Новини одним рядком:


12 cічня-2 лютого – виставка до 290-річчя від дня народження Григорія Сковороди, галерея мистецтв (вул. Іллінська, 9)
18 січня – публіцист і бард Володимир Гонський привітав школярів Баришівської ЗОШ № 2 (Київська обл.)
19 січня – Кость Черемський та Олександр Савчук виконають українські канти і псальми в Харківському літмузеї
20 січня – перший «Кіплінг–фест» у Вінниці, де звучали пісні бардів на вірші Р.Кіплінга
21 січня – концерт Млади в Національному музеї укр. нар. декоративного мистецтва, м.Київ, ул.І.Мазепи, 9, корп., 29
22 січня – поетичні читання «Жива риба» (Анна Малігон та Карина Тумаєва), фестиваль-ресторація «Диван», м.Київ, пл. Бессарабская, 2
24 січня – концерт Ігоря Жука  в Київському КАП «Арсенал»
29 січня – концерт Олега Сухарєва, Кривий Ріг, Кафе «Андеграунд» по вул. Карла Маркса, 49
31 січня – концерт Олега Сухарєва, Миколаїв, Бар «Перекресток», Московська, 42
2 лютого – 200 років з дня народження поета і письменника Євгена Гребінки
2 лютого – концерт Олега Сухарєва, Кишинів, Молдова, клуб «Шамбала», кол. Muzeul Zemstvei, ( Sfatul Tarii 8)
2 лютого – день народження поета Євгена Маланюка
3 лютого – концерт Олега Сухарєва, Іллічівськ, арт-кафе «Два Капитана», вул. Комсомольська
4 лютого – Олег Сухарєв і гурт «Самі свої» у Білгород-Дністровському, таверна «МонКастро», вул. Пушкіна, 21
5 лютого – Олег Сухарєв і гурт «Самі свої» в Одесі, - клуб «Дикий Z» (вул.Преображенська, 66)
8 лютого – моноспектакль Дмитра Маклякова «Высоцкий. Жизнь без сна...» у Київському КАП «Арсенал»
11 лютого – концерт Сергія Василюка («Тінь Сонця») в Культурному центрі АртВертеп у Дніпропетровську
11 лютого – Олег Сухарєв і гурт «Самі свої» в Кам’янець-Подільському (Хмельницька обл.) клуб «Адреналін», вул. Північна.
14 лютого – концерт Володимира Новікова «Добрый вечер, февраль!», в Київському КАП «Арсенал»



Вітаємо актора і барда Дмитра Лінартовича з виходом у прокат кінофільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», де він зіграв головну роль, про це у статтях:

http://www.umoloda.kiev.ua/number/2014/164/71720/
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2014/164/71721/


Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net,  p_karta@mail.ru


Володимир-Волинський – Сергій Шишкін

Дякую, брате Петре!
А я передрукував і дещо додав від себе про ювілей нашого спільного побратима...
http://sergiy-shyshkin.livejournal.com/513168.html

Сьогодні Воронові, батьку «Оберегів», – сто. Через 40 років

Під зорею святого Василя народився культуролог і журналіст, музикознавець, промоутер тисяч мистецьких ідей, волинянин Василь Ворон. Інформує «Волинська правда».  
Василеві Ворону, який побачив світ 14 січня 1952 року в Княгинінку (нині Маяки) біля Луцька в родині вихідців із Холмщини, судилося стати одним із творців-ідеологів заповідника «Старе місто» у Луцьку, відзначення 1000-ліття Володимира-Волинського, організатором фестивалю музики молодої генерації «Рок-культура 88». Саме завдяки Василеві Ворону, якого відтак підтримав світлої пам’яті Олексій Левченко, відбулися тріумфальні фестивалі авторської пісні та співаної поезії «Оберіг-89» та «Оберіг-90». Годі перелічити всі добрі справи, ініційовані нашим краянином (у тому числі – й щодо вшанування Ігоря Стравінського, В’ячеслава Липинського). Довелося йому також обіймати відповідальну посаду – бути заступником представника Президента України з гуманітарних питань у Волинської області. Та де б не працював Василь Ворон, головною для нього залишалася духовна проблематика. За це йому щира дяка.

«Волинська правда» приєднується до всіх щирих віншувань і вітань, адресованих ювілярові. Тож хай Господь дарує пану Василеві життєву силу, влада – давно заслужені й досі не отримані нагороди, музи – любов.
Многії і благії літа!

Звідси http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/36171/

Від себе
З Василем Вороном колєгуємо з середини 80х.
Потім це переросло в дружбу.
Він - ходячий фонтан ідей. Деякі з них ми реалізували.
З державної служби він уходить... Від ідей не відмовляється )

Щасти тобі, Василю! Бажаю бачити всі свої ідеї реалізованими !

Запитав Сергія, що трапилося з Олексієм Левченком – упорядник

Казали, що ніби тромб обірвався. Ось що було на сайті http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/35961/

Помер Олексій Левченко
Як стало відомо «Волинській правді», пішов з життя відомий на Волині бізнесмен, організатор акції «Людина року Волинського краю», директор ТзОВ «Світ ЛТД» Олексій Левченко.

За інформацією «Волинської правди» Олексій Левченко помер від інфаркту міокарда 6 січня цього року, перебуваючи у Республіці Польща.


Київ – Оксана Яблонська, спів-очільниця літоб'єднання sevama

Дякую, отримала і виставила на наш новий форум http://sevama.org.ua/forum/2-1012-1

Боярка – Віталій Падалка

https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/aCIbJH
Зима у Боярці (фото для заставок на комп'ютер)

Щойно обновив зимовий альбом https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/aCIbJH
Сьогодні по дорозі на роботу заскочив у Ботанічний сад, де вдалося зняти досить рідкісні кадри. В усякому разі, я такого іще ніколи не бачив, тим більше, не знімав.
Перша фотографія (з нових) в зимовому альбомі знаходиться тут
https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/aCIbJH#5701280224237209890

Подивіться, будь ласка, бо об'єкт зйомки потребує термінової допомоги, може хтось знає, що можна зробити.

https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/3DPhoto
Тут викладені об'ємні фотографії (зимові краєвиди Боярки).
Для перегляду одягніть спеціальні червоно-бірюзові окуляри. Червоне скельце повинно бути на лівому оці.
Окуляри можна купити в будь-якому магазині чи кіоску комп'ютерних дрібниць (де продаються комп'ютерні диски, флешки та інше подібне), або в іграшковому магазині, а останнім часом навіть у кіосках преси.
Переглядати найкраще на моніторі 19 дюймів, з віддалі приблизно 80 см. Бажано вимкнути світло в кімнаті.
Також бажано збільшити зображення на весь екран, фото закачані з достатньою якістю.
Приємного перегляду!

Київ – Володимир Гонський
Різдвяні подарунки баришівським школярам

18 cічня публіцист і бард Володимир Гонський привітав школярів Баришівської ЗОШ № 2 з Різдвяними святами.
Окрім своїх пісень і книг «Людина і нація», він подарував старшокласникам  книги «Волинянин» Ярослава Федорчука, «Чорний ворон» Василя Шкляра та інші. Видавництво «Смолоскип» безкоштовно передало школярам літературознавчі та історичні книги.
Молодші школярі отримали в подарунок різдвяні солодощі.

Харків – літературний музей
Українські канти і псальми в Літмузеї

Харківський літературний музей продовжує цикл зустрічей в експозиції «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям», де харків’яни зможуть долучитися до світу українських старожитностей, ранньомодерного богослов’я, філософії, сакрального мистецтва та літератури. Перша в новому 2012-му році зустріч буде присвячена духовним піснеспівам. Представники Харківського кобзарського цеху Олександр Савчук та Кость Черемський виконають українські канти і псальми, розкажуть про історію їх створення та традиції виконавства на співоцьких інструментах (бандура, кобза, гусла). Звучатимуть вірші відомих українських авторів доби бароко – Стефана Яворського, Димитрія Туптала, Григорія Сковороди. Контрастним тлом для них будуть твори народного походження.
Зустріч відбудеться 19 січня в Харківському літературному музеї (вул. Фрунзе, 6, ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова») о 18 годині.
Вхідний квиток до музею 10 грн (для школярів та студентів 5 грн + бахіли).

Кіноклуб  у  Літмузеї» запрошує своїх відданих шанувальників і просто зацікавлену  публіку,  що  хоче  мати  уявлення  про  кіноклубне життя Харкова,  на  святкування  четвертої річниці свого існування.
Коли: 20 січня, у п’ятницю, о 18.30. Де: у Літмузеї, на вул. Фрунзе, 6.


Ви давно про це мріяли! Літмузей гостинно відчиняє свої двері в суботу! Наша суботня програма – знахідка для батьків з дітьми: для дорослих передбачено екскурсії у експозиціях «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям» та «Апокриф: тексти та долі українських письменників ХХ століття», для дітей – інтерактивне заняття «Кіт у мішку». Всі ці заходи почнуться о 14 годині 28 січня.
«Кіт у мішку» − це заняття для дітлахів від 5 до 105 років! Кого ж залишать байдужими таємниці? А якщо вони ще й живі? Завітайте, щоб витягнути з мішка свого нового літературного приятеля! Як кортить дізнатися, хто він буде! Пелле Безхвостий? Кіт Чудило? Чи театральний кіт Гус? Потерпіть до суботи.
«Григорій Сковорода»: постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«Апокриф»: експозиція «Апокриф» в унікальних експонатах представляє епізоди творів та доль українських літераторів ХХ століття – модерністів та представників Розстріляного відродження, учасників діаспорних мистецьких угрупувань та шістдесятників, а також «дев’яностників», «позадесятників» та «двотисячників».
Вартість: вхідний квиток (10, 12 грн – для дорослих, 5 грн – для дітей)
інтерактивні екскурсії та заняття: (30 та 45 грн з групи).
Лютий у Літмузеї

Щопонеділка, 18.00 − літературні читання від поетичного клубу «Бєшений кактусъ».
Щоп’ятниці, 18.30 − збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com).
2 лютого – презентація роману Тараса Антиповича «Хронос» (зустріч зі студентами Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та презентація о 18.00 у «Книгарні Є»).
6 лютого, 18.00 – відкриття виставки «Літературні дворики Харкова (фотовиставка студентських робіт)».
7 лютого, 17.00 – зустріч в експозиції «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям» із відомим харківським істориком Володимиром Маслійчуком. Тема зустрічі – «Слобідська Україна другої половини XVIII cт. : культура, освіта, девіації».
14 лютого – День святого Валентина: читання віршів про кохання, гра «флірт», любовні історії українських письменників (свято відбудеться о 18.00 у «Книгарні Є»).
20 лютого, 14.00 – відкриття експрес-виставки до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса.
23 лютого, 16.00 – творчий вечір поета Анатолія Перерви.
25 лютого, з 14.00 до 16.00 – вихідні в Літмузеї (тема заняття для дорослих – кохання, для дітей – дитяча література Скандинавії).
29 лютого – презентація книжки Ірини Макарик «Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років» (зустріч перекладача Миколи Климчука та редактора книжки Ярини Цимбал зі студентами Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та презентація о 18.00 у «Книгарні Є»).
Виставки

6 лютого – 12 березня. «Літературні дворики Харкова (фотовиставка студентських робіт)». Виставка «Літературні дворики Харкова» – це кілька шкіців до літературної історії міста. Вдивляючись у ці фотографії, зроблені студентами, можна уявити собі юнака Івана Буніна, який іде Скрипницькою (теперішня Воробйова) у помешкання свого брата Юлія і зупиняється, мимоволі милуючись грацією дівчини-служниці, що несе на коромислі повні цеберки води з Бєлгородської криниці. Або, заходячи у подвір’я одного з будинків на Чернишевській, уявити, як заходили сюди у 1920 р. Сергій Єсєнін та Анатолій Марієнгоф, крокуючи до Голови Земної Кулі – «будетляніна» Велеміра Хлєбнікова. Ну, а подвір’я Сабурової Дачі – це просто місце дії «Красного цветка» Всеволода Гаршина! В межах виставки розроблено інтерактивне заняття.
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.

«Апокриф»: тексти та долі українських письменників ХХ століття
Експозиція «Апокриф» в унікальних експонатах представляє епізоди творів та доль українських літераторів ХХ століття – модерністів та представників Розстріляного відродження, учасників діаспорних мистецьких угрупувань та шістдесятників, а також «дев’яностників», «позадесятників» та «двотисячників».


Київ – розсилка сайту http://www.arsenalclub.org/

24 января в 19.30 в Арсенале концерт Игоря Жука http://www.bards.name/person22 . Взнос 20 грн.
Афиша клубных концертов здесь: http://www.arsenalclub.org/news/main.htm


Київ – Олена Сухарєва

18 січня концертом в Полтаві стартує зимовий акустичний сольний тур Олега Сухарєва – автора-виконавця власних пісень, поета, лідера київського рок-гурту «Самі Свої».
Минулого року відбувся перший такий тур, протягом якого було дано 17 концертів в 16 містах України. Цього року планується відвідати близько 20 міст, а також дати концерт в столиці сусідньої Молдови – Кишиневі.
Стилістично творчість Олега Сухарєва можна визначити як українську авторську пісню, бард-рок, український акустичний рок, фольк та панк.
Особливістю цьогорічного туру буде те, що в деяких містах концертна програма буде поєднувати в собі акустичний виступ Олега Сухарєва та електрику рок-гурту «Самі Свої», музиканти якого приєднаються до свого автора. Цього року минає 15 років від дня заснування рок-гурту «Самі Свої». Тому таке поєднання має на меті показати також і надбання колективу, та ближче познайомити слухачів саме з творчістю гурту .

Календар виступів:
18 січня, Полтава, пивниця «Сто доріг» (вул. Парижської Комуни, 18) Поч. о 19.30. Вхід-30грн (з клубною карткою та студентським квитком -25грн)
21 січня, Суми, муніципальна галерея СМУГА (вул. Соборна, 27), поч. о 18.00. Вхід-30грн
22 січня, Харків, арт-кафе «Агата», вул. Революції, 11 метро «Архітектора Бекєтова» (за обласною студ. Поліклінікою по вул. Дарвіна направо вниз 150 м). Поч. о 19.30. Вхід 35/30 грн – з флаером.
26 січня – Донецьк, клуб Ганджубас (бул. Шевченка, 3), поч. о 20.00. Вхід – 30 грн
27 січня – Артемівськ (Донецька обл.)
28 січня – Дніпропетровськ, Культурний центр «Арт-Вертеп», вул.Червона, 11, поч.о 19.00, вартість квитка 30 грн. Кількість місць обмежена! Довідка та замовлення квитків: 050 361 35 33
29 січня – Кривий Ріг, Кафе «Андеграунд» по вул. Карла Маркса, 49. Початок о 19.00. Вхід – 15 грн. http://vkontakte.ru/event32472849
31 січня – Миколаїв, Бар «Перекресток», Московська, 42. Поч о  20:00, вхід безкоштовний http://vkontakte.ru/event34209577
2 лютого – Кишинів, Молдова, клуб «Шамбала», кол. Muzeul Zemstvei, ( Sfatul Tarii 8). Початок – 19.19 Вхід – 25 лей. Організатори –  http://www.art-labyrinth.org
3 лютого – Іллічівськ, арт-кафе «Два Капитана», вул. Комсомольська. Поч. 19.00. Вхід – 25грн
4 лютого – Білгород-Дністровський (Одеська обл.) Таверна «МонКастро», вул.. Пушкіна,21, Поч. 20.00  РАЗОМ З ГУРТОМ «САМІ СВОЇ»!!!!
5 лютого – Одеса, - клуб «Дикий Z» (вул.Преображенська, 66). Поч. о 20.00. Вхід-30грн. РАЗОМ З ГУРТОМ «САМІ СВОЇ»!!!!
11 лютого – Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.) клуб «Адреналін», вул. Північна. Поч. о 19.00. Вхід – 30грн. РАЗОМ З ГУРТОМ «САМІ СВОЇ»!!!!
15 лютого – Чернівці, Паб 34, вул..Головна, 34. Поч. 20.00. Вхід вільний.
17 лютого – Івано-Франківськ
18 лютого – Бурштин (Івано-Франківська обл.)
21 лютого – Львів, арт-кафе «Квартира 35» (вул. Вірменська, 35 «Дзиґа», 2-ий поверх) Поч. о 20.00. Вхід – 30 грн., для членів Етноклубу та «Jazz Club.Lviv» - 20 грн.
24 лютого – Київ, UNDERGROUND Music Hall, Московський проспект, 13-В Поч. о 20.00 Вхід 35 грн. РАЗОМ З ГУРТОМ «САМІ СВОЇ»!!!!
25 лютого – Біла Церква,  Олег Сухарєв та «Самі Свої» гратимуть на відкритті рок-клубу «Берклєй Перкінс» (в приміщенні «Старої Пошти»), б-р 50-річчя Перемоги, 43-а.  Поч. о 19.00. Вхід 25 грн.  Замовлення столиків – 096-531-69-18

Більш детальну інформацію про перебіг туру та про місця і час початку концертів дивіться на сторінці акустик-туру Олег Сухарєва  http://vkontakte.ru/event33480296
http://community.livejournal.com/samisvoji/  - ЖЖ рок-гурту «Самі Свої»
www.samisvoji.domivka.net – сайт рок-гурту «Самі Свої»
www.osuharev.narod.ru  - особистий сайт  Олега Сухарєва
http://vkontakte.ru/club4011987 - спільнота рок-гурту «Самі Свої» та на сайтах медіа партнерів акустик-туру-2012
Молоде радіо www.molode.com.ua та Арт-Вертеп www.artvertep.com


На концерті в сумах Олег співав такі пісні – упорядник
Поетові
                                     Присвячується Роману Скибі

Поцілуй мене в закриті очі,і зупинись.
Потім роби все,що захочеш,хочеш- молись.
Крутить,крутить,крутить вітер листя по місту,
Дощ несе мені звістку,
Серед вулиць і площ,і трамвайних дзвінків,
Я шукаю своїх- кілька рядків.

За дверима старої кав”ярні- лід і вогонь.
Силуетами скачуть примарні роки зі скронь.
Цього я вже бачив десь століття по тому,
Ця припрошала додому,
А ось цей, все про всіх, знав чутки будь-які,
І тільки на знав- моїх кілька рядків…

Раптом час втрачає силу значень,летить догори.
Він вийшов з кав”ярні: “До нових побачень!”,і закурив.
Хрест не схожий на хрест,ніч на ніч, і краще бути голодним,
Ніж надуманно модним,
Він сміявся і плакав, і біг під дощем,
Шепіт лився із віст її: “Прочитай мені ще…”    Краєм.

Краєм обходили,
                        що було Богом даровано,
Ніби не бачили сонця
                                     очі
          іншим світом марили.

Краєм, краєм…

Краєм цілушечку,
                           Щоб покохалися
Козак з дівчиною горя не знали,
                            по собі лишили
                                          синів та дочок.

Краєм, краєм…

Краєм ріднесеньким
                               босими ніжками.
Дай мені, Земле, силу свою,                          
                   Дай мені, Земле, силу свою,

Краєм, краєм…


Дорога у вічність
                                           Моїй любій Оленці

Усмішка неба – це тебе стосується теж
І рветься безмежне із меж
Земного твого розуміння

А може й не треба, якось жили без цього і все ж,
Я втікаю, за мною ти стеж
На стежках людського сумління.

На захід збираються дурні
А мудреці відходять на схід
Від однієї і тисячі бід
Від цієї любові і втрати

А ми стаємо гламурні
О, які ми стаємо гламурні
Вік учися казав мені дід
А все одне дурним помирати

О-о! Дорогою в вічність
Усміхнене фото, де двоє чомусь на нас схожі
Мовчи, сподівайся, не плач і дивись мені в вічі
Дорогою в вічність – прості перехожі.

А може вип’ємо знову, хай у грудях стане теплиш,
Наче Брута братерській ніж
Зриває завісу із правди
А я все ж вірю слову, тому що було раніш
Ще до того, як ми лягли між
І там залишились назавжди

Гей,гей, дітвора! За руку з мамою й татом
Шкільним зачаровані святом
І ось він перший щасливий урок
А ось вже й пора! А тик і не випив із Кантом
І дівчинка з білим бантом
Дає тобі твій останній дзвінок    МИТЬ

Я літаю світом,
Щоб ніхто не помітив
Мене в своїй долі
Я змінюю ролі
Бачу – цьому вже досить,
Хай по склу ходить босий
А поетам, що вперті,
Дам натхнення та смерті
Цьому дурню до рани
Дам небесної манни
Цьому суру з Корану
Цьому сто грам дурману
Цьому струни й гітару
Цьому чобіт у пару
До крутого в авто
Прийде сам дід Пихто

Мене не знає ніколи й ніхто…

Я- мить, я змінюю все!

Я і сльози і сміх,
Бачу наскрізь вас всіх
І випадок, і рок
Долі справжній урок
Хабарів не беру
Віднайду і в Перу
Цьому золоту жилу
Цьому хрест на могилу
Цьому зірку на лоба
Цьому музику Боба
Цьому м’яч у ворота
Цьому кляпа у рота
Маю різні приколи
Можу – бац – і ти голий

Мене не знає ніхто і ніколи…

Я- мить, я змінюю все!

Посвята

Сонце зкотилось по схилу в ріку
Тіні з‘являлись і тіні зникали
Ідоли предків,незнана реальність,
Очищення часом, вогонь та вода

Я скоро повернусь і ми будем разом
Я знову вплету квіти в твоє волосся
А зараз я воїн, я спасіння землі
І боги чекають на мою посвяту

І зкинувши руки до неба шаман над вогнищем в полі
Пророцтва писані кров‘ю передавав воякові:
“У Бога своя надія на кожну втілену душу
Тому на землі,чуєш воїн, лише живий має цінність
Сяйво любові у серці нестимеш крізь покоління
Земля не знатиме смерті доки горить це проміння”
І зійдуть боги на землю зкінчити коло Сварога
І переміняться люди, ріка верне сонце знову
Ріка верне сонце знову, ріка верне сонце,
Ріка верне сонце , ріка верне сонце,
Ріка верне сонце знову.    Квітка

Заплету у коси квітку,
Що у лузі пламениться
Поворож мені, сестриця,
Чи кохає…

Чи кохає, чи кохає
Чи лиш тіло приголубить
Поцілує, потім згубить
Забирає…

Забирає, забирає
Час секунди та хвилини
І краса пливе щоднини
Мо‘ до раю…

Мо‘ до раю, ген до раю
Квітка й коси на підлозі
Я кохати вже невзмозі
Й розкохати…
 
Розкохати, розкохати
Матері й сестри порада
Я і з ним й смерті рада
А без нього…

А без нього, а без нього
Сходить сонечко у тузі
Не палає квітка в лузі
Відпалала ….

Дніпропетровськ – МА «АртВертеп»
Київ / Людина на всі часи. Відкриття художньої виставки до 290-річчя від дня народження Григорія Сковороди
http://artvertep.com/poster/9343/2/18434.html
12 СІЧНЯ - 02 ЛЮТОГО
Галерея мистецтв імені Олени Замостян (вул. Іллінська, 9)
«Людина на всі часи»_Відкриття художньої виставки до 290-річчя від дня народження Григорія Сковороди в Могилянці
Галерея мистецтв імені Олени Замостян (вул. Іллінська, 9)
У 2012 році світ відзначатиме 290-у річницю від народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди. Протягом року цілою низкою заходів вшановуватиме свого славетного випускника й Києво-Могилянська академія. Однією з перших таких акцій є художня виставка, присвячена великому філософу.
До експозиції увійшли твори живопису, скульптури, графіки більш ніж двадцяти авторів: видатних українських митців Леоніда Тоцького, Василя Перевальського, Феодосія Гуменюка, Василя Забашти, Валерія Франчука, та інших, а також молодих талановитих художників. Представлені експонати з Національного літературно-меморіального музею Г.С.Сковороди з села Сковородинівка Харківської області, де похований філософ, також з селища Чорнухи, що на Полтавщині – батьківщини філософа.
У відкритті виставки візьмуть участь відомі діячі культури, науки, представники громадських організацій, а також мистецькі колективи: «Галявські вечорниці» з с. Чорнухи, гурт «Роксоланія» з Київського національного університету імені Тараса Шевченка, студенти-актори театральної студії Києво-Могилянської академії.
Куратор проекту – Борис Войцехівський (тел.: 097-2287777)
Виставка працює з 12 січня по 2 лютого 2012 року.
Дніпропетровськ / Сольний виступ Сергія Василюка («Тінь Сонця») в Культурному центрі АртВертеп
http://artvertep.com/poster/9271/1/18535.html
11 ЛЮТОГО 19:00
Культурний центр АртВертеп, вул. Червона, 11
11 лютого в Дніпропетровську, в Культурному центрі Арт-Вертеп (вул. Червона, 11) відбудеться сольний концерт лідера та вокаліста гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка. В програмі прозвучать як улюблені композиції з альбому «Сховане обличчя», так і прем'єрні пісні.




Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

     Ну и пусть!

Человек живёт в печали.
Радость – молнией мелькнёт.
Звёзды в небе рассказали
мне об этом у ворот…
Я смотрел, как звёзды блещут,
рядом – месяц золотой,
и не видел грусти вещей
и печали никакой.
И меня вдруг осенило:
коль в душе твоей февраль,
даже солнца лучик милый
разольёт вокруг печаль.
Ну а если радость в сердце,
а в природе льётся грусть,
звёзды, скажем, в небе сером
тускло светят, – ну и пусть!

Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»

«Він став містком між Розстріляним Відродженням і добою незалежності»
У Черкасах відкриють музей Данила Нарбута
(газета «День» від 19 січня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/222204
Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси

Цими днями на Черкащині згадували і вшановували народного художника Данила Нарбута. У краєзнавчому музеї Черкас відкрилася виставка його картин із серій «Гетьмани України» та «Полковники».
Данило Нарбут — син художника-графіка Георгія Нарбута. Відомий як художник театру — працював у декоративній майстерні Київського оперного театру, був головним художником Київського цирку, художником-консультантом Київського театрального музею, працював художником у театрах Житомира, Чернівців і Черкас. За німецької окупації очолював сотню Української повстанської армії. Лауреат Шевченківської премії за портретні серії «Сподвижники Богдана Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд». Був найстаршим членом УНА-УНСО. Друзі художника, усі, хто його знав, а також ті, хто шанує його творчість, зібралися на відкриття виставки картин «діда Нарбута». Саме так митця називали в Черкасах.
До речі, незабаром у місті відкриється музей Данила Нарбута. В обласному художньому музеї вже закінчують ремонт чотирьох кімнат, у яких буде постійна експозиція, — там можна буде побачити картини, книжки та речі художника. Як запевнив «День» заступник голови Черкаської обласної ради Василь Касян, там уже завершено всі роботи, залишилося тільки зробити освітлення.
«Крім того, ми домовилися із краєзнавчим музеєм, і ця виставка картин, яка відкрилася, через місяць помандрує до Умані. А потім — до інших міст обласного значення: Ватутіного, Золотоноші, Канева та Сміли», — сказав Василь Касян.
КОМЕНТАРI
Віктор КЛИМЕНКО, художник, друг Данила Нарбута:
— Данило так яскраво любив життя. Вставав о п’ятій годині ранку й малював. Це була людина енциклопедичних знань. Якщо хтось із нас малював якусь картину, де було зображено козаків, відразу треба було йти до нього — він усе підкаже й розкаже: і про елементи одягу, особливості зброї тощо. Це був наш натхненник. Бувало, коли заходиш до нього в майстерню, то він малює, і таке враження, ніби музика грає. А тоді відходить і каже: «Ні, погано!» Був не задоволений своїми творами. Казав, що «це ж треба було в Кричевського вчитися й не навчитися малювати!» На що я йому відповідав: це добре, що «не навчився», бо в нього виробився свій стиль, свій особливий мистецький почерк.
Олександра ТЕЛІЖЕНКО, майстриня:
— Ми всі знали й любили Данила Георгійовича за його талант, за те, що тримав на своїх плечах небо черкаської інтелігенції (і його навряд чи хтось зможе сьогодні замінити). Я вважаю, що на ньому лежала особлива історична місія, і він її виконав. Дуже важливою для кожної нації є неперервність культурно-мистецької традиції. Як у свій час Євген Маланюк сказав про те, що важливо, щоб рука, яка передає традицію, не ослабла, а рука, що бере, виявилася на силі. Нарбут здійснив об’єднувальну місію від тих 20-х років українського Розстріляного Відродження, коли було знищено 60% української інтелігенції (у тому числі загинув його батько й нечисленна кількість найкращих талановитих митців), до нашої незалежності.


Сороковини великого погрому
(газета «День» від 17 січня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/222010
Євген СВЕРСТЮК

Великі погроми планували в Кремлі. Вони були «всесоюзними». Але найзасекреченіша республіка в тому плані мала особливий привілей. Україна була наче експериментальним полігоном для терористичної політики Кремля. Удар готували на найвищому рівні. Замінено перших осіб в УРСР. На місце першого секретаря ЦК П. Шелеста поставлено В. Щербицького. На місце генерала КДБ Нікітченка прислано генерала КДБ Федорчука. Звільнені діячі були цілком надійними, готовими виконати будь-який наказ Комуністичної партії. Але у ЦК КПРС був критерій сусловської запеклості й жорстокості. Вона, звісно, межувала з дурістю.
Заплановано агресивну операцію під кодовою назвою «Блок». В Україні поставлено під удар перший ряд дисидентів. У Росії після розголосу справи Данієля і Синявського уникали репресій за літературну творчість. У Білорусії взагалі уникнули арештів, хоча дисиденти там були.
Нинішній читач не може собі уявити, що означає політичний арешт в комуністичній державі. Скажімо, нині арешт Ю. Луценка, звичайно, політичний і емоційно забарвлений. У пресі з’явилася хроніка одного дня Ю. Луценка в Лук’янівській в’язниці. Неволя є неволею. Але в радянській в’язниці кожен день і кожна година ув’язненого забезпечена ретельно продуманою каральною програмою. У перспективі йому напевно світить довгий термін в сибірських концтаборах, а після того цілковите вилучення із суспільного і культурного життя. По суті, пожиттєвий домашній арешт. І, як правило, повторні арешти.
Стіни Лук’янівської в’язниці ті самі. Але режим засекреченості не йде в жодне порівняння. Зрештою, про це вже багато писали.
У таборі «діти різних народів» ділилися досвідом. Уважалося, що якщо в Москві відрізують тобі нігті, то в Києві — пальці. КДБ України перевиконував план. Терор формував полохливі настрої юрби і жадібність вислужників. Скиглії скаржилися і не помічали, що Стуси обирають шлях офіри.
Безоглядна жорстокість має свій зворотний бік. Вона не досягає цілі, а в умовах інформаційного світу стає чудовиськом, що привертає увагу всього світу. Власне, то був зворотний бік явищ, на якому виїжджали в’язні сумління у своїй безвиході.
Філістерам здається, що каторжний вибір був найлегшим, що в таборах розквітала творчість, що тоді умови були легкими і т.д.
Замість того, щоб щось доводити філістерові, варто було б йому дати три доби карцеру в сучасному музеї репресій, а тоді — можливість уявити 30 діб карцеру й місяці голодування, до того ж з обіцянкою, що це тільки початок.
Але у репресій є зворотний бік: слово в’язня, що потрапляло на Захід, мало велику вагу, а це збуджувало відповідальність і підіймало духовну висоту.
Якби таке слово якимось дивом потрапило в порожнечу заляканого поневоленого світу, де жили наші рідні і знайомі, то там воно не мало б резонансу. Вільне слово відлунює тільки у вільній душі. На Заході читали, дивувалися, переживали і відкривали для себе незнану Україну у снігах Сибіру.
Україна, загнана в колгоспи й мордована голодом, особливого інтересу у світі не викликала. Зате Україну, яка бореться за волю, там сприймали як далеку рідню, що нарешті озвалася до споріднених духом.
Українські дисиденти відкрили Україну для інтелектуалів і політиків Заходу більше, ніж усі співці соціалістичної вітчизни, разом узяті. І більше, ніж дисиденти, це могли б зробити у звичайних домашніх умовах, на волі. Бо там доводилося пристосовуватися до напівсвободи. Тільки слово, напоєне стражданням і любов’ю, знаходить споріднені душі. Листування Валерія Марченка з італійською дівчиною Сандрою, листування Зіновія Красівського з американською дівчиною Айріс Акагоші й інші аналогічні факти перегуку над прірвою — це вражаючі документи часу.
Кремлівські іхтіозаври були засліплені ненавистю й не розуміли, що закопують українське насіння й затоптують його, але не назавжди, а тільки до весни, яка не за горами. Перший перевал — 1991 року, другий — 2004-го.
Януковичі нині скасували свято свободи. Це смішно. Ми до того свята надто довго йшли, щоб можна було його закреслити чиїмось підписом. Більше того, у цьому святі — важливий етап національного самоусвідомлення. Для України то головне свято.
Нині молоді журналісти запитують: «Чи знали ви, що вас заарештують?», «Як ви поставилися до вашого арешту?», «Чи був у вас інший вихід?»
Їм відповідають, що інформація про наближення обшуків і арештів була відома. Що кожен готувався до обшуків. Що нині я зробив би той самий вибір...
Тут є певні натяжки. Сказати правду, ніхто з покосу 1972 року не хотів дати підстав до арешту. Кожен доводив, що не порушував Кримінального кодексу. Ніхто не хотів іти до в’язниці і ставити під удар свою сім’ю. Але йшли твердим кроком.
Отже, в операції «Блок» були ознаки державного бандитизму: кадебісти хапали людей, які працювали легально і протягом багатьох років виступали відверто зі своїми поглядами. Ми нічим не спровокували арешти, навпаки, то в їхніх головах сталося «коротке замикання», і вони оголосили «особливо небезпечними державними злочинцями» людей, які думали, говорили й писали відверто правду, яку за комунізму прийнято приховувати.
«Навіщо ж збройний конвой?»
«Ви не згодні з моїми думками».
«Яких не пропускає ваша цензура? У вас же є тисячі ідейно перевірених академіків і докторів наук, то нехай вони й розгромлять ту жменьку поетів і журналістів...»
«Ви говоріть про себе!» — каже прокурор.
«Добре, хай вони розгромлять мене, викриють мої «наклепи» і напишуть свою правду...»
«Оце ми й зробимо» — каже прокурор.
«Але ж ви робите це на закритому суді, де я один, а вас ціла команда включно з конвоєм!»
Отже, якщо дотримуватися правди, то в нас був лише один вихід: говорити далі правду й розплачуватися за неї життям.
Я не бачу в цьому особливого героїзму. За правду, за честь і гідність завжди треба платити.
Ці чесноти потребують захисників у кожного покоління. Без відважних захисників такі шляхетні витвори культури й духу блякнуть і поступаються місцем споживацьким ілюзорним вартостям. Корисливість укриває життя, як корозія... Відповідно й опускається життя до банальності, позаісторичної за своєю суттю. Зерно має перше вмерти, і тільки тоді проросте. Ця євангельська істина вічно нагадує нам про суворі заповіді й суворі закони життя.

Про згадані часи вірш дисидента-шістдесятника Івана Світличного – упорядник

МОЯ СВОБОДА
Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,

Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою, —
Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,
Вертку, заляпану, як здачу,
Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за грати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.


Рубрика «Пам’яті загиблої журналістки»

У бюлетені №3 (117) за 2009 рік у цій рубриці опубліковано статтю із газети «Україна молода»

Її звали Анастасія
Учора в Севастополі попрощались з убитою тиждень тому в Москві 25–річною журналісткою Бабуровою  

Як вступ до газетної статті був  вірш Володимира Шинкарука.

СЛОВО НА ВАГУ КУЛІ

Вже скільки зим і скільки літ
Йдемо ми до земного раю.
Стоїть на правді білий світ,
Тому за правду і вбивають.

І сходить вранішня роса
Сльозами на зеленім листі,
З газетних шпальт у небеса
Злітають душі журналістів.

Грозою небо навпіл розколото,
Будити треба душі поснулі.
Сьогодні слово – не на вагу золота,
Сьогодні слово – на вагу кулі.

Пропоную інтерв’ю з мамою Анастасії – упорядник

Лариса БАБУРОВА: Я тепер добре розумію сенс боротьби
російської інтелігенції проти тоталітаризму...
(газета «День» від 18 січня 2012)
http://www.day.kiev.ua/222096
Микола СЕМЕНА, Севастополь - Сімферополь

19 січня в Севастополі антифашистські організації проведуть пікет на спомин про Анастасію Бабурову і Станіслава Маркелова.
Цими днями минає третя річниця із дня загибелі в Москві українки походженням, російської журналістки Насті Бабурової й адвоката Стаса Маркелова, які вели публічну боротьбу проти активістів російських профашистських і неонацистських організацій. Пам’ять про них жива не лише в Москві, а й в Україні, зокрема в Севастополі, де поховано журналістку і де живуть батьки Насті Лариса Іванівна й Едуард Федорович Бабурови. Напередодні річниці з мамою Насті розмовляв наш кореспондент.
— Добридень, Ларисо Іванівно! Головний редактор «Дня» Лариса Івшина й весь колектив журналістів редакції передають вам та Едуардові Федоровичу вітання з Новим роком, побажання здоров’я. У зв’язку із третьою річницею загибелі Насті 19 січня ми поділяємо вашу скорботу й горе. Як і щороку, ми відзначимо цей день спогадами про Настю, скажемо про неї добре слово в газеті. Як ваші справи зараз, чим ви займаєтеся?..
— Я ось сиджу за комп’ютером, готуюся до занять, читаю новини і згадую Настю. Ми з Едуардом Федоровичем працюємо, як і раніше, я, правда, на півставки. Тепер лише робота зі студентами й рятує нас, дає можливість відволіктися від нашого горя й забутися. Ніщо вже не поверне нам дочки, на жаль.
Ларисі Олексіївні й усьому колективові «Дня» наша глибока вдячність і подяка за підтримку, за співчуття, які ми завжди від вас відчували! Дякую всім журналістам!
— У Москві цього дня відбувається мітинг, присвячений пам’яті Насті і Стаса Маркелова.
— Я знаю. Я якраз прочитала новини. Так, там «Комитет 19 января» організовує цей мітинг, траурну церемонію, але ми з Едуардом Федоровичем не їхатимемо, ми щодня зайняті на роботі. Але в думках разом з усіма прогресивними росіянами. Ми цього дня сходимо на могилу Насті, хоча й так відвідуємо дочку регулярно, практично щотижня...
— Чи зберігають пам’ять про Настю в Севастополі?
—Так, у Севастополі цього дня теж антифашистські організації проводитимуть пікет на площі Нахімова. Вони повідомляли нам із Едуардом Федоровичем про це, готують плакати. Настю пригадають її однокласники, учителі, колеги-журналісти.
— Ви буваєте у школі, де Настя вчилася?
— Так, я регулярно зустрічаюся з учителями Насті. Вони проводять класні уроки, розповідають учням про її відмінне навчання у школі й роботу Насті в газетах, про сенс її статей, про боротьбу її і Стаса Маркелова із фашизмом. Я приношу їм цукерки, печиво, щоб пом’янули Настю, хочеться, щоб люди, які її знали, ще раз згадали. Учителі перебувають у складному становищі: як зараз пояснити дітям, що журналістка загинула від рук неонацистів? Звідки вони взялися, якщо цю ідеологію було знищено після війни?..
— Які почуття у вас зараз, уже кілька років потому?
— Біль не втихає ні на день, ні на хвилину. Ходимо на роботу й на кладовище до Насті, у цьому зараз усе наше життя. Шкода молодих життів, принесених у жертву на вівтар боротьби з фашизмом, тепер на все життя ми разом з тими молодими й талановитими, які продовжують боротьбу в Росії. Можу сказати, ми задоволені тим, що кримінальну справу їхніх убивць довели до кінця і що винних покарано; ми й не думали, що може бути інакше. Гірко усвідомлювати, що соціальна система в Росії не поставила ще заслін фашизму, неонацизму. Небезпечно для суспільства те, що фашисти рвуться до влади, це страшно. На жаль, там є тенденція посилення їхнього впливу в суспільстві, мабуть, для цього є соціальні й політичні умови. Я вважаю, що російське суспільство має мобілізуватися і не дати їм розгорнутися...
— Ви тепер добре розумієте сенс боротьби передової російської інтелігенції проти тоталітаризму в Росії...
— Так, ми відчули це на долі своєї дочки, як і на своїй долі, адже вбити єдину нашу дочку — це все одно, що вбити нас самих. Ми бажаємо російським антифашистам, прогресивній російській інтелігенції успіхів у боротьбі за честь, свободу своїх співгромадян. Я гадаю, що зараз прогресивні сили в Росії мобілізуються ще більше, за активної життєвої позиції всіх поміркованих людей тоталітаризм не зможе перемогти.
— Ви підтримуєте зв’язки з московськими колегами Насті?
—Так, друзі Стаса й Насті нас не забувають. Російські журналісти пишуть нам листи по електронній пошті, підтримують морально, ми вдячні їм за це. Коли хтось із близьких знайомих буває тут, у Криму, вони завжди заїжджають до нас, підтримують...
Звичайно, для нас дуже важливо, що люди і в Москві, і в Києві, і в Криму пам’ятають Настю. Вона сама хотіла, щоб її пам’ятали, вона писала: «Я прошу вас: любіть мене!», а любити — це означає пам’ятати. Вона дуже хотіла працювати в «Новой газете» тому, що ця газета — трибуна правди в Росії, як ваш «День» в Україні, вона сама туди попросилася і дуже пишалася тим, що її прийняли, але довго попрацювати не довелося...
Ми з Едуардом Федоровичем відчуваємо вашу підтримку, дякую!

Щиро дякую за вичитку бюлетеня  Тетяні Бовт

Чернозем