Новини одним рядком:

2 квітня – концерт бандуриста Юліана Китастого у Національному музеї історії України, Киї, вул. Володимирська, 2

2 квітня – концерт українських виконавців у Курахово за участі бандуристки Світлани Никанорової

квітня – бард Ліля Кобільник співала на відкритті виставки у Дрогобичі

7 квітня – молодіжний  концерт авторської пісні "ВЕСЕЛІ НОТКИ", Івано-Франківськ, Народний дім

8 квітня – виступ барда Андрія Роситюка, Ладижин, кафетерії «Фредерік»

10 квітня – творчий вечір барда Сергія Брайляна у Вінницькому національному технічному університеті

12 квітня – 7 книжкових історій у “читаЧАСі”, Харків,  Літературний Музей, вул. Багалія, 6

15  квітня – пісенна програма Дмитра Долгова, Київ, вул. Воздвиженська, 40, галерея “Висоцький”

15  квітня – концерт київського гурту "Тінь сонця", Київ, клуб "ATLAS"

19 квітня – “«Театр у театрі»: драма абсурду на радянський лад”, Харків,  Літературний Музей

20 квітня – концертний тур гурту “Вертеп”, Київ, Полтава, Харків (Агітпотяг)

20 квітня – концерт Сергія Зосимова (Полтава) у Києві, квартирник “Чердак Малевича”

21, 22 квітня – концертний тур гурту “Вертеп”, Слов’янськ, Краматорськ

23 квітня – концерт-презентація диску Олександра Смика «Порохи на сонці», Київ, музей ім. О.Пушкіна

23 квітня – концерт тріо “Акварелі” (Дніпропетровськ), Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок

23, 24 квітня – концертний тур гурту “Вертеп”,Черкаси, Холодний Яр (Вшанування Героїв Холодного Яру)

25, 26, 27, 28 квітня – концертний тур гурту “Вертеп”, Костянтинівка, Дружківка, Бахмут, Лиман (Агітпотяг)

 

 

 

 

ЗАХИСНИКАМ ВІТЧИЗНИ

 Вірш Олександра Бобошка

 Музика Миколи Воловика


Повертайтеся зі щитами,
миколаївські, львівські, харківські...
Хай ще довго вас пам’ятає
двоголовий орел, відхаркуючись.
Хай зустрінуть
дружини й діти
вас – не хворих і неушкоджених,
принесуть хліб і сіль, і квіти,
і подяку
від всіх
і кожного.

Повертайтеся зі щитами,
вас чекають лани і ратуші.
У мирян для героїв стане
і любові,
й медів,
і радощів.
Вас чекають щедроти осені.
Достигає в садах антонівка.
Ми про вашу безпеку просимо
всіх, прописаних
в молитовниках.

Возвращайтесь же со щитами,
ужгородцы и красноградцы.
Мы вам кланяться не устанем!
Мы в долгу неоплатном, братцы.

Дай же Бог вам не поступатися.
Лета многая вам, премногая!
Волыняне, днепряне, сватовцы,
повертайтеся
з перемогою!
Одесити, кияни, фастівці…
Повертайтеся
з перемогою!

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  p_karta@maіl.ru

 

Київ – Анна Калита

 

15 апреля - Дмитрий Долгов представит песенную программу по произведениям В. Высоцкого, А. Вертинского, Б. Окуджавы, А. Галича, М. Анчарова и др. Творчество Владимира Высоцкого формировалось в послевоенное время московских дворов. Темы песен Высоцкого нельзя отделить от песен его современников и людей, которые повлияли на его творчество. Стоимость: 100 грн. Зарегистрироваться и получить дополнительную информацию можно по телефону (044) 384-0-386 или info@vysotsky-gallery.org

https://www.facebook.com/events/1723133161260034/

 

20 апреля - Сергей ЗОСИМОВ на Чердаке Малевича.https://www.facebook.com/events/1538021936494028/

Автор песен, бард Сергей Зосимов о себе. В авторскую песню я пришел довольно поздно, как принято говорить: уже в зрелом возрасте. Более того, это произошло почти случайно в 1999 году – друг позвал на фестиваль. Для него этот фестиваль так и остался: первым и последним, а вот я уже не смог лишить себя ни этого общения – глубокого и осмысленного, этих людей – мудрых и начитанных, этой чистоты и бескорыстности взаимоотношений.

 

В МАЕ НАС ЖДЕТ:

9 мая - 19:00 в большом зале Кинопанорамы

Радуйтесь любители творчества Булата Окуджавы! Наступает 9 мая – день рождения Поэта! Вы придете на фестиваль песен Окуджавы «Поле Чудес» (г.Киев), увидите великолепных исполнителей из Киева, Сум, Запорожья и споете вместе с ними любимые песни, пользуясь сборником стихов, который мы дарим каждому зрителю! 

• Запорожский театр песни: Елена Алексеева Жан Селезенев

• Ансамбль «BardBand «Kiev»: Александр Кропельницкий, Андрей Басенко, Дмитрий Долгов

• Лауреат международных конкурсов песни – Руслана Туриянская (г.Сумы)

• Известный поэт и композитор – Владимир Каденко (г.Киев)

• Стихи Окуджавы читает лауреат поэтических конкурсов – Наталья Махиня (г.Киев)

• Аккомпанирует блестящий гитарист-аранжировщик – Борис Бельский (г.Киев)

https://www.facebook.com/events/258932777778950/

 

13-15 травня 
Запрошуємо Вас на 12-й Фестиваль авторської пісні та поезії "Острів" імені Довлєта Кєлова. Фестиваль відбудеться 13-15 травня 2016 р. у м. Києві.
"Острів" - жива музика, живе слово, живі емоції...
Фестивальне відео https://www.youtube.com/watch?v=0zPJ0yDJJDE
Афіша, інформація про творчі майстерні та ін. - на сайті http://ostrov.bardy.org/
Вхід на усі концерти вільний.
Приходьте - і Ви станете трішечки щасливішими!

 

 

Суми – Артем Соколов

 

ПРЕСС-РЕЛИЗ

XXVIII международный фестиваль авторской песни «Булат»

 

8-10 апреля 2016 года в Сумах состоялся XXVIII международный фестиваль авторской песни и песенной поэзии «Булат».

На 28-ом фестивале "Булат" были представлены 26 городов бардовского мира. Всего 3 государства – Украина, Россия и Беларусь – более 200 участников. Более 60 из них – участники молодёжной площадки.

Молодёжная площадка – одна из «фишек» фестиваля. Это цикл мероприятий, направленных на формирование молодёжной творческой среды, обмен опытом обучение и творческий рост молодых авторов и исполнителей. В рамках этого проекта были проведены специальный концерт молодых авторов и исполнителей, три обучающих мастер-класса, интеллектуальная игра «Брейн-ринг», а также развлекательные мероприятия – экскурсия по городу, игровая программа-знакомство.

Кроме того, проект «Молодёжная площадка» стал одним из победителей конкурса проектов молодёжных общественных организаций, который проводился Управлением молодёжи и спорта Сумской областной государственной администрации, при финансовой поддержке которого он (проект) и реализовывался.

 

В рамках фестиваля проведено 12 концертов:

• концерт молодых авторов и исполнителей «Вихід Є»,

• концерт-открытие,

• костровой концерт,

• 7 благотворительных концертов в учебных заведениях, общественных организациях, на предприятиях города Сумы,

• конкурсный концерт,

• гала-концерт.

 

В рамках фестиваля были проведены творческие (конкурсные) мастерские:

• мастерская «Авторы» (руководители – Игорь ЖУК, Татьяна КОРОЛЁВА),

• мастерская «Исполнители» (руководители – Дмитрий ДОЛГОВ, Оксана СКОРОБАГАТСКАЯ),

• мастерская «Поэты» (руководители – Игорь КАСЬЯНЕНКО, Ирина КОЗЛОВА, Ирина ЛЕГОНЬКОВА),

• мастерская «Ансамбли, дуэты и авторы музыки» (руководители – Виктор СЫРОВАТСКИЙ, Яна ШИФРИНА, Сергей ГОРОДНИЧИЙ).

 

Также были проведены обучающие мастер-классы:

• «Режиссура песни» (руководитель – Сергей РУБАШКИН),

• «Гитарный аккомпанемент» (руководитель – Андрей ПРУДНИКОВ),

• экспериментальный мастер-класс «Актёрское мастерство» (руководитель – Екатерина ИЗОСИМОВА).

 

Участников фестиваля тронули приветственные письма, присланные в адрес фестиваля. Письма пришли из США (Джошуа ЛАНЦА) и из Болгарии (от Явора и Живки ГЕОРГИЕВИХ).

 

Также важно отметить, что фестиваль «Булат» стал территорией толерантности и единения, площадкой, которая объединяет, а не разъединяет людей.

 

Подробности на сайте клуба «Булат» – www.bulatclub.com

НОМИНАНТЫ

МЕЖДУНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЯ АВТОРСКОЙ ПЕСНИ

И ПЕСЕННОЙ ПОЭЗИИ «БУЛАТ-2016»

 

Фамилия, имя

Город

Результат

Номинация «АВТОР МУЗИКИ»

Науменко Марина

Луганск

дипломант

Номинация «ПОЭТ»

Колос Александра

Киев

лауреат

Батюк-Нечипоренко Лилия

Киев

дипломант

Номинация «ИСПОЛНИТЕЛЬ»

Лысенко Валерия

Киев

лауреат

Стадник Константин

Харьков

дипломант

Литвиненко Анастасия

Аскания-Нова

Приз "Надежда"

Любич Анастасия

Сумы

Приз "Надежда"

Равич Михаил

Запорожье

Приз "Надежда"

Номинация «АВТОР ПІСЕНЬ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ»

Бакуринский Николай

Киев

дипломант

Хаблак Галина

Киев

лауреат

Номинация «АВТОР»

Калита Анна

Киев

лауреат

Бабко Дмитрий

Сумы

дипломант

Бережной Юрий

Балаклея

дипломант

Номинация «АНСАМБЛИ И ДУЭТЫ»

Ансамбль "На Подоле"

Киев

лауреат

Ансамбль "Фишечка"

Сумы

лауреат

Дуэт Лумпов Герман и Равич Михаил

Запорожье

дипломант

Бард-группа "Виват"

Киев

Специальный приз "Молодость"

Специальные призы

Редич Александр

Ирпень

Специальный приз от спонсора

"За лучшую песню на украинском языке"

 

 

Харків – Літературний музей

 

«Театр у театрі»:

 драма абсурду на радянський лад

 

19 квітня о 18.00 «Кав’ярня Пока  в Літмузеї»  запрошує відновити відкритий судовий процес над українською інтелігенцією  (справа "СВУ"), який відбувався в Харкові

з 9 березня по 19 квітня 1930 року в приміщенні оперного театру.

Хто має бути на лаві підсудних, щоб про них говорила вся країна?
Чим є судовий процес – ретельним об’єктивним дослідженням обставин злочину чи театральною виставою?
Яким був «найгуманніший радянський суд» і що змінилося з того часу?

У програмі:
- створення «сценарію» судової драми абсурду;
- «case study»: дослідження документів;
- відтворення епізодів процесу СВУ;
- «інформаційне зомбування»;
- театральний буфет у антракті;
- вихід на місце події;
- …..

Вартість квитків: 17 грн - студентський, 22.50 грн - дорослий.

Реєстрація за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1w_Ga3aWgAXlldFBwkURm0K6Mq2mb2xBmpY6PUNlyrT0/edit?usp=drive_web

 

Подія  у фейсбуці: https://www.facebook.com/events/1579328589047930/

Адреса  Літмузею: вул. Багалія, 6.

Телефони для довідок: 050 619 00 65, 068 954 13 07 (Марина)

 

 

Івано-Франківськ – сайт http://www.mvk.if.ua/news/38342

 

Відбувся молодіжний концерт авторської пісні "ВЕСЕЛІ НОТКИ"

 

07 квітня 2016 року о 14.00 год. в приміщенні Міського Народного дому відбувся  молодіжний  концерт авторської пісні "ВЕСЕЛІ НОТКИ" за участю солістів Христини Гаврилюк, Анастасії Фученко, Евеліни Феношин, Валентини Землянської, Юліанни Боднарук, Наталії Фіцик та виконавців спортивно-бальних танців Анжеліки та Миколи Пона. Програма була присвячена темі музики. На концерт були запрошені учні ЗОШ №10.

 

 

Хмельницький – сайт http://www.khmelnytsky.com/index.php?option=com_content&view=article&id=30480:l-2016r&catid=189:2010-02-15-10-41-41

«Свіжий вітер – 2016»

П'ятниця, 15 квітня 2016

 

У міському Будинку культури 12 і 13 квітня проходили відбіркові тури фестивалю екологічної творчості учнівської молоді «Свіжий вітер – 2016». У фестивалі взяли участь учні з 26 загальноосвітніх навчальних закладів міста. Як і в попередні роки діти виступали в номінаціях «Авторська пісня та співана поезія», представляли колекції в номінації «Еко-мода». Цьогоріч вперше започатковано номінацію «Еко-плакат» - соціальна реклама екологічного спрямування. На конкурс було представлено понад 20 плакатів.

Виступи учасників оцінювало професійне журі, яке очолила Олена Мандзій, заступник начальника управління молоді та спорту з молодіжних питань.

Члени журі: Антоніна Парфенюк, головний спеціаліст управління освіти, Артем Степанець, бард, музикант, автор-виконавець пісень, Ельвіра Базилюк, кандидат технічних наук, доцент кафедри рисунку та проектної графіки Хмельницького національного університету, Наталя Сибіга, головний спеціаліст управління екології  та контролю за благоустроєм.

Гала-концерт фестивалю відбудеться 21 квітня о 14.00 у міському Будинку культури, де можна буде побачити найкращі номери та церемонію нагородження переможців й учасників фестивалю.

Запрошуємо всіх охочих на Гала-концерт!

 

 

 

 

 

 

 

Рубрика – «Поетична сторінка»

 

ИГОРЬ     КАРАМНОВ

 

ПРАВДА,   ХОТЬ    И   НЕ   ВСЯ

 

                  В  мае  1924  г. Лиля  Брик  подарила

                 Маяковскому    скотчтерьера

                   по   кличке   «Скотик» 

 

Вот   такая   жизнь   твоя,  Скотик,

на   руках   Володи   лежишь,

словно   с   мамой…

Открой   же   ротик

и   пломбир   кусай!

Что   сопишь?

 

Вспоминаешь   маму   аль   папу,

аль   заморские   закрома,

и,  ища   не   чуточку   лапой,

где   рубахи   есть   бахрома,

 

где   рубахи   пуговок   ноги,

в   ножках – правда,   хоть   и   не   вся,

и   у   чувственной   недотроги,

и   у   троганой   донельзя.

 

У   Володи – правда   в   улыбке,

и   она,  как   редкий,  но   гость

не   имеет   прав   на   ошибку,

ошибается   только   злость,

 

ошибается   только   ревность,

глуп   Отелло,  тёмная   ночь,

ведь  при   свете   Солнца   вся   гневность

удаляется   быстро   прочь,

 

сон-дурман   исчезает   быстро,

и   не   хочется   плакать,

выть

от   тоски,  что   будто   бы   выстрел,

в   жизни,  где   непросто   так   быть,

 

и   забыть   про   тебя   друг  «Скотик»,

и   к   рубахе,  именно,   той

взять   прижать   нагана   не   бортик –

дуло   смерти   с   пулей   литой.

 

16  апреля  2016 г.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про бардів»

 

Ми самі не знаємо своєї музики, — Олег Сухарєв

http://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/my-sami-ne-znayemo-svoyeyi-muzyky-oleg-suharyev

 

11 квітня 2016

 

Бард та фронтмен рок-гурту «Самі Свої» Олег Сухарєв говорить про сучасну українську музику та свої нещодавні гастролі в Білорусі

За словами Сухарєва, багато українських гуртів просто не звучать в ефірі, хоча достойних музикантів справді багато. На його думку, вітчизняним продюсерам треба бути більш активними у цьому питанні.

Андрій Гарасим: Ви нещодавно повернулися з Білорусі, як вас там зустріли?

Олег Сухарєв: Я виступав у Бресті, Гродно, Вітебську, Мінську. Їжджу туди з 2013 року, й сприймають там мою музику чудово, немає в цьому плані ніякого мовного бар’єру. Я виступав в Польщі, в Росії, і вони не розуміють української мови, коли ти співаєш на ній. А білоруси чудово розуміють.

Андрій Гарасим: Ви виступаєте самі чи з білоруськими гуртами?

Олег Сухарєв: У мене є знайомий саксофоніст з Гродно, і час від часу ми з ним граємо. Але в основному я виступаю сам як бард.

Андрій Гарасим: Чи є зараз відчуття якогось відродження в білоруській культурі?

Олег Сухарєв: Таке відчуття є, з’явилося багато молодих авторів, бардів, розвиваються гурти.

Андрій Гарасим: Знаю, що ви написали декілька пісень на білоруській мові.

Олег Сухарєв: Так, у мене є дві пісні на білоруській, але тексти не мої, а білоруського поета Сергія Законнікова. Я вчу білоруську, намагаюся на ній розмовляти, але поки що не можу на ній писати.

Я почав своє знайомство з білоруською мовою з класика білоруської літератури Владимира Короткевича. Коли я приїхав в Гродне, або як його називають націонал-патріоти «Гародня», мені вручили його книжку «Христос приземлився у Городні». Я почав читати білоруською, але були певні складнощі.

Андрій Гарасим: Розкажіть, як зараз поживає ваш гурт «Самі Свої»?

Олег Сухарєв: 8 жовтня гурту «Самі Свої» виповниться 20 років. Два роки ми не граємо своїм електричним складом, бо я вже не живу в Києві, але мій барабанщик каже, що давай зробимо концерт. Тому зараз ми будемо відроджувати електричну складову.

В акустиці ми виступаємо як мобільно-концертна бригада «Гречка Є!». Насправді, це одне й те саме — українська національна ідея, сказана в двох словах.

Андрій Гарасим: Часто чуємо думку тих, хто виступає проти квот на українську музику, що в нашій музиці замало фігур, хітів, щоб заповнити цей простір. Що ви думаєте з цього приводу?

Олег Сухарєв: Я думаю, що їх достатньо. Просто ми самі не знаємо своєї музики. Такі гурти як «Очеретяний кіт», «Пропала грамота», «Оркестр Янки Козир», «Оркестр Че» не звучать в ефірі. Чому? Бо про них просто не знають ведучі, арт-директори радіо, телебачення.

Відбуваються концерти, люди на них ходять, але інша справа в тому, що потенційно в моєї музики може бути набагато більше слухачів, але як тут достукатися до продюсерів? В Америці та в Англії платять музикантам, коли ставлять їх музику на радіо, а у нас самі музиканти мають заплатити, щоб крутили їх музику.

Анастасія Багаліка: Які будуть найближчі події за участю вашого гурту?

Олег Сухарєв: Гурт поки нічого не планує, але я сам буду грати 14 квітня в Мінську та 15 в Гродне разом з бардом Олександром Помідоровим.

 

 

Автор "Пісні про сепаратиста": страшно не на фронті, а коли повертаєшся у мирне життя

http://obozrevatel.com/politics/76493-avtor-pisni-pro-separatista-na-fronti-ne-strashno--strashno-koli-povertaeshsya-u-mirne-zhittya.htm

Лилия Рагуцкая

Журналист "Обозревателя"

 

Нещодавно інтернет взірвало відео, на якому тендітна дівчина з потужним голосом співає "Пісню сепаратиста", який проситься у Путіна, аби той забрав його з "Новоросії", де російські найманці зазнають неабияких труднощів. Трохи згодом з’явилося ще одне відео, де та ж співачка заспівала нову  гумористичну пісню – "У верблюда два горба, у "укропа" – два раба". Обидва відео набрали величезну кількість переглядів і захоплених відгуків.

Однак з’ясувалося, що талановита співачка, а за сумісництвом – автор згаданих пісень, ще з 1990-их років займається музикою і навіть має свій гурт, що носить назву "Телері". Леся має й незвичне хобі – не тільки пише власні пісні, а й колекціонує пісні різними мовами (нині в її колекції – понад 20 мов). Авторські пісні Лесі Рой (саме так звуть авторку і виконавицю "Пісні сепаратиста"), виявляється, українці чули і до початку війни на Донбасі.

"Обозреватель" вирішив познайомити своїх читачів поближче з талановитою співачкою і авторкою. І розпитав про гастролі в зоні АТО, про людей на Донбасі і про те, як, власне, народжуються пісні.

Леся, Вашу пісню про двох рабів та "укропа" знають вже, певно, всі. Але далеко не всі знають, що ви маєте за плечима багаторічну музичну кар’єру. Давайте виправимо цю несправедливість. Розкажіть трошки про свій творчий шлях. Коли ви почали займатися музикою?

Перші виступи були, певно, ще в садочку, в 1985-86 році, коли я навчилась грати на сопілці.  Потім були позашкільні заходи, дні міста… Серйозніші заняття музикою почались в 1997-му, коли я почала писати пісні. Наступного року у Переяславі зібрався гурт. А в 2004 році я переїхала до Києва. Вже в столиці сформувався новий склад гурту. І вже такою компанією ми почали виступати, їздити по фестивалях. Стали лауреатами "Червоної Рути", "Срібних струн", "Срібної підкови" у Львові, Шевченко-фесту… Як бард я стала лауреатом з десятка фестивалів авторської пісні.

І що?

І нічого. На платні концерти не запрошують. Якоїсь особливої популярності немає.

Десь може за пару років до Майдану стали ми брати участь у різноманітних акціях… Скажімо, під Лукянівським СІЗО. Це у нас, до речі,  улюблена концертна площадка, бо там слухачі ніколи не йдуть під час концерту. Слухають до кінця.

Під судами грали, ще десь. Якось так долучились до політичних акцій… Точніше, до громадських,  тому що ми не підтримуємо якусь політичну силу. Йдемо туди, де бачимо якусь несправедливість. Бо вважаємо, що музика – це наша зброя. Намагаємось за допомогою музики перехилити світ у кращий бік.

А вже коли почався Майдан – у мене пішли чогось такі злободенні пісні. Бо раніше, у мирний час, я писала про різну нечисть – мавок, потерчат, чугайстрів. Словом, веселі пісні про те, що всі повмирали (посміхається). Хто хотів слухати текст чи мелодію – слухав. І з жахом дивився на тих, хто під ці пісні танцює. Але сталось так, що з часом ми більше у політику перехилились. І з минулого літа їздимо по звільнених містах.

Граєте для військових?

Не тільки. Ми і на площах міст граємо. І по військових частинах виступаємо. Спочатку по київських базах грали, потім – ближче до фронту: 93 бригада, "Звіробій", танкісти... Виступи не самі організовуємо. Часто їздимо з фондом "З країни в Україну". Або інші волонтери кличуть. Типу: ми післязавтра плануємо грати для солдатів. Долучитесь? І ми їдемо. Ми взагалі легкі на підйом.

Лесю, а Вам не образливо, що стільки років існує гурт, а популярності немає? Якщо не рахувати кількох пісень типу "Пісні сепаратиста"?

Як там кажуть: на ображених балкони падають? Що значить образливо? Серед моїх знайомих дуже багато талановитих музикантів. І що? Вони мають з того гроші? Ні, не мають. Мають популярність? Хіба що у якихось вузьких колах. Коли у Києві робиться концерт – на них приходить 50-100 чоловік. Ну і на нас приходить чоловік 50. На збірні концерти приходить більше.  

Не знаю, що потрібно для того, аби розкрутитися і стадіони збирати. Можливо, потрібен продюсер. Можливо, ще щось. Але я особисто цього зробити не можу. Ми, звісно, стараємось десь світитися. Але я бачу старших колег – класних музикантів, талановитих авторів – які не досягли якоїсь відомості. Тому я цим не переймаюсь. У мене є талант писати пісні – і я буду це робити. Виходить до якогось рівня – і добре. Вішатися через те, що до певного віку мені не вдалось зібрати стадіон чи виступити в Палаці "Україна" я не планую (посміхається)

Зараз часто можна почути, що події останніх року-півтора дали потужний поштовх для розвитку української музики. Ви погоджуєтеся з цим твердженням?

Під час Майдану, звісно, сколихнувся патріотичний дух. Люди більше почали цікавитись українською музикою. Але з іншого боку,  у держави стало менше грошей. У людей також, тому що все для фронту, все для перемоги. До того ж, як хтось сказав, публіка у нас стала розбалувана.

Що маєте на увазі?

Часто проходять вибори і деякі кандидати, агітуючи за себе, привозять музикантів безкоштовно. І для музикантів це виявилось погано, тому що люди перестали ходити на платні концерти. А для чого, якщо вони через тиждень чи через два приїдуть безкоштовно?  Для суспільства цей сплеск - це добре. А от для музикантів, які професійно займаються музикою, погано.

Але, оскільки ми аматорський гурт і музикою займаємось у вільний час, тобто вона нам ніколи не приносила грошей… До того ж, ми ще й перебірливі. Нам часто пропонували якісь кандидати підтримати їх за гроші. Наприклад, такі пропозиції були від Медведчука. Ми кажемо: звиняйте. Ми настільки не любимо Медведчука, що нас навіть гроші не потішать.

А оці акції протестно-політичні - зіграти десь під судом чи на якійсь протесній акції – звісно, що це безкоштовно все. Але ми працюємо. Більшість учасників гурту – IT-шники і вони годуються з комп’ютера. А музика - це так, для душі.

Чи має гурт "Телері" записані альбоми?

Нема жодного.

Чому?

Просто немає. Можливо, тому, що немає такої критичної межі… У нас є кілька демок – готували, коли їздили на фестивалі, де треба було надати демки. Робили за один вечір. А альбом… Просто  немає отакого, щоб край треба прямо зробити. "Край треба зробити" - це було з піснею "Путін, хеллоу". Чи з "Гімном тітушок". Бо це були злободенні теми і ми розуміли: не зробимо цього завтра – післязавтра воно буде вже не потрібне. Бо події нові почнуться. А тут пісня хороша написалась – і хочеться нею поділитись. Підняти людям настрій хоч трошечки. Ми зібрались, за вечір записали звук, наступного дня зняли кліп, вночі все це звели – а на ранок виклали це відео в мережу.

Так було і на Майдані. Особливо, коли мороз. Приходиш туди – а народ стоїть закоцюблий і фізично, і душевно. Зіграєш веселу пісню – і люди відтають. Дякують, кажуть, що стало веселіше і тепліше стояти. Просять приходити ще.  

До речі, "Гімн тітушок" - це була перша ваша політична пісня?

Так. Я пам’ятаю, в мене був страшний настрій. Я зайшла в під’їзд, стала біля холодного замерзлого вікна - і написала цю пісню.

Це було пов’язано з якимись конкретними подіями того конкретного дня?

Та взагалі страшне коїлось. Настільки було страшно на Майдані, що коли Яник втік, я думала: як я буду оговтуватися від цього? От був такий тиск, такий прес. Ходили на Майдан. Там гинули і калічились друзі, знайомі. Просто страшно було...

Точніше, коли ти на Майдані – було не страшно. Страшно ставало, коли сидиш біля комп’ютера і дивишся: ой, туди пішли наші. На Грушевського. Так страшно, що я намагалась частіше бувати там сама, бо там взагалі спокійно. Адреналін, як кажуть, клин клином вибивав...

І от я думаю: як жити, коли немає цього тиску? Але ні, все "нормально" – Крим віджали. І я написала пісню "Отстань, страна огромная, от Родины моей".

Коли Крим уже загарбали, Донбас почався. І так – вже більше року оцей суцільний жах. Але якось звикаєш у цьому жити. І з "являються такі пісні. Злі або сумні. Точніше, веселі, але на невеселу тему.

Пам’ятаєте першу поїздку туди, до зони АТО?

Ми підбирались поступово. Спочатку поїхали в червні до прикордонників на Чернігівщину. Потім була військова частина під Харковом. А вже у серпні  - Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка.

Дуже по-різному міста зустрічали. Був цикл концертів. Ми виїздили на вихідні. Три міста – три концерти, увечері - на площах, а зранку, поки монтувалися сцени, ми їздили по військових базах. Грали в палатках, в полі для танкістів грали. Оці "гради-гади" погавкають тихенько, а вони: так, це ще далеко - продовжуємо концерт!

Страшно було?

А там, як і на Майдані: поки ти там – тобі не страшно зовсім. Страшно, коли повертаєшся у мирне життя. Ти починаєш переживати за хлопців. Після кожного концерту вони ж підходять, обмінюємося контактами, вони у ФБ мене знаходять. А я потім стежу: що там хлопчики? Нормально? Чи пишуть на стіну? Так же не запитаєш: а що там з тобою! То і відстежуєш. Там один вигулькнув – нормально! Іншого поранили – пішла провідала в госпіталь…

Там не страшно взагалі. Там добре. Якби була можливість – я би там більше часу проводила. Але я працюю в музичній школі, мені тяжко вирватись. Ми коли раз на тиждень туди їхали – довелося уроки розпихувати.

Мені там взагалі спокійно. Коли щось бахає, вибухає - думаю: а, гади! Стріляєте? Боїтесь, що я приїхала?!  Ану попадіться мені!.. (сміється). А приїздиш сюди, починається… Думаю, це властивість жіночої психіки. Якщо ти мати і на твою дитинку хтось нападає – ти береш дрючка і всіх б’єш. А якщо дитинка десь пішла сама – ти не знаходиш собі місця. Так і тут.  Тебе тіпає за іншу людину більше, ніж за себе.

Наскільки близько до лінії фронту доводилось виступати?

В Карлівці були - це 20 км до Донецька. Волноваха. Маріуполь. З другого боку - в Старобєльську і в Щасті  - найближче до Луганська, виходить.

Як взагалі зустрічають? Які пісні військові люблять найбільше?

Ясно, що військовим найбільше подобаються пісні, близькі їм за тематикою.

Ми коректували репертуар свій. Коли на площах грали, туди приходили жінки і діти – і ми підбирали веселенькі пісні: "Давай зажаримо кота", "Музичні загадки", "Про шкоду жіночого алкоголізму"… Намагались підібрати щось гумористичне, аби підняти людям настрій. Але без військової тематики. Щоправда, про Путіна співали скрізь.

Підспівували вам місцеві?

Так. Бувало по-різному. В одному з міст, наприклад, вискочив до сцени якийсь дядько, кинув у нас пожмаканими грішми і почав кричати: що ви таке співаєте?!..

А я в мікрофон кажу: дивіться, люди, останній ватнік у вашому місті. І кількасот людей (а вони ж на мобілки знімають, на фотоапарати) повертаються. Наче зоряне небо до нього прихилилось. І він, під прицілом усіх цих спалахів і ліхтариків, що знімають, відчув себе у центрі уваги, скоцюрбився практично в точку – і втік. Конфлікту не вийшло.

Схожа історія була на базі однієї військової частини. Ми туди приїздимо і ще здалеку бачимо: стоять кремезні дядьки: хтось пузатий, хтось – плечистий. Виявилося, то колишні "беркута" і даїшники. Ми собі думаємо: їх же теж треба виховувати. І почали співати. А потім до нас підійшов один з тих здоровенних дядьків – і каже: що то ви про Путіна співаєте? Ви його хоч бачили? І тут його ж товариші до нього повертаються: що-що, мовляв? Він теж знітився і втік.

Загалом же, добровольці особливо люблять пісні, де ми, так би мовити, плюємося на сепаратистів.

А є якась улюблена у них?

Я пишу час від часу нові хіти. Була улюблена "Гімн тітушок". У Краматорську підійшли якось до нас хлопці у камуфляжі і кажуть: о, то це ми, виявляється, маршируємо під вашу пісню? Вона така бадьора, що ми під неї маршируємо на вишколах. Посміялися.

Потім з’явилась пісня про яблучко – це ще на Майдані хіт був. Трошки люди звикають до однієї пісні – з’являється нова. Написала я пісню "Путін, хелоу!" - її тепер просять.

У солдат спершу була улюблена – "Забери меня из Новороссии". Потім – "У верблюда два горба, у укропа - два раба"…  До речі, сама ідея цього рядка - не моя. Я побачила його в інтернеті. І подумала: це ж можна пісню написати, роздути цю фразочку. Що з того вийшло –бачите самі.

Згадала, до речі, ще один кумедний випадок. Приїхали ми у лютому в Сєвєродонецьк і я там заспівала "Жидобандерівську пісню", написану за мотивами дореволюційної пісні євреїв-анархістів у Росії. Так от: співаю, аж тут піхоплюється дядько і починає кричати: це ж ми! Це ж я, Аріф – жидобандера! І розкриває свою куртку – а в нього на светрі вив’язана мінора. Посеред української вишивки – так, що вона не одразу помітна.

Що можете сказати про тамтешній люд? Ми якось звикли до думки, що там зараз лишається мало людей, які люблять Україну…

Найгірше, що вони і самі так думають! У них більшість думає, що вони єдині (патріоти – ред.) у своєму місті.

А це не так. Наприклад, Волноваха. Там одна жіночка організувала потужний рух, який збирає автентичні пісні. Вони разом збираються, готують їх…

Молодь взагалі там нормальна. Ми, крім виступів на Донбасі, організовували ще й музичний проект: вчили дітей (7-11 клас) робити музику. Всього зібралося понад 100 команд з 10 міст, по 1-2 команди від школи. Приходили і просто так діти. Можу сказати, вони чудово все сприймають, класно співають, відкрито спілкуються. У них нема того бар’єру, що "от, приїхали їсти нас, російськомовних дітей". Геть такого немає!

У старших людей теж по різному. В одному з міст заходимо в ресторан, а там – дядечко-швейцар в такій фуражці гарній, у формі з обшлагами. Подає пальто, питає: ви звідки? Кажу: хто звідки. Київ, Львів, Черкаси. А він тоді: а… Слава Україні!

Або, наприклад, в Костянтинівці зайшли ми в шкільну їдальню. Поїли. Виходимо вже. Підходить повариха, низенька, пухкенька -  почула, що ми українською говоримо. І вона така, прикривши рот рукою, пошепки: Слава Україні… Ми: Героям Слава! Вона за нами пройшла аж до виходу. На виході стала, каже: ви ж не подумайте, є у нас люди такі, типу мене, але сепаратисти… Я кажу: не хвилюйтесь,  вас багато. Просто ви боїтесь. Ви кажете "Слава Україні" пошепки…

Ви розповідали про "Жидобандерівську пісню". А про "цинічних бандер" не плануєте написати?

Я не планую писати про щось. Муза – примхлива пані. Вона приходить в самих несподіваних місцях. Я, наприклад, пишу пісні у ванній, у черзі в магазині, їдучи в  метро. Жодного разу не було такого, що я сіла та й думаю: а напишу-но я  пісню… Я не професійний автор, якому даєш тему, гонорар – і отримуєш очікуваний результат. Тому не можу сказати, про що буде наступна пісня.

В яких самих незвичних умовах доводилось виступати впродовж останнього року?

Мабуть, коли виступали для танкістів з батальйону "Звіробій" (3-ій окремий танковий батальйон звіробій – ред..). Ми до них приїздили в листопаді.  Стояв страшний холод. А нам кажуть: доведеться виступати в полі.  Що робити? Пішли ми в поле. Прибігли хлопці, поприносили цурпалки дерев, ми сіли. На дубарі страшному пальчики коцюбнуть, на вітрі горло сідає. Але заспівали цілий концертик у супроводі звуків "граду". Все-одно дякували хлопці. Кажуть, підняли настрій - для чого, власне, і їдемо. 

Класно було в батальоні "Артемівськ", там теж танкісти були… Вони повсідались, обліпили БТР, але він стояв  далекувато від нашої імпровізованої сцени. То ми й кажемо: хлопці, чого ви так далеко повсідалися? Давайте ближче! І вони заводять цього БТРа і прямо на ньому під’їздять до нас. Я тоді ще співала "Пісню сепаратиста", проспівала перший куплеті тільки-но набрала повітря в груди, щоб почати співати приспів – а тут – хор! Кілька десятків голосів затягнули "Забєрі мєня-я-я-я…". Це було дійсно круто. Я їм казала, що вийшла настільки гарна підспівка, що я б усіх їх у гурт забрала. Всіх тих хлопців….

Точніше, не хлопців. Більшість добровольців – чоловіки у віці. Дядьки. Мабуть, по 40 років основна маса. Вони кажуть: щоб не йшли мої діти, за них піду я. Але дуже часто буває, що пішов батько, а за ним - і син. Так було у мого знайомого. Йому – 40, синові – 18.  Знайомий був у Широкино. І його син (якого він пішов захищати) нещодавно загинув біля Дебальцево. Не вберіг…

У них, у добровольців, там і сама по собі ситуація військова стресова. Плюс – їм не платять навіть обіцяних грошей. А багато хто з роботи звільнився. Наче й мають право отримувати зарплату, але їм кажуть: або тікайте зразу, або сидіть і два місяці оформлюйте документи. А це ж добровольці! Вони йшли на фронт за покликом душі. А зараз переживають за свої сім’ї, які лишились вдома без годувальників. Переживають, аби їх не скалічило – щоб на стати тягарем для близьких. От і знаходяться весь час "на взводі".

А тут ми приїздимо. І вони трошки видихають, розслабляються, перемикаються. Тому, думаю, будемо ще їздити.

Часто їздите?

Саме їздимо - не дуже часто. А от концерти бувають частенько. То кличуть з "Правого сектору" - зібрати гроші на допомогу їхньому батальйону. То "Азов" збирає для поранених… Цього тижня у нас 4 чи 5 концертів вийшло. ну так.

Продовжуєте серйозні пісні писати і виконувати?

Так. Що пишеться…. Ну про мавок вже зараз не пишеться. В голові уже інше.  Або якісь тужливі – колискова для сина, що десь у полі спить, а чи він живий спить, чи мертвий - невідомо. Або щось на кшталт листа, який писали запорожці султанові. Ах ти, Путін, свиняча дупа!.. Отакі в основному пісні. Але на концертах просять іноді заспівати якихось старих пісень. Тих, що хоч ненадовго повертають у безтурботний період життя.

Ви пишете і слова, і музику?

Я пишу пісні. У мене є з десяток співавторських пісень. Я, крім "Телері",  ще граю у гурті "Вій" і Добрий-Вечір  (Дмитро Добрий-Вечір, керівник гурту "Вій" – ред..) якось придумав інструменталки. Скинув їх мені, каже – можливо, щось народиться в голові. Я одну послухала – зрозуміла, що схоже на колискову, яку співає батько… В хаті – голод. І його жінка змушує віднести дітей в ліс, щоб не бачити, як вони помирають від голоду. Така колискова написалась. Почали писати різні люди в інтернеті. Типовий пост: я - 40-річний мужик, пройшов Крим і Рим, служив в армії  - а ридав сидів над вашою піснею. Думаю: добре. Бо моя мета як автора пісень -  розколупати в людині щось. Здивувати, злякати чи навпаки – розвеселити.   Я намагаюсь розворушити душу. Щоб людина не костеніла. Бо я вважаю, що добре, коли людина – це така м’яка глина. А коли вона вже тверда, обпалена – то вже не добре.

Часто доводиться чути критику – через пісні про Путіна, про сепаратистів?

Коли багато грошей на ботів кидали - були тисячі  негативних моментів. Причому одного стилю. Спочатку писали: це проплачено американцями. Тоді Порошенко почав підніматися – і зразу: це проплачено Порошенком. Але ж воно видно, хто пише щиро, а хто - за гроші

Мене більше здивувало, що, коли я співала с Сєвєродонецьку "Пісню сепаратиста"  і її місцеві записали на телефон та виклали в мережу, підписавши, що то – "пісня жителів Донбасу" -  чогось багато українців повірили і почали писати, що я - шпигунка ФСБ. Типу "ця сепаратистка  щиро просить Путіна її забрати". Ану, мовляв, давай, вали з України! Якось так. Це було мені дивно. Пісня написана від чоловічого імені, вона гумористична - і настільки багато людей впіймались, на віру це сприйняли .

А я ще там сиджу в розкішному ресторані, на фоні золотих стін, картин, за столом. "От бачте, бідні сєпари, просяться до Путіна, наскільки їм погано"… Це було смішно.

Схожі речі з’являлися також на маловідомих сайтах. А от коли, скажімо, на Цензорі виклали, там вже написали, що це київська авторка написала пісню.  І  там вже коменти були нормальні. А, це гумор! Тоді посміємося…

До речі, як народилась ця пісня? Маю на увазі "Пісню сепаратиста"…

Так, як і всі інші. Я мала вільний час, влізла в ванночку - і пісня прийшла.  Це не було пов’язано з якимись конкретними подіями. Розумієте, пісні - це яблуня з яблучками. Конкретне яблучко може стигнути десять років. А тоді відірватися, впасти – і пісня готова. І слова, і музика – разом, не окремо. Щось крапає на кору мозку, щось просотується у підсвідомість – а потім з’являється пісня. Я її написала влітку, після кількох поїздок у зону АТО.

А цитати… Я просто відео глянула. А там сепаратист каже: глянь, чувак, в мене жопа посєчєна! От укропи, от гади. І воно теж у підсвідомість десь падає, набирається, набирається – і коли набереться на цілу пісню – гоп! - пісня вийшла.

А чому вирішили покласти слова на музику російського гурту "Любе"?

Мені щось схоже писав хтось із патріотів: як можна було брати москальську пісню і оце співати?  Що -  свою не можна було написати?!  Але це ж набагато смачніше – взяти путінську улюблену пісню  і написати до неї слова.

До речі, коли цю пісню було викладено в мережу – Ютуб її три рази блокував. За три дні вона набрала 70 тисяч переглядів і ватнічки почали скаржитись.

Цікаво, як звучали ці скарги…

Вони писали: дивіться, порушення авторських прав! І у зв’язку з неодноразовими запитами, скаргами щодо порушення авторських прав відео блокувалось. А потім знов з’являлось, коли у когось з модераторів Ютуба доходили руки глянути, що це пародія (а пародії можна виконувати, це не є порушенням авторських прав).

Але отак намагались нас ватнічки блокувати. Не дати народу послухати пісню (посміхається).

Маленьких діток інколи запитують: кого ти більше любиш – маму чи тата?  Можливо, зараз поставлю вас у становище такої дитини – запитаю: яку з власних пісень ви любите найбільше?

Немає улюблених. Це, швидше, схоже на питання, кого з дітей більше  любиш. Зазвичай в сім’ї більше люблять молодшого -  бо він малесенький, більше від тебе залежить. Якось так виходить, що часто, коли написана нова пісня, вона мене дуже пре, потім я до неї звикаю… І ще від настрою залежить. Від ситуації. Бо інколи людина так просить виконати якусь конкретну пісню, а потім так захоплено її слухає, що мимоволі отримуєш від того надзвичайну насолоду.

Наостанок Леся Рой зробила "Обозревателю" справжній подарунок - і заспівала свою нову пісню "Ділити на світ", яку до того ще ніде  не виконувала. 

 

Леся вислала вірш пісні для літопису. Упорядник

 

ЛИСТ СЕПАРАТИСТА ПУТІНУ

 

Забери меня из Новороссии,

Атаманы все меня бросили,

Поманили баблом и наградами,

Обеспечили даже Градами.

Сердце ноет и жопа посечена

Бандерлогами бесчеловечными,

Сигареты и водка кончаются,

И кадыровцы домогаются...

 

     Забери меня до заката дня:

     Ночью я боюсь, что вернется гнусь

     Бородатая...

     Забери меня – должен я признать:

     Больше не хочу я играть в войну,

     Забери меня...

 

Забери меня из Новороссии,

Не встречался здесь я с пиндосами,

Зато местные стали сердитыми,

Называют нас паразитами.

Нам казалось, что мы терминаторы,

Но увозят нас рефрижераторы...

Забери меня по-хорошему,

А то скоро копыта отброшу я.

 

Забери меня, дай приказ Кремля:

Пограничникам в наши личности

Не вели стрелять.

Забери меня, жаба злобная,

Раз не победить, то пора валить,

Забери меня...