Бюлетень №15 (501) 2018 рік
Новини одним рядком:
2 квітня – презентація збірки «Українка: жінка-волонтер, жінка-герой» у Запорізькій обласній науковій бібліотеці
11-29 квітня – фестиваль "Музика без кордонів" у Закарпатській обласній філармонії
15 квітня – концерт бандуриста Георгія Матвіїва з Ярославою Каганяк, Ужгород, Театральна, 10, обласна філармонія
16 квітня – вечір авторської пісні Ігоря Андроника з Юлією Штефуник, Чернівці, мала зала Центрального Палацу культури
16 квітня – С. Захарець із старосвітською бандурою, а Софія Аль-Хадіді з харківською, Вінниця, І.Бевза, 17, рес-н "Аристократ"
16-17 квітня – відбіркові тури фестивалю екологічної творчості «Свіжий вітер» з авторськими піснями у Хмельницькому
17 квітня – концерт В’ячеслава Купрієнка, Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 24, обласна бібліотека
19 квітня – зустріч із письменником Ігорем Гургулою «Західний фронт української літератури» у Харківському ЛітМузеї
23 квітня – фестиваль екологічної творчості «Свіжий вітер» з авторськими піснями, Хмельницький біля кінотеатру Шевченка
23 квітня – програма «Історія книги: від сувою до e-text’y» у Харківському ЛітМузеї
Василь Голобородько
НАША МОВА
кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
кожне слово
нашої мови
записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо
МИ ЙДЕМО
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів –
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитися на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитися на нас, гордо йдучих, –
ви всі бачите, як ми гордо
йдемо дорогами України.
Ми йдемо,
не вимагайте від нас доказів нашої прихильності
до руху,
не вимагайте пояснень причин, що привели нас
у рух.
Марна ваша справа – виставляти проти нашої ходи
контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих джерел,
намагаючись зупинити нашу ходу,
марна ваша справа – ми йдемо.
Ми йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками
рушниками,
і радість сяє в наших очах.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Ніжин – Олександр Гадзінський
Добрий день, пане Петре!
Отримав новий літопис - 500-й!
Вітаю з ювілейним номером цього фактично єдиного в Україні періодичного видання, що присвячене українській співаній поезії. І дякую за цікаву статтю про Окуджаву.
Сайт http://slovopravdy.com.ua/sergij-shyshkin-u-likarni-u-vazhkomu-stani-potribna-dopomoga/
Сергій Шишкін у лікарні у важкому стані. Потрібна допомога
14.04.2018
Ішемічний інсульт у скроневій ділянці і невеликий змішаний крововилив в іншій – такий діагноз в обласній лікарні поставили барду-піаністу Сергію Шишкіну. Зараз музикант перебуває в реанімації, медики оцінюють його стан як важкий.
Лікарі налаштовують рідних на те, що процес відновлення буде тривалим. А відтак, і дороговартісним. Тому з ініціативи друзів Сергія Шишкіна в Інтернеті уже почалася кампанія на підтримку і збір коштів для музиканта.+
Усі охочі підтримати барда, який увійшов до списку 10 кращих бардів сучасної України, можуть переказувати кошти на лікування на картку 5168 7427 1398 2126 (Шишкіна Ірина Леонідівна).
Харків – Літературний музей
«ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ: ЩО БУЛО ПЕРШИМ — КРОЛИК ЧИ ЯЙЦЕ?»
Любі друзі, 16 квітня о 18.00 запрошуємо до ЛітМузею згадати, як традиційно відзначали найбільше свято весни, «Празників празник».
Євангельські сюжети й великодні обряди у віршах українських поетів; історія й символіка великодньої писанки; «чий батько кріпший?», «навкотки», «міньки навпомацки» та інші ігри з крашанками.
А також – що спільного між вербою та пальмою і до чого на цьому святі заєць?
Вхідний квиток до ЛітМузею — 20 грн (для учнів/студентів — 15 грн)
Дорогі друзі, 19 квітня о 17.00 запрошуємо на зустріч із львівським письменником Ігорем Гургулою «Західний фронт української літератури». Під час зустрічі наш гість розкаже про сучасний стан літератури в Україні, про тенденції в західноукраїнському письменстві і презентує свій новий роман «Посмішка Авгура».
Вхідний квиток до ЛітМузею — 20 грн
Друзі, запрошуємо 2 травня о 18.00 до ЛітМузею — згадати світлої пам'яті Анатолія Антоновича Перерву.
Якщо ви маєте матеріали (фото, листи, рукописи та інше), пов'язані з ним, будемо вдячні, коли ви принесете їх до музею протягом цих тижнів або безпосередньо на захід.
Сайт http://vlasno.info/kultura/6/prezentatsiji/item/23844-u-vinnytsi-zahraiut-na-unikalnomu-m
Відродити започаткований у ХІХ столітті напрямок музичного мистецтва
вдалося тільки тепер, у незалежній Україні
У Вінниці відбудеться презентація унікального інструменту, якому немає аналогів у світі - бандури харківського типу, інформує Vlasno.info.
В кінці ХІХ століття український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, театральний і громадсько-політичний діяч Гнат Хоткевич на основі Харківської кобзарської школи вдосконалив музичний інструмент бандуру, розширивши її технічні та виконавські можливості і започаткувавши новий напрямок музичного мистецтва – бандуру харківського типу.
Школа Гната Хоткевича набула неабиякої популярності, але під час тоталітарного режиму в радянській Україні, як і все українське, була заборонена. Представників цієї школи заарештували, а згодом разом із Хоткевичем - розстріляли.
Відродити харківський спосіб в Україні вдалося тільки за часів незалежності. На сьогодні в Україні харківським способом гри володіють Дмитро Губ'як (м.Тернопіль), Тарас Лазуркевич та Олег Созанський (м.Львів).
На Вінниччині відродженням харківської бандури вже не один рік займається Марина Вікторівна Залізняк. Саме її 9-річна учениця школи-студії Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Леонтовича, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, переможець конкурсу «Людина року» в номінації «Юний митець», переможець телевізійного конкурсу «Всі ми діти твої, Україно!», учасник телепроектів каналу «Маленькі гіганти», «Битва хорів» (1+1), телешоу «Суперінтуіція» (Новий канал), «Караоке на майдані» (СТБ), бандуристка та співачка Софія Аль-Хадіді - перша дитина в України (може й у світі), яка опанувала гру на харківській бандурі.
Свої таланти випускники Марини Залізняк продемонструють 16 квітня о 18.00 за адресою вул.І.Бевза, 17, в готельно-ресторанному комплексі "Аристократ". Організатори запрошують усіх бажаючих прийти і підтримати українське мистецтво.
Кропивницький – сайт http://library.kr.ua/novini/2018/kupriienko.html
“Хто я є? Крок до України”
17 квітня о 15.00 відділ краєзнавства обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського запрошує на творчу зустріч з В’ячеславом Купрієнком — військовим, поетом, перекладачем, автором та виконавцем пісень “Хто я є? Крок до України”.
В’ячеслав Купрієнко народився в місті Алчевську Луганської області. У 1985 році закінчив факультет розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М.В.Фрунзе за спеціальністю: командна тактична розвідка, китайська мова. 1987-1989 рр. брав участь у військових діях в Афганістані на посаді командира групи спеціального призначення. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки. Після звільнення з лав Збройних Сил у званні капітана займається творчістю, яка стала головною справою в житті відставного офіцера. Сьогодні В’ячеслав Купрієнко – відомий виконавець пісень, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських фестивалів авторської пісні.
Захід відбудеться за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 24.
Вхід – вільний.
Харків – сайт http://varta.kharkov.ua/news/art/1198970
Харків'янам нагадали, як колись з їх міста вигнали більшовиків
Юлія Гуш, 14 квітня 2018
Нещодавно в Харкові відзначили 100-річний ювілей звільнення міста від більшовицьких військ.
Святкування річниці відбулося в приміщенні Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва. Під час заходу були згадані події, які сталися в Харкові сто років тому. Тоді, 8 квітня 1908 року, українське військо на чолі з полковником Петром Болбочаном, колишнім випускником Чугуївського юнкерського училища, звільнило Харків від більшовиків.
"Приїхали допомогти вам, харків'янам, згадати про славний момент визволення тероризованого більшовиками Харкова українськими і німецькими військами навесні 1918 року, — розповів Роман Коваль, представник історичного клубу "Холодний яр", — перемоги наших прадідів — вони збуджують кров сучасному козацтву і бажання не осоромити їхню славу. Якщо наші воїни добре знатимуть історію визвольної боротьби і вони побачать, що тут, в Харкові були перемоги, на Донбасі були перемоги, в Криму були перемоги, то, звичайно, у них виникне бажання не осоромити слави своїх дідів та знову перемогти Росію".
Він погоджується, що історія визвольної боротьби першої половини ХХ століття і сьогодні не дуже відома широкому загалу. Тому, за словами Романа Коваля, історичний клуб "Холодний яр" намагається змінити цю ситуацію. Для цього було пророблено чимало роботи: члени клубу вже більше двадцяти років досліджують невідомі сторінки української історії.
Щоб відродити в свідомості присутніх події тих буремних років, Роман Коваль зачитав мемуари сучасників, які брали безпосередню участь у визвольних змаганнях. Крім того, не обійшлося і без пісень тих років — їх виконав Сергій Василюк, лідер фолк-метал гурту "Тінь сонця". До нього також приєдналися й інші виконавці — харківська співачка Люцина Хворост та бандурист Назар Божинський, координатор Труханівської Січі.
"Це будуть деякі історичні пісні, у тому числі і мої авторські, пов'язані з історією України, — розповів Сергій Василюк, — в принципі, я завжди радий долучатися до таких акцій. Наша творчість, вона, мабуть, співзвучна з ними. Будуть звучати деякі історичні пісні, як, наприклад, "Марш за Україну" або Гімн Організації українських націоналістів Олеся Бабія. І, звичайно, улюблені пісні гурту "Тінь сонця", які будуть доречними до цього вечора. Значною мірою я вважаю їх доречними, бо ми намагаємося вплітати в сучасність якісь історичні моменти — радісні або буремні. І таким чином нагадувати про наш історичний шлях. І робити його більш ствердним та оптимістичним".
За словами організаторів свята, деякі важливі дати, як то століття звільнення Харкова від більшовиків, не були відзначені на державному рівні належним чином. Саме тому вони взяли на себе цю задачу та завітали до міста для того, щоб нагадати харків'янам про колишні перемоги.
Дніпро – сайт http://dniprograd.org/2018/04/13/dnipryan-zaproshuyut-na-kontsert-kiivskogo-folk-rok-gurtu-taruta_66720
Дніпрян запрошують на концерт київського фольк-рок гурту «ТаРута»
13 квітня 2018
Дніпрян запрошують на концерт київського авторського фольк-рок гурту «ТаРута». Також музиканти зіграють для родин загиблих на Донбасі героїв, які походять з Дніпра. Про це повідомляє Дніпроград з посиланням на сторінку демобілізованого бійця 20-го окремого мотопіхотного батальйону Віталія Максимкіна у Facebook.
Як зазначається, гурт «ТаРута» є учасником різних фестивалів, які проходять не лише в Україні. Виконавці є складовою частиною творчого колективу «МузБат», який об'єднав низку патріотичних гуртів та вокалістів України, серед яких: «Гайдамаки», «Галактика», «Друже музико», «Тінь Сонця», «Ейра», Сергій Файфура, Христина Панасюк та інші.
«ТаРута» часто виступає з концертами на Донбасі для захисників та проукраїнського місцевого населення. При тому, вони це роблять повністю безкоштовно. От і цього разу, крім виступу в «Махно-пабі», вони гратимуть для родин загиблих на Донбасі героїв», - зазначив Віталій Максимкін.
Учасники гурту запрошують всіх дніпрян четвертого травня на сольний концерт в «Махно-паб». Квитки можна купити в закладі або з наступного тижня придбати в онлайн-касі «Karabas.com».
Автор: Людмила СТУПАК
Сайт http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=245353517
Анонс Всеукраїнського фестивалю авторської патріотичної пісні
"Чумацький Шлях. Пам'яті Олександра Авагяна"
29.03.2018
26-28 липня 2018 року на теренах Державного історико-культурного заповідника "Межибіж" (далі – Заповідник) в замку, відбудеться Шостий Всеукраїнський фестиваль авторської патріотичної пісні "Чумацький Шлях. Пам’яті Олександра Авагяна" (далі – Фестиваль).
В перспективному плані розвитку Державного історико-культурного заповідника "Межибіж" до 2020 року Фестиваль внесений, як спільний проект Управління культури Хмельницької ОДА, Заповідника, ГО «Вірменське товариство культурних зв’язків АОКС-Україна» за підтримки «Спілки вірмен України».
Передбачена кількість учасників - 300 посланців з усіх регіонів нашої країни й гості з Польщі, Вірменії, Грузії.
Так, вже вшосте, збирає Саша Авагян кращих виконавців патріотичної авторської пісні, поетів, композиторів та всіх закоханих в дивний український мелос слухачів. В ці тривожні, сповнені невизначеності часи, ще з більшою любов’ю відкриваєш для себе дивний поетичний світ Авагянівської спадщини.
Спелеолог, археолог, поет, композитор, невтомний мандрівник, а перш за все - дуже порядна й цікава людина. Навколо нього збиралися люди різного фаху й походження. Головне було те, що всі вони були цікаві, різноманітно освічені Майстри.
"Здороваюсь с теми лишь, Кого люблю. И это признак плохого тона. Но я не могу по-другому". Ці слова - кредо Олександра, автора першої української рок-опери "Чумацький Шлях" (1969р.), для багатьох є актуальні й сьогодні, коли скрізь ведуться перемови про толерантність і так мало кажуть про порядність, патріотизм, християнську жертовність.
Відповідно до тематичного плану Проекту «Моя Батьківщина – очима дітей етносів України» цьогорічний Всеукраїнський історико-літературний конкурс присвячений темі: «Моя Батьківщина. 1030-річчю хрещення Київської Русі присвячується».
Аналітична група вже отримує й реєструє роботи, які надійшли з 11 областей України. Переможців та лауреатів цього Конкурсу ми обов’язково запросимо до Меджибожа для участі в Фестивалі Пам’яті Авагяна.
В Заповіднику, вже традиційно, спільними зусиллями переможців історико-літературного Конкурсу та учасників очного туру Фестивалю буде проведена Десята науково-практична конференція проекту «Моя Батьківщина – очима дітей етносів України».
Голова оргкомітету Конкурсу-фестивалю,
Голова оргкомітету проекту "Моя Батьківщина - очима дітей етносів України",
член Комісії з питань свободи совісті Громадської ради при Міністерстві культури України Олена Михайлівна Оганесян
Пропоную вірш, що дав назву фестивалю (із книги пісень і спогадів про О. Авагяна). Упорядник
Олександр Авагян
Чумацький Шлях
Присвячується першому українському
космонавту П. Р. Поповичу
1962 рік
Їхали чумаки здалеку додому,
А над ними небо, мов дзеркальний дах.
Чумаки з возами відбивались в ньому,
Відбивався в нім Чумацький шлях.
Тим шляхом їхав дід, тим шляхом їхав прадід.
Чумацький шлях розкинув крила, наче птах.
Чумацький шлях – то наша доля,
Чумацький шлях – то наша пісня,
Життя і смерть несе до нас Чумацький шлях.
Вже давно немає шляху в край далекий,
Не співають пісню про страждання й біль,
Та лише зостався той відбиток в небі,
Зірки, мов розсипаная сіль.
Чумацький шлях веде у сине небо, в вічність,
Чумацький шлях проліг в безодню до зірок.
Чумацький шлях – то наша доля,
Чумацький шлях – то наша пісня,
Чумацький шлях – то є наш друг, то є наш Бог.
Запалила думка серце юнакові,
Туга покоління чумацьких дітей,
Розшукать по шляху те щастя зіроче,
Загнуздати зоряних коней.
Зоряні коні мчать у синє небо, в вічність,
Чумацький шлях веде в безодню до зірок.
Чумацький шлях – то наша доля,
Чумацький шлях – то наша пісня,
Чумацький шлях – то є наш друг, то є наш Бог.
Знав там, чи не знав те щастя чумакове,
Запалає вмить та й згасне в той же час,
Промайнув хлопчина блискавкою в небі,
Зіркою спалахнув та не згас.
Чумацький шлях, ти може став на зірку більше,
Тебе я бачу – ти із тисячі зірок.
Чумацький шлях – то наша слава,
Чумацький шлях – то наша єдність,
То наша доля, то є друг, то є наш Бог.
Чумацький шлях веде у сине небо, у вічність,
Чумацький шлях веде в безодню до зірок,
Чумацький шлях – то наша доля,
Чумацький шлях – то наша воля,
То наша слава, то є друг, то є наш Бог!
...Їхали чумаки здалеку додому...
Сайт https://www.youtube.com/watch?v=9RLgR0YW4I0
У Полтаві відбувся щорічний акустичний фестиваль
6 апр. 2018 г.
Авторські пісні в акустичному виконанні: у Полтаві відбувся щорічний фестиваль "Весенний слой". Його організатори — полтавські музиканти. Один із них — лідер гурту "Харлампій Магарич" Костянтин Захарченко. Чоловік говорить: у такий спосіб разом із колегами відкривають музичний сезон.
"Це уже третій фестиваль. Ми розпочинали у 2016 році. Був "Весенний слой" просто. Ми вирішили зібратися в колі друзів і провести концерт. Такий весняний, акустичний фестиваль", — розповідає музикант.
Програма фестивалю досить насичена — понад чотири години пісень від відомих місцевих гуртів, говорить один з організаторів Захар Балтавар.
"Контрабас" сьогодні буде, "Ордер на АреSZт", "Онейроїд" — гурти з великими перервами. Вони шанувальники творчих відпусток, ми з ними списалися, домовилися і вони погодилися взяти участь", — розповідає хлопець.
Родзинкою концерту цьогоріч став виступ групи "Контрабас" — колектив вперше зіграв для полтавців після шестирічної перерви.
Крім феєричного повернення "Контрабасу" організатори підготували ще один сюрприз для присутніх. Під час концерту хлопці презентували авторську книгу під назвою "Серпентарій задоволення".
"Розпочав її писати Костянтин Захарченко ще у 2016 році. Я був першим хто прочитав кілька розділів. Потім Толик Волик приєднався, і ми почали утрьох працювати над цим проектом", — згадує Захар Балтавар.
А виглядає цей доробок ось так. Костянтин Захарченко говорить — це містично-феєрична фантасмагорія, прототипом головного героя якої є спільний знайомий хлопців Олег Геба.
"Він настільки цікава й неординарна особистість, що ми навіть не сумнівалися, чи брати його за прототип цього персонажа", — розповідає один з авторів книги.
Подібний фестиваль, але вже за участі й інших гуртів, організатори планують провести восени.
Довідка із сайту http://www.music.poltava.ua/kontrabas/
Контрабас – україномовний акустичний гурт із Полтави. Така назва зовсім не означає, що серед музикантів є контрабасист. Це скоріше філософія, ніж музичний інструмент. Контрабас – це символ акустичної музики, це те, що поєднує в собі мінімум нот і максимум ритму.
У «Контрабасі» немає контрабаса…
Але є дещо цікавіше: є козобас, зроблений власноруч солістом гурту, є барабан із тарілкою, є бугай, є сокира й дерев’яний гребінець, які також стають музичними інструментами, є акустична гітара і губна гармоніка, є хороші, красиві пісні.
Контрабас – це і ніжна лірика, і тонка іронія, і веселі ритми, і хороший настрій. Це позитивна акустична музика.
СКЛАД ГУРТУ:
Сергій Буланий – голос, акустична гітара, губна гармоніка;
Макс Михайліченко – козобас, гребінець, другий голос;
Ярослав Дем’яненко – барабан, тамбурин, сокира, дримба, другий голос.
Контрабас утворився на початку 2006 року як акустичний квартет, до складу якого, крім зазначених трьох учасників, входив іще фантастичний трубач – доктор Фелікс. Макс Михайліченко грав на бас-гітарі. У такому вигляді гурт виступив на фестивалі «Мазепа-фест» у 2006 й 2007 роках, а також зіграв декілька клубних концертів у Харкові, Полтаві, Сумах, Рівному. Тим же складом у середині 2007 р. було записано дебютний альбом колективу. Цей диск став ніби підсумком півторарічної роботи гурту, однак музиканти не поспішали показувати його слухачеві. Лише одна композиція ввійшла до збірки «Госпелс і спірічуелс. Сергій Жадан та хор монгольських міліціонерів», складеної з пісень на вірші харківського письменника, та ще одна потрапила до збірника полтавських виконавців «Рок-удар 2007».
Одразу після запису альбому з гурту йде трубач. Це була перша трансформація Контрабаса, яка потягла за собою часткову зміну репертуару і, звичайно, зміну звучання: функцію соло-інструмента перебрала на себе губна гармоніка. У такому вигляді гурт об’їжджає з клубними виступами майже всі регіони України, бере участь у багатьох фестивалях і громадських акціях. А журі фестивалю «Червона рута» визнає Контрабас кращим акустичним колективом України 2007 року.
Друга трансформація відбулася на початку 2008-го. З метою зробити гурт іще більш акустичним, Сергій Буланий виготовляє власноруч козобас – український народний акомпануючий інструмент, який досить швидко витісняє з інструментарію колективу традиційну бас-гітару. З’являються також барабан із тарілкою і бугай, так само Сергієвої роботи.
Після цих змін гурт стає ще цікавішим, адже змінюється його звучання, а разом з тим енергія й настрій самовираження робиться життєдайнішим та драйвовішим. Контрабас запрошують на фольклорні й літературно-мистецькі фестивалі, байкерські зльоти та в арт-клуби з сольними виступами.
У травні 2008 р., майже через рік після запису, Контрабас вирішує офіційно видати свій перший альбом з однойменною назвою, до якого увійшло 12 композицій.
Дніпро – сайт https://adm.dp.gov.ua/ua/news/laureati-festivalyu-atoshnih-pisen-vistupayut-z-koncertami-po-vsij-ukrayini-valentin-reznichenko
Лауреати фестивалю АТОшних пісень виступають з концертами
по всій Україні – Валентин Резніченко
04 квітня 2018 року
Бійці-лауреати фестивалю АТОшних пісень продовжують гастролі Україною. Графік щільний. Протягом останнього року хлопці відвідали вже більше 10 міст, попереду – Чернівці, Новоград-Волинський. Про це повідомив голова ДніпроОДА Валентин Резніченко.
«Всебічна підтримка українських захисників – одне із завдань Президента України Петра Порошенка. Організуємо для хлопців освітні курси, спортивні змагання, творчі вечори. Щорічним став фестиваль «Пісні, народжені в АТО». Лауреати фесту активно гастролюють Україною, у своїх піснях розказують про пережите на фронті. Люди залюбки відвідують такі концерти, бо емоції підробити неможливо», – зазначив Валентин Резніченко.
Протягом останнього року хлопці побували на Волині. Їхні авторські композиції слухали в Кам’янці-Подільському, Калуші, Києві, Умані, Запоріжжі, Обухові та інших куточках України. Попереду – сцена Чернівців.
Серед постійних виконавців – Сергій Бойко, В’ячеслав Купрієнко, Олександр Ламбурський, Олександр Клец, Юрій Сусло, Зиновій Медюх, Сергій Кононенко та ін.
«На нещодавньому концерті в Умані виконав свою нову пісню «Луганщина». Присвятив її трагічним подіям, які відбуваються зараз на моїй батьківщині, – розказав співак Сергій Кононенко з позивним «Професор». – Пісня важка й болюча. Люди слухали зі сльозами на очах. Планую її виконати на третьому фестивалі «Пісні, народжені в АТО».
Прийом заявок на третій всеукраїнський фестиваль АТОшних пісень, який пройде у Дніпрі, продовжується. Реєстрація – до 1 травня.
Додаткова інформація – за електронною поштою atofest.dnipro@gmail.com.
Перший фест «Пісні, народжені в АТО» відбувся навесні 2016 року, другий – у 2017-му. За підсумками ДніпроОДА випустила два диски, які презентували на великій сцені в Києві.
Волинь – сайт https://www.volyn24.com/news/102522-bandura-ce-kruto-abo-iak-shpyliasti-kobzari-rozkachaly-port-city-foto
Бандура – це круто! або Як Шпилясті кобзарі розкачали «Порт City». ФОТО
На концерті Шпилястих кобзарів, що відбувся 13 квітня у Луцькому «Порт City», люди танцювали під українські народні пісні у сучасній обробці.
Тут звучали «Несе Галя воду», «Я піду в далекі гори», «Їхали козаки» та багато інших, знайомих кожному українцеві з дитинства, пісень. Музичний супровід же був настільки різноманітним, що це викликало у людей захоплення.
Під фонограму барабанів п’ятеро бандуристів віртуозно перебирали струни своїх музичних інструментів. Багато композицій музиканти починали з повільних мелодій, потім різко переходили на рок, а завершували яскравим дабстепом. І це дійсно чіпляє!
Усі глядачі та слухачі, від найменшого і до найстаршого, були однаково задоволені.
Не даремно ж, коли виступ завершувався, усі разом, не жаліючи голосу, просили продовження дійства.
І «Шпилясті кобзарі» таки поверталися! Двічі! Не зважаючи на те, що до відправки їх потяга залишалось менше години часу. Це був концерт, який не лише подарував людям море позитиву, а й показав наскільки колоритною, глибокою та актуальною є українська музика.
«Бандура – це круто! Тож пам’ятаймо про це і поважаймо свою музику та свою культуру» - вигукнув на завершення концерту один із учасників гурту.
Київ – сайт http://www.svyatoshinruo.kiev.ua/normatuvni-dokumentu/nakazu/6863---q-----------------q
Наказ РУОМС "Про підсумки проведення районного етапу ХІІ міського фестивалю-конкурсу авторської пісні та співаної поезії молодих авторів та виконавців"
№ 152 від 06.04.2018
05 квітня 2018 року на базі школи І-ІІІ ступенів № 206 імені Леся Курбаса (пр. Леся Курбаса, 9а) пройшов районний етап ХІІ Міського фестивалю-конкурсу авторської пісні та співаної поезії молодих авторів та виконавців серед учнівської молоді Святошинського району. У конкурсі взяли участь учні закладів освіти № 40, 76, 185, 206, 304.
За підсумками проведення
НАКАЗУЮ:
1. Нагородити грамотами управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації за перемогу в районному етапі міського фестивалю-конкурсу авторської пісні та співаної поезії молодих авторів та виконавців:
- у номінації «Магія голосу»
I місце – Ралко Ірина (ЗЗСО № 40);
- у номінації «Кращий виконавець співаної поезії»
I місце – Наруцькі Адріана та Мідея (ЗЗСО № 76 ім. О. Гончара);
- у номінації «Діти цивілізації»
I місце – Шаляпін Мирослав (ЗЗСО № 185);
- у номінації «Краще виконання авторської пісні»
I місце – Рябова Христина (ЗЗСО № 304);
- у номінації «Золота гітара»
I місце – Савченко Ольга, Лістровий Руслан, Цвіліховський Володимир (школа № 206);
- у номінації «За проникливість» перемогла Маленкова Уляна (ЗЗСО № 76);
- у номінації «Краща національно-патріотична поезія» перемогу отримала Зволь Єлизавета (ЗЗСО № 304);
- у номінації «Віра в щасливе майбутнє» перемогу отримала Горбась Марія (ЗЗСО № 304).
2. Керівникам закладів освіти № 40 (Полторацькому О. Е.), ЗЗСО № 76 ім. О. Гончара (Знак О.П.), ЗЗСО № 304 (Шуть Г. Є.), ЗЗСО № 185 (Щербакову Є. М.):
2.1. Забезпечити участь Ралко Ірини, Наруцьких Адріани та Мідеї, Рябової Христини, Шаляпіна Мирослава у ХІІ Міському фестивалі-конкурсі авторської пісні та співаної поезії молодих авторів та виконавців, який відбудеться 24 квітня 2018 року о 15:00 у приміщені Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва (Голосіївський проспект, 22/1). Репетиція для всіх учасників буде відбуватися у день проведення фестивалю, за вказаною адресою з 13:00 до 14:00;
...
Начальник Ю. Дубовецький
Запоріжжя – сайт http://verge.zp.ua/2018/04/03/%D1%83-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B6%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D1%83-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B6%D1%96/
У Запоріжжі презентували книгу про жінок-волонтерів (ФОТО)
03.04.2018
Вони кинули свою роботу за кордоном, аби допомагати українським військовим, виносили з хати всі речі і смаколики. Вони — це українські жінки-волонтери.
У 2014 році «слабка стать» взяла на себе обов’язок забезпечити наших бійців на передовій всім необхідним. Роблять вони це і сьогодні. Їхня нагорода — врятовані життя і боєздатність армії, що відстоює суверенітет країни.
Аби увіковічити роль української жінки в період захисту Батьківщини від загарбників і сепаратистів, жіноче товариство ім. Ольги Басараб та Олени Теліги у червні 2016 року повідомило про старт огляду-конкурсу. В результаті у березні 2018 року світ побачила збірка «Українка: жінка-волонтер, жінка-герой», а 2 квітня її презентували у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
У книзі зібрані нариси, есе, вірші та біографії 10-ти жінок-волонтерів з України. Показово, що до видання увійшли відразу дві запоріжанки. В книзі багато чорно-білих світлин з передової: «Твори відображають патріотичний дух, жертовність української жінки, волонтерський рух в Україні.
Збірка — це справжня хроніка подій, своєрідний «живий журнал», літопис наших перемог, книга-документ. У ній фронтові будні дуже вдало поєднуються з нашим звичайним тиловим життям, в якому героям вистачає часу і сил плести маскувальні сітки й «кікімори», збирати передачі на передову. І ця непідробна жертовність проявляється у всіх — і у самих волонтерів, і у воїнів, і у дітей, які передають своїм захисникам малюнки, щось смачненьке і листи, повні любові й подяки», — ідеться у передмові книги.
Однією з героїнь твору стала жителька міста Оріхів Оксана Ковалевська, яка має іменну нагороду від патріарха Філарета «За любов і жертовність до України».
Про діяльність пані Оксани запорізька поетеса Ольга Ліщук дізналась від свого приятеля у 2016 році, згодом чоловік познайомив жінок:
— Я була вражена діяльністю Оксани, її почуттями і відданістю справі. І я не змогла пройти повз і залишитися байдужою, тому написала вірш про жінку і відправила на конкурс, — зазначає Ольга Ліщук.
— Моя волонтерська діяльність розпочалась у 2013 році під час подій на Майдані, — розповідає Оксана Ковалевська. — Згодом почала допомагати призовникам, які проходили навчання на запорізькому військовому полігоні «Близнюки». Возила миючі засоби, сало (авт. — посміхається), а далі наші машини поїхали на фронт…
Починали зі шкарпеток, форми, бушлатів і теплих штанів, а також з печених пирогів, сала і капусти квашеної. Возили все, що звеселяло солдатів, в тому числі частку тепла з рідної домівки, аби вони знали, що про них пам’ятають, турбуються і чекають вдома. Одним із солдатів був мій син. Він 5 років провів в армії, 3 роки на передовій, а у вересні 2017 року мій 25-річний син повернувся додому, і я стала трохи краще спати… Знаєте, волонтерську роботу вже не хочеться згадувати, а є бажання запхати її у розділ пам’яті «Прожито» і жити тихим і мирним життям. Втім, поки триває війна, ми будемо допомагати нашим хлопцям всім чим зможемо.
Оксана Ковалевська також додала, що чоловіки-перевізники з їхньої волонтерської організації «Оріхів — армії» спочатку возили все необхідне на Донбас, а потім ці «хлопці», яким вже давно пора сидіти на пенсії, вирішили піти на фронт. І зараз вони боронять неньку Україну у лавах ЗСУ.
Запоріжанка Ольга Ліщук, авторка, письменниця і волонтер, стала не тільки співавтором збірки, але й однією з героїнь.
— Моя знайома Надія Бугая, яка є членом оргкомітету конкурсу, дізналась, що я також допомагаю армії, і попросила мене написати про саму себе. Так народився нарис «Слово», який увійшов до збірки, — зазначила пані Ольга. — Коли почалась війна на сході України, я була в Італії на заробітках. Звідти спостерігала за всіма жахливими і трагічними подіями. Звісно, можна було залишитись в іншій країні і надалі, але я не витримала і повернулася додому. Почала з того, що віднесла до товариства «Червоний Хрест» все, що було в хаті, а потім з клубу авторської пісні «Острівець» виділилась ініціативна група, яка почала давати концерти у госпіталях і військових частинах. І я зрозуміла, що моя зброя — моє слово! Я пишу вірші, пісні, виступаю не тільки в зоні АТО, а і в школах, читаю дітям і співаю патріотичні пісні. Я знайшла свій маленький волонтерській шлях.
Іванка Волощук, фото автора
Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/dumayu-yunesko-cikavyt-shcho-u-krymu-vidbuvayetsya-z-pravamy-lyudyny-i-krymskymy-tataramy-ne-lyshe-pamyatkamy-arheolog
ЮНЕСКО цікавить що у Криму відбувається з правами людини і кримськими татарами,
не лише з пам'ятками, - археолог
14 квітня 2018
В ЮНЕСКО ухвалили рішення про розміщення моніторингової місії в Криму. У якому стані пам’ятки культури на окупованому півострові і як на ситуацію вплине рішення ЮНЕСКО?
У студії Громадського радіо говоримо з археологом Тимуром Бобровським. (Тимур – досвідчений бард)
Василь Шандро: Що відбувається з культурною спадщиною в окупованому Криму?
Тимур Бобровський: На жаль, ми мало знаємо про це. Тому моніторингова місія і є такою важливою. Росія створює у Криму «картинку». Намагається зробити, щоб усе виглядало в порядку і красиво. Дуже складна ситуація у Ханському палаці в Бахчисараї. Там розпочався ремонт, який вони називають реставрацією. Але пам’ятка не була в аварійному стані. Так, вона потребувала реставрації, але те, що зараз там відбувається, більше схоже на «терміново зробити красиво». Ніхто не зважає на старовинну черепицю, балки і т.п.. Це точно не реставрація. Якщо туди потраплять фахівці ЮНЕСКО, думаю, вони це зрозуміють.
Василь Шандро: А фахівці можуть туди потрапити?
Тимур Бобровський: Проблеми потрапити до Криму, як такої, немає. Але їхати треба, як до російського Криму. ЮНЕСКО – це міжурядова організація, вона складається з чиновників від різних держав. І якщо чиновник почне працювати з Кримом за російськими правилами, то таким чином ніби і його країна визнає, що РФ справді має якісь права на півострів. ЮНЕСКО ніколи не стикалося з подібним у своїй практиці, але є надія, що процес зрушився з місця. Лише одна пам’ятка з Криму є у списку всесвітньої спадщини. Це Херсонес Таврійський. У попередньому списку було ще 4 кандидати.
Тетяна Трощинська: У чому полягає різниця по моніторингу між уже занесеними і тими, які пропонують включити до списку?
Тимур Бобровський: Питання ще й у тому від кого буде представлена ця моніторингова місія. Вона заявлена від ЮНЕСКО. Але ЮНЕСКО займається не лише пам’ятками, а й правами людини, освітніми програмами, мовними питаннями, національними. Наскільки мені зрозуміло, то ЮНЕСКО збирається відправити до Криму комплексну місію. Напевно, першочергово їх цікавить що там відбувається з кримськими татарами. Важливо, щоб туди поїхали не чиновники від ЮНЕСКО чи Центру всесвітньої спадщини, а ті експерти, яких ЮНЕСКО залучає, коли приймає рішення що саме долучати до всесвітньої спадщини. І коли вони туди приїдуть, то мають мати від України повний перелік того, що повинні моніторити.
Василь Шандро: Маємо слухача на зв’язку.
Андрій, Київщина: Який шанс, що до охоронних списків ЮНЕСКО потрапить спадщина Князівства Феодоро?
Тимур Бобровський: Україна внесла до попереднього списку об’єкт «печерні міста Феодоро». Маю надію, що моніторингова місія оцінюватиме не лише Херсонес, а й пам’ятки з попереднього списку. Для них усіх уже розроблена номінаційна документація.
Василь Шандро: Маємо слухача на зв’язку.
Станіслав, Тернопіль: Чи не здається вам, що якби Росія не віджала Бахчисарайський палац, то його б ще 25 років ніхто не торкався і не реставрував?
Тимур Бобровський: У 70-80-х роках відбулася дуже масштабна реставрація палацу. Тому впродовж 90-х і 2000-х він не потребував такої об’ємної роботи, реставрували лише деякі окремі об’єкти. Коли у 2011 році постало питання про номінацію Ханського палацу до списку світової спадщини, почали розробляти проект нової реставрації. Те, що зараз там відбувається, відбувається точно не за цими проектами. Наприклад, нове керівництво Херсонесу займається не розчисткою чи рятуванням певних об’єктів, а благоустроєм центральної частини, перекладанням доріжок, встановленням нічного освітлення. Хоча вночі територія закрита.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Незрівнянна Ада Роговцева і її провини: рецензія на книжку інтерв’ю «Прості речі»
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3299/164/122326/
13.04.2018
Валентина САМЧЕНКО
Коли актриса Ада Миколаївна Роговцева погоджувалася записати для книжки «Прості речі» серію інтерв’ю, поставила єдину умову: «Ви маєте запитати мене, як народна артистка Радянського Союзу стала українською націоналісткою». Й автори її виконали.
Книжка «Прості речі», яку записали журналістка Тетяна Терен і театрознавець Анна Липківська з літа 2016-го до весни 2017 року, вже третя прозова для Ади Роговцевої — після «Мій Костя» про чоловіка Костянтина Степанкова та мемуарів «Свідоцтво про життя». Мудрих розлого-філософських розмов вісім, із чітко окресленими темами: коріння, любов, діти, кіно-театр, майстерність, люди, світогляд і позиція. А ще — розповіді про акторку у розділі під назвою «Коло Ади».
Зірки, чиє сяйво ніхто не має права обмежувати
«Я нітрохи не сумніваюся, що на Землю її послано як зірку: хтось на небі засіває такими людьми... — висловлює у книжці своє переконання актриса Театру драми і комедії на Лівому березі Світлана Орліченко, яка знає Аду Роговцеву два десятки років, блискуче грає з нею у виставах «Схоже на щастя», «Вася повинен зателефонувати» й інших. — Хто міг узагалі уявити, що бозна-звідки в Києві з’явиться залишений матір’ю красень Костянтин Степанков, який житиме в хаті Амбросія Бучми, а потім зустріне в інституті студентку, котра стане коханням усього його життя? Такі люди потрапляють на Землю з якоюсь метою — щоб біля них купкувалися залюблені в красу і мистецтво, щоб навколо них виникали театри, але самі вони ніколи не стануть чиновниками. Це інші люди — зірки, чиє сяйво ніхто не має права обмежувати».
Рік народження актриси Ади Роговцевої — 1937-й. Її мала батьківщина — Глухів Сумської області (раніше це була Чернігівщина). Після окупації сім’я переїхала в Київ, згодом три роки жили в Полтаві. «Від кожного з рідних у мене є те, від чого треба ховатися, і те, що може знадобитися в житті», — відверто каже Ада Миколаївна. І розповідає про «Білу» (прожила 90 літ) і «Червону» (відміряно їй було 70 років) бабусь; батька, який певний час працював у Міністерстві державної безпеки; маму, яку в 49 паралізувало...
Радянський час переплів поміж рідними людьми Ади Роговцевої різну історію. Батька Костя Степанкова свого часу репресували, а мати, Євгенія Василівна, змушена була залишити сина і з донькою тимчасово виїхати в Узбекистан. Коли згодом спілкувалися батько Ади й мати Костя Петровича, «це було непросте спілкування — жертва і кадебіст! — констатує у книзі акторка. — Ні, вони не спілкувалися, вони шипіли одне на одного. Але обоє мене любили і поважали, тому при мені «про політику» старалися не говорити. Вони добре трималися на людях, але, як тільки я виходила з хати, тут починалося щось страшне — то було дійство зведення історичних рахунків. Найчастіше свідком їхніх розмов ставав Костик. «Попадя!» — кричав мій батько. «А чаю тобі хто подасть?» — відповідала Костина мама, оскільки батько вже тоді був без ноги. У нього був дуже важкий характер: за знаком зодіаку Козеріг, він завжди намагався завдати удару у відповідь. Натомість Євгенія Василівна трималася з дуже великою гідністю і смиренністю. Єдине, в чому вони сходилися, як рідні люди, — це спів. У нашому архіві збереглося багато світлин, на яких вони сидять за одним столом і співають українські народні пісні — «палач» і «ворог народу».
Одна з бід, яка тривалий час переслідувала родину, — алкоголізм. «Батько не п’є — щастя в хаті: весело, смішно, радісно — і так триває тиждень. А потім настає тиждень пекла — всіх ненавидить, на всіх кричить...» — згадує Ада Миколаївна, це почалося вже після війни. А перед тим зауважує: «Алкоголізм буде і в Костя Петровича, але не в такій страшній формі».
Усі розмови акторки — з ненав’язливими словами про провини і гріхи перед найближчими: колись батька п’яним не впустила у квартиру, а підлітком дорікнула мамі, що та не має 5 копійок, щоб дати їй на метро — а вона справді не мала. Перед братами завинила, вважає, бо мало їм допомагала. Провиною вважає й те, зокрема, що не вберегла сина Костика від Чорнобиля — у дні трагедії 1986 року він і оператор Сергій Борбенюк були в армії, звідки їх направили знімати секретне кіно: відомі всьому світу кадри реактора, знятого згори, — це відео Кості й Сергія...
Аді Роговцевій довелося пережити немало горя: «Коли помер мій чоловік, у мене було враження, що мене розпанахали на дві частини. Як жити, коли тебе половина і тече кров? Тоді мої діти, Катя і Костик, стали по обидва боки і міцно мене стулили. І тому я вижила. А потім помер Костик, син. І померла я. Почала писати, щоб запам’ятати всіх, хто мені дорогий, кого я любила. Я подумала, що треба про всіх розповісти — про батьків, бабусь, дідусів, тіток, дядьків, родичів... Бо хто про них знатиме, якщо ми, ті, що ще пам’ятають, не опишуть, не передадуть далі? Уявіть собі, жила людина, вмерла — і ніхто ніколи про неї більше не знатиме!..»
Грати, спілкуватися і дарувати людям тепло
«Сьогодні Ада їде на схід зі своїми виставами й творчими вечорами, бо це єдине, чим вона може допомогти. Якби Роговцева була царицею, вона би виколупувала камінці зі своєї діадеми або віддавала б півпалацу під госпіталь, а оскільки жодних статків у неї немає, все, що вона може робити в цих страшних обставинах, — це грати, спілкуватися і дарувати людям тепло. Своїми виступами у прифронтових містах Ада показує людям, що не можна просто так сидіти і чекати», — розповідає у «Простих речах» Світлана Орліченко.
«Я їжджу на схід, до наших хлопчиків, розмовляю з ними, розповідаю. Нам усім треба говорити одне з одним. Розмови дуже часто допомагають. Не бійтеся розмовляти, — звертається до всіх акторка Ада Роговцева.— Там, на сході, ми в 2014 році закладали капсулу на місці, де мав бути зведений пам’ятник нашим загиблим у цій війні, а в 2015 році я приїхала на відкриття. І там стояли жінки. Матері загиблих хлопчиків із портретами своїх хлопчиків. Ми плакали, говорили, а осторонь одиноко стояла жінка. Теж із портретом свого хлопчика. І до нас вона не підходила. Як скам’яніла. Я питаю, а чому вона не підходить? Здвигають усі плечима. Я теж не наважилась. А коли все вже скінчилося, підійшла. Щось питаю, а вона мовчить. Я тоді взяла її під руку, стала поруч. Вона мовчить. Постояла я, почала руку витягувати тихенько, а вона раптом стисла мою руку міцно-міцно і каже мені: «Стій, Адо, стій!». І я залишилась стояти поруч. Люди нас оминали, а ми стояли... Іноді треба, щоб поруч із тобою хтось просто стояв...»
На презентації книжки інтерв’ю видавництва «Пабулум» у столичному Будинку кіно Ада Роговцева ще констатувала: «Я 60 років пропрацювала в Росії. Я ту Росію об’їздила вздовж і впоперек. Воронеж, Сибір, Ростов, Москва... Напам’ять усе знаю. І тепер, раптом я надумаю перетнути кордон, мене ув’язнять на три роки. За що? За те, що я разом із країною, що допомагаю нашим хлопчикам. Я їм, росіянам, кажу: ось кордон, покажіть мені, де ми, українці, хоч на один міліметр його порушили? Де? А чому ж ви до нас лізете?»
Тим, хто ніяк не осилить українську мову, варто знати про таке: «Я народилась у Глухові на Сумщині, Росія поруч, містечко російськомовне, родина російськомовна, школу закінчувала російськомовну, 35 років грала в Театрі російської драми, — розповіла зі сцени Ада Миколаївна. — Але я знаю і люблю українську мову.
Мої діти закінчили українські школи, коли це було не в тренді. А зараз ми маємо допомогти мові. Час такий. Це — наш обов’язок. Мені кажуть — то що, тепер Чехова українською мовою грати? Так, українською. Коли Богдан Ступка у Москву возив і грав Чехова українською мовою, там стояли черги і був аншлаг на всіх спектаклях».
У «Простих речах» ще багато ексклюзивної щирої і відвертої інформації: про акторів Івана Миколайчука, Богдана Ступку, режисера Романа Віктюка, доньку Катерину Степанкову, невістку, зятів, онуків, ролі, вистави...