Бюлетень №5 (195) 2012 рік
Новини одним рядком:
29 січня – концерт киян Олесі Сінчук, Ігоря Жука і харків’янки Наталі Афанасьєвої у центрі «Сфера» в Києві
9 лютого – концерт Олени Свок у Білій залі Кримської філармонії, м.Сімферополь, вул.Пушкіна, 3
9 лютого – концерт Олександра Сафронова (Москва) у донецькому кафе «Бард», проспект Матросова, 27а
11 лютого – 16-й фестиваль поезії та авторської пісні «Сліва-фест» у Будинку Письменників НСПУ (Київ, вул. Банкова, 2)
18 лютого – вечір пам’яті панотця київського кобзарського цеху Миколи Будника у Будинку Вчителя, Київ, вул.Володимирська, 57
19 лютого – концерт «Візерунчасті пісні» у музеї укр.народного декоративного мистецтва, Київ, вул. Лаврська 9, корпус 2
24 лютого – день народження барда Тризубого Стаса (Станіслав Щербатих)
25 лютого – концерт гурту «Провінція» (Сімферополь) у Сумській муніципальній галереї(вул. Соборна, 27)
2 березня – КАП «Арсенал», концерт Володимира Каденка (Київ) у малому залі клубу
Повідомлення від бардів та прихильників
авторської пісні та поезії.
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Кирило Стеценко
Прошу привітати славного Волинського Ворона з першим 60-літтям! Ніколи не забуваю наші з ним зустрічі під час підготовки та проведення перших фестивалів «Оберіг» на зламі 80-90 рр.
Київ – Ярослав Примаков
Вечір мелодій краси та любові
Тріскучі київські морози не злякали справжніх поціновувачів авторської музики, котрі з радістю завітали кілька днів тому до центру науки та культури «Сфера» на Оболоні, де подарували свою творчість три яскравих представники авторської пісні - кияни Олеся Сінчук та Ігор Жук і харків’янка Наталя Афанасьєва.
Розпочав святкове дійство відомий київський бард, дизайнер, кіносценарист, поет Ігор Жук. Ніжні, задумливі, вражаючі величчю та тендітністю звучали пісні Ігоря із відомого Різдвяного циклу. У кожному слові барда розцвітала нова яскрава квітка любові до наших чудових зимових свят, до таємниці Різдва, до всього людства … А яким світлим сумом переповнились серця слухачів, коли Ігор заспівав диптих «Лист із Італії в Карпати» та «Лист із Карпат»… Справді, бард висвітлив надзвичайно актуальну для сьогодення тему – українські жінки-заробітчани, їх життя, їх відчуття, їх сум за коханими, за дітьми… А у відповідь дружині полетів лист із Західної України, у якому знову ж таки – і любов, і біль…
Достойно продовжила вечір автор-виконавець та театральний режисер із Харкова Наталя Афанасьєва піснею «Дана». Глядачі поринули у світ берегині води – чистий, глибокий, чарівний… І, напевно, відчули себе частиною цього світу… Образи пісень Наталі перепліталися із чудовими відеокліпами, у яких оживав світ гармонії, краси, добра… Це і прадавня Золота Богиня – Скіфська Баба, якій із сивої давнини поклонялись наші пращури, це і філософський романс «Яблуко» про душу людську, це лагідна дитяча замальовка «Дитячий Бог»… Це ніжна, мов срібна струна, «Пісня флейти», у якій вперше зазвучала співуча сопілка…
Так представила себе наступна учасниця концерту – піаністка, композитор, поетеса та художниця Олеся Сінчук. Продовжився виступ натхненним фортепіанним твором Олесі «Ніжність». Високий професіоналізм, трепетна душа та любляче серце – усе поєдналося у єдиному пориві чудового твору… А у піснях Олесі – радість буття, прославлення щасливої сім’ї, материнства, усвідомлення кожної людини часточкою Всесвітньої Любові… Надовго запам’ятаються гостям вечора пісня та відеокліп «Донечка», «Я шепотіла голосом твоїм…» А коли виконавиця взяла в руки окарину, заспівало вже не море, заспівав батько-океан… Величні, потужні, мінливі і разом з тим заспокійливі хвилі мелодії, наче пульс води і землі, вогню і повітря розкривали свої крила…
Після цього Олеся представила прем’єру пісні – композицію, присвячену фільму, який нещодавно відгримів на екранах СНД «Одного разу у Одесі…», де надзвичайно яскраво, з щемом та ніжністю передала неоднозначний образ одеського Робін Гуда початку 20-го століття. Мелодія пісні вдало перепліталася із відео – море, Одеський порт, білий, наче мрія, корабель…
Усі учасники ніби доповнювали один одного, хоча кожен із них самобутній і неповторний. Крім того, можна сміливо сказати, що концерт пройшов у атмосфері співдружності Харків-Київ, адже Харків, як виявилось, це місто, тісно вплетене у творчість киян Олесі Сінчук та Ігоря Жука, а Наталя Афанасьєва обожнює Київ. І ще у ході концерту проявився цікавий факт – Наталю у свій час надихнули на творчість саме пісні Ігоря Жука, а Олесю – пісні Наталі! Отже, ми мали унікальну можливість побачити три покоління бардів-однодумців!.
Тож бажаю творцям краси і добра щасливих зустрічей, любові та безмежного натхнення!
Київ – Кирило Булкін
З сумом дізнався з позаминулого номера бюлетеня про смерть Олексія Левченка. Це була непересічна людина, яка робила велику справу.
Але дуже добре (бачу з Фейсбуку), що концерти з серії "Фрески в Залєскі" тривають. Хочеться дізнатися більше, хто продовжує справу Олексія - і культурницьку, і бізнесову. Діти? І які плани в культурному житті Луцька?
Моє творче життя триває. Брав участь як бард і ведучий у Кіплінґ-фесті в Вінниці. Сьогодні йду на Слива-фест до Пантюка. А основне зараз у мене - театр, готоуємо виставу "Жайворонок" за п"єсою Ж. Ануя, вона буде присвячена українським політв"язням усіх часів. Прем"єру заплановано на 23, 24 березня на малій сцені Палацу "Україна".
На Кіплінг-фесті я був, на жаль, без диктофона. Пробував записати на вбудований мікрофон ноутбука, але якість вийшла геть незадовільною. Деякі матеріяли є на сайті фестивалю: www.budny.te.ua/kipling/
Що ж до мене, то я, звісно, співав "If" у перекладі В. Стуса. Запису з фестивалю, здається, немає, а взагалі в Інтернеті є - наприклад, отут: http://www.pisni.org.ua/songs/249797.html
If
(Синові)
Слова: Р. Кіплінґ Музика: Кирило Булкін
Обробка слів, переклад: Василь Стус
Am Dm Коли ти бережеш залізний спокій E7 Am Всупір загальній паніці й клятьбі, Dm Am Коли, наперекір хулі жорстокій, E7 Am Між невірів ти віриш сам собі. A7 Dm Коли ти вмієш ждати без утоми, G7 C E7 Обмовлений, не станеш брехуном, Am Dm Ошуканий, не піддаєшся злому E7 Am І власним не хизуєшся добром. Коли тебе не порабують мрії, В кормигу дум твій дух себе не дасть, Коли ти знаєш, що за лицедії — Облуда щастя й машкара нещасть. Коли ти годен правди пильнувати, З якої вже зискують махлярі, Розбитий витвір знову доробляти, Хоча начиння геть уже старі. F#7 |
Hm Em Коли ти можеш всі свої надбання F#7 Hm Поставити на кін, аби за мить Em Hm Проциндрити без жалю й дорікання — F#7 Hm Адже тебе поразка не страшить. H7 Em Коли змертвілі нерви, думи, тіло A7 D F#7 Ти можеш знову кидати у бій, Hm Em Коли триматись вже немає сили F#7 Hm І тільки воля владно каже: стій! E7, далі акорди - як у першому куплеті. Коли в юрбі шляхетності не губиш, А бувши з королями — простоти, Коли ні враг, ні друг, котрого любиш, Нічим тобі не можуть дорікти. Коли ти знаєш ціну щохвилини, Коли від неї геть усе береш, Тоді я певен: ти єси людина І землю всю своєю назовеш. |
Сергій Василюк: „Музика і література якось завжди йдуть разом” (інтерв’ю)
http://budny.te.ua/kipling/serhij-vasylyuk-muzyka-i-literatura-yakos-zavzhdy-jdut-razom-intervyu/
Наша кореспондентка Ганна Семенова прорвалася крізь щільний графік лідера київського рок-гурту “Тінь Сонця” і поставила йому кілька запитань про творчі плани, роботу з віршами Кіплінґа та сольний диск “Книга Джунґлів”, що побачив світ у видавництві “Навчальна Книга – Богдан”. Крім того, у розмові виринули й ексклюзивні подробиці про наступний альбом “Тіні Сонця”.
- Добридень, пане Сергію! Сьогодні вестимемо мову про ваш новий сольний альбом, але насамперед скажіть, чому у талановитих музикантів назріває потреба робити особисті проекти за межами гурту?
Різні бувають ситуації. Буває, що гурт дуже консервативний і не хоче експериментувати в іншому жанрі, буває, що в інших музикантів до чогось не лежить душа або просто мало часу на інший проект. Але наш світ багатоваріантний і я вважаю, що це абсолютно нормально пробувати робити щось нове, а як до цього поставляться колеги – то вже буде видно. В нашій ситуації – у співпраці з видавництвом «Навчальна Книга – Богдан» мова йшла саме про акустичний альбом, тому якось не виникало питань, як його робити – як тільки пісні були готові, записав їх просто під гітару як бард.
Лідер рок-гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк під час виступу на Вінницькому "Кіплінґ фесті"
- Ваш новий сольник – унікальна річ, адже музичний диск інтегрований у книгу. То все ж, це більше «книга з диском» чи «диск у комплекті з книгою»?
Я вважаю, що «книга з диском», адже цей альбом не може повністю відобразити твір. Не даремно, ми стараємось на концертах цього проекту перед піснями давати коментарі, які зазвичай зачитує Володимир Чернишенко – перекладач цієї книги. Можна сказати, що це саунд-треки до книжки!
Книга Кіплінґа та диск Сергія Василюка нерозривно пов'язані
- У своїх піснях ви вже зверталися до віршів відомих поетів, виконували пісні на слова Тараса Шевченка, Василя Стуса… Чи є різниця з чиїми текстами працювати – чужими чи власними?
Є різниця в тому, чи ти пишеш музику на слова чи слова на музику. Зазвичай я практикую другий варіант, бо більше себе вважаю композитором, аніж поетом. У мене йде дуже багато часу на складання текстів, адже я намагаюсь писати максимально змістовно, енергетично і все це у жорстких рамках ритму музики. Коли пишеш музику на вірш, то може програти музика, бо тут вже свої рамки ставить поезія. Але так чи інакше, я показую лише ті твори, які вважаю вдалими, можливо тому і пісні на слова Кіплінга, і українських класиків, і мого брата Олексія Василюка користуються пошаною та любов’ю.
- Банальне запитання – чому Кіплінґ? Чим припав до душі англієць із іміджем невиправного імперіаліста?
В творчій людині насамперед нас має цікавити його творчість, а не його ідеологічні переконання чи шкідливі звички. Коли ми слухаємо Баха чи Моцарта ми не задумуємось над тим, чи були би ми з ними близькі, якби жили в один час. Те саме з Кіплінгом. Та й сама тема тваринного світу ідеологічно нікого не повинна розколювати, просто є люди, які цікавляться життям і мисленням наших менших братів і ті, яким байдуже. Мені завжди було цікаво. Ну а щодо бонус-треку альбому – пісні «Денні Дівер» у перекладі Максима Стріхи, то в ній є сувора реальність військового життя і її сюжет міг відбуватися не лише в британській армії.
- Чи звернення до творчості Кіплінґа, це своєрідний відхід від філософії гурту та вашого творчого світобачення, чи це органічне їх продовження?
Тут залежно від пісні. «Лукканон», «Кабірова пісня» чи той же «Денні Дівер» доволі близькі за духом пісням гурту «Тінь Сонця», тому їх можна вважати органічним продовженням, інші композиції – думаю радше експеримент, який багатьом прийшовся до смаку. Все ж я ніколи не співав майже дитячих пісень, якими є «Пісня Дарзі» чи «Шива і коник стрибунець». Але вони мені дуже подобаються.
- Як образ Кіплінґа і його дух творів пов’язаний з вашою життєвою позицією українського патріота, виконавця інтелектуальної музики?
Як імперіаліст мені Кіплінг не є близьким. Я вважаю, що будь-яка імперія – агресор і злочинець світового масштабу. Я мрію про світ, де б кожен народ проживав у своїй незалежній країні в гармонії з іншими державами. Але як патріот-державник Кіплінг мені дуже близький. Мені здається в нього є чому повчитися.
- Як реагує публіка на нові пісні з альбому «Книга Джунґлів»? Чи доводилося виконувати їх на концертах?
Нещодавно повернувся з Мюнхена, де давав концерт в Українській Домівці. На концерті були і українці, і німці, і поляки, і білоруси. Співав і кілька пісень з нової «кіплінгівської» платівки – сприймали на рівні з усіма. Здається, найбільше сподобався «Лукканон».
- Деякі пісні, що народжувалися, як ваші сольні, пізніше увійшли до репертуару гурту. Приміром, так сталося із піснею «У цьому полі синьому, як льон». Чи увійдуть тексти Кіплінґа до майбутніх трек-листів «Тіні Сонця»?
Є такі думки. Наступного року ми будемо писати новий альбом і до нього увійдуть кращі твори останніх років. Розглядатимуться й пісні на слова Кіплінга.
- Як ви поставилися до ідеї проведення у Вінниці «Кіплінґ-фесту»? Наскільки такий захід є затребуваним у суспільстві?
Якщо Кіплінга перекладали такі видатні поети як Василь Стус та Євген Сверстюк, то це невипадково. Українцям варто краще познайомитись із творчістю цього митця. Тому ідея хороша і я її підтримую.
- Чи буде мати продовження музично-літературний симбіоз? Які проекти ще хотілося б втілити?
Музика і література якось завжди йдуть разом. Я буду лише радий співпраці із сучасними поетами, а також пробувати переосмислювати творчість українських та світових класиків.
- Зацитуйте, будь ласка, улюблені рядки з віршів Р.Кіплінґа.
Коли в юрбі шляхетності не губиш, а бувши з королями – простоти,
Коли ні враг, ні друг, котрого любиш, нічим тобі не можуть дорікти,
Коли ти знаєш ціну щохвилини, коли від неї геть усе береш,
Тоді я певен: ти єси людина і землю всю своєю назовеш.
(переклад Василя Стуса)
Розмовляла Ганна Семенова
Тернопіль – Ігор Хомин
Вітаю пане Петре!
Маю нагоду поділитися з Вами тернопільськими новинами. Наразі їх аж три. Отже гурт Рута-М'ята записав чергову пісню про деякі елементи побуту сучасної мажорної молоді. Називається вона «Мама в Італії» а описує з гумором походеньки такого собі синочка-марнотрата, який просаджує батьківські кошти та все по клубах і дискотеках.
Пісню можна послухати і зберегти собі в плеєр зі сторінки http://soundcloud.com/hoorkeet/rutamyata-mama-v-italiyi
Подаю текст:
Тато в Іспанії
Працює на бульдозері
Риє котловани
Купається в озері
Мама подалася
В іншому керунку
В Італії в сеньйори
Вона на доброму рахунку
Мама в Італії
Тато в Іспанії
А я в нічному клубі
Сиджу до останньої
Мама по скайпу
Вмовляє, виховує
Тато телефоном
Ременем погрожує
Сесію купили
Куплять і роботу
А я хочу квартиру
І новеньку тойоту
Мамо! Гроші шли
Тату! Гроші шли
Тату, мамо, гроші шліть
І мене ви не сваріть
І ще дві новини патріотично-етнографічного характеру. Тернопільський композитор Ігор Хомин разом із ТОО ВМГО «Молода Просвіта» вже рік, як організували самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль Хор Просвіти. Вдало поєднуючи авторські аранжування народних пісень і молодечий запал просвітян Хор вже завоював симпатії тернополян. Тому радісно представляю Вам сьогодні пісню «Патріотичний гімн» на слова Богдана-Ігора Антонича, музика Ігора Хомина. http://soundcloud.com/hoorkeet/choir-prosvity-patriot-anthem
Текст:
Навпроти тьми, неволі, горя
за честь, за волю, за свободу
ми - лицарі із Чорномор'я
козацького нащадки роду
Ми друзі, вірні побратими,
не роз'єднало нас життя
Ми іскрами вогню святими
напишемо свій глузд буття
Над нами гордий прапор має
вперед сміливо йдем
У серці правда лиш одна є
наснажена дзвінким мечем
Честь власна й слава України -
нам мріється лицарський чин
Не вміє пригинати спини
Козацький вільний юний син
А на завершення представляю колядку «Всю Україну зорі». Текст колядки взято з українського часопису за 1908 рік, музика Ігора Хомина. http://soundcloud.com/hoorkeet/choir-prosvity-vsyu-ukrainu
Подаю текст:
Всю Україну зорі освітили
Вифлеємську новину звістили
Христос родився - Бог воплотився
Славний Бог правди - І Бог любови
Здойме всі окови
Додасть наснаги - До борні до слави
Зішле свободу - Нашому народу
І прославу твому роду
А найясніша зірка засіяла
Вся Україна заколядувала
І ми всі браття зрадіймо новині
Передав новину до бистрого Пруту
І ми всі браття зрадіймо новині
В добрій надії співаймо нині
Деяку інформацію про Хор можна знайти за ланкою: http://prosvita.te.ua/choir/
З найщирішими побажаннями,
Ігор Хомин.
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
Гость из Запорожья
В ДОФЕ ВЫСТУПИЛ АЛЕКСАНДР СУПРУН
31 января в Севастопольском Доме офицеров Черноморского флота Российской Федерации, в «Гостиной Комаровой» выступил известный в Украине деятель бардовского движения, организатор многих фестивалей авторской песни бард Александр Супрун (г.Запорожье). Концерт прошел для членов семей военнослужащих ЧФ РФ и жителей города-героя, интересующихся бардовским жанром.
Выступление Александра Супруна состояло из двух отделений. В первом отделении запорожский гость представил свой моно-спектакль «Лицо в окне». Отметим, что форма такой, как моно-спектакль, подачи песен для севастопольских любителей бардовского жанра является весьма необычной. В ходе действа, длившегося более получаса, А.Супрун перемежал песни текстовыми миниатюрами, деликатно останавливая аплодисменты поднятием руки.
«Я работал над моно-спектаклем «Лицо в окне» довольно долго – десять лет, и он мне очень важен», – признался А.Супрун. Песни, составляющие основу кулуарного спектакля, построены на редкой форме стихотворных произведений – верлибрах. «Писать на верлибры очень сложно, – отметил бард. – Верлибр – относительно короткие стихи, такими же непродолжительными по времени получаются и песни».
Необычной оказалась и «география» поэтов, чье творчество А.Супрун озвучил своей мелодикой. Это Владимир Грачев из Симферополя («старший» Владимир Грачев, отметим), Вячеслав Куприянов из Москвы, Юрий Михайлик из Австралии, Вадим Левин из Германии, Карен Джангиров из Канады.
Второе отделение выступления А.Супруна состояло в основном из детских песен. Понятно, что эти песни создавались не только для детей, они были так же, как и моно-спектакль, благодарно приняты «взрослыми» посетителями «Гостиной Комаровой».
Приходится, к сожалению, отметить, что слушателей на выступление А.Супруна пришло не так много. Основной помехой в тот вечер была скверная погода, когда температура воздуха в Севастополе упала до минус 16-ти.
Перед началом концерта Александр Супрун уделил внимание корреспонденту нашего сайта и ответил на его вопросы. Интервью представлено в разделе ПОСТФАКТУМ, запорожский бард делится своими впечатлениями о нынешнем состоянии жанра авторской песни в Украине, что, безусловно, заинтересует посетителей «Севастопольской БАРД-АФИШИ».
Київ – Олена Сухарєва
24 лютого – Концерт – Повернення в Київ!
Після більш ніж місячних творчих мандрів Україною Олег Сухарєв та рок-гурт «Самі Свої» покажуть в Києві програму, що складатиметься з філософської та ліричної акустики у виконанні Олега та скрипальки Віри Бондар (крім гурту «Самі Свої» вона грає ще в гурті «Сад» та з Енвером Ізмайловим), а також потужного незабутнього електричного драйву рок-гурту «Самі Свої». Вперше кияни зможуть почути в електриці пісню «Бути собою», та стати свідками рок-джазових вокальних експериментів з новою учасницею колективу Нікою Самандас . І обов’язково – вже відомі улюблені «Купальський попіл», «Привіз глину», «Бурштин», «Танго», «Рєзкоконтінєнтальний клімат» та ін.
Тож чекаємо вас 24 лютого- Київ, UNDERGROUND Music Hall, Московский проспект, 13-В. Поч. о 20.00. Вхід 35 грн. ОЛЕГ СУХАРЄВ ТА «САМІ СВОЇ»! Приходь насолодися музикою та підтримай українське!
Будьмо Самі Свої!
Боярка – Віталій Падалка
Обновлено альбом зимових фото https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/jOtyXI#
В тому числі- нові фото зеленого ожерелового папуги, що успішно переносить київські морози до 27 градусів.
Нові фото починаються тут
https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/jOtyXI#5707983855414998018
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Грабіж
Є історія, а є брехня,
є й грабіж серед білого дня…
Було князівство невеличке
посеред варварських лісів,
а в ньому з хитромудрим личком
князьок кмітливенький засів.
І з плином часу те князівство
у царство так переросло,
що необачним королівствам
життя не затишним було.
Та царству вже було замало
чужого простору й землі,
тому своє забракувало
ім’я прадавнє взагалі.
І спритний цар такого царства
не довго думав та гадав –
без творчих мук і без митарства
сусідку швидко обікрав.
А світ погодивсь, що пасує
ім’я до царства як нове.
Сусідка тож не галасує
і… обікрадена живе.
Оце історія чи брехня,
чи грабіж серед білого дня?
Рубрика – «Презентації”
«Березня не буде, буде віршень!» – С.Пантюк
http://www.soli.com.ua/2012/02/13/bereznya-ne-bude-bude-virshen-s-pantyuk/
11 лютого «Сліва-фест» зібрав чимало гостей у залі Будинку Письменників НСПУ, який тепер постійно буде приймати різного роду поетичні та культ-масові заходи. Привітати Сергія Пантюка з Днем народження прийшли музичні колективи, поети та ті, хто були змушені побути ними на час фесту, наприклад, Сергій Батурин: «Взагалі-то я прозаїк, але маєш щастя дружити з поетом – умій відповідати… тому зачитаю поезію…». Варіативність вітань була широкою та насиченою: хтось дарував картину, хтось книжку, хтось пляшку в жовто-синій в’язаній одежині…
Багато вітань та теплих слів прозвучало у формах віршів, жартів, компліментів або всього й одразу.
Позаяк висловився лаконічно: «Пантюк – не матюк – це поклик до бою! А ще дуже добре пити з тобою!», Наталка Позняк заявила, що Сергій Пантюк дуже класний музик (в розумінні «муза») і після зустрічей з ним її «пробиває» на творчість…
Цього року пан Сергій частував виконавців «засобом для окроплення волі» (він же рік тому «вража зла кров», він же розсекречене поетами-дегустаторами вино «Ізабелла»). Хвилювався про достатність напою Володимир Шовкошитний: «Як скінчиться, то прийдеться за москаликом бігти…». «Нащо нам москалик, якщо поруч Верховна рада?» – парирував хтось з залу.
Помалу підходячи до презентації «Порталу української літератури», Сліва поділився своїм баченням і побажаннями на майбутнє: «Щоб мистецтво у нас було на високому рівні, щоб ніхто не казав, що письменники України пишуть халтуру!». Також організатор приділив увагу єдності літ процесу: «Літпроцес - поняття цільне, тут сидять представники різних часових груп, але насправді ми всі в одній залі, всі одночасно пишемо і читаємо поезію і всі один одного чуємо… Тому, сьогодні буде поезія різна, я спеціально запросив поетів різних поколінь, щоб показати, що цей процес безперервний цільний і єдиний». Сам портал презентували дружина Сергія Тетяна разом із головним редактором та адміністратором сайту Ярославом Вознцьким.
Адреса новоствореного порталу ualit.org
Називали його «Укр.літ», бо всі звикли до такого скорочення ще в школі: «Вирішили не відходити від такого формулювання, але, на відміну від школи, яка, на нашу думку, вбиває любов до української літератури, ми будемо відроджувати до неї зацікавлення», – пояснила Тетяна. Також вона зазначила, що в основному портал буде зосереджений на літературу, але достатньо уваги буде приділятися і подіям в суспільно-політичному житті: «Будемо брати участь в громадських акціях».
Структура сайту, за словами організаторів, проста як двері: відвідувачі зможуть легко знайти найновіші твори, конкурси та премії в Україні, єдиний реєстр поетів та письменників, який є новинкою і буде створений заради систематизації, впорядкованості та проведення творчих зустрічей в різних містах України.
В березні у Києві та ще багатьох містах України стартує перший в її історії поетичний мегамарафон «Віршень». До презентації-трансформації «Сліва-фесту» Сергій Пантюк запросив Максима Розумного зазначивши: «Він придумав – я розробив, він Маркс – я Енгельс». Головна ідея марафону: «Скільки можна читати одне одному?! Давайте народу почитаємо!»
А народу вже є що читати й показувати! Останній «Сліва-фест» потішив несподіваними і колоритними виступами! Лідер гурту «Рутенія» Анатолій Сухий запалив весь зал шаленим українським рок-н-ролом, учасники «Україна має талант» «Шпилясті кобзарі» вразили інтерпретаціями «Ой у вишневому саду» на мотиви «Если б не было тебя», «She’s got it» та «Mama Maria», Брати Капранови читали речитативом вірші Сергія Татчина та грали на музичних інструментах, Ірина Шувалова під шквалом своєї експресії змусила зал затамувати подих, Григорій Сулейманович Вагапов з «Вперше чую» зібрав на сцені компанію «Вперше бачу», Наталка Позняк зачитала дуже теплі і цікаві дитячі віршики з життя, поезію дебютанта Максима Мирколова жартома охрестили кривавою…
Було весело, цікаво і насичено, тож направду: «Сліві – слава!»
Надія Швадчак
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Трохи сонця у «Джунглях» Кіплінга
Ще раз про те, як поезію англійського «імперіаліста» перетворили на рок–балади
(газета „Україна молода” від 15 лютого 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2029/164/72274/
Олександр ЄВТУШЕНКО
По суті, диск «Книга джунглів» від лідера групи «Тінь сонця» Сергія Василюка є другим після альбому «Сховане обличчя» (2009) сольним релізом співака. Водночас це чудовий за ідеєю і виконанням аудіододаток до книги Редьярда Кіплінга «Легенди з Книги джунглів», котру минулого року випустило тернопільське видавництво «Навчальна книга — Богдан». Варто зазначити, що книга плюс диск — це доволі сміливий видавничий крок у наші кризові часи. Цього не сталося б, якби молодий перекладач та упорядник книги Володимир Чернишенко не знав би і не цінував творчість молодої київської групи «Тінь сонця». Крім того, на базі видавництва існує сучасна студія звукозапису «Кузня», де всього за кілька днів і було здійснено запис за участю клавішника Валерія Ільківа та звукорежисера Василя Сидора.
Вірші Редьярда Кіплінга, які поклав на музику Сергій Василюк, створюють неповторну дивовижну атмосферу органічної єдності людини і природи в найекзотичніших місцях планети. Отже, на диску «Книга джунглів» талановите переосмислення пройшли поезії «Лукканон», «Пісня Дарзі», «Шива й коник–стрибунець», «Маршова пісня табірних тварин», «Кабірова пісня», «Пісня брижів на воді», «Антувіаун Таїна» та «Денні Дівер». Уперше таким чином зазвучали українською мовою неординарні поезії класика британської літератури та ще й у виконанні одного з молодих героїв незалежної української рок–сцени. Те, що видавництво «Богдан» звернулося саме до Сергія Василюка, є значним плюсом проекту, адже йому як нікому властиво створювати піднесені образи, наповнені романтичною героїзацією дійсності. Про це свідчить останній, на сьогодні третій альбом групи — «Танець серця».
Нині «Тінь сонця» почувається вельми затребуваною командою на фестивальних майданчиках України і поза її межами. Згадується недавній візит групи до Любліна, де хлопці представили на суд польської публіки власну версію «Тіні великої гори» — одного з хітів польської рок–легенди, групи «Будка суфлера». Нині група продовжує свої живі концертні презентації альбому «Танець серця» вдома і водночас накопичує новий матеріал для четвертого альбому.
«Прощай, мій покою...»
200 років тому народився Євген Гребінка, котрий став другом Тараса Шевченка
та прославив «Очі чорнії» своєї коханої на весь світ
(газета «Україна молода» від 2 лютого 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2022/169/72012/
Василь НЕЇЖМАК
Найвелелюдніші ювілейні віншування з цієї нагоди відбуваються сьогодні на малій батьківщині видатного байкаря, поета, прозаїка, видавця, справжнього подвижника української справи. Спершу представники обласної та місцевої влади й громадськості покладуть квіти на могилу митця слова з його погруддям у селі Мар’янівка (з ним свого часу «злився» їхній родовий хутір, який називався Гребінчиним яром, доки батько майбутнього письменника, відставний офіцер, не перейменував його на Убєжище). Квіти шани ляжуть і до пам’ятника землякові біля відреставрованого районного Будинку культури в місті Гребінка. Саме тут після ознайомлення з експозицією кімнати–музею і виставкою робіт майстрів народної творчості почнуться головні ювілейні урочистості та традиційне щорічне обласне літературно–мистецьке свято «Гребінчина світлиця». Цього ж дня у Полтавському національному педуніверситеті ім. В. Короленка триватиме міжнародна наукова конференція «Євген Гребінка у крайовому, українському та світовому літературному контекстах».
Своя стежина з рідного краю
Переповідати біографію Євгена Гребінки немає потреби — більшості з нас вона знайома зі шкільної програми. Згадаємо лише про те, що він жив, писав свої твори, видавав їх, був завсідником і організатором літературних «тусовок» у ті часи, коли те ж саме робили такі велети українського і російського красного письменства, як Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Іван Котляревський, Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, не кажучи вже про десятки чи навіть сотні їхніх «підспівувачів». Причому дехто з того «сонму великих» щиро вважав його своїм конкурентом. Як, скажімо, Микола Гоголь, котрий після виходу Гребінчиних «Оповідань пирятинця» просив спільних знайомих умовити зухвальця–земляка припинити подібні літературні вправи, що нібито нагадували його «Вечори на хуторі біля Диканьки», а тому, мовляв, «заважали» автору останніх збирати вершки популярності. Та навіть за таких обставин син дрібного поміщика, нащадок відомого козацького роду зумів не загубитися у столиці тодішньої імперії й не розчинитися «в тіні» літературних грандів.
А водночас знайшов свою стежину до визнання, успіху, слави й зі ще більшою наполегливістю прокладав цей шлях для однодумців, соратників, єдиновірців. І, власне, для українського слова та духу, які в ті часи, «вивітрюючи» звідусіль навіть спогади про колишні козацькі вольності, трубадури та цербери Російської імперії прагнули «поховати» остаточно. Прийнято вважати, що, якби Євген Гребінка нічого, крім геніального вірша «Очі чорні», невдовзі покладеного на музику всесвітньо відомого романсу, не написав, він усе одно обезсмертив би власне ім’я. Але такого ж безсмертя заслуговує і його загальновизнаний статус одного з найдіяльніших визволителів Тараса Шевченка з кріпацтва, першого літературного наставника майбутнього Кобзаря, його друга і сподвижника.
Перша «Ластівка» української весни
Незгасною для нашого сонця стала справді перша у Петербурзі, названому амбітним пирятинцем «колонією освічених малоросіян», українська «Ластівка» — виданий Гребінкою літературний альманах, що фактично не залишав каменю на камені від «модних» тоді теорій про цілковиту безперспективність і навіть шкідливість для загальноімперської справи «малороссійского нарєчія». Непідвладні часу і його мудрі байки, ліричні вірші, що ставали народними піснями, та ціла бібліотека прозових творів із більш ніж 40 оповідань, повістей, романів, які написані українською та російською мовами, але буквально «пересипані» полтавськими топонімами, бувальщинами, переказами, вітчизняним фольклором, власне, українським життям. Ті, хто приходив у літературу пізніше, йшли далі, піднімалися вище, та починали все, закладаючи підвалини майбутніх вершин й одразу встановлюючи для них найвищу планку, «перші хоробрі», серед яких був Євген Гребінка.
Ніхто з дослідників творчості Гребінки не сумнівається в тому, що «заглавний» образ його найвідомішого твору — то «очі чорнії» юної красуні Марії Ростенберг, дочки сусіда–поміщика з села Рудки, відставного штабс–капітана Василя Ростенберга. В тих пристрасних і прекрасних очах одвічний романтик «потонув» уже з першого погляду й невдовзі, влітку 1844 року, обвінчався зі своєю нареченою та одразу забрав її з собою у Петербург. Шлюб, у якому народилася донька Надія, був щасливим, але недовгим: уже через 4 роки глава сімейства помер від сухот. Та чому таке воістину шедевральне зізнання у палкому і, зрештою, взаємному коханні (до речі, у первісному варіанті, власне, в оригіналі з трьох строф — без отого «кабацько–циганського» надриву, який пізніше, на догоду тодішній моді, своїми рядками та манерою виконання додавали інші автори, в тому числі й геніальний Шаляпін) містить сумні нотки? Який «недобрий час» зустрічі зі спопеляючими його щиру ніжну душу очима може уявляти поет? Звідки в нього ті сумніви, тривоги?
Бал для чорноокої музи?
Підстави для них, вочевидь, давав попередній гіркий досвід спілкування з прекрасною статтю. Бо свою чорнооку музу — чарівну Марію — Євген Гребінка зустрів, коли йому вже «перевалило» за 30. Спочатку ж у нього було палке кохання до іншої місцевої дівчини. Значною мірою заради неї, власне, заради їхнього майбутнього родинного достатку вирушив він іще зовсім молодим до столиці, взявся робити там чиновницько–викладацьку та літературну кар’єру, щоб «вибитися в люди». А коли вже збирався приїхати додому з наміром запропонувати коханій руку і серце, одержав звідти листа з приголомшливою звісткою: вона його не дочекалася й вийшла заміж за приїжджого офіцера. Новина ця вразила митця слова настільки, що спочатку він навіть занедужав, а потім вилив свій душевний біль в окремій повісті. За таких умов Євген Гребінка, звісно, не міг не замислюватися над тим, чи в «добрий час», чи назавжди зустрів, нарешті, своє нове кохання...
До речі, обставини цієї зустрічі деякі дослідники та журналісти романтизують «прив’язкою» до ще одного знакового спалаху почуттів. Мовляв, незабутні Маріїні очі назавше полонили пана Євгена саме на влаштованому поміщицею Волховською балу в селі Мойсівці того ж таки Пирятинського повіту, де його друг Тарас Шевченко, у свою чергу, познайомився зі своїм найпалкішим коханням — Ганною Закревською. Та в обох випадках такий «амурний» вибір одного майбутнього класика нібито не влаштовував іншого. Зокрема, Євген не схвалював залицяння Тараса до заміжньої Ганни, а той, у свою чергу, не мав ані найменших симпатій до Марії, котра була родичкою осоружного йому пана–кріпосника Енгельгардта. Дехто навіть ладен бачити у подібних «шершеляфамних» розходженнях підґрунтя загального «охолодження» стосунків двох видатних українців, після якого Тарас Шевченко у перевиданому 1844 року «Кобзареві» зняв присвяту Євгену Гребінці зі свого вірша «Перебендя»...
Шануючи Кобзаря
Згадана версія «подвійної» знахідки муз на одному світському заході, без сумніву, красива і романтична. Та чи справді таким «доленосним» виявився той бал у сільській глибинці? Спробуємо розібратися. Неперевершений «романсовий» вірш Гребінки датований 1843 роком. Як і їхня спільна з Шевченком поїздка в Україну з відвідуванням родового маєтку на хуторі Убєжище, де Тарас гостював кілька днів. Разом їздили вони й на відомий бал у Мойсівці. Але ж, даруйте, відбувалося все те в останні дні червня, а вірш «Черные очи» пана Євгена столична «Литературная газета» опублікувала 17 січня, тобто... майже за півроку до згаданого провінційного балу. Тож, певно, все–таки ближчі до істини ті фахівці, котрі стверджують, що Гребінка познайомився з майбутньою дружиною під час відвідин сусіднього маєтку її батька в селі Рудка (пізніше він разом із нею організує тут приходське училище для місцевих дітей).
Тим паче що, за свідченнями біографів, з кінця 30–х років ХІХ ст. і до одруження у 1844–му Євген Павлович відвідував рідний край фактично щоліта, набираючись тут сил для боротьби з тяжкою недугою. Вона здолала його тіло у 36–річному віці, та не перемогла незборимого духу справжнього українця. Стосовно ж певних непорозумінь між ним і Тарасом Шевченком на останньому етапі їхнього спілкування, то більшість дослідників схильні вважати причинами їх виникнення значно ліберальніші погляди та світоглядні позиції Євгена Гребінки. Останній, дворянин за походженням, звісно, не міг дійти до радикальних Кобзаревих висновків про необхідність «громадою обух сталить» для боротьби з тодішнім царським режимом. Однак це не заважало Гребінці підтримувати стосунки з Шевченком навіть тоді, коли Тарас Григорович був фактично під забороною, і, власне, завжди ставитися до нього з величезною пошаною. Досить сказати, що того ж таки 1843 року Євген Павлович використав у своєму «козацькому» романі «Чайковський» аж 5 епіграфів із творів Кобзаря.
ДОВІДКА «УМ»
Євген Гребінка народився 2 лютого (за новим стилем) 1812 року на хуторі Убєжище Пирятинського повіту Полтавської губернії. Після початкової домашньої освіти навчався в Ніжинській гімназії вищих наук. Саме там написав свої перші вірші. Переїхавши до Петербурга, де прожив 14 років, працював спочатку службовцем у комісії духовних училищ, а потім викладачем словесності. Літературну творчість поєднував з активною громадською та видавничою діяльністю, популяризуючи українське слово та підтримуючи його кращих майстрів. Помер 3 грудня 1848 року в Петербурзі, похований на малій батьківщині. У 1901 році залізничну станцію Петрівка та населений пункт довкола неї на честь видатного земляка було названо Гребінкою (тепер це місто–райцентр, важливий залізничний вузол).
Слово, що народжує... безсмертя
(газета «Голос України» від 4 лютого 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=247761
У Національній спілці письменників відбувся вечір пам’яті Володимира Затуливітра — чудового українського поета, життя якого трагічно обірвалося дев’ять років тому на відлюдді — в селі Бучаку на Черкащині.
Його відкрила голова благодійного літературно-мистецького фонду Затуливітра Любов Снісар: «...Люди тоді йшли по свячену воду до Роженої криниці, а побратими несли труну з тілом слобожанського козака на Козацький шпиль — у замерзлу цвинтарну землю, яка стала для поета останнім притулком...» Утім, вечір пам’яті не було перетворено на суцільну «тризну», адже за життя Володимир Іванович цінував гумор, іронію, тонкий товариський жарт. Саме таким повставав він із спогадів ведучих — голови НСПУ Віктора Баранова та письменниці, головного редактора газети «Слово Просвіти» Любові Голоти, близьких друзів і колег поета.
«На цій фотографії Володимир Затуливітер дивиться на світ через мої окуляри, — вказав на портрет Віктор Баранов. — А я дивлюся на світ очима Затуливітра. Його світогляд, його філософія, його моральне кредо мали величезний вплив на оточуючих...» «Унікальною особистістю й унікальним поетом» увійшов Затуливітер в історію сучасної літератури, визнавали й інші промовці і згадували, яким вимогливим був до себе, до власної творчості редактор видавництва «Молодь». Літературній спадщині Володимира Затуливітра присвятив грунтовне дослідження академік Іван Дзюба. А ще його знали як «ходячу енциклопедію»: якась безмірна ерудиція вражала навіть тих, хто вже начебто мав би звикнути до «гігабайт» його «електронної» пам’яті. Хоча поет узагалі був людиною нестандартною. Як точно визначив сучасний композитор Кирило Стеценко, «Затуливітер — це посередник між світом, який є, і якого ще немає...»
Поет народився на Сумщині, помер неподалік Канева. І там, і там визнають слобожанського козака своїм земляком. Черкащани за кожної нагоди підтверджують свій глибинний зв’язок з Володимиром Затуливітром. І цього разу на вечір пам’яті приїхали голова обласної «Просвіти» Олена Фещенко, вчителі черкаських шкіл, артисти, композитор Наталія Саух. Як завжди, найголовніші учасники затуливітрівських заходів — школярі, юні шанувальники поетичного слова.
«Згадувати тих, кого не можна забути, — чудова традиція», — сказав на вечорі Дмитро Павличко. Велика заслуга в нагадуванні про Затуливітра належить Любові Снісар. Віктор Баранов навіть зауважив, що «Володимирові після смерті пощастило більше, ніж за життя. Пощастило на берегиню його чистої і щирої творчості...»
Днями у музеї літератури відкрилася виставка, присвячена пам’яті Володимира Затуливітра. Поет народжує Слово. Слово робить поета безсмертним... Берегиня просто нагадує про цей одвічний кругообіг життя...
Пропоную вірші поета. Упорядник.
ІЛЮЗІОН 40-Х
Кіно, кіно!.. Рай стріляних містечок,
вечірня блекота спекотних днів,
рукоприкладна грішна гра в мистецтво,
адамові розводи на рядні…
Податки. Голод. Виселки. Арешти.
Кишені вивернем – в кіно мерщій.
Там комунізм Любов Орлова бреше
сльозивим гліцерином на щоці.
Густих пісень виспівує, губатих,
как хорошо в кино советском жить, –
не хочеться додому повертати,
де вже на скибці, може, ордерок лежить,
присолений снігами-Соловками,
щоб ти, як вовчик, не зголоднів.
Але ж кіно!.. Валує, не змовкає,
тягучі маже плями на рядні.
Заплющуй зіньки і пірнай по вирла
в торбину коробейницьку на дно…
З усіх мистецтв /така моя провина/
найтяжче я ненавиджу кіно.
* * *
Моїй – піском пересміялось долі,
твоїй – чорнішим, глибшим полинем.
Але біда, що ми в одному полі,
хоч нарізно, але в однім помрем.
Мені так скупо націдилось крові,
що в мить щонайостаннішу, трудну,
не в золоті дошки, не в яворові,
заб’ють у дощану труну.
В дошки сівкі, довезені з Таймиру,
із боязких, із каторжних модрин,
і я, вже вільний од війни і миру,
на цілу вічність вилучусь із гри.
Тоді мене уже й нести не треба,
щоб не трудити зігнутих плечей.
Я – вже земля. А вам ще треба неба.
Землі ще треба. І моїх очей.
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт