в Росії?

Арве Гансен: Так, це безневинний конкурс, але й дуже політизований. Після Помаранчевої революції українці вибрали пісню, яка стала гімном Помаранчевої революції: «Разом нас багато, нас не подолати». Після анексії Криму українці відправили на конкурс Джамалу, вона співала про кримських татар. Так, в Європі ми дивимося на «Євробачення» просто як на конкурс, як якийсь чемпіонат Європи з футболу, а в Східній Європі це набагато більш суворий конфлікт між народами, між країнами. Звичайно, це цікаво.

 

 

Анатолій Кичинський: «Головне в поета – це текст»

http://litgazeta.com.ua/articles/anatolij-kychynskyj-golovne-v-poeta-tse-tekst/

Юлія Кузьменко

Травень 11, 2019

 

Хвилюєшся, коли чекаєш на гостя. Хочеться, аби все вдало склалося. Надто коли йдеться про зустріч із поетом і художником, лауреатом Шевченківської премії. Анатолій Кичинський приїхав із рідної Херсонщини, аби познайомитися з творчою молоддю – студентами-літтворцями та літературознавцями Інституту філології Шевченкового університету. Подія відбулася 26 березня в Мистецькій залі Інституту філології, вела розмову Людмила Дядченко.

Анатолій Іванович відразу завоював симпатію зали. Поки студенти міркували, які запитання поставити митцю, викладачі обговорювали видання вибраних віршів поета «Жива і скошена тече в мені трава», гортали сторінки. Назва збірки – «бренд Кичинського», як він сам висловився. Вірш із цим рядком написав ще на першому курсі педінституту. А ще із захопленням роздивлялися дібрані картини пана Анатолія. Професор Людмила Грицик всміхалася, коментуючи: «Просто Реріх!» Хоча пензель Кичинського справді вправний, він себе мислить більше поетом, аніж художником. Почав малювати ще до школи. Батьки накреслять щось олівцем, підуть на роботу, а син розфарбовує… У школі та інституті талант його помітили та залучали до створення стіннівок. Пізніше, під час письменницької паузи Кичинського, він ненадовго зайнявся малярством для заробітку. Зізнається, що коли маєш талант, порівнюєш себе з іншими митцями: «От вони на виставках, ну чому це не я?» Нині Анатолій – почесний член Національної спілки художників України. І все ж для нього малювання – дозвілля. А основна справа – поезія!

Перша збірка Кичинського вийшла, коли йому було 26. На запитання модератора Людмили, хто був його вчителями, митець назвав Бориса Олійника, Миколу Вінграновського, дещо пригадалося з Івана Драча… Не оминув збірку Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» 1977 р. Нині поет має 18 книг і вважає, що кожне нове видання мусить бути кращим за попереднє, усе вищим і вищим щаблем у творчості. Головне в поета – текст. Не нагороди, не визначення поколінь… Для Анатолія Івановича поділ на шістдесятників, вісімдесятників тощо – умовний. Кожен критик ділить по-своєму. Літературні премії (а Кичинський має таких до десятка) вважає приємними відзнаками, однак вони нічого не важать порівняно з власне творчістю. Один із дослідників доробку Кичинського Ярослав Голобородько наголошував на фольклорності та прокласичності поета. Сам Анатолій Іванович вважає, що поет творить мову. Творець інакше бачить матеріал. Можна не бути філологом за освітою (як-от інженер Є.Маланюк, хімік Л.Мосендз), але поет мусить відчувати мову, адже він визбирує з неї найкраще. Скульптор не ліпитиме з кепської глини! Чи помічаємо ми, яка багата на художні образи та метафори наша повсякденна мова? Час – летить, дощ – іде. Усе це з народу, але ж не збиралися люди докупи навмисне, аби вигадати фразеологізм чи пісню. Це унікальне творче мислення, до чого дає поштовх мова. У словниках можна знайти поживу до творчості, свого часу це зробив Анатолій Іванович. Перечитавши словник фразеологізмів, написав вірш «Пошитий у дурні» – зв’язну історію, складену лишень із фразеологічних сполук.

На загал Кичинський говорить, що надихнути може все – природа, люди, мистецтво… Перерв у творчості радить не боятися. У Блока протягом шести років не написалося жодного рядка. Та наступні роки після паузи можуть бути в рази продуктивнішими. Можливо, рано ще думати про творчі перерви юним студентам-літтворцям, вони тільки починають торувати письменницьку стежку. Та буває, що поет творить кілька років, а вже відомий, видатний. Чи це лише піар? Пані Людмила поцікавилася в Анатолія Івановича, чи є серед сучасного літпоцесу справжні поети. На його думку, молоді й талановиті в нас є. Прикро, що інколи губляться серед моря графоманів.

Після розмови Кичинський зачитував свої найцікавіші роботи: «Процес», «Мисливець», «Лобода». Трохи згодом ще кілька віршів йому обрав професор Юрій Ковалів. Він дуже радий зустрічі з колегою та однодумцем. Юрій Іванович аналізує: у Кичинського натурфілософська лірика, близька за поетикою з творчістю Володимира Підпалого. Лірику пана Анатолія декодували на спецкурсах разом із студентами-україністами, їм дуже подобалася глибина слова Кичинського. До того ж відчувається рука і погляд художника, інтермедіальна практика. Додаймо до цього мислення-pro – про страшні речі, що поруч нас.

На прощання – невеличка автограф-сесія та фото на пам’ять. Буде над чим поміркувати після зустрічі з поетом.

 

Додаю згадані вірші поета. Упорядник

Процес

Стогне простір, привалений часом.
І залізом посвистує смерть.
І провалюється під пегасом
ненадійна повітряна твердь.

Божевільне бажання літати
з небосхилу сповзає в ковил.
І надходять нові експонати
у музей ампутованих крил.

Світ під слідством розколеться навпіл,
і до справи долучать знавці
об аорту затуплений скальпель
у сліпого хірурга в руці.

І не стане ні кращим, ні гіршим
це прозове життя, у якім
суд відмовиться вірити віршам –
найчеснішим лжесвідкам твоїм.

 

 ***

 

Наче в цілому світі – нікого.

Тільки в темному сріблі ріки

темне золото тіла твойого

над холодним світінням луски.

 

Може, й справді під небом зоринним

у незайманих водах земних

ми з тобою приснилися рибам,

щоб любитись в траві і за них...

 

Щось подібне було вже на світі.

Всі ми вийшли з полону води

і відразу потрапили в сіті

не прим’ятої ще лободи.

 

Пахне берег нічною водою.

Пахне берегом темна вода.

Пахне тіло твоє лободою.

Пахне тілом твоїм лобода.