Новини одним рядком:
3 січня – 120 років з дня народження Бориса Лятошинського, українського композитора
6 січня – день народження поета Степана Руданського
8 січня – вечір Вадима Гефтера у Полтавському художньому музеї, вул. Фрунзе, 5
11 січня – благодійний концерт театру поетичної пісні "La Chanson" у Сумському театрі дітей та юнацтва
13 січня – Щедрий вечір в харківському Літмузеї
14 січня – благодійний вечір пам’яті барда Володимира Шинкарука у Житомирському обласному театрі
14 січня – Новий рік у харківському Літмузеї
20 січня – концерт Дмитра Нечая (Чернігів) у київському КАП “Арсенал”
Василь Симоненко
* * *
Світ який – мереживо казкове!..
Світ який – ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
* * *
Люди – прекрасні.
Земля – мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути байдужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
– Їх на землі не було…
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Суми – сайт КАП “Булат”
http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1625&p=8456#pp8456
11-го января в Театре юного зрителя состоится благотворительный концерт театра поэтической песни "La Chanson" "Звезда Рождества" в рамках концерта будет происходить сбор средств на лечение онкобольных детей.
Ждём Вас
11 января
Театр юного зрителя, ул. Покровская (Октябрьская), 6
Начало в 18:00
ВХОД СВОБОДНЫЙ
Житомир – сайт http://www.0412.ua/afisha/full/8107
Благодійний вечір пам’яті поета, композитора, барда, письменника, науковця, професора Житомирського державного університету ім.І.Франка, почесного громадянина міста Житомира – Володимира Федоровича Шинкарука.
На 40-й день по смерті у приміщенні Житомирського обласного музично драматичного театру о 19.00.
У програмі вечора звучатимуть твори нашого відомого земляка у виконанні друзів – популярних українських артистів.
Заслуженої артистки України Ірини Шинкарук,
Народного артиста України Юрія Градовського та ансамблю «Древляни»,
Академічної хорової капели «Орея»,
Лідера гурту «Друга ріка» Валерія Харчишина,
Академічного хореографічного ансамблю «Сонечко»,
Артема Кондратюка,
Олександра Войтка,
Заслуженого артиста України Павла Мрежука,
дитячої хорової студії «Струмочок»,
Квартету «Ретро»,
Анжеліки Нестерчук,
Акторів Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім.Івана Кочерги,
Віктора Мельниченка.
А також відбудеться презентація нових книг автора.
Придбавши їх – Ви зробите власний внесок у збереження творчого спадку автора.
Телефон для довідок: 0982299672.
Володимир Шинкарук
* * *
Нам доля відміряла щастя чимало.
Та знову розлуки час підійшов…
Скільки разів нас любов
рятувала,
Тепер треба нам
рятувати любов.
Київ – Юлія Гай
Фолькнери записали «Колядку на Же» та зняли кліп в Ірані
разом з місцевим музикантом
Фолькнери та їхній новий іранський друг, музикант Рогам Азарпіра, презентують кліп та пісню «Колядка на Же» і тим самим вітають всіх українців з Різдвяними святами. Ця пісня – перша ластівка проекту Фолькнерів «Двоколісні хроніки – 6», в якому музиканти, подорожуючи на велосипедах від України до Австралії, планують записати цілий альбом спільно з музикантами різних країн свого маршруту.
Наприкінці грудня Фолькнери (Ярина Квітка та Володимир Муляр) потрапили до міста Занджан, що в Ірані. Випадково познайомились з місцевим музикантом Рогамом і зрозуміли, що один одному цікаві. Того ж вечора почали імпровізувати. Співпраця завершилась спільною піснею та кліпом на неї. Це традиційна українська колядка з нетрадиційним аранжуванням, що притаманно Фолькнерам. Рогам Азарпіра грає на народних іранських інструментах каманче та сетарі.
Ярина Квітка: «Першого вечора, після знайомства, хлопці почали грати: Рогам взяв каманче, Володя барабан, я їм підспівувала. «Колядка на Же» чудово лягла на іранські награвання, тому на ній і зупинились. До речі, цю пісню ми відшукали в Західній Україні під час однієї з наших велоекспедицій. Записавши пісню, ми на цьому не зупинилися – понесло далі в засніжені гори поблизу Занджана. Саме там знімали кліп на дану пісню. Також використовували й іншу локацію – місцеве арт-кафе. Відзняли все швидко – за один день».
Записом пісні, аранжуванням, зйомкою та монтажем займався Володимир Муляр: «Я люблю такі моменти як цього разу, коли пісня створюється швидко і легко, на одному диханні, коли взяв інструмент і з перших акордів зрозумів: ось воно! Звісно, не завжди те, що створюється швидко, є ідеальним в художньому плані, але можу сказати точно: воно завжди є найбільш справжнім і найбільш щирим. Саме такою у нас вийшла «Колядка на Же».
Наразі Володимир та Ярина продовжують веломандри Іраном в пошуках місцевого пісенного фольклору, подолавши від старту на Майдані Незалежності вже понад 4000 км. Спостерігати за перебігом експедиції ви можете на каналі проекту в Youtube.
Кліп: https://www.youtube.com/watch?v=pLFM2hHCEWQ&feature=youtu.be
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
НЕНАВИСТЬ
Як завжди, сильно щось люблю
і щось ненавиджу щосили.
Оці чуття невже згублю,
не донесу аж до могили?..
Та з часом явище просте
щодня в житті спостерігаю –
ненависть з кожним днем росте,
і що робити з цим, не знаю.
Мов вийшов з ладу мій рушій,
і я бреду неначе плаєм
і відчуваю, як в душі
любов ненавистю палає.
ВТЕЧА
Тікаючи від темноти,
заліз на дах свого будинку.
Дивлюсь на місто з висоти,
що почорніло наче взимку.
Ні місяця, ані зірок,
і вікна вигаслі чорніють,
неначе тисячі дірок,
де полохкі вогні рясніють.
Мені здається, то мерці
шукають броду через Лету…
Розставив руки я мерщій,
немов готуючись до злету.
І кинувся я стрімголов
у безвість, в темную дорогу,
лиш скрикнув згарячу «агов»
і… враз проснувся, слава богу.
Київ – Сергій Цушко
Дякую, отримав.
Ігор Жук, як завжди, скромний, не тягне на себе ковдру. Був я на згадуваному концерті, задум із перегуком голосів був непоганий - от лише багатьом його шанувальникам не вистачало самого Жука...
І вірш чудовий.
На порозі нового року можу побажати, як зичили завжди наші батьки-діди: аби лиш не було війни. Хоча чашу цю доведеться випити... Однак будемо оптимістами, а пісні й поезія хай допоможуть порятувати цей недосконалий світ...
Рубрика – «Ювілей»
До 80-річчя від дня народження В. Симоненка
http://dzvin.dnepredu.com/uk/site/-do-80-richchya-vid-dnya-.html
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...
Протягом 1942 - 1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусідніх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.). Дорога до школи була для нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).
Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Від природи людина діла, він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрації сталінщини на рідній землі. Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними.
1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.
Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне посвідчення, побачивши перед собою відомого поета, правоохоронці раптом ніби показилися - вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили. У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
Скорботною епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963 року:
"Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. "Літературна Україна" каструє мою статтю, "Україна" знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у "Зміні", зарізані в "Жовтні", потім надійшли гарбузи з "Дніпра" й "Вітчизни"...
14 грудня 1963 р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.
Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за ïï долю, новели, пробував створити кіносценарій зі студентського життя, став автором численних статей, театральних i літературних рецензій, створив три казки для дітей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в країну Навпаки", "Казка про Дурила".
Протягом п'ятнадцяти років забороняли видання творів Василя Симоненка: підготовлене видавництвом "Молодь" "Вибране" поета "розсипали й по-живому шматували". З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося "пробивати" у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові "Земне тяжіння" (1964 р.), збірку новел "Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.), "Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.).
Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка у 1995 р.
До 80-річчя Василя Симоненка презентували мистецький проект
http://vasylsymonenko.in.ua/novyny/80-richchya-vasylya-symonenka-prezentuvaly-mystetskyj-proekt/
16 грудня у Черкасах відбулася презентація мистецького проекту “Тиша і грім Василя Симоненка”. Захід відбудеться за підтримки мерії міста і під патронатом міського голови Сергія Одарича. Ініціатором став відомий у місті режисер Олександр Бондаренко.
– Протягом 2015 року ми хочемо громаді міста “показати” постать і творчість Василя Симоненка. Сьогодні ми зібралися аби обговорити відповідний цикл заходів, – розповідає начальник управління культури Черкаської міської ради Валентина Шепецька.
Центральною подією стане прем’єра унікальної вистави у лютому-березні 2015 року. Спектакль складатиметься з двох дій. У першій – історичній – глядач зустрінеться не лише із Василем Симоненком, а й з Григорієм Сковородою, Іваном Котляревським, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, Ліною Костенко.
Друга дія буде присвячена Майдану гідності, на якому за переконаннями Олександра Бондаренка, поміж українців були і Василь Симоненко, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Ліна Костенко. А ще саме творчість Симоненка чи не найбільше цитували на Майдані.
Акторами у виставі стануть як професійні актори, так і відомі громадські діячі і навіть чиновники – Максим Рижевол, Олег Телятник, Олексій Юрін, Олександр Кузьмін, Ганна Харченко, Юрій Берлінський, Роман Плугатор, Володимир Гонський, Олена Желєзняк, Марина Бакланова.
У дійстві будуть задіяні камерний хор “Канон”, вокальний гурт “Буднітай”, тріо “Барви”, вокально-етнографічний ансамбль “Спадщина”, хор “Джерело”, ансамбль ударних інструментів Черкаського музичного училища ім. Гулака-Артемовського, театр хореографічних мініатюр “Артанія”, театр-студія “Артишок”, театр вогню “Сварожичі”, арт-шоу “Джайра”, брейк-данс команда “Sunshine”, троїсті музики Геннадій Кабін, Сергій Рябоконь, Олександр Шнайдер.
Ірина МЕЛЬНИК, “Прес-Центр”.
Рубрика – «Презентація книги»
Петро Картавий
У кінці грудня 2014 року у видавництві “МакДен” (Суми) вийшла моя книга “Віра особи – чуття таїни знань неба і роду”. Матеріал збирав з 2011 року, а завершальна робота над книгою почалася літом 2014 року, коли на Сході України велися бойові дії. Важливо було не піддатися суспільним настроям тривоги, і розповісти читачам про вроджене чуття знань.
Із анотації: “У книзі описано значення вродженого чуття віри у житті особи і середовища. Автор використав, як власні спостереження, так і досвід знайомих. Розділено поняття слів «віра» і «релігія». Терміни «душа» і «дух» не вживаються, оскільки у ці слова кожен вкладає осібне чуття і розуміння.
Щоб читачі могли проаналізувати свої вчинки та громадську діяльність, автор на власному прикладі описав «Життєвий шлях, як реалізація потенціалу особи»”.
В книзі багато фотографій, і дехто з читачів зможе там себе побачити. Пропоную перші розділи книги, яку можна прочитати на сайті літопису.
ВІРА ОСОБИ –
ЧУТТЯ ТАЇНИ ЗНАНЬ
НЕБА І РОДУ
Авторське застереження читачам
Найбільш складним для людини є самопізнання внутрішнього світу, який звично називають: «віра», «душа», «дух». Цим словам кожен придає свій зміст, тому в книзі їх об’єднано терміном «віра особи».
Чуття віри особа отримує від неба і предків. Відчуваю себе віруючим з дитинства, але віру особи не ототожнюю із релігіями, створеними людьми. Знання про віру особи накопичував усе життя, прожите чесно і вільно.
Щоб доносити складні думки до читачів різної підготовленості, самостійно опанував навички роботи журналіста-літератора, а з 1998 року на громадських засадах видаю літопис авторської пісні України.
У поясненнях не використовую метод доказовості, а користуюсь методом довіри, коли накопичені знання і почуття переплавляються внутрішньою роботою. Такий метод потребує неабиякої сили волі та знань, і забирає багато часу. Щоб слово набуло трансцендентної сили, думку потрібно формулювати досконало.
Осягнення віри особи, як чуття, потребує від читача самозаглиблення. Якщо мої думки і ваш настрій не співзвучні, то відкладіть книгу на деякий час. Пізніше спробуйте повернутися до читання.
Коли ваш спосіб життя і цінностей не співзвучний точці зору автора, то на те нема ради, бо у кожного своє призначення.
Вроджене чуття віри особи
Чуття віри особи єднає її внутрішній світ із зовнішнім середовищем. Слово «віра» кожен пояснює по-своєму, так як відчуває. Більшість називає віру особи інтуїцією, шостим чуттям – внутрішнім голосом, який підказує спосіб дії.
Для тих, хто не чує себе: віра особи – забобони, бо прилади не фіксують її існування. Учені пишуть про біополе осіб, але не дослідили його зв’язок із оточуючим світом. Релігійні діячі цитують богословів минулого, а осібне, вроджене чуття презирливо називають язичеством і поганством, хоча це означає – народна віра.
Маємо справу із індивідуальним чуттям людини, яке не вимірюється сучасними методами. Трансцендентні знання особи, успадковані від предків потребують праведного життя та самоочищення, і не залежать від релігійного впливу.
З давніх часів у світі існують релігійні касти, які через догми віровчень впливають на підсвідомість людей, тому розділив поняття слів «віра» і «релігія». Віра особи – чуття, яке допомагає людині жити у гармонії з небом і предками. Релігія – містифіковані правила поведінки для великих угрупувань людей. У світі існує велика кількість релігій та релігійних сект, які конкурують між собою за вплив на паству.
Багато людей не замислюються над тим, що віра особи – вроджене чуття, а релігія – колективний міф посередників, які служать за винагороду, і залякують паству вродженим гріхом. Інколи релігійну конфесію називають вірою, як «православна віра».
Віруюча з народження людина може бути релігійною, якщо збереже успадковане, осібне чуття істини. Абсолют має такі релігійні імена: Аллах, Вишну, Всевишній, Нірвана, Яхве та ін. Самоочищенням, релігійна людина може відновити вроджену віру особи через каяття та добрі вчинки. Віра особи розвинута у поетів-пророків, які чесно служать високому ідеалу.
У перші роки дитинства проявляється чуття віри особи
Першим, що пам’ятаю з дитинства, як самостійно злазив на долівку із дерев’яного полу (нари перед піччю). Наступна у часі подія стосується півторарічного віку, коли літом 1948 року відвідував дитячі ясла, що були розташовані у старому сільському клубі. Водили мене до клубу тільки одне літо, бо з наступного – ясла вже знаходилися за річкою. Пізніше говорив матері про ясла в клубі, і вона не вірила, що таке міг запам’ятати. Розповів їй, як з вихователями дивилися на движок кіноустановки, привезеної до клубу із Глухова. У перших яслах запам’яталися обіди, де з борщу викидав кислі помідори, бо від них болів живіт.
Дитячий світ особливий тим, що до трирічного віку маля, крім людей, бачить і образи предків, яких не бачать дорослі. При цьому дитина сприймає обидва світи єдиним цілим. Предків дитина бачить вдень на самоті. Якщо з’являються живі, то увага малюка переключається на них, а образи предків зникають. Малят називають ангелами, що представляють небеса. У цьому віці дитина не відчуває ваги тіла. Потім пам’ять затушовує опіку предків, але віра особи залишається в підсвідомості людини, і є еталоном при здійсненні вчинків. Коли люди кажуть про совість, то вони орієнтуються на внутрішній еталон, а він у кожного свій.
Небо, як інформаційний простір, без міфів про богів
Споконвіку люди зверталися за допомогою до енергії неба, яка надихає творчих, і допомагає слабким. Через небесний простір відбувається обмін позитивними думками і зберігається пам’ять предків. Організм людини випромінює власні, і приймає інформацію думок-почуттів інших.
Яким чином небо впливає на наше життя? Без атмосферного повітря неможливо існування людини. Сонце освітлює та зігріває плодоносну Землю. Місяць і зорі світять уночі. Небесна блискавка дала людству вогонь. Хмари дощем наповнюють водосховища, зволожують ґрунт, що гарантує врожай рослинності для виживання фауни і людини.
Із розвитком радіотехніки ефір заполонили сигнали приладів різного призначення. Визнаючи факт поширення технічних радіохвиль, науково не досліджено природу зв’язку між людьми через небо.
Хто не шукає прихильності неба, звертаються через посередників до містики та релігійних міфів. Цим користуються тирани, які стають для підлеглих живими богами.
Небо допомагає відчути небезпеку чесним, хто безкорисливо робить добро іншим. Самоочищенням пам’яті та спокутою некоректних вчинків можна єднати осібне чуття віри з небом.
Через небесне осяяння винахідники знаходять рішення технічних проблем, а поети – натхнення.
Земля і її Природа
Земля, планета небесної системи, навколо якої обертається супутник – Місяць. Тепер про це вчать у школі, а європейці до 16-го століття вважали Землю пласкою, і тільки Микола Копернік довів, що вона – куля.
Животворяща здатність властива Землі, а ґрунт, моря-океани, ліс, гори, надра, флора і фауна – її складові. У свідомості людини Земля асоціюється із словом годувальниця, завдячуючи якій виживає все, що на ній знаходиться. Предки називали Землю матір’ю, її не можна проклинати, бити, і копати взимку.
Людство навчилось виготовляти із земних ресурсів домашні речі, транспорт, обладнання та ін. Природа годує нас плодами. Ліс приваблює відпочивальників. Для предків деякі дерева були священними.
Ідеальне і матеріальне – віра і тіло особи
Хто прагне удосконалення, думає над роллю віри і тіла у своєму житті.
Віра особи – чуття впливу енергії неба на підсвідомість. Деякі особи, чуття віри яких слаборозвинуте, сповідують теорію матеріального походження світу із хаосу. Слово «віра» вони розцінюють як вигадку (забобони) ідеалістів. Складний і гармонійний Всесвіт не міг утворитися від спонтанного поєднання хімічних елементів.
Тіло особи – складна біологічна система, народжена матір’ю від запліднення батьком, і наслідує їхні гени. Дитина змалку копіює дії батьків та оточуючих. Коли хтось жаліється на поведінку власних дітей, то причину, в першу чергу, потрібно шукати у собі та предках.
Над світом панують сили розвитку та руйнації. Розвиток – творча зміна середовища. Руйнація – відмирання тимчасових об’єктів.
Активні особи зустрічаються із проблемами, що потребують швидких і чесних рішень. У залежності від чуття віри і виховання особа відповідно реагує на виклик життя. Справедливі особи аналізують власні вчинки, а коли вчинили неправильно, то вибачаються і спокутують свої дії.
Людина народжується внутрішньо вільною
Здорова дитина наділена унікальним світосприйняттям, в основі якого – осібний зв’язок із небом, природою, предками. Маля поступово знайомиться з сім’єю, школою, громадою, суспільством, владою, які вимагають уніфікації думок і вчинків.
Якщо дорослі, не пояснюючи доцільності прийнятих рішень нав’язують свої погляди дітям, то відбувається їхня примусова адаптація до умов життя оточення. Так обмежується свобода особи, якій важко реалізувати природні здібності та зберегти чуття віри. Взаємодіючи із середовищем, особі потрібно усвідомити своє земне призначення.
Звичайні люди обмежуються продовженням і виживанням роду. Сфера їхньої діяльності – сім’я та робота. Для вирішення питань високого рівня їм потрібна стороння допомога.
Хазяйновиті і торговці, використавши досвід батьків, збільшують статки та покращують умови життя не тільки собі, а й іншим. Обмін товарами налагоджує зв’язки з далекими територіями та державами.
Здібні організовують життя громади і держави, навчають дітей допитливості. Від їхніх установок управлінцям залежить повага до людей.
Творчо мислячі відчувають єдність з небом та вплив оточення на особу. Удосконалюючись, вони прагнуть зрозуміти, навіщо прийшли у земний світ, гармонію якого руйнують користолюбці, містики, догматики.
У порозумінні між людьми важливим є значення слова «віра», бо кожен відчуває його по своєму. Корисливі діячі з допомогою штучно створених систем поневолюють особу, і підміняють вроджену віру особи релігійними вченнями та деспотією влади.
Стрімкий розвиток науки і техніки витісняє вроджене чуття віри технологічними і політичними знаннями, які необхідні для розвитку господарства та держави, але руйнують чуття первозданності Всесвіту, якому підзвітна людина.
Держава. Влада офіційна і таємна
Держава створюється для охорони населення і території від загарбників та взаємодії родових груп і суспільних об’єднань. Їхні представники створюють орган координації – владу, що може організовуватися за старшинством, силою впливу, знаннями.
Слово «влада» у більшості випадків люди застосовують, коли мова йде про управління населеним пунктом, районом, областю, державою. Крім цього, існує влада впливу, як залежність слабкішого від сильнішого, бідного від багатого, жінки від чоловіка, дітей від батьків. Приклад зловживання владою голови колгоспу, коли підлеглих принижували та виживали із мого села, наведено у додатках на сторінках 58–62.
Із всіх форм державної влади виділимо три способи правління: абсолютизм, аристократія і демократія. При абсолютизмі влада належить одній особі (імператору, королю, царю). Така влада успадковується, але при зміні династії може бути виборною.
МОНАРХИ
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
– Ми – символ доби.
– Хто не з нами, той проти Бога.
– Хто не з нами, той проти всіх.
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем.
Василь Симоненко
При аристократії державою управляє родова знать. Демократичною називають владу, яку обирає і контролює народ.
Для самозахисту держави створюються таємні служби. Економіку захищає економічна розвідка, загрози для оборони – військова, держави – служба безпеки. Якщо влада законослухняна, то служби не заважають особі діяти вільно, але в межах закону. Коли влада діє протиправно, тоді вона використовує згадані служби для шантажу і знищення опонентів.
Одним із впливових у світі був Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР. Попередники КДБ – Всеросійська Надзвичайна комісія (ВНК), Державне політичне управління (ДПУ і ОДПУ) створювалися для придушення опору населення насильницькій владі та перемоги Всесвітньої революції.
Штат КДБ доповнювався діяльністю сексотів (секретных сотрудников). Вербували агентів-сексотів із позитивно налаштованих до влади, або скомпрометованих осіб, яких змушували співпрацювати з КДБ. Агентів вчили керувати оточенням, компрометувати невдоволених діями влади.
Бард і письменник Булат Окуджава у романі «Путешествие дилетантов» описав цю проблему так:
«Шпионаж в России – явление не новое, но крайне своеобразное. Европейский шпион – это, если хотите, чиновник известного ведомства. Вот и все. У нас же, кроме шпионов подобного типа (мы ведь тоже Европа, черт подери!), главную массу составляют шпионы по любительству, шпионы–бессребреники, совмещающие основную благородную службу с доносительством и слежкой, готовые лететь с замирающим сердцем на Фонтанку и сладострастно, чтоб не сказать хуже, докладывать самому Дубельту о чьей–то там неблагонамеренности. Шпионство у нас – не служба, а форма существования, внушенная в детстве, и не людьми, а воздухом империи. Конечно, ежели им за это ко всему же дают деньги, они не отказываются, хотя в большинстве своем, закладывая чужие души, делают это безвозмездно, из патриотизма и из патриотизма лезут в чужие дымоходы и висят там вниз головой, угорая, но запоминая каждое слово.».
Із розпадом СРСР республіканські КДБ перейменували на відповідні служби незалежних держав. Там, де не провели реорганізацію, нові служби зберегли залежність від колишнього центру, який практично керував колишніми васалами. Необізнаний українець не міг зрозуміти, чому потрібно узгоджувати кандидатури міністрів України із Москвою.
Тих, хто прагнув національного відродження вже незалежної держави, спадкоємці КДБ дискредитували, а непокірних знищували. Особливо цей тиск посилився, коли Росію очолив КаДеБешник, який, використавши вплив на населення, став богом для росіян. Звідси його боязнь втратити владу, як можливість обожнення. Він і його поплічники діють за методою Сергія Нечаєва, коли зневажається особа, про це в романі «Бесы» писав Федір Достоєвський ще у 19-му столітті.
Влада собі як влада: суцільні бандити.
Тодішні хоч мали страх, а ці
нічим не кращі.
Юрій Андрухович
Революційна зміна влади в Україні 2014 року стала небезпечним прикладом для Росії, що сповідує абсолютизм. Використовуючи агентуру таємних служб, більше, десяти років готувалася окупація зрусифікованих регіонів нашої держави. Це не було секретом для усіх президентів України, але коли один із них почав говорити про деКаГеБізацію спецслужб, то отримав «касетний скандал».
А ми дивились, та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п’яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
Тарас Шевченко
Поет згадує президента США Джоржа Вашингтона, як зразок чесності політика, бо той заради перемоги демократії відмовився бути диктатором.
Релігії, боги, молитва
Для впливу влади на особу створено розмаїття релігій. Монотеїстичні релігії передбачають одного бога, а політеїстичні – багатьох богів. Бог – уявна надприродна істота, що створила світ і керує ним та вчинками людей. Деякі народи в давнину обирали бога із осіб, що могли захистити людей від природних катаклізмів. Якщо бог не справлявся із задачею, його могли карати на смерть і обирали нового.
Християни поклоняються боголюдині. Їхня релігія – похідна від іудаїзму, який розвивався, а християнство залишилось ортодоксальним із часу, коли Візантійський імператор залучив цю релігію собі на службу.
Справа самої особи – вибрати колективного посередника – релігію, чи відновити вроджене чуття віри. Кожна особа – носій нової релігії, тільки не всі хочуть підкорювати інших. У світі живе більше семи мільярдів людей, які відчувають осібний зв’язок з небом. Отже стільки і релігій.
МОЛИТВА
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю я його на хаті
і буду спати вже спокійний.
Богдан-Ігор Антонич
Сім’я – батьки і діти. Гармонія чи деградація?
Стосунки чоловіка і жінки у шлюбі суттєво відрізняються в залежності від місця проживання на Землі. Із часом змінювалися його форми: від безшлюбності, коли не встановлювали хто батько дітей, яких виховував рід, до підписання сімейно-майнового контракту між подружжям.
Інститут сім’ї має багато типів і традицій. Норми у сімейних стосунках одних народів можуть осуджуватися іншими. При моногамії чоловік знаходиться у шлюбі з однією жінкою, а при полігінії (багатоженстві) він може бути одружений з багатьма. Поліандрія – форма шлюбу, при якій жінка одночасно одружена з багатьма чоловіками; багатомужжя.
Більшість європейців та американців офіційно сповідують моногамію, але частина з них живе як багатоженці, бо змінюють партнерів. Тут спрацьовує принцип пристрасті, коли тіло бере гору над відповідальністю за виховання дітей. Моногамія збільшує вплив дружини на чоловіка, який іноді стає її підлеглим. Інколи такий чоловік при небезпеці не готовий захистити сім’ю, бо в усьому покладається на дружину.
Стосунки у сім’ях суттєво змінилися за останнє століття. Раніше незаперечним було слово батька, бо на ньому лежала відповідальність за добробут родини. На його авторитеті виховували старших синів, що наслідували батька-господаря, стаючи опорою для молодших. Господиня клопоталася по дому. Велика кількість хатньої роботи не залишала жінкам вільного часу, а вихідні та свята проходили яскраво і довго згадувалися.
Важливим моментом у сім’ї є ставлення батьків до дітей. Вислів «шлюб утворюється на небі» говорить, що небо сприяє гармонії сім’ї та захищає дітей. На Сході Землі у центрі сімейних стосунків – дитина, а на Заході релігія боготворить жінку, хоча саме материнство реалізує її біологічну функцію. Протистояння «батьки і діти» – результат такого підходу.
Від народження у дитини формуються звички та світогляд і їй цікаво – що то за штука – оточуючий світ. Там, де діти оточені любов’ю та увагою батьків, виростають вони впевнені у собі. Без батьківської опіки діти можуть підпадати під вплив сторонніх людей, але й швидше стають самостійними. Здавна у дітей були свої обов’язки у сім’ї – вони виконували посильну роботу по господарству, пасли худобу, старші доглядали молодших. Здібних до навчання віддавали в «науку» до ремісників або в школу.
Деякі вчені пишуть, що біологія відтворення людства не передбачає обов’язковості шлюбу, який постав, як соціальна задача утримання і виховання дітей. Дівчина на виданні шукає багатого хлопця, а деякі і жонатих чоловіків. Про роль забезпеченої коханки люди знають здавна.
Сучасні діти не завжди знають про проблеми виживання сім’ї, бо батьки не хочуть розповідати їм про це, вважаючи, що прийде час і дитина сама все зрозуміє. Інколи у навчальних закладах вчителі привчають дітей до книжкової романтики, виховуючи їх мрійниками, відірваними від реалій життя, що призводить до розгубленості юних, коли їм доводиться самостійно вирішувати складні завдання.
Не знаючи традиції роду, молодь часто створює сім’ю за принципом пристрасті та достатку. Супутника по життю обирають не як батька-матір майбутніх дітей, а для вирішення проблем сьогодення.
Коли створюється молода сім’я, то часто свекруха за звичкою вказує невістці, чим годувати їй сина та куди витрачати сімейні гроші. Відбувається конфлікт, у якому одна із сторін посилює свій вплив. Ті з молодих, хто знає роль свободи, позбуваються нав’язливої опіки старших, а інші стають залежні від батьків, якщо отримують матеріальну допомогу.
Вихованці дитбудинків самостійно вчаться формувати сімейні традиції. Хлопці та дівчата, виховані в колективі, опинились віч-на-віч з проблемами виживання в середовищі, що живе за законами конкуренції та заздрощів. Інколи відсутністю у вихованців сімейного досвіду користалися більш пристосовані партнери, і підкорювали їхню волю.
Україна відома незалежністю жінок – у давні часи в південних краях панували амазонки, а пізніше дружини козаків самостійно вели господарство, коли їх чоловіки козакували на Січі у Запорожжі.
Радянські часи принесли жінкам формальну свободу, відірвавши їх від сімейного вогнища і відправивши на виробництво. Громадська активність руйнувала жіночість, а чоловіки втрачали лідерство і часто ставали додатком у сім’ї, запиваючи з горя або шукаючи розради в інших жінок. Жінка-лідер отримала проблему, де знайти морально сильного мужчину, щоб бути під його захистом. За таких умов зменшилась роль господаря, а на жінку, крім сімейних проблем, впав тягар виконання робіт, щоб утримувати сім’ю. Отримавши рівні з чоловіком права, жінка ще більше стала залежна від побутових проблем, які нікуди не зникли. Та чи виграли від цього діти?
У 20-му столітті в багатьох державах відбулися «сексуальні революції», що зруйнували вікові традиції сімейних стосунків. «Героями» стали особи, що відкрито сповідують розпусту. Робота повії – престижна для частини молоді, що не прагне саморозвитку. Якщо людство не знайде ліків від цієї соціальної хвороби, то особу очікує не тільки духовна, але й фізична деградація. Про це свідчить поширення Сніду.
Колись на вулиці заступився за хлопця, на якого накинувся гурт 14–15 річних дівчат. Одна з них вишкірилась на мене, тому запитав: «Дівчино, чому така агресивна?» У відповідь образливо: «Я не дівчина. Навіть серед 13-ти річних не знайдете дівчат?» Горда з того, що стала жінкою, не розуміючи природної суті цього слова – бути носієм життя та гуманності, а не тільки сексуальним партнером мужчини. Чув, у деяких школах ровесниці принижують цнотливих дівчат. Сексуально залежні особи менш допитливі. Сім’ї у них часто віртуальні – немає моральної відповідальності перед іншою половиною та дітьми. У безпритульних дітей у 90 % випадків живі батьки. Отже, втрачаємо частину генофонду.
Суспільству потрібно шукати захист від статевої агресії аморальних типів. Діти повій у Давньому Китаї не мали права складати іспит про освіту, а отже займати державну посаду. Інки дозволяли повіям жити тільки за межами населеного пункту.
Важливим у підготовці молоді до сімейного життя є виховання особистим прикладом батьків, і збалансоване харчування. Жирна їжа спонукає до статевої активності та зменшує самоконтроль. У деяких народів дівчинку з восьми років вчили обмеженню в рухах та їжі.
При створенні сім’ї важливим є розуміння гармонії у стосунках осіб, вихованих за різними традиціями. Неприпустимо, коли в новоствореній сім’ї воюють за владу, що відбивається на вихованні дітей. Щасливі ті сім’ї, де між чоловіком і жінкою склалися дружні стосунки, на яких вчаться діти.
Із сімейного досвіду інших народів
Порівнюючи життя родин з різними релігійними поглядами, бачив прагнення дівчат із християнських сімей вийти заміж за мусульман. При зневажливому ставленні християн до ісламу, на рівні осібних стосунків серед молоді немає антагонізму. Мусульмани зберегли патріархальність роду, де жінки і діти захищені відповідальними чоловіками. Донька моїх друзів із Києва, Ольга, вийшла заміж за мусульманина, і живе щасливо.
Між християнсько-юдейським світом та мусульманами (Захід-Схід) є відмінність у стосунках між чоловіком та жінкою. У першому випадку жінка, використовуючи одношлюбність, сексуально впливає на чоловіка, і приховано відіграє провідну роль у сім’ї та середовищі. Офіційно ж участь жінок, крім деяких країн, у державному житті незначна.
У послідовників східного способу життя в основі стосунків між чоловіком та жінкою лежить функція дітонародження. Статева активність чоловіків задовольняється багатоженством, якщо вони зможуть забезпечити всім необхідним своїх жінок та дітей. Парубок повинен заробити кошти, щоб заплатити за наречену, тобто підтвердити здатність утримувати сім’ю. Дівчину виховують цнотливою, слухняною, щоб піклувалася про сім’ю та дітей.
Вразило шанобливе ставлення чоловіків Вірменії до жінок, виховання яких відрізнялось від жінок, що проживали у Європейській частині СРСР тим, що у них не було честолюбних амбіцій у спілкуванні з чоловіками. Віддавши лідерство чоловікам, залишили вони собі право бути жінкою і матір’ю – лагідними і добрими, за що їх і поважають чоловіки.
У давній Індії, де було багатоженство, священнослужителі-брахмани регламентували шлюбну церемонію сімейного життя. Вони виділяли вісім форм шлюбу, де чотири перші не схвалювались, а інші чотири – бажані.
Найгіршим серед індусів вважався шлюб, коли чоловік обманом оволодів жінкою під час сну, або оп’яніння. Другим по висхідній був шлюб, коли жінку брали силою, а її родичів вбивали. Третій випадок – добровільний, пристрасний союз хлопця і дівчини, без узгодження з батьками. Четвертим був шлюб, коли жених платив викуп за наречену її батькові. У п’ятому випадку батько віддавав свою дочку жениху, усвідомлюючи, що молодята виконуватимуть громадянські і релігійні обов’язки. Шостий тип шлюбу передбачав, що жених дарує батькові нареченої пару корів для жертвоприношення. У сьомому випадку батько дарував доньку брахману, що робив ритуал жертвоприношення. Восьмим, найвищим за значенням вважався шлюб, коли батько віддавав доньку чоловікові, що володів характером та вченістю, якого він запрошував сам.
У законах життя індусів – ведах описано порядок, коли чоловік для зачаття дитини мав право на стосунки із жінкою. Правила передбачали, що це мало бути з четвертої по шістнадцяту добу, після початку місячних у жінки. Для зачаття передбачались ночі, а денний час заборонявся, бо днем життєві сили зникають. Чоловік мав право тільки на одну зустріч із жінками за добу. Якщо чоловік мав кілька дружин, то дотримувалась черговість у залежності від часу вступу в шлюб.
…