Новини одним рядком:
16 лютого – концерт-квартирник Бориса Філіпського у Сумах
20 лютого – презентація збірника “Літературна дефіляда...” у Харківській книгарні “Є”
21 лютого – 1942 року в гітлерівському гестапо у Києві загинула поет і громадська діячка Олена Те ліга
21 лютого – круглий стіл з нагоди дня рідної мови у Сумській міській бібліотеці ім..Т.Шевченка
22 лютого – вечір поезії у Чеському центрі, м. Київ, вул. І. Франка, 24а, (ст.м. "Золоті ворота")
22 лютого – концерт Володимира Васильєва у донецькому кафе “Бард”, пр.Матросова, 27а
22 лютого – концерт гітариста Юрія Фоміна у Сумському театрі дітей та юнацтва
23 лютого – фестиваль кіно «Криваві совєти», Київ, вул. О.Гончара 33 (М. Золоті Ворота)
24 лютого – концерт гурту «Самі Свої» в пабі «Масонська ложа» (Київ, вул.Старокиївська 10 Г, м “Політехнічний інститут”)
24 лютого – концерт Тимура Шаова (Росія) у Київській музичній академії
25 лютого – день народження Лесі Українки
27 лютого – 20 років із дня проведення першого концерту української авторської пісні у Сумах
1 березня – концерт Галини і Бориса Вайханських (Білорусь) у Донецькому палаці культури ім.Куйбишева
2 березня – концерт Наталі Соболєвої у Миколаївській бібліотеці ім.Кропивницького, вул. Потьомкінська, 143А
3 березня – концерт Наталі Соболєвої у Херсонському барі “Платон”
9 березня – день народження Тараса Шевченка
9 березня – концерт Сергія Нікітіна (Росія) у Київському Будинку офіцерів
10 березня – концерт Сергія Нікітіна (Росія) у Сумському палаці культури ім..Фрунзе
Олена Теліга
Мужчинам
Не зірвуться слова гартовані, як криця, І у руці перо не зміниться на спис, Бо ми – лише жінки. У нас душа – криниця, З якої ви п’єте. – Змагайся і кріпись! І ми їх даємо не у залізнім гімні, - У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць, Бо швидко прийде день, і по дорозі димній Ви зникните від нас, мов зграя вільних птиць… |
Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя, іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для вас. Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть! |
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Боярка - Віталій Падалка
Телеканал "Глас" проводить конкурс фотографій, пов'язаних з водою.
Я теж послав декілька, їх можна побачити внизу ось цієї сторінки. http://glas.org.ua/gallery/?action=gallery&id=91
Буду вдячний, якщо Ви зайдете на вказану вище сторінку і проголосуєте за одну з моїх фотографій (або за якусь іншу, якщо Вам вона більше сподобається)
Київ – МО «Остання Барикада»
Фестиваль кіно «Криваві совєти»
23 лютого, 2013р.
Київ, вул. О.Гончара 33 (М. Золоті Ворота)
Програма фестивалю:
11:00 – 18:00 – кінопокази
- 11:00 – «Між Гітлером і Сталіним: Україна в Другій світовій війні, незвідані сторінки історії»
- 12:10 – «Страчені світанки»
- 13:50 – «Радянська історія»
- 15:30 – «Українська революція»
- 16:00 – «Тризуб Нептуна»
- 16:30 – «Стеком і шаблею»
18:00 – круглий стіл на тему: «Роль кінематографу у руйнуванні радянських міфів»
Вхід вільний
Організатор:
ВГО «Молодий Народний Рух»
Партнери:
«Народний Рух України»
ГО «Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Інтернет-видання «Історична Правда»
Київ – Сухарєв Олег
Дякуємо! 24 лютого, неділя, гурт «Самі Свої» в пабі «Масонська ложа» (вул.. Старокиївська 10 Г, м Політехнічний інститут ) поч.. о 20.00. Вхід вільний. Більше інформації а також як туди дістатись тут - http://vk.com/club49048547
Київ – fiesta-club.net <koncert@fiesta-club.net>
Праздничные Концерты в Киеве! Тимур Шаов и Сергей Никитин!
Друзья, сделайте подарок себе и родным!
Приходите 24 февраля в Консерваторию на концерт российского барда Тимура Шаова! Презентация нового диска "Перспективы"! http://fiesta-club.net/shaov2013.php
Заказ билетов по тел.044-331-23-64
Подарок для любимых женщин - концерт Сергея Никитина 9 марта в Доме офицеров! Новые и самые известные песни в программе "Часовые любви" http://fiesta-club.net/Nikitiny2013.php
Заказ билетов по тел.044-331-23-64
Донецьк – сайт ТО "Точка опоры" www.pointsupport.org
Концерт автора-исполнителя - Владимира Васильева (г. Харьков)
22 Февраля (пятница) в 19-00 в КАФЕ БАРД (г.Донецк, пр-кт Матросова 27а) состоится концерт автора-исполнителя Владимира Васильева (г. Харьков).
Александр Мирзаян так сказал о авторе - Владимира Васильева отличает небывалая широта музыкальной и поэтической палитры. Ему удается все, за что бы он ни брался, Васильев мастер и юмористических, и лирических, подчас трагических песен. Он, будучи полностью состоявшимся поэтом, пишет прекрасные песни и на чужие стихи, находясь в удивительной гармонии с окружающим его миром музыки и поэзии.
Концерт авторов-исполнителей - Галина и Борис Вайханские (Минск)
1 марта в 19.00 в Донецком ДК имени Куйбышева - Галина и Борис Вайханские (Минск) с программой - Скажи, как меня ты любишь... Вход по пригласительным билетам. Заявки на пригласительные - по тел. (063) 333 92 52, (062) 333 92 52.
Наше объединение помогает в распространении информации о концерте.
Миколаїв – Ольга Золотухіна
2 марта - Концерт Натальи ПТАХИ Соболевой в г.Николаеве :
Библиотека Кропивницкого, начало в 17:10. Справки по тел. 095-1980240 (КАП Белая Ворона).
3 марта - Концерт Натальи ПТАХИ Соболевой в г.Херсоне: бар "Платон", начало в 18:00. Справки по тел. 050-9677705 (Наталья Савченко).
Київ – гурт «Воанергес»
4 березня о 19:00 в Центрі Леся Курбаса (Київ, вул.Володимирська 23 В) відбудеться концерт-презентація нового альбому "Воанергеса" під назвою "Цілющий рок древнього Києва". Кількість місць обмежена, бронюйте квитки завчасно за тел. 279-49-83!
Диво
Чисте небо, чисте поле, чисті думи, чисто…
Славословлю, звукославлю, ритмосвячу місто.
Стоколесе, стоголосе, стоголове стогне...
Хмарочосне, душохмарне, газодимне, смогне.
Меломани, пивокрани, квазіфуди, клуби…
Клуби диму, клуби сажі випускають труби.
Трубометри, метроюрби, юрбогіги, меги…
Поміж ними є від Альфи та Омеги теги.
Ти не бійся, залогінься, зорі – АВВАтари.
Душі – флешки, в них екзешки, роздуплися в хмарі!
Напівзниклі, напівзвиклі напівходять криво.
З ними дивні, дивноримні, роздають їм Диво!
"Воанергес", альбом "Цілющий рок древнього Києва"
Суми – сайт КАП “Булат”
http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1523&p=7976#pp7976
Знаменитый бард Сергей Никитин выступит в Сумах
10 марта, в 19.00 во Дворце культуры им. Фрунзе (пл.Горького,5) легендарный бард Сергей Никитин с великолепными музыкантами Михаилом Барановским (гитара) и Игорем Иванушкиным (контрабас), подарят незабываемое выступление с исполнением песен из любимых кинофильмов "Ирония судьбы, или С легким паром", "Москва слезам не верит", "Старый Новый год", "Забытая мелодия для флейты" и других популярных песен: «Я спросил у ясеня», «Брич-Муллу», «Ежик резиновый», «Собака бывает кусачей», «Под музыку Вивальди», «На далекой Амазонке»,«Сон об уходящем поезде», «Какое небо голубое»,«Гренада», «Когда мы были молодые»…
На концертах Сергея Никитина мы становимся лучше, выше, добрее и светлее себя обычных.
Пристрастно отобранная поэзия песен создает в зале пространство, которое состоит из воспоминаний и новой, доселе неизвестной жизни, по которой артисты и зрители путешествуют вместе «чтоб не пропасть по одиночке».
Сергей Никитин — автор-исполнитель, композитор, член Союза театральных деятелей России. Заслуженный деятель искусств Российской Федерации.
Пишет песни на стихи российских и зарубежных поэтов, таких, как Д.Сухарев, Э.Багрицкий, Б.Пастернак, Ю.Мориц, Ю. Левитанский, Г.Шпаликов, Д.Самойлов, А.Кушнер, А.Вознесенский, Е.Евтушенко, Б.Рыжий, В.Шекспир и других.
Его музыка и песни звучат в театре, кино, на телевидении и радио.
Боярка – Сергій Мороз
13 березня в музеї Тараса Шевченка (м.Київ, бульвар Т.Шевченка,12) відбудеться концерт дуету "Простір музики" (Сергій Мороз, Ігор Якубовський). В програмі пісні написані учасниками дуету на вірші Тараса Шевченка, а також народні пісні з фольклорних розвідок Кобзаря. Початок о 18.00
Харків – літературний музей
Книгарня Є
Видавництво «Темпора»
Харківський літературний музей
запрошують
на презентацію збірника
«Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську літературу»
(Київ: Темпора, 2012, серія «Бібліотека “ЛітАкценту”»).
До збірника увійшли аналітичні статті дев’ятнадцятьох літературних критиків про творчість двадцяти популярних письменників сучасної України (зокрема, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Костя Москальця, Петра Мідянки, Віктора Неборака, Олега Лишеги, Василя Голобородька, Володимира Затуливітера, Василя Шкляра, Тараса Прохаська, Івана Малковича, Марії Матіос, Антона Санченка, Наталі Білоцерківець, Ярослава Павлюка та інших).
Модерують головний редактор сайту «ЛітАкцент» Володимир Панченко
та Тетяна Трофименко.
Cпеціальний гість – Сергій Жадан.
Дефілюйте критично просторами сучасної української літератури!
Презентація відбудеться 20 лютого о 18.00
у Книгарні Є
вул. Сумська, 3
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Это невероятно!
НА ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ ВАЛЕНТИНА СТРЕЛЬНИКОВА СЛЕТЕЛИСЬ ВСЕ.
ДАЖЕ ЗАБЫТЫЕ КАЭСПЭШНИКИ
14 февраля в Студии «Хрусталь» (ул.Вакуленчука,17), на вечер памяти севастопольского барда Валентина Стрельникова пришли не только завсегдатаи нынешних каэспэшных тусовок, но и давние активисты Клуба «Ахтиар». Эти давние активисты исчезли с бардовского горизонта, кто – три, а кто и двадцать, как минимум, лет назад.
Это действительно так. Чтобы отметить день рождения Валентина Стрельникова, милейшего автора-исполнителя, который сейчас на небесах и забавляет, надо полагать, своими песнями ангелов, в «Хрусталь» пришли севастопольские барды, о которых, грешным делом, давно уже все забыли. Пришел, например, Андрей Лубянов, лидер бардовских посиделок в Матросском клубе и Доме офицеров ЧФ РФ, автор прекрасной песни «Возвращение в Севастополь», не заходивший на «бардовский огонек», чтоб не соврать… ну, года так три. Но Лубянов – ладно. Александр Маймуло – вот что было сюрпризом! «Ахтиарцы» не видели этого супер-замечательного исполнителя… где-то… с 83-го, чтоб не соврать, года. И что примечательно: и Лубянов и Маймуло заверили «ахтиарцев», что они намерены вновь посещать их тусовки, и посещать не просто так, а с песнями!
Одним словом, вечер памяти Валентина Стрельникова, приуроченный к дню его рождения (напомним, это был День Св.Валентина), прошел замечательно. С небольшого подиума Студии «Хрусталь» прозвучали теплые воспоминания о Валентине Алексеевиче, барды исполнили несколько его песен, а также песни компании, которая собиралась на «пятницах у Валентина». Потом, как ушла публика, не относящаяся к бардовскому племени Севастополя, представители этого самого племени очень сердечно посидели за небольшим столиком, поговорили по душам, вспомнили былое, попели песни, потом опять посидели, потом – еще и еще, и так… аж до 22-х часов.
Нам надо почаще встречаться…
Суми – Петро Картавий
До 20 річчя проведення першого концерту української авторської пісні (УАП) у Сумах
У січні 1993 року на Всеукраїнський фестиваль авторської пісні у Київ прибуло багато учасників фестивалів УАП. На фестивалі познайомився із режисером Сергієм Архипчуком, який запропонував провести концерт українських бардів та організував їхній приїзд. Тоді традиції виступів співців УАП у Сумах тільки формувалися, і щоб залучити глядачів звернувся до місцевих активістів. Був здивований коли у “Просвіті” казали в очі, що прийшов “відмивати” спонсорські кошти, які надали мої знайомі для оплати дороги та символічний гонорар учасникам концерту. Оскільки в центрі Сум залу без оплати за оренду не знайшлося, тому довелося проводити концерт на околиці міста.
27 лютого в залі Сумського педінституту відбувся концерт лауреатів фестивалів “Червона Рута” та “Оберіг” Олега Покальчука з Луцька, киянина Андрія Чернюка, Едуарда Драча з Черкас, Володимира та Ірини Шинкарук з Житомира. Після концерту гості виступили у телевізійному марафоні, а потім була вечеря у мене вдома, де барди співали пісні.
Едуард Драч
ДУМА ПРО БОГДАНА
У жовтих степах І солоних шляхах Лежала окута ярмом Україна. В чужацькій неволі, Неначе в пітьмах, Бриніла на волю, як зірка, Надія єдина. Злим подихом степ шматував вітрюган, Розносив, мов вогники, Згаслії сили... Крутилася куля, Дзвенів ятаган, – І голови знову козацькі Летіли... |
Дули вітри на Вкраїну З суходолу та із моря, Роздував шалений вітер Попіл навкруги. Прилетіло разом з вітром На Вкраїну люте горе - Круками злетілись На Вкраїну вороги. І казав Богдан в ту днину: „Гей, чи згасли наші сили? Чи не досить крукам чорним Пити кров з полів? Чи не досить чути стогін І стогнати від безсилля, Дивлячись на сльози гіркі Наших матерів?” |
Ой, Богдане ти, Богдане!
Ти тоді вів за собою
Всіх,
Хто щастя Україні рідній
марив дать!
Геть летіло кручча чорне,
Прапор знову звав до бою,
І несли нас наші коні
Щастя здобувать...
Козацький марш
Музика: Андрій Чернюк
Слова: Ігор Чернюк
Хтось та й вродиться з нас нещасливо, Я не знаю, яким був мій рід. Пресвята Богородице Діво, Вирушаєм сьогодні в похід.
Затріпочуть хоруговки крилами, Запорізький лунатиме марш. Hе заручені ми із милими, Увесь полк неодружений наш.
Помолюсь я і в путь, так, як водиться, Треба йти до чужих вже сторон – Борони Ти мене, Богородице, Щоби я не потрапив в полон. |
А якщо ненароком загину, Хай мене поховають за дня, Понесуть на руках побратими, Поведуть вороного коня.
Коли вдарять нараз із мушкетів, Загуде полковий тулумбас; Дух мій, Діво, тоді вже відлетить Аж на Січ, в Україну, до нас.
Хтось та й вродиться з нас нещасливо, Я не знаю, яким був мій рід. Пресвята Богородице Діво, Вирушаєм сьогодні в похід. |
Олег Покальчук
Хорунжий
Ти повертаєшся в село, Його неначе не було. Тут кожне згарище священне. А в місті розкопали рів, А в нім - тіла, і на горі - Твої батьки і наречена.
Викопуєш і чистиш кріс, Ідеш з повстанцями у ліс, Стежею кінно і оружно. Ракета вгору йде - "Алярм!" Оце вона - твоя зоря, Недовга, а яка ж ясна. Хорунжий, хорунжий.
Пізнаєш шлях, побачиш ціль. До сповнення обітниці Покличуть Бог і Україна. І славний двоколірний стяг Засяє у твоїх руках Дороговказом по руїні.
Незримий кулемет заграв Мелодію нічних заграв, Життя без помсти осоружне. І ні Варшава, ні Москва Не ствердять тут свої права. За це ти покладеш життя. Хорунжий, хорунжий. |
Нащадок підлого раба, Який кричить тобі: "Ганьба!" І марить більшовицьким "раєм", Не встигне кинутись назад, Ти кільцями ручних гранат З життям заручини зіграєш.
Кохання не заступить шлях, Тобі роковано в зірках, Ніхто не втримається поруч. Самотній легше йде у бій, Собі лишаючи набій. До вимаршу вперед І вгору, і вгору.
В обличчях блазнів грає лють, І вдови зрадників плюють При згадці імені твого, недармо. Їм ріжуть слух твої пісні І все ввижається вві сні Прихід московського жандарма.
Та чути крок нових полків, Юнацькі погляди палкі Доводять, що не вмерла мужність. До звіту правді "вправо глянь!" Герою визвольних змагань, Повінчаний із майбуттям Хорунжий, хорунжий. |
Володимир Шинкарук
ПАРТИЗАНСЬКА
Заспівали півні вранці-рано,
Розбудили півсела.
Баба Василина в партизани
Проводжала діда Василя.
І сказала баба на порозі хати,
До очей піднісши фартуха,
Може, де побачиш якого депутата,
Може, де впіймаєш Кравчука.
А якщо впіймаєш, не вбивай одразу,
Хай на нашу пенсію поживе,
Вже за перший тиждень він дійде до сказу,
А на другий тиждень сам помре.
В животі вурчало, наче у вулкані,
Будяками щедро розцвіла земля,
Баба Василина в партизани
Проводжала діда Василя.
Київ – Ольга Єрмак
22 лютого: Вечір чеської поезії. (м. Київ)
Літературний портал «LITFEST» та «Чеський центр» радо запрошують всіх охочіх 22 лютого в Чеський центр у Києві (вул. І. Франка, 24а, ст.м. «Золоті ворота») відвідати «Вечір чеської поезії».
Захід проходить в рамках проекту Літературного порталу Litfest «Вечори світової поезії».
В рамках події на Вас чекатимуть:
1. Оглядова лекція про сучасну чеську літературу та поезію від Ірини Забіяки.
Літературний портрет видатного чеського поета Івана Верніша.
2. Презентація діяльності та проектів Чеського центру в Києві http://www.czechcentres.cz/kiev
3. Презентація перекладних проектів Чеського центру.
Розмова про особливості перекладу чеської літератури на українську. Інформація про перекладені чеські книжки, що надруковані або готуються до друку українських видавництвах.
4. Читання чеської сучасної поезії українською та мовою оригіналу - чеською;
5. 2-га частина проекту «Fool of sense». Інтуітивне сприйняття 5-ти чеських слів.
Учасники заходу:
- вступне слово від Дагмар Остранської;
- лекція про сучасну чеську літературу та поезію від Ірини Забіяки;
- презентація культурних проектів Чеського центру від Олени Дворецької;
- розмова про особливості перекладу чеської літератури на українську від Тетяни Окопної;
- читання поезії Івана Верніша в українському перекладі від Олега Коцарева.
На заході буде присутня директорка Чеського центру в Києві
та другий секретар Посольства Чеської Республіки в Україні Дагмар Остранська.
Іван Верніш – один із найяскравіших і найсвоєрідніших поетів сучасної Чехії. У 2012 році отримав Державну премію з літератури. Автор багатьох поетичних збірок, які за комуністичного ладу публікувалися у самвидаві та за кордоном. Перекладає з німецької, французької, італійської, нідерландської, російської, латинської мов. Укладач кількох антологій забутих чеських письменників. Художник, ілюстратор. Для його творчості характерна поетика сну, колажність, словена гра.
Сам письменник представляє себе так:
«Народився у столиці Протекторату Чехії та Моравії 18 червня 1942 року. У матриці Празького німецького станового уряду записаний як Йоганн Верніш. Дитинство провів у багатьох місцях, був міським і сільським парубком. Чотири роки навчався у Вищій промисловій школі кераміки у Карлових Варах, після чого поміняв понад двадцять різноманітних місць роботи, а тепер не робить взагалі нічого. Коли виросте, стане моряком».
Усі гості заходу також матимуть нагоду скуштувати запашний чеський грог на травах та чеські солодощі.
Модератори заходу: Олена Дворецька та Поліна Городиська.
Організатори: Літературний портал «LITFEST» (www.litfest.ru) та Чеський центр в Києві.
22 лютого. Початок о 18:00.
Чеський центр у Києві, м. Київ, вул. І. Франка, 24а, (ст.м. "Золоті ворота")
Вхід на подію: вільний.
Подія Вконтакті: http://vk.com/litfest_czech
Подія у Facebook: http://www.facebook.com/events/596318213716468/
Київ – гурт ФлайzZzа
Новий сингл «Роксоляна»
Старенька добра пісня Братів Гадюкіних тепер має «нове дихання». Гурт «ФлайzZzа» вирішив забацати своє бачення пісні «Роксолана». Трапилось то з нагоди запрошення гурту долучитись до збірки-триб’юту в пам’ять про лідера «Гадів» Сергія Кузьмінського у 2011 році. Тоді ж команда вирішила помістити цей трек ще й у свій альбом «Глобальне потепління». А зараз «Флайзюки» відзняли відео на «Роксоляну» та зробили спільно з DJ Amarilyo свіженький танцювальний ремікс, познайомитись із якими пропонуємо за цими посиланнями:
кліп - www.youtube.com/watch?v=QtSvPYIca_E (режисер: Андрій Рябко)
сингл - www.ex.ua/view/19979597
http://flyzzza.com.ua
Рубрика – “Ювілеї”
“Він, росіянин, для мене став по-справжньому найближчим братом.
Мені часто буває соромно за своїх українців,
але я пишаюся таким росіянином, яким був Стас Тризубий”.
Тарас Петриненко
український співак, композитор, поет.
«На писок я — тризубий, у паспорті — москаль!»
Про одного з найтитулованіших українських бардів, Тризубого Стаса, якому 24 лютого виповнилося б 65 років,
у його Івано–Франківську мало що нагадує
(газета «Україна молода» від 21 лютого 2013 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2228/164/79344/
Іван КРАЙНІЙ
Лінія долі Станіслава Щербатих часто самотужки вигиналася такими екстрiм–зигзагами, що дух захоплювало, а він ще більше, з власної волі, приперчував, як здавалося, прісні будні — оголені нерви барда завжди мали перебувати у надчутливій формі. «Пісня — це творчість абсолюту, з нею почуваєш себе незалежнішим», — афористично явилось йому незадовго до завершення земного життя. Цей особливий статус свободи — як щеплення проти вірусу сервільності. «Ніяк не світить бардам стати придворними скоморохами! — резюмував він. — Так само, як не можна уявити придворного кобзаря часів цариці Катерини. Тому не було в Союзі й довго ще не буде в Україні «Заслуженого барда Республіки».
«Замість підтримки — заздрість і тупе роздратування»
Де вже там «заслуженого»! Його імені немає ні на офіційному сайті рідного алтайського містечка Алейськ, де згадуються народжені там менш яскраві особистості, ні серед знаних людей, пов’язаних з Івано–Франківськом. В обласному центрі Прикарпаття Станіслав прожив майже півстоліття, прославив його на весь діаспорний світ і знайшов на тутешній околиці, в Дем’яновому Лазі, вічний спочинок.
Про декого з «придворних» за сприяння можновладців великими накладами виходять у світ глянцеві книжки–життєписи, на їх честь проводять конкурси й засновують премії, на згадку ж про Тризубого не спромоглися навіть встановити меморіальну дошку на облізлому будинку №45 по вулиці Василіянок, де він мешкав. Удова Станіслава Марія Щербатих спробувала було замість ветхої дерев’яної веранди прибудувати у дворі трохи просторішу цегляну і створити кімнату–музей Тризубого Стаса. Та ба, сусіди потягнули її до суду, пригрозивши штрафом у 12 тисяч гривень нібито за самочинство, хоча міськвиконком ще 23 січня 1998–го дав дозвіл на прибудову.
Судова тяганина з’їдає рештки ентузіазму й здоров’я Стасової дружини, котру впродовж кількох останніх років ще й невідступно переслідує важка недуга. «Раніше думала, що адекватно сприймаю реалії життя, та виявилося, що я, наївна, видавала бажане за дійсне, — зітхає пані Марія. — У намаганні зробити добру справу, облаштувати меморіальний музей я зіштовхнулася з нікчемними чиновниками й сусідами, яких завжди сприймала за порядних людей. Замість підтримки — заздрість і тупе роздратування. Як це підкошує, вбиває, як це нестерпно боляче усвідомлювати».
«Тітка стала земним ангелом–охоронцем»
Із малих літ майбутнім культовим українським бардом Тризубим Стасом, за словами його дружини, опікувалася тітка Марія Антонівна. Вона стала для нього справжнім земним ангелом–охоронцем. Тітка першою з великої родини Щербатих, корінних мешканців Алтаю, поїхала освоювати далеку й трохи лячну непокірним українським духом післявоєнну Галичину. Через серйозне дитяче захворювання тітка мала одну ногу коротшу за другу, тому носила спеціальне взуття, в якому важко було витримувати суворі сибірські зими. Тож після закінчення Томського медінституту молода лікарка–фтизіатр Марія Щербатих попросилася в тепліші краї. Так опинилася на Прикарпатті й невдовзі душею приросла до тутешньої чарівної природи й волелюбних людей.
Коли в її сестри Анни на Алтаї народився син, ім’я йому довго не вибирали — назвали Станіславом на честь прикарпатського міста, яке згодом, у 1961–му, перейменували на Івано–Франківськ. По той бік Уралу Станіслав Щербатих жив недовго — ще малюком після батькової смерті він із матір’ю, сестрою і братом переїхав до тітки в Західну Україну.
Лікарка із Сибіру Марія Антонівна не тільки добре «вписалася» в галицьке середовище, а й поріднилася з активним носієм ідей національно–визвольної боротьби українців. Вона вийшла заміж за Якова Попадюка, колишнього вояка УПА, котрий відбув у Воркуті 10–річне ув’язнення. Мабуть, і перші зерна формування у Станіслава Щербатих українського світогляду, національно–патріотичного духу, що проросли згодом феноменом Тризубого Стаса, засіяв не інакше як завзятий вуйко Яків. З ним хлопець, за спогадами родичів, провів не один десяток днів спілкування.
«Чорні кучері, біла сорочка і великий букет троянд»
«Зі Стасом, а точніше Славиком, як тоді називали його друзі, я познайомилася в кримському Судаку, де Львівська залізниця мала свою базу відпочинку, — пригадує дружина Марія. — На той час я жила у Львові і працювала на заводі будматеріалів, що належав залізниці. Наша перша зустріч була надзвичайно романтичною і цікавою. Він запросив мене на морську прогулянку до Ялти. Пояснив, що для фільму йому потрібно відзняти з катера краєвиди морського берега. Це було сказано так щиро й просто, ніби ми знали одне одного давно. І ми поїхали. Разом нам було настільки цікаво, що й не помітили, як промайнув день...
Згодом після повернення додому Стас щонеділі приїжджав до мене на побачення, переважно зранку. Я зустрічала його на пероні Львівського вокзалу. Втомлений після нічної «веселої» праці музиканта в ресторані, він зістрибував зі сходинок поїзда, і я бачила, як чорні кучері, біла сорочка і щаслива усмішка наближалися до мене, зливаючись із великим букетом червоних троянд...
Стас віртуозно володів не тільки гітарою, а й фотоапаратом, кінокамерою. До фанатизму закоханий в анімацію, він захоплено створював сюжети, тексти, музику до мультфільмів. Міг працювати цілодобово, лише з перервами на обов’язкову каву. Найвідоміші з його мультиків — «Сашкова чайка» (отримав бронзову нагороду на міжнародному фестивалі «Кіномарина–75»), «Сонечко, бульдозер і я», «Верблюди», «Пігмаліон», документальні фільми «Людина і нафта», «Проводи на полонину».
«Як українка я щиро раділа Стасовим знаковим перемінам»
«Стаса як людину багатогранно обдаровану цікавив творчий світ у всьому його розмаїтті, — продовжує пані Марія. — Він успішно реалізував себе як художник–оформлювач, фотограф, художник–мультиплікатор, режисер, поет, прозаїк, драматург і, звісно ж, музикант. Захоплювався вивченням мов, зокрема італійської та польської. Непогано володів англійською, а українською думав і спілкувався на рівні етнічного українця.
Наш переїзд з Івано–Франківська до Києва 15 лютого 1997 року мав кілька причин, одна з яких — досить делікатна. Як талановитий митець Стас вирізнявся з–поміж прикарпатських колег, а це, чого гріха таїти, викликало неоднозначну реакцію деяких місцевих чи містечкових патріотів. Хоча Стас і став українцем по духу, патріотом, та творче коло галичан не завжди, м’яко кажучи, вважало його своїм. І цьому було пояснення. Коли українець сміється над своїми недоліками — то одне, а коли «москаль», навіть якщо він духом вищий за того ж «етнічного» українця, — то зась! А Стас ще до розвалу Союзу натхненно співав «Гудбай, компартія», «Повний абзац», «Тато Карло» (насмішка над Карлом Марксом).
Я щиро підтримувала Стасове прагнення писати й співати свої пісні. Мені були до болю знайомі солодкі муки творчості, адже ще в шкільні роки мала, як тоді казали, «грубий зошит» власних віршів. А коли Стас почав співати українською, зрозуміла, що йому болить доля мого народу, і я як вдячна українка щиро раділа цим знаковим перемінам у ньому і, до певної міри, сама відчувала себе співавтором його творів, пропускаючи кожну пісню крізь своє серце».
«Світле слово «націоналіст»
Не менш значимим від творчих вершин Станіслава Щербатих було його навернення до України. Це феноменальне явище має авторське пояснення. «Я — росіянин, батьки — росіяни, школу закінчував російськомовну, середовище теж мав відповідне, — якось зізнався він. — «Суцільна українізація» і тотальне перевтілення росіянина в Тризубого Стаса відбулися з двох причин. Першою була Марія. Відразу після одруження і довгі роки по ньому ми чимало їздили з нею на її батьківщину — до невеликого села Молотова, що в Жидачівському районі на Львівщині. Погодьтеся, що за 12 років можна багато чого побачити, багато про що довідатися. Потрохи змінювалися погляди, світогляд, оточення. Мені стали ближчими і місто, в якому я прожив 27 років до одруження, і українці, яких я почав бачити не «збоку», а зсередини. Практично я сам став українцем за ці 12 років. Другою причиною була політична атмосфера — в повітрі пахло перемінами, відбувалося якесь піднесення. Це був переддень Ренесансу, а сам він, як бомба, вибухнув для мене на першій «Червоній руті» в Чернівцях. Розвал Союзу, незалежність України — це вже було пізніше і не так вразило, як вересень 89–го. Люди настільки тягнулися до живої води духовності, що неможливо було тим не перейнятися. Саме тоді я зрозумів, що слово «націоналіст» має світле і святкове забарвлення, бо бачив радісні посмішки, відкриті душі — довгоочікуване cвято нації».
Замість післямови
Син Станіслава та Марії Щербатих Володимир із дружиною та маленькою донькою мешкає в Києві. Спеціалізується він на журнальній верстці та дизайні. За роботою і щоденними клопотами Володимиру не часто вдається навідатися до мами в Івано–Франківськ. Тож самотність і спогади приходять нині до пані Марії найчастіше. Ще рятується віршами. Буває, вже далеко за північ на папір лягають зболені рядки:
Відчиняю кватирку ночі,
запрошую думи у гості,
частую кавою, чаєм — чим маю
і плету мереживо спогадів
із любові, розлуки...
Складаю у кошик смутку,
загортаю в молочний ранок
і відпускаю
туди, за обрій самоти,
туди, де їх чекають,
туди, звідки у снах приходиш
Ти...
ДО РЕЧІ
Чому Тризубий?
Про «тризубість» Станіслава Щербатих ходило кілька версій. Сам бард у спогадах «Як це було» розтлумачив: «Я запізнювався на концерт у Самборі (йдеться про 1989 рік. — Авт.), але все–таки встиг, прибігши до «гримерки» за дві хвилини до початку. Гітарист гурту «Гроно» Ігор Шабловський зустрів мене окликом: «О! Тризубий Стас прийшов!». (На нього, мабуть, вплинули рядки з моєї пісні: «На писок я — тризубий, у паспорті — москаль!»). Як би там не було, а після самбірського концерту «Тризубий Стас» до мене приклеївся намертво. Але журналістам я завжди по–різному відповідав на запитання «Чому Тризубий?». Інколи казав, що в мене один зуб на партію, другий — на комсомол, а третій — на профспілки. Іншим говорив, що «Тризубий» — найточніший переклад російського «Щербатый». До речі, я і зараз вважаю, що це — правда. Одним словом, вигадував».
ДОВІДКА «УМ»
Станіслав Іванович Щербатих
(сценічний псевдонім Тризубий Стас)
Народився 24 лютого 1948 року в місті Алейськ Алтайського краю. У півторарічному віці з сім’єю переїхав до Івано–Франківська. Музичну освіту здобував приватно. На перших порах працював музикантом у ресторані. Ставши сім’янином, разом із дружиною Марією два роки підкоряв Камчатку, де працював художником, фотографом, директором Будинку культури. Там же в молодого подружжя народився син Володимир.
Станіслав — автор трьох сотень пісень та понад тисячі коротких анімаційних фільмів, опери «Корова Середа», фантастично–кримінального роману «Нічия земля», низки оповідань. Лауреат фестивалів авторської пісні «Оберіг» (Гран–прі), «Білі вітрила», дипломант першої «Червоної рути».
Помер Станіслав Щербатих 24 січня 2007–го в Києві від третього інсульту у 58–річному віці. Похований на меморіальному кладовищі Дем’янів Лаз поблизу Івано–Франківська.
СЛОВО ПРО НЬОГО
Володимир Цибулько,
український літератор і політик:
— Станіслав Щербатих був людиною, яка всім доводила, що українці — не проста нація і потрібно зробити якийсь крок, аби тебе поважали у світі. Говорять, що його діяльність — це компенсаторика, спрямована на спокутування Росією свого гріха перед Україною. Насправді це не так, просто ця людина завжди гостро відчувала несправедливість і боролася з нею.
Як художник він був універсалом, і його універсалізм ішов на те, щоб заповнювати порожнечі в художньому просторі. Не було авторських пісень — він робив. Не було аматорських мультиків — він робив їх. Усе життя Стас присвятив тому, що робив те, чого не вистачало. Така, напевне, місія великих людей у депресивній культурі.
P.S. від упорядника. Хочу уточнити: на фестивалі “Білі вітрила” у 1992 році Тризубий Стас був не учасником, а членом журі. 24 лютого 2007 року у Київському Будинку вчителя відбувся вечір пам’яті барда, після якого пані Марія Щербатих подарувала книгу Тризубого Стаса “Гумор, політична сатира” видану 1990 року в Житомирі. У книзі є згадана у статті пісня, яка, на жаль, не втратила актуальність і сьогодні.
ТАТО КАРЛО
В нас обдурюють дитину у казках щодня. Почитайте “Буратіну” – там усе брехня! Може, казочка і гарна – та не гайте час, бо насправді Тато Карло – то є Карло Маркс!
Бородатий, волохатий, настрочив ідей, дерев’яних та носатих настругав дітей! Навигадував теорій, не забув себе... І тепер в нас є історія про ВКП(б)! |
ПРИСПІВ:
Тато Карло! Тато Карло Маркс! Розкажи нам, тато Карло, казочку про нас! Тато Карло, Тато Карло! Що ж ти наробив?! Перевів усе на марно – щоб ти довго жив!
Колупнув ножем поліно – виліз довгий ніс. Так з’явився Буратіно, перший комуніст. Носа він задер до неба, у вогонь запхав, й досі пхає, де не треба, до не своїх справ. |
Не життя пішло , а ЛАЖА. Взагалі кошмар, бо проліз у казку нашу лисий Дуремар. Він щодня скакав у воду, п’явки в ній лапав... Ті смоктали кров з народу, щоб міцніше спав.
ПРИСПІВ.
Як вмирав патлатий Карло, передав старий Дуремару з “Капіталом” ключик золотий. Треба ключиком відкрити двері у сарай, крізь який носаті діти потрапляють в рай.
Не щастило Дуремару, щось не так робив – не знайшов замкову шпару, ключика згубив. Ми й тепер його шукаєм, та усе дарма – того ключика від раю хоч убий – нема!
ПРИСПІВ. |
Був Вусатий Буратіно справжній Бог і Цар. Поділив усю країну на мільйони нар. Він тримав залізний ключик від залізних грат... Кожен другий Карлів учень – злодій або кат!
Ще було багато інших, сивих Буратіно. І тому в нас найдурніша із дурних країн. Знову учень Дуремара ключика шука... Але, мабуть, то – примара, казочка гірка.
Тато Карло, Тато Карло! Тато Карло Маркс! Затанцюймо з нами гарний кримінальний вальс! Хто носатий, хто кирпатий – хай ідуть до нас! А заграє вам Щербатий, ще й Тризубий Стас!
|
Тризубий Стас вірив у майбутнє нашої держави, про це його вірш написаний 1997 року.
Нова Україна
1. Припинімо в дебатах змагаться, Полемічні ламати списи. Тільки розум та віддана праця Допоможуть у скрутні часи.
Вільний вітер нам віє в обличчя. Попереду – не крок, і не два. Ми ідем в 21-е сторіччя, Нас веде Україна Нова!
Пр. Нова Україна – Це те, що диктує нам час, Нова Україна – Це те, що об’єднує нас Це та Україна, Велика, єдина, Яку заповів нам Тарас! |
2. Пам’ятаймо, що ми – українці, І в новій Україні нам жить. Що нелегко зробить поодинці – Ми разом подолаємо вмить!
Тож давайте себе по краплині Закладемо в майбутні жнива. І почнемо не завтра, а нині – І буде Україна нова!
Пр. Нова Україна – Це те, що диктує нам час, Нова Україна – Це наш будівничий каркас. Будуймо державу Нащадкам на славу – Хай праця об’єднує нас! |
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт