Новини одним рядком:
23 жовтня – літературно-просвітницький вечір «Post Scriptum Григорія Сковороди» (Київ, Бабуїн, Litfest)
25 жовтня – концерт Павла Фахртдинова (Москва), вул.Данилевського, 26, “Слобідська садиба” у Харкові
26 жовтня – концерт бардів І.Барабаш, Т.Беззубкіної, Ю.Черкащина і поета Н.Манжоса у Харківському планетарії
27 жовтня – концерт «Співана поезія» із теле-радіопроекту «Мистецькі історії» Національної радіокомпанії України
31 жовтня – концерт дуетів Zapaska&BeBoBul у тернопільському Коза-барі
1 листопада – концерт дуетів Zapaska&BeBoBul, гурту DRUMТИАТР, поета Грицька Семенчука у Музеї Ідей Львова
3 листопада – обласний конкурсний відбір у Луцьку до ХІІІ Всеукраїнського фестивалю "Червона рута"
3 листопада – концерт москвичів Лариси Ільницької та Євгена Савельєва у Сумському Палаці дітей та юнацтва
4 листопада – вечір авторської пісні В.Купрієнка, за участю Г.Бондара, О.Лисенка, Я.Лещука у Київському Будинку актора
9 листопада – творча зустріч з Олександром Городницьким (Росія) в Палаці культури “Дніпроспецсталь” у Запоріжжі
10 листопада – обласний конкурсний відбір у Чернівцях до ХІІІ Всеукраїнського фестивалю "Червона рута"
10 листопада – концерт Олександра Городницького (Росія) в Донецькому Палаці культури ім.Куйбишева
13 листопада – концерт Тимофія Сердечного (Коростень) та Ольги Щербини (Волод.-Волинський) у Київському КАП “Арсенал”
17 листопада – вечір до 90-річчя Миколи Моренця, автора пісні «Барбарисовый куст» у Сумському Палаці дітей та юнацтва
17 листопада – конкурсний відбір у Києві до ХІІІ Всеукраїнського фестивалю "Червона рута"
20 листопада – концерт Миколи Ютушуя (Київ) у Київському КАП “Арсенал”
24 листопада – концерт до 5-річчя гурту «ТаРута» у Київському клубі «Сіті-Паб»
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Дякую. А ми з Грицьком Лук’яненком знялись у Марії Бурмаки в передачі "Музика для дорослих" на ТВі. Ефір 30 жовтня. http://sergiy-shyshkin.livejournal.com/777652.html
Київ – дует Zapaska
Zapaska&BeBoBul – Польща-Чехія-Германія тур.
Два дуети – три країни. З таким гаслом вирушають у тернистий зоряний шлях подільська інді-поп двійця «Zapaska» та їх чернівецькі побратими від построку «BeBoBul». З 2 по 18 листопада друзі відвідають пронесуть хоругву української незалежної сцени крізь клубні майданчики ближнього та дальнього зарубіжжя. У будинку на колесах їхатиме постійна учасниця живих виступів обох гуртів, автор усіх кліпів «Zapaskи», майстриня відеоарту Юлія Рублевська. Краків, Варшава, Брно, Нюрнберг та інші великі та маленькі міста вже чекають на порцію свята. Збір коштів на бензин для подорожі колективи влаштовують 31 жовтня у тернопільському Коза-барі та у 1 листопада у Музеї Ідей Львова. В останньому закладі до забави долучиться учасник гурту DRUMТИАТР, поет Грицько Семенчук.
Відвідувачі матимуть змогу оцінити нове звучання, нові інструменти, костюми та зачіски обох дуетів та насолодитись запахом свіжих огірків з музичних ланів Середнього Подністров’я. По поверненню «Zapaskа», без перепочинку планує пересісти у бус до івент-компанії Natural East для участі у найбільшому турі в історії України спільно з чеським дуетом Kuzmich Orchestra. Однак, це зовсім інша історія.
http://www.zapaskamusic.com/
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
По просьбе Семёна Рубчинского:
Дорогие друзья!
Концертный клуб \"Фиеста\" приглашает всех в ноябре провести душевные вечера в компании с известными артистами, поэтами и бардами!
2 ноября 2012г. в малом зале ДК \"Украина\" мы встретимся с московским поэтом, композитором и бардом Юрием Лоресом! Смотреть видео: http://www.fiesta-club.net/lores12.php
Лирика и юмор. Великолепное владение словом, поэзия большого Мастера, точнейшая пунктуация, умение донести до слушателя мельчайшие нюансы душевного движения, выраженные в песнях и стихах – это Юрий Лорес.
4 ноября 2012г. в малом зале ДК \"Украина\" состоится спектакль-концерт \"ИНОХОДЕЦ\" по песням и стихам Владимира Высоцкого! Смотреть видео: http://www.fiesta-club.net/visotskii-12.php
Мы отобрали лучшее, самое яркое, самое любимое из творчества В.Высоцкого и дарим его Вам – наш любимый зритель. Вы почувствуете потрясающую энергетику Высоцкого, достойные аранжировки его песен, споете с нами сви любимые песни!
В спектакле принимают участие:
Заслуженный артист Украины Игорь Славинский
Сергей Джигурда
Борис Георгиевский
Тимур Бобровский
Серафима Горелова
Николай Чернявский
Дмитрий Макляков (г.Харьков)
Музыкальный руководитель – Борис Бельский (гитара)
Егор Славинский (контрабас)
Максим Мартынов (аккордеон)
Информация и бронь билетов по тел.+38(044)331-23-64
Київ – дирекція фестивалю «Червона рута»
Вітання від фестивалю "Червона рута"!
Запрошуємо взяти участь в останніх відбіркових конкурсах ХІІІ Всеукраїнського фестивалю "Червона рута", що відбудуться:
- у м. Луцьк - 3 листопада;
- у м. Чернівці - 10 листопада;
- у м. Харків - 17 листопада;
- у м. Київ - 8-9 грудня.
Переможці конкурсу потрапляють до фіналу, що відбудеться 2013 року в Києві.
Протягом усього 2012 році по всій Україні проходять відбіркові конкурси Всеукраїнського фестивалю "Червона рута" (графік додається).
Відбірковий конкурс проводиться за музичними жанрами: рок-, поп-, сучасна танцювальна, акустична, інша музика та український автентичний фольклор.
Гурти і виконавці на конкурсі виконують 3 пісні українською мовою. Конкурсанти мають право виступати одночасно у різних жанрах.
Участь у конкурсі безкоштовна. Вхід вільний.
Виконавці можуть брати участь у будь-якому зручному для себе місті проведення конкурсу, незалежно від місця проживання.
Для участі у конкурсі необхідно заповнити заявку-анкету та надіслати Дирекції фестивалю за цією адресою. Надсилаємо форму заяви-анкети учасника, а також Витяг з Положення про фестиваль, де вказані умови участі.
Місце проведення конкурсів вказане у графіку. Початок реєстрації конкурсантів о 9:00 год., початок прослуховування о 10:00 год.
Надаємо оголошення конкурсу, яке просимо, за можливості, повісити на дошках оголошень у Вашому закладі, поширите серед виконавців та гуртів, в інтернеті.
Із шаною,
Дирекція фестивалю "Червона рута"
Запоріжжя – Ксенія Калениченко
Добрый день, Петр!
Спасибо за бюллетени!
Сообщаю Вам, что в Запорожье
9 ноября в 18-00 в ДК "Днепроспецсталь" состоится творческая встреча с Александром Городницким.
Проводит встречу "Всеукраинское объединение авторской песни Украины".
Коллективные заявки на концерт от иногородних жителей можно подавать на мою электронку, сообщив о заявке по моему моб.: 097 784 63 53.
С уважением, Ксения.
Київ – Ольга Єрмак
KOZAK SYSTEM
з прем’єрою альбому «Шабля»
20 листопада в «Crystal Hall» відбудеться прем’єра альбому «Шабля» гурту KOZAK SYSTEM, символу України у Європі, який змінив форму та лише посилив зміст – головний концерт всеукраїнського туру 18-ма містами, що стартує у листопаді.
Разом із гуртом на сцену «Crystal Hall» вийдуть співавтори пісень, відомі музиканти і письменники: «Бай-бай, кохана» заспіває Сергій Жадан, «Партію снайперів» – Сашко Положинський, вже знані за кліпами «Шабля» і «Така спокуслива» – автор текстів обох шедеврів Дмитро Лазуткін. Катя Chilly виконає «А вже тому сім літ буде», Андрій Середа – пісню «Про Андрія», Ірена Карпа – потужний кавер на «Nirvana» «Smells like teen spirit». На концерті звучатиме бандура Івана Ткаленка і сопілка Мишка Адамчака з гурту «Кораллі», гостей зустрічатимуть бійці козацького бойового звичаю «Спас». Вітати музикантів прийдуть друзі – вечір буде вкрай емоційним, образи мужніми, тексти – неймовірно ліричними.
Альбом «Шабля» виходить у музичному видавництві «CompMusic/EMI» як продовження давньої співпраці, що почалася у 2001-му. Тоді гурт став першим українським колективом, з яким підписав контракт міжнародний лейбл «ЕМІ» і видав альбоми в Україні, Англії, Польщі, Німеччині, Чехії та Словаччині. Свіжу платівку можна буде придбати на концертах KOZAK SYSTEM, а згодом – у всіх музичних крамницях у вигляді СD та в онлайн-магазинах в mp3-форматі.
Довідка:
KOZAK SYSTEM – вже відомі музиканти із захопливою історією становлення у складі гурту «Гайдамаки», постійного гостя Німеччини, Швейцарії, Польші, Голандії, Австрії, Румунії, Швеції, Італії, Канади, США, багатотисячних майданчиків найбільших фестивалів світу: «Lowlands», «Mundial», «Przystanek Woodstock». Вперше в історії український гурт «Гайдамаки» виступив на Головній сцені найбільшого у Центральній та Східній Європі фестивалю «Sziget», де зіграв серед зірок світового масштабу: «The Prodigy», «Bloc Party», «Faith No More», «Placebo», «The Offspring» та «Fatboy Slim». Виданий у Польщі спільний альбом з грандами польської інтелектуальної музики гуртом «Voo Voo» був проданий за два тижні і став золотим.
Навесні 2012-го стара назва та екс-вокаліст залишилася у минулому. За півроку від початку нового етапу, «реорганізації» та «переродження», KOZAK SYSTEM дали більше 30 успішних концертів в Україні та за кордоном, виступили разом із гуртом «Voo Voo» на грандіозному українсько-польському фестивалі «Noc Kultury 2012» у Любліні – неформальному відкритті чемпіонату Європи з футболу, що відвідало 70 тисяч глядачів з Польщі та України. Нова музика стала продовженням усього знайомого у більш зрілому, відвертому форматі, з особливо лірикою текстів та відновленням найважливіших для музикантів вічних цінностей – гідності, порядності, справжньої дружби, почуттів та чистої творчості, які нівельовані у сучасному суспільстві.
Ролик-анонс туру KOZAK SYSTEM 18-ма містами України youtube.com/watch?v=eXLaeSt2WhE
KOZAK SYSTEM – «Така спокуслива» youtube.com/watch?v=5R2pZTwE6fg
Квитки незабаром на biletik.ua, karabas.com, bilet.open.ua та в усіх інших концертних касах столиці.
Зустрічі: facebook.com/events/367224046695896/ | vk.com/event44381998
Адреса: Київ, Дніпровський узвіз, 1, «Crystal Hall»
KOZAK SYSTEM:
kozaksystem.com | facebook.com/kozaksystemband | vk.com/ksmusicband youtube.com/user/vovi2005/videos
Київ – Євген Романенко
«ТаРута» ХХІ століття: з DJ-єм та Колядою
Київський WorldMusic гурт «ТаРута» відновив роботу над своїм другим студійним альбомом. Після досить тривалої літньо-фестивальної паузи музиканти з головою поринули в звукозапис.
Більшість пісень з майбутньої платівки вже знайомі шанувальникам гурту. Деякі з них вже навіть встигли потрапити у плейлисти національних та закордонних радіостанцій. Але після більш тісного знайомства з європейським шоу-бізнесом тарутяни прийняли рішення перезвести записаний раніше матеріал і кардинально змінити підхід до аранжування нових пісень.
До спільної роботи над альбомом вже долучився DJ і бітмейкер Ігор Льодін та знаний піаніст віртуоз Роман Коляда. Продюсувати майбутню аудіо збірку «ТаРути» зголосився провідний звукорежисер столичної студії звукозапису «Комора» Костянтин Костенко. Результат його «осучаснення» вже можна почути в пісні «Бором-бором», яку було переписано вже згідно його побажань.
Нова версія тарутянського етно-диско прийшлася до смаку й кінорежисеру Тарасу Химичу. Наприкінці літа він відзняв відео до цієї пісні в мальовничих Карпатах. Наразі робота над кліпом ще триває - керманич гурту «От Вінта» Юрко Журавель, знаний ще і як чудовий художник-ілюстратор, малює графіку виднограю. Результат такої справді зіркової співпраці просто приречений на шалений успіх, впевнені тарутяни. А ось найближча імпреза з експериментами «ТаРути» очікується 24 листопада в столичному клубу «Сіті-Паб». Сольним концертом гурт святкуватиме своє 5-річчя.
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
На новой площадке
В СЕВАСТОПОЛЕ ВЫСТУПИЛА ЕЛЕНА СВОК
23 октября в Севастополе, в Музыкальной студии «Хрусталь» (ул. Вакуленчука,17) свое творчество с большим успехом представила Елена Свок (Симферополь).
Елена Свок – певица, поэт, композитор, актриса. Она закончила факультет эстрадно-джазового искусства Московского училища им. Гнесиных, по специальности «вокал». Полученные в Гнесинке навыки очень выгодно, следует признать, отличают Е.Свок от многих вокалистов, выступающих на бардовских подмостках. У Е.Свок прекрасный голос, она им профессионально владеет, в чем смогли убедиться поклонники ее творчества во время недавних выступлений Елены в Севастополе. Е.Свок несколько раз с успехом «зажигала» в ДОФ, в Матросском клубе и на других сценических площадках города-героя.
В «Хрустале» Елена Свок исполнила песни не только собственного сочинения и песни известных бардов. Канву ее новой программы составили вокальные произведения из кинофильмов, старинные и современные русские романсы.
Как отметили слушатели, Е.Свок уверенно освоила новую для севастопольских менестрелей сценическую площадку. Специалисты «Хрусталя» обеспечили профессиональный «саунд», Елену слышно было прекрасно, в компактном залчике слушатели чувствовали себя уютно и комфортно. Некоторые делились впечатлениями: «Если бы мы знали, что Свок покажет такой класс исполнительства, то привели бы многих своих друзей...». Это не к тому, что никто не ожидал получить кайф от искусства симферопольской певицы, а к тому, что «Хрусталь» великолепно подходит для бардовских сэйшнов и многие слушатели не имели, к большому сожалению, представления об удобствах этой студии.
Думается, что в скором времени в «Хрусталь» «протопчут тропинку» и другие авторы и исполнители бардовских песен.
Не прощаемся. До новых встреч в студии «Хрусталь» на ул. Вакуленчука,17!!! (Схема расположения студии «Хрусталь» – справа на странице сайта.)
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
На бій!
Як Богом кинута билина,
що понад стежкою росте,
несе нещасна Україна
через віки ім’я просте.
І кожен, хто її минає,
у ближню йде чи дальню путь,
бажання іншого не має,
як бідолагу стусонуть.
Отож, який же вихід нині
у ситуації такій?
Та твердо знаю, в нашій днині
билині треба йти на бій,
найперше з тими стусанами,
що зараз допікають їй.
І хай над нашими хатами
завіє справжній буревій!
Сам
Сам був, сам є і сам зостанусь
на всіх перетинах життя,
зотлію сам і сам розтану,
коли піду у небуття…
Але хоча би наостанок
скажу відверто сам собі:
зі мною був весняний ранок
і промінь сонця на вербі.
Отож, за батьківським порогом
усе життя я був не сам,
а кожен день завжди із Богом
і довірявся небесам.
Квартет
Весну мы радостью венчаем,
печалью осень наградив,
лишь краем глаза замечаем
их промежуточный мотив.
Но основные дирижёры
в природе – лето и зима,
они летят, как поезд скорый,
по расписанию весьма.
И как божественно играет
природы слаженный оркестр,
и всё под небом замирает,
где льётся музыка окрест.
Мы в изумлении взираем
на удивительный квартет,
мы этой музыке внимаем,
и в зале мест свободных нет.
Безутішність
Мов чую іноді мерзоту:
в повітрі кисню – до нуля,
навколо окислом азоту
полита начебто земля.
Усе під небом аж за обрій
просякнуте такенним злом,
що кожній посмішці недобрій
озветься серця метроном.
Отож, як чорна безутішність
посеред холоду зими,
мені неначе в душу вічність
уважно дивиться із тьми.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Десант у Кам’янці
(газета «Голос України» за 20 жовтня 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=270047
Цього тижня в Кам’янці-Подільському побував літературно-мистецький десант: видавець Микола Кравченко, письменники Ірен Роздобудько, Андрій Курков, бард Ігор Жук.
Вони вирішили впроваджувати моду на читання української книги. «Микола Кравченко заправляє свій автомобіль власним коштом, намічає маршрут, а ми завжди готові в дорогу», — сказала Ірен Роздобудько. Україні потрібна спеціальна державна програма як основа для активізації читання. Це є у росіян. «Завдяки державній підтримці, — додав Андрій Курков, — німецькі письменники їздять країною й проводять свої майстер-класи. Держава їм платить за це!» А спілкування українських авторів із читачами поки що є справою самих письменників. Учасники десанту повідомили, що вони за короткий час побували вже в 16 містах та містечках країни. Їх усюди зустрічали з великим зацікавленням, засипали питаннями, а автограф-сесії тривали не менше години. Отже, люди, і, що важливо, молодь, хочуть спілкування з вітчизняними авторами. «Тим більше, наша література ще цікавіша за зарубіжну, — переконаний Андрій Курков. — Її автори значно молодші, ніж, до прикладу, в російській літературі. Тому вона дуже драйвова, а це імпонує молодому поколінню».
Хмельницька область.
Віра ШПИЛЬОВА
Українська співана поезія одержить симфонічне виконання
http://i-pro.kiev.ua/content/ukrayinska-spivana-poeziya-oderzhit-simfonichne-vikonannya
27 жовтня Національна радіокомпанія України розпочинає 2-й сезон великого теле-радіопроекту «Мистецькі історії». Концерт «Співана поезія» доповнить жанрову палітру проекту цим багатогранним, часто несподіваним, але надзвичайно цікавим синтезом слова і музики, який у творчості кожного автора і виконавця утворюється неповторно і оригінально. Слухачі і глядачі знову матимуть нагоду зустрітися у Великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо з заслуженим академічним симфонічним оркестром НРКУ під керуванням Володимира Шейка, академічним хором імені Платона Майбороди під керуванням Юлії Ткач, а також з солістами Національної опери України Ігорем Мокренком та Олександром Гурцем, кращими українськими виконавцями співаної поезії Ольгою Богомолець, Марією Бурмакою, рок-гуртом «Кому Вниз», сестрами Галиною та Лесею Тельнюк. Запрошення на проект можна отримати 25 жовтня, з 12 до 13-ї години у фойє НРКУ, на Хрещатику, 26.
Започаткований рік тому цикл різножанрових концертних програм за участю колективів і солістів ТО «Музика» Українського радіо, завоював неабияку популярність у глядачів і привернув увагу кращих музикантів країни, які вважали за честь брати у ньому участь.
Перший сезон збагатив історію сучасної української культури знаковими програмами, які за своєю тематикою не мали аналогів на інших концертних майданчиках країни: на знак пам»яті про уславленого українського співака Костянтина Огнєвого виступали кращі його учні, відомі тенори сучасності - Ігор Борко, брати Павло та Петро Приймаки, Вадим Солодкий; перший телерадіобал «Магія Штрауса» подарували слухачам і глядачам Сусанна Чахоян, модерн-балет «Сузір»я Аніко» і Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо під керуванням Володимира Шейка; у день Святого Миколая хорові та фольклорні колективи зробили чудовий зачин до Різдвяних Свят; найкращі співаки та інструменталісти країни відтворили «Барвистий світ музичного бароко»; епоху української ліричної пісні 60-х воскресили у пам»яті аудиторії твори Олександра Білаша, з яких складався концерт «Днів щасливих не забуть». Та, мабуть, наймасштабнішою концертною програмою, з якою не міг би зрівнятись жоден мистецький ювілейний захід в країні, була зустріч слухачів та глядачів з музикантами і нащадками Миколи Віталійовича Лисенка, присвячена 140-річчю від дня народження основоположника української класичної музики. А завершальний акорд у першому сезоні проекту поставили «Срібні струни України», - концерт, у якому колективи і солісти ТО «Музика» разом з кращими кобзарями України представили бандуру і музику, написану для неї.
Телепартнером сезону є Перша рекордингова компанія.
Отже, 27 жовтня, о 17.00, у Великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо (вул. Леоніда Первомайського, 5а) концертом «Співана поезія» відкриється другий сезон телерадіопроекту «Мистецькі історії».
Дванадцятеро музикантів з майбутнього
(газета “Голос України” від 27 жовтня 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=270730
Минулого четверга в Національній філармонії в рамках мистецького проекту «Юні таланти України» відбувся ІV концерт учнів середніх спеціалізованих музичних шкіл-інтернатів, лауреатів міжнародних і всеукраїнських конкурсів.
Такий концерт — не перший, але вперше він проводився в Колонному залі Національної філармонії під егідою Міністерства культури — тобто на високому професійному та державному рівні. Це свідчить про велику майстерність юних виконавців та про значення згаданих шкіл у нашій культурі. Тільки Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені М. Лисенка за свою історію підготувала понад 2500 переможців міжнародних і всеукраїнських музичних конкурсів! А Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені С. Крушельницької, біля витоків якої стояв син великого Моцарта, а сама школа постала з наказу цісаря Австро-Угорської імперії ще 1838 року! А Одеська школа імені П. Столярського, що свого часу була першою в радянській Україні державною музичною школою. А Харківська школа, де вже 20 літ проводиться світового рівня конкурс юних піаністів Володимира Крайнєва (сам маестро колись тут учився).
У програмі концерту кожна з названих шкіл була представлена порівну — трьома виконавцями. І репертуар був серйозний. Скажімо, харківський 8-класник Владислав Хайрутдинов грав Сен-Санса (Концерт для фортепіано з оркестром), а його земляк, 8-класник Роман Купріянов — «Угорську рапсодію» В. Баха для труби з оркестром. Одеський 11-класник Микола Любенко — «Угорську рапсодію» Д. Поппера для віолончелі з оркестром. Львівський 10-класник Олександр Бобейко — «Божевільний регтайм» Д. Матітіа для саксофона з оркестром, а киянин Ілля Зуйкко — Рапсодію в блюзових тонах Д. Гершвіна для фортепіано з оркестром.
У концерті брав участь Симфонічний оркестр Київської музичної школи імені Лисенка (художній керівник і диригент Сергій Солонько).
А перед початком події у фойє філармонії було розгорнуто виставку робіт учнів Київської державної художньої середньої школи-інтернату імені Т. Шевченка та Опішнянського колегіуму мистецтв.
11-класниця Євгенія Марченко (Харківська середня спеціалізована музична школа-інтернат, клас викладача Лариси Клевцової) виконувала на концерті «Арію в старовинному стилі» М. Гранжані для арфи з оркестром.
Микола Недворний
«Боюся, я ще не все сказав»
(газета “Літературна Україна” за 25 жовтня 2012 року)
http://litukraina.kiev.ua/boiusya-ya-sche-ne-vse-skazav
Автор Дмитро ДЖУЛАЙ
Валерієві Марченку, відомому журналісту, перекладачеві, дисиденту, правозахисникові, працівнику «Літературної України» (1970—1973) 16 вересня минуло б 65 років. Радянський режим занапастив молодого талановитого журналіста через його відверті виступи на захист людських і національних прав в Україні («За параваном ідейності», «Вірити — і тільки», «Звичайний страх»). Йому було лише 37 років. За антирадянську діяльність Валерій отримав роки таборів та заслань. Інтерес до трагічної долі Валерія Марченка в останні роки дещо зріс: є наміри перейменувати вулицю Щербакова в Києві, з якою правозахисник пов’язав майже 20 років свого життя (на ній знаходиться школа № 175, де навчався, та будинок № 72/2, в якому проживав з 1947 до 1973 та з 1981 по 1983 рік), на вулицю Валерія Марченка, встановлено меморіальну дошку на будинку, де він жив, опубліковано книжку листувань з італійською студенткою Сандрою Фапп’яно. Однак доля дисидента, сповнена самовідданої боротьби за національні та громадянські права в СРСР, заслуговує на більшу увагу.
…Звістка про його смерть облетіла мало не весь світ, але залишилась на тривалий час так і не почутою на Батьківщині в’язня сумління. Реакція світової спільноти була миттєвою: «Ми довідались зовсім недавно про смерть в Ленінградській тюремній лікарні 7 жовтня Валерія Марченка. Марченко, якому було всього 37 років, був одним із найвизначніших активістів правозахисного руху в Радянському Союзі. [...] Ми глибоко засмучені й обурені марною смертю Марченка. Його відважна боротьба за індивідуальні свободи є натхненням для нас всіх», — читаємо в заяві президента США Рональда Рейгана.
Насильний відхід із земного життя молодого журналіста продовжив ряд трагічних смертей того лиховісного для України 1984 року. Бо ж дерев’яний бушлат, вправно змайстрований на Луб’янці та Володимирській, довелося приміряти українському правозахисникові Олексі Тихому, Юрієві Литвину, а згодом і Валерієві Марченку.
Але поки що спекотне літо 1970 року... Він щойно закінчив філологічний факультет Київського університету. Попереду — омріяна творчість та найкращі роки життя. Перші публікації, літературні розвідки, перша видана книга перекладів оповідань азербайджанських письменників, перша довгоочікувана робота, до того ж, у найпрестижнішій газеті «Літературна Україна» за рекомендацією самого Олеся Гончара. До всього, його дід Михайло Марченко — відомий історик, професор Київського університету, перший радянський ректор Львівського університету (1939—1940), і мимоволі закрадається думка, що перед ним відчинено всі двері до гарантованої блискучої кар’єри, але...
Не звиклий до ошуканства, завжди доброзичливий, привітний, дещо іронічний у висловлюваннях, для рідних та найближчих друзів він так і залишився «вічно молодим Валерою», якому доля відміряла всього 37 років життя.
Валерій виріс у теплому та дружньому сімейному гнізді Марченків. Життя в родині тяжіло до постаті Михайла Марченка, Валерієвого діда. Визнаному історику, авторові «Української історіографії», «Історії української культури» й на певний час забутому вченому (він сповна відчув на собі страхіття сталінських катівень) довелося відіграти чи не центральну роль у формуванні світогляду онука: «Твоя кандидатська дисертація «Боротьба Росії і Польщі за Україну» навчила багатьох любити Батьківщину. Я, наприклад, один із них», — пише у відкритому листі до діда Валерій. Та, на жаль, життя Михайла Марченка — це приклад того, як система безжально поїдала своїх будівничих. Беззахисного пенсіонера у віці 77 років було жорстоко побито «заплічних справ майстрами» на одній із темних вулиць Києва, а невдовзі, 21 січня 1983 року, через важкі ушкодження його не стало. Прагнення продовжити поступ діда спонукало онука змінити прізвище по закінченню університету із батьківського (Умрілов) на дідове (Марченко).
Мама, Ніна Михайлівна, на все життя стала для сина янголом-охоронцем, втішаючи й допомагаючи йому в найскладніші хвилини. Не останню роль зіграла Ніна Михайлівна і в духовному зростанні сина.
Завдяки роздумам над трагічною долею діда, копирсанням у творах Леніна, Сталіна, розмовам із колишніми «будівничими комунізму» Валерій почав усвідомлювати, що ідея комунізму є примарним фантомом, утопією, заради втілення якої було принесено в жертву десятки мільйонів людських життів. Дійсність невпинно свідчила, що влада робить усе для того, щоби змаргіналізувати українську культуру для поступової асиміляції з російською.
Та попри те, у юнацькій душі Валерія все ще боролися дві людини — перша, яка прагне докопатися до істини, і друга, яка свідомо заплющує очі та пливе за течією, адже так, здається, простіше жити. Не дивно, що свій перший «антирадянський» текст «Київський діалог», у якому висвітлив свої «крамольні» думки, було написано у формі діалогу, де начебто сам Валерій полемізує та прагне довести хибність думок опонента — типового українця на ім’я Алік, який ладен пожертвувати власною національною культурою заради комунізму.
Дискутував Валерій Марченко сам із собою! Подальші події у житті журналіста дали ще один шанс визначитися — чи зможе він, 26-річний юнак, бути із самим собою чесним?
Уранці 25 червня 1973 року молодого журналіста було затримано працівниками КДБ біля станції метро «Нивки». Причиною арешту стала єдина «крамольна» стаття «Київський діалог».
А вже за шість місяців, 29 грудня 1973 року, Валерія Марченка було засуджено на 6 років таборів та 2 заслання за статтею 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») й ідентичною статтею Азербайджанської PCР. Йому було висунуто обвинувачення в написанні «наклепницьких» есеїв на радянську дійсність — уже згаданого «Київського діалогу», «За параваном ідейності» та напівзакінченого «Страшного якогось тягаря». Додатковими обвинуваченням було поширення трактату І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Однак навіть перебуваючи під слідством та й після винесення вироку Валерій до кінця не усвідомлював, який карколомний поворот стався в його не надто буремному доарештантському житті.
Відірваний від Батьківщини, ізольований від суспільства Валерій Марченко 26-річним юнаком у 1974 році потрапляє до табору суворого режиму на Уралі. Умови ув’язнення були нестерпними. Валерій відчув на собі, що таке тюремне харчування, відсутність життєво необхідних медикаментів (давалися взнаки хворі ще з дитинства нирки), позбавлення законних побачень з рідними, раптові, несанкціоновані обшуки, заборона листування, відсутність будь-якого медичного догляду, а на додачу життя у ритмі «карцер за карцером». Усе це вплинуло й на без того складний стан його здоров’я — хворів на нефрит. Та найголовнішою зброєю тюремної адміністрації був усе ж психологічний тиск. У зоні навмисно створювали гнітючу атмосферу недовіри між ув’язненими. Підозри, що серед в’язнів є підісланий стукач, виснажували, не давали права схибити у своїх розмовах. Постійне напруження, підсилене жалюгідними умовами існування, неухильно призводило і до психічного виснаження. Думка, що саме Валерій — донощик, почала побутувати серед «старожилів» табору, які вважали його за «несерйозного, легковажного, навіть підозрілого». Мабуть, таке ставлення було викликане розкутістю, відвертістю у висловлюваннях юнака. Однак, уже невдовзі Валерій засвідчив безпідставність звинувачень в’язнів, написавши до Дня захисту прав людини (10 грудня 1974 року) заяву до Верховної Ради СРСР, остаточно, вже свідомо, обравши свою долю — боротьбу в ім’я справедливості: «Спонукала мене, мов іронія, безжальна національна кривда», — невдовзі напише Валерій в есеї «Те, чого я не встиг сказати». У подальшому він постійно приєднувався до голодувань, свідчив у листах всьому світу про справжнє обличчя радянської влади: незаконні переслідування невинних людей, наявність концтаборів для в’язнів сумління, а також створював свої перші есеї із-за ґрат. Там же вивчає англійську мову та перекладає Сомерсета Моема, Герберта Уелса, Едгара По, Прайса Уорунга, Едагара Лі Мастерса, Ленгстона Х’юза, Уолта Уітмена та Декларацію незалежності США. Трохи згодом, відчувши на собі становище політув’язнених у радянських таборах, Валерій пише безкомпромісні відкриті листи: один до «Вальтера Гайновського та Гергарда Шеймана — журналістів з НДР», які, висвітлюючи репресії в Чилі, забувають, чи просто не прагнуть розказати світові про репресії в СРСР, та «Лист до Генерального секретаря ООН Курта Вальдгайма» ідентичної ідейної спрямованості.
Саме під час ув’язнення Валерій зміг викристалізувати свій моральний дух, саме там він сформувався як есеїст, публіцист. Серед гнітючої безвиході й самотності у царстві німоти правди й моралі в’язень сумління прагнув знайти вихід, опору, яку і знайшов у Біблії.
Наступним етапом «подорожі» був Саралжин, селище на півночі Казахстану, де Валерію з 1979 до 1981 року довелося відбувати заслання.
Саме в Казахстані Валерій відшукав нову грань людського духу, яку попри сувору логіку важко було уявити — це почуття свободи: «Я знайшов скарб, про який не підозрював і який не дався, якби не залишився поза колючками. Там я став вільним!» Саме там, у Казахстані, він відкриває серце Творцеві. Не дивно, що доля звела його в Саралжині із віруючою людиною, грузинською дисиденткою, регентом духовного хору Валентиною Пайоладзе, яка теж відбувала заслання. Розмови з Валентиною Пайоладзе зміцнили дух неокріплого неофіта.
Для Валерія Марченка віра стала тим свіжим, цілющим ковтком повітря, моральним та духовним дороговказом, що весь час давала сили вистояти.
А його матір не переставала битися об «неподоланний мур», дивом дістаючи дефіцитні ліки, теплий одяг. Вона навіть намагалася віддати свою нирку хворому синові. Не дозволили — «не положено». Увесь час їздила на побачення до нього, хоч би де він був. «Ти мала й матимеш сина, — писав Валерій, — котрий, як небагато хто, любив свою маму, котрому та любов, разом з якостями, нею виплеканими, допомогли витримати в найскрутніші хвилини, а також вибороти право називатися людиною. Ось твій здобуток, ріднесенька».
Нарешті повернувшись 11 травня 1981 року до рідного Києва, дисидент не заліг на дно, не затулив руками вуста: «Я їм нічого не подарую. Нехай-но вийду, — все, що робили зі мною, опишу!»
У столиці Валерій прагнув працювати за фахом — журналістом, однак натрапив на відчайдушний опір з боку влади, тож мусив працювати сторожем. У важких умовах середини вісімдесятих Валерій усе ж не знітився та знайшов однодумців. Завдяки Анатолієві Кислію, який мікрофільмував матеріали, Валерій міг поширювати інформацію про істинний стан речей в Україні до різних правозахисних організацій та ЗМІ всього світу, зокрема про указ міністра освіти УРСР 1982 року «Про посилене вивчення російської мови в школах УРСР», найменувавши його «новим Валуєвським указом», саме це та декілька нових есе («Микола Гулак», «Там у київських печерах»), написаних у цей час, стали основними доказами в його арешті 22 жовтня 1983 року.
Вже будучи безнадійно хворим, Валерій Марченко на останньому слуханні своєї справи, спершись обома руками на лаву підсудних, бо вже майже не міг пересуватися, іронічно посміхнувшись, так відреагував на вирок суду про 10 років таборів та 5 заслання: «Для чого так багато? Я стільки не проживу». Після суду, 1 квітня 1984 року «особливо небезпечного злочинця-рецидивіста» відправлено у «зону смерті» — табір особливого режиму Пермської області, вбивчим 55-добовим етапом.
Мати Валерія їздитиме за ним скрізь по етапу аж до тюремної лікарні імені Гааза в Ленінграді. Їй увесь час відмовлятимуть у побачені з її тяжкохворим сином. Зустрінуться вони лише 22 вересня, за 13 днів до смерті Валерія. Він буде тоді вже в безнадійному стані.
5 жовтня серце Валерія Марченка назавжди зупинилося. На свято Покрови, 14 жовтня, тіло Валерія у цинковій труні було доставлено до Києва. Поховали його в с. Гатному Києво-Святошинського району біля дідуся Михайла та бабусі Оксани. Нещодавно, 15 квітня 2011 року, відійшла у вічність й любляча матір, Ніна Марченко, яку також поховали разом із сином та батьками.
За словами Валерія, найболючішою для нього стала не втрата дорогоцінних років, проведених у таборах та на засланні, а те, що з його вуст так і не пролунали на всю гучність усі ті слова правди, які він так прагнув сказати своєму народові. Але, попри все, Валерій Марченко повертається до нас.
Рубрика – «Пісні учасників всеукраїнського зльоту бардів (Харківщина-1987)»
Олег Покальчук
Балада про розстріляне відродження
До пера прирівняли багнет,
Та не так, як хотів би поет,
Чітко ставлять сталеві тире на етапах конвойні.
Відморожену шкіру вірша
Не врятує гаряча душа,
Розум, совість і честь у бараках болять невигойно.
Білі аркуші книг небуття перегортував ідол,
Ті, що вчора на нього молились, зникали без сліду,
Як і ті, що новому пророкові кидали виклик,
Щоб нащадки за прикладом старших до рабства
не звикли!
Прирівняли багнет до пера,
Весь твій строк – геніальний роман,
Все, написане досі, доклалось у справу роками,
Тільки дух непокори не щез,
Хоч поставили грати діез
На рядки, новостворені в темряві страдницьких
камер.
Колір змінює контрреволюція в світлі пожежі,
Привид Маркса бреде по Сибіру в казенній одежі,
Декабристи шукають полярну зорю серед віхол,
Козацтво – під горами чорного лиха!
Серп находив на молот, і кров
Мерзлоту непокоїла знов,
Та ніяка відлига не верне спочилих у Бозі,
От свинцевий розподільний знак:
Захлинувся півсловом співак –
Повість каторжних днів починалась в етапній
дорозі.
Переписуєм зошит життя без помилок, як в школі,
Завчаємо винятки з правил, хоча їх доволі,
Та знову знаходяться люди, що кидають виклик,
Щоб нащадки
за прикладом старших
до рабства
не звикли!
Олександр Смик
МЕТАМОРФОЗИ
Безробіття кругом, безробіття:
Ніби в дулю скрутили кулак,
Непотрібен став цензор із Літу,
Бо працює увесь ГУЛАГ.
Він в архіві поводився чемно,
Від духовності він аж зачах.
«Ось Тютюнник, а ось Винниченко…» –
Пропонує з сльозами в очах.
«Ось Блакитний… ні, просто Блакитний
Ось Свідзінський, а ось Йогансон…»
Пропонує люб’язно: “Прочтітє,
Как поет мнє понравілся он”.
Я імен не стрічав половину,
Я питаю: “Якого рожна?..
Скільки будеш мені, Україно,
Відкривати “нові” імена?!”
Заховали історію в схрони
І дугою зігнули талант,
Від такої ваги заборони
До землі нахилився Атлант.
Він від болю кусав звислі вуса –
Важко втримати небо зневір –
Шепотів невідомого Стуса
І хрипів, мов затравлений звір.
Володимир Шовкошитний
* * *
Памяті Василя Стуса,
Юрія Литвина,
Олекси Тихого
Без страху дивиться у Всесвіт
Очима правди немовля,
А десь свинцями квітнуть весни
Й від болю в’юниться земля,
А десь розп’яті на хрестах
Брехні і заздрості людської
Поети сплять в німім покої
З убитим словом на вустах.
Ані хреста , ані могили
Над вбогим прихистком нема!
Вже вмерла і сама тюрма…
За що ви ж голову схилили?!
За слово правди, за людей.
Через людей несамовитих –
Продажних лицарів ідей,
Що вчили нас в неправді жити.
…Земля уральська не пухка –
Їм душі муляє перина.
Лівіше серця – Україна!
І манить їх її рука:
- Додому, козаки, додому! –
Збирай, вдово, своїх сиріт!
Співай пісень козацький рід,
Дай жити слову молодому!
Едуард Драч
ДУМА ПРО БОГДАНА
У жовтих степах
І солоних шляхах
Лежала окута ярмом Україна.
В чужацькій неволі,
Неначе в пітьмах,
Бриніла на волю, як зірка,
Надія єдина.
Злим подихом степ шматував вітрюган,
Розносив, мов вогники,
Згаслії сили...
Крутилася куля,
Дзвенів ятаган, –
І голови знову козацькі
Летіли...
Дули вітри на Вкраїну
З суходолу та із моря,
Роздував шалений вітер
Попіл навкруги.
Прилетіло разом з вітром
На Вкраїну люте горе -
Круками злетілись
На Вкраїну вороги.
І казав Богдан в ту днину:
„Гей, чи згасли наші сили?
Чи не досить крукам чорним
Пити кров з полів?
Чи не досить чути стогін
І стогнати від безсилля,
Дивлячись на сльози гіркі
Наших матерів?”
Ой, Богдане ти, Богдане!
Ти тоді вів за собою
Всіх,
Хто щастя Україні рідній
марив дать!
Геть летіло кручча чорне,
Прапор знову звав до бою,
І несли нас наші коні
Щастя здобувать...
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт