Новини одним рядком:
5 березня – концерт сумського КАП “Булат”, присвята жінкам у сумській бібліотеці ім. Т.Шевченка, відділ літ. з мистецтва
6-7 березня – благодійний джем-фест "Блюз за Україну VII", ресторан “Поплавок” у Дніпропетровську
8 березня – концерт Лесі Шкап’як, Львів, «Квартира 35»
14 березня – концерт Анатолія Рибіна в концерт-холі готелю "Київ" за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 26/1
15 березня – міжнародний проект авторської пісні «Спів на рівнодення» у Львівській обласній філармонії
17 березня – благодійний вечір за участі бардів: Д.Долгова, І.Труфанової, В.Лютого у київському Будинку актора
18 березня – презентація книги Ю.Оша (Геннадія Костенка) “Калейдоскоп душі” у сумській муніципальній галереї
19 березня – ювілейний день народження Ліни Костенко, українського поета
21 березня – 12-й фестиваль туристської пісні "Немає іншої Вкраїни, немає другого Дніпра...", Дніпропетровськ, палац ДНУ
21 березня – Читання на драбині та фінал конкурсу «Книжка від Zeбри» у Харківському літмузеї
Марія Бурмака
* * *
Поцілуй мене на прощання
Обніми мене, обніми
Швидко час іде до світання
А світанок серед до війни
Ця війна здається усюди
Заступила неба блакить
Я б тебе не пустила б нікуди
Тільки хто ж мене захистить
А дорога із дому далека
Хай дорога додому легка
На війну повертатись нелегко
Та в солдата доля така
У тумані дивного стону
Куля хай тебе обмина
Буду я молитися Богу
І чекати біля вікна
Ангелів в далеку дорогу
Хай летять з тобою вони
Дорога ціна перемоги
Залишилась на полі війни
Огортає ранок імлою
Нічка відступа до небес
Попрощайся, милий, зі мною
Я чекати буду дома тебе
Проведу тебе до порогу
Може знову завтра у бій
Затримаю у серці тривоги
Милий мій, ти боєць дорогий
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Анатолій Рибін
Весняних днів мало…
Холоднечу зими зігрівають швидко вже перші ж весняні дні. Достатньо навіть кількох сонячних годин і про весну відразу нагадають своїм кришталевим дзвоном краплі з мокрих дахів. Кришталевий дзвін заповнює своїми прозорими звуками синяву вікон вщент…
Чого буває завжди мало, так це перших днів весни з безліччю їхніх весняних звуків. Весняні голоси мерзлякуватих гілочок дерев зігрівають теплом свого співу шпаки, що прилітають першими. Відбувається якесь неймовірне дійство пробудження в ірреальному мареві. Але минає це так швидко, що повірити в диво просто не встигаєш. Проте дивовижні відчуття відразу наповнюють радістю очікування неусвідомлених сподівань на краще…
У ці скороминучі миті неусвідомлених сподівань важливо відчувати тепло руки поруч… Навіть, якщо це сон, то це сон в руку, але не марення…
Пісня «Вёсен мало» у концерті Анатолія Рибіна 14 березня 2015 р. о 19.00 за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 26/1 (готель «Київ»).
Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418
Львів – сайт філармонії http://www.philharmonia.lviv.ua/events?page=1
Спів для рівнодення
Неділя, 15 Березня, 2015
Львівська обласна філармонія запрошує львів’ян та гостей міста на міжнародний проект авторської пісні «Спів на рівнодення» за участю бардів з України та Польщі, адже Майдан зблизив ці дві країни, як ніколи раніше в історії. Під час концерту прозвучить багатющий матеріал – і пісенний, і поетичний.
Варто зазначити, сьогодні патріотична тематика перебуває на великому піднесенні, а авторська пісня завжди була носієм патріотизму, від часів кобзарів та лірників.
Квитки продаються у касі філармонії щоденно з 11.00 до 19.00 (235-89-46)
та на ticketclub.com.ua
Абонементи дійсні!
Інформація за телефоном - 096 0 200 400
Суми – Геннадій Костенко
Сумський літератор Юрій Ош (Геннадій Костенко) запрошує на презентацію своєї нової книжки «Калейдоскоп душі» в муніципальній галереї 18. 03. 2015 о 17-30.
ЧАЙКА
К тебе так долго, долго шёл,
порой окольными путями,
и надо мною неба шёлк
горел манящими огнями.
А под огнями – суеты
блуждали сумрачные тени,
то были марева следы
и мимолётных впечатлений.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Увидел я на склоне лет
тебя, как чайку в Чёрном море.
Счастливый выпал мне билет,
но… не поспеть на поезд скорый.
Харків – Літературний музей
Березень в Літмузеї
Щопонеділка та щосереди, 19.00 – Клуб фольклорного співу
Щоп'ятниці – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com та на сторінці https://www.facebook.com/events/783318071740075/?fref=ts)
21 березня, 14.00 – Читання на драбині та фінал конкурсу «Книжка від Zeбри»
24 березня, 15.15 – Наукові збори Харківського історико-філологічного товариства в Літмузеї. Доповідь кандидата філологічних наук, заступника директора з наукової роботи Харківського літературного музею Тетяни Трофименко «Іван Дніпровський: маловідомі сторінки життя та творчості» (з нагоди 120-річчя від дня народження)
28 березня, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
28 березня, 16.00 – вечір до 85-літнього ювілею Ліни Костенко
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Виставки
Книга familia: зроби виставку разом з Літмузеєм (відкриття виставки 31 січня)
Які книги можна було побачити на книжкових поличках відомих письменників? Жюль Верн, Джек Лондон, Микола Трублаїні, Даніель Дефо, Микола Гоголь, Овідій – які з цих авторів приваблювали Всеволода Нестайка, Корнія Чуковського, Лесю Українку? У нашій книжковій шафі – книги класиків.
Однак книги класиків – то тільки піввиставки. Створити іншу половину ми запрошуємо вас. Приносьте свої улюблені родинні книжки. Однак ще цікавішими за книжки можуть бути наші стосунки з ними: чому саме цю книжку рекомендували нам батьки, чому ви хочете, щоб ваші діти її прочитали? Виставка – це не тільки експонати, це ще й музейні тексти! Щоб опанувати ази музейної науки, приходьте на наші воркшопи. Виставка буде оновлюватися щодва тижні. Разом у нас вийде цікавіше!
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 5 грн. 50 коп.),
екскурсії чи інтерактивної програми – від 15 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Львів – сайт http://lviv.vgorode.ua/event/free/645792-lesia-shkapiak-solnyi-kontsert-8-bereznia-u-kvartyri-35
Леся Шкап’як - сольний концерт 8 березня у «Квартирі 35»
Сольний концерт актриси Лесі Шкап’як "Для мене день, що без пісень…". Окрім самої співачки, у зустрічі візьме участь гітарист Сергій Зеленський
"У передчутті весни, тепла, любовного настрою, усього, що робить життя справді потрібним і цінним, - анонсують організатори концерту, - усе розкривається назустріч сонцю, надії і любові. Цю атмосферу створить для Вас актриса, бард і просто чудова людна – Леся Шкап'як".
Водночас Мистецьке об’єднання "Дзиґа" наголошує, що концерт НЕ присвячено міжнародному жіночому дню.
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп»
http://artvertep.com/poster/9343/1/25098.html
Київ / Фестиваль героїчної пісні «Музика Гідності»
02 КВІТНЯ
StereoPlaza (Червонозоряний проспект, 119)
Благодійний фонд «З країни в Україну» представляє унікальний музично-патріотичний проект
2 квітня 2015, в StereoPlaza (Червонозоряний проспект, 119) відбудеться масштабний фестиваль героїчної пісні «Музика Гідності», ініціатором якого виступив фонд «З Країни в Україну».
Шістнадцять кращих українських гуртів, серед яких: ЯрмаК, Nesprosta, Крихітка, Dakh Daughters, Сергій Кузін, Mad Heads, Нумер 482, Катя Chilly, Тоня Матвієнко та Арсен Мірзоян, OT VINTA, Один в каное, Vivienne Mort, Мандри, Телері, Zapaska спеціально до проекту «Музика гідності» готують кавер-версії українських героїчних пісень часів повстанських рухів, які будуть записані на концерті і передані в усі військові частини України.
Денис Блощинський, організатор фестивалю «Музика Гідності»: Для досягнення перемоги в цій страшній війні нам потрібні не тільки сучасна техніка, боєприпаси та амуніція на передовій, а й музичні твори, які споконвіку надихали воїнів на подвиги і вселяли впевненість у перемозі. Об'їхавши майже всі військові частини на Сході України з фестивалем «З країни в Україну», ми зустрілися з реальною проблемою - відсутністю української музики. І вирішили виправити це кількома способами. Один з них з них - записати кавер-версії української героїки, створених нашими виконавцями, і, нарешті, замінити «Батяню комбата» на Ельзівску «Я не здамся без бою»!
Крім цього, в рамках фестивалю пройде конкурс серед маловідомих авторів на пісні, присвячені Майдану і АТО. Кращі 20 композицій увійдуть в ще один CD для військовослужбовців.
Чернівці – Обласний меморіальний музей Володимира Івасюка
Доброго дня! Чи могли би ви надрукувати у Вашому літописі вірші Ігоря Карамнова з Харцизьку. Минулого року він попросив нас заочно взяти участь у фестивалі "Від Гуцулії - до кряжів донецьких", і зараз надіслав свої нові вірші. Коли є можливість зв’язку, то він телефонує, і хоче бути почутим, оскільки знаходиться в складних умовах проживання. Заздалегідь дякую.
Игорь КАРАМНОВ
БАЛЛАДА О НАДЕ
Чёрт возьми! Прицепилась бессонница:
как прикрою глаза, вьюга-ночь
то отпрянет, то снова наклонится,
не даёт непокой превозмочь.
Жизнь там – пытка – под сводами мрачными,
зрак решётки – как яд – над окном,
лязг засова, как будто по ржавчине…
Эх, тюрьма, ты ведь – глупость с умом.
С койки – очи на песню похожие,
но бывает, как стали клинок,
надзирателей, словно бы вожжами
приласкают от носа до ног.
Ей румяна к лицу ненасытные,
но сейчас – щёки, словно бы мел.
Если Нади и не было б, – выдумал
и во сне бы я песню бы пел.
21-е января 2015 года
Они лежат под небом не бездонным,
лежат в крови запёкшейся, без стона.
Такая жизнь… Такая смерть, о, Боже!
Тебе с размаху надо бы – по роже!
Но ты, пардон, опять неуловим,
а небо спит, закутываясь в дым.
Они лежат… А рядом – просветлённо
из золота и неба их знамёна.
Кликуша – тоже рядом – из лайф ньюса,
как будто вестник нового аншлюса.
Вещает он на весь почти что мир,
мертвящий, но талантливый вампир.
Знамёнам всё равно, хоть страстно мелет
кликуша о нашествии Америк.
Такой вот друг, на самом деле – враг,
свободы не приемлет гордый флаг.
Он и людей, и жизнь давно уж мерит
по отношенью к звёздочкам Америк.
Преданьям легендарным я поверю –
откуда звёзды флага у Америк :
созвездье искр из-под копыт коня!
Созвездье, не забудь и про меня!
Ты для меня – надежда и заслон
от всех враждебно дышащих сторон.
ДОЛОЙ ВОЙНУ!
В мгновенье ока убивали
осколки бомб всё наугад,
я видел женщина кричала,
как будто погружалась в ад.
Долой войну! Хоть ей всё мало,
дурак и ненависти рад,
он хочет жить, чтоб смерти жалом
крушить живое всё подряд.
– Долой войну, – нам шепчут ели,
качая ветки невпопад,
из гроба встаньте менестрели,
а не снаряды для солдат.
Пока весна не кровью стала,
и жив пока и стар, и млад,
низвергнем злобу с пьедестала,
изыди прочь сей сущий ад!
БЕЙ В НАБАТ!
Бей в колокол, мой ангел!
Бей в набат,
чтоб слышен был от Дона до Карпат,
чтобы проснулись и велик, и мал,
чтоб каждый, кто не умер, понимал,
что враг уже не только у ворот,
что не страну – он сердце наше рвёт,
и хочет захватить, как Крым, Донбасс,
и уголь наш, и венценосный газ.
Он демона вражды к нам подослал,
и хочет, чтобы Днепр границей стал.
Он даже небо разделить готов –
таков наш враг, без сердца, без мозгов.
ХАТЫНЬ
Не палаты – бывшие хаты,
что мне шепчет пепел? Что ты –
не музей, и не экспонаты :
колокольных стонов черты.
Зеленеет трава под крепом,
влажно солнышко.
Валуны –
в красках пепла,
в ветре не терпком –
у терновника адские сны.
И у каждой сожжённой хаты,
что вблизи меня и вдали,
стон - венок ветрами не смятый –
словно стон из сердца земли.
Среди складок пепла бессонных –
колокольчики, что влюблены
в золотые капельки солнца
на щеке невоенной весны,
в голубой экран поднебесья,
где подругой вешних берёз
над Хатынью в платье невесты
проплывает музыка гроз.
То вселяет веру в удачу,
то пронзает молнией слёз,
то мячом по траве проскачет,
громыхая бантами кос.
У неё – и нити рассвета,
и глубин заката улов,
и – неистребимое вето
на молчание колоколов.
Мелітополь – сайт http://ria-m.tv/news/28784/kak_jenschinam_donbassa_bard_nastroenie_podnyal_(foto).html
Как женщинам Донбасса бард настроение поднял
05 марта 2015| Автор: Ольга Артеха
В канун празднования Международного Женского дня мелитопольский исполнитель и автор песен Сергей Рябинин решил организовать авторский концерт для переселенок из Донецкой и Луганской областей, которые временно проживают в нашем городе.
В 14.00 в малом зале ДК им. Шевченко народу собралось немного – резко испортившаяся погода не позволила многим желающим прийти и послушать Сергея Рябинина. Артист пытался всячески поднять настроение гостьям, много шутил, но заметно нервничал, так как выступал перед особыми слушателями. Концерт длился порядка часа, а по его окончании все присутствующие громко аплодировали.
Представитель штаба по оказанию оперативной помощи переселенцам Наталья Жадан отметила, что Сергей Рябинин устроил праздник исключительно по собственному желанию.
- Я хочу, чтобы все присутствующие знали, что Сергея то, что никто не заставлял, но даже никто не просил устраивать выступление. Это была его собственная инициатива – спеть сегодня для вас, и подарить этот концерт переселенцам, - обратилась к присутствующим Наталья Викторовна.
Жительница Горловки Ольга Николаевна, которая с удовольствием слушала артиста, сидя в первом ряду, и получила положительные эмоции.
- Очень хороший концерт, приятно так, спасибо вам. Увидела объявление в штабе, и решила прийти, почему бы и нет, - сказала женщина.
Кіровоград – сайт http://prostir.museum/ua/author/914
Творчий вечір за участі Клубу авторської пісні та поезії «Байгород»
пройшов у Кіровоградському музеї
21 лютого 2015 року «Музична вітальня» Кіровоградського обласного художнього музею в черговий раз зібрала шанувальників музичного мистецтва та поетичного слова, цього разу – на творчий вечір «Барви лютого або напередодні весни» за участі Клубу авторської пісні та поезії «Байгород».
Київ – сайт http://www.kobzari.org.ua/
http://www.kobzari.org.ua/?page=news&subpage=65
Пішла з життя Марія Никифорівна Поклад
28 лютого 2015 року пішла з життя ветеран бандурної справи Марія Никифорівна Поклад.
Поклад (Іващенко) Марія Никифорівна народилася 13 березня 1926 року в селі Шабалинів Коропського району Чернігівської області.
Освіту одержала в Київському музичному училищі ім. Р. М. Глієра (1945-1949). Навчалася в класі видатного педагога-бандуриста Володимира Андрійовича Кабачка.
Трудову діяльність розпочала 1949 року у Полтавському музичному училищі ім. М. В. Лисенка. Cтворена Марією Никифорівною у Полтаві капела бандуристок стає лауреатом різноманітних конкурсів, згодом отримує звання народної самодіяльної (1960) та заслуженої капели бандуристок УРСР (1966).
На початку 1962 року М. Н. Поклад отримала запрошення заснувати на Чернігівщині клас бандури. Так з 1962 року почалося професійне викладання бандури в музичних закладах Чернігова. Одразу довелося працювати і в школі, і в училищі.
Марія Никифорівна Поклад залишила після себе численних учнів-послідовників, які цементували, формували і формують Чернігівську академічну школу гри на бандурі.
Чернівці – сайт http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
На минулому тижні прокурор Львівської області Роман Федик в інтерв’ю газеті «Високий замок» заявив, що прокуратура зібрала докази вбивства Володимира Івасюка співробітниками КДБ:
«Слідчі прокуратури зібрали безперечні докази того, що у 1979 році співака Володимира Івасюка вбили співробітники КДБ. Коли тіло улюбленця народу знайшли у Брюховицькому лісі, радянська влада поспішила визнати, що Володимир Івасюк вчинив самогубство. Люди відмовлялися в це вірити. У 2014 році Генеральна прокуратура поновила розслідування цієї справи. Сьогодні можу заявити, що нам вдалося знайти свідків та беззаперечні докази вбивства Володимира Івасюка працівниками КДБ. Оскільки справа стосується працівників спецслужби колишнього СРСР, матеріали розслідування ми передали військовій прокуратурі».
Сподіваємося, що це — не порожні слова, і ця справа буде доведена до кінця. І світ, нарешті, дізнається імена та мотиви замовників.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
«Шевченко мобілізує»
18 годин поспіль в ефірі радіо «Культура» читатимуть «Кобзаря» понад 360 осіб
(газета «Україна молода» від 5 березня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2619/164/92113/
Олена КОВАЛЬ
9 березня у прямому ефірі радіо «Культура» з включеннями на Першому каналі Українського радіо та на Першому Національному телеканалі стартує радіомарафон «Борітеся — поборете!..» Шевченко мобілізує», присвячений 201-річчю від дня народження Тараса Шевченка. З шостої ранку до півночі «мобілізаційну» поезію Кобзаря читатимуть урядовці, політики, діячі науки, культури, волонтери, представники громадськості, командири та бійці підрозділів Збройних сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, МВС. На ефір спеціально запросили захисників, які зараз перебувають у гарячих точках на сході країни.
Офіційним постером марафону «Шевченко мобілізує» стало зображення Тараса у сучасному військовому екіпіруванні учасника АТО. Автором зображення є художник Вадим Печуркін. «Цей плакатний портрет Шевченка має мобілізуючий, пропагандистський характер, що відповідає меті радіомарафону — підтримати бойовий дух захисників словами Шевченкових творів, консолідувати українців у боротьбі проти зовнішньої агресії», — прокоментував автор постеру.
Орієнтовна кількість учасників радіомарафону — 360 осіб; кожному надається дві хвилини радіоефіру. Щогодини у програмі радіомарафону будуть транслюватися архівні записи читання творів Шевченка за участі видатних українців, а також пісні на слова Шевченка як у класичному виконанні хору ім. Ревуцького і капели «Думка», так і у виконанні рок-гурту «Кому вниз», інших музикантів. Ведучі представлять нариси цікавих фактів із життя поета.
Місце проведення марафону — столичний Будинок звукозапису Національної радіокомпанії України (вул. Л. Первомайського, 5а).
А ТИМ ЧАСОМ...
Сьогодні в кінотеатрах Тернополя, Херсона, Житомира, Черкас, Києва, Львова вийдуть у прокат дві документальні стрічки про Тараса Шевченка.
Обидва фільми — біографічні драми Костянтина Коновалова «Експедиція» (виробництво компанії «Інсайтмедіа») та Тараса Ткаченка «Кобзар» (виробництво компанії «Продакшн №1») — зняті на замовлення Держкіно у 2014-му в рамках 200-річчя з дня народження Шевченка. На жаль, минулого року їх вдалося показати лише вузькому колу глядачів. 53-хвилинні стрічки поєднують у собі документалістику з ігровим кіно.
Фактаж фільму «Експедиція» охоплює події 1848 року. В подорож Аральським морем виходить шхуна «Святий Костянтин». На борту шхуни — український поет, петербурзький художник, засланий бунтівник Тарас Шевченко.
«Кобзар» — це документальне дослідження історії зажиттєвих видань найвідомішої книги Тараса Григоровича. Це фільм-біографія, персонажем якої виступає не людина, а книга, яка має цілком людську долю.
Збитошний літургійник
200-річчю від дня народження автора українського Гімну Михайла Вербицького присвячується
(газета «Україна молода» від 4 березня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2618/164/92102/
Ольга ЖУК
«Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце займає він у розвою нашої музики? Оце питання, на які повинна би відповісти кожна українська дитина, про що повинні б уже співати горобці на українських хатах. Але здається, на жаль, не буде зайвим і в цім місці цю справу ще раз коротко з’ясувати», — так у 1934 році висловлювався один із найавторитетніших західноукраїнських композиторів Станіслав Людкевич, назвавши Вербицького «не тільки музикантом, а також символом нашого національного відродження в Галичині».
Невідомий отець і відомий композитор
Сьогодні, четвертого березня, до 200-річчя від дня народження автора українського гімну, композитора, хорового диригента, громадського діяча і священика УГКЦ у Львові в музеї Соломії Крушельницької відкриють виставку «Відомий і невідомий Михайло Вербицький». Експозиція побудована на матеріалах з особистого архіву Станіслава Людкевича, який знаходиться у місцевій бібліотеці ім. Стефаника. Як розповіла «УМ» завідувачка наукового відділення Музейно-меморіального музею Крушельницької Данута Білавич, на виставці будуть представлені видання кінця ХІХ — поч. ХХ століття, які розповідатимуть про різні види діяльності композитора. «Про Вербицького ми знаємо насамперед те, що він написав музику Національного Гімну, та значно менше відомо про його світську музику, літургійні композиції, музичні номери для театральних вистав. Із невідомого також експонуватиметься нетиражована фотографія Вербицького. Виставка триватиме до 17 квітня. У рамках цього проекту в салоні проводитимемо музейні уроки для вчителів та учнів про Вербицького», — розповідає Данута Білавич.
Водночас неподалік від вулиці Крушельницької, на якій розташований музей, у соборі Святого Юра вже кілька днів як презентована виставка «Отець Михайло Вербицький — автор музики Державного та Національного Гімну України». Експонати надали з львівського архіву, бібліотеки ім. Стефаника, музею Крушельницької та особистого архіву праправнука о. Вербицького — Андрія.
Михайло Вербицький народився в 1815 році у селі Явірник Руський (тепер це Польща) у родині священика Миколи, який служив у старовинній дерев’яній церкві Вознесіння у селі Улюч біля Перемишля, де й хрестили майбутнього композитора. Коли хлопчикові виповнилося 10 років, батько помер. Михайло та його молодший брат Володислав, по суті, залишилися круглими сиротами. Мати вийшла заміж удруге і перестала цікавитися дітьми. Хлопчиків забрав до себе далекий родич — Перемишльський владика Іван Снігурський, що відіграло виняткову роль у їхньому музичному розвитку. Михайло та його брат навчалися у школі, меценатом якої був їхній опікун, любитель музики. Хлопці відразу ж стали учасниками хору. Михайло співав альтом, Володислав — дискантом. Пізніше Вербицький написав: «...школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької, існує ще четверта категорія — українська».
Двічі вигнаний iз семінарії, двічі одружений
Юнак понад усе прагнув здобути освіту. Та в ті часи була відкрита одна дорога — стати священиком. Так, у 1833-му Михайло переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію. Та вже тут проявив свій характер. Влаштував бунт семінаристів проти поганого харчування, за що був покараний суворим карцером.
Запальний і темпераментний Михайло не був зразковим семінаристом, двічі залишав навчання через конфлікти з розважливим керівництвом семінарії. Весь вільний час приділяв музиці. Першим його інструментом була гітара, яка заміняла фортепіано і відігравала першорядну роль у домашньому музикуванні. Вербицький ніколи не розлучався зі своїм улюбленим інструментом. Коли у нього були важкі часи, то й заробляв на шматок хліба, даючи уроки гри на гітарі у приватних домах. Також Михайло двічі намагався створити затишне сімейне життя. Перший раз одружився в 22 роки, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям Іваном. Перед закінченням семінарії Михайло вдруге одружився, та нова дружина передчасно померла, залишивши синочка Андрія.
Матеріальні труднощі змусили Вербицького все-таки на третій спробі закінчити семінарію після довгої перерви у навчанні, прийняти сан священика й отримати посаду у селі Завадові, а згодом у невеличких Млинках Яворівського районі на Львівщині, де й жив до самої смерті.
Друг Вербицького, пропаґатор хорового співу в Галичині й на Буковині Іван Сінкевич писав у своїх спогадах, що композитор жив самотньо, позбавлений затишку. Маючи напрочуд веселу вдачу і снагу до життя, був змушений жити у далекому сільському закутку, майже ізольованому від культурного життя. На обідньому столі у композитора дуже часто не було нічого, крім яблук.
«Ще не вмерла...» — це алілуя, розспів
Провівши більшу частину життя у гірському селі, Михайло Вербицький встиг стати одним із фундаторів національної композиторської школи України. Музикознавець Уляна Петрусь зібрала список із 133 відомих композицій Вербицького. До них відносяться великомаштабні світські хорові роботи, релігійні хорові роботи, вокальні ансамблі, романси, аранжування народних пісень, оркестрові роботи, симфонії, камерні твори, інструментальні твори, музика до спектаклів і театральних вистав. Його літургійні композиції й дотепер співає вся Галичина. Своєю кантатою «Заповіт» на слова Тараса Шевченка Вербицький відкрив нову епоху в розвитку хорової музики.
У 1863-му, коли Вербицький був уже священиком і церковним композитором, у львівському журналi «Мета» він побачив i страшенно вподобав патріотичний вірш поета з Борисполя Павла Чубинського — «Ще не вмерла України». Спочатку Вербицький представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли «Ще не вмерла...» бадьоро співати, то він зробив із неї хорову композицію. Урочисто виконали цей хоровий твір уперше у Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя — першого липня 1864 року. Після цього пісня «Ще не вмерла України» набула великої популярності серед молоді Галичини. Композитор Валентин Сильвестров у захваті від того, що ця пісня стала офіційним Гімном України. «Він дивовижний. Спочатку начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Вербицький, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Цю патріотичну пісню він створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір. Гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У ньому затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну», — розповів Сильвестров в одному з інтерв’ю.
ДО СЛОВА
Вербицького вербували російські агенти
Недавно Ольга Котовська та Ганна Папірник презентували книгу «У музиці молитви до Господа полину (Невідоме з життя о.Михайла Вербицького)». У ній відкрили для широкого загалу деякі білі плями в біографії Михайла Вербицького. Наприклад, те, що композитора свого часу намагалися завербувати російські агенти, щоб він пропагував москвофільські настрої у Львові. Але зрозуміло, що агенти не отримали позитивної відповіді.
ДЕРЖАВА ПАМ’ЯТАЄ?
«Подарунки» затримуються
Згідно з постановою Верховної Ради «Про відзначення 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького», ювілейні заходи проходитимуть по всій Україні протягом 2015 року. Також на державному рівні відзначатимуть 150-річчя з часу першого виконання нашого славеня. Влада запланувала видати поштову марку, присвячену Вербицькому, встановити у Львові пам’ятник композитору і відкрити його музей. Та сьогодні, у свій день народження Вербицький так і не «отримав» обіцяних подарунків. Ще влітку 2013-го завершився Всеукраїнський конкурс на кращу концептуальну ідею пам’ятника у Львові, на якому перемогу здобув проект скульпторів Андрія і Володимира Сухорських, авторів львівських пам’ятників Шевченку та Юрію Змієборцю. Голова Львівського суспільно-культурного товариства «Надсяння» Володимир Середа зазначив, що товариство відкрило окремий гривневий рахунок. На ньому вже є чималенька сума, та її і близько не вистачає, щоб встановити пам’ятник. За його словами, вартість робіт зі спорудження пам’ятника становитиме 780 тисяч. Пам’ятник розташують у сквері на розі вулиць Вербицького та Генерала Чупринки.
Мария Бурмака: "Нынче не время шоу-бизнеса"
http://fakty.ua/196301-mariya-burmaka-nynche-ne-vremya-shou-biznesa
Таисия БАХАРЕВА, «ФАКТЫ»
03.03.2015
Известная певица дала в Англии два благотворительных концерта, собрав для бойцов, воюющих в зоне АТО, 14 тысяч долларов
Украинская певица Мария Бурмака больше года назад одной из первых среди отечественных исполнителей вышла на сцену Майдана. Потом в составе артистических бригад поехала на фронт выступать перед бойцами. Мария признается, что тогда она почувствовала, что такое настоящий страх. И позже, когда пела перед искалеченными ребятами в украинских военных госпиталях, не могла справиться с чувством боли за свою страну. Бурмака активно занимается волонтерством и участвует в благотворительности. На днях певица вернулась из Англии, где дала концерты в Лондоне и Манчестере. И даже выступила перед особняком премьер-министра Великобритании Дэвида Камерона.
— Мария, Камерон оценил ваше выступление?
— Это была незапланированная акция, которая прошла на Даунинг-стрит — улице, где находится дом Камерона. Вообще, это место хорошо знакомо всем участникам Евромайдана в Лондоне. Три месяца люди стояли перед особняком с украинскими флагами, плакатами, призывавшими освободить Надежду Савченко, и обвинениями в адрес Путина. Причем те, кто принимал участие в этом пикете, сменяя друг друга, стояли днем и ночью. Мне захотелось поддержать этих людей. Я предложила поставить там усилитель, аппаратуру и организовать концерт под открытым небом.
Мы несколько дней ждали разрешения от местной полиции, и 24 февраля концерт таки состоялся. Это происходило напротив дома Камерона, на противоположной стороне улицы. Сначала был митинг, а потом я начала петь. Пришло очень много украинцев, прохожие просто останавливались и слушали. Концерт продолжался чуть больше часа.
Когда я только приехала в Лондон, прочитала в новостях, что Англия еще думает, давать ли Украине оружие. А после нашего митинга на Даунинг-стрит, буквально на следующий день, вышли газеты с заголовками, что Британия таки будет помогать Украине. Конечно, возможно, это совпадение, но хочется верить, что и частичка нашего труда заложена в этой победе. Что касается Камерона, то его в это время дома не было. Но участники Евромайдана в Лондоне рассказывают, что каждый день, выезжая на работу, премьер-министр Великобритании видел на улице людей с флагами Украины. Они не позволяли ему забывать о наших проблемах.
— Украинцы, живущие в Лондоне, одними из первых стали организовывать митинги в поддержку Украины.
— Я часто с восхищением следила за их акциями. Думала, какие молодцы! А три недели назад меня пригласили в Лондон на концерт памяти Небесной сотни, который организовывала арфистка Алина Бжезинская. Я знаю ее давно, мы познакомились еще в 1979 году во Львове. Потом встречались на фестивале «Червона рута». А через много лет нашли друг друга благодаря социальным сетям. От Алины я узнала о благотворительном концерте в столице Англии и, конечно, сразу согласилась в нем участвовать. Я сама волонтер и знаю, как тяжело сегодня, в условиях войны и кризиса, собирать деньги.
— Вы были до этого в Британии?
— Никогда. С концертами объездила огромное количество стран, но до Англии все как-то дело не доходило. За неделю до моего отъезда из Киева попросили сделать подобный концерт и в Манчестере. Я летела одна, без музыкантов и группы поддержки. Пела свои песни под акустическую гитару. Знаете, за последнее время я поняла, что людям нравится вот такой непафосный формат с душевной атмосферой. Концерты в Лондоне и Манчестере были запланированы на 21 и 22 февраля. А 20 февраля, в день памяти Небесной сотни, в лондонском Холланд-парке, где стоит памятник князю Владимиру, прошел вечер, посвященный украинским героям. Прямо под открытым небом. Его организатором стал лондонский Евромайдан. Кстати, за полгода он собрал уже 105 тысяч фунтов стерлингов (более 140 тысяч долларов), которые были потрачены на нужды украинских военных в зоне боевых действий.
— Какую сумму вы собрали на двух благотворительных выступлениях?
— Более 10 тысяч фунтов стерлингов (около 14 тысяч долларов). На концерт в Лондоне (это был академический зал в Украинском центре) билеты стоили 30 фунтов стерлингов (46 долларов), а в Манчестере — 10 фунтов (почти 14 долларов). Многие зрители просто жертвовали немалые суммы в фонд благотворительности. Эти деньги пойдут на закупку натовских аптечек, теплой одежды, лекарств и многого другого.
— Значит, гонорар вы не получили?
— Мы заранее договаривались с организаторами, что это будет исключительно благотворительное выступление. Планировалось, что я буду петь двадцать минут. В концерте участвовали и классические музыканты — выходцы из Украины. Но получилось так, что зрители просто не отпускали меня со сцены. И в Лондоне я пела целый час. А в Манчестере мое выступление длилось более полутора часов.
— Как простые англичане настроены в отношении Украины?
— Они однозначно сочувствуют нам и понимают, что Путин совершает агрессию по отношению к нашей стране. Хотя пониманию этого достаточно активно противостоит российское лобби, работающее во всем мире. В Лондоне люди смотрят российские каналы, которые, понятно, ведут свою политику. И поломать это очень сложно. Да Украина и не пытается что-то делать.
Разумеется, сейчас не до того. Но популяризации Украины не было и в мирное время. А Россия постоянно устраивает какие-то культурные акции по всему миру, фестивали, концерты. В столице Великобритании висят афиши гастролей московских артистов. В последний день пребывания в Лондоне я пошла на прекрасный детский мюзикл «Матильда». Он шел в театре в центре города. По сюжету, девочка учит русский, потому что хочет на языке оригинала прочитать Достоевского. Это, безусловно, вызывает у зрителей симпатию к России. Я не против российской культуры. Но в ситуации, когда идет война, не хочется, чтобы даже такие моменты привлекали к стране, которая ведет агрессивную политику.
— Где вы жили в Лондоне?
— У сестры львовского художника Александра Войтовича. Ее дом находится в районе Паддингтон. Отправляясь в Лондон, я как раз посмотрела с дочерью фильм о замечательном плюшевом мишке Паддингтоне. И говорила, что буду чувствовать себя в этом городе, как игрушечный мишка. Тогда я еще не знала, что буду жить в знаменитом районе Паддингтон.
— Знаю, что вы там купили себе гитару.
— Я действительно полетела без гитары — в аэропорту постоянно возникают проблемы с ее перевозкой. Обычно в таких случаях организаторы берут мне инструмент в аренду. Но здесь было иначе. Мы пошли в один из самых модных музыкальных магазинов Лондона, выбрали гитару, и один человек решил купить ее, сделав таким образом подарок украинскому клубу. Так что новый акустический инструмент остался в Лондоне, я поставила на нем свой автограф, а активисты Евромайдана сказали, что через несколько лет они смогут продать гитару с аукциона.
Впрочем, я и не планировала забирать домой гитару — у меня их уже девять штук. Мечтаю лишь об инструменте одной из канадских фирм. Но стоит он очень дорого, сейчас это не ко времени. Больше в Лондоне я себе не купила ничего. Лишь несколько подарков людям, которые ждали меня в Киеве. Честно говоря, сейчас совсем не хочется ходить на шоппинг. В моей стране война…
— Вы довольно часто ездите с концертами по военным госпиталям. Бывали и в зоне АТО. Что поразило больше всего?
— Конечно, наши бойцы. Молодые, и не очень, ребята, которые готовы отдать свою жизнь за нас, живущих на мирной земле. Из всех концертов мне больше всего запомнились те, которые прошли летом. Тогда я первый раз поехала на фронт. Это было в Славянске, Изюме. Признаюсь, в тот момент я действительно ощутила страх за свою жизнь. Это был тур «Поддержим своих». Действительно, военным важен был наш приезд, они должны понимать, что не брошены, не одиноки. Правда, когда я вышла на сцену перед нашими ребятами, увидела их глаза, мне сразу стало легче. Настолько сильной была энергетика, исходящая от бойцов.
— Ваша песня «Поцелуй меня на прощание» уже стала лирическим гимном наших военных.
— Я написала ее минувшей осенью, когда мое сердце просто разрывалось от боли за наших ребят. Несмотря на военное время, продолжаю творить. Хочется сочинять музыку и стихи. Правда, они получаются не такими уж веселыми, но последнее время я решила сама генерировать позитив и написала несколько песен про любовь к жизни. Сейчас готовлю их премьеру. Нынче не время шоу-бизнеса, но я, как одна из героинь книжки «Алиса в Стране чудес», говорившая: «Надо бежать, чтобы оставаться на одном месте». Чтобы оставаться в тонусе, я продолжаю работать…