Бюлетень №11 (497) 2018 рік
Новини одним рядком:
10 березня – фестиваль «Мандрівний віршень» за участі барда Олексія Бика, Чернігів, музей-заповідник М. Коцюбинського
13 березня – концерт до дня (14 березня) українського добровольця за участі Л.Бережан, Л.Равлюка, О.Мадея у Чернівцях
16 березня – вистава Володимира Смотрителя «Не промовчи Шевченка у собі…», монотеатр “Кут” у Хмельницькому
17 березня – концерт Олега Швидкого (Запоріжжя) у Кропивницькому
17 березня – концерт Сергія Кононенка та Руслана Давидовича про «Пісні, народжені в АТО», Умань, Будинок культури
17 березня – благодійний концерт на підтримку барда Олега Попенка у Дніпрі
19 березня – «Пригоди Піноккіо. Історія дерев’яної ляльки». Презентація дитячої програми у Харківському ЛітМузеї
21 березня – читання на драбині в День поезії у Харківському ЛітМузеї
21 березня – 50 років з дня народження Михайла Паламаренка, виконавця, одного із засновників сумського КАП “Булат”
22 березня – день народження Ольги Богомолець, автора пісень, громадської діячки
24 березня – концерт гурту «Тінь Сонця» (лідер Сергій Василюк), Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41, ATLAS
25 березня – 55 років сумському клубу туристів-альпіністів "Абалаковець", організатору фестивалю АП учнівської молоді
25 березня – день народження Анастасії Бринцевої, автора пісень із Луганщини
26 березня – презентація культурно-освітнього проекту Ольги Бондар «Крайні» у Харківському ЛітМузеї
Ольга Богомолець
Я тим щаслива
Я тим щаслива, що ти є,
І що твоє волосся - сиве,
Для мене рідне і красиве,
Мені забути не дає:
Що в світі інша зірка сяє,
І ти - її неба син,
Вона тебе благословляє,
Її не спине часу плин.
Плине час, плине вік,
Плине світ і чоловік
Крізь віки, крізь світи,
Крізь часи до красoти.
Мені твоїх не треба слів,
Людська - чужа для мене мова,
Лиш між очима є розмова:
Вони почують серця спів.
І я щаслива, що ти є,
І все чого мені потрібно -
Побачити волосся срібне,
Відчути дихання твоє.
А в світі інша зірка сяє,
І ти - її неба син,
Вона тебе благословляє,
Її не спинить часу плин.
Плине час, плине вік,
Плине світ і чоловік
Крізь віки, крізь світи,
Крізь часи до красоти.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Харків – Літературний музей
«Піноккіо»: книга про те, як стати людиною
Любі друзі,
запрошуємо 19 березня о 18.00 на презентацію нової дитячої програми.
Історія дерев’яної ляльки подає багато питань, вирішення яких допомагає нам зрозуміти себе. Чому Майстер Вишня міг зробити з поліна лише ніжку для столу, а Майстер Джепетто зробив хлопчика? В чому полягає свобода? Піноккіо весь час її прагне, але знову й знову потрапляє в тенета. Що полягає за образом Цвіркуна, який наставляє Піноккіо, але якого той не чує і навіть намагається вбити?
Книга розповідає нам від чого треба відмовитися, а що надбати, аби стати людиною.
Вхід вільний.
Адреса ЛітМузею: вул. Багалія, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Кропивницький – Віктор Холявко
Кропивницький. Концерт авторської пісні 17_03. Гість з Запоріжжя
Клуб авторської пісні та поезії "Байгород" запрошує на зустріч з автором-виконавцем Олегом Швидким (м.Запоріжжя).
"Моя Окраина" - програма, зібрана з авторських пісень різних років та різних напрямків - міський романс, боса-нова,
блюз, рок`н`ролл, джаз, бард-рок. Діапазон тем дуже широкий.
Ліричність та експресія органічно переплетені в композиціях автора, зміна образів і настроїв підтримує інтерес слухача
протягом всієї програми, а музичність і відвертість виконання, знайдуть відгук у кожному серці.
Чекаємо на вас 17 березня о 15.30 за адресою вул. Преображенська, 4 (пл. Богдана Хмельницького), другий поверх, конференцзал.
Телефон для довідок – 097 060 97 84
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
В магазине
Я ненавижу магазин,
а продуктовый особливо,
стою я в нём, как хунвейбин,
мальчишка вроде бы сопливый.
Как будто я пришёл в музей,
куда открыта всем дорога,
теперь торчу, как ротозей,
хоть можно кое-что потрогать.
Глазами взял бы то, и то,
и третье, может быть, в придачу,
играю словно бы в лото
и не надеюсь на удачу.
Сжимая жалкую деньгу,
дрожу от злости, как осина,
глазеть я больше не могу,
спешу уйти из магазина.
Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/yakshcho-pysmennyk-na-viyni-ne-viddav-zhodnogo-nakazu-to-ne-maye-prava-govoryty-pro-vidyednannya-terytoriy-oleg-korotash
Якщо письменник на війні не віддав жодного наказу, то не має права говорити
про від’єднання територій, - Олег Короташ
18 березня 2018
Олег Короташ - письменник, поет, член Краківського братства поетів та Національної спілки письменників України. Чи має право письменник втручатися у геополітику держави? І яка роль слова на війні?
Говоримо про це у студії Громадського радіо.
Наталя Соколенко: Чотири роки тому ви пішли на війну. Розкажіть про те як ви там опинилися.
Олег Короташ: Це була моя громадянська позиція і нічого видатного у тому для себе я не бачу. Коли людина приходить до книгарні, то купує вірш, а не біографію автора. Другу світову війну виграла коаліція країн, Німеччина ж програла. Україна – одна з країн-переможниць. Україна продукує таврії, славути, Росія – газелі, Німеччина – мерседеси, гелендвагени. Тому участь у війні не є ознакою якості продукту. З людьми і з покупцем варто бути чесним.
Сергій Стуканов: Яка роль поета, письменника у контексті війни? Чи повинен він братися до пера, як до зброї? Бути учасником війни за допомогою текстів?
Олег Короташ: Для себе я вважаю участь у війні зайвим досвідом. Волів би цього не знати. Свідомості важко було прийняти необхідність, що без війни України не буде, і гуманітарну складову. Треба говорити не лише про оборонну війну, а й змінювати генеральну військову доктрину. Деяким письменникам, які не бралися за зброю, краще взагалі не говорити про державу і про від’єднання територій. Маю на увазі Андруховича, Винничука, Шкляра, Бойченка, Прохаська. До війни і у ході війни ці мої колеги встигли наговорити такого, за що мені соромно. Соромно, як людині, що належить до письменницького цеху. Колись професор з логіки сказав мені таке: думку треба формулювати так, аби сказане вами не можна було перекрутити. Тому, коли автори, як прямі носії лексики, спочатку щось ляпнуть, а потім пояснюють що не те мали на увазі, то або ти поганий письменник, або маніпулюєш. Уявіть: сидять Юрій Ігорович Андрухович, Василь Шкляр та Сашко Бойченко за круглим столом. Перед ними лежить піца у вигляді держави. Відрізають звідти по шматку: людей, долі, дітей, сім’ї, коханих. Для них це абстракція. Не знаю чим керуються люди, коли про тисячі людських доль говорять категоріями «треба віддати».
Сергій Стуканов: Донбас, на ваш погляд, це Україна? Які ознаки роблять регіон українським?
Олег Короташ: Насамперед ми маємо справу з війною культур. І маємо справу не з гібридною війною, а з гібридними способами ведення війни. Письменники, які говорять про те український Донбас чи неукраїнський – підігрують раднику Путіна Суркову, який за сумісництвом є письменником. В одному із своїх останніх творів він описав нелінійну війну, війну всіх проти всіх. Наш аналітик Георгій Почепцов каже, що проблема не у лінійних та нелінійних війнах, а в дифузних війнах. Коли на перший погляд держава просто не бачить загроз, бо ці загрози існують у площинах недотичних до війни. Тому українські письменники, які ведуть мову про українськість Донбасу є дифузними авторами, які відверто працюють на дифузну війну. Сепаратизм – політична площина. А вони, будучи діячами культури, підкладають ідеологію під існування відокремленого регіону. Тобто політику яка часом змінюється вони сцементовують до історії та культури народу. Якщо письменник на війні не віддав жодного наказу, не сумував за побратимами, то він не має права говорити про від’єднання територій. Цивілізований світ допомагає Україні у війні проти ядерної держави, а українські автори закордоном розповідають, що території потрібно віддати. Якщо не боїшся залежності від видавництв, поїздок, окремих фестивалів, не інтегрований у письменнику корупцію, тоді можна говорити про люстрацію. Але для цього треба розуміти своє місце у процесі.
Сайт https://www.youtube.com/watch?v=aGVoRw1qZd0
Концерт "Добровольці Божої чоти" (13.03.2018)
Олександр Мадей
13 березня 2018 року в малій залі Центрального Палацу культури Чернівців відбувся концерт "Добровольці Божої чоти", присвячений Дню українського добровольця. Захід розпочався з пісні Олекси Бика "Добровольці", що стала лейтмотивом до однойменного фільму "Добровольці Божої чоти".
Прозвучали твори у виконанні учасників аматорських творчі колективів та постійних учасників мистецької світлиці "Місце зустрічі" ЦПК. Прозвучали виступи у виконанні народного ансамблю народної музики "Буковина" під керівництвом Євгена Тарнавського, народного вокального ансамблю "Марічка” (керівник - Любомир Равлюк), солістів народної оперної студії Валентина Менькова та Олександра Гребоножка (керівник - Інга Міцан), родинного тріо сім'ї Олесів, авторів та виконавців співаної поезії Лариси Бережан, Любомира Равлюк та Олександра Мадея.
Під час заходу також відбулася презентація поетичної збірки "Навиліт. Рими калібру 5,45" командира 16 резервного батальйону ДУК "Правий сектор" Сергія Скальда. Завершився вечір словом та піснями від бійця АТО, викладача філологічного факультету ЧНУ ім.Ю.Федьковича Андрія Гречанюка.
Модерувала захід науковець ЧНУ та мистецтвознавець Лариса Бережан.
Додаю вірш згаданої пісні. Упорядник
Олексій Бик
Добровольці
Ще третій півень не співав,
Іще тебе ніхто не зрадив -
І вже на те немає ради,
Але тікати - Боже збав.
Усі епохи і світи
Як полотно на нашій голці,
Бо ми з тобою добровольці
Цієї божої чоти.
Сьогодні впишуться за нас
У цю шалену колотнечу
Загони смертників лелечі
І Котляревський, і Тарас.
Нехай ідуть під три чорти
Ті, хто відсидяться у скойці,
А ми з тобою добровольці
Цієї божої чоти.
Хмельницький – сайт http://khm.gov.ua/uk/content/vystava-volodymyra-smotrytelya-ne-promovchy-shevchenka-u-sobi
Вистава Володимира Смотрителя «Не промовчи Шевченка у собі…»
16 березня Хмельницький міський моно-театр «Кут» запрошує послухати сповідь барда. Виставу «Не промовчи Шевченка у собі…» поставив та зіграє керівник і актор «Кута», володар гран-прі Всеукраїнських та Міжнародних театральних конкурсів, народний артист України Володимир Смотритель. Вистава отримала першу премію на міжнародному театральному конкурсі «Людина граюча» у місті Миколаїв.
Київ – сайт https://honchar.org.ua/events/vechir-pamyati-heroya-nebesnoji-sotni-sashka-kapinosa/
“Раз добром нагріте серце вік не прохолоне…”
ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ САШКА КАПІНОСА
10 березня 2018
Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19
Сашко Капінос – громадський діяч, один з найактивніших учасників Мовного Майдану 2012 року та Революції Гідності. Під час революції він став членом 35-ї штурмової сотні “Волинська січ” Самооборони Майдану. Закінчив із відзнакою Львівський лісотехнічний університет. За покликом серця Сашко був землеробом, тому чимало зробив для розвитку фермерського господарства. Також він доклав рук до відродження свого рідного село Дунаїв на Тернопільщині й вельми переймався екологічною ситуацією в рідному краї. У Кременецькому районі завдяки Олександрові постав пам’ятник полеглим у боротьбі за свободу України. Для напису на ньому він обрав такі слова: “Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце…”. Однак слова ці, на превеликий жаль, виявилися не просто значущими та промовистими, а ще й пророчими. Увечері 18 лютого 2014 року 29-річний сміливець отримав поранення в голову поблизу Будинку профспілок і наступного ранку помер через тяжку травму.
Цьогоріч у день народження Олександра Капіноса буде відтворено все те, чим він жив, надихався та надихав. Його духовним учителем і наставником був Тарас Шевченко, тож 10 березня вірші великого Кобзаря прозвучать у виконанні дітей. У 27 років Сашко почав опановувати гру на бандурі, планував власноруч виготовити цей інструмент і кобзарювати по селах, отож ми почуємо спів кобзарів. На своїй малій батьківщині Олександр навчав молодь народним танцям, тому вечір пам’яті матиме танцювальну частину. Молодий патріот мріяв викладати в школі історію України, тож перед початком вечора відбудуться цікаві заняття з історії для юних. Також він започаткував уроки з писанкарства напередодні Великодня не лише в рідному селі, а й довкруж нього, і перед початком заходу діти зможуть повчитися цьому мистецтву – й не тільки йому.
У програмі вечора – дитячі майстер-класи з писанкарства, створення витинанок, виготовлення шабель і фехтування, майстрування автентичних дерев’яних іграшок. Паралельно відбуватимуться уроки історії в цікавій формі для різних вікових груп. За допомогою відеоматеріалів та інтерактивного спілкування історик Тетяна Швидченко розповість, якою була Україна сто років тому, що таке Українська Народна Республіка та який вигляд мали наші воїни в різний час.
До уваги присутніх – низка різнопланових заходів. У межах блоку ЖИВА ПАМ’ЯТЬ діятиме майданчик усних історій, на якому про Сашка розкажуть його рідні та друзі. Буде показано фільм-життєпис про Олександра Капіноса. У блоці ЖИВЕ СЛОВО учасники дитячого театру “Левеня” декламуватимуть вірші Тараса Шевченка. ЖИВА МУЗИКА представить творчість лірника Андрія Ляшука, кобзарів Тараса Компаніченка, Тараса Силенка, Михайла Коваля, Василя Лютого, Віктора Пашника. А ЖИВА МАЙСТЕРНЯ навчить традиційним пісням і веснянкам разом із гуртами “Варйон”, “Орелі”, ”Райгородок”. Наостанок ЖИВИЙ РУХ подарує народні танці з троїстими музиками.
ДОВІДКИ та АКРЕДИТАЦІЯ: (067) 508-26-39, (093) 503-72-88, (099) 717-59-95, maidanmuseum@gmail.com
Ініціатори: Олена Котляр, Юрій Шевчук, Валерій Гладунець, Тарас Компаніченко.
Організатори:
- Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності
- Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”
Тернопіль – сайт http://teren.in.ua/2018/03/11/geroya-z-kremenechchyny-vshanuvaly-u-kyyevi-v-den-jogo-narodzhennya-foto/
Героя з Кременеччини вшанували у Києві в день його народження (фото)
Пам’ять Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса із с. Дунаїв, що на Кременеччині, у день його народження, 10 березня, вшанували не лише на малій Батьківщині. Вечір пам’яті Сашка «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне» відбувся того ж дня у Києвському Музеї Івана Гончара. Про це нас своїй сторінці у Фейсбук повідомив Володимир Барцьось.
«Приємно бачити друзів і однодумців із усієї України. Нас усіх згуртувала і зібрала у стольний град спільна справа честі і пошани до нашого друга. Гарне і добірне товариство зібрав ти друже на свій День народження: родичів, друзів, близьких тобі людей, хто тебе знає, любить і поважає. Зібралися люди споріднені духовно, українці-однодумці. Було усе по-родинному, співали пісень прославлені кобзарі, бандуристи, лірники, барди, Живосил Лютий, Тарас Силенко та інші, читали твори з творчості Тараса Шевченка» – пише Володимир Барцьось.
Друзі, котрі зібралися на захід згадували свого товариша, його вчинки та приклад, котрий він за життя подавав і продовжує подавати молоді.
Нагадаємо, Олександр Капінос, псевдо «Кремінь» – Герой Небесної Сотні. Член 35-ї штурмової сотні «Волинська січ» Cамооборони Майдану. Увечері 18 лютого 29-річний сміливець отримав поранення в голову поблизу Будинку профспілок і вранці, перенісши складну операцію, помер.
Миколаїв – сайт https://library.mk.ua/
Біла ворона
Березень 13th, 2018
“Біла ворона” привітала прекрасних дам в приміщенні науково-педагогічної бібліотеки.
Відкриваючи концерт, керівник клубу Олександр Вербицький побажав присутнім “прожити сто років без аптеки”. Вітаючи жінок, Юрій Любаров зазначив, що вони єдиний магніт, який утримує чоловіків в нашому місті в такий непростий час. Спільними зусиллями члени клубу подарували своїм слухачам три години чистої радості.
Сергій Бондаренко, Ольга Золотухіна, Юрій Максименко, Юрій Любаров, Богдана Казанжи, подружжя Кузнєцови, Оксана Шевченко, Сергій Зотиков, Андрій Бабенко, Дмитро Данильчук, Сергій Ринденко, Любов Драгоморецкая, Наталя Оконская – кожен з них вніс свою перлину в бездоганне намисто концерту. На завершення Олександр Вербицький виконав авторську пісню про наше місто і запросив присутніх на концерт в честь 1 квітня. Слухачі аплодували своїм улюбленим бардам стоячи і зі сльозами на очах. Величезне, спасибі вам, хлопці, низький уклін за вашу самовіддану працю.
Татяна Макаронова
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
У Чернівцях відзначили день народження Володимира Івасюка
2 березня 2018 року у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка до 69-ї річниці від дня народження композитора, Героя України Володимира Івасюка відбулося відкриття виставки робіт вишивки і ткацтва «Барвисте намисто» студентів Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка. Досвідчені викладачі коледжу своєю майстерністю прищеплюють любов до українського давнього мистецтва, збирають і вивчають духовну спадщину минулого, діляться своїми набутками зі студентами. Оці традиції примножують та збагачують за допомогою викладачів студенти ВКПМ ім. В. Ю. Шкрібляка. На виставці представлені кращі студентські роботи вищезгаданого закладу (87 робіт). Є майстерно виконані роботи, присвячені пісням Володимира Івасюка: два обрядові вишиті рушники «Червона рута» і «Водограй», ткане панно «Балада про мальви».
Натхненно і по-сучасному звучали пісні Володимира Івасюка «Балада про мальви», «Відлуння твоїх кроків», «Червона рута» у виконанні лауреата міжнародних та Всеукраїнських конкурсів, асистента кафедри музики ЧНУ ім. Ю. Федьковича талановитої молодої співачки Святослави Дерди. З вітальним словом виступили запрошені гості — заступник начальника управління культури Чернівецької ОДА Тетяна Шарагова, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк, викладачі Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка Оксана Петращук-Гинга, Віра Андрич, завідувач кафедри образотворчого мистецтва ЧНУ ім. Ю. Федьковича Мирослава Жаворонкова, учасниця «Смерічки» Неля Труфін. Зачаровані роботами молодих майстрів були гості музею, серед яких був і відомий поет, співавтор В. Івасюка Володимир Вознюк, заступник директора музею архітектури і побуту Василь Павлюк, студенти і викладачі Чернівецького ВПУ №3, працівники бібліотек, музеїв, шанувальники творчості геніального композитора сучасності Володимира Івасюка.
Цієї ж днини відбулося вручення заохочувальної стипендії ім. Володимира Івасюка кращим учням шкіл естетичного виховання міста Чернівці у Будинку культури творчої молоді «Автограф». На першому врученні був присутній і батько композитора, письменник Михайло Григорович. Вручення проводив голова стипендіальної комісії, директор «Автографу», заслужений артист України Володимир Лобурак. З вітальним словом до стипендіатів звернувся директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, заслужений діяч мистецтв України Мирослав Лазарук і подарував кожному унікальне видання — художньо-документальну повість Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина».
Нинішнього року стипендіатами стали талановиті скрипальки: Уляна Костенчук (МШ №3), Юлія Козловська (МШ №1), Деніела Паламарюк (МШ №2), Еріка Черкез (МШ №4), юна художниця Марія Вороніна (художня школа ім. М. Івасюка) та Євгенія Заболотна (вокальний гурток «Автограф»). Цікавим, емоційним, святковим був і звітний концерт «У колі друзів», де свої таланти демонстрували стипендіати, юні співачки Богдана Сухецька, Анастасія Подлєсна, танцівники Анна Спаська та Василь Унгурян, Павло Карлійчук та Софія Верхоляк, учасники школи сучасного танцю «Денс хол». Народні українські мелодії звучали у виконанні студентів-практикантів Чернівецького коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича. Зворушливо та натхненною була вистава «Мені сказала доля» студентів ЧОКМ ім. С. Воробкевича за поетичними творами Михайла Івасюка.
3–4 березня у місті проходив Всеукраїнський відбірковий конкурс фестивалю «Червона рута–2019» під гаслом «Назустріч 30-річчю фестивалю “Червона рута”». Приємною несподіванкою був той факт, що учасники з Полтави, Чернігова, Одеси, Харкова, Луганщини та Чернівців виконували пісні Володимира Івасюка серед яких «Літо пізніх жоржин», «Незване моє кохання», «Колискова для Оксаночки», «Відлуння твоїх кроків», «Червона рута», «Мила моя», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Нестримна течія», «Світ без тебе», «Балада про мальви» і «Тільки раз цвіте любов».
Справді, пісні композитора Володимира Івасюка завжди сучасні і завжди на часі!
Сайт http://newch.tv/news/news/item?id=9389
Кобзарська юнь
05 березня 2018
У місті розпочався Всеукраїнський конкурс "Кобзарська юнь". Ушосте до славетного кобзарського краю завітали бандуристи-хлопці з 10 областей. На конкурсі вони представлятимуть різноманітні творчі програми. Поважне журі, яке вкотре очолив голова Національної спілки кобзарів України Володимир Єсипок, колегіальним рішенням визначить цьогорічних переможців. Прослуховування учасників відбудуться у залі музичної школи №1. На урочистому відкритті конкурсу "Кобзарська юнь" виступили чернігівські "Соколики" та відомі бандуристи, члени журі.
Сайт http://visnik-press.com.ua/archives/90375#more-90375
Юний бандурист з Переяслава переміг на всеукраїнському конкурсі
5-7 березня 2018 року у м.Чернігові пройшов VI Всеукраїнський огляд-конкурс юних бандуристів “Кобзарська юнь України”, де учень 5 класу Комунального закладу Київської обласної ради “Переяслав-Хмельницький ліцей-інтернат “Патріот” Гуленко Богдан (5 клас ДМШ імені П. Сениці, клас бандури) посів І місце.
Вітаємо Богдана з такою вагомою перемогою, до речі, у 2017 році Богдан зайняв І місце на обласному конкурсі “Дебют” (м.Бровари). Бажаємо творчого натхнення і нових успіхів та перемог. Сьогодні в суспільстві спостерігається пробудження інтересу до бандури, і не дивно, адже це наш національний інструмент. І звичайно, це пов’язано і з відродженням України, із зміною світогляду сучасної молоді. Саме такі перемоги, участь у таких творчих конкурсах, захоплення грою на національному інструменті – надає пріоритету юнацькому кобзарському руху який є складовою частиною патріотичного виховання молоді.
Сайт http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/883412
07.03.2018 року в державній установі «Чорноморська виправна колонія (№74)» відбувся святковий концерт для засуджених жінок. Свій гарний спів, привітання та авторські пісні під гітару дарував всім присутнім Патрік Каліфа - французький виконавець, бард, який виступає на одеських сценах.
Жінки із щирим бажанням слухали пісні, адже вони не кожен день мають можливість слухати професійне виконання!
Концерт став можливим завдяки ініціативи виконавця Патріка Каліфи та Голови Офісу Міжнародного Комітету Червоного Хреста Максима Забалуева, а також при сприянні керівництва Міністерства юстиції України та Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації міністерства юстиції.
Представникам ЗМІ, які теж завітали на святковий концерт, в.о. начальника Управління Олександр Ярмоленко розповів про позитивну роль подібних заходів у соціальній адаптації тих, хто одного разу оступився на життєвому шляху.
Івано-Франківськ – сайт http://vikna.if.ua/news/category/culture/2018/03/01/81889/view
Ірина Королевич: «На бандурі можна однаково легко зіграти фольклор, джаз чи рок»
До 204-ї річниці з Дня народження Тараса Шевченка в обласній філармонії відіграють концерт троє неймовірних і дуже не схожих між собою бандуристів. Концерт, який спочатку задумувався як сольник калушанки Ірини Королевич (Варварик), доповнять думи у виконанні Людмили Посікіри та інструментальна музика сучасних композиторів у виконанні віртуоза Тараса Яницького.
У програмі — обробки українських народних пісень, думи, твори на слова Тараса Шевченка та інструментальна музика. Серед учасників — народна артистка України, бандуристка і співачка Людмила Посікіра. Вона — єдина в Україні жінка, яка виконує думи. Компанію їй на сцені складе Тарас Яницький, який покаже бандуру у незвичайному амплуа. Його ім’я уже відоме в усьому світі, адже музикантові вдалося осучаснити бандуру та виконати на ній навіть хіти рок-гуртів «Rammstein» та «Ленинград».
За класичне звучання бандури відповідатиме Ірина Королевич — молода мама, солістка Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк, викладач Івано-Франківського державного музичного училища імені Дмитра Січинського, яка грі на бандурі вчилася у Калуші, а нині ділиться досвідом зі студентами та бачить у бандурі неймовірну перспективу та багатогранність. Саме з нею напередодні концерту і поспілкувалися «Вікна».
— Ірино, ти народилася і вчилася у Калуші. Саме тут ти познайомилася з бандурою. Розкажи, хто кого обрав: ти бандуру чи бандура тебе?
— Так, я калушанка. Вчилася у ЗОШ №3. Я не з музичної родини, але здібності, мабуть, від тата. Він має хороший слух, гарно співає і трохи грав на гітарі. А загалом він — великий меломан, з дитинства вмикав мені свою улюблену рокову музику. «Queen», наприклад, ми досі слухаємо разом.
Співати я почала ще у дитсадку. Музичний керівник ще тоді порадила моїй мамі обов’язково віддати мене на музику. Пам’ятаю, що зовсім трохи ходила в Будинок школяра на вокальний гурток. А потім мама відвела у музичну школу на прослуховування по класу фортепіано. Я заспівала пісню і нам порадили почекати ще рік і вже тоді піти на бандуру, бо це єдиний інструмент, з яким можна співати. Чесно кажучи, я тоді зовсім не знала, що таке бандура і куди мене «несе». Але через рік ми таки прийшли ще раз і я потрапила на навчання до Наталії Іванівни Веретко — щасливий випадок, що саме до неї.
— Чи важко навчитися грі на бандурі? Скільки часу потрібно, щоб зіграти перший твір на цьому інструменті, і скільки, щоб опанувати його повністю?
— Бандура, звичайно, непроста. Я не пам’ятаю вже, скільки часу вчилася грати перший твір. Знаю, що важко було сам інструмент тримати, бо він під десять кілограмів важить, а я завжди маленькою була. Я вчилася грати на бандурі 15 років, але опановую цей інструмент досі. Потрібно кожен день грати, щоб не втратити форму.
— Чи не було в тебе спокуси навчитися грати на більш комерційному, «молодіжному» інструменті?
— По-всякому бувало. Часом хотілося взагалі залишити музику. Коли обирала майбутню професію, — багато хто відмовляв. Розумієш, у нас у суспільстві склався стійкий стереотип, що бандура — це козаки, це щось минуле і архаїчне. Але зараз ці міфи руйнуються. На бандурі можна однаково легко зіграти фольклорні мелодії, джаз чи рок. Деякі музиканти успішно це показують. Я в цьому плані більш консервативна, але розумію, що осучаснювати бандуру зараз дуже потрібно.
— Концерт, до якого ти готуєшся, обіцяє бути дуже різноплановим. Звідки така ідея? Чи перетиналася ти вже з музикантами, з якими тепер будеш на одній сцені?
— Людмила Посікіра — мій педагог. Вона викладає у Львівській національній музичній академії імені Лисенка, яку я закінчила у 2010 році. Я дуже багато в неї навчилася і дуже поважаю її як педагога і музиканта. Вона — єдина в Україні жінка, яка виконує думи і я захоплююся тим, як вона це робить. Я лише один раз пробувала думу виконувати. Для цього жанру потрібен не лише сильний голос і широкий діапазон, а і характер. У Людмили Кузьмівни все це є.
В Івано-Франківську вона востаннє виступала у 2007 році. На моє запрошення відгукнулася охоче. А Тарас Яницький для цього концерту спеціально приїде з Києва, хоча, на скільки я знаю, його коріння також веде на Калущину. Ми з ним перетиналися на міжнародному конкурсі кобзарського мистецтва імені Григорія Китастого у 2006 році. Потім доля звела нас в Івано-Франківську.
Я думаю, що кожен з нас зможе показати різну грань бандури. Це абсолютно новий концерт, томузапршую шанувальників хорошої музики6 березня до обласної філармонії. Концерт розпочнеться о 18.30. Мені було б дуже приємно бачити в залі в тому числі і калушан.
— Чи будуть у вас спільні виступи? Цікаво, як можна поєднати таких непоєднуваних артистів...
— Можна, але для цього потрібно попрацювати разом. У нас зараз такої змоги немає. Тому кожен з нас виступатиме сольно. Тарас Яницький, у репертуарі якого є дуже цікаві кавери, зробить акцент все ж на інструментальну музику сучасних композиторів. У ці дні, коли ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні, він виконає також пісню, яка стала символом Майдану — "Пливе кача". Цей музикант здатен показати, що таке сучасна бандура і бандура майбутнього. У програмі Людмили Посікіри переважатиме патріотична тематика, епос і козаччина. Я ж представлю українські народні та авторські пісні. За характером вони більш близькі до романсів.
— Чи є у тебе власні пісні або пісні написані спеціально для тебе? З ким працюєш і чи бачиш себе у майбутньому саме як сольну вокалістку?
— Сама я музику не пишу і ніколи не пробувала. Під час навчання в академії мій хороший друг Ярослав Олексів написав пісню «Дві флейти» і я виконувала соло з оркестром народних інструментів академії.
Виконую також пісні, написані сучасним українським композитором Володимиром Павліковським. Його ім’я дуже відоме у світі музики, адже він викладав у Київському національному університеті культури і мистецтв та в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, працював керівником Івано-Франківської філармонії. Він заснував чимало музичних колективів, в тому числі — і тріо бандуристок «Пектораль», в якому я виступала. Це був для мене цікавий досвід, хоча надалі я б, звісно, хотіла виступати сольно — і з бандурою, і як вокаліста.
Недавно я мала змогу співати соло з духовим оркестром музичного училища (керівник — Петро Гундер). Це зовсім інше, ніж з бандурою. Аж незвично!
— Тріо "Пектораль" було досить успішним, достойно виступало на конкурсах і, мабуть, мало непогані перспективи щодо майбутнього. Ти на кілька років залишила музику, народила сина... Чи повернеться на сцену тріо у первісному складі?
Наразі це неможливо. З нас трьох у філармонію поки що повернулася лише я. Найімовірніше, незабаром буде сформовано дует бандуристок.
— А сина на бандурі грати навчиш? Хотіла б, щоб він теж став музикантом?
— Юрчикові ще й чотирьох років немає, рано ще братися за такий серйозний інструмент. Але мені здається, що музичний слух він має і добре відчуває ритм. Я пробувала вчити його співати. Але він не хоче, навіть колядку на Різдво. Коли я починаю співати, то він просить робити це тихіше. У мене колоратурне сопрано і синові воно занадто гучним здається. Бандурою він іноді цікавиться, пощипує трохи. Але він — дуже енергійний, непосидючий, а музика потребує терпіння. Подивимось, що зміниться за кілька років. Хоча, якщо син виявиться дійсно талановитим й обере шлях музиканта, я буду тільки підтримувати і допомагати. Зараз ми з чоловіком музику для малого розцінюємо більше як хобі, адже йому колись доведеться свою сім’ю годувати. Музика може стати додатковим заробітком, а от основним, на жаль, ні. Принаймні, у наш час.
— Зараз в Україні інтерес до народних інструментів дещо пожвавився. Бандуристи нерідко йдуть на телевізійні проекти і майже не залишаються непоміченими. Як ти ставишся до таких шоу?
— Я їх майже не дивлюся. Важко іноді «відключити» в собі професійного музиканта і просто слухати. Коли починаєш розбирати виступ кожного учасника, думати, де він взяв не ту ноту, де перехвилювався і так далі, то саме шоу відходить на другий план і вже немає тої насолоди, яку воно мало б дати мені як глядачу.
Проект «Голос країни», я вважаю, дуже професійний, і, звісно, думки спробувати свої сили у такому вокальному випробуванні у мене були. Але мені бракує впевненості в собі: у мене зовсім інша манера співу, естрадного репертуару я практично не знаю. Співати дуже люблю, але у філармонії — один слухач, а на шоу — зовсім інший. Для успішного виступу здебільшого треба зіграти і заспівати те, що хоче чути публіка, а не те, що хотів би донести ти. І це складно, бо особисто дуже люблю українські народні пісні, романси, а для декого це — застаріла музика. Гадаю, що прийшов час мені змінюватись, шукати власний сучасний репертуар і разом із бандурою ламати сформовані стереотипи.
— Спасибі за розмову. Бажаю вдалого концерту і нових творчих ідей!
Розмовляла Тетяна КІНДЮХ, журналіст
Біографічна довідка. Ірина Королевич:
1994 – 2001 рр. — навчалась в калуській ДМШ №1. За час навчання отримувала призові місця на обласному творчому конкурсі «Юний віртуоз».
2001 – 2005 рр. — студентка ІФДМУ ім. Д. Січинського.
2004 р. — лауреат IX всеукраїнського фестивалю-конкурсу виконавців на народних інструментах «Провесінь» (м.Кіровоград).
2005 – 2010 р. — навчання у ЛНМА ім. М. Лисенка по класу бандури у народної артистки України Л. К. Посікіри.
2006 р. — лауреат ІІ міжнародного конкурсу кобзарського мистецтва ім. Г. Китастого (м. Київ).
30. 11. 2008 р. — лауреат фестивалю кобзарського мистецтва ім. Ю. Сінгалевича «Грай, моя бандуро»
29.04. 2009 р.— почесний диплом рішенням президії Академії мистецтв України. Всеукраїнська акція «Мистецтво молодих — 2009»
З 2009 р.— працює в Івано-Франківській обласній філармонії імені Іри Маланюк.
З листопада 2010 р. — у складі тріо бандуристок приймала участь у всеукраїнському проекті «Схід і Захід — разом» (м.Донецьк та Донецька область), 2011 та 2012 — Всеукраїнський козацький фестиваль «Покрова на Хортиці» (м. Запоріжжя), 2011 р. — володарі гран-прі всеукраїнського конкурсу «Сучасне бандурне мистецтво — 2011» (м. Київ).
Сайт http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19766
КРИМЧАНКА ЮЛІЯ КАЧУЛА ВИСТУПИТЬ НА ГАЛА-КОНЦЕРТІ ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ
НА НАЙКРАЩУ ПІСНЮ НА СЛОВА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
#10 за 09.03.2018
Всеукраїнський пісенний конкурс «Ше.Пісня», присвячений 204-й річниці народження Тараса Шевченка, оголосив список переможців цьогорічного відбору.
Цього року конкурсанти подавали заявки з Києва та області, Чернігівщини, Хмельниччини, Вінниччини, Харківщини, Івано-Франківська і навіть з Криму.
В десятку найкращих увійшли:
- гурт "Mysterya" з композицією "Із-за гаю";
- гурт "TaRuta" з композицією "Дніпр широкий";
- гурт "Брати Станіслава" з композицією "І золотої, й дорогої";
- гурт «СонЦе» з композицією «Плач Ярославни»;
- Володимир Пироженко з композицією "Хіба самому написать";
- Юрій Гусарук з композицією "Світає";
- Богдан Тарасюк з композицією "Наймичка";
- дует Міхи Невідомського і Юлії Качули з композицією "Гоголю";
- вокальний ансамбль "Ягідки" з композицією "Од села до села";
- дитячий хор "Пектораль" з композицією "Марія".
Хто яке місце у своїй номінації посів і чия пісня, на думку компетентного журі, виявилась найкращою, ви дізнаєтесь 9 березня на гала-концерті "Ше.Пісня-2018", що відбудеться в колонній залі КМДА.
***
«Тарас Шевченко одночасно геніальний і простий. Наш конкурс спрямований на те, щоб дедалі ширша аудиторія відчувала цю геніальність і простоту Кобзаря. Цього року ми скасували обмеження щодо виключно акустичних композицій, а ще зробили три номінації: «Гурти», «Барди» і «Вокальні колективи». І маємо результат — цьогорічні фіналісти конкурсу показали нам дійсно якісну українську музику», — розповів один з організаторів конкурсу Ігор Двигало.
Оцінювали конкурсантів відомі українські музиканти та культурні діячі: лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, лідер гурту «Веремій» Віталій Калініченко, український хоровий диригент, заслужений діяч мистецтв України, засновник і перший керівник хору «Хрещатик» Лариса Бухонська, український бандурист, народознавець, рок-музикант, композитор Живосил Лютий, засновник конкурсу «Ше.Пісня» та фестивалю «Ше.Fest» Юлія Капшученко-Шумейко.
Нагадаємо, що в лютому відбувався конкурс на найкраще виконання пісень на слова Шевченка. Це вже третій конкурс фестивалю Тараса Шевченка, за результатами якого щороку традиційно відбувається запис збірників пісень «Ше.Пісня».
Партнери конкурсу – «Студентська Свобода» та «Ліга молоді України»; за підтримки фракції ВО «Свобода» в Київській міській раді (депутат Юрій Сиротюк) та народного депутата України Юрія Левченка.
Організатори: Фестиваль Тараса Шевченка «Ше.Fest» та «Відео.Кобзар».
Ведучий гала-концерту — Олександр Висоцький.
Дата проведення гала-концерту – 9 березня. Початок о 19.00.
Адреса: вул. Хрещатик,36 (Колонна зала КМДА, 2-й поверх)
ВХІД ВІЛЬНИЙ!
***
Почути пісню, з якою виступлять на гала-концерті фіналісти Юлія Качула і Міха Невідомський, можна за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=k6e_mrQKMmw
Київ – сайт http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=73067
Співачка Юлія Качула: "До Криму треба ставитися дуже мудро і розумно"
14.03.2018
Про українство в Криму у часи окупації і до неї розповідала в ефірі програми "Сьогодні. Вдень" журналістка з Криму, автор пісень, співачка Юлія Качула.
Юлія Качула: "Емоційно перебувати в Криму дуже важко. Але нас там, згідно перепису, 300 тисяч, не забувайте про нас!
Ніхто нам насправді не друзі. Ми маємо бути одним цілим! У нас є в Україні все!
Середовище там завжди було російськомовне. Останнім часом є кілька родин, які попри все говорять українською.
Активно готуються до виборів, скрізь банери, агітація і робота з населенням йде повним ходом. Є так само багато людей, які вже розчаровані. До Криму треба ставитися дуже мудро і розумно. Щодо деокупації... чим далі я дивлюся на те, що там відбувається, тим менше я в це вірю...".
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Джемиль Кариков: «Музыка крымских татар – это духовность и теплота»
https://ru.krymr.com/a/29089053.html
12 Март 2018
Елена Юрченко
Как крымским татарам удалось сохранить народную музыку в условиях депортации, какие особенности народных мелодий крымских татар, и каковы перспективы развития крымскотатарской музыки и культуры в Крыму и на материковой части Украины?
Об этом в эфире Радио Крым. Реалии говорим с крымскотатарским композитором и музыкантом, Заслуженным деятелем искусств Украины Джемилем Кариковым.
– На каких музыкальных инструментах вы играете?
Я окончил музыкальное училище по классу аккордеона. Затем учился на факультете хорового дирижирования, окончил консерваторию как композитор. Ближе к сорока годам я стал заниматься нашими этническими инструментами. Но, к сожалению, они не сохранились в Крыму. После первой аннексии, которая произошла в конце 18 века, постепенно из быта крымских татар стали исчезать музыкальные инструменты. В 20 веке, когда речь шла о «советском народе», должны были стереться национальные грани, что тоже не способствовало возрождению нашей музыкальной культуры.
Я стал заниматься поиском, учиться игре на наших традиционных музыкальных инструментах. Тогда не было ни инструментов, ни методов преподавания, ни школ. Мне пришлось большую часть своих инструментов приобрести в Турции или Иране – там, где эта традиция не была прервана.
– Вы сегодня пришли к нам в студию с музыкальным инструментом. Расскажите о нем.
– Правильное название этого инструмента – узун сап багълама, или багълама с длинным грифом. Существует целое семейство этих инструментов, есть багълама с коротким грифом, мейдан сазы и диван сазы. В старину на этих инструментах играли ашыкъы, или ашуги. Это музыканты, как в Украине это были кобзари. Они пели и описывали то, что происходило.
– То есть, это была документалистика в музыке?
– Совершенно верно! Посредством музыки и пения они также рассказывали народную мудрость, наставляли молодых, рассказывали о жизни.
Свой инструмент я приобрел в Турции, потому что там эта традиция не прерывалась. Более того, из консерваторий каждый год выходит целая армия исполнителей на национальных инструментах. Благодаря этим инструментам я, находясь в Киеве на протяжении трех лет, неоднократно выезжал в Германию, Польшу, Бельгию, и везде был неподдельный интерес к музыкальному искусству крымских татар. Я был своеобразным послом от культуры.
– Как крымскотатарскому народу удалось в условиях депортации сохранить народную музыку? Как вы находили мелодии?
– Знаете, с одной стороны, это очень легкий вопрос, с другой – очень сложный. Насколько мы сохранили мелодии? На протяжении веков мы потеряли не просто какие-то отдельные образцы народной музыки, у нас «выпали» целые жанры. Если сейчас спросить многих крымскотатарских музыкантов, что такое таксим, пишах... В подавляющем большинстве случаев мы не услышим ответа. А это самая настоящая крымскотатарская музыка, которая была написана за сто лет до Баха и Генделя.
Мы обладали своей музыкальной культурой, в Хан Сарае (Ханский дворец – КР) были оркестры, во дворцах крымскотатарской аристократии звучала музыка. Была музыка и религиозная, которая представлена таким жанром, как иляхи. Существовала музыка военных походов – мехтер. Впереди войска шел большой оркестр из исполнителей, которые играли на зурне (деревянный духовой музыкальный инструмент – КР), им аккомпанировали ударные инструменты – большие барабаны. Представляете, какое психологическое воздействие оказывали такие оркестры на противника? С другой стороны, они поднимали боевой дух крымского войска.
Как мы сохранили? Очень много мы потеряли, конечно. Где в местах депортации могла звучать музыка? Ни радио, ни телевидения не было тогда. Тем более, не было своих учебных музыкальных заведений. Музыка звучала на свадьбах, торжествах. Что-то свадебные музыканты успели сохранить. И это сыграло большую роль. Был и другой путь: ходить по старикам, записывать и потом это обрабатывать.
– Это делали?
– Делали. Но это было гораздо сложнее. У меня вышли 10 сборников, посвященных крымскотатарской музыке. Там и инструментальная музыка Ханского периода, и избранные вокальные сочинения, и музыка степного Крыма – сборник, который я выпустил вместе с известным певцом Дилявером Османовым. Вышли духовные песнопения – иляхилер. Должен сказать, что когда я занимался расшифровкой этих песнопений, получил колоссальное моральное удовольствие: было ощущение, будто пьешь мед, соприкасаешься с чем-то очень чистым. Я расшифровывал, в основном, голоса людей давно ушедших в мир иной, старые большие бобинные кассеты. Также у меня вышли четыре фортепианных сборника на крымскотатарском материале.
– Насколько крымскотатарская молодежь интересуется народной музыкой?
– Я за всю молодежь не могу, конечно, ответить, но сейчас наметилась тенденция, когда наши молодые музыканты, аранжировщики пытаются соединить элементы фольклора с самыми современными направлениями поп, рок-музыки, джаза. Насколько перспективен этот путь – время покажет. К этому надо подходить с очень большой долей ответственности. Еще Вольтер говорил: «Нет плохих жанров, кроме скучного». Если это сделано мастерски, грамотно, со вкусом, тогда это будет иметь право на жизнь и будет способствовать тому, чтобы молодежь через такую музыку пришла к фольклору.
Недавно случилось очень примечательное событие: правительство Украины приняло решение об открытии филиала Донецкой консерватории в Киеве, при ней будет открыт факультет восточной тюркской музыки. Меня пригласили преподавать. Но тут возникнет проблема: нам нужны преподаватели, до сих пор в Украине таких специалистов не готовили. Нам, скорее всего, придется просить на уровне посольств преподавателей из Турции, Азербайджана, чтобы они оказали нам методическую помощь.
Так звучит море. Крымскотатарские мотивы в студии Крым.Реалии (видео)
– Каковы особенности народных мелодий крымских татар?
– Крым географически находится на перекрестке дорог. Говорят, что в Крыму представлена флора и фауна со всего мира: море, степи, горы... Это не могло не отразиться на музыке крымских татар. На мой взгляд, одно из качеств нашей музыки – это духовность и теплота. Есть очень много трагических песен, это связано с судьбой народа. Кто такие крымские татары или кырымлы? Это аборигенный народ, который возник на этой территории. Крым видел очень многие народы: это и скифы, и сарматы, и готы, и греки. В этом котле все перемешалось и образовался такой этнос – крымские татары. Мы очень разные по типажу: у нас есть и степняки и представители южного берега, они друг от друга отличаются.
– И музыка у них отличается?
– Конечно! Музыка горных татар более орнаментирована. Музыка степного Крыма более диатонична.
– Когда вы вернулись в Крым?
– Я вернулся в 1982 году, а впервые приехал в Крым в 1975 году. Мы были на полуострове 10 дней, это было откровение для меня. Я работал на ГТРК «Крым» музыкальным редактором, потом был главным дирижером в нашем Крымскотатарском музыкально- драматическом театре, а когда открылся телеканал АТР, работал музыкальным редактором и руководил ансамблем телеканала АТР. На свой страх и риск я создал ансамбль «Maqam». Многие музыканты работали на совесть, без всякой зарплаты. Тогда я впервые привез из Турции музыкальные инструменты, для всех нас это было совершенно новое.
Основная цель была такая: вернуть народу то, что мы взяли у народа. Ведь любая народная песня или инструментальный наигрыш для меня – это закодированная информация, посредством которой наше поколение общается с предшествующими поколениями. И раз народ в своей мудрости решил оставить эти образцы, значит, в них что-то есть. Я-то знаю, что в них есть. Для меня это, в первую очередь, огромный заряд духовности. Это живая история моего народа.
– Каковы перспективы развития крымскотатарской музыки и культуры в аннексированном Крыму и на материковой части Украины?
– К сожалению, сейчас гораздо больше перспектив на материковой части. В Крыму... Я работал там, и до сих пор там есть музыканты, мы дружим... Но на данном этапе, я думаю, гораздо больше условий на материковой части Украины для развития и сохранения нашей музыкальной культуры. Хотя основная масса моего народа живет там. Бесспорно, мы вернемся, и, конечно, наша музыка должна развиваться в Крыму, на родине. Сам дух родной земли будет нам в этом помогать.