Новини одним рядком:

20 березня – дует Сергій Мороз – Ігор Якубовський: “Зіграй мені мелодію дощу”, Нововолинськ, Центр  худож. творчості

20 березня – кобзар Тарас Силенко співав на заході до 380-річчя гетьмана Івана Мазепи в Києві

21 березня – 130 років з дня народження творця сучасної української бандури, кобзаря Олександра Корнієвського

21 березня – у всесвітній день поезії Олександр Смик виступив у передачі українського радіо “Життя плюс”

21 березня – дует С.Мороз – І. Якубовський: “Зіграй мені мелодію дощу”, Луцьк, Центр культури СНУ  ім. Л. Українки

22 березня – Ліна Костенко: “Весна підніме келихи тюльпанів” за участі С.Мороза, Л.Кобільник, Київ, Націон. філармонія

23 березня – ювілейний концерт Олега Карєва, Кривий Ріг, вул.. Бикова, 2, Палац культури "Мистецький"

23 березня – благодійний концерт на підтримку Олени Касян, Дніпро, Троїцька площа, 3

24 березня – VІІ фестиваль авторської пісні та поезії «Барди Рудани - 2019», Кривий Ріг, Бикова, 2, ПК "Мистецький"

26 березня – творча зустріч з Ігорем Лі (Бахмут) та Тріо «Акварель» (Дніпро), Дніпровська Центральна міська бібліотека

26 березня – «Продолжается игра…»: вечір авторської пісні Сергія Нестерова, Одеська обласна наукова Бібліотека

29 березня – авторський вечір Віктора Сироватського, Суми, Конгрес-центр СумДУ, Покровська, 9/1

30 березня – концерт за участі кобзаря Тараса Компаніченка та «Хореї козацької» в Одеській філармонії

31 березня – концерт "Роман Гриньків та друзі", Київ, вул. Хрещатик 50-Б, МКЦ ім. І. Козловського

1  квітня – 210 років з дня народження письменника Миколи Гоголя, вихідця з Полтавщини, який закінчив гімназію у Ніжині

 

 

 

Олександр Гадзінський

 

                  * * *

 

Ще попереду Нобель, Гулаг, постмодерн.

Вік свистить і громадить на церкві антени.

А у колі – труна. І луна: хтось помер.

Радіація страху наповнює гени.

 

Ніч триває, і ходить по колу Хома.

Жоден півень не збудить хропучі Магерки.

І під купол злетить реактивна труна,

І постануть з могил ті, що нагло померли.

 

Двометрову товщизну розбивши ущент,

Розмісивши із пилом музейні обноски,

Кружеляє по колу свистячим хрущем

У труні чи не Гоголь-Яновський?

 

В рекреаціях вікна зрива понадзвук.

Як фанат потойбічний полтавської Ворскли,

Хто влітає в Гімназію вищих наук –

Гоголь-янгол чи Гоголь-Яновський?

 

Він – не Янкель, Андрій, Басаврюк або Вій.

Придивіться – це ж Гоголь носатий!

Він живий, чуваки! Він – веселий і свій,

Він так любить усіх розіграти!

 

Гоголь впишеться точно у наш вертоград!

Це вже потім – одвічне страхіття

В реактивній труні повертатись назад –

В дев’ятнадцяте миле століття…

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.netbardlit@i.ua

 

Київ – Ігор Жук (про уточнення місця зустрічі)

 

14 березня у нас зустріч була в арт-кафе "Буряк" на "Мистецьких четвергах" у Злати Біневич

 

 

Сайт https://www.facebook.com/pg/DneprBard/posts/

 

Творча вітальня «Відлуння» та соціокультурний центр запрошує 26 березня

на творчу зустріч з Ігорем Лі (Бахмут) та Тріо «Акварель»(Дніпро).

 

У програмі зустрічі «Ми будем жить долго» прозвучать ліричні та філософські пісні. Веселощів і танців не обіцяємо, сатира і гумор - не цього разу. Просто послухайте тихі і вкрадливі пісні. Зупиніть скажений темп свого життя хоча б на пару годин.

ІГОР ЛІ - виконавець і автор пісень. Дипломант, лауреат та член журі багатьох фестивалів авторської пісні. Пише пісні і виступає з 1986р. «Я - не поет, що не композитор, не співець і аж ніяк не музикант. Все, чого я навчився - це слухати і відчувати. Цим я і хочу поділитися ... тим, що почув ... тим, що відчуваю».

ТРІО «АКВАРЕЛЬ» - лауреати, гості та члени журі численних фестивалів авторської пісні. В репертуарі тріо пісні визнаних авторів жанру, пісні на вірші відомих поетів. Легкі жарти і міміка-хореографічні композиції розбавляють глибину і серйозність музично-поетичного матеріалу. Склад тріо: Вікторія Славінська, Ольга Бережна, Максим Бережний

 

Приходьте! Слухайте! Насолоджуйтесь ГАРМОНІЄЮ!

 

Захід відбудеться 26 березня 2019р. (вівторок) о 18:00

Місто: Дніпровська Центральна міська бібліотека

 Адреса: вул. Воскресенська, 23, Соціокультурний центр, 4-й поверх

 Вхід вільний

 

 

Одеса – сайт http://biblioteka.od.ua/prodolzhaetsya-ygra-vechir-avtorskoyi-pisni-sergiya-nesterova/

 

«Продолжается игра…»: вечір авторської пісні Сергія Нестерова

 

26 березня 2019 року о 16.00 в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх) у межах Одеського фестивалю авторської пісні «Нота» відбудеться творча зустріч з автором-виконавцем, лауреатом фестивалів і конкурсів авторської пісні Сергієм Нестеровим.

Вхід вільний. Запрошуємо всіх охочих.

 

 

Луцьк – сайт https://afisha.lutsk.ua/events/zigray-meni-melodiyu-doshchu-0

 

"Зіграй мені мелодію дощу"

Організатор: Волинська обласна філармонія

Місце проведення:

Центр культури і дозвілля Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (вул. Винниченка, 30)

 

Подія відбудеться: 21.03.2019

 

 

У ТРАДИЦІЯХ МАРЕНИЧІВ І… ДІЛАНА

 

До Всесвітнього дня поезії (21 березня) дует «Простір музики» (м.Київ) і Академічний камерний оркестр «Кантабіле» Волинської обласної філармонії пропонують волинянам програму «Зіграй мені мелодію дощу». 20 березня о 15-й годині концерт відбудеться у Нововолинську (Центр  художньої і технічної творчості), а 21 березня о 18-й годині у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (Центр культури і дозвілля на вул. Винниченка, 30).

Музикознавці, автори і виконавці, виконавці співаної поезії добре знають: поетичне слово, його суть, завдяки музичним звукам, мелодії, гармонії може стати більш інтенсивним, а відтак можна досягти розуміння, що виходить поза звичну логіку.

Проте дія музики, як зазначає німецький музиколог Ніколаус Харнонкурт, не обмежується зміцненням чи поглибленням експресії мови; музика згодом відкрила власну естетику і велику кількість специфічних засобів виразності: ритм, мелодію, гармонію тощо. Таким чином зявився словник, який дав музиці величезну міць впливу на людське тіло й дух, а талант і досвід спонукав Сергія Мороза та Ігоря Якубовського – учасників акустичного дуету «Простір музики»,  – скористатися специфічними засобами виразності академічного камерного оркестру, щоб донести до молодіжної аудиторії нову українську розважальну музику, не вдаючись до електронних інструментів.

Культура не дім, який можна побудувати, а дерево, яке необхідно ростити. І крона його буде тим пишніша, чим глибше коріння традицій. Відродження традиції концертів співаної поезії в обласній філармонії розпочалося 2014 року, коли дует «Простір музики» розпочав співпрацю з Академічним камерним оркестром «Кантабіле».

Адже ж саме з Волинської філармонії прийшла на українську, всесоюзну музичну сцену співана поезія тріо Мареничів. Їхній фірмовий «напівголосний спів»  завоював серця і симпатії мільйонів слухачів в Україні і за кордоном не випадково. «Бо лише те, що природне, – те приємне. І ніяка професійно-музична муштра цієї правди не поправить, не заступить», писав Степан Ярмусь, покликаючись на роздуми філософа Миколи Шлемкевича  (1894-1966), який прийшов до висновку, що українською душею – душею народу, – є не що інше, як наша пісенна ліричність, що «не хоче в'язати настрою вимогами великої композиції».

Все ще пам’ятні у виконанні тріо Мареничів твори «Ой, у гаю при Дунаю» чи «Тиша навкруги» на вірш Олександра Богачука… Але Сергій Мороз та Ігор Якубовський прагнуть додати до цієї скарбнички співаної поезії нові власні твори на  вірші волинських поетів Василя Слапчука, Ніни Горик, Тетяни Яковюк. І, сповідуючи цю пісенну ліричність,  вони не проти «музичної вченості», прагнучи зрівноваження «патосу степу» з « патосом інтелекту». При цьому їхня пісенність не боїться твердої, ясної форми, вона не вбиває настрій. Тут віддамо належне  талановитому аранжувальнику усіх творів програми – Сергію Калініченку, котрий уже мав нагоду  виступити з оркестром у ролі диригента…

Цей експеримент чоловічого дуету і Академічного камерного оркестру «Кантабіле» можна розглядати і в ширшому контексті, як продовження багатовікової традиції живого звучання поетичного слова, до чого  спонукала ухвала ЮНЕСКО 1999 року, якою запроваджений Всесвітній день поезії.   

2016 року Нобелівську премію у галузі літератури отримав американський поет, співак і композитор Боб Ділан «за створення нових поетичних експресій в американській пісенній традиції».

Учасникам нашого дуету «Простір музики» йдеться, власне кажучи, про створення нових поетичних експресій в українській пісенній традиції!

 

Василь ВОРОН,

 автор ідеї проекту

 

 

Сайт https://en-gb.facebook.com/pg/philukr/posts/

 

ЛІНА КОСТЕНКО

«ВЕСНА ПІДНІМЕ КЕЛИХИ ТЮЛЬПАНІВ»

Національна філармонія України

22.03.2019

 

Участь беруть:

РАЇСА НЕДАШКІВСЬКА

ЛЮДМИЛА МАРЦЕВИЧ (фортепіано)

ІГОР ЗАВАДСЬКИЙ (кнопковий акордеон)

ТЕТЯНА ШКОЛЬНА (вокал)

РУСЛАНА ЛОЦМАН (вокал)

СЕРГІЙ МОРОЗ (гітара, вокал)

ЛІЛІЯ КОБИЛЬНИК (гітара, вокал)

ОЛЬГА ХМІЛЬ (художнє слово)

 

АНСАМБЛЬ НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ «ДИВОГРАЙ»

Керівник - ВАДИМ ЧОРНОКОНДРАТЕНКО

Вартість квитків - 70-300 грн.

 

 

Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk

 

Візьми з собою мою пісню!

 

«Кіцмань, і взагалі Кіцманщина — це дуже цікавий регіон нашої невеличкої за розмірами області — Буковини. Однак, в культурному житті, в національному розвитку Буковини і взагалі західноукраїнських земель Кіцмань і Кіцманщина зіграли велику роль. А ось довколишні села, села, що оточували Кіцмань, теж внесли в нашу культуру і взагалі в світову культуру, світову цивілізацію свої золоті сторінки», — так мислив М. Г. Івасюк — український письменник, батько композитора В. Івасюка в розмові з журналісткою радіо «Свобода» Марією Вишневською.

І сьогодні кіцманчани також вносять свої здобутки в розвиток української та світової культури.

13 березня 2019 року у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбулося відкриття проекту «Три віхи творчої долі Володимира Івасюка» (Кіцманський, Чернівецький, Львівський періоди). Зав’язок проекту — Кіцманський період. До музею завітали вчителі та учні Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка, учні 9-го класу філософського-правового ліцею з класним керівником Д. І. Жирядою, заслужений діяч мистецтв України О. В. Савчук, заслужений журналіст України М. І. Токарюк, директор Чернівецької обласної бібліотеки для дітей А. М. Біла із своїм заступником І. М. Рудою, заслужені майстри народної творчості Діана Новак та Дарина Стасюк, директор Будинку музики «Ремікс» Аркадій Ільницький, численні шанувальники творчості В. Івасюка.

Присутні мали змогу почути голос М. Г. Івасюка, зворушливі спогади батька композитора про Кіцмань (фрагмент інтерв’ю Марії Вишневської з М. Г. Івасюком на радіо «Свобода»).

Творчість юного музиканта цікава в цей період тим, що він встановлювався, як самобутній композитор. Мова йшла про пісні, написані Володею тоді, коли родина жила у Кіцмані, у період його навчання у Кіцманській музичній школі. Це перші юнацькі, бентежні твори «Колискова» та «Батьківщино моя» (на слова Михайла Івасюка), авторські — «Мандрівний музика», «Моя пісня», «Колискова для Оксаночки», «А мне 16 лет», «Лісові дзвіночки», «Фантазія травневих ночей», «Ласкаво просимо», «Капелюх», «Відлітали журавлі» (на слова В. Миколайчука).

Свої таланти продемонстрували талановиті юні скрипалі Арсен і Марина Новак. Пролунала пісня-посвята композитору В. Івасюку «Де ти, маестро?» (музика М. Новицького, слова В. Місевича) у виконанні Станіслава Анісіна. Звучали пісні Володимира Івасюка «Мандрівний музика», «Колискова», «Лісові дзвіночки», «Колискова для Оксаночки», «Відлітали журавлі», «Капелюх» у виконанні Андрія Гурина, Карини Царик, Катерини Сандуляк, Ольги Ткач, Вікторії Мадяр, Романа Глібки. Натхненно та емоційно акомпанувала талановитим виконавцям Олена Іванівна Ладичко, старший викладач по класу фортепіано КМШ ім. В. Івасюка. Вперше пролунали звуки цифрового піаніно «Kawai», придбаного за кошти обласного бюджету для музею В. Івасюка до ювілею композитора.

З вітальним словом до присутніх звернулися директор музею Мирослав Ярославович Лазарук, заслужений діяч мистецтв України, голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Остап Васильович Савчук, директор Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка Ірина Василівна Мігірюк.

Композитор колись розмірковував: «Знайти себе в мистецтві — це складно і нелегко. Серед тисяч стежок упізнати ту, яка для твого голосу і твого серця. Та коли відшукаєш і упізнаєш, виростуть крила. І вже не сам летітимеш на них, а зможеш і інших підняти до зір».

Тож хочеться побажати і юним Кіцманським талановитим співакам і співачкам знайти себе у мистецтві, піднятися до зір завдяки своїй наполегливості, таланту, працьовитості і любити і прославляти свою Кіцманщину, як прославляє її і до сьогодні своїми піснями Володимир Івасюк.

 

Олена Логінова,

молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального

музею Володимира Івасюка

 

Виставка «Шкільні роки батька й сина Івасюків» у Львівському національному

літературно-меморіальному музеї Івана Франка

 

Багато славних імен дала світові буковинська земля. Серед них — батько та син Івасюки. Батько — Михайло Григорович Івасюк — видатний український письменник. З-під його пера вийшло багато цікавих книг: «Балада про вершника на білому коні», «Лицарі великої любові», «Вирок», «Пташка піднебесна», «Серце не камінь», «Елегії для сина» та інші. Найпопулярніша книга Михайла Івасюка – це повість «Монолог перед обличчям сина».

Володимир Івасюк був одним з перших засновників української естради. Його пісні облетіли весь світ. В. Івасюк підніс своїми піснями Україну на найвищий рівень. Люди всього світу співали «Червону руту» українською мовою.

На виставці у Домі Франка, яку підготовлено у співпраці з Чернівецьким обласним меморіальним музеєм Володимира Івасюка, присвяченій становленню та розвитку цих двох відомих особистостей, передусім шкільним рокам Михайла та його сина Володимира, представлено фото та документи, особисті речі, художні твори.

На відкритті виставки 7 березня виступили директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук, директор Дому Франка Богдан Тихоліз, заступник директора з наукової роботи Михайло Кобрин, лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, професор Олег Шаблій.

 

Виставка «Я піду в далекі гори» у медичному університеті

 

Відкриття виставки з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» відбулося 5 березня 2019 року в історико-медичному музеї Буковинського державного медичного університету з нагоди 70-ї річниці від дня народження Володимира Івасюка.

Ця виставка присвячена подорожі Володимира Івасюка центральним і західним Кавказом і відкриває ще одну сторінку із життя Володимира Івасюка. Як згадує Григорій Махров, похід готувався повний навчальний рік і був присвячений й 100-/річчю від дня народження В. І. Леніна і 25-річчю Чернівецького медичного інституту. Серед 12 учасників походу були студенти медичного інституту, в тому числі і Володимир Івасюк, а також працівники заводу «Легмаш» та школярі-старшокласники.

На поїздку Володя трохи заробив грошей, підпрацьовуючи на літніх канікулах художником, трохи допомогли батьки, а також виручила сестра Галя, яка віддала свою стипендію за два літніх місяці.

Про захоплення поїздкою Володимиром можна прочитати у листі до батьків, які поїхали на відпочинок у Бердянськ: «…збираюся на Кавказ з інститутською групою — Сочі — Сухумі — Батумі — Мрія — Рай — Блаженство — Море — Пісок — грузини — шашлики — вино… і все це за 20 днів».

На представлених фотографіях можна спостерігати так звані кадри з каламбурного фільму «Мільйон років до нашої ери або буковинці на Центральному Кавказі». Скориставшись кіно- і фотокамерою, які Володя мав із собою, Олександр Луценко зініціював фільм, в якому знімалися всі учасники групи, а також туристи із Ростова-на-Дону та пастухи-карачаєвці.

Загалом на Ельбрус піднімалося 119 альпіністів, поряд із чернівецькими учасниками брали участь у підйомі альпіністи ще 12 держав: Австрії, Аргентини, Болгарії, Італії, Іспанії, Польщі, НДР і ФРН (об’єднана команда), Румунії, Франції, Фінляндії і Швейцарії. Цікавими спогадами учасників були організоване свято. Всі знайомилися, обмінювалися адресами та сувенірами. Звичайно, не обходилось без пісні. Організовувались імпровізовані концерти, в яких Володимир Івасюк був активним учасником.

Під час відкриття виставки виступили ректор БДМУ доктор медичних наук, професор Тарас Миколайович Бойчук та проректор з науково-педагогічної роботи та виховання БДМУ Ніна Іванівна Зорій. Виставку представила головний зберігач фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Наталія Мартинівна Мороз.

 

 

Візьми з собою мою пісню, я в неї щастя наспівав

 

«Коли нам було, мабуть, найбільш тяжче, коли нам дуже бракувало українського духу, доля послала покоління шістдесятників, а невдовзі й Володю Івасюка. Якби між нами сьогодні був Тарас Григорович, то сказав би, що він, як митець, зробив велике українське діло. Він нам додав духу, він нам додав крил. Я думаю, що творчість, саме життя Володі дало змогу мільйонам українців пізнати, що вони — українці. Полюбити українську мову, полюбити українську пісню. Це велика національна робота. Багато-багато поколінь будуть вдячні Володі за те, що він підняв наш дух, став вірником у такий непростий час нашого становлення», — мовив третій президент України Віктор Ющенко у Чернівцях.

4 березня 2019 року Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка після тривалого ремонту гостинно відкрив двері усім численним шанувальникам творчості композитора в день його 70-літнього ювілею.

Цієї днини відбулося відкриття персональної виставки картин «І розквітне весна, коли пісня бринітиме далі…» з циклу «Обрані часом» Володимира Слєпченка, народного художника України, академіка Української академії наук, володаря міжнародної премії Боттічеллі за визначний вклад в розвиток світового мистецтва, який був присутній особисто. На виставці представлено 18 портретів із вищезгаданого циклу, де можна побачити образи відомих у світі особистостей: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса, Олени Теліги, Володимира Івасюка, Івана Миколайчука, Шолом-Алейхема, Сергія Параджанова, Миколи Лисенка, Ліни Костенко, Святослава Вакарчука, Мирослава Скорика, В’ячеслава Чорновола, Соломії Крушельницької, Василя Стуса, Руслани Лижичко.

До оновленого, сучасного музею завітала родина композитора — сестри Галина Михайлівна, Оксана Михайлівна зі своїми сім’ями, в. о. голови Чернівецької ОДА, кандидат політичних наук Михайло Павлюк; третій президент України Віктор Ющенко та пані Катерина Ющенко, духовенство УГКЦ на чолі з Єпископом Чернівецьким, преосвященним владикою Йосафатом Мощичем, перший директор музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, одногрупниця В. Івасюка по медінституту Марія Соколовська-Марчук, начальник управління культури ОДА Віра Китайгородська, головний спеціаліст відділу музичного мистецтва Міністерства культури України Марина Скриник, письменниця Софія Майданська, журналісти, художники, письменники, численні шанувальники творчості В. Івасюка.

Приємним та несподіваним були моменти вдячності. Михайло Вікторович Павлюк вручив ювілейну відзнаку «100-річчя Буковинського народного віче» пані Катерині Ющенко, скульптору Івану Салевичу, Парасковії Нечаєвій; також вручив іменні годинники та весняно-радісні троянди співробітницям музею Володимира Івасюка. Подяками Міністерства культури за багаторічну сумлінну працю були нагороджені відомі люди краю — Йосип Созанський, Лариса Бережан, Юрій Марчак, отець Валерій Сиротюк та директор і співробітники Меморіального музею Володимира Івасюка.

Звучав віночок відомих мелодій В. Івасюка у виконанні скрипаля Мар’яна Зубжицького — артиста оркестру Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської. Лірично і по-сучасному прозвучала пісня Володимира Івасюка на слова Дмитра Павличка «Над морем» у виконанні учня школи-майстерні Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» Дмитра Банаря. Студенти Буковинського державного медичного університету щиро та натхненно співали вічно квітучу «Червону руту».

 

 

Львівщина – сайт http://maydan.drohobych.net/?p=65865

 

«Ше.Пісня – 2019»: чергова заслужена «бронза» барда-дрогобичанки Марії Гев

 

Десятого березня в рамках Фестивалю «Ше. Fest” до 205-х уродин Тараса Шевченка у Києві, в колонній залі столичної міської державної адміністрації відбувся Гала-концерт переможців Всеукраїнського конкурсу пісень на слова Тараса Шевченка «Ше.Пісня – 2019».

Не може не тішити те, що в престижному конкурсі взяла участь наша краянка, добре вже знана й нашим читачам музикознавця, викладачка Дрогобицького коледжу імені Барвінського, авторка та виконавиця Марія Гев (єдина представниця Львівщині на конкурсі).

Зі своєю піснею “Думка” в супроводі гітари на слова Т. Шевченка талановита мисткиня посіла ІІІ місце в номінації «Барди (співана поезія)». Це вже далеко не перший конкурс, в якому бере участь Марія, але, яка сама зізнається, останнім часом треті місця немов би «переслідують» співачку. Хоча насправді її виконання в стилі стилі кобзарської думи, ліричної балади вартує більш високої оцінки. Й сподіваємося: небавом писатимемо про Ґран-прі Марічки Гев.

Були також представлені на конкурсі гурти та вокальні колективи.

Як розповів один з організаторів конкурсу Ігор Двигало, «конкурс проводиться четвертий рік, розширюється його географія, створюються нові пісні на слова Тараса Шевченка. Ми вже маємо постійних  шанувальників і учасників. Наприклад, гурт «Сонце», який у 2018отримав третє місце у номінації «Гурти», цього року спеціально записав нову композицію для конкурсу — і знову став переможцем. Втретє вийшов у фінал бард Богдан Тарасюк з Хмільника. Учасники звертаються до різних творів Кобзаря і наново переосмислюють їх у своїй музиці, беручи в роботу навіть тексти вже відомих пісень на слова Шевченка. До прикладу, гурт “Містерія” минулого року створив свою версію пісні «Думи мої». Є і улюблені твори учасників: найбільше пісень написано на вірш «Думка». Творчість Шевченка надзвичайно музична, писати пісні на його слова легко і цікаво. Ці композиції звучать дуже сучасно і злободенно: навіть не скажеш, що написаним рядкам більше ста років».

У складі журі цьогорічного Щевченкового пісенного конкурсу – бандурист, поет, бард і рок-музикант Едуард Драч, фронтмен та засновник гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, засновниця фестивалю «Ше.Fest» і конкурсу «Ше.Пісня» Юлія Капшученко-Шумейко, дириґентка та засновниця камерного хору «Хрещатик» Лариса Бухонська, координатор конкурсу Ігор Двигало.

Конкурс відбувся за підтримки Київської міської ради.

Організатори намагалися втілити творчість Кобзаря в нових музичних стилях і модерному виконанні. Ще одним подарунків для фіналістів став  запис компакт-диску із авторських творів переможців та їх ротація на радіостанціях.

Ми ж щиро вітаємо нашу краянку та друга редакції Марію Гев і зичимо радости творчости, нових пісень й чергових вагомих перемог.

 

 

Тарас ШЕВЧЕНКО

 

Думка

 

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,—

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає, де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли милого втопило —

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серці зомлію.

Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче — то й я плачу,

Коли ні — співаю;

Коли ж згинув чорнобривий, —

То й я погибаю.

Тогді неси мою душу

 Туди, де мій милий;

Червоною калиною

 Постав на могилі.

Буде легше в чужім полі

 Сироті лежати —

Буде над ним його мила

 Квіткою стояти.

І квіткою й калиною

 Цвісти над ним буду,

Щоб не пекло чуже сонце,

Не топтали люде.

Я ввечері посумую,

А вранці поплачу.

Зійде сонце — утру сльози,—

Ніхто й не побачить.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,—

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море…

 

[1838, С.-Петербург]

 

 

Харків – сайт http://soczahist.kharkov.ua/2019/03/3409/

 

Душу зцілюють пісні.

 

1 березня  у  терцентрі Слобідського району  у відділенні денного перебування  відбувся концерт барда Тетяни Миколаївни Шеховцової-Мисько. Тетяна  виконала під гітару як авторські пісні, так і пісні відомих співаків.

Т. М. Шеховцова-Мисько талановитий музикант, тонко відчуває музику і надає велике значення змісту пісень. Музика і слова проникали в серця вдячних слухачів, наповнюючи їх любов’ю, спокоєм і умиротворенням. У своїх піснях вона приділяє увагу таким моральним поняттям, як любов і співчуття до ближнього, гординя та доброта.

Після  концерту  підопічні  висловили  побажання  нових зустрічей.

 

 

Сайт https://svitua.org/kolonka-podii/item/8546-iz-fondiv-tsdazu-vziav-by-ia-banduru.html

 

Із фондів #ЦДАЗУ: «Взяв би я бандуру…»

07 березня 2019

Надія Лихолоб

 

Хай зазвучить струна жива,

Розкаже про своїх героїв,

Хай в серце западуть слова:

Кобзар - це не жебрак, а воїн.

(Я.Чорногуз, «Маніфест кобзарства»)

 

Державна символіка, українська мова, вишиванка, бандура, калина очолюють перелік символів, з якими сучасні українці асоціюють Україну. Але найхарактернішим духовним символом української культури, що завжди славилася своїм культурним багатством, є бандура – символ вільної української душі, струни якої об’єднують не одне покоління українців.

Українські бандуристи були при царському дворі, у палацах вельмож, офіційно входили до складу Війська Запорізького, а сліпі кобзарі, бандуристи і лірники, мандруючи містами й селами України, співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги хоробрих козаків, закликали до боротьби проти гнобителів і часто самі гинули в цій боротьбі. Незрячі очі співців не бачили сонячного світла, але осявали дорогу до незалежності рідному народові. І напевно саме з щирої поваги і любові до кобзарів Тарас Шевченко назвав свою поетичну збірку «Кобзарем».

Бандура і кобзарське мистецтво стали своєрідним знаряддям боротьби з тоталітарною системою, з несправедливістю та русифікацію на різних етапах відстоювання незалежності українським народом, у тому числі і за межами України.

Попри репресії, арешти, розстріли, голод, війни, концтабори та вимушену еміграцію, традиції бандурного мистецтва були збережені та стали популярними у багатьох країнах світу.

Внесок української діаспори у збереження бандурних традицій та українське мистецтво загалом, був настільки потужним, що сьогодні капели бандуристів існують та активно концертують у США, Канаді, Аргентині, Європі та Австралії, традиції кобзарства мають своїх поціновувачів у країнах Японії, Китаю, державах арабського світу та ін.

Українські діаспорні громадські діячі вбачали і дотепер вбачають у бандурі прекрасний засіб для виховання у молоді гордості за своє українське коріння. Сьогодні бандура символізує не просто унікальний український музичний інструмент – це також і ключ до єднання українців у всьому світі, і міст, який сполучає цілі мистецькі покоління.

Саме така ідея і була закладена у створення онлайн виставки «Взяв би я бандуру…», підготовленої за документами, що зберігаються у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ).

На виставці представлені документи, що висвітлюють розвиток українського бандурництва у міжвоєнний і повоєнний періоди на еміграції, творчий шлях славної Української капели бандуристів імені Т.Шевченка (Північна Америка), діяльність якої протягом багатьох років носила своєрідний об’єднавчий характер для українських громад на еміграції, достойно представляючи українську національну культуру. Члени капели стали ініціаторами формування численних музичних осередків діаспори (переважно на теренах Канади і США у 50-60-ті роки ХХ ст.). Капела і дотепер відіграє не лише власну самодостатню роль як амбасадор української культури в світі, а й стимулює активний процес подальшого розвитку бандурного мистецтва.

Документи виставки висвітлюють також і окремі етапи діяльності Капели бандуристів ОДУМу ім. Гната Хоткевича (Канада), Капели бандуристок осередку СУМу ім. Пилипа Орлика в Детройті (США), організацію та діяльність літніх кобзарських таборів для молоді та юнацтва в США та Канаді, де формувалося нове покоління бандуристів у діаспорі, видання літератури та музичних записів; створення і діяльність «Школи кобзарського мистецтва» (Нью-Йорк), що мала великий вплив на розвиток бандурного мистецтва на американському континенті та в Австралії тощо. Цікавими для поціновувачів бандурного мистецтва стануть і пресові органи Школи кобзарського мистецтва – «Кобзарський листок» та журнал «Бандура».

На скрижалях бандурного мистецтва української діаспори свої імена записали такі відомі диригенти, бандуристи і співаки, як В.Ємець, династія Китастих (Івана, Григорія, Петра, Юліана), Й.Панасенко, В.Мота, В.Луців, М.Досінчук-Чорний, священик, бандурист і художник о.Сергій Кіндзерявий-Пастухів та їх послідовники, про творчий шлях та неоціненний внесок у збереження та популяризацію бандурництва яких свідчать експоновані на виставці документи. Опинившись на чужині вони не зрадили українському народові, зберегли українську культуру, унікальний та знищений в Україні довоєнний репертуар, котрий містить релігійні твори, церковні колядки, республіканські, стрілецькі та повстанські пісні (про які в радянській Україні навіть згадувати не можна було), традиції музикування та виконання і, найголовніше, довоєнний інструмент – бандуру харківського типу. Своїм мистецтвом вони підтримували дух і гідність земляків у роки війни та на еміграції, і присвятили своє життя бандурі, яку раз узявши в руки, вже ніколи не випускали.

Про неабияку популярність бандурництва свідчать і численні творчі роботи українських художників та скульпторів, потужним поштовхом до творчості яких були кобза і бандура, народні та козацькі думи, історичні пісні, шевченківська тематика тощо.

У розділі виставки «Кобза та бандура в образотворчому мистецтві» представлені окремі роботи Т. Шевченка, П. Андрусіва, Р. Багаутдінова, М. Дмитренка, Ю. Кульчицького, П. Капшученка, В. Лопати, Г. Мазепи, К. Шонк-Русича, а також роботи відомих українських художників-карикатуристів, зокрема: поштівка О. Слупчинського «Козаки-задротянці пишуть листа до Рузвельтової» (1946 р.) та ілюстрації Е. Козака до журналу «Лис Микита» (1968–1969 рр.), де присутня бандурна тематика.

З документами онлайн виставки «Взяв би я бандуру..» можна ознайомитися на офіційному веб-сайті ЦДАЗУ http://tsdazu.gov.ua/ ) у рубриці «Виставки он лайн (http://tsdazu.gov.ua/index.php/ua/online/47-all/1492-260219.html ).

 

Надія Лихолоб

Головний архівіст ЦДАЗУ

 

 

Івано-Франківськ – сайт http://report.if.ua/lyudy/8-bereznya-u-va%D2%91abundo-spivatyme-taras-zhytynskyj/

8 березня у “Ваґабундо” співатиме Тарас Житинський

 

У п’ятницю, 8 березня, о 19.00 у мистецькому просторі “Ваґабундо” концерт дасть Тарас Житинський. Вхід вільний.

 

“П’ятниця, що нестримно насувається, буде, всупереч собі, восьмим днем календаря – весняного. Тарас Житинський, всупереч ворогам, акустичним концертом повертатиме нам українські пісні, колись вкрадені, не віддані, не повернуті”, – йдеться в запрошенні.

Нагадаємо, Тарас Житинський  – відомий музикант. Раніше він позиціонував себе як рок-музикант. Але потім взяв до рук кобзу, запустив чуба й почав співати фольклор. Каже, це сиділо в нього постійно – від пращурів, від батьків.

У 2017 році Житинський видав унікальний альбом – «Історія України в піснях XVII-XX століття». Над ним працював десь 12 років на різних студіях України. Туди увійшло 59 військових козацьких пісень.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

Украдені пісні повертає Україні бард Тарас Житинський

https://galychyna.if.ua/analytic/ukradeni-pisni-povertaye-ukrayini-bard-taras-zhitinskiy/

19.03.2019

 

У мистецькому просторі «Ваґабундо» щоразу людно. А недавно переповнений перехід зібрав і наш краянин Тарас Житинський – виконавець і автор пісень. До речі, він – батько Ірини Житинської – оперної співачки (меццо-сопрано), солістки Вроцлавської опери. Спільно вони видали міксовий альбом під назвою «Дует», де є українські народні пісні та авторські композиції.

Дуже цікавим і пам’ятним для багатьох видався той вечір, оскільки Т. Житинський запросив усіх на проект «Вкрадені пісні». Виконавець повертав украдені нашими східними сусідами пісні і воскрешав їх, не лише співаючи під гітару, а й розповідаючи історії про те, як Московщина крала наш культурний спадок. І щоразу додавав після розповіді: «Для вас – оригінал».

Розпочав він із пісні Нестора Махна «Любо, братці, любо». Та спершу була така передісторія: «Колись у Лондоні на Бі-Бі-Сі я співав пісню про Залізняка. Уже після передачі генеральний продюсер того радіо українець Олександр Гриб розповів мені, що після закінчення Львівського університету він поїхав у 1997 році в етнографічну експедицію на південь України і там записав деякі пісні. Він мені їх передав, це були ще касетні записи, по 45 хвилин з обох боків. І там я знайшов пісню цю та розповідь діда, котрий казав, що він воював у війську Нестора Махна і що вони співали цю пісню, і сам Махно дуже її любив, а потім сам проспівав її. У російській енциклопедії ми можемо прочитати, що то пісня «донскіх казаков». От так вони вже давно переписують нашу історію, крадуть її. Як і пісню, відому в Україні на Вінничині ще на початку 1900-х років, «Ой мороз, мороз», яку маскалі просто вкрали в українців і придумали для неї авторів – у 1950-тих, а потім буцімто вона стала російською народною. А насправді її текст є у збірці українських народних пісень «Бувайте здорові, соснові пороги», – розказує пан Тарас.

На вечорі звучали також сучасні авторські пісні, народжені у численних поїздках у зону операції об’єднаних сил, де Т. Житинський підтримує наших воїнів.

«Це були солдатські пісні XIX століття, тепер маємо солдатські пісні 2014 року. На жаль, уже є у нас такі пісні. Я бачив найважчі роки – 2014-й, як наші воїни стояли, погано обмундировані. Тепер уже все змінилося. І мотивація тепер в українського воїна на дуже високому рівні», – каже Тарас перед виконанням кількох пісень, народжених на українсько-російській війні. Слова і рвані, як постріли, такти, проймають до мурах – «Була їм не дуже рада ота Недовітчизна, Ішла на південь бригада – наша залізна…».

Протягом вечора Т. Житинський не раз дивував. Його було цікаво слухати: «Я називаю цю пісню такою, яку я писав тридцять років і п'ятнадцять хвилин, - розпочинає неквапом розповідь Тарас про один зі своїх творів. - У вісімдесятих я почав її писати, написав перший куплет і приспів. І далі щось не пішло, скільки я не намагався. А потім я прочитав збірку Ліни Костенко – і згадав відразу про цю незавершену пісню. І тоді за 15 хвилин дописав решту куплетів, я у тій збірці знайшов слова, котрі не міг відшукати тридцять років… Тому і назвав цю пісню «Лист до Ліни Костенко». Ну, правда, вона не знає, що я написав їй листа…».

«Поручик Голіцин» – одна з найвідоміших так званих «білогвардійських пісень» у жанрі міського романсу. На початку 1980-х вона отримала популярність в СРСР і серед тодішніх радянських емігрантів, її виконував популярний співак, улюбленець багатьох жінок Олександр Малінін. Серед росіян прийнято вважати, що першим датованим виконанням цієї пісні є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977 року, а її текст підготував Владислав Коцишевський. Але вона є банальним плагіатом на українську пісню «Друже Ковалю», котра народилася задовго до тиражованого по ТБ виконання шлягера про якогось Голіцина. Василь Лютий, сучасний виконавець пісні, розповідає, що автором музики і слів до пісні «Друже Ковалю» є український повстанець Микола Матола. А композиція була написана в 1949 році. Тобто, по суті, росіяни приписали собі «бандерівську» пісню.

Слід додати, що композиції «Поручик Голіцин» немає в жодному зі збірників автентичних білогвардійських пісень, емігранти старшого покоління в 1970-1980-х про неї також нічого не чули.

Заспівав Тарас і пісні січових стрільців, у лавах яких воював його дід. Він згадав і Василя Вишиваного, котрий готувався стати на чолі української автономії в Австро-Угорщині. «Спадок січових стрільців, де були переважно молоді люди, невеликий, десь 120-150 пісень – це небагато. Але які пісні тих людей, котрі горіли Україною!», - ділиться своїми знаннями співак.

1992 року на Слов’янському базарі у Вітебську (Білорусь) композитор Олександр Тищенко подарував Житинському пісню на слова Шевченка «Бандуристе, орле сизий». Це лист Кобзаря до Маркевича, коли той їхав до України, а Тарас залишався на Московщині.

У фіналі вечора всі разом заспівали народну «Пісню про Довбуша». Вона прозвучала на повні груди. На щастя, її не вкрали й повертати не треба.

 

Леся Зьола, Редактор відділу газети “Галичина”

 

Додаю згаданий Тарасом вірш, опублікований у бюлетені №16 (130) за 2009 рік. Упорядник

 

Тарас Житинський, Лондон

 

Лист до Ліни Костенко

 

Довго не спав я цілу ніч, що була як сон

Довго летів на лихім коні, на білий вогонь,

Чи то гнав хтось мене в таку далечінь,

чи від себе тікав, від себе не втічеш,

ТАМ хтось покликав мене.

 

Приспів

За морями горами,

За полями долами,

За хмарами Воронами,

Там хтось покликав мене.

 

Півню в замку мову відняло – як відрізало шлях,

Чайкою летіла та зіркою впала, кришталева зоря,

Там за чумацьким шляхом,

Там за Великим лугом,

Там де синьо-жовта ріка.

 

Приспів

За морями горами,

За полями долами,

За хмарами-воронами,

Там де синьо-жовта ріка.

 

По довгій дорозі тут віку дожити, де Княжа гора,

Там на руїнах Княжого міста, де на козацьких шаблях,

Ти побачиш сили Зла,

Ти побачиш сили ДОБРА

Там де синьо-жовта земля.

 

Приспів

За морями горами,

За полями долами,

За хмарами-воронами,

Там де СИНЬО-ЖОВТА ЗЕМЛЯ..

 

 

Ніщо й ніхто не зміг примусити Корнієвського відректися від ремесла і гри на бандурі

https://www.gorod.cn.ua/news/lyudjam-o-lyudjah/101082-nisho-i-nihto-ne-zmig-primusiti-kornievskogo-vidrektisja-vid-remesla-i-gri-na-banduri.html

20 Марта 2019

 

- Росте ще в мене в дворі клен, із якого може вийти десяток суцільних бандур, і такого дерева не знайти ні в Корюківці, ні навкруги в лісі. Але я ні за які гроші не зрубаю. Не хочу нівечити природу і свою радість. Нехай росте: влітку увесь мій двір у холодочку, верхів’я навіть дощ не пробиває, а в листі, вгорі, пташки співають, - з листів і спогадів унікального майстра музичних інструментів, кобзаря-віртуоза з Корюківки Олександра Корнієвського.

21 березня - рівно 130 років від дня народження неперевершеного творця! Земляки-корюківці вшановують цю дату. І ви вшануйте!
- Усе моє життя із семи років у праці. Не було ні празників, ні вихідних, а вже час би й відпочити, як ведеться, - прагнув Олександр Корнієвський.

Він прожив, без року та кількох місяців, сто літ. Виготовив 180 бандур, і кожна з них - неповторна. Та ще в його майстернях народжувалися скрипки і ліри, арфи і цимбали, мандоліни й балалайки, віолончелі і ще такі, що й назву не придумали! На початку 1967 року, напередодні свого 78-річчя, Корнієвський горів бажанням зробити такий інструмент, «який поєднуватиме в собі дві бандури і струнний акордеон». Він матиме 12 тональностей, щоб можна було використати для супроводу бандурної гри. Майстра відмовляли, але він не відступав і таки зробив музичний феномен до свого дня народження й умовно назвав бандурою-арфою. Бандуриною його нарік один із київських журналістів. Одержимість не полишала майстра. Нова модель бандурини перевершила попередню. Вона відрізнялася потужністю звучання, була вкрита емальованою фарбою кольору слонової кістки, мала штучні перестроювачі, демпферні педалі та бічні ручки для перенесення. Загадковості надавала червона запона.

Цю бандурину придбало музично-хорове товариство України в Києві, але технікою гри на ній не оволодів ніхто, вказівки майстра не були прочитані належно. Музичний диво-інструмент залишився без руху.

На бандурах Корнієвського грали кобзарі Терентій Пархоменко і Семен Власко, учні музичної школи Миколи Лисенка, артисти Першої української капели бандуристів, виконавець «Маршу запорозького» Євген Адамцевич, керівник кобзарської капели Українського радіо Андрій Бобир, кобзар із Тарасової гори в Каневі Олексій Чуприна. Слухач кобзарських курсів у Музично-хоровому товаристві Віктор Лісовіл на бандурі Корнієвського під №154 з позначкою 1 наосліп заграв «Наливайте, браття...» І пісня полинула у світи. Останній його учень - кобзар-лірник Василь Нечепа. Він навчався в майстра-віртуоза, коли старому й мудрому кобзареві було вже 90 літ!

Творити бандури - неабияка праця! Бувало, на одну йшли роки! Під №154 в Олександра Корнієвського виявилося чомусь аж дві бандури. Друга - ювілейна, на замовлення Максима Рильського. Та, на жаль, не потрапила до його рук через невблаганну недугу, а за нею - смерть.

І кобзарям, і знаним людям світу робив бандури талановитий український майстер - Страдіварі з Корюківки. Його неперевершеними інструментами цікавилися Михайло Коцюбинський, Фідель Кастро. Бандури везли по світу!

Він трудився до останку, не за гроші - для збагачення рідної культури, переніс довгі роки сибірського заслання, та ніщо й ніхто не зміг примусити Корнієвського відректися від ремесла і гри на бандурі.

- Пам'ятаю: 15 серпня 1937 року я повернувся додому з відбірними, фугованими дощечками й мотками струн. Ліг спати на горищі, де обладнав собі літню кімнату. Не спалось... Визираю у віконце, бачу: до хати підходять чотири чоловіки у формі НКВС. Я міг би втекти, але подумав: це безрозсудно... забрали всі листи. Вилучили фотографії, бронзову медаль, якою відзначена моя бандура. Мене лише в сорочці повели «на хвилинку» до слідчого... У листопаді 1937 року відправили до Сибіру на десять років - «за виготовлення крамольного національного інструмента».

На засланні я змайстрував собі бандуру, щоб грати щодня людям. Одного разу туди прибула нова партія ув’язнених, і між ними естонець Адамсон Август Карпович. Спершу він почув мою музику. Потім приніс у торбі свої гуслі. Послухавши висоту тональності бандури, він настроївся під її тон - і це чудово вийшло... У нього все так гарно бриніло, а наче не було ніякого перебору пальцями. Та я, нарешті, запримітив, що пальці лівої руки швидко торкалися струн, мовби він грав на бандурі лежачи...

Корнієвський повернувся в Корюківку через чверть століття 72-річним пенсіонером. Його рідних спалили карателі у 1943 році, коли загинуло майже сім тисяч мирного населення. І тільки нещодавно про Корюківську трагедію заговорив світ! В живих лишився син Корнієвського - Олександр, який на той час був у засланні.

Майстер Корнієвський знав кобзарів не тільки Чернігівщини, а й України, переживав за їхню долю. Жалкував, що бідність не дозволила багатьом піднятися до вершин мистецтва. Хто чув про кобзаря Кирила Ємця з Мени? Він осліп під час військової служби в Польщі. Купив бандуру в молодого Корнієвського у 1912 році за 8 карбованців. Майстер навчав його грати. В Ємця був голос, як у Шаляпіна. Та інші кобзарі сказали, що він забирає у них хліб. Бідний хлопець повернув Корнієвському бандуру і попросив назад 8 карбованців...

Доля звела великого майстра і кобзаря з відомими особистостями. Його шанував Мусін-Пушкін, Саксаганський і Кропивницький, визнав Довженко. Саме завдяки його клопотанням солдат Корнієвський під час служби у Глухові на Сумщині виконував концертні програми зі своєю бандурою, сходилося багато люду. З ним після того віталися всі - і старі, і малі. Його концерти тоді лунали два роки в парку. Тут він утвердився як бандурист-віртуоз і почав перекладати оркестрові п’єси для соло на бандурі.

Через багато років його прихильники напишуть: «Його гра - це експромт, імпровізація. Стихійна раптовість у трактуванні викликала бурю почуттів. Він міг захопити, зачарувати, приголомшити. Слухати його хотілося без кінця».

На одному зі своїх ювілеїв Олександр Корнієвський виконав сто творів. Що ще можна додати?!

Останній його учень Василь Нечепа якось мовив:

- Мене не раз запитували в обкомі: «Чого ти туди (в Корюківку) їздиш? Хіба не знаєш, що Корнієвський був репресований? Я вдавав із себе наївного мандрівника... Радий і щасливий, що не тільки навчився від Олександра Корнієвського способу гри і співу Пархоменка, а й несу у світи його музику і слово!


Лариса Галета, «Деснянка» №12 (747) від 21 березня 2019