Новини одним рядком:

6 квітня – 90 років з дня народження барда, актора, художника Леоніда Пугачова (1929-1986)

7 квітня – творчий вечір прот. Романа Барановського, Київ, Будинок учених

8 квітня – вечір до 70-ліття Василя Овсієнка за участі Олени Голуб, Т.Компаніченка, Київ, Будинок Актора, Ярославів вал, 7

12 квітня – вечір повстанської пісні за участі співців О.Сінчук, В.Лютий, Т.Силенка, В.Захабури, Музей Шістдесятництва

12 квітня –  благодійний концерт Тараса Компаніченка, Київ, Музей книги і друкарства України

12 квітня – квартирник з Олексієм Горбуновим, Київ, галерея Висоцький на Воздвиженці

14 квітня – вечір Андрія Басенка від “Творчої майстерні Андрія Басенка", Київ, галерея Висоцький на Воздвиженці

17 квітня – творчий вечір до 60-річчя письменника Романа Коваля в залі Київської міської ради (Хрещатик, 26, 2-й поверх)

17 квітня – вечір поета Станіслава Стриженюка за участі барда Світлани Полініної, Одеський літературний музей

18 квітня – фестиваль патріотичної пісні «Від серця до серця», Конотоп, Садова, 39, Політехнічний технікум КІ СумДУ

19-20 квітня – 2-й фестиваль «Кобзарському роду нема переводу», Кам’янець-Подільський, Шевченка, 35, дит. муз. школа

20 квітня – П'ятий елемент: літературно-музичний вечір "Знай наших", Київ, вул. Басейна, 12, SURF cafe FreeGen

 

 

 

 

Сайт http://ukrpohliad.org/news/anons-tvorchyj-vechir-romana-kovalya-z-nagody-jogo-60-littya.html

 

Анонс: творчий вечір Романа КОВАЛЯ з нагоди його 60-ліття

 

Шановні друзі!

 

Запрошуємо вас на творчий вечір Романа КОВАЛЯ з нагоди його 60-ліття та 30-ліття громадсько-політичної діяльності, який розпочнеться о 18.00, 17 квітня 2019 р. в колонній залі Київської міської ради (Хрещатик, 26, 2-й поверх),

Виступлять народні артисти України Галина ЯБЛОНСЬКА і Тарас КОМПАНІЧЕНКО, заслужені артисти України Тарас СИЛЕНКО і Кирило СТЕЦЕНКО, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергія ВАСИЛЮК, автор-виконавець Неля ФРАНЧУК, лідери гурту “Рутенія” Анатолій СУХИЙ та Гриць ЛУК’ЯНЕНКО, барди Василь ЛЮТИЙ, Олекса БИК і Володимир САМАЙДА, цимбаліст Василь ПАЛАНЮК, троїсті музики “Варьон” (художній керівник Валерій ГЛАДУНЕЦЬ), поети Володимир ШОВКОШИТНИЙ, Антоніна ЛИТВИН, Михайло ГОРЛОВИЙ, Владлен КОВТУН, Валерій МАРТИШКО і Василь КОВТУН, редактор газети “Шлях перемоги” Віктор РОГ, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Володимир НЕДЯК та інші визначні діячі української культури.

Роман Коваль і козак МИХАЙЛИК прочитають новелу “І посміхнуться ненарождені”.

Промовлятимуть керівник фракції ВО “Свобода” в Київраді Юрій СИРОТЮК, командир Легіону Свободи Олег КУЦИН, голова ОУН Богдан ЧЕРВАК.

Запрошено голову ВО “Свобода” Олега ТЯГНИБОКА, голову партії “Національний корпус” Андрія БІЛЕЦЬКОГО, голову партії “Правий сектор” Андрія ТАРАСЕНКА, командира ДУК “Правий сектор” Андрія СТЕМПІЦЬКОГО, народних депутатів України, депутатів Київської міської ради.

Почесні гості – ветерани війни-добровольці та вояки ЗСУ.

Режисер дійства – заслужений діяч мистецтв України Сергій АРХИПЧУК.

Організатори: фракція ВО “Свободи” у Київській міській раді.

Історичний клуб “Холодний Яр”

#ІсторичнийКлубХолоднийЯр

#Холодний Яр2019

 

 

Одеса – сайт http://museum-literature.odessa.ua/pbasic/lru/tb2/tp3/id1006

 

Ювілейний творчій вечір члена Спiлки письменників України поета Станіслава Стриженюка.

 

17 квітня (середа) о 15.00. Одеський літературний музей, Золотий зал (вул. Ланжероновська, 2).

 

Беруть участь: лауреати міжнародних конкурсів Тріо «Pracht-Ensemble» у складі: Андрій Прахт (клавесин), Олена Ріхтер (сопрано), Ірина Лук’янчук (мандоліна), заслужений працівник культури України Євгеній Лукашов, лауреати літературних премій майстри художнього слова Елена Куклова, Світлана Лукина, поет i бард Світлана Полініна, учні 2-ій гімназії.

 

 

Конотоп на Сумщині – сайт https://konotop.city/read/plany/29431/u-konotopi-vidbudetsya-konkurs-festival-molodih-vikonavciv-patriotichnoi-pisni-vid-sercya-do-sercya

 

У Конотопі відбудеться конкурс-фестиваль молодих виконавців патріотичної пісні

«Від серця до серця»

11.04.2019

 

18 квітня об 11:00 в актовій залі Політехнічного технікуму КІ СумДУ відбудеться Відкритий фестиваль патріотичної пісні «Від серця до серця».

Як розповіла Конотоп.Сity соціальний педагог ПТ КІСумДу Тетяна Волосюк, щорічний фестиваль влаштовують у Конотопі вдев'ятнадцяте. Його мета — популяризувати патріотичні пісні, відшукати талановитих виконавців і зміцнити дружні стосунки між навчальними закладами.

У 2019 році тематика конкурсу-фестивалю «Ти людських найкращих почуттів злиття — пісня українська на усе життя!».

Виступатимуть ансамблі й сольні виконавці з різних міст України. Учасникам — від 8 до 20 років. Їх оцінюватиме професійне журі, а переможців нагородять цінними і солодкими подарунками.

Вхід на захід вільний. Адреса технікуму: вул. Садова, 39.

 

 

Сайт https://ticketsroom.ua/ua/events/ansambl-horeja--kozatska-benket-duhovnij

 

Національна Філармонія України. Ансамбль «Хорея Козацька»: «БЕНКЕТ ДУХОВНИЙ»

 

25 Квітня 2019 19:00

 

«БЕНКЕТ ДУХОВНИЙ»

 

За підтримки ГО «Країна мрій» Олега Скрипки

 

Ансамбль «Хорея Козацька»

Керівник – ТАРАС КОМПАНІЧЕНКО (кобза, бандура, спів),

СЕРГІЙ ОХРІМЧУК (скрипка, спів)

СЕВЕРИН ДАНИЛЕЙКО (віолончель, спів)

МИХАЙЛО КАЧАЛОВ (фідель, спів)

ЯРОСЛАВ КРИСЬКО (віуела, барабан, спів)

МАКСИМ БЕРЕЖНЮК (сурма, сопілки, дуда, спів)

 

Участь беруть:

ІВАННА ДАНИЛЕЙКО

ОЛЕНА НАГОРНА (вокал)

 

У програмі – канти, кондаки, партесні концерти, духовні концерти

 

 

Пирятин на Полтавщині – сайт http://pyriatyn.org.ua/news/p3424

 

Фестиваль авторської пісні

 

Пирятинська міська рада, відділ культури і туризму міської ради ласкаво запрошують 11 травня 2019 року на фестиваль авторської пісні, присвячений пам’яті Володимира Прокопенка.

Фестиваль проводиться з метою популяризації авторської пісні,  підвищення рівня виконавчої та творчої майстерності самодіяльних авторів. Це по-справжньому неймовірні емоції і нові знайомства, незабутні враження і щаслива творча доля.

Щиро запрошуємо всіх шанувальників пісенної творчості на гостини!

Про свою зацікавленість просимо інформувати до 1 травня 2019 року за тел. 3-22-99, 0971932446, 0954686714

 

 

Донеччина – сайт http://avdeevka.city/news/view/v-avdeevke-dlya-polka-kiev-pela-bard-volonter-foto

 

В Авдеевке для полка «Киев» пела бард-волонтер (ФОТО)

Александр Анатольев

08 апреля 2019

 

Бард-волонтер Кристина Панасюк, которую на Донбассе называют «блиндажно-окопная» (за смелые выступления даже рядом с передовой, а то и прямо на ней), выступила в прифронтовой Авдеевке перед бойцами  полка полиции  особого  назначения "Киев".

«Как всегда, Кристина подарила нашим бойцам не только чарующие песни, которые поднимают дух, а и хорошее настроение. Эта маленькая девушка с пылкой страстью к Победе, уже стала частью нашей семьи», - отмечают в ППОН «Киев».

Кристина не первый раз бывает в Авдеевке, и  не в первые же выступает перед «киевлянами».

Отметим, что в ночь с 23-24 марта 2016 рота спецназначения ППОН «Киев» вступила в свой первый бой с боевиками в районе Авдеевки. 14 апреля 2016-го в зону АТО на очередную ротацию отбыли столичные полицейские, чтобы в дальнейшем помогать армейцам охранять важные объекты в прифронтовом городе. С того времени полицейские полка постоянно проводят активную контрдиверсионные работу, работая с местным населением в Авдеевке, несут службу по защите общественного порядка и безопасности жителей города.

 

Пропоную вірш пісні бард-волонтерки. Упорядник

 

Христина Панасюк

 

Ти підбори змінила на берці

присвята усім дівчатам та жінкам, які захищають Україну!

 

Ти підбори змінила на берці,

Ніжну сукню - на камуфляж,

Ти послухала своє серце

І обрала холодний бліндаж.

Просто тут тобі значно тепліше,

Тут немає чужих - всі свої.

Навіть ГРАДом налякані миші,

Так далекі від зради й брехні.

Ти ідеш із братами до бою,

Терпиш біль зі всіма нарівні,

З ними можеш ти бути собою:

Тут немає чужих - всі свої.

А десь там переповнені клуби

І нічного життя ліхтарі,

Ти байдужа до всіх пересудів,

В тебе тут феєрверки свої.

 

Приспів:

Просто знай: Я пишаюсь тобою,

Захиснице України,

Ти лікуєш живою водою,

Підіймаючи з руїни!

Просто знай: Я пишаюсь тобою!

І кажу тобі "Тримайся!"

Ангел твій завжди з тобою,

Бережись і не здавайся!

Бережись і не здавайся!

 

Підбори змінила на берці,

Ніжну сукню - на камуфляж,

Ти послухала своє серце

І обрала холодний бліндаж.

Щиро віриш, що зміни настануть,

Бо душа так нестерпно болить,

Сльози щастя долоні зігріють

В перемоги зворушливу мить!

 

Приспів.

 

 

Бердичів на Житомирщині – сайт https://www.berdichev.biz/...

 

Цього літа в Бердичеві проведуть перший Всеукраїнський фестиваль-конкурс

авторської пісні та вокального мистецтва

Березень 27, 2019

 

В період з 28 по 29 червня в місті Бердичеві планується проведення Всеукраїнського фестивалю-конкурсу авторської пісні та вокального мистецтва «Музика мого серця», який спільно організовує міський Палац культури імені Шабельника та Народна аматорська студія «Час» Сергія Ігнатенка. Він ставить за мету активізувати творчі здібності молодих авторів і виконавців, популяризацію авторської музики, вокального мистецтва, створення нових стилів у популярних масових жанрах естрадної пісні. Про це повідомляє міський Палац культури.

Згідно з представленим положенням, учасниками фестивалю можуть бути виконавці віком від 16 років. Фестиваль проводиться у номінаціях:  «Авторська пісня» (виконується 2 різнохарактерних твори (швидка та повільна пісня): авторська пісня, пісня іншого автора, яка написана спеціально для даного виконавця, співана поезія, тобто пісня на тексти інших авторів. Може бути соло чи ансамбль: дуети, тріо, квартети)  та «Вокальне мистецтво»  (виконується 2 різнохарактерних твори у напрямках: естрадний, джазовий, народний та академічний вокал. Може бути соло, дует, тріо, квартет, ансамбль).

Подача заявок для участі у фестивалі-конкурсі, здійснюється онлайн на сайті: https://mpk-berdychiv.com.ua/festival до 1 червня 2019 р. Оцінювати представлені твори мають компетентні члени журі з числа відомих діячів культури та мистецтв та представників шоу-бізнесу. Вони будуть враховувати художній рівень репертуару, майстерність виконання, артистизм, якість музичного супроводу, інше.

 

Детальніше з положенням конкурсу та умовами участі можна ознайомитися на сайті міського Палацу культури ім. Шабельника

 

 

Сайт https://www.youtube.com/watch?v=wTppFHBaE58

 

Олекса Бик: про тих, що бігають слідом

Український репортер

 

25 мар. 2019 г.

 

Воїн-доброволець Олекса Бик – із тих поетів, бардів, яким завжди “щось муляє, ніби душу світ вийма”. А не дають йому спокою в тому числі фальш і дволикість, яких ще так багато в нашому суспільстві.

Поет через глибокі й водночас тонкі поетичні образи намагається передати філософію взаємовідносин міста і людини, де є і зрада, коли, «повертаючись з полону, потрапляєш у засаду», і тоді відчуваєш, як «кидаються на спину ті, що бігають слідом».
Цю композицію Олекса виконав під час цьогорічного фестивалю «Віршень», який традиційно організовує і проводить письменник Сергій Пантюк.


Відео «Українського репортера»


Розповсюдження будь-яких відеоматеріалів (повне або часткове) із сайту “Український репортер” на ЮТУБ, а також на інших ресурсах дозволяється лише через “Поширення”, за умови обов'язкового посилання на ukrreporter.com.ua

 

 

Суми – сайт http://www.vsisumy.com/news/kultura/u-sumah-vidbulasya-tvorcha-zustr-0

 

У Сумах відбулася творча зустріч з бандуристом Василем Жоваником

 

Анастасія Літвіненко 10 апреля 2019

 

5 квітня у Сумській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася  творча  зустріч з талановитим бандуристом  Василем Жоваником. Він є одним з наймолодших учнів Київського кобзарського цеха та входить до 48 кобзарів України. Василь Жованик поринув у цей світ ще у підлітковому  віці, а в теперішній час опанував кобзарський репертуар і сам виготовляє старосвітські бандури. В ході творчої зустрічі, незважаючи на хворобу і втому, він виконав пісні на різну тематику: духовну, патріотичну, історичну, гумористичну і навіть дитячу.

Особливо розчулили Псалми, або як їх називає сам кобзар «Псальми». В церкві вчать, що сповідаючись у гріхах, сльози несуть каяття, так ми омиваємо і очищаємо душу. Виконанням Псалма про життя святої Варвари кобзар  дав  можливість кожному з присутніх відірватися від буденності і зазирнути у свою сутність. Побувавши на такій зустрічі на певний час забуваєш  про всі негаразди і поринаєш у неповторний світ, де панує чарівний спів і гра на бандурі. Його пісні переносять слухача  в історичний епос, де кожний, мовби стає учасником оспівуваних кобзарем подій. Василь Жованик зазначив, що обирає тексти, які спонукають до роздумів. У виконані молодого кобзаря присутні на творчій зустрічі почули «Битву за Конотоп», «Пісню про Максима Залізняка»,  «Про  козака  Нечая», «Розмову з конем (в катівниці), «Думи». Дуже цікавим фактом є те, що багато з пісень  оспівують історичні події, які безпосередньо відбувалися  в той час на теренах Сумської області у містах Лебедині та Конотопі, про перебіг яких із знанням теми розповів Василь Жованик. Головне дискусійне питання стосувалось того, чи є кобзарство на разі естетичним або історичним феноменом. Відповідаючи на нього, Василь Жованик ознайомив присутніх з маловідомими фактами  і  датами, які закарбувала наша історія, складової якої, і її культурним надбанням є  кобзарські пісні. У репертуарі Василя Жованика переважають історичні композиції. Саме тому не менш приємно було почути у його виконані  жартівливі   пісні  «Попадя»  і «Черевички» та дитячу пісеньку про котика, які  прозвучали у чуттєвій, неповторній і зворушливій манері. У всіх  композиціях Василя Жованика є глибокий філософський підтекст, який дає змогу замислитися над нашим життям. Цікавим фактом стало й те, що під кожну із своїх  пісень  молодий кобзар пере налаштовував струни бандури, що вносило у них яскраві барви та ніжне і неповторне звучання. Всі виконані  під час творчої зустрічі  композиції цікаві, звучні, мелодійні, емоційні.

А ще Василь Жованик приймав  участь у зйомках багатьох фільмів. Серед них, вітчизняна картина «Поводир», яка розповідає історію сліпого бандуриста.  Слід також наголосити, що Василь Жованик,  як і стародавні кобзарі мандрує по світу, доносячи наше культурне надбання людям і насамперед молодому поколінню. Він виступає на багатьох заходах, які відбуваються в університетах і навіть у дитячих садочках,  де не тільки співає кобзарських пісень, а ще й розповідає про сторінки і факти нашої славної історії.  Загалом творча зустріч пройшла у цікавій, дискусійній формі, де кожний міг задати своє питання і отримати на нього змістовну відповідь. Вона зібрала вщент переповнену залу, а виконанні під час неї пісні і неповторна гра на бандурі назавжди залишили приємні відчуття.


Василь Жованик, кобзар, майстер по виготовленню бандур:

«Моя творчість розпочалася спонтанно і активно. До репертуару в основному входять стародавні кобзарські пісні на історичну тематику, канти, а улюбленим бандуристом є Гнат Хоткевич. Мені подобається живе спілкування із слухачем і глядачем, тому насправді байдуже, де виступати  чи у  великій залі, чи на дворі перед випадковими перехожими. У будь-якому  разі воно є щирим і відкритим,  а поставність і артистизм – це трішечки інший напрямок.  Для виконання я обираю композиції, які близькі мені по духу, а також ті, які є актуальними і подобаються. На творчість мене надихає наша минувшина, славна, героїчна історія, будучність та світле майбутнє. Свої пісні я виконую перед різною аудиторією. Зокрема нещодавно співав для дітей в Ірпені Київської області та Бучі, а також граю в школах. Мене часто запрошують на Шевченківські свята та  дні української мови і студентська молодь. Минулого разу я був у Сумах та виступав у Сумському держаному університеті, а також грав та співав для публіки на дворі у неформальній обстановці. Ми називаємо це кобзарювання. Цього разу, перебуваючи у Вашому місті я відвідав музей, мені цікаво було переглянути його експозицію та вдалося побувати в університеті і виступити на телебаченні. Пісні у моєму виконанні можна також почути на YouTube. Мені також подобається дивитися і слухати композиції інших кобзарів, аналізувати їх і робити висновки для того, щоб орієнтуватися в сучасній ситуації і культурі та не бути відірваним від суспільства. Крім творчості, я навчаюся на факультеті культурної антропології  Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, а ще приймав участь у зйомках декількох фільмів. Під час цього запам’яталася метушня, поспіх, величезні навантаження, оскільки  робочий  день тривав більше 12 годин і звісно  прагнення до успіху, щоб наші зусилля не були марними».

 

 

Сайт https://spzh.news/ru/news/61328-v-kijeve-projdyot-tvorcheskij-vecher-svyashhennika-barda-prot-romana-baranovskogo

 

В Киеве пройдёт творческий вечер священника-барда прот. Романа Барановского

 

7 апреля 2019

Татьяна Чайка

 

На встрече-концерте автор и исполнитель протоиерей Роман Барановский расскажет об Афоне, исполнит авторские песни, стихи, ответит на духовные вопросы.

Эксклюзивный творческий вечер с известным киевским священником, автором-исполнителем протоиереем Романом Барановским состоится в праздник Благовещения Пресвятой Богородицы, 7 апреля, в столичном Доме учёных, сообщает «Фома в Украине».

Организатор — студия «ДелоБлаго».

В программе мероприятия — рассказ отца Романа об Афоне, авторские песни, стихи. Также гости встречи смогут задать священнику духовные вопросы, для авторов лучших вопросов у организаторов приготовлены подарки.

Ведущий — музыкант, президент известного Международного православного фестиваля авторской песни «Благодатное НЕБО» Алексей Ахаимов.

Начало мероприятия в 18.00. Вход свободный.

Дом учёных находится по адресу: г. Киев, ул. Владимирская, 45-А (станция метро «Золотые Ворота»).

Телефон для справок: 050-648-56-63.

Как сообщал СПЖ, участники киевского клуба православной песни и творчества, лауреаты разных лет Международного фестиваля авторской песни «Благодатное небо» пояснили, что православная песня доносит в душу то, что может стать ориентиром в жизни.

 

 

Кропивницький – сайт https://www.ugorod.kr.ua/news/2019-03-27-69951.html

 

"Шлях до світла". У Кропивницькому представили бард-оперу

27 марта 2019

 

   Вже не вперше в Кропивницькому обласному художньому музеї проходять зустрічі з цікавими, талановитими людьми, яких завжди зустрічають тепло і привітно працівники музею  і гості. Цього разу всі охочі мали можливість познайомитися з творчістю славетного криворізького барда Олега Кар`єва, творчий вечір якого (з нагоди 60-річчя барда) проходив саме в стінах музею.

   До уваги присутніх було представлено бард-оперу «Боль совершенствования, или Дорога к свету». Незвичний, оригінальний, цікавий жанр мистецтва! Чому саме опера? Мабуть, тому, що цей жанр – це живе спілкування, доверительна розмова зі слухачем, можливість зрозуміти і прийняти чужу долю, емоції людини, її страхи та гріхи. У Кар`єва своє філософське відношення до життя, до людини і її місті у суспільстві. Він намагається з`ясувати: у чому сенс життя людини, чи існує Бог, який шлях до світла проходить душа, як вона очищується від негативу… Всі ці та інші питання автор підіймає в своїй опері, до якої він йшов протягом 8 років. Як каже сам Олег, він написав багато пісень, віршів, а потім з`явилася необхідність якось об`єднати все написане однією сюжетною лінією (а це притаманне саме опері). Так і з`явився цей твір, який складається із трьох дій («Ад», «Бытие», «По дороге к небу»). Рідкісне поєднання таланта поета і музиканта, філософське відношення автора до життя людини, розпізнавання ніжних струн людської душі, вміння заволодіти увагою слухачів, і водночас – простота у спілкуванні – все це притаманне Олегу Кар`єву. Серед персонажів бард-опери – Творець, людські душі, служителі темних і світлих сил. Вірші, пісні, знову вірші, пісні… - все переплітається в одну сюжетну лінію, безперервну розмову з людиною. І ми бачимо, що сенс життя людини – не тільки в самозбереженні і продовженні людського роду, а й в підтриманні гармонії і рівноваги в космосі, самовдосконалення. І життєве кредо автора: поступати з людьми так, як ви бажаєте, щоб поступали з вами. Він співає те, що бачить, що відчуває душею.

   Прем`єра бард-опери проходила в Кривому Розі, де зараз проживає Олег Станиславович Кар`єв – поет, бард, виконавець своїх пісень. Олег має вищу технічну освіту, за професією – інженер електрик. В 1973 р. батько купив Олегу гітару, і хлопець разом з іншими постигав перші ази музики у дворі. Член криворізької творчої організації «Театр авторської пісні», яка організує багато зустрічей з талановитими людьми, готує концерти, творчі звіти… В січні 2018 р. проходила прем`єра бард-опери Кар`єва, а ще автор презентував свій твір тричі в місцевих бібліотеках Кривого Рогу. Олег – неординарна людина, з філософським складом душі. Учасник більше ніж 40 фестивалів авторської пісні. Виступав в Долинської, Дніпропетровську, Ковелі, Києві, Кропивницькому… Його добре знають за межами України. У творчому доробку барда – понад 500 віршів, понад 300 пісень. Серед відомих альбомів пісень: «Эта странная жизнь», «42», «Давайте посмотрим друг другу в глаза», «Так хочется стреляться», «Новый день», «Время вперед».  Автор виховувався на піснях Окуджави, Галіча, Візбора, Висоцького. Олег – чудовий сім`янин, батько трьох дітей: двох синів і доньки (саме їй батько присвятив свою бард-оперу). Багато пісень написав Олег для  жінок.

   Декілька пісень Кар`єва ми почули у виконанні його творчого друга Олександра Ломовського («Весенняя женщина», «5 минут на чашечку мечты», «Ты – женщина» та інші). Олександр не має музичної освіти, але відчуває музику душею і серцем. Член колективу «Хор ветеранів» у місті Долинської (хор має статус народного хору). О.Ломовський сам співає (навіть не раз виступав в Кіровоградській обласній лікарні) організовує концерти, пише сценарії, за професією – електрик. Романтик в душі, чесна, порядна людина, творча. 

   Олександр і Олег – різні за темпераментом, творчими здібностями. Що ж їх об`єднало? Як кажуть і один, і другий: любов до творчості відомого барда, поета, актора, музиканта Володимира Висоцького. Ще два роки  тому у Кривому Розі вирішили організувати концерт, присвячений дню народження В.Висоцького. І Олег, і Олександр брали участь у цьому концерті. Серед прихільників творчості Висоцького О.Ломовський назвав людей, які допомагали в організації і проведенні концертів: С.Рубанський, Н.М.Турчанінова, І.Ендріксон, «Криворізька міська організація ветеранів погранічних військ» та інші. До речі, Олег Кар`єв – Лауреат Першого Всесоюзного фестивалю пісень В.Висоцького, який проходив у Кривому Розі в 1987 р. І він цим пишається. В січні 2018 р. відбувся творчий вечір в ДК «Мистецький» в Кривому Розі. 

   На вечорі в Кропивницькому художньому музеї виступила кропивницька поетеса Антоніна Корінь, яка написала пародію на пісню О.Кар`єва, присвячену жінкам. (А це вона робить дуже швидко і майстерно). Творчі люди в усьому пов`язані між собою. З`ясувалося, що Кривий Ріг – місто першої командировки Антоніни Михайлівни. А.Корінь є членом болгарської організації (в Кропивницькому), співпрацює з болгарами, а Олег Кар`єв має болгарське коріння. Г. Димура разом з А.Корінь навіть подарували Олегу болгарську мартеничку, яку болгари прив`язують до руки в день Баби Марти (весняного свята болгар). А від Олександра Ломовського Олег отримав у подарунок чудовий портрет В.Висоцького.

   Вечір виявився дуже цікавим і насиченим. Всі були у захваті. А представниця ромів Соня (центр «Єдина родина») навіть вийшла на сцену с танцями. Її душа жаждала танцювати. А наші душі наповнилися тим світлом, який допомагає людям йти по життю і очищувати свої душі. Нехай же шлях до світла, який подарував нам О.Кар`єв, дарує всім радість і вдачу, мир і злагоду!

 

Алла Бабенко, бібліотекар НВО №32

 

 

Сайт https://www.cdu.edu.ua/news/vitaiemo-finalistiv-studentskoi-vesny-2019.html

 

Вітаємо фіналістів «Студентської весни — 2019»!

04 квітня 2019   

 

У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького завершився перший тур молодіжного фестивалю-конкурсу «Студентська весна – 2019».

Студентська молодь протягом кількох тижнів активно подавала заявки на конкурс. Загалом у конкурсі взяли участь понад 60 учасників. Вони демонстрували свої мистецькі вміння у вокальному, хореографічному, інструментальному та оригінальному жанрах.

Прослуховування учасників тривало чотири дні. За результатами журі визначили фіналістів. Саме ці учасники будуть змагатися за звання переможця фестивалю-конкурсу «Студентська весна – 2019».

Ознайомитися з переліком фіналістів можна нижче.

 

ІІ. Авторська поезія та музика

 

1. Матвієнко Оксана. «Тут пахне теплом». (ННІ іноземних мов)

2. Тріо «Коршунов Сергій, Сіренченко Анна, Кузюк Даріна. Пісня: «Бадум». (ННІ історії та філософії).

3. Колос Валентина. «Без назви» (ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи та мистецтва)

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

«Той, у кого ім’я викрадено». Письменниця Оксана Забужко про Василя Голобородька

https://www.radiosvoboda.org/a/29866457.html

07 Квітень 2019

Оксана Забужко

 

«Той, у кого ім’я викрадено»

 

Сьогодні – день народження Василя Голобородька. Одного з найвидатніших митців, якого подарувала світові луганська земля. Одного з найталановитіших поетів нашого «задушеного Відродження» 1960–70-х («У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова», – писав Василь Стус про це покоління).

2014 року Василеві Голобородьку довелося стати біженцем – на той час його знову, як і в радянські роки, «забули» й не згадували, і знову з причин «ідеологічних»: ЗМІ готували Україну до розколу, а 9 областей – до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути «з Луганська» – міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав «віддати Росії» (докладніше про це див. у моєму Відкритому листі до Українського ПЕН-центру за липень 2014-го). А в 2016-му, щоб про Голобородька таки зовсім забули, у нього вкрали ім’я.

Гебуха любить у такий спосіб закривати атакованим народам «гештальти»: підміняючи справжнє фейком. І коли ви – як вам здається, зневажливо – називаєте клоуна з корпоративів «Голобородьком», за іменем персонажа серіалу (м.ін., чи в правовій державі таке використання імені живого поета не мало б стати підсудною справою?), – це значить, що вас уже встрілили. Ще не вбили, але вже злегка поранили на цій війні, де найприцільніше бомбардування ведеться, поки що, з телевізора. Бо щоразу, коли ви вживаєте це ім’я не за призначенням, ви – самі того не знаючи – глумитеся з Поета (а глум над батьківщиною зашито в цю саму закладку на кілька ходів далі).

Як усі справжні поети, Василь Голобородько наділений даром передчуття. Цей його вірш був написаний давно, ще за СРСР (де його 17 років не друкували й навіть не допускали були, після виключення з університету, до отримання диплома):

 

БЕЗ ІМЕНІ

 

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?

 

Простіть, пане Василю, що доводиться Вас вітати на Ваше 74-річчя – перепостом саме цього вірша.

І дай Боже Вам (і нам усім...) дожити до перемоги – до Повернення Вкраденого.

 

 

Той, у кого викрали ім’я: один день зі справжнім Василем Голобородьком

https://zik.ua/news/2019/04/10/toy_u_kogo_vykraly_imya_odyn_den_zi_spravzhnim_vasylem_goloborodkom_1549137

 

Улюбленим місцем в Ірпіні вважає ставок із лебедями, із земляків читає Жадана, а свого кіношного тезка називає «Васілієм Галабародьком» і додає: між вигаданим героєм і ним самим – нічого спільного.

Журналісти телеканалу ZIK провели день зі справжнім Василем Голобородьком. Про це – в сюжеті інформаційного проекту «Перші про головне».

Із Василем Голобородьком наша знімальна група зустрічається на території Ірпінського будинку письменників. Тут видатний поет-шістдесятник живе відтоді, як 2014-го його рідний Луганськ захопили бойовики.

«Я сюди перебирався, то нічого не взяв з собою. Одну книжку взяв, яка була непрочитана. Думав, що ось воно швиденько завершиться, то повернусь. Втім, це виявилося надовго», – пригадує письменник.

За розмовою водить журналістів своїм звичним щоденним маршрутом. Тут знає вже кожну стежку, а надто тішиться місцевому озеру. Із Василем Івановичем вдалося поговорити про політику, кіно та сучасне книговидання.

«Я радію, що є багато молодих письменників, і їх підтримують. Жадана я, здається, тільки «Ворошиловград» прочитав. Та й то тільки тому, що у мене був час», – зізнається Василь Голобородько.

Він майже не дивиться телевізор, натомість потроху опановує Facebook.

«Багато часу забирає. Це таке заразне – заходиш і гортаєш, гортаєш новини, а тоді ці коментарі і не можеш припинити», – скаржиться письменник.

Обговорили й відомий серіал, у якому головний герой має ім’я та прізвище українського класика. Та крім імені, жодної схожості зі своїм екранним тезком справжній Голобородько не знаходить.

«Я таки Василь Голобородько, а він – «Галабарьодко Васілій». Це зовсім різні особи і люди. Він своєю фонетикою виявляє приналежність до «русского міра», а я – до України», – заявив справжній Василь Голобородько.

Далекі від президентських і умови проживання відомого поета. У старенькому літньому будиночкові, де мешкає, постійні негаразди і зі струмом, і з сантехнікою. Втім іншого житла Василеві Голобородькові за 5 років так і не виділили.

«Я не сподіваюся на якесь житло, я сподіваюся на швидке повернення (у Луганськ, – ZIK)», – каже переселенець.

У свої 74 роки поет досі працює – протягом останніх років досліджував українські казки. Нині роботу майже завершив і невдовзі планує видавати. Поки що власним коштом.

Нагадаємо, у неділю, 7 квітня, письменник Василь Голобородько відзначив своє 74-річчя.

 

Ганна Безугла, «Перші про головне»

 

 

Про Льошку Пугачова

https://times.kharkiv.ua/uk/2019/04/07/pro-loshku-pugachova/

07.04.2019

 

6 квітня, у день його 90-річчя, я хочу згадати кумира мого дитинства й молодості, надзвичайно талановитої людини Леоніда Пугачова (1929-1986) – Льошки, як поголовно всі знайомі, від малого до великого, його називали, – актора, художника, барда, який виконував під гітару пісні, написані ним на вірші своїх друзів – Бориса Чичибабіна, Олександра Черевченко, Марлени Рахліної, Юлія Даніеля, Аркадія Філатова, Володимира Мотрича.

Вперше він з’явився у нас вдома наприкінці 50-х – молодий, яскравий, красивий, ексцентричний, блискуче дотепний. Все моє дитинство, юність, молодість пройшли під знаком Льошки, який заповнив увесь простір очікуванням зустрічей з ним. Час ділився на очікування нової зустрічі й саму зустріч. Благо, вони були частими. Тепер мені здається, що він ніколи не приходив без гітари. А якщо раптом без – ми десь поруч позичали гітару на вечір. А потім гітара вже й у мене з’явилася.

Співав він не тільки друзів. Пам’ятаю багато українських пісень у його чудовому виконанні. Робив пісні на вірші латиноамериканських поетів. Чудово співав блатні пісні. А як він співав “колядників” на слова Олексія Костянтиновича Толстого! Серце завмирало й кудись провалювалося, по спині безперервно бігали мурашки.

 

Спускается солнце за степи,
Вдали золотится ковыль,
Колодников звонкие цепи
Взметают дорожную пыль.
Динь-бом, динь-бом, —
Слышен звон кандальный.
Динь-бом, динь-бом, —
Путь сибирский дальний.
Динь-бом, динь-бом, —
Слышно там и тут:
Нашего товарища
На каторгу ведут.

 

А оскільки на каторгу вели постійно, то пісня в усі роки брала за душу, кожен раз слухалася як нова, сьогоднішня. Досі його глибокий красивий баритон звучить у мені. Саме від нього я почув вперше про багатьох наших каторжан та загиблих. Він багато знав, багато читав, зібрав чудову бібліотеку.

Він взагалі багато зі мною возився. Навчив мене пити горілку, вив’язувати краватку. З 14 років став приходити до мене на день народження й співати моїм гостям, і це було святом для всіх! Коли мені лікарі веліли ходити з палицею, він сказав: “Хіба із цим можна ходити ?!”. І притяг елегантну чорну тростину з паленого бука, йому її вирізали під час зйомок фільму “На війні як на війні”, коли він поламав ногу, впавши з танка. Битися нею було дуже зручно. Показав мені гімнастику для розробки стоп, після чого моя прооперована стопа стала такою сильною, що лікарі дивувалися…

І ще одну пісню у його виконанні всі обожнювали – студентську “Крамбамбулі”: з нею веселішали усі без винятку! Без “Колодників” та “Крамбамбулі” не обходився жоден його домашній концерт. І ще без “Красных помидоров” та “Махорки” Чичибабіна. Льошка завжди їх співав разом.

Я думаю, що Боря Чичибабін саме Льошці зобов’язаний своєю першою популярністю. Усі, хто знає про Бориса, хто мені попадався, спочатку чули пісні у Льошкиному виконанні – “Красные помидоры”, “Махорку”, “Смутное время”, “Паруса”, “Старик-добряк …”, “Вечером с получки”, “Клубится кладбищенский сумрак … ” – а вже потім дізнавалися, що це вірші Чичибабіна. Магнітофонний самвидав у ті роки розходився куди активніше, ніж паперовий.

 

Цикл “Сонеты из альбома” склався так. Спочатку Льошка написав картинки. Потім Боря написав до них підписи у вигляді сонетів, щоправда, не до всіх. Потім Льошка зробив із цих сонетів пісні. Я давно задумав видати альбом Льошкинх картинок із підписами-сонетами й прикласти до нього диск із піснями. Все якось ніяк не зберемо…

“Мои стихи” Юліка Даніеля приїхали з табору, з Потьми. Там були такі рядки:

И не уйти, не скрыться нипочем
От этих буден.
Их петь не будет Лешка Пугачев,
А может будет?

Звичайно, Льошка зробив пісню й співав її всюди. І ще чудову “Вспоминайте меня…” І ще прекрасний зразок даніелевского гумору – “Мі вістроились все в одну шеренгу…”, це вже був цілий спектакль! Але більше – ні! Льошка, чому ти не робиш пісні на інші вірші Юлика? – питаю. – Та тому що їх Костя Бабицький співає – не маю права!

З цієї ж причини він на мамині вірші зробив тільки “Дорогу” – інші вірші, каже, – все Шмерін репертуар. Ще він співав “Пісню про пісню”, але її став співати також Петя Старчик, і Льошка припинив.

Талановита людина талановита в усьому! Художник Льошка Пугачов не менше цікавий, ніж автор пісень і співак. Коли я вперше побачив Енді Уорхола, я ахнув: Льошка! Чи не вражаюче, що далеко один від одного, нічого один про одного не знаючи, два художника працювали в одній парадигмі й створили дуже схожий світ? Вони навіть народилися й померли приблизно в один і той же час.

І актором Льошка був прекрасним. Я бачив кілька вистав з його участю у театрі музичної комедії і театрі імені Т. Г. Шевченка, й можу засвідчити. Але акторська його кар’єра не склалася. Однією з причин, я думаю, було небажання порушувати акторську етику – Льошка відмовлявся замінювати старих акторів у їхніх ролях, на вимогу адміністрації театру, без їхньої згоди. Інша – не вписувався він у задушливу атмосферу радянського театру без хороших вистав, але з численними сварками та інтригами. Наприкінці 70-х він покинув Харків та колесив російськими провінційними театрами Далекого Сходу й Сибіру – до самої своєї передчасної смерті.

Після його від’їзду ми, на жаль, не зустрічалися. Але ось бажання зробити альбом з його картинками та диск із піснями мене просто з’їдає. Це просто необхідно! Адже їх немає в Інтернеті, і сьогодні про них якщо і пам’ятають, то тільки старі друзі – нам просто повинно бути соромно.

Ось вірші моєї матері, написані після його смерті:

 

Памяти Лешки Пугачева

                                                 Лиде Пугачевой

 

Ну вот, такие пироги, такие чашки-ложки:
не написалось ни строки, когда не стало Лешки!
Ну, ни словечка не дал Бог: простите и поверьте:
невмоготу — свести итог житья его и смерти.
Не верю я, что он остыл, что он во тьме кромешной:
как будто где-то, полный сил, он есть, живой и грешный!
Куда-то тянутся следы за снежные террасы,
где он меж дружбы и вражды навеки затерялся…
И там стоит он за трудом, а не скучает, лежа,
и скоро мы к нему придем и скажем: «Здравствуй, Леша!»
Он там рисует и поет, любви на бедность подает,
и все покоя не дает душе своей крылатой…
Он горе водочкой запьет, тоску веревочкой завьет…
Придем — он скажет: «Ё-мое!», как говорил когда-то.

 

Марлена Рахлина

 

 

Чим живе єдина у світі школа кобзарів: унікальні ліри та нестача дітей

https://ukr.segodnya.ua/ukraine/chem-zhivet-edinstvennaya-v-mire-shkola-kobzarey-unikalnye-liry-i-nehvatka-detey-1248522.html

 

На Київщині відроджують забуте кобзарське мистецтво

 

Стрітівка – невелике село в Кагарлицькому районі Київської області. Від Києва машиною їхати трохи більше години, але здається, що потрапляєш зовсім в іншу епоху: тут тихо і спокійно, природа і зупинився час. Тут знаходиться єдиний в Україні коледж, де навчають кобзарства.

Зараз навчаються лише 21 особи, хоча розрахований він на 60. Через те, що вступає мало дітей, навіть стало питання про те, щоб закрити цей унікальний навчальний заклад – єдиний у світі, де навчають грі на старосвітських інструментах. Але, на щастя, сумної долі вдалося уникнути. Директор коледжу Світлана Колосовська виглядає спокійною:

"Ми не думали, що нас можуть закрити. Дітей у нас завжди було небагато, і прогнозувати в цьому плані щось складно: одного року вступить 3 особи, а наступного – вже 19. Приїжджають вчитися до нас з усієї України, місцевих тут всього двоє. Зазвичай в такій ситуації в навчальних закладах культури просто розширюють кількість спеціалізацій, щоб учнів було більше. Але як відкрити "Бухгалтерський облік" в кобзарському коледжі? Ми сподіваємося, що діти до нас цього року таки прийдуть".

Тут чесно зізнаються: хоча бандура дуже популярна в музичних школах, діти "переростають" її, і готових присвятити своє життя даному інструменту залишається мало. Звідси й дефіцит студентів. Випускники коледжу група "Шпилясті кобзарі" розгорнули цілу промокампанію на підтримку своєї альма-матер: провели кілька онлайн-концертів і флешмобів, а потім і зовсім пішли на шоу "Голос країни" – щоб всій Україні розповісти про унікальний навчальний заклад.

Навчальне приміщення тут ділять із загальноосвітньою сільською школою, в якій навчаються 30 дітей. Нічого особливого – звичайні класи, хіба що парти збудовані півколом. У класах всього 1-2 учнів. Крім загальноосвітніх предметів, тут викладають історію української та зарубіжної музики, сольфеджіо, бандуру, вокал, фортепіано. Також серед предметів – історія кобзарства, гра на старосвітських бандурі та кобзі, а також ремонт і виготовлення цих інструментів. Хоча коледж називається кобзарський, після його закінчення випускники отримують диплом виконавця-бандуриста, викладача і бандуриста капели. Щоб вступити, після 9-го класу потрібно здати творчий конкурс плюс диктант. Після 11-го класу приймають за результатами ЗНО. Навчання безкоштовне.

 

Історія коледжу

 

Стрітівський коледж кобзарського мистецтва був відкритий 1989 року. За рік до цього у Києві був створений комітет з порятунку української пісні, який і посприяв його появі. Відновлення практично забутого мистецтва виявилося складним завданням: під час репресій, в 30-і і 60-і роки XX століття, були знищені сотні народних співаків. До того ж радянські чиновники з побоюванням ставилися до проявів всього, що стосувалося української національної культури. Коли засновники коледжу Борис Олійник і Василь Литвин продумували концепцію, то вирішували, де буде краще учням: у столиці, де багато культурних подій, але водночас спокус, або в глибинці. Зупинилися на другому варіанті, щоб учні могли повністю присвятити себе творчості.

Спочатку в коледж брали тільки юнаків, але 2010 року традицію змінили, почавши прийом і дівчат. Цікаво, що першою "кобзариней" стала юна музикант з Білорусі. Випускники працюють у національній капелі бандуристів ім. П. Майбороди, в колективі "Берегиня", а деякі стали викладачами в рідному коледжі.

 

Майстерня: бандури і унікальні стародавні ліри

 

У коледжі є власна майстерня, де ремонтують академічні інструменти і виготовляють старосвітські бандури. Їх виточують з цілісного масиву дерева, з м'якої деревини – сосни. Беруть особливий шматочок дерева: не серцевину, але й не з краю. Старосвітська бандура простіша у виготовленні і легша за вагою, але на ній можна виконувати тільки старовинні пісні. Для складніших творів потрібні академічні бандури. У них є деталі з металу, тому виготовити їх вручну неможливо. Інструменти у величезному дефіциті (дитячі взагалі знайти неможливо): чернігівську фабрику, де їх виготовляли, закрили ще в 90-і роки минулого століття. Зараз там відремонтували верстат і роблять кілька інструментів на рік, але це крапля в морі. Купити нову академічну бандуру можна хіба що на львівській фабриці "Трембіта". Але там виробляють бандури іншого типу – львівського, а вони відрізняються від класичних. Причому коштують ці інструменти 40-60 тисяч гривень. Але на самому початку роботи коледжу справи йшли настільки добре, що кожному випускнику дарували новеньку професійну бандуру.

Ярослав Джусь, випускник коледжу, ініціатор створення групи "Шпилясті кобзарі" та її художній керівник, пояснює:

"Щоб знизити собівартість, необхідно забезпечити конвеєрне виробництво. Можливо, варто шукати нові шляхи у виробництві бандур – виготовляти карбонові або пластикові, як це роблять, наприклад, в Канаді. Але такий проект потребує інвестицій. Ми зараз зосереджені на музичному просуванні сучасної бандури, але в планах і відкриття виробництва".

Головний у майстерні – майстер Тарас Козуб. Коли ми прийшли, він саме ремонтував інструмент. Я прошу дозволу спробувати попрацювати разом з ним. Потрібно спеціальним, дуже гострим гачком, акуратно натискаючи, проводити по дереву, "вичісуючи" серцевину. Коли беру інструмент до рук, Тарас попереджає:

"Він дуже гострий, бережіть пальці".

Майстер розповів, що я тримаю в руках унікальний інструмент. Його знайшов батько Тараса в залишеному будинку, приробив ручку, і ось він служить вже багато років. Також показує свою гордість – старосвітську ліру. Він зробив всі три – в школу, викладачеві і собі. Коштує така мінімум $ 1000, а за кордоном і всі $ 2000, але черга до майстра на кілька років вперед. Він починає крутити ручку, і ми чуємо дивно пронизливу мелодію – чи то скрипки, чи то сопілки.

 

Гуртожиток: райські умови і спонсори

 

Це буквально мрія кожного студента: оскільки учнів мало, то у кожного своя кімната, і облаштувати її можна так, як хочеш. Нічого не закривається, а навіщо? Всі свої, красти нікому. На кухню "Шпилясті кобзарі" привезли подарунок від спонсорів – нову індукційну плиту і мікрохвильовку, приготували яскраві плакати для гарного настрою та натхнення.

У гуртожитку є музичний кабінет, з якого чути музику. Тут і - кімната викладачів, де вони ночують: вчителі з Києва приїжджають на пару днів, викладають, спілкуються і трохи відпочивають від метушні мегаполісу. Прошуся зайти в гості до кімнати до однієї зі студенток. Її звати Аня Герасименко, їй 16 років, вчиться на першому курсі. Сама з Маріуполя. І хоча грає на бандурі, але в народному костюмі в капелі бандуристів себе не бачить: зізнається, що мріє вивчитися, виїхати в Корею і стати там "Айдол" (співаком популярного в усьому світі напрямку k-pop). Щодо студентського життя небагатослівна. Та й розповідати особливо нічого: на відпочинок часу зовсім мало. Каже, що прокидається о 5-6 ранку, приводить себе до ладу, трохи грає на бандурі, щоб розім'ятися, і йде на заняття. Повертається до 15:00, готує обід і вирушає на додаткові заняття. Втомлюється так, що вже о 22:00 засинає. А ось вихідні Аня проводить у Києві: там вона танцює, співає і бере участь в чотирьох корейських кавер-групах.

 

"Шпилясті" випускники

 

Популярний музичний колектив бандуристів "Шпилясті кобзарі" – всі випускники коледжу, які об'єдналися в групу. Вони брали участь у багатьох талант-шоу, а зараз їх гастрольний графік розписаний на місяці вперед. Певний час у коледжі навіть викладав лідер групи Ярослав Джусь – мабуть, головний пропагандист бандури в нашій країні.

Директор каже, що період, коли тут вчилися "Шпилясті" (випустилися 2008-2010 рр.), – золотий час коледжу. І зараз хлопці всіляко допомагають альма-матер. 2018 року організували фестиваль Bandura Music Days, який зібрав понад дві тисячі глядачів. Цієї весни хлопці планують проїхати містами Київщини та на особистому прикладі показати молоді, що бандура – сучасний музичний інструмент.