Новини одним рядком:

8 березня – Олена і Олександр Школьні, Володимир Колесник, Маріанна і Олександр Крамарі у київському КАП “Дім”

9 березня – рекорд України: 407 бандуристів одночасно виконали твори Тараса Шевченка у Львові

9 березня – Володимир Смотритель: сповідь барда "Не промовчи Шевченка у собі…", Хмельницький монотеатр "Кут"

9 березня – концерт до 205-річчя Тараса Шевченка за участі Т.Компаніченка, Е.Драча, В.Лютого, В.Пироженка в КМДА

10 березня – гала-концерт та нагородження фіналістів конкурсу «Ше.Пісня», Київ, Колонна зала КМДА

10 березня – концерт клубу ім. Візбора «Ваше величество женщина», Харків, вул. Жінок Мироносиць, 10, Будинок вчених

13 березня – «Дзвени, бандуро!» за участі Г. Матіїва і М.Смолінської, Одеса, Всеукр. центр Болгарської культури

14 березня – відкритий фестиваль патріотичної пісні Січеславщини, Дніпро, площа по проспекту Поля, 2

14 березня – КАПЕЛА БАНДУРИСТІВ імені О. ВЕРЕСАЯ з програмою "ВЕСНЯНІ ФАНТАЗІЇ" у Чернігові

15 березня – «ЧЕРВОНА РУТА» - концерт пісень Володимира Івасюка, Луцьк Волинський облмуздрамтеатр ім.Т.Шевченка

16 березня – презентація дуетуMIST AREA (В.Кавєрін-В.Малишевський), Київ, Воздвиженська, 40, галерея Висоцький

17-19 березня – 30 років тому (1989 рік) у Сумах було проведено 1-й фестиваль авторської пісні “Булат”

18 березня – «Піккардійська Терція» у «Проекті ІВАСЮК» - до 70-річчя Володимира Івасюка у Львівській опері

19 березня – день народження Ліни Костенко, української поетки

 

 

 

Ліна Костенко

 

*  *  *

 

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

 

Лилась пожежі вулканічна лава.

Горіла хата. Ніч здавалась днем.

І захлиналась наша переправа –

через Дніпро – водою і вогнем.

 

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

Хрестилась баба, і кінчався хліб.

Двигтів отой  вузесенький окопчик,

Де дві сім’ї тулились кілька діб.

 

О, перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий світ, обвуглена зоря! –

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, –

 

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав – осипалась стіна.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.netbardlit@i.ua

 

Київ – Віктор Ткаченко

АНОНС

Відзначення Дня українського добровольця в рамках проекту

Пересувна фотовиставка «Обличчя української незалежності» у м. Дніпро

 

14 березня 2019 р. з 10-00 до 18-00  Всеукраїнське об’єднання ветеранів у рамках проекту Пересувна фотовиставка «Обличчя української незалежності» відзначатиме День українського добровольця на площі по просп. Поля, 2, м. Дніпро.

Виставка складається з десяти кольорових фотостендів, на яких зображені віхи відновлення та захисту державної незалежності України.

У програмі заходів:

  • 9-00-10-00   розгортання виставки у центрі м. Дніпро;
  • 10-00-11-00               збір учасників заходу біля виставки та піший хід учасників до пам’ятного знаку загиблим атовцям;
  • 11-00-13-00               покладання квітів та розміщення свічок й лампадок до підніжжя пам’ятника, виступи громадських діячів, керівників громадських організацій, вшанування пам’яті загиблих майданівців, добровольців та вояків.
  • 14-00-18-00               Проведення фестивалю патріотичної пісні Січеславщини.
  • 17-00-18-00               Демонтаж виставки, обладнання.

 

Заходи проводяться за фінансової підтримки Державної служби у справах ветеранів війни та антитерористичної операції.

Довідки та деталі Програми заходу можна отримати в координатора заходу Віктора Ткаченка тел. 066 6902 335,            ел. пошта: ukr.vov@ukr.net.

 

 

Володимир-Волинський – Сергій Шишкін

 

Сподіваюсь в травні відзначити 30 років фестивалю "Оберіг".

 

 

Суми – Петро Картавий

 

До 30-річчя 1-го фестивалю “Булат” у Сумах. Спомин організатора

 

   На концерті бардів уперше побував у жовтні 1965 року в Севастополі. Вразила розкутість думок співців, тому старався відвідувати концерти і фестивалі бардів. Опинившись у Сумах, із 1977 року організовував їхні виступи, за що і попав під таємний нагляд КДБ. Через події в Польщі комуністи заборонили проведення бардівських фестивалів у 1981-1985 роках. У час “перебудови” комсомолу доручили їхню організацію. Так у Сумах у 1987році провели два фестивалі та організували клуб “Ніка”. Мене ізолювали від роботи цього клубу, але його рівень був містечковий, тому довелося шукати вихід.

   16 серпня 1988 року на організаційних зборах Наталка Булах, Петро Картавий, Олег Ліпський, Михайло Паламаренко, Лілія Погожа, Юрій Талденко заснували сумський клуб авторської пісні (КАП), який діяв при Палаці культури СМНПО ім. Фрунзе. Збиралися для співів по вівторках, але більшість членів клубу не були готові виступати на сцені, тому розпочав роботу над їхньою підготовкою. Для цього використовували платівки і магнітофонні записи пісень бардів. Новачкам розповідав, як донести пісенну поезію слухачу, і про манеру виконання та інтонацію співу. Запрошуючи із концертами приїжджих бардів, давав можливість молодим вчитись у більш досвідчених, які могли показати прийоми гри на гітарі.

   Обраний головою, назвав тоді клуб – «Булат», на честь Окуджави, у якого був удома в грудні 1977 року. 11 березня 1978 року провів разом з Анною Кожевниковою вечір творчості Булата Окуджави. Про це моя стаття у літописі №9 (495) за 2018 рік. Слово “булат” асоціювалося у мене зі стійкістю сталі, бо знав, що доведеться витримати “опіку” агентури КДБ.

   Щоб барди Сум набиралися пісенного досвіду клуб «Булат» провів у 1988 році авторські концерти киян Семена Каца, Юрія Майбороди, Тетяни Дригіної та мінчанина Андрія Міхельсона, що співав пісні О.Галича. На початку 1989 року провели благодійний концерт клубу за участі сумських бардів, а потім – Григорія Дикштейна із Харкова.

   Про мотивацію підготовки і проведення 1-го фестивалю “Булат” у своїй брошурі “Із досвіду створення середовища шанувальників авторської пісні” написав:

   “Концерти не могли замінити бардам досвід виступів у конкурсах фестивалів, де учасник може порівняти свій рівень із іншими, тому обдумував концепцію першого фестивалю, від якого залежало творче майбутнє членів клубу. Фестивалю передувала копітка робота вибору дати проведення фестивалю, підбору членів журі та запрошення гостей – учасників фестивалю. Потрібно було навчити членів клубу зустрічати гостей, поселяти в готель, реєструвати приїжджих, організувати прослуховування учасників фестивалю, закупити призи та продати квитки на концерти, щоб на виручені гроші придбати харчі для «Чайхани» та оплатити міському комсомолу за друкування атрибутики.

   17-19 березня 1989 року – 1-й фестиваль клубу «Булат»

   Журі: кияни Леонід Духовний, Анатолій Лемиш, Ігор Жук, Тетяна Дригіна, Ірина Карпінос та Володимир Айзенберг із Сум.

   Гості фестивалю: київські клуби «Костёр», «На Московской площади», «Левобережье», харківські – «Клуб песенной поэзии», «Ля-минор», запорізькі – «Парус», «Откровение»,  дніпродзержинського – «Форуму».

   Переможці: Ганна Хуповка із Запоріжжя, Олексій Пугачов та Катя Капельникова із Харкова, Сергій Смусенко із Києва.

   Лауреати: дует «Парус» із Запоріжжя, ансамбль «Ля-минор» та Володимир Дмитренко із Харкова, сумчани Віктор Сироватський, Оксана Кулик, Ольга Козаченко.

   На фестивалі вдалося створити дружню атмосферу, що була властива туристському середовищу 60-х років, закласти традиції клубу. Почався творчий підйом бардів клубу, вони побачили багато нового для себе, а про сумський фестиваль поширилась чутка в Україні.”

   Згадані лауреати 1-го фестивалю “Булат” із Сум концертують і досі. Віктор Сироватський і Оксана Кулик (Скоробагатська) разом з Яною Шифріною об’єднались у театр поетичної пісні “La Chanson", а пізніше до них приєднався Сергій Городничий.

   Активних учасників проведення 1-го фестивалю “Булат” Михайла Паламаренка, Олександра Сорокіна, Наталку Ухіну (Смертяк) запросив до участі в фестивалі “Українська Хвиля-2001”, де їхнє тріо стало лауреатом з піснями Володимира Шинкарука. Пізніше вони назвуться “Чужасі”, а тепер з ними виступає Євгенія Торопова. 

   У березні 1991 року комуністи заборонили проводити 3-й фестиваль “Булат”, бо він співпав з референдумом за збереження СРСР. Фестиваль провели, але в заключному концерті москвич Юрій Лорес заспівав пародію про мерця на Червоній площі, а зал підтримав її овацією. На нараді в міському КПРС цей випадок розцінили, як антисоюзну акцію. Мене попередили, що такі заяви влада робить після відповідних висновків. Відчував тиск агентури КДБ, а 20 серпня 1991 року під час заколоту в Москві мені в клубі не дали говорити про небезпеку перевороту. Вирішив піти з клубу, бо знав що б зі мною сталося, якщо б заколотники перемогли. Пішовши з клубу допомагав методично новому голові “Булату” Ігорю Добровольському, а в 1996 році провів 8-й фестиваль “Булат”, коли він через сімейні проблеми не зміг виконувати обов’язки організатора.

   На жаль, КАП “Булат” вже давно не збирається на засідання як клуб. У концерті на підтримку Михайла Паламаренка, 13 січня 2019 року, кинулась в око проблема в підготовці декого з молодих, які добре грали на музичних інструментах, але не співали. Мабуть цих музик вчать професійно грати у навчальних закладах, а завдання клубу авторської пісні розвивати пісенну творчість на базі високої поезії. Тоді у двогодинному концерті прозвучала тільки одна пісня українською мовою, яку виконала Євгенія Торопова.

   Про минуле сучасні керманичі клубу і фестивалю “Булат” говорять тільки за себе і своїх друзів, а в читачів та слухачів складається враження, що це вони заснували бардівський рух, клуб і фестиваль “Булат” у Сумах. Наведу деякі цитати з інтерв’ю, від 27 грудня 2018 року, керівника молодіжної студії КАП «Булат» Тетяни Овчаренко із статті Анастасії Літвіненко “Ювілейний концерт молодіжної студії клубу авторської пісні «Булат» відбувся у Сумах”:

“У нас у Сумах вже більше тридцяти років існує клуб «Булат», керівником якого є  Ігор Добровольський. Цей клуб проводить міжнародні фестивалі і його всі знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. ...

До клубу «Булат» свого часу входили  Ігор Добровольскій, Алла Титаренко, але це не молодіжна студія,  це той клуб, біля витоків якого стояли Михайло Паламаренко, Ігор Добровольський, Олег Липський, а згодом приєдналися: Алла Тітаренко, Едуард Казацький, Олександр Виноградов, Олександр Сорокін та багато інших. ...

Ця назва виникла ще 30 років тому на честь Булата Окуджави,  який був стовпом авторської пісні. Крім того, булат  - це вид сталі, який з віком не ламається. ...”

   Тут свідомо замовчують мою участь в організації КАП “Булат” і його назви, а Ігор Добровольський не міг стояти біля витоків, оскільки Олег Липський привів його після офіційного відкриття клубу. До того часу Ігор Добровольський виступав у естрадному ВІА і не співав бардівські пісні. У січні 1989 року він відкривав перший концерт клубу, і довго не міг заспівати, бо не оволодів інтонаціями пісні, а співчутливі слухачі із зали заспокоювали його.

   Головою КАП “Булат” Ігор Добровольський став тільки у вересні 1991 року. Тоді, нині покійна, Наталка Булах говорила про подвійну суть його дій. У жовтні 1997 року головою клубу «Булат» стає Валерій Акулінін, який провів кілька концертів, але далі знову головує Ігор Добровольський.

   Не заперечував заслуги інших у проведенні концертів і фестивалів (12-14 квітня буде 31-й), підтримуючи їх порадами та інформацією. Чому ж тоді переписують на свою користь історію бардів у Сумах? Мабуть прагнуть дармової слави. У кількох літописах писав про такі спроби і не буду повторюватися. Особливо це відчув, коли в брошурі “Гени добра і честь близьких предків” описав хитрейство. У день мого 70-річчя, 19 листопада 2016 року, Ігор Добровольський організував концерт заїжджого барда, хоча заздалегідь повідомив йому про свій творчий вечір. Так він віддячив за науку і підтримку.

   Запоріжці говорячи про перші фестивалі “Байда” згадують О.Кужель, яка вже давно відійшла від бардів. Згадані сумчани отримуючи від мене літописи робили вигляд, що не знають Петра Картавого, як організатора клубу і фестивалю “Булат”.

   Основа творчості бардів та організаторів пісенних заходів – щирість, тому ті, хто спотворює історію свідомо привласнює чужу інтелектуальну працю і досвід. Пригадався вірш пісні про схожих “діячів”, бо привласнюють чуже і в інших містах, про це буде допис з Кривого Рогу.

 

Олег Сухарєв

 

Пісенька про крадунця

 

Знає кожен юний піонер,

Що життя пішло важке тепер.

Україна рідна мати,

Не вкрадеш – не будеш мати.

 

Пр.

Мамо, ти казала у дитинстві, що красти не можна

Мамо, ти вчила мене, що красти це гріх.

Мамо, виявляється, що можно якщо обережно,

Мамо, скажи мені чому я, чому я, чому?

 

На роботі знайде собі мить

Кинуть оком, що і де лежить

В господарстві пригодиться,

Головне тихенько змиться

Пр.

 

Сантехнік паклю і печатка,

Колгоспник кукурудзяні початка

Військовий АК і Кольчугу

Друг у друга – подругу.

Директор заводу станок, а то і два

Під хатинку земельку міський голова

Хтось має все та бере по запас

Народні обранці – нафту та газ.

 

Зв‘язані одною метою,

Зковані одним ланцюгом.

А як хто не вкраде, не зуміє

То його ніхто не зрозуміє…

 

І прозвучить ця апокаліптична фраза

«Він не такий як всі…»

 

 

Кривий Ріг – Оксана Зоря

 

Здрастуйте, Петро Васильовичу, так вже виходить, не люблю я писати про те, (літописець з мене ніякий) що відбувається у нас на Криворіжжі в авторській пісні. Написав Юра Ващенко нещодавно  таку ”заметку, 20лет спустя”, про тих, хто ще залишився, так би мовити, з тих хто очолював “Струну тернову” і тих, хто в ній був, і від цих коренів пішли нові пагони - бард - театр “Експромт” (на базі “Культурная среда на творчій кухні”). Творчий процес, в цій царині, тобто, авторська пісня і  життя її у нас в Кривбасі ніколи не припинялись з тих прекрасних пір, як ми бачились раніше на фестивалях, але  вирує і кипить і зараз, тільки, останнім часом, розпорошена і розшарована за географією, рівнем, віком і досвідом. А, іноді,  цей процес (звичайно, як і будь-який процес в житті набуває  несподіваних і хибних форм, бо деякі продюсери і горе-автори новоявлених бардклубів профанують і назву і саму сутність авторської пісні) це я про те, що в нас є нєкто Олександр Лазарєв (я вже колись писала) зі своїм театром авторської пісні і виступає зі своїми “бардами Рудани”, як вони себе називають (і це як раз не без підтримки місцевої влади, а що їй - їй все одно, дали грошей на поганеньку апаратуру, аби “дітки” не просили й не плакали і не зчиняли бучі і галасу, проти  неї, а  вони й раді старатись і вихвалятись і вихваляти “помічників” на всіх кутках, та я ж не проти, якщо поставити себе на місце організаторів, адекватної  і гармонійної незалежної взаємодії з тими,  кому не байдужа авторська пісня, не проти підтримки з боку мислячих владних структур). От хлопці, та й дівчата,  від “Творчої кухні”, та “Експромту”, а ще,  активна підтримка цих людей, а також, сприяння і наддання умов  цим, а також  багатьом творчим організаціям міста, це - зав. бібліотеки 10  Ганна Петрівна Бовдуй, от  вони і являють собою альтернативу тим “бардам Рудани” хто тільки на поверхні намагається бути цінністю для творчого життя міста в авторській пісні. 

 

Кривий РігЮрій Ващенко

 

Субъективные заметки, или

Двадцать лет спустя

 

Авторская песня (бардовская песня) – жанр довольно-таки специфический. Как говорил Булат Окуджава «… авторская песня – это искусство думающих людей для думающих людей». Правильно говорил…

Некоторые думают, что, мол, написал человек песню и исполнил ее – вот тебе и авторская песня. Не буду приводить примеры А. Пугачевой или И. Николаева – эти нам теперь вроде как чужие, а вот Лобода или Ирина Билык – они что – барды??? Если кто-то из вас действительно так считает – дальше можете не читать, для оставшихся – продолжаю…

Не будем вдаваться в теоретические дебри. Задам всего лишь один вопрос: вы можете себе представить того же Булата Окуджаву или, скажем, Владимира Высоцкого на сцене в красном пиджаке с блестками, желтых штанах со стразами и в головном уборе с разноцветными перьями? Ну, и конечно, кордебалет и мигающие огни на сцене. Можете представить? Я – нет.

Так уж получилось, что меня попросили написать об авторской песне в нашем регионе. Сам-то я уже два десятка лет нахожусь в этом процессе. Не претендую на полноту изложения, да и заметки мои будут довольно-таки субъективны, но одно обещаю – не буду лгать. Буду говорить лишь о том, что действительно знаю и о тех, кого знал лично.

Еще один вопрос – для кого я пишу? Уж точно – не для себя. Просто в последнее время часто слышу высказывания людей, которые искренне считают себя эдаким оазисом в пустыне бездуховности. Переубеждать никого не буду. Просто расскажу и все. А что с этим делать – пусть каждый решает сам.

Для начала обратимся к «Енциклопедії Криворіжжя»:

«СОЛЬ», КЛУБ   АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ створен. у січ. 1998 за ініціативою Н. Ю. Трофим’юк. Серед членів 26 чол. У груд. 1999 одержав сучас. статус. Пропагує авторську пісню, національну культуру, підтримує талановитих митців. Організатор  II – IV фестивалів авторськ. пісні «Струна тернова». З 1998 проводить концерти пам’яті В. С. Висоцького, «Барди жартують» до 1 квітня. Серед активістів Е. Іваницький, О. Зоря, Ю. Ващенко, Г. Фоменко, О. Ізотов, Ю. Ющенко. Президент М. В. Михайличенко.

Думаю, что эта статья снимает половину вопросов, а о том, чего в ней нет – расскажу.

Сам я впервые попал на фестиваль «Струна тернова» в 1999 году. Не знаю, какими были первые два, я попал на третий. Фестиваль, если честно, был довольно-таки серьезным. Серьезность его была прежде всего в том, что участники конкурсной программы отбирались не по принципу «что пришло, то на сцену и попало», а проходили творческие мастерские. Вели их Юрий Чайка и Юрий Данилов из Харькова.

Впоследствии, через несколько лет, Данилов умер (хотя и был достаточно молодым), а Чайка и сегодня является одним из авторитетов в жанре авторской песни.

Мастерские я прошел успешно и попал в основную конкурсную программу, где и стал дипломантом в номинации «Приз зрительских симпатий». Но не в дипломе дело. Куда важнее был тот толчок, «животворящий пендель», который дал мне Юрий Чайка. С ним мы еще встретимся, а тогда на прощание он оставил свою запись у меня в тетрадке с песнями. Запись была такой:

«Юра! Я надеюсь, мы еще встретимся. Ты прибавишь, как автор, это даже сомнений не вызывает. Знакомство принесло мне лично массу положительных эмоций, которые мне очень пригодятся. Желаю тебе всяческих успехов.»            17.10.99

Фестиваль «Струна тернова»-III был очень важным и знаковым. Именно с этого момента начался пусть недолгий, но очень динамичный рост авторской песни в нашем регионе. Некоторые из авторов того периода и сейчас, как говорится, «на ходу». Помимо тех, кто упомянут в энциклопедии, назову Олега Карьева, Виталия Яковлева, Валерия Карча. На новый виток развития сейчас вышла Оксана Зоря. Бывший президент Клуба Маша Михайличенко несколько отошла от авторской песни (но не от музыки). Не ушла совсем, а просто немного отошла в сторону. Жаль…

Впрочем, вернемся в начало двухтысячных… Наша клубная деятельность была довольно активной. И это выражалось не только (и даже не столько) в концертах и творческих вечерах, а в активных поездках на различные фестивали. Причем этот процесс был многосторонним. К нам на «Струну тернову» приезжали авторы и исполнители со всей страны, знакомились с нами, приглашали к себе. Назову лишь некоторые из городов, откуда к нам приезжали исполнители: Ивано-Франковск, Новоград-Волынский, Киев, Сумы, Харьков, Брянка (Донбасс), Симферополь, Саки. Это, конечно, не считая Днепропетровска, Никополя и иных наших соседей по области.

Это я пишу не для того, чтобы похвастаться, вот, мол, какие мы были хорошие! Для творческого роста важен обмен информацией, идеями, опытом. Особенно мне запомнились поездки в Черкассы и Балаклаву. Там, проходя (успешно) творческие мастерские, довелось познакомиться и пообщаться с такими людьми, как Владимир Каденко, Александр Король, Виктор (Михайло) Барановский, Виктор Байрак. В Балаклаве я снова повстречал своего «крестного» Юрия Чайку. А еще Тризубого Стаса. Среди конкурсантов мы выделили для себя замечательную Иру Ермолову из Сак и пригласили ее на следующий год к нам на «Струну тернову». Она приехала… Вообще, неделя, проведенная на «Балаклавских каникулах» - один из самых ярких моментов в моей жизни. Были мы там втроем: Маша Михайличенко, Оксана Зоря и я. Было там многое – и выступления, и палуба учебно-боевого корабля, и поездки в горы. Там-то я и сфотографировал Владимира Каденко, ставящего «рожки» своему бюсту, изготовленному в честь его 50-летия. А еще – «всенощные бдения», где «гитара, мов чаша, - по колу» (О. Зоря). Спать почти не приходилось, да если честно, и не очень хотелось – не для того ехали.

Общение со своими коллегами, собратьями по разуму – это самая лучшая школа. Не концертные выступления – на концерте ведь не растешь, там только показываешь, чего достиг. Для творческого роста нужна среда. И чем больше она, тем активнее будет твой рост.

Домой «из дальних странствий возвратясь» мы летели как на крыльях…

… Фестивалей «Струна тернова» всего было проведено шесть. На третьем я был участником, на четвертом, пятом и шестом – одним из организаторов. Пятый и шестой были внесены в городской бюджет отдельной строкой. Казалось, впереди – Вечность. Но…

Самое плохое, когда в дела творческие вмешивается политика. Особенно плохо, когда – политики. Результат, как говорится, «на лице». Так вот, из-за политических дрязг фестиваль был похоронен. Еще раз повторю – разногласия были не внутриклубные, не творческие, а внешнеполитические. Практически все участники клуба и сегодня сохраняют хорошие отношения между собой.

Как известно, история повторяется. Вначале как трагедия. Потом, как фарс.

Через несколько лет после того, как «Струна тернова» перестала существовать, раздался телефонный звонок. Звонил Эраст Иваницкий:

- Ты видел афишу возле ДК им. Б. Хмельницкого?

- Какую афишу?

- Фестиваль «Струна тернова».

- Не понял. Что за фигня?

- Я тоже не понял.

Оказывается, какие-то авантюристы, пользуясь уже раскрученным брендом, решили попаразитировать на нашем фестивале. Мы, конечно, оперативно оповестили кого смогли, написали всем своим знакомым из разных городов, чтобы не велись на призывы самозваных организаторов. Фестиваль, как я его назвал, «номер ноль», прошел, никого из известных авторов там не было, и вся эта афера благополучно скончалась. Во всяком случае, о фестивале с таким названием мы больше никогда не слышали.

Сейчас мы создаем новый Клуб. Также постепенно набирает обороты бард-театр «Экспромт». Некоторые из тех, кто еще тогда, в конце 90-х – начинали свой путь – еще в строю. Много и новых интересных авторов, и исполнителей. Фамилии называть не буду. Время всех расставит по местам. И, может быть, кто-то из тех, кто сейчас только входит в этот непростой, но интересный жанр, году эдак в 2039 напишет свои субъективные заметки, которые, возможно, тоже будут называться «Двадцать лет спустя». О ком из нас он напишет? О каких событиях? Узнаем чуть позже. Нужно только подождать. Недолго. Лет двадцать.

 

    P.S.Від упорядника. У 1999, 2001, 2002 роках організатори запрошували мене працювати у журі фестивалю “Струна тернова”. Про згаданий Юрієм Ващенком 3-й фестиваль моя стаття “Криворізьський фестиваль виходить на республіканський рівень” у бюлетені №5 (6) за 1999 рік. Бажаю відродити клуб і фестиваль, тільки прошу не залучайте згаданого харків’янина, бо ще у 2000 році, після поїздки в Росію, він змінив своє ставлення до носіїв української культури.

 

 

Сумиhttp://www.vsisumy.com/news/kultura/u-sumah-vidbuvsya-koncert-oksani

 

У Сумах відбувся концерт Оксани Скоробагатської «Кохати сильніше»

 

1 березня у Конгрес-центрі СумДУ відбувся  концерт талановитої, яскравої співачки, учасниці театру поетичної пісні La Chanson Оксани Скоробагатської у супроводі гри на гітарі Сергія Городничого та неймовірної скрипалі Тетяни Сурган, під назвою «Кохати сильніше». 

Він складався з двох відділень. В першому вона виконала пісні, музику до яких написала сама. Серед авторів віршів: Ліна Костенко, Йосип Бродський, Ірен Роздобудько, Костянтин Вихляєв, Вадим Седов, Гилберт Честертон, Ірина Евса, Бахит Кенжеев, Андрій Анпилов. Загалом на концерті прозвучали композиції на різні теми: філософські, духовні, ліричні, романтичні, дитячі, про зиму, яка вже минула, а також про відомих особистостей. Серед них слід виділити пісню Оксани на вірші Костянтина Вихляєва, присвячену Єдіт Піаф, яку співачка виконала в неповторній манері з деякими  нотками, притаманними самій французький шансоньє. Яскравою прикрасою вечора стали композиції, присвячені зимі, що прозвучали у теплій, чуттєвій манері, подарувавши кожному глядачеві магію пори року, яка нещодавно минула. Крім того, філософська пісня на вірш української  поетеси Ліни Костенко «Крила» змусила присутніх у залі  замислитись над сенсом життя. Порадувала співачка і композиціями,  присвяченими рідним Сумам та чарівному місту Київ, а також безтурботному періоду життя – дитинству. Приємним подарунком стала і пісня, присвячена дружбі, написана для чоловічого голосу, яку  вона виконала у неповторній і щирій манері. Деякі з пісень прозвучали у дуеті з Сергієм Городничим, що доповнило яскраву палітру вечора. У другому відділенні концерту співачка виконала пісні Надії Сосновської, Володимира Висоцького, Марусі Митяевої, Булата Окуджави, Сергія Труханова, Ольги Качанової  та інших. Оксана вважає, що поетична пісня звертається до кожного серця особисто, тобто до персональної глибини кожної людини, і в тому велике душевно-терапевтичне призначення поетично-музичного мистецтва. Виконавиця запропонувала сприйняти концерт як своєрідний психологічний квест по території людської душі і мандрівку по тонким світам поетичних рядків. Кожному з присутніх було приємно почути композиції, які прозвучали, як гімн красі і щирості, а вбрання  виконавиці і талановита гра на гітарі і інших інструментах подарували справжній весняний  настрій. До того ж перед початком концерту охочі мали змогу за помірну ціну придбати диск з пісням Оксани Скоробагатської.

В цілому концерт пройшов в теплій, затишній, творчій атмосфері, подарувавши гарний настрій та емоції та зібравши вщент переповнену залу глядачів. Серед них друзі, колеги та поціновувачі творчості  талановитої, яскравої  виконавиці, які з вдячністю і любов’ю дарували їй квіти.


Оксана Скоробагатська, співачка, учасниця театру поетичної пісні La Chanson:

«Цей концерт присвячений і початку весни, і взагалі дуже великій  темі: як у цьому житті любити, де черпати джерело кохання, як навчитися прощати, як не забувати,  що в кожному з нас живе  внутрішня дитина, що прагне радості буття. І взагалі цей концерт був задуманий мною, як експеримент. На протязі вечора прозвучать пісні, написані, як десять років, так і місяць тому назад. Ініціатором появи театру поетичної пісні  La Chanson є Віктор Сараватський. До його складу входить Яна Шафріна і Сергей Городничий, ми разом вже 20 років. Кожен з нас є автором і виконавцем пісень, з якими ми виступаємо на концертах, як сольно, так і ансамблем. За ці роки запам’яталося щире спілкування, спільна творчість, народження нових композицій, а також чудові мандрівки на різні фестивалі у різні країни та міста, знайомства з іншими авторами, бардами, поетами. Так, з концертами ми виступали у Києві, Дніпрі, Житомирі, Винниці, декількох містах Польщі, у Мюнхені (Германія), Празі (Чехія). Мені дуже подобається інтелектуальна пісня, вона може бути, як дуже простою, так і складно, але в ній обов’язково є глибокий поетичний текст і закладено великий зміст. Це як книга, в якій кожна людина відкриває щось для себе. Саме таку пісню я беру собі в репертуар або люблю слухати. Композиції, які ми виконуємо, знаходимо серед української і російськомовної поетичної пісні, а також шукаємо у європейській поетичній пісні, робимо переклади. Нам дуже подобається європейська інтелектуальна пісня. У своїх композиціях ми піднімаємо теми, які стосуються сенсу життя, любові і дружби, а також філософські, які вчать тому, як не зламатися у цьому житті та бути життєстійким. На творчість мене надихає бажання щось змінювати в собі та навкруги себе. Наш концерт буде цікавий для людей, які люблять поетичну пісню і занурюються в неї, щоб винирнути оновленими. Крім того, у нас є випущені музичні альбоми, які на сьогоднішньому заході може придбати кожен охочий.  Коли я була маленька у моїй родині слухали Булата Окуджаву, тріо «Меридіан», Нікітіних. Мені дуже подобалися їх пісні та інтонація, тому коли мені виповнилося 14 років, я навчилася грати на гітарі, а в 16 прийшла на перший кастинг авторської пісні у Сумах.  З цих пір почалася моя творчість. Окрім музичної діяльності я викладаю психологію у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С.Макаренко. А у планах на майбутнє – продовжувати писати та співати пісні, та далі створювати той купол смислів, під яким душа буде рости».

Підготувала: Анастасія Літвіненко

 

 

Сайт http://bukvoid.com.ua/events/konkurs/2019/03/07/160930.html

 

Ше.Пісня оголосила фіналістів конкурсу пісень на слова Шевченка

 

Всеукраїнський пісенний конкурс «Ше.Пісня», присвячений 205 річниці народження Тараса Шевченка, оголосив список переможців цьогорічного відбору.

Цього року конкурсанти подавали заявки з Києва та області, Хмельниччини, Вінниччини, Харківщини, Львівщини, Черкащини, Івано-Франківська.

До фіналу увійшли гурти СонЦе" (Київ), "Рутенія" (Київ ), "Сни Дріади" (Івано-Франківськ), "Banderas Blues Band" (Харків), барди Слава Котов (Київ), Богдан Тарасюк (Хмільник), Марія Гев (Дрогобич).

10 березня у Києві в Колонній залі КМДА відбудеться гала-концерт та нагородження фіналістів конкурсу «Ше.Пісня». У концерті візьмуть участь музиканти, що посіли призові місця в своїх номінаціях . Ведучий гала-концерту — Сергій Тихонов.

«Конкурс проводиться четвертий рік, розширюється його географія, створюються нові пісні на слова Тараса Шевченка. Ми вже маємо постійних  шанувальників і учасників. Наприклад, гурт «Сонце», який у 2018 отримав третє місце у номінації «Гурти», цього року спеціально записав нову композицію для конкурсу — і знову став переможцем. Втретє вийшов у фінал бард Богдан Тарасюк з Хмільника. Учасники звертаються до різних творів Кобзаря і наново переосмислюють їх у своїй музиці, беручи в роботу навіть тексти вже відомих пісень на слова Шевченка. До прикладу, гурт "Містерія" минулого року створив свою версію пісні «Думи мої». Є і улюблені твори учасників: найбільше пісень написано на вірш «Думка». Творчість Шевченка надзвичайно музична, писати пісні на його слова легко і цікаво. Ці композиції звучать дуже сучасно і злободенно: навіть не скажеш, що написаним рядкам більше ста років». — розповів один з організаторів конкурсу Ігор Двигало.

Оцінювали конкурсантів відомі українські музиканти та культурні діячі: лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, український хоровий диригент, заслужений діяч мистецтв України, засновник і керівник хору «Хрещатик» Лариса Бухонська, кобзар, бард, рок-музикант, композитор Едуард Драч, засновниця конкурсу «Ше.Пісня» та фестивалю «Ше.Fest» Юлія Капшученко-Шумейко.

Нагадаємо, що в лютому відбувався конкурс на найкраще виконання пісень на слова Шевченка. Це вже четвертий конкурс фестивалю Тараса Шевченка, за результатами якого щороку традиційно відбувається запис збірників пісень «Ше.Пісня».

Партнери конкурсу – КМДА, ГО «Молодий народний рух України»

За сприяння Юрія Левченка та Юрія Сиротюка.

Спонсор: магазин одягу "УкрМода"

Організатор: фестиваль Тараса Шевченка Ше.Fest.

Дата гала-концерту – 10 березня. Початок о 19:00

 

 

Сайт http://meest-online.com/history/figure/stas-kotryj-mav-try-zuby-na-komsomol-kompartiyu-ta-profspilku/

Стас, котрий мав три зуби: на комсомол, компартію та профспілку

 

Минув 71-й рік із дня народження Станіслава Щербатих, більше відомого за сценічний псевдонім Тризубий Стас. Він народився 24 лютого 1948 року на Алтаї. Після смерті батька, зовсім маленьким із родиною переїхав до тітки у Івано-Франківськ. Дядько Станіслава був вояком УПА, за що відбув десять років у сталінських концтаборах.

Музичну освіту Стас отримав приватно. Спершу працював музикантом у ресторані. Після одруження, як справжній романтик, разом із дружиною, з метою покращення матеріального становища, подалися на Камчатку, де чоловік працював художником, фотографом і директором Будинку культури.

Після повернення до України серйозно зайнявся роботою у документалістиці та мультиплікації. Найвідомішими є його документальні фільми «Проводи на полонину» та «Людина і нафта», а також мультфільмі «Сонечко, бульдозер і я», «Армагеддон», «Верблюди» і «Пігмаліон». На міжнародному фестивалі «Кіномарина-75» мультфільм «Сашкова чайка» отримав бронзову нагороду.

У ті роки дуже популярним в Україні й у діаспорі був Львівський естрадно-гумористичний театр-студія «Не журись!». 1991-го Стас вирушає разом із ними в гастрольне турне. Своє сценічне псевдо Станіслав жартома пояснював тим, що має три зуби: один — на комсомол, другий — на компартію, третій — на профспілку. Серед друзів був відомий як Щербик.

Зі середини 1990-х Станіслав жив у Києві. Важкі часи перебудови дуже вплинули на творчість, і Тризубий Стас став батьком відомого всеукраїнського Гімну голодних студентів. Відчуття часу у Тризубого Стаса було феноменальним. Як тільки якась політична чи життєва реалія породжувала анекдот, він тут же відгукувався на це піснею. Вони були різними: і веселими, і дещо трагічними, і філософськими, але всі вони були про наше життя.

Станіслав Щербатих став автором сотень гумористично-сатиричних пісень, які принесли співаку всеукраїнську популярність. Його ім’я стоїть в одному ряду з іменами Віктора Морозова, Василя Жданкіна й Андрія Панчишина.

Тризубий Стас — один із найтитулованіших українських бардів. Він лауреат фестивалів авторської пісні «Оберіг» (Гран-прі), «Білі вітрила», дипломант першої «Червоної рути», гастролював в Арґентині та Бразилії. Пісняреві навіть вдалося виступити на фестивалі в польському Сопоті (спеціально переклав свої пісні польською).

Він автор понад 300 пісень і 1,3 тис. коротких анімаційних фільмів, а також опери «Корова Середа», фантастично-кримінального роману «Нічия земля» і кількох оповідань. Останні роки життя працював дизайнером у редакції журналу. 2005-го був членом журі Всеукраїнського фестивалю бардівської пісні «Срібні Струни» (Черкаська область). Помер Станіслав Щербатих 24 січня 2007-го від третього інсульту у віці 58 років. Похований на кладовищі Дем’янів Лаз біля Івано-Франківська.

Пропоную вірш пісні на актуальну для сьогодня тему. Упорядник

Тризубий Стас

 

Як президента обирали

 

Я сідав вечерю їсти, передали телевісті,

Що нема вже комуністів: хто застрілився, хто втік.

Сімдесят очей із гаком ми смоктали дулю з маком,

А тепер створився вакуум, замість дулі навіть пшик.

 

Але в нашій спільній хаті є багато інших партій,

Є зелені, є строкаті, жовті в квіточку, рябі,

От і я собі на свята взяв швагра, дружину, брата,

І утворив партапарата невеличкого собі.

 

Розпочали перші збори, літру витягли з комори,

На тарілу помідори, у президії швагро,

За драбину троха взяли, "Ще не вмерла!" заспівали,

Генерального обрали і ЦК Політбюро.

 

Дід Петро з порядком денним ознайомив наш той пленум

І усім партійним членам по кілішку націдив,

І до рану наш парламент в майбуття заклав фундамент,

Кум поїхав у регламент, чимсь недобрим закусив.

 

Тесть підвівся з помідором і сказав, що то є сором,

Рятувати треба кворум, поки спати не лягли,

Всі ми були одностайні за негайні міри крайні,

Кума віднесли до стайні і навіз не перейшли.

 

Жінка в різному подала: пиво, голубці та сало,

А, як горілки вже не стало, я в сусіда попросив.

Починало вже світати, але далі йшли дебати,

Бо сусід до нас до хати ще й свою партію привів.

 

Ми сували претендента на посаду Президента,

Вже допились до моменту обговорення програм,

Свекор висунув свекруху, тещу всунули від Руху,

А, як кум прийшом до духу, із стайні висунувся сам.

 

Загалом у нашій хаті назбиралось кандидатів

Із обох сусідських партій двадцять вісім без Грицька,

Бо Грицько пішов до вітру і схопив з стола півлітру,

І ми його, тварюку хитру, не включили до списка.

 

Цілий день голосували - Президента обирали,

А біленьку тут же ж гнали - шланг пустили на стола,

Так робота йшла сесійна, а комісія постійна

Розробила двохпартійну Конституцію села.

 

Секретар ЦК Микола записав до протокола,

Що ми не проти Чорновола та такий на нині стан,

Що на кожного Івана в нас в селі по два гетьмана,

А ще на кожного гетьмана додатковий отаман.

 

Але в тім біди немає - в нас громада справу знає!

Президентів вистачає, хоч в союз, а хоч в ООН,

І як на те є воля Божа, ми ще й республікам поможем,

Аби лиш сила нам ворожа не перекрила самогон!

 

 

Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

 

ПИКА

 

Дивлюсь на пику за вікном

на величезному бігборді.

Ну так і вабить кулаком

ту пику врізати по морді.

Вона стирчить, як маніяк,

що навкруги шукає зиску,

і, не ховаючись ніяк,

на мене зиркає з презирством.

 

Мов остогидлий монумент,

кляну бігборд, рекламу кляту…

Мені здається в цей момент,

що пика лізе. Лізе в хату!

 

 

Київщина – сайт http://phm.gov.ua/?p=48200

 

Відбувся майстер-клас по виготовленню старосвітської бандури

 

У Музеї кобзарства Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» традиційно, вже декілька років поспіль, проводяться різноманітні майстер-класи, які мають за мету залучати учнівську аудиторію до знань про кобзарсько-лірницьку традицію в Україні.

Відбулося таке заняття в музеї і 27 лютого 2019 р. Нинішня зустріч була присвячена виготовленню кобзарського інструменту – старосвітської бандури. До музею завітали учні 3 класу Переяслав-Хмельницької ЗОШ І ст. № 6 на чолі з учителем Любов Павлівною Дьохтяр.

Провів майстер-клас цех майстер Київського кобзарського цеху, майстер по виготовленню кобзарських інструментів Микола Тихонович Товкайло. Під час заходу учні дізналися, як виготовляється музичний інструмент, з якої деревини та побачили всі етапи його творення, починаючи від креслення та закінчуючи готовою бандурою.

Науковці музею Світлана Тетеря та Наталія Костюк розповіли про історію створення Музею кобзарства у Переяславі-Хмельницькому та відзначили, що він був задуманий, як жива творча лабораторія. Акцентували увагу на тому, що із відкриттям Музею кобзарства була організована Школа кобзарського мистецтва, де діти вчилися майструвати бандури, вивчали історію музики. До школи було набрано, в основному, хлопчиків. Викладацькою діяльністю займалися висококваліфіковані фахівці: бандурист – Віталій Рой; кобзар – Микола Товкайло; музикант-теоретик та вокаліст – Анфіса Дякун; викладач історії кобзарства – Валерій Мормель. Дітей не лише навчали гри на бандурі, але й прищеплювали навички в питанні реконструкції майстрування старосвітської бандури.

По закінченню заходу всі охочі змогли спробувати себе в ролі лірника, чи бандуриста. Інструменти на яких можна зіграти відвідувачам виготовив для Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» М. Т. Товкайло.

Подібні заходи, що проводять музейні працівники в співпраці з Київським кобзарським цехом, спрямовані на виховання національно свідомих, патріотично налаштованих громадян.

Співробітники Музею кобзарства запрошують всіх охочих до подальшої співпраці в організації та проведенні подібних мистецьких проектів. Адже тематика, яка піднімається на них, на сьогодні маловивчена та не достатньо відома широкому загалу.

Завідувач НДС «Музей кобзарства»                                                  Світлана Тетеря 

 

 

Сайт http://www.vechirka.com.ua/andr-i-shulga-iogo-vers

 

Андрій Шульга і його «Версії»

7 березень 2019

 

Андрій Шульга – відомий у Кропивницькому музикант і поет – розповів, як пристрастився до гітари, що йому дало навчання в ПТУ, а також про свою творчість, волонтерство і музичні уподобання.

 

Перша гітара

Навчатися грі на гітарі він почав у п’ятнадцять років. Це було у 1986-у.

Купив на першому поверсі в «УТО» (народна назва універмагу «УТО «Кіровоград», який діяв у 1980 – 1990 роки в обласному центрі. – В.К.) шестиструнну гітару, радянську, – пригадав Андрій. – І одразу ж записався в студію гри на гітарі у клубі імені Калініна, тепер там синагога. Вчителем моїм був Геннадій Олександрович Шаповалов. За рік я засвоїв програму трьох класів. У моєму репертуарі були вальси та інша класика. Також розучував пісні популярних на той час рок-груп. Наприклад, «Пока горит свеча» та «В добрый час» «Машины времени». До речі, тоді в прокат саме вийшов фільм з Макаревичем – «Начни сначала». Цікавився тоді я й іншими совковими рок-колективами – «Наутилус Помпилиус», «Чайф», «Ария», «Мастер», і, звісно, зарубіжними – «Europe», «АС/DС», «Metallica».

Музику люблю, скільки себе пам’ятаю. Батьки, їх уже немає серед живих, мені розказували, що коли я немовлям заходився плачем, то досить було поставити на програвач платівку, щоб я заспокоївся. До речі, народився я у російському Красноярську, куди направили мого батька після закінчення в Кіровограді школи вищої льотної підготовки. Батько працював штурманом літака, мати – касиром аеропорту, вона часто брала мене із собою на роботу. Мені подобалося потинятися залами аеропорту, і частенько мама через гучномовець просила мене повернутися до неї. Якось вона, розшукуючи мене, побачила таке: я в оточенні групи дорослих стою на лавці і співаю «Пусть бегут неуклюже…» Мені було тоді чотири роки. У школу я пішов, коли ми, перебравшись в Україну, проживали в Кіровоградському районі. Першокласником я став зіркою села – після того, як на концерті у клубі виконав пісеньку Шаїнського «Если с другом вышел в путь» у супроводі хору і баяніста. Я сам попросив вчительку, щоб вона включила мене до учасників концерту.

 

Екскаваторника з нього так і не вийшло

Як розповів Андрій, після закінчення восьмирічки (№ 28 у Кіровограді, де з родиною жив на той час) він вступив до місцевого СПТУ № 8.

– Яку обрав спеціальність? – перепитав він. – Екскаваторника. Хоча, якщо чесно, ніколи не мріяв стати екскаваторником, та й працювати ним не довелося жодного дня. Зате в училищі був ВІА, грали в ньому третьокурсники. Я спершу дивився на них широко розплющеними очима. А згодом мене взяли в той ВІА гітаристом. Ми грали попсу – «Мадонну» Сєрова, «Старую мельницу» Ніколаєва. Мушу сказати, у тодішній системі профтехосвіти творчій самодіяльності приділялася велика увага. У 1988 чи 1989 році я зайняв перше місце на міському конкурсі авторської пісні. Я ж вірші пишу з другого класу школи. Після СПТУ вступив у школу підготовки керівників художньої самодіяльності, була така на вулиці Гоголя в Кіровограді. Ті курси мені були потрібні для посвідчення, бо премудростям художньої самодіяльності навчився ще в СПТУ.

На запитання, чи не шкодує, що не здобув ґрунтовної музичної освіти, Андрій Шульга відповів так:

– Вчитися ніколи не пізно, я цим весь час займаюся. Хоча один знайомий, відомий у Кіровограді музикант, який закінчив і музучилище, і музпед педінституту, каже, що навчання музиці лише загнало його в рамки.

– Отримавши посвідчення фахівця з художньої самодіяльності, я організував гурт «Конверсія», це було у 1993 році, – розповів Андрій далі. – Числилася наша «Конверсія» при ремонтно-механічному заводі імені Таратути (тодішній директор якого Володимир Пузаков прихильно ставився до художньої самодіяльності) і починала з пісень груп «Кино», «Чайф». Потім визначилися, що наш стиль – симфо-рок. Виконували твори, складені (і музика, і тексти) власними силами. В основному – мною. Та обставина, що рок-н-рол у дев’яностих суттєво здав позиції іншим музичним жанрам, нас аніскільки не засмучувала: ми займалися улюбленою справою.

Про склад «Конверсії». Шульга характеризує учасників того гурту як чудових музикантів, професіоналів. Це, крім нього самого, були Віталій Шелест (барабанщик), Денис Панченко (гітарист, потім він закінчив Харківську консерваторію), Олена Нечипоренко (скрипалька, вона і в «Ятрані» грала), Олег Рубан (гітарист, схильний до симфонічної музики, він складав такі твори сам, ще й партії для різних інструментів писав, а потім у релігію пішов), Олександр Григор’єв (бас-гітарист, відомий в обласному центрі музикант). Записувалася «Конверсія» в обласній філармонії, виступала і за межами Кіровограда.

Найяскравішими епізодами гастрольної діяльності «Конверсії» Андрій Шульга вважає її участь у фестивалі «Музичні вітрила» (1997 рік, Нововоронцівка на Херсонщині) та в турі «Рок за «Рух» (2001 рік).

У зв’язку із фестивалем в Нововоронцівці Шульга пригадав такий випадок:

– Перед поїздкою у Нововоронцівку Сашко Босько, наш тодішній бас-гітарист, заявив, що він не братиме участі в концерті. Ми йому: «Як, чому?» А він: «Я ж попереджав, що на сцені не граю». Я згадав про те його попередження, коли брав його в групу. Я тоді думав: жартує. Отже, опинився під загрозою зриву наш виступ – без бас-гітари не можна ніяк. Лише завдяки щасливому випадку все пройшло нормально: партію бас-гітари зіграв на клавішних наш товариш Юрій Мусієнко, який був присутній на багатьох наших репетиціях.

У 2001 році «Конверсія» розпалася. Про причини цього Шульга детально розказувати не хоче (тільки зауважує, що стався конфлікт). Але підкреслює:

– Наступних десять років я не хотів займатися музикою, бо усвідомлював, що створити вдруге таку класну групу, як «Конверсія», – нереально.

За словами Андрія, розпад «Конверсії» ще й змусив його замислитися, хто він більшою мірою – музикант чи поет.

Записався у літературно-поетичний клуб «Чайка» при міській бібліотеці імені Гагаріна, там познайомився з Петром Петровичем Пархоменком – відомою у вітчизняних літературних колах постаттю, він помер 2012 року. Пархоменко й привів мене у міське літоб’єднання «Парус». З 2009 року я – в Конгресі літераторів України. Брав участь у поетичних фестивалях, займав і призові місця. Про що мої вірші? В основному – на філософські теми. А улюблені поети – Рубцов, Єсенін.

 

Нове життя нового прагне слова

Близько семи років тому Шульга повернувся на музичну сцену. Новий гурт назвав «КонтрВерсією». У його складі грали Денис Іванов, Олег Лакатош, Ігор Чорний, Віктор Савенко. Під впливом Євромайдану Андрій Шульга почав писати вірші українською (до того послуговувався російською). Тож і «КонтрВерсія», яка виконувала його пісні, стала україномовним гуртом. Багато зробили ці музиканти на волонтерській ниві.

– Ми брали участь у благодійних концертах, – розповів Андрій. – Наприклад, улітку 2014 року в клубі «Вікторія», тоді збиралися гроші на лікування тяжко пораненого десантника Олександра Пономарьова. Того ж літа з моєї ініціативи відбувся благодійний концерт у дендропарку, за виручені від нього кошти було придбано тепловізор для 34-го батальйону 57-ї мотопіхотної бригади.

Найвагомішим досягненням гурту «КонтрВерсія» Шульга вважає те, що його допустили до фіналу у фестивалі «Червона рута», який проходив 2017 року в Маріуполі.

Там так заведено: якщо перша пісня не сподобається журі, то виконавцеві одразу кажуть: «Спасибі, до побачення», – пояснив Андрій. – А коли ми зіграли три пісні, у нас спитали, чи ще щось маємо. Зіграли ми й четверту. На тій «Червоній руті» ми отримали диплом за військово-патріотичну тематику у своїй творчості. Зокрема, за пісню «Партизан».

Після того Шульга з однодумцями створив новий колектив, назвали його так: «Своя версія». Однодумці – це Олександр Поляков, Володимир Лебедєв, Віталій Негребецький, Ігор Чорний. Співпрацює Андрій з гуртом «Партизан-бенд», теж місцевим (у його складі – Максим Кушнір, Павло Бондаренко, Віктор Шустов). Разом з «партизанами» Шульга виступив торік на фестивалях «Кропивницький», «Чута Фест».

Тим часом Андрій грає і співає у дуеті «Паралелі». Інша учасниця дуету – його дружина Тамара Алдошина. Їхні пісні – це вірші місцевих поетів (Антоніни Корінь та інших), покладені на музику Андрія Шульги. «Паралелі» устигли виступити фестивалях «Чута Фест», «Степограй».

Продовжує Андрій займатися волонтерством. Зокрема, кілька місяців тому спільно з волонтером і бардом Володимиром Бурком «Паралелі» та «Своя версія» побували у військових, які тримають оборону на Донбасі, передали їм гуманітарну допомогу, підбадьорили піснями...

На прохання сказати, чи суттєво змінилися його музичні інтереси відтоді, як придбав у головному універмазі міста гітару, Андрій відповів:

– «Metallica» уже не слухаю. З іноземних слухаю «Dire Straits», їхнього лідера Марка Нопфлера, а також «Nightwish». З українських – «Hardkiss», «Мандри». З класики – Вівальді. Мені скрипкова музика подобається.

 

Записав Віктор КРУПСЬКИЙ