Новини одним рядком:
13-23 жовтня – Десятий Фестиваль Давньої Музики у Львові
14 жовтня – 10-й фестиваль козацької пісні “Байда” у Тернополі
18-20 жовтня – фестиваль “Азбукове королівство” в Києві
18-20 жовтня – перший міжнародний музично-поетичний фестиваль «Одна маленька свічка» у Києві
20 жовтня – концерт Микити Дорофєєва «Шоколадный домик», м.Київ, вул. Шовковична, 17/2
21 жовтня – концерт театру поетичної пісні “LA CHANSON” (Суми) у Київському КАП “Арсенал”
23 жовтня – концерт Олени Свок у Севастопольській музичній студії “Хрусталь”, вул. Вакуленчука, 17
26 жовтня – 55 років з дня народження Олександра Смика, автора пісень, поета, громадського діяча
26-28 жовтня – фестиваль Jazz in Kiev 2012 у Київському міжнародному центрі культури і мистецтв (Жовтневий палац)
1 листопада – концерт Олександра Вороха і Андрія Костюченка у галареї “Арт-Віжен”, Київський Будинок художника
2 листопада – концерт Юрія Лореса (Москва) у малому залі палацу “Україна” в Києві
4 листопада – спектакль-концерт "ИНОХОДЕЦ" за піснями і віршами В.Висоцького у малому залі палацу “Україна” в Києві
9 листопада – концерт Георгія Матвіїва у Вінницькому училищі культури (м. Вінниця, вул. Чкалова, 40)
20 листопада – в Київському «Crystal Hall» відбудеться прем’єра альбому «Шабля» гурту KOZAK SYSTEM
Із ювілеєм вітаємо Олександра Смика його віршами
КРЕДО
Мені потрібно зовсім небагато:
Щоб кожне слово западало в серце,
Щоб хлопці не кидались хлібом
черствим,
Щоб не забули вишивки дівчата.
Щоб мати не кидала немовляти,
Щоб кожен батько не цурався сина,
А ще – щоб не стріляли просто
в спину,
Коли стоїш обличчям до багаття.
Мені потрібно зовсім небагато:
Щоб не ховали камінь за сорочку,
Додолу щоб не опускали очі,
Кого опівночі впускаєш в свою хату.
Щоб Батьківщину вміли відстояти,
Щоб кожен доживав до свого віку,
Щоб до зірок ніколи ми не звикли…
Мені потрібно зовсім небагато.
КОЗАЦЬКИЙ МАРШ
Виплеснемо сонце на свої хоругви –
Час нам вирушати, хлопці, у похід.
Чуєш, Україно, знов козацьке “пугу”
Здравицею славить наш прадавній рід!
Шаблі заржавіли. Візьмемось до діла,
Будемо брататись знову на Січі.
Тільки присягнемо Україні милій
Зберегти у серці полум’я свічі.
Розлилась Вкраїна думами і людом,
Помирать не страшно за щасливу
мить.
Буде Сагайдачний, і Шевченко буде,
Будуть дзвони небо славою хвалить!
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп» http://artvertep.com/
Львів / Десятий Фестиваль Давньої Музики
13-23 ЖОВТНЯ
Львів
13 по 23 жовтня 2012 р. відбудеться Десятий Фестиваль Давньої Музики у Львові. Цьогоріч він пройде під титулом "Похвала Музиці або Львівська Цециліада". Упродовж десяти днів музичну містерію творитимуть солісти, ансамблі, хори і оркестри із Швейцарії, Великої Британії, Австрії, Польщі, Росії та України.
Шукайте квитки у Будинку органної та камерної музики.
Фестиваль знову потішить своїх шанувальників перлинами музичної давнини, але, як і випадає ювілейному фестивалеві, буде особливо урочистим, прославним, святковим.
До такого типу музики належать ораторійна композиція на музику Ґ. Ф. Генделя “Влада Музики”, програми “Церковна музика королівських міст Кракова і Варшави”, “Невідома музика уніатської церкви”, “Музика французьких королів”, “Габсбурзький бал у Львові.
Серед учасників фестивалю – знані в світі виконавці, такі як клавесиніст Крістофер Стембрідж, клавесиністки Світлана Шабалтіна і Наталія Сікорська, ґамбіст Петер Беновіч, органіст, клавесиніст і диригент Марек Топоровскі, трубач Томаш Слюсарчик, ансамблі “Хорея козацька”, “Starck compagnay”, оркестр “CORda Cracovia” та ін.
Будинок органної та камерної музики
(вул. С. Бандери, 8)
Київ / Фестиваль Jazz in Kiev 2012
26-28 ЖОВТНЯ 19:00
Международный центр культуры и искусств (Октябрьский дворец)
Международный фестиваль Jazz in Kiev в 2012-м году состоится в пятый раз.
Местом проведения концертов уже традиционно станет Международный центр культуры и искусств (Октябрьский дворец). Начало всех концертов – 19:00.
В 2012 году перед украинскими меломанами выступят музыканты из США, Японии, Швеции, Польши, Норвегии, Мексики и Украины.
Кроме трех основных фестивальных дней, во время каждого их которых состоится по два полноценных концерта, в рамках Jazz in Kiev 2012 запланировано немало интересных джазовых мероприятий. Подробности о них вы сможете узнать на нашем сайте www.jazzinkiev.com
Следите за объявлениями!
Продажа билетов на Jazz in Kiev 2012 уже стартовала.
Стоимость билетов на каждый из фестивальных дней от 150 до 600 грн.
При покупке абонемента на все 3 дня – скидка 10%.
Возможны скидки при коллективных заказах (от 10 человек) и доставка билетов в 39 городов Украины.
Луцьк – Руслана Мельник
Відгримів перший туристичний фестиваль бардівської пісні, фото та кіноаматорів «Вітрила пригод»
В рамках фестивалю, ініційованого Волинським туристичним клубом «МИ», відбулися конкурси бардівської пісні, фото та кіноаматорів.
Протягом двох днів відбувався перегляд кінофільмів, прослуховування пісень у виконанні учасників, проходила виставка конкурсних світлин.
Перегляд фільмів проходив в Палаці культури міста Луцька.
Фотовиставка - в фойє Палацу культури міста Луцька.
Концерт бардівської пісні відбувся на відкритій сцені при вході в парк культури та відпочинку імені Лесі Українки.
Родзинкою фесту був конкурс на найкумеднішу туристичну бувальщину, де перемогу отримав Валерій Суханов. У конкурсі «Приз глядацьких симпатій» перемога дісталася Андрію Михайлову за фільм «Неофіційний промолик Луцька»
У конкурсі «Несподіванка фестивалю» перемогу отримав Мілетій Ярмолюк з м. Санкт-Петербурга за екстремальні зйомки у важких умовах фільму «Дихсу». (Біла річка) (Центральний Кавказ. Росія).
Заявки на участь у фестивалі подали 40 осіб у різних номінаціях з Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської областей, також один учасник з Санкт-Петербурга (Росія.)
На конкурс кіноаматорів подано 30 фільмів, у конкурсі бардівської пісні в номінації «Авторська пісня та співана поезія» брати участь 12 номінантів , у фотоконкурсі 13 учасників, які подали до 40 світлин.
Співорганізатори фестивалю: управління культури та туризму Волинської ОДА, обласний науково-методичного центру культури, управління культури Луцької міської ради, управління у справах сім’ї, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації, Луцький центр туризму, спорту та краєзнавства.
Переможці конкурсу бардівської пісні
Номінація авторська пісня та співана поезія
1.місце – Зіновій Медюх м.Стрий (200 грн.)
1. місце – Віктор Копоть м.Львів (200 грн.)
2.місце – Михайло Дроздюк м.Берестечко (150 грн.)
2.місце – Роман Музичко м. Радехів (150 грн.)
3.місце – гурт «Така» у складі Дани Шевчук, Віктора Іщука, Ярослава Мазурка, Володимира Шендерука (100 грн.)
3.місце – Юрій Щербик м.Луцьк (100 грн.)
Переможці фото-конкурсу
Номінація «Пейзаж»
1.місце – Тарас Цибух м.Луцьк (100 грн.)
2.місце – Ніна Бочарова м.Луцьк (80 грн.)
3.місце – Андрій Остапенко м.Луцьк (50 грн.)
Номінація портрет туриста
- місце – Ігор Случик м.Луцьк (100 грн.)
- місце – Марта Дропа м.Львів (80 грн.)
- місце – Анна Глущук м.Луцьк (50 грн.)
Переможці конкурсу кіноаматорів
Номінація фільм- мандрівка
1.місце – Ігор Случик м.Луцьк «Серія фільмів про мандрівки» (200 грн.)
2. місце – Спортивно-туристський клуб водного туризму «Хвиля» м.Виноградів, Закарпатська область (150 грн.)
3.місце – Ігор Харитонов, м.Луцьк фільм «Сколе-Тустань:мандрівка крізь негоду»(100 грн.)
Номінація – фільм-пошук (краєзнавче дослідження)
1.місце Андрій Повзун м.Луцьк фільм «Луцькі раритети» (200грн.)
2.місце Оксана Думанська м. Сокаль фільм «Сокаль. Історія та архітектура» (150 грн.)
3.місце Віталій Нестерук м.Камінь-Каширський фільм «Перлини Камінь-Каширського Полісся.» (100 грн.).
Також всі учасники отримали диски та буклети «Сім чудес Волині» та дипломи.
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
21 октября в 18.00 в клубе авторской песни "Арсенал" состоится концерт Театра поэтической песни "La Chanson" из города Сумы. Очень рекомендуем прийти на этот концерт.
Взнос 30 грн.
Видео для ознакомления здесь: http://www.youtube.com/watch?v=0ZEVFnKWq7c
А 23 октября в 19.30 концерт автора из Чернигова Александра Видры http://www.bards.name/person929 . Там же.
Взнос 30 грн.
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
Миром правят бардессы
В СЕВАСТОПОЛЕ ВЫСТУПИТ ЕЛЕНА СВОК
23 октября (вторник), в 18.30 в Севастополе, в Музыкальной студии «Хрусталь» (ул. Вакуленчука, 17) свое творчество представит известная в Крыму исполнительница, работающая в жанре бардовской песни, Елена Свок (Симферополь).
Елена Свок – певица, поэт, композитор, актриса. Она закончила факультет эстрадно-джазового искусства Московского училища им. Гнесиных, по специальности «вокал». Полученное в Гнесинке образование очень выгодно, следует признать, отличает Е.Свок от многих вокалистов, выступающих на бардовских подмостках. У Елены прекрасный голос, она им профессионально владеет, в чем и смогли убедиться поклонники ее творчества во время выступления симферопольской бардесса в Севастополе. Е.Свок несколько раз с успехом выступала в ДОФ, в Матросской клубе и на других сценических площадках города-героя.
В репертуаре Е.Свок не только песни собственного сочинения и песни известных бардов. Канву ее авторских программ составляют также песни из кинофильмов, старинные и современные русские романсы.
Что примечательно, свой многогранный талант Е.Свок реализует и в кино. В кино же звучат и ее песни (например, в фильмах «Сваты-4» и «Шапито – шоу»).
О месте, где состоится выступление Е.Свок. Музыкальная студия «Хрусталь» находится по адресу ул. Вакуленчука,17, неподалеку от одноименной троллейбусной остановки. Аналитики развития бардовского жанра в Севастополе прочат «Хрусталю» большую популярность, поскольку уютный и компактный зал этой студии очень подходит для бардовских сэйшнов. Севастопольские авторы и исполнители в «Хрустале» еще не выступали, Елена Свок первой тропит «бардовскую дорожку» в это место, и, будем надеяться, успешно.
Творческий сайт Елены Свок: www.e-svok.narod.ru
Начало выступления Елены Свок в Музыкальной студии «Хрусталь» в 18.30.
Справки по телефонам:
(099) 627 07 94
(050) 646 71 93
Київ – клуб АП «Фієста»
Дорогие друзья!
Концертный клуб "Фиеста" Концерты авторской песни в Киеве приглашает всех в ноябре провести душевные вечера в компании с известными артистами, поэтами и бардами!
2 ноября 2012г. в малом зале ДК "Украина" мы встретимся с московским поэтом, композитором и бардом Юрием Лоресом! Лирика и юмор. Великолепное владение словом, поэзия большого Мастера, точнейшая пунктуация, умение донести до слушателя мельчайшие нюансы душевного движения, выраженные в песнях и стихах – это Юрий Лорес.
4 ноября 2012г. в малом зале ДК "Украина" состоится спектакль-концерт "ИНОХОДЕЦ" по песням и стихам Владимира Высоцкого! Мы отобрали лучшее, самое яркое, самое любимое из творчества В.Высоцкого и дарим его Вам – наш любимый зритель. Вы почувствуете потрясающую энергетику Высоцкого, достойные аранжировки его песен, споете с нами свои любимые песни!
В спектакле принимают участие:
Заслуженный артист Украины Игорь Славинский
Сергей Джигурда
Борис Георгиевский
Тимур Бобровский
Серафима Горелова
Николай Чернявский
Дмитрий Макляков (г.Харьков)
Музыкальный руководитель – Борис Бельский (гитара)
Егор Славинский (контрабас)
Максим Мартынов (аккордеон)
Информация и бронь билетов по тел.+38(044)331-23-64
Одеса – Георгій Матвіїв
Доброго дня, Петре!
Дякую за розсилку.
Маю інформацію для анонсу:
Вінниця
9 листопада 15.00 Велика концертна зала Вінницького училища культури (м. Вінниця, вул. Чкалова, 40)
Майстер-клас соліста Європейського джазового оркестру, лауреата понад 30-ти міжнародних академічних та джазових конкурсів бандуриста-новатора, композитора Георгія Матвіїва.
У програмі концертний виступ та живе спілкування з публікою.
Можна до анонсу прикласти це відео:
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Nz-LKvb3BfY
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
К сожалению, данная рассылка не о фестивале. Это призыв о помощи. Всю прошлую неделю я был вдали от интернета, посему не мог сделать её. Сейчас, вынув из почты одно из писем на эту тему (в данном случае от Саши Софронова), скопировал его текст и теперь пересылаю его всем.
Александр Софронов:
Народ, у моих близких друзей (одна компания всю жизнь была - Каплан, Софронов, Коноплев, Хабарови пр. народ нашего Кольского бугорка Грушинского фестиваля) БЕДА! Сестра Махи Вольской, Санька, в больнице. Болезнь Бюргера. Некроз тканей. Угроза потери ноги и не только. Патология развивается катастрофически быстро. Нужна очень срочная финансовая помощь, на которую мы самостоятельно уже не способны! Прошу помочь при возможности, поскольку счет идет на дни! для России:
Получатель: Синицкий Владислав Геннадиевич
Счет: 26203602301435
Банк получателя: ПРИВАТБАНК, ДНЕПРОПЕТРОВСК, УКРАИНА
Счет банка-получателя в банке-корреспонденте: 30111810355550000028
Банк-корреспондент: ВНЕШТОРГБАНК, Москва, Россия
БИК банка-корреспондента: 044525187
ИНН: 7702070139
ОКПО: 00032520
Номер счета банка-корреспондента в ОПЕРУ ГТУ банка России:
30101810700000000187
для Украины: карта "ПриватБанка" № 4149437733226664 в любом отделении Приватбанка или терминалы самообслуживания Приватбанка.
для других стран пока только перевод через службы WesternUnion, MoneyGram или PrivatMoney на имя "Синицкий Владислав Геннадиевич" паспорт Украины № ВА 543047, "VLADISLAV SINITSKIY
Ваш Александр Софронов
Київ – Володимир Гонський
Отримую регулярно і завжди вдячний! Візьміть цю статтю про мій останній тур Січеславщиною, яку Укр. Правда помістила. Помістіть і Ви.
http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/10/9/96203/
Слава Україні!
Україна є. За неї варто боротися!
Володимир Гонський _ Вівторок, 9 жовтня
Розкажу вам, браття, як воно було на Січеславщині, де я провів один пізньовересневий тиждень, даруючи людям свої книги і пісні. Бо дуже показовими були ті зустрічі і ті люди.
- Нє нада нам вашей лірікі і кніг, ви нам каналізацію отрємонтіруйтє. Скоко лєт в говнє живьом!.. А кака ваша должность там в Кієвє? – приголомшила мене на першій же зустрічі бурхлива "дама з маузером", очевидно, лідер "мнєнія" чималого гурту мешканців великого і незовсімприємнопахнучого дніпропетровського будинку, коли Максим Курячий представив мене народу.
"Такого парня обламали!" – хіхікнув з мене десь у животі мій внутрішній голос. На роздуми не було часу…
- А я якраз головний фахівець по каналізації. Дайте інструмент. Пішли ремонтувати! – машинально і так же безцеремонно зреагували ми зі своїм внутрішнім "его".
- О-о, тогда пашлі! – не здавалась возрадувана революційна дама в оточенні таких же соратників.
Підвал величезного багатоповерхового будинку дихнув на нас чавунним духом какашок, які щедро сотались у його черево з дірявих труб. Ми з Максимом галантно подавали руку дамам, які хвацько стрибнули в клоаку довгого підвалу. Романтика!!!
Можливо, ці манери, а, мабуть, і впевнені дії Максима по калькуляції витрат на ремонтні роботи (які ми обов’язково виконаємо!) зумовили просвітлення наших дам у майже привітних тіток з мрійливо-сподівальним погядом.
- Так ви шо, ше й пішитє? І пайотє? – майже кокетливо прохрипіла мені наша лідер-дамочка, виринаючи з клоаки льоху…
- Опше-то, рєдко, но под воздєйствієм етого чудного вєчєра, в цю мить, у цьому місці, для Вас…
"Ніч яка, господи, місячна, зоряна" немовби ексклюзивно була сотворена нашими предками для цього темного, томного і духмяного вечора й цих зболених, заляканих козачок. Раптом з балконів, як з трибун стадіону, почулися оплески і вимоги "Продолженія банкета".
Як ви здогадуєтесь, далі наша перша зустріч, яка так загрозливо розпочалася, уже не мала шансів завершитися неуспішно. Попрощались ми бандерівською "Подай, дівчино, руку на прощання"…
"Древній, обікрадений народе" – пригадалось мені Симоненкове. Роками живучи на гігантській вигрібній ямі власної млявості, чому не боретесь? Чому жодного разу не вийшли до вашого зажраного "губернатора", "мера", ЖЕКу? Чому самі не об'єдналися для ремонту? Чому ми спроможні лиш на ситуативні миттєві реакції проти зла, а не на послідовну боротьбу за його безповоротне викорчування?
Інші зустрічі у "амфітеатрах" дворів Січеслава, Павлограда проходили більш передбачувано, але не менш романтично: спочатку ми починали бесіду з кількома десятками явлених тут найактивніших громадян, потім кілька пісень дуетом з Сергієм Зубасічем, чудовим бардом з Кам’янського-Дніпродзержинська, та його флейтою приєднували до нас ще якусь кількість цікавих.
Апогей же глибоконародної активності визрівав під час дарування людям книг, залучаючи в цей чин чи не всіх балконних і під’їздних обсерваторів під забутим уже гаслом "Больше одной в рукі нє давать!"…
А загалом, "дворові" січеславці мене приємно розчарували. Відсоток патріотичних людей там не менший, ніж в Києві.
…Чи знаєте ви Січеславську набережну? – Ні, ви не знаєте Січеславської набережної! Одного вечора мене запросила сюди "позажигать" молодіжний лідер ОО Тетяна Корнійчук.
Видиво вечірнього Дніпра, який тут значно ширший, ніж у Києві, оперезаного різноманітним мереживом ілюмінації і степових зір, додавало драйву. На зустріч прийшла запрошена "буржуазно-націоналістична" молодь і ті, хто гуляє тут зазвичай: трудящієся, учащієся і отдихающієся.
А була це вже 101-ша така зустріч за 2,5 останніх роки.
Який це клас, скажу вам, братове, – бачити перед собою світло духу в широких, позитивношокованих очах чуваків-тінейджерів чи гурту солідних ділових людей, які ще 5-20 хвилин перед тим були типово пустобайдужими і зупинились перед тобою просто так, випадково, "от нєчєво дєлать: ну, шо он там говоріт і пайот, послушаю нємного, всьо равно нє чєм заняться…".
Я знаю, що і як говорити, співати таким людям, щоб навіть на них зійшла благодать патріотизму, національної пам’яті і гідності, духу героїв.
"Чи не вихваляюсь я тут перед вами?" – гризе мене мій строгий внутрішній голос. Не знаю. Просто дуже хочеться прозвітувати, братове, перед вами і засвідчити, що Україну ще можна врятувати.
Бо ми, "щирі українці", дуже часто патріоти самі в собі, самі для себе, самі між собою. Шукаємо ворогів поміж "жидів, москалів, китайців…", не помічаючи, що найбільший ворог – це наша лінь і поверхневість.
Не ждіть "нового Вашингтона", Месію, "нових лідерів", нове покоління політиків… Ні! Але максимально допомагайте тим, хто на цій частині простору несе місію України. Бо це план Творця!
Бо тільки морально здорова, патріотична людина і нація здатні побудувати моральне і щасливе суспільство.
Ці слова я говорив уже в залі розкішного Дніпродзержинського музею місцевій еліті… До речі, сюди, окрім книжок, я привіз і 30 плакатів-стендів "Народна війна 1917-32 рр." київського "Меморіалу". Хто може – відвідайте!
Виставка "Народна війна". ФОТО
…В неділю ми мали їхати в Нікополь на свято міста, але зіпсувалась коробка "Шевроле" (там ми побували згодом). Хотілося відпочити. І трохи пива.
Але раптово під вікнами готелю загриміла музика. Січеслав святкував Октоберфест! Апаратура – супер, шотландці в кільтах з волинками, лицедії на ходулях, а головне – етно-рок-гурт "Вертеп"! Море людей. І пива!
"Є щастя в житті!" - возрадів навіть мій вередливий внутрішній голос…
Ну, є в мене така слабкість – нагло втручатися в сценарні мрії подібних імпрез… Тимофія, фронтмена "Вертепу" і ведучого шоу, не треба було довго переконувати в архіважливості наших "Наливаймо, браття", "Гей, наливаймо, повнії чари", "Нам не зашкодить чарка вина" для цього фесту.
А середньовічний банкетний кант української шляхти "Пийте, браття, попийте" під мою гітару, шикарну Зубасічову флейту і рев публіки особливо підвищив, так скать, ідейно-художній рівень "Октоберфесту".
"Слава Україні!", "Банду геть!", "Україні волю!" та інші актуальні прогресивні гасла забезпечили неспинну перманентність ентузіязму мас!..
Не забуду останню зустріч з туристичним клубом у гуртожитку типового ПТУ.
"Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій, кличуть нас у мандри океани, бухту спокою облизує прибій!" – знову знадобився мені великий Василь.
Зійшлися туди дуже різні люди: респектабельні підприємці, студенти, офісні службовці, учні ПТУ. Єднала їх лиш романтика подорожей.
- Тут нічого їм не розказуй, побільше грай і співай, це ж туристи, – проінструктував мене їхній керівник Михайло Шабатін.
І знову ці стартові недовірливо-іронічні погляди, особливо ПТУшників: "тю, хто такий, ну, і шо, хи…". Серед них вирізнявся 18-річний Толя, як сказали, – напівнаркоман, утік зі школи, байдикує.
- Які книжки? Я в жизні не прочитав ні одной книжонки – заявив він спочатку. А скільки їх таких по всій Україні!
Тут головне – не форсувати події, не нав’язувати свою "правильність", і головне – бути щирим.
Після кількох пісень і розмов я розкрив їм свою книгу "Людина і нація. Час воїнів". Добре, що у ній ожили ще й 320 фото героїв Боротьби за Україну 1917-2012 рр.
Я показав цим козацьким нащадкам двох братів-велетнів Петра й Віктора Дяченків і Чорних запорожців, що нищили ворога й перемагали, мов нинішні брати Клички. Розказав про 16-річну Сашу Соколовську – отамана Марусю та її братів. Про магічний Холодний Яр і його героїв.
А потім – що дає людині патріотизм і національна ідея, і яку масу рушіїв розвитку втрачає людина, якій "всьо равно" і "какая разніца". І чому у цій точці Всесвіту ця людина має відчувати, пізнавати і творити світ саме цією мовою!
Час від часу я поглядав на Толю і його друзів, як п’ють їхні очі потоки духу, що струменіли зі світлин, сторінок, струн.
- Тепер я поняв, для чого мені жить, – признався він, даючи книгу на підпис і проводжаючи нас до авто…
За понад 100 таких зустрічей скільки таких очей та слів дали мені сили продовжувати! Не буду детально зупинятися на інших: у школах, за гламурними столиками січеславської еліти чи на негламурних сільських галявинах.
Все більше переконуюсь, що написати книгу, – далеко не півсправи. Патріотичну книгу – тим більше. Важливо видати її – але й це ще не головне: скільки їх, змістовних і шикарно оформлених, пилиться на полицях книгарень! У кращому випадку їх купить і прочитає "узкій слой" "стурбованої" інтелігенції.
Головне і майже нездійсненне в нинішніх умовах – привести патріотичну книгу до читача, угвинтити її зміст у його світогляд, вдихнути в його душу вогонь правди і пам’яті. Особливо тим 95%, які такі книги не читають зовсім. Нелегка це справа. Але завжди вдячна.
Я поділився з вами, друзі, досить інтимними своїми спогадами, роздумами, радощами і тривогами. Знаю, що, можливо, хтось знайде тут підстави дорікнути в зайвій відвертості.
Для чого я це зробив? Тільки для того, щоб ще раз сказати: Україна є!
Тільки за неї треба боротися!
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
На Х-й фестиваль козацької пісні «Байда» з’їхалось понад дві сотні козаків
http://gazeta1.com/index.php/uk-UA/80-ostanni-novini/5447-na-kh-festival-kozatskoji-pisni-bada-zjikhalos-ponad-dvi-sotni-kozakiv
14 жовтня у Тернополі відбувся найспівочіший козацький фестиваль – «Байда». Цього ж дня Україна відзначала День Українського козацтва, який збігається з одним із найвеличніших християнських свят – Покрови Пречистої Богородиці. Цьогорічний «Байда» був особливим, адже відзначав свій перший ювілей – 10 років. Протягом цього часу фестиваль збирає на Тернопільщині сотні представників козацьких товариств.
Перші фестивалі «Байда» відбувалися у Вишнівці, Збаражі та Тернополі.
Цілком логічно, що козацький фестиваль проходить на Тернопільщині, яка вважається серцем українства. Цього року свято зібрало близько 250 представників козацьких товариств з усієї України. Серед них учасники з Херсона, Житомира, Львова і навіть з Криму.
Ювілейний фестиваль козацької пісні дещо відрізнявся від своїх попередників. Для участі в ювілейному мистецькому дійстві були запрошені колективи, які стали призерами або ж лауреатами попередніх фестивалів «Байда». Свято у фестивальному дусі – без визначення переможців.
У рамках фестивалю свої таланти представили хорові колективи, вокальні ансамблі та солісти-вокалісти. Також на цьому святі для козаків виступали різноманітні ансамблі, народні музики “Візерунок” Тернопільської філармонії, ансамбль бандуристок обласного методичного центру народної творчості, аматорський хор села Великі Гаї, народний козацький аматорський хор Зборівської Січі імені Івана Богуна, лауреат міжнародного фестивалю “Червона калина” народний хор імені Івана Кобилянського.
Звичайно, не обійшлося на святі без українського бойового танцю – гопака, який, за словами першого заступника голови обласної ради Сергія Тарашевського, розвиває як тілесні, так і духовні здібності людини.
Після завершення мистецької частини фестивалю його учасники мали змогу переглянути виставу «Мазепа» у постановці акторів Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім.Т. Г. Шевченка.
Вероніка Петруніна
Творець великої гармонії
(газета «Літературна Україна» за 11 жовтня 2012 року)
http://litukraina.kiev.ua/tvorets-veliko-garmon
Автор Ганна ПРОТАСОВА
«Антоничеву книжечку може легко й вільно читати кожний українець із Київщини, Харківщини й т.ін., зовсім не відчуваючи, що автор її походить із мовно далекої Лемківщини. Віднині Україна культурою мовною, цебто найголовнішою, стає єдиною Нацією». Так писав 1935 року Іван Огієнко про збірку «Три перстені» Богдана Ігоря Антонича, поета, якому й насправді вдалося поєднати у своїй ліриці місцевий лемківський колорит із загальноукраїнським, а загальноукраїнське — завдяки тонкому світовідчуванню і ґрунтовній освіті — зі світовим.
Дослідження біографії і творчості поета в Україні розпочалося не так давно. Важливим етапом цієї роботи став цьогорічний вихід у видавництві «Смолоскип» книжки вибраних творів Богдана Ігоря Антонича, презентація якої відбулася 3 жовтня в конференц-залі Будинку вчителя.
Учасниками заходу стали голова правління видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич, виконавчий директор «Смолоскипа», літературознавець Ростислав Семків, громадський діяч і вчений Євген Сверстюк, упорядник книжки Данило Ільницький, а також актори Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Олег Онещак та Наталія Рибка-Пархоменко.
Презентація зібрала справді небайдужу до появи книжки аудиторію. Зустріч відкрив Ростислав Семків, зазначивши, що світ побачила вже 15-та книжка із серії «Розстріляне Відродження». Одна із характерних рис видання й серії загалом — подання разом із творами того чи того письменника матеріалів, які створюють належне тло для розуміння творчості: листів, рецензій, споминів, літературознавчих статей і різноманітних фотоматеріалів. Презентована книжка містить шість поетичних збірок Б.І. Антонича в повному обсязі, а також вибрані поезії з-поза збірок. Ба більше, це видання відкриває для читача Антонича — прозаїка, літературного критика та лібретиста, адже, скажімо, нарис-гротеск письменника «Політик» не передруковувався з 1933 року.
Надалі слово про Антонича виголосив упорядник книжки Данило Ільницький. Дослідник наголосив, що відкриття поетичної спадщини письменника і захоплення нею на певний час відтінили біографію митця, яка сама по собі може бути предметом як вивчення, так і захоплення. Народившись на Лемківщині, що територіально належала Австро-Угорщині, а після Першої світової війни — Польщі, Богдан Ігор Антонич упродовж п’яти років здобував освіту у Львівському університеті імені Яна Казимира. Брав участь у роботі гуртка студентів-україністів, члени якого прагнули більше дізнатися про те, чого не містила офіційна університетська програма, зокрема й про нюанси української мови завдяки словникам, лінгвістичним працям і поетичним творам. По закінченні університету Антонич обирає шлях вільного літератора; окрім видання власних поетичних збірок («Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936)), широко друкується в періодиці, редагує журнал «Дажбог».
Важливо, що розповідь упорядника книжки супроводжувалася демонстрацією фотоматеріалів, і гості презентації могли побачити на світлинах батька й матір Антонича, батьківський дім письменника, меморіальні дошки поетові в Бортятині, Новиці та Львові тощо.
Цікавою частиною презентації став перегляд відеозапису, де літературознавець, професор ЛНУ імені Івана Франка Микола Ільницький розповідає про перші кроки в дослідженні життєвого шляху і творчості Богдана Ігоря Антонича. Зі спадщиною Антонича Миколу Ільницького вперше познайомив Дмитро Павличко в 1963 році; згодом з архівними матеріалами вченому допомагав словацький літературознавець Микола Неврлий. Рукопис книжки про Антонича, підготовленої М. Ільницьким, отримав схвальні відгуки Леоніда Новиченка та Юрія Івакіна, проте пролежав у видавництві «Радянський письменник» з кінця 1960-х аж до 1991 року.
Виступ акторів Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса з поезіями Антонича нагадав присутнім: уголос чи про себе прочитана лірика — це саме той простір, де завжди зберігатиметься пам’ять про поета. Невипадково одна зі збірок Антонича, видана вже після його смерті, має назву «Велика гармонія». Про необхідність і можливість гармонійного співіснування зовнішнього і внутрішнього, українського і загальносвітового нам ще довго промовлятимуть саме його вірші.
Пропоную кілька віршів поета. Упорядник.
СЕЛО
Корови моляться до сонця,
що полум’яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом,
Від воза місяць відпрягають.
Широке, конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в сивім димі лісу гребінь.
З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.
МОЛИТВА
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті
і буду спати вже спокійний.
ЩАСТЯ
З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст.
Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.
Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю риск, небезпеку й сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське, – не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, –
байдуже.
На Донбасі «бомжує» Музей Стуса
Сумна історія щодо увічнення в індустріальному краї пам’яті видатного поета та незламного борця за волю України набула останнім часом досить несподіваного розвитку
(газета «День» за 10 жовтня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/236560/
Володимир ВОЛОВНЕНКО
Нагадаємо (про це «День» повідомляв читачам), довгий час у Горлівці існував єдиний на Донбасі — та один із небагатьох в країні загалом — Музей Василя Стуса. Функціонував цей унікальний заклад здебільшого завдяки зусиллям його засновника та головного ентузіаста — Олега Федорова.
— Це був 1996 рік: я почув про Стуса по радіо, його постать заінтригувала, і вирішив, що про нього мають знати мої земляки, — розказує Олег ФЕДОРОВ. — Дізнався про сина Стуса — Дмитра, зателефонував йому, розповів про намір створити музей, домовилися про зустріч у Києві. Поступово я познайомився з іншими родичами Стуса, з його побратимами-політв’язнями. Зустрівся з Василем Овсієнком, він пообіцяв мені передати для музею тюремну робу.
Першу нелегальну книжку Василя Стуса видано накладом лише 10 примірників, кожен із них підписаний конкретній людині. Я прийшов до жінки, яка допомогла йому видати цю книжку. Вона говорить: «Не можу віддати цей примірник». А я відказую: «Я не можу не мати його в музеї». Та все-таки зі сльозами на очах віддала цю книжку, але з умовою, що я їй зроблю копію. Коли українська діаспора в Америці дізналася, що готується до відкриття такий музей, то вони відшукали книжку творів Василя Стуса, яку видано в Німеччині невеликим накладом англійською мовою для висунення поета на здобуття Нобелівської премії. Американці привезли у Горлівку цю книжку з дарчим написом від перекладача. Кожен із музейних експонатів має подібну історію, бо люди, які знали Стуса, зберігають речі, пов’язані з ним, як раритети...
Та з часом зростання витрат на утримання самодіяльного закладу, а також поважний вік його фундатора поставили останнього перед своєрідним ультиматумом: передати проект у надійні руки або кинути напризволяще. Виникла загроза усьому шляхетному починанню.
Першими на сигнал SOS відгукнулися місцеві патріоти. Вони справедливо відзначали, що з Горлівкою пов’язаний один з етапів життя поета-дисидента: тут він після закінчення педінституту та служби у війську викладав в одній зі шкіл.
— Якщо добре натиснути на міську владу, то нове приміщення для Музею Стуса можна віднайти, причому в одному з освітніх закладів, ближче до молодого покоління, якому аж ніяк не завадять додаткові знання про видатного земляка, — доводив відомий горлівський активіст Ігор СЛАВГОРОДСЬКИЙ.
Та влада вирішила по-своєму. У дискусію, що розросталася навколо регіональної культурологічної проблеми, несподівано втрутилася Ганна ГЕРМАН. Керівник Головного управління з гуманітарних та суспільно-політичних питань адміністрації Президента повідомила, що самодіяльний музей буде переведено до обласного центру і навіть узято на бюджетне фінансування. Це попри те, мовляв, що багато донеччан досі не усвідомлюють значущості для вітчизняної культури та величі громадянського подвигу свого земляка. «Вони не читали Стуса, не знають його, мислять стереотипами. Але не завжди так буде. Я вірю, прийде кращий час», — ефектно визначила високопоставлена чиновниця. Герман також заявила, що ознайомила з проблемою главу держави Віктора Януковича. Відчувши, звідки дме столичний вітер, поспішив виказати занепокоєність і голова обласної держадміністрації Андрій Шишацький. Мовляв, знайдемо оптимальне рішення.
З тих пір спливло більше півроку. Експонати, що любовно збирав О. Федоров, перевезли до Донецька. Там, у службовому приміщенні Обласної бібліотеки ім. Крупської, вони чекають своєї долі й досі. Як повідомила «Дню» директорка закладу Людмила НОВАКОВА, фінансування «під Стуса» так і не було виділено. Тож експозицію вдасться розгорнути хіба що наступного року, до 75-річного ювілею поета. Та й то по «тимчасовій схемі», суттєво потіснивши діючий тут Літературно-художній музей Шевченка.
Це попри факт, що для розміщення «Русского центра» бібліотечні площі відшукалися навдивовижу легко. Взагалі, Людмила Новакова не приховує скепсису відносно нового незручного «квартиранта». «Не впевнена, що наша бібліотека — найкраще місце для такої експозиції», — говорить вона.
Проте існує, на щастя, альтернативний варіант. На захист пам’яті про поета виступив голова Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога» Віктор Тупілко. При донецькому офісі цієї організації вже кілька років діє самодіяльний музей українських патріотів «Смолоскип», тож розділ, присвячений Василеві Стусу, органічно доповнив би це унікальне зібрання. «Тут регулярно відбуваються наукові конференції, екскурсії для школярів, проводять збори патріотичні організації молоді, отже експозиція не припадатиме пилом у забутті, — твердить Віктор ТУПІЛКО. — І приміщення ми готові виділити. А керівник обласної бібліотеки сказала при зустрічі, що в її закладі про таке навіть мріяти не можна».Та комісія з представників офіційних донецьких органів культури, розглянувши пропозицію ветерана-чорнобильця, лишилась непохитною: мовляв, експонати з Горлівки уже взято на державний облік, отже знову передати їх у приватні руки, ну, ніяк неможливо. Між тим унікальний музей поета-патріота залишається у «шахтарській столиці» фактичним «бомжем»...
У вересні 2010 року подарував музею Василя Стуса у Горлівці свою книгу “Сучасна українська авторська пісня”.
Співзвучні часу вірші В.Стуса: перший про Донецьк, місто його дитинства і юності, а другий про роль держави
у долі поета. Упорядник.
* * *
Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,
вся сіра й чорна, і брудна й кургуза
збігаючи донизу — там де балку
перетинає залізничний насип
мені наснилась вуличка моя.
Вузенький ворок — тісно тут мені,
щоб радість розпросторити. Спускаюсь
донизу, проминаю кілька хат,
і ось вона, моя домівка рідна.
Старий колодязь, вичовгана корба,
акація обтята, сохлий клен,
зашторена зажурена веранда,
котра уже мене не впізнає.
Добридень, рідна хато! Де ви, рідні?
Стрічайте сина блудного. Дарма.
Німотні двері, аніде ні звуку,
лише жерделі ветхі у дворі
журливо поколихуються. Входжу
в німе подвір’я. Призьба. Клямка. Стук.
Анітелень. Від мене замуровано
моє минуле, вимовкле й німе,
заховане між грубих стін саманних.
Куди ж мені податися, куди?
Не знаю. Не збагну. І довгу думу
досновую, схилившися до лави.
Від балки обізвався паровоз,
і захід сонця геть заколихався,
розносячи свій деренчливий дзвін.
Все. Більше пристановиська немає.
* * *
О краю мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?
Державо напівсонця, напівтьми,
ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
бо добре знаєш — грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів — з пекла і до раю,
це надвисання в смерть, оця жага
розтлінного весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
здревілі окрутенства — то занадто
позначене по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду.
Володарю своєї смерти, доля —
всепам’ятка, всечула, всевидюща —
нічого не забуде, не простить.
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт