Новини одним рядком:
26 квітня – ювілейний концерт Валентина Овсяникова в Артемівському музичному училищі
Із 7 травня відкрита виставка художника-ілюстратора Миколи Таможникова у Літературному музеї в Харкові
9 травня – день народження Володимира Підпалого, поета, перекладача
9 травня – помер Леонід Череватенко, поет, літературознавець (Рубрика – «Пам’ять»)
14 травня – вечір І.Жука та І.Роздобудько “Спочатку було Слово”, Київський будинок учителя (вул. Володимирська, 57)
15–20 травня – IX Міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври» у Києві
16 травня – вечір гурту "ГАПОЧКА", Київ, вул. Артема 1/5 Будинок Художника PAINTHOUSE ART SPACE
17 травня – відбір до фестивалю “Червона рута” у Сумах, театр юного глядача, заявки 0542 22-04-14 (центр творчості)
18 травня – день народження Ігоря Гриника, барда, організатора фестивалів в Івано-Франківську
18 травня – презентація альбому гурту "Тінь сонця" "Грім в ковальні Бога" в Івано-Франківську, "Бомба" Коновальця, 146а
Володимир Підпалий
З ДИТИНСТВА
Сиро і сіро. Дим від села.
Похрестовані літаки погрожують бомбами.
Дитинство було.
І війна була
з милицями сусідовими і окопами...
Ранками сонце до школи йшло
(люльку розкурює від небокраю)...
Сидить учителька за обгорілим столом,
буквар, єдиний на школу,
гортає...
В кишенях -
сухі, як патрони, крихти.
"Вив'язав ти рукавиці для армії?"
"Фронтові перемогу кує тил!"
А мати сивіє, сивіє і старіє...
Відвоювався баби Оксани Пилип
(козячі ніжки йому крутитиму!) -
сміялися,
плакали
і самогон пили...
А прийдуть безногі -
їм ноги митимуть?..
* * *
Торкну рукою павутину
і не порву - нехай пливе...
Що в світі білому покину,
а що мене переживе?..
Таж певне: залишаться діти,
осиротілі журавлі,
як осінню прибиті квіти
у дух родючої землі...
Таж певне: залишиться мова,
що нам передали батьки,
як в небі місяця підкова,
що всенький вік пасе зірки...
Таж певне: залишаться люди -
ледачі, щирі, добрі, злі...
Таж певне: буде все - як буде,
як треба бути на землі...
Тоді чого ж болить людині
її минущість? І чого
пекла в усі віки і нині
печеш серця, життя жаго?..
Хіба ж таке всесильне еgо,
що нам його не обійти?
Хіба вмираємо далеко,
де інші люди і світи?..
Та цур уже... Ось павутину
лише торкну... Нехай пливе...
Що в світі білому - покину,
а що - мене переживе...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Харків – Літературний музей
Вітаємо!
Харківський літературний музей запрошує на виставку картин відомого митця, учасника багатьох виставок, художника-ілюстратора численних книг Миколи Таможникова «Коловорот». Окрім пейзажних робіт, ви зможете побачити також низку портретів харківських митців та науковців.
Таможников Микола Іванович народився в 1944 році на Дону в українській родині.
У 1975 році закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. Працював у тепломережах міста, художником у харківських газетах,
з 2003 року і до сьогодні – заступник директора Харківського літературного музею. Автор прозової книги «Гарячі зерна» (2007 р.),
член Творчої асоціації літераторів Слобожанщини.
Виставка відкрита в Літмузеї від 7 травня.
З повагою,
Харківський літературний музей вул. Фрунзе, 6
Тел. для довідок: (057) 706 25 79.
https://www.facebook.com/groups/lit.museum/ http://vk.com/litmuzey_club
Київ – Ігор Жук
Привіт, Петре! Дякую за інтерес до вечора.
Це по суті відкладений з грудня концерт. На ньому нарешті "офіційно" запрезентую видання книжка + два диски "Вавилон" - виданий видавництвом "Нора-Друк" у серпні минулого року мій "Біблійний цикл". Ну і у Ірен кілька нових книжок вийшли, або виходять з друку. Гостями концертної програми будуть також кілька з членів "Співучої родини", чиї концерти теж не відбулися у січні - березні. У додатку запрошення, в яких міститься вся основна інформація.
Творчий вечір
Ірен Роздобудько Ігор Жук
“Спочатку було Слово”
Конференц-зал
Київського міського будинку учителя
(вул. Володимирська, 57, 2-й поверх)
14 травня 19.00
Вхід вільний
Київ – Катерина Гапочка
16 Травня в 19-00 гурт "ГАПОЧКА" візуалізується в PAINTHOUSE ART SPACE, де буде творити електроакустичні аранжування своїх нових та старих улюблених пісень. Настрій вечора задаватимуть треки, що увійшли в акустичний міні-альбом гурту, але це далеко не все що лунатиме з "вуст" ГАПОЧКИ . Незвична та світла атмосфера вечора гарантована. Отже запрошуємо всіх небайдужих на концерт за адресою :
вул. Артема 1/5 Будинок Художника PAINTHOUSE ART SPACE
Початок : 19-00
Зустріч в контакті - http://vk.com/event71092957 Зустріч в фейсбуці - https://www.facebook.com/events/705945716130146/
Чекаємо на Вас! До зустрічі!!!
Новий Міні-Альбом "ГАПОЧКА -ЕЛЕКТРОАКУСТИКА" вже в вільному музичному просторі)
Слухайте, Надихайтесь та Качайте тут : http://hapochka.com/media
Або тут : http://www.ex.ua/467161942070
Київ – сайт http://actionlist.com.ua/events/event/sergey_shishkin_17.05
Гавань Выдубичи
Набережно-Печерська дор., 5
Концерт Сергея Шишкина "Дожили до весны" (17 травня). Легендарный бард-пианист Сергей Шишкин приглашает порадоваться по этому поводу в живописном уголке на берегу Днепра. Экстраординарные гости составят ему компанию.
Гости на концерте Сергея Шишкина: Галина Конах, Григорий Лук’яненко, Василий Карапулько, Иванна Ворошилюк, группа "За Окном".
Стоимость билета: 100 грн.
Львів – сайт http://www.pisni.org.ua/news/786.html
"Тінь сонця" в Івано-Франківську. Презентація нового альбому "Грім в ковальні Бога"
У неділю, 18 травня 2014 року найбільш очікувана культурна подія Івано-Франківська – з великим сольним концертом завітає український фолк-метал гурт "Тінь Сонця", презентуючи свій новий альбом "Грім в ковальні Бога". Концерт відбудеться у клубі "Бомба" на вулиці Євгена Коновальця, 146а. Початок о 18:00.
Реліз альбому "Грім в ковальні Бога" відбувся 15 лютого 2014 року. Ця концептуально цілісна робота складається з одинадцяти композицій, представляє окрему сторінку життя гурту і присвячується українській лицарській традиції від давньоруських часів до сьогодення.
За доброю традицією "Тінь Сонця" називає свій новий альбом уривком з пісні, яку можна в ньому почути. "Грім в ковальні Бога" – рядки культової композиції Василя Лютого (Живосила) – "Меч Арея". Обрання саме такої назви до альбому пояснює лідер гурту Сергій Василюк так: "Бачачи всю ту несправедливість і кривду, яка твориться у світі, сам Всевишній закликає нас до боротьби і кожному кує свою зброю!"
"Тінь Сонця" обіцяє, що концерт в Івано-Франківську буде тим великим святом, на якому гурт разом із глядачами заспіває нових та старих улюблених пісень, які запалом і змістом надихатимуть українців до нових перемог!
Квитки на концерт можна придбати через інтернет, не виходячи з дому чи офісу можна тут:
•Пластова домівка міста Івано-Франківськ (вул. Павлика, 10). Або за тел: 0935082776.
•Крамниця "Сувенірний штаб Станиславова" (вул. Незалежності, 18/2, вхід через книгарню). Тел: 0978679492, 0992725602.
•Квитки через інтернет, не виходячи з дому чи офісу http://2event.com/events/66654
Посилання на подію у соціальних мережах: https://vk.com/ts_frankivsk
Київ – Володимир Гонський
Вітаю, друже Петре! Сподіваюсь, що цей репортаж про наші звитяги на травневі вихідні піднімуть настрій наших читачів-побратимів:
ПОСТ-РЕЛІЗ
«Травневі свята у Армії»
З метою збереження цілісності нашої держави, забезпечення миру і єднання народу, підняття бойового духу Української армії та активності вступу до лав Національної гвардії, триває мистецький проект «Народна філармонія».
Концерти-зустрічі з військовими відбулися у прикордонних частинах Збройних Сил України на Чернігівщині, Миколаївщині, Одещині, Сумщині, Полтавщині, Львівщині та Рівненщині. Про попередні наші зустрічі з українськими військовими, що відбулись в світлий тиждень 21-23 квітня 2014 року на Миколаївщині та Одещині, ми повідомляли в окремому пост-релізі «Великдень у Армії».
Не менш цікавими та зворушливими для митців та наших захисників стали зустрічі 1-4 травня 2014р., що відбулись на Чернігівщині, Сумщині, Полтавщині, Львівщині та Рівненщині . І хоч всі ми звикли в ці дні разом з друзями ходити в ліс на шашлики, цього року артисти «Народної філармонії» зустрічали «Травневі свята у Армії», поруч з кращими своїми побратимами – справжніми патріотами, які стоять на сторожі рідного краю.
Рано-вранці 1 травня наш автобус прибув у військову частину, що розташована в Чернігівських полях. Ніби в казку потрапили всі ми, адже ніхто з артистів не мав подібних концертів у такому дивному поліському краю, серед зеленого лісу… Про це в своєму виступі відмітила Народна артистка України, легендарна актриса українського кіно Раїса Недашківська, котра відома світу як головна героїня «Лісової пісні» за мотивами Лесі Українки –Мавка. Молитовне слово отця Димитрія (Присяжного) з Свято-Покровського храму м. Боярки і Благодатний Вогонь з Єрусалиму разом з народними піснями підносили до неба нашу спільну з військовими мрію – аби над нами завжди було мирне небо і світле сонце Божої любові…
За кількасот кілометрів ми дістались до наступної військової частини, що знаходиться на Сумщині. І знову нам надзвичайно поталанило опинитись у тих історичних місцях, серед диких полів, де колись отаман Петро Калнишевський з військами відстоював честь України. Сьогодні за славу і єдність нашого народу там стоять молоді і мужні воїни, які готові захищати всіх нас не лише зброєю, а й дружньою піснею. В цьому переконались ми під час спільного виконання народних козацьких пісень. А про завзяття наших військовослужбовців свідчив весняний танок воїнів та артистів, у який завела Заслужена артистка України Леся Горова разом з лауреатом Міжнародних конкурсів Русланою Лоцман. Увечері нас поєднала солдатська каша - найсмачніша з усіх страв на світі, бо подана з любов’ю і вдячністю від поварів польової кухні.
Наступного дня «Народна філармонія» завітала у квітучий райський куточок, що став сценою у військовій частині південної Чернігівщини. Ця неймовірна краса української природи надихнула всіх нас на спільне виконання Шевченкової пісні «Садок вишневий коло хати» під супровід бандури Заслуженого артиста України, кобзаря Тараса Компаніченка. Активно підспівували наші захисники всі відомі їм твори, що звучали під час концерту, а коли на сцену вийшов один з їх побратимів - бойовий дух, здавалося, піднявся вище неба.
Виїхавши через блок-пост за межі військової частини зворушила артистів наступна картина – ген, далеко на танках і машинах з українськими прапорами проводжали нас наші найдорожчі, найвірніші сини України. Дехто з артистів у автобусі навіть заплакав від такої щирості та вдячності військових. Хотілось повернутись і бути з ними, жити разом з солдатами в палатках, співати і молитись за мир і спокійне життя…
Проте, насичена програма травневих свят вела дорогою на Полтавщину, де нас чекали льотчики, які прибули на підмогу з Західної України. Саме тому так тепло сприйняли наші слухачі свого земляка з Івано-Франківщини барда, публіциста і ведучого Євромайдану Володимира Гонського, який окрім гарних патріотичних пісень, подарував свої книги про воїнів-лицарів українського народу. Щирим сміхом відганяли ворогів з прикордоння України наші захисники, - то гуморесками їх вітав наш звукорежисер і артист із Черкащини Олександр Лоцман.
Зі Сходу на Захід везучи з собою Благодатний Вогонь, молитву, святі ікони та дари від громад міст Боярки, Києва, Черкащини, автобус «Народної філармонії» прямував на Львівщину. Вже в дорозі нам сповістили про жалобні події в Одесі та Слов’янську. Але за благословенням отця Миколая з м. Стрия, який долучився до зустрічі з військовослужбовцями, та з власного бажання артисти вирішили не повертатись, а їхати вперед. Адже ми повинні бути єдині в щасті і в горі, тому наші зустрічі стали реквієм пам’яті всіх героїв, які полягли за Україну в останні дні і в попередні часи.
Серед великих хвиль емоцій, що розливались в серцях митців та військових, найбільше запам’яталось наше спільне виконання історичної «Там, під Львівським замком…», коли весь зал стоячи вшановував загиблих героїв України. Приємно, що до цього культурно-просвітницького заходу прекрасними пісенними вітаннями долучились солісти Львівської опери Анастасія та Микола Корнутяки. Не менш зворушливим став подарунок від авіаторів – фото з літаками та підписами вдячності для «Народної філармонії». Незважаючи на нельотну погоду, з нами було сонячне сяйво братерської любові та єдності наших думок і молитов. Про це нам повіла сама природа, адже під час нашої зустрічі на військовому полігоні Рівненщини нависле хмарне небо змінилось на світло небесної краси. Пісня і добре слово стало сильнішим за прогнози погоди, а фотознімки не дадуть цього спростувати.
З молитвою і дарунками, піснями і добрими словами звернулись до військовослужбовців місцеві артисти –Народна артистка України Наталя-Марія Фарина та її талановита племінниця Уляна Фарина з м. Рівного, а також духовний отець Назарій з м.Березного. Традиційним у наших зустрічах з військовими стало вручення листів від столичних студенток, які передала Катя Соколова-Роша, вихованка Заслуженого діяча мистецтв України Ірини Кириліної.
І щоразу після концерту – теплі обійми артистів та військових, які за час спілкування стали рідними. Ніжні слова вдячності, щирі оплески та квіти з українських полів. Що може бути кращим духовним символом єдності українського народу в сьогоднішній час - натхненний і щирий спів наших захисників разом з артистами «Народної філармонії» Гімну України, величальне промовляння «Христос воскрес!», «Слава Україні!».
Артисти «Народної філармонії» вдячні за сприяння у проведенні концертів-зустрічей з українськими військовими Міністерству культури України та Міністерству оборони України, а також нашим журналістам та партнерам, зокрема, Товариству зв’язків з українською діаспорою «Україна-світ», Благодійному фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», які надали свою матеріальну та духовну підтримку нашого проекту.
Координатор проекту «Народна філармонія»
Руслана Лоцман (тел.: (096) 759-19-57, rusyalotsman@ukr.net)
Рубіжне Луганської області – Андрій Жарков
Петр! У нас получилось! Прошу в очередном бюллетене опубликовать эту информацию. Заранее благодарен.
ФЕСТИВАЛЬ СОЛИДАРНОСТИ И ЕДИНСТВА
«…Не опускаются пусть крылья у пегаса,
Не устают сердца гонять по жилам кровь,
Пусть нашим душам дарит свет "Заря Донбасса",
И согревает пламя песенных костров!...»
Виктор ГОНЯЙЛО.
В девятый раз фестиваль авторской песни «Заря Донбасса» собрал участников и зрителей на прекрасный праздник солидарности и единства, единения души и песни. Традиционно он проходил с 1 по 3 мая в заповедных кременских лесах, на территории базы отдыха «Заря». В этот раз фестиваль собрал под свое крыло около 50-ти участников объединенных общей любовью к песне. Вместе со зрителями 2 мая в фестивальном городке побывало около 200 человек. Фестивальная география была обширна, а приятным сюрпризом было участие гостя из Камеруна – Эмиля Джорджа Гастона. Оригинальное исполнение авторской песни на французском языке предало шарм фестивалю. Его программа была насыщенной и разножанровой. Первого мая в парке отдыха микрорайона Южный состоялся концерт юных бардов студии гитарной музыки СОШ №4, в котором принял участие и гость из Лисичанска школьник Назар Шиманский. Трогательное волнение, которое охватило юных исполнителей, передалось всем многочисленным зрителям, присутствующим на летней площадке парка. Яркие, запоминающиеся выступления ребят сопровождались громкими аплодисментами.
Сразу после детского концерта патриотические и лирические мелодии, сменяющиеся веселыми авторскими песнями под гитарные переборы маститых бардов и молодых исполнителей, заполнили нотами оптимизма весь парк, который своим изумрудным убранством и гостеприимством радушных хозяев встречал в этот день гостей.
Логическим продолжением праздника были концерт гостей фестиваля и «Открытый микрофон», которые проходили вечером того же дня на территории базы отдыха «Заря» и продолжались около трех часов.
Второе мая было наиболее насыщенным в творческом плане днем. Он начался работой творческих мастерских, которые провели члены жюри в составе: барда, лауреата международных фестивалей Игоря Ли (г. Артемовск), автора, исполнителя, лауреата Всеукраинских и Международных фестивалей Анны Киящук (г. Запорожье); барда, зам. председателя Межрегионального Союза писателей Украины, лауреата Международных фестивалей авторской песни Антона Ворожейкина (г. Луганск), члена правления межрегионального Союза писателей Украины, сопредседателя международного союза бардов Сергея Зарвовского и председателя жюри – основателя фестиваля «Рыцари слова», художественного руководителя Дебальцевского творческого объединения «Плеяда» Александра Морозова. Добрые советы, наставления, мини-уроки вокала, музыкального и поэтического мастерства были со вниманием восприняты конкурсантами. У исполнителей песен и стихов не было ограничений в возрасте. Признанные барды и начинающие исполнители могли в этот день обменяться своими эмоциями, которым сопутствовала Муза. Три дня и две ночи в унисон и терцию с птичьими перезвонами звучали песни, объединяя людей разных по национальности, возрасту и профессии, но близких по духу и творческому мировоззрению.
Фестивальные дни и вечера пролетели стремительно быстро, но искренность общения, душевное родство, неиссякаемый оптимизм, утренние трели птиц, пьянящий аромат весеннего разнотравья – все это дало необычайную энергетическую подпитку не только участникам, гостям, но и организаторам фестиваля.
- «Что для вас означает фестиваль авторской песни «Заря Донбасса»? В чем его особенности?» С таким вопросом я обратилась к жителям фестивального городка.
Александр Болотин – член оргкомитета:
- На мой взгляд, это элемент единения творчества, обыденности и активной жизненной позиции, как участников, так и гостей фестиваля. Как бы трудно сейчас не было дома, в городе, – здесь совсем другая атмосфера, другие чувства. Слушая авторов, исполнителей, понимаешь, что они через стихи, песни передают то, о чем зачастую мы думаем. Фестиваль обладает особым магнетизмом, который нас притягивает снова и снова. Он проводится в сложное для страны время, но тем он для нас ценнее, значимее. Русская, украинская речь здесь чередовалась и воспринималась очень органично. Это естественно и понятно.
Анжелика Штейнберг – руководитель студии гитарной музыки СОШ №4:
- У фестиваля «Заря Донбасса» есть свое лицо, свой исполнительский уровень. Для меня он важен еще тем, что я впервые представляю творческий детский коллектив. Первая ласточка сегодня – Вадим Жарков. Он представил довольно сложную в исполнительском плане песню. Прежде всего, он сумел сочетать сложные аккорды с мелодической линией под свой аккомпанемент, но самое главное - Вадим справился с образом. Это было маленькое театрализованное представление. По праву его признали лауреатом фестиваля в номинации «Удачный дебют».
Виктор Слипец – участник фестиваля (г. Харьков):
- Будучи ребенком, я неоднократно бывал на фестивалях, которые произвели на меня огромное впечатление. Именно благодаря «Заре Донбасса» я взял в руки гитару, стал заниматься музыкой. Также для меня это возможность общаться с творческими людьми в поисках новых идей и начинаний. В этот раз я прибыл на фестиваль в качестве конкурсанта. Со мной приехал друг из Африканской страны. У нас сложился творческий коллектив. Надеемся, что наше исполнение понравилось зрителям.
Игорь Сухомлинов – бард, гость фестиваля (г. Киев):
- Для меня бардовская песня – это память о многом, наша философия, понятие дружбы, приобщение к музыке, поэзии, а также встреча с друзьями. Я бывал на многих фестивалях, в том числе и на Урале. Но здесь особая, неповторимая атмосфера, присущая только этому краю.
Владимир Жоголев – гость фестиваля, поклонник авторской песни:
- Это, прежде всего, продолжение традиций нашего родного предприятия. Особенность этого фестиваля в том, что он проходит в неспокойное для страны время, но тем четче видна собранность в работе членов оргкомитета. Люди из разных городов добровольно собрались для мирного общения. Микрофон и сцена ни разу не были использованы в качестве трибуны для лозунгов и политических комментариев. Патриотизм и неравнодушие выражаются через песни и стихи на военную тематику. Энтузиасты, приверженцы авторской песни доказали, что для укрепления единства не нужны призывы. И это здорово.
Антон Ворожейкин – член жюри:
- Для меня фестивали в Рубежном - это большой, значительный кусок жизни. Помню свое первое выступление – дрожь во всем теле, но затем все же стал дипломантом. Сейчас, спустя годы, я с удовольствием сюда приезжаю. В этом году удалось услышать представителя французского шансона. Выступление Эмиля Джорджа Гастона явилось экзотической изюминкой фестиваля.
Владимир Андриюк - участник фестиваля (г. Луганск):
- Это прекрасный фестиваль, который принес много новых встреч. Прекраснейшее место, волшебная сценическая поляна, масса позитивных эмоций, хорошая организация. Здесь я впервые и очарован происходящим. Мы вас очень любим.
Анна Киящук член жюри, бард (г.Запорожье):
- Фестиваль авторской песни – это общение с неординарными, богатыми духовно людьми. От этой встречи я получила огромный заряд энергии и для души и для сердца. Это то, ради чего мы сюда едем. Сегодняшний фестиваль очень добрый и близкий по духу. Здесь чуткое отношение друг к другу.
Андрей Жарков – председатель оргкомитета:
- Так сложилось, что девятый фестиваль состоялся в непростое и тревожное время. Всех его участников без преувеличения считаю героями. Особая самоотверженность проявлена приехавшими гостями из Киева, Мариуполя, Запорожья, Харькова, Артёмовска, Красного Лимана, Дебальцева, Енакиева, Лутугина, Брянки. На «Зарю Донбасса» прибыли также представители северодонецкого клуба самодеятельной песни «Диалог», многочисленная делегация Луганского клуба авторской песни «Кап Ля» и, конечно же, рубежанские барды. Этот фестиваль приобрел международную окраску, т.к. в нем принял участие гражданин Камеруна, чернокожий харьковский студент Эмиль Джордж Гастон, успешно выступивший в дуэте со своим сокурсником рубежанином Виктором Слипцом. Отличительные черты нынешней «Зари Донбасса» - выступление детского коллектива, позитив в общении, самодисциплина участников и очень качественная «начинка» всех концертных и конкурсных программ. Традиционно наш фестиваль проводится в первомайские праздники, символизирующие мир, солидарность, единство. В результате это практически укрепилось на творческой платформе. От имени оргкомитета благодарю работников подразделений предприятий НПП «Заря», ООО «Заря – Сервис - Плюс», РКХЗ «Заря», которые за короткое время сделали все, чтобы фестиваль удался, а также ООО НПП «Колор», ЧП Л.П. Бахмет, ЧП Л.В.Григорьева, ЧП О.П. Бирина, общественную организацию «Наш город - Рубежное», ООО «Киевский часовой завод» за спонсорскую поддержку. Особая благодарность за активное участие в проведении трехсуточного мероприятия работникам ДК О. Ветровой, Е. Коваленко, звукооператорам А. Золотареву и Б. Черкашину, медработнику С. Житловой, водителю Г. Жадану, кинологу А. Замошникову с его верным помощником овчаркой Вайс, работникам ГОВД сержанту А. Шаповалову, мл. сержанту А. Гнилицкому, видеооператору и журналисту В. Храмцову, энтузиастам И. Критскому и М. Гайдуку, организатору и ведущему всех фестивальных программ А. Болотину.
Дипломантами фестиваля стали: рубежанские школьники из «Студии гитарной музыки СОШ №4», получившие сувениры и «Гран-При Фестиваля» гитару «За активное участие в программе фестиваля»; Вадим Жарков, г. Рубежное («Удачный дебют»); Эмиль Джордж Гастон и Виктор Слипец, г. Харьков («Приз зрительских симпатий»); Андрей Богданов, г. Луганск («Специальный приз жюри»); Александр Кузнецов, г. Рубежное («Приз спонсорских симпатий»); квартет «Натхнення», г. Лутугино («Лучший ансамбль»); Оксана Чипижная и Ирина Тарасова, г. Северодонецк («Лучший дуэт»); Дмитрий Боровиков, г. Северодонецк («Лучшая песня на военную тематику»); Игорь Щербаков, г. Артемовск («Лучший поэт»); Андрей Ширяев, г. Лутугино («Лучший композитор»); Владимир Андриюк, г. Луганск («Лучший исполнитель»), Сергей Волошин, г. Мариуполь («Лучший автор»).
Третьего мая все номинанты исполнили свои лучшие песни и стихи на заключительном концерте, который завершился песней Б. Окуджавы «Давайте восклицать!» в исполнении гостей, членов жюри и оргкомитета «Зари Донбасса - 2014».
Елена МИШИНА
Київ – Ольга Єрмак
Лаври для соціальної поезії.
15–20 травня в Києві відбудеться IX Міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври» – найбільш масштабна та авторитетна літературна подія на пострадянському просторі. Засновником та незмінним організатором фестивалю є журнал про сучасну культуру «ШО».
За роки існування фестивалю в ньому взяли участь понад 400 поетів, літературних критиків, музикантів, культуртрегерів з України, Білорусі, Польщі, Росії, Грузії, США, Македонії, Казахстана, Франції та інших країн.
Цього року на «Київських Лаврах» у 27-ми проектах виступить більш ніж 100 поетів з країн близького та далекого зарубіжжя.
Тема цьогорічного фестивалю – «Соціальна поезія». Це й музично-поетичний марафон «Каменярі», в якому візьмуть участь Сергій Жадан та група «Собаки в космосі», білоруський поет Андрій Хаданович заспіває Леонарда Коена, Сержа Генсбура та Яцека Качмарського у власних перекладах, виступлять з віршами Юрій Винничук, Аркадій Штипель, Дмитро Лазуткін, Остап Сливинський та інші.
Крім того, темі фестивалю присвячені круглі столи «Як Євромайдан вплинув/вплине/впливатиме на сучасну українську літературу» і «Поет і громадянин: барикади чи вежа зі слонової кістки? Громадянська позиція літератора в скрутні часи», що організовані відомими журналістами, літературними критиками – Юрієм Володарським та Іриною Славінською. Серед спікерів круглих столів – письменник, телеведучий Юрій Макаров, літературний критик Сергій Костирко, поет і публіцист Олексій Цвєтков.
В проекті «Нью-Йорк – Україні» візьме участь делегація нью-йоркських поетів. Це Бахит Кенжеєв, Андрій Грицман, Анна Глазова, Хельга Ольшванг – постійні автори легендарного американського журналу «Інтерпоезія».
Прихильникам сучасної української поезії варто звернути увагу на такі проекти: «Ніжна сотня» – жіноча соціальна поезія, модератор Катерина Бабкіна, та «Соціально-поетична жерсть!» – за приз журналу «ШО» в безкомпромісній поетико-акустичній мелодекламації змагатимуться Максим Кабір, Артем Полежака, Євгенія Чуприна, Юрко Косьмина, модератор – президент «КБМ», поет, володар чорного поясу з кемпо (1 дан), майстер спорту з ушу-саньда, чемпіон України з козацького двобою, бронзовий призер Кубка світу з кикбоксингу та кикджитсу – Дмитро Лазуткін.
За підтримки Польського Інституту в Києві відбудеться вечір відомого польського поета Тадеуша Домбровського, а посольство Федеративної Республіки Німеччина представить проект «Свої», «чужі» та література» / «Простори» #7 «Транс». Читання перекладів та розмова про літературні громадянства».
Відкриття IX Міжнародного фестивалю поезії «Київські Лаври» відбудеться 15 травня о 18.30 у Великому залі Київського будинку вчителя (вул. Володимирська, 57, метро «Театральна», «Університет»).
На всі заходи фестивалю вхід вільний.
Детальна програма фестивалю – на сайті журналу про сучасну культуру «ШО»
http://www.sho.kiev.ua/
Донецьк – сайт КАП “Точка опоры”
http://www.pointsupport.org/news.concerts.162.php
Концерт Михаила Кочеткова, Андрея Анпилова и Владимира Туриянского в Донецке отменяется
К сожалению мы вынуждены объявить о отмене концерта Михаила Кочеткова, Андрея Анпилова и Владимира Туриянского в Донецке. Будем надеяться, что концерт переносится. Следите за нашими новостями.
Київ – сайт фестивалю “Червона рута”
http://www.chervonaruta.info/info.php?category=322
ГРАФІК
проведення відбіркових конкурсів
ХІV Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні
та популярної музики «Червона рута-2015»
з 15 березня по 14 грудня 2014 року
1. м. Івано-Франківськ,15 березня
2. м. Полтава, 22 березня
3. м. Львів, 29-30 березня
4. м. Вінниця, 5 квітня
5. м. Черкаси, 6 квітня
6. м. Запоріжжя, 12 квітня
7. м. Миколаїв, 3-4 травня
8. м. Суми, 17 травня
9. м. Рівне, 7-8 червня
10. м. Луганськ, 7 червня
11. м. Донецьк, 8 червня
12. м. Сімферополь, 14 червня
13. м. Севастополь, 15 червня
14. м. Херсон, 21 червня
15. м. Одеса, 28 червня
16. м. Харків, 5 липня
17. м. Луцьк, 12 липня
18. м. Кіровоград, 6 вересня
19. м. Чернігів, 13-14 вересня
20. м. Дніпропетровськ, 20 вересня
21. м. Тернопіль, 27 вересня
22. м. Хмельницький, 4-5 жовтня
23. м. Ужгород, 11 жовтня
24. м. Житомир, 18 жовтня
25. м. Чернівці, 1-2 листопада
26. м. Київ (Київський обласний конкурс), 11-12 грудня
27. м. Київ (Київський міський конкурс), 13-14 грудня
Рубрика – «Пам’ять»
Відійшов у вічність лауреат Шевченківської премії Леонід Череватенко
http://expres.ua/news/2014/05/10/106210-vidiyshov-vichnist-laureat-shevchenkivskoyi-premiyi-leonid-cherevatenko
На 76-му році життя помер лауреат Шевченківської премії, член Історичного клубу “Холодний Яр”, поет Леонід Васильович Череватенко, передає УНН з посиланням на "Холодний Яр".
31 жовтня 2013 року йому виповнилося 75 років. 2 листопада в Ірпінській районній бібліотеці відзначали ювілей поета. Привітати Леоніда Васильовича прийшло чимало письменників, а сам він за станом здоров’я прийти не зміг.
Наскрізною темою творчого життя Череватенка стало “розстріляне відродження”.
Важливим для Череватенка стало дослідження життя і творчості Олега Ольжича. З режисером Аркадієм Микульським він створив кінотрилогію “Я камінь із Божої пращі”: “Ольжич” (1996), “Доба, жорстока, як вовчиця” (2000), “Незнаний воїн” (2000). За кінотрилогію про Ольжича Леонід Череватенко і режисер Аркадій Микульський 2002 року удостоєні Національної премії імені Тараса Шевченка.
Жити, щоб працювала душа…
http://irpin-rada.org/pages/p289
Біографічна довідка:
Череватенко Леонід Васильович — український поет, мистецтвознавець, кінокритик, сценарист. Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики. Лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка (2002) за документальну кінотрилогію «Я камінь з Божої пращі».
Народився 13 жовтня 1938 р. в Дніпропетровську. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка (1966) та Вищі сценарні курси при Держкіно СРСР у Москві (1970). Працював у пресі, зокрема в журналі «Новини кіноекрана».
Автор сценаріїв художніх фільмів (поставлених на Київській національній кіностудії ім. О.П.Довженка): «Лицар Вася» (к/м, 1975); «Канал» (1976); «Скляне щастя» (1980); «Дорога на Січ» (1995). Автор сценаріїв документальних стрічок: «Юрій Коцюбинський» (1965); «Ваш Леонід Первомайський» (1983); кінотрилогії «Я камінь з Божої пращі», що об'єднує кінокартини: «Ольжич» (1996); «Доба жорстока, як вовчиця» (2000); «Незнаний воїн» (2000). Багато виступає у пресі з питань кіномистецтва, із статтями у збірниках:«Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність» (1995); «100 фільмів українського кіно» (1996). Лауреат премії Спілки кінематографістів СРСР (1988) за статтю «А корабль стоїть…». Член Національної спілки письменників України.
Поет Леонід Череватенко пишається тим, що за українську поезію його прийняли до російської Спілки письменників. Каже, що це єдиний прецедент у Росії. Він – родом з Чернігівщини. Думати рідною мовою не розучився, а от українська ідея його лякає, він – прихильник слов’янського єднання, і дарма, що всі інші – молодші, коли один брат – старший.
Важко собі уявити, що в незалежній Україні фільм міг бути арештованим і пролежати три роки на полиці. Та лише через те, що плівки було куплено за спонсорські гроші, їх не наважилися знищити, і картина «Я камінь з Божої праці» отримала Національну премію імені Т.Шевченка 2002 року. З лауреатом премії відомим кіносценаристом, поетом і публіцистом, почесним жителем Ірпеня Леонідом Васильовичем Череватенком наша розмова про його знахідки й відкриття в царині українського відродження, про підсумки і перспективи стану літератури і кіно.
- Леоніде Васильовичу, розкажіть, будь ласка, про роботу над фільмом, який удостоївся такої високої нагороди – Національної премії імені Т.Шевченка.
- Девіз мого життя: працювати, а час покаже чого варта та праця. Наприклад, знімаючи фільм про Ольжича, ми потратили роки. Це не так просто, як здається на перший погляд: сів за стіл і написав, чи пішов у павільйон і відзняв. З творами Ольжича я познайомився ще на студентській лаві, тоді він справив на мене сильне враження як поет. Потім я працював у археологічних експедиціях, де виявив, що він є геніальним археологом, автором першої теоретичної праці з трипільської культури, яка уже тоді вийшла німецькою мовою і зробила фурор у світовій археології. Хоча я був знайомий з творчістю Ольжича, але ніколи не думав, що буду писати книжку чи сценарій для фільму про нього. Час ішов, я щось читав, розширив коло знайомств з людьми, що знали його. Найсильніше враження на мене справила зустріч з його дружиною. Це було у січні 1990 року, у важкий період для України. Ми познайомилися, можна сказати, майже випадково. Катерина Леонідівна читала мої публікації та звернулася до канадської письменниці Ліди Полійнич з проханням зустрітися зі мною. Для мене це було несподіванкою. Я зустрічався з Катериною Леонідівною, дружиною Ольжича, тричі. Спочатку вона до мене придивлялася, навіть влаштувала «м’який» допит. А на кінець останньої зустрічі вона почала показувати свої раритети: фотографії, рукописні роботи, і раптом запитала: «Хочете, я покажу вам шлюбний перстень Ольжича?». Я, звісно, цього бажав. Вона почала витягати коробочки, які так полюбляють жінки. Дістала щось замотане в цигарковий папір, розгорнула, і я побачив чорне, масне кружальце. Я запитав, що це таке, адже всі знають, що золото не чорніє. «Це – золотий перстень», – каже вона. Я здивувався, але Катерина Леонідівна пояснила, що це французьке золото, яке ще називають „циганським” (залізо, вкрите позолотою). «А що в нього не було грошей купити справжні золоті персні вам і собі?» – питаю я. Вона мені й каже: «Гроші в нього були, все-таки він керував великою підпільною організацією і через його руки проходили значні суми, але Олег вважав, що під час війни він не має права витрачати свої гроші на себе особисто. Гроші потрібні, щоб купувати зброю, утримувати нелегальні квартири, купувати квитки кур’єрам, які йшли через усю Європу розбудовувати пресу і підкуповувати чиновників, які скрізь і завжди продажні... в тому числі і німецькі». Цей чоловік не спромігся купити золоті персні, купив залізні. На Ольжичеві нема української крові, він ніколи не віддавав накази стріляти в українців».
Коли я сидів у ті часи в Канаді, то подумав, чи знайдуться в нашій молодій державі люди, які поведуться так, як Ольжич. І з жахом для себе розумів, що таких людей я просто не знаю. Всі люди були досить марнославні та хотіли мати лише в себе в кишені. Тоді я зрозумів, що маю нагадати суспільству, що була така людина, яка жертвувала собою, своїми стосунками з близькими заради того, що ми нині називаємо „ідеєю”. Отак воно все почалося.
Легше було видати книжку, її профінансували, витрати взяв на себе журнал «Дніпро» (редактором тоді був Микола Луків). З фільмом було набагато важче. Коли був міністром Іван Дзюба, то ця тема пройшла і він її всіляко підтримував, але ж це був лише початок. Те, що ми замислили знімати, воно вже тоді трансформувалося. Ми виїжджали в Америку і Канаду брати інтерв’ю у соратників Ольжича, знаходили його родичів. Коли я побачив це на екрані, то зрозумів, що моє завдання полягає не в тому, щоб поставити галочку, що і ми „причетні”, а донести до наступних поколінь образи цих людей, бо про них ми знали тільки із антиукраїнської пропаганди. Перед нами постали люди надзвичайно інтелігентні, які про достаток думали найменше, серед них виявилися професори, радники і політологи. Я подумав: та це ж і є те покоління, яке б мало керувати незалежною українською державою. А в нас до влади приходять лише кар’єристи, які звикли до „розмовного жанру”.
- Леоніде Васильовичу, розкажіть, будь ласка, про найцікавіші події останніх п’яти років. Над чим працюєте нині?
- У грудні 2000 року нас вивели на сцену Будинку кіно. Ми зробили останній український фільм у ХХ ст. Після цього мені дали Національну премію, на яку я й не сподівався. Колеги запитують, а як же це ти прийняв премію з рук президента Кучми. А я їм кажу: «Президент Кучма для мене, в цьому випадку, був втіленням української державності. Вибачте, але якщо мені він її дав, то я прийняв її разом з Ольжичем, і ця премія – Шевченківська – найвища нагорода цієї держави. Мені не соромно ні за Шевченка, ні за Ольжича».
Робота продовжується. Перекладаю мало, за браком часу, вірші іноді пишу. У 2003 році власними коштами видав збірку віршів. Нині у мене на столі лежить три нових збірки, але я їх не можу видати, у мене нема на це грошей. Щодо фільмів, періодично якісь замовлення є, але останні чотири роки нічого не запускалося.
Після того, як президент України Ющенко сказав в одному з інтерв’ю, що українське кіно є, було і буде, пішло фінансування. Я кілька років поспіль лише писав, нічого ж не знімали. Раптом запустили вісім сценаріїв, маленьких, звісно, документальних. Зараз закінчили знімати новий фільм про громадянську війну на Україні, якщо вийде, то це буде повнометражний фільм за творами репресованих письменників, яких знищили в період великого терору (Підмогильний, Липа, Поліщук). Ось першу новелу вже знято, колеги сказали, що досить вдало. Знімали в Переяславі-Хмельницькому, бо там є відповідна архітектура, пейзаж. Ще лежать сценарії... Я ж усе життя щось роблю, зокрема, в кіно. Є сценарій, який я написав для покійного Івана Миколайчука (1974), перебираючи свої папери я зрозумів, що це вже наша історія. Можливо, з часом зніматиметься фільм, присвячений його пам’яті. Якщо лежатиме щось у шухляді, то колись же воно дійде і до глядача.
- Леоніде Васильовичу, чи є у вас особливо шанований політик?
- Звичайно, є. Це люди, на яких можна було б покластися, якби вони були живі. Єдиний шанс творення держави мав Павло Скоропадський, який мені імпонує. У 17 столітті таких політиків було двоє: Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький, це ті, хто зрозумів, що треба утворювати українську державу. Якщо говорити про епоху Київської Русі, то мені до душі політика Ярослава Мудрого, тому що у нього вистачило мудрості всіх об’єднати. Що стосується сучасних політиків, то у мене немає ідеалу, більше сподіваюся на гуманітарно-технічну інтелігенцію. У нас в країні 400 героїв України. Щось надто багато…
- Нині ви поза політикою?
- Я намагаюся стояти осторонь. Політика – це така справа, як казав один політолог, якщо ти нею не займаєшся, то вона буде займатися тобою.
- Як ви оцінюєте соціально-політичну ситуацію в країні? В яку епоху, на вашу думку, жилося б краще?
- Я відповім словами російського поета: «Времена не выбирают, в них живут и умирают». Я не можу вибрати собі час, Бог вибрав, коли мені народитися і коли жити. Так, я не хотів би переживати період німецької окупації, але я її пережив, бачачи на власні очі, як стріляють і вішають людей, я не хотів би жити в період Сталіна, коли мені доводилося в кожній анкеті писати «пребывал на оккупированной территории». Є китайське прислів’я: «Не доведи, Господи, вам жити в епоху перемін». Ми пережили її, епоху становлення нової держави, фактично змінився економічний устрій, політичні засади, ідеологія. Найбільше мені подобається у нашій державі – колір нашого прапора, чисти небо – голубий, колір пшениці – жовтий.
- Леоніде Васильовичу, а ви вірите в національну ідею, яка б об’єднала українців?
- Національна ідея зводиться до того, що якщо ти визнаєш себе патріотом, то маєш працювати на благо свого народу, тобто якщо селянин – вирощуй збіжжя, якщо шофер – то води машини за всіма правилами, якщо прикордонник – то не пропускай контрабанду через наш кордон.
- Леоніде Васильовичу, чи отримуєте ви задоволення від зробленого вами в кіно і літературі?
- Якби це не приносило мені задоволення чи втіхи, я б цим не займався. Найчистіша влада у світі – це над словом, над кадрами фільму, коли ти твориш якусь нову реальність. Але на це потрібно дуже багато коштів, я особисто нічого не отримував за фільми. Коли б мене забезпечили надлишком матеріального, я не знімав би фільму про цю людину.
- Нині часто доводиться чути нарікання в бік молодого покоління, мовляв, воно не таке, яким би мало бути. А що ви думаєте про сучасну молодь? Якою, на вашу думку, вона мала б бути?
- Я вірю в існування вищої сили, яку ми називаємо Богом. Справа у вихованні, в моральності як такій. Молодого покоління мені жаль, воно виростало в умовах не просто безвладдя, а в умовах грабунку, брехні, тому й вони не вірять ні в що. Кожне покоління визначається кривою Гауса: така кількість людей – талановиті, а така – бездарні, така – високоморальні, а така – негідники. Це постійна математична величина. Річ у особистому виборі, на чий бік ти станеш: чи до тих, хто робить добро, чи до тих, хто породжує зло.
- Леоніде Васильовичу, чи часто поїздки місцями українського відродження виливаються у нові твори? Що ще не вдалося зробити, про що мріє ваша душа, до чого тягнеться серце?
- Треба жити, щоб і душа працювала. Хочу зняти фільм про Плужника, цього року відзначатимемо 110 років від дня народження. Мене карали й виганяли з університету за нього, не давали захиститися. А минуло тридцять років і я став першим лауреатом Плужника. Тому планую зняти фільм про нього, бо не бачу, хто б міг це зробити. Цього року я потрапив в палату, де він помер, раніше ж не пускали, це колишня іконописна майстерня, згодом її використовували як палату для туберкульозників. Це справляє враження, я навіть вірш написав. Плужник не був похованим у братській могилі, як це пишуть у наших енциклопедіях. Він помер своєю смертю, на Соловках у нього була окрема могила. Я дуже довго носився з ідеєю, щоб останки Плужника перевезти до Києва, він же хотів померти в Києві. Виявилося, що це неможливо. Монастирське кладовище було знищено в роки війни, 1938 року там рили окопи. Минулого року я набрав землі для перепоховання в Києві, це схвалив священик отець Володимир Черпак, відправив молебень. 3 жовтня на Байковому кладовищі за православним обрядом ми разом із однодумцями перепоховали цю землю до могили його родичів. Доводилося брати участь і в таких акціях.
- Леоніде Васильовичу, що ви найбільше цінуєте в людях?
- Людина – дуже складна істота. Якщо говорити про український народ, то йому бракує почуття гідності. Він чомусь завжди повинен комусь підкоритися, комусь слугувати. Якщо говорити про державу, то їй бракує моральності як такої, вона аморальна у своїй основі. Зміни треба починати з себе.
- Ірпінський край славиться літературною спадщиною, тут творили свої шедеври відомі українці. Чи вважаєте ви себе ірпінцем?
- Так. Ірпінь – це одне з найкращих міст в Україні. Тут зосереджені колосальні інтелектуальні сили. Коли був майстер-клас (Будинок письменників, вересень 2006 року), діти приносили свої вірші, я ще раз переконався, що тут живуть люди з Божою іскрою.
- Дякую за розмову. Успіхів вам на творчій ниві!
Спілкувалася Софія КВІТНЕВА
ІРПІНСЬКИЙ ЧАС
Не буває вічних та єдиних!
Де стовбичив бронзовий бовван,
Крізь туман спокусливих оман
Електронний цокотить годинник.
Сила – у поточному моменті:
Скинувши тягар тисячоліть,
Час біжить, на місці не стоїть –
Навіть на гранітнім постаменті!