Новини одним рядком:
27 вересня – виступ Віктора Морозова, Мар'яни Садовської, Юрія Андруховича на "Літературному салоні" в Кельні (Німеччина)
28 вересня – концерт Тетяни Дригіної (Москва) у Донецькому кафе “Бард”
3 жовтня – концерт керівника КАП “Арсенал” Сергія Хоменка (Київ) у Сімферополі
4 жовтня – виступ інді-поп дуету із Кам’янець-Подільського “ZAPASKA” у арт-пабі «Бочка» на Подолі в Києві
4 жовтня – концерт Олега Рубанського і Олександра Вороха, вул. Фролівська, 1/6 у Києві
5 жовтня – день народження українського поета Богдана-Ігоря Антонича
5 жовтня – концерт гурту “Кому вниз” у Львові
5 жовтня – концерт театру поетичної пісні “LA CHANSON” (Суми) у Донецькому кафе “Бард”
7 жовтня – вистава "Жанна д'Арк. Дисконт?.." Мала сцена Палацу "Україна" в Києві
13 жовтня – концерт бардів на меморіалі пам’яті друзів біля бази відпочинку “Зелений гай” за містом Суми
19-21 жовтня – ІV Всеукраїнський дитячо-юнацький фестиваль-майстерня авторської пісні «Сонячний зайчик» у Запоріжжі
22 жовтня – презентація книги «Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах» у Київському будинку вчителя
23 жовтня – концерт Олександра Видри (Чернігів) у Київському КАП “Арсенал”
Крутянська пісня
Спом’янімо в пісні славу Крутів,
Найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! – смолоскип в майбутнє.
Крути! Крути! Це за Батьківщину
Стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
Прямувати в найсвятішу ціль.
Крути! Крути! Час розплати близько,
Вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
За майбутнє, за світліший день.
Крути! Крути! Мужність і посвята,
Вірність, що міцніша понад смерть
Крути! Крути! Горда і завзята
Кличе пісня і веде вперед.
Богдан-Ігор Антонич
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Сайт – http://www.victormorozov.com/
27 вересня 2012 - Віктор Морозов виступав разом із Мар'яною Садовською і Юрієм Андруховичем на "Літературному салоні" в Кельні (Німеччина).
29 вересня 2012 - Віктор Морозов був свідком ритуального замикання вод, яке здійснили Василь Герасим'юк і Олег Лишега. Ритуал зафіксували Дарка Ткач і Кость Москалець.
На малій сцені Першого українського театру для
дітей та юнацтва (м. Львів) у рамках ІІІ-го фестивалю сучасної драматургії "Драма.UA"
відбувся дрампортал (читка) вистави Мартіна Макдонаха "Каліка з
Інішмаану" в перекладі з англійської Віктора Морозова.
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
чехол 10.1
Приглашаем вас на концерт человека, с именем которого связан самый популярный фестиваль АП в Украине - "Булат", проходящий каждую весну в Сумах. Итак, 12 октября в 19.30 в клубе авторской песни "Арсенал" выступает Игорь Добровольский! Не пропустите, поскольку, если не изменяет память, И.Д. подобный сольный концерт даёт впервые! А автор он, при этом, очень даже интересный, равно как и исполнитель.
Взнос 30 грн.
Київ – Ольга Єрмак
4 жовтня у арт-пабі «Бочка» на Подолі виступить ZAPASKA – інді-поп дует із Кам’янець-Подільського, що робить музику за принципом live looping.
ZAPASKA створює прості й водночас експериментальні композиції, використовуючи різні джерела добування та видозмінення звуку: акустичні інструменти (гітара, усні гармоніки, міні-баян, африканські народні інструменти), драм-машину та процесори ефектів. Нещодавно у дуета з’явився маленький синтезатор, який можна буде почути у нових піснях і на концерті в «Бочці». Одна із цих пісень – щойно записана «Růže» («Ружа») чеською мовою, в основі тексту якої фольклорна історія про нездійснені мрії. Поки що пісня на стадії зведення на улюбленій студії дуету «Lipky Zvukozapys», та на початку жовтня вже з’явиться у вільному доступі в мережі.
У 2010 вийшов дебютний EP ZAPASKA «Lanka», а на дві композиції «Несподівано» і «Колискова» з’явилися кліпи. У лютому 2011 під час туру східною Європою ZAPASKA записала студійний live для програми «Jak se vám libí» чеського радіо «Proglass». У 2011 дует випустив другий EP «Translitom», який вийшов у мережі на українському лейблі «XXX Waves» та створив спільний проект з чернівецьким пост-рок і шугейз дуетом «BeBoBul».
Зараз ZAPASKA готується до осінніх турів Європою спільно з «BeBoBul» та до туру Україною у секретній поки що компанії.
ZAPASKA, «Несподівано»:
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=8nUVxAhsT54
ZAPASKA – «Niema ryby»
http://www.youtube.com/watch?v=SNog77Zv-H0&feature=related
ZAPASKA – «Kolyskova»
http://www.youtube.com/watch?v=PPNlPM-MjWg&feature=relmfu
ZAPASKA
vk.com/zapaska
vk.com/zapaska_04_10_12
facebook.com/events/284764721629825/
Місце: арт-паб «Бочка» на Подолі | вул. Верхній Вал, 22 | м «Контрактова площа» | 0674330433 | 20:00
Квитки: 50 грн
Сайт МА «АртВертеп» - http://artvertep.com/
Дніпропетровськ / Козацький фестиваль "Самарська Покрова-2012"
06 ЖОВТНЯ 12:00
прадавнє козацьке місто «Стара Самарь» - коріння м. Дніпропетровськ , адреса: селище Шевченко, Самарський р-н., м. Дніпропетровськ . Транспорт: маршрут № 98 від Нового Центр)
Вхід вільний!
Формат проведення:
Фольклорно-етнографічний козацький фестиваль: Козацьке Коло, освячення заходу козацькими батюшками, виставка археологічних знахідок з «Богородицької фортеці», показові виступи з традиційних козацьких бойових мистецтв, майстер класи по традиційній козацькій зброї, самозахист для дітей та жінок, традиційні козацькі забави, змагання лучників, метання списів та корчів, кінний герць, народні танці, ігри та забави, дитячи ігри та змагання, лава на лаву! Відбудеться нагородження команди переможців міських змагань дитячо-юнацької козацько-патріотичної гри «Джура».
Бажані гості:
Патріотично налаштована, свідома, активна молодь та студентство, всі, хто планує жити у Єдиній Соборній Благодатній Україні, кожен хто вважає себе Громадянином України і прагне ним бути! Підприємці та бізнесмени які вірять що гріх бути бідному на Своїй землі.
Територія фестивалю вважається вільною від алкоголю, тютюну та лайки
Творчім колективам, майстрам народних промислів, показовим групам, обов’язково подати попередню заявку до оргкомітету.
Охорону громадського порядку забезпечує козацька осавульська служба.
В програмі фестивалю:
- Виступ від лауреатів міжнародних фестивалів Фольклорно-обрядового театру "Родослав"
- Майстер-класи з традиційних українських танців
- Ярмарок народних промислів
- Традиційні народні забави та ігри з дітьми
- Майстер-класи з лозоплетіння, ляльки-мотанки, петриківського розпису, гончарство, ковальство та ін.
- Козацькі показові виступи, змагання, стрільба з лука
- Ведучий Тимофій Хом'як
- Виступ гурту "Самсони"
- Козацька кіннота
- Гурт «Вертеп»: козацькі та героїчні пісні, січові та запальні до танц
- Етно-дискотека
Древнє козацьке місто Стара Самарь з перевозом, саме так позначено у грамоті, польського короля Стефана Баторія, якою він визнавав Вільності Війська Запорозького низового. В церковних книгах найперша згадка про Стару Самарь датовано 1523р. Вже тоді в цьому місті знаходилася фортеця запорозьких козаків.Наприкінці 18 століття царським указом на місті Старої Самарі будують Новобогородицьку фортецю. Запорозькі козаки виходять у слободи. В кінці 20 століття запорозькі козаки почали відроджувати древнє козацьке місто Стара Самарь. Історична справедливість переможе!
Київ – Кирило Булкін
Київський будинок вчителя
«Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах»
Видавництво «Ярославів Вал», 2012
Презентація книжки, що отримала у вересні
відзнаку Міжнародного форуму видавців,
відбудеться у великій конференц-залі
22 жовтня 2012 р., початок о 18 год.
Вечір ведуть:
директор видавництва письменник Михайло Слабошпицький
і упорядник книги Олесь Шевченко.
У концертній частині – українські барди та музики.
Вхід вільний.
Дорогі друзі!
Хто буде в Києві у цю неділю, 7 жовтня, щиро запрошую на нашу виставу "Жанна д'Арк. Дисконт?.." Мала сцена Палацу "Україна", початок о 19-00. Вистава присвячується українським політв'язням усіх часів і, як на мене, дуже точно віддзеркалює атмосферу середньовічної Франції і сьогоднішньої України. Див. про цю виставу статтю "Роздуми упередженого глядача":http://maidan.org.ua/2012/04/zhanna-dark-dyskont-rozdumy-uperedzhenoho-hlyadacha/ та мою статтю до ювілею режисера Володимира Завальнюка
http://maidan.org.ua/2012/09/zamist-pryvitalnoho-adresa-do-yuvileyu-volodymyra-zavalnyuka/
Якщо ж Ви уже бачили цю виставу чи не зможете бути - повідомте, будь ласка, друзям, які можуть бути зацікавлені. Ми потребуємо Вашої підтримки, а суспільство потребує таких вистав!
Щиро,
Кирило Булкін.
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
Уважаемые друзья!
Фестиваль АП «Плеяда» переносится на начало апреля 2013 года.
Причин много:
1.капитальный ремонт концертного зала областной филармонии...
2.вся финансовая поддержка (хоть и небольшая, но существенная) от государственных
организаций "спущена" на выборы...
3.невозможность получить приличный зал для заключительного концерта в
г.Запорожье и ещё много разных менее значимых факторов...
Конечно сделать фестиваль в назначенные сроки любой ценой можно... но не
хочется делать "тяп-ляп"...
Информация о фестивале "Солнечный зайчик": http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=1947
Київ – МО «ОsтаNNя Барикада»
Відкритий лист до керівників партій ВО “Батьківщина” та партії “УДАР”
Ми, політв’язні, письменники, видавці, музиканти, історики, політики, громадські діячі вважаємо, що у наступному парламенті мають бути чесні, принципові, ідейні та патріотичні люди.
Одним з таких людей ми вважаємо Олександра Донія, якого ми знаємо особисто і впевнені в ньому. Він боровся за Незалежність України, був одним із організаторів та керівників славнозвісної Студентської революції на граніті. За 25 років у політиці він відстоював національні інтереси та сприяв розвитку української культури. Доній організовував безліч літературно-мистецьких акцій по всій Україні, видавав українські книжки, журнали та аудіодиски.
Його принципова поведінка у Верховній Раді в боротьбі з “кнопкодавством” стала взірцем для інших політиків. Дії Донія у боротьбі на захист української мови та організація ним Всеукраїнського комітету захисту української мови вкотре підтверджують його патріотичність, ідейність та свідомість. Доній не продається і не боїться тиску влади. Він гідний того, щоби бути українським парламентарем. Тому ми — політв’язні, письменники, видавці, музиканти, історики, політики, громадські діячі звертаємось до Вас з проханням підтримати Олександра Донія в Коломийсько-Городенківському окрузі №88. Задля цього, просимо зняти представників ваших партій, щоб унеможливити розпорошення голосів патріотичного електорату, і тим самим, унеможливити реваншистські наміри українофобської влади провести свого кандидата. Такий крок засвідчить мудрість Вашої діяльності та готовність до співпраці заради утворення справді патріотичної Верховної Ради.
1.Лук’яненко Левко — герой України, політв’язень
2.Павличко Дмитро — герой України, поет, лауреат Шевченківської премії
3.Ткачук Василь — герой України
4. Юрій Шухевич — політв’язень
5.Хмара Степан — політв’язень
6.Маринович Мирослав – політв’язень
7.Овсієнко Василь — політв’язень
8.Симчич Мирослав — політв’язень
9. Микола Горбаль - політв’язень
10.о.Карась Зеновій — політв’язень, священник
11.Кульчинський Микола — політв’язень, народний депутат України (НУ-НС)
12.Андрусяк Михайло — письменник, лауреат Шевченківської премії
13.Федюк Тарас — поет, лауреат Шевченківської премії
14.Шкляр Василь — письменник, лауреат Шевченківської премії
15.Малкович Іван — поет, видавець
16.Капранови Віталій та Дмитро — видавці, письменники
17.Жадан Сергій — письменник
18.Винничук Юрій — письменник
19.Ірванець Олександр — письменник
20.Кокотюха Андрій — письменник
21.Поваляєва Світлана — письменниця
22.Подерев’янський Лесь — письменник, художник
23.Лірник Сашко (Власюк Олександр) —письменник, казкар, мультиплікатор
24.Возняк Тарас — культуролог, політолог, головний редактор журналу “Ї”
25.Кіпіані Вахтанг — журналіст, телеканал ТВІ, інтернет-видання “Українська правда” 24.Чайка Роман — журналіст, “5 канал”
26.Вересень(Ситник) Микола — журналіст
27.В’ятрович Володимир — історик
28.Мусіяка Віктор — професор університету “Києво-Могилянська академія”
29.Бурмака Марія — співачка
30.Рудницька Анжеліка — співачка
31.Михайлюта Олег (“Фагот”) — музикант, гурт “Танок на Майдані Конго”
32.Сидоренко Олег (“Фоззі”) — музикант, гурт “Танок на Майдані Конго”, письменник
33.Антон Мухарський — музикант, письменник
34.Положинський Олександр — музикант, гурт “Тартак”
35.Журавель Юрко — музикант, гурт “От Вінта”
36.Леньо Іван — музикант, гурт “Козак Систем”
37.Євген Нищук — актор
38. Андрій Павловський - народний депутат України (БЮТ-Батьківщина)
39. Волинець Михайло — народний депутат України (БЮТ-Батьківщина)
40.Гримчак Юрій — народний депутат України (НУ-НС)
41.Семерак Остап — народний депутат (БЮТ-Батьківщина)
42.Бригинець Олександр — поет, депутат Київради (БЮТ-Батьківщина)
43.Стецьків Тарас — народний депутат (НУ-НС)
44.Осташ Ігор — дипломат
Рубрика – «Пам’ять про барда»
Львів’янка Оксана Кришталева (Копак) переслала повідомлення із Інтернету про відхід у вічність Ади Якушевої, яка була серед засновників жанру авторської пісні. Упорядник.
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B0,_%D0%90%D0%B4%D0%B0
Ариа́дна Ада́мовна Я́кушева, известная как Ада Якушева (Кусургашева; 24 января 1934, Ленинград — 6 октября 2012, Москва) — российская поэтесса, бард, радиожурналистка, писатель.
Биография
Ада Якушева родилась 24 января 1934 года в Ленинграде. Её отец погиб во время Великой Отечественной войны в Белоруссии, будучи комиссаром партизанского отряда. В детстве Ада училась музыке по классу виолончели, но музыкальную школу не окончила. В 1952 году поступила в Московский педагогический государственный институт им. В. И. Ленина на факультет русского языка и литературы, где училась одновременно с будущими бардами и поэтами Юрием Визбором, Юлием Кимом, Юрием Ряшенцевым, писателем Юрием Ковалем, а также с режиссёром Петром Фоменко. Педагогический институт был одним из главных в стране центров авторской песни, и в 1954 году, на втором курсе, Ада стала сочинять песни и стихи.
Окончила институт в 1956 году, а в 1958 году вышла замуж за Юрия Визбора. Вскоре у них родилась дочь Татьяна. В начале 1960-х годов Якушева руководила женским песенным октетом, гастролировала с ним по стране. С 1966 по 1968 год работала редактором на радиостанции «Юность». В 1968 году она вступила в брак с радиожурналистом Максимом Кусургашевым.
У Якушевой вышла пластинка на фирме «Мелодия». Среди изданных аудиозаписей певицы:
- «На время позабудь»,
- «Ты — моё дыхание»,
- «Лучшие песни»,
- «Ада Якушева» (в серии «Российские барды»).
Кроме того, вышли три книги Ады Якушевой — «Если бы ты знал», «Песня — любовь моя» и «Три жены тому назад. История одной переписки».
Ада Якушева посещала также и объекты социальной защиты населения Москвы - ЦСО, где она для инвалидов давала свои бардовские музыкальные концерты. В ЦСО Фили-Давыдково Ада Якушева была столь частым гостем
Скончалась 6 октября 2012 года в своей квартире в Москве.
В Інтернеті відібрав найбільш відомі пісні Ади Якушевої. Упорядник.
Ветер песни поет...
Ветер песни поет -
Он с привычками твоими,
А трава мне твое
Выговаривает имя.
А рубашка твоя
В синих протеках мелькает.
Без тебя я - не я,
Вот история какая.
Для тебя одного
Вспомню сотню песен сразу,
Ливни над головой,
Как цветы, поставлю в вазу.
А далекой заре
Распахну навстречу двери.
Я могу умереть,
Если ты мне не поверишь.
Ни надежд голубых,
Мне не надо сказок даже.
А могу все забыть,
Если только ты прикажешь.
По следам бы твоим
Мне бродить тропой любою.
Может быть, это и
Называется любовью.
Да обойдут тебя лавины...
Да обойдут тебя лавины
В непредугаданный твой час!
Снега со льдом наполовину
Лежат, как будто про запас,
По чью-то душу, чью-то душу...
Но, я клянусь, не по твою!
Тебя и годы не задушат,
Тебя и горы не убьют.
Ты напиши мне, напиши мне,
Не поленись и напиши:
Какие новые вершины
Тебе видны среди вершин,
И что поделывают зори,
Твой синий путь переходя,
И как Домбай стоит в дозоре,
Подставив грудь косым дождям.
А мне все чудится ночами
От твоего тепло плеча.
Вот, четырьмя крестясь лучами,
Горит в ночи твоя свеча.
Дожди пролистывают даты,
Но видно мне и сквозь дожди -
Стоишь ты, грузный, бородатый,
И говоришь: "Не осуди"!
Ах, пустяки - какое дело!
И осужу - не осужу,
Мне лишь бы знать, что снегом белым
Еще покрыта Софруджу,
Мне лишь бы знать, что смерть не скоро
И что прожитого не жаль,
Что есть еще на свете горы,
Куда так просто убежать!
Не уходи
Снова твоё
бесконечное "жди"
Белой дорогой мне в окна глядит,
Снегом о снежный стучится настил.
Я не хочу, чтобы ты уходил.
Снегом о снежный стучится настил.
Я не хочу, чтобы ты уходил.
В снег не хочу и
в жару не хочу
Я прислоняться к другому плечу.
Хватит ли сил мне, не хватит ли сил, |
Я не хочу, чтобы ты уходил. | 2 раза
Мне всё равно,
сколько лет позади,
Мне всё равно, сколько бед впереди.
Я не хочу, чтобы ты уходил. |
Не уходи или не приходи... | 2 раза
Я шагаю
Я шагаю дорогой длинной,
Все повороты ее приняв,
Потому что тому причиной
Твое спокойствие за меня.
Потому что тому причиной
Твое спокойствие за меня.
Мне ни крыш, ни стен не надо,
Мне лишь манящий глазок огня.
Потому что со мною рядом
Твое волнение за меня.
Потому что со мною рядом
Твое волнение за меня.
Я не стану искать, где лучше.
Пусть будет хуже и холодней,
Потому что со мной, попутчик,
Такая нежность твоя ко мне.
Потому что со мной, попутчик,
Такая нежность твоя ко мне.
Все на свете: и снег, и ветер
В сравненье с этим равно нулю,
Потому что ты есть на свете,
А еще я тебя люблю.
Потому что ты есть на свете,
А еще я тебя люблю.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
«Піккардійська терція»: зомбоящикам — ні!
http://dt.ua/CULTURE/pikkardiyska_tertsiya__zomboyaschikam__ni-109898.html
Катерина Константинова «Дзеркало тижня. Україна» №35, 05 жовтня 2012
У київському Палаці «Україна» відбувся ювілейний концерт «Піккардійської терції». Легендарному музичному колективу вже 20. Практично він ровесник української незалежності. В інтерв’ю DT.UA учасники вокальної формації розповіли, як ставляться до «мовного закону», а також чому вони вважають себе аполітичною групою.
День народження «піккардійців» — 24 вересня. Саме цього дня 20 років тому (24 вересня 1992 року) відбувся перший виступ новоствореного секстету у Львівському національному університеті ім. І.Франка.
У свій день народження «піккардійці» дали концерт у Львівській опері. А ось 29 вересня заспівали вже в Києві.
Шість музикантів (їх склад не змінювався 17 років!) — Володимир Якимець, Андрій Капраль, Андрій Шавала, Ярослав Нудик, Роман Турянин і Богдан Богач — виконали як уже відомі речі, так і композиції з нового альбому. Багато пісень «піккардійців» — українські за духом і по суті. Уже на київському концерті секстет вчинив розправу над зомбоящиками під пісню «Не вір словам!». Це протест проти того, на «що» телебачення зараз перетворюється і «куди» у зв’язку з цим рухається суспільство. Цього вечора Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков і група ТНМК стали запрошеними солістами «терції». Який же день народження без гостей!
Якщо згадати історію групи, то спочатку це був 12-голосий змішаний хор студентів Львівського музучилища ім. С.Людкевича. Після «кастингу» хор перетворився на квартет — Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль і Богдан Богач. Пізніше до них приєдналися Андрій Базиликут і Роман Турянин. Цікаво, що заміна в колективі відбулася лише один раз — 1996-го. Тоді Базиликута замінив Андрій Шавала.
Далі творчий політ «Піккардійської терції» був стрімким і впевненим. Вони — дипломанти фестивалів «Червона Рута», «Доля», «Мелодія». Тричі учасники міжнародного фестивалю акапельного співу Vokal total у Мюнхені. 2006-го саме «Терції» випала честь презентувати українську культуру депутатам Європейської комісії в Брюсселі. А вже 2007-го музикантів було запрошено на престижний фест Top trendy у Сопоті (Польща).
Географія виступів «піккардійців» широка: Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Бельгія, Швейцарія і навіть Сінгапур.
У березні 2008-го «піккардійці» стали лауреатами Національної премії ім. Т.Шевченка.
— Уже четверте покоління українців виростає на нашій музиці, — розповідає лідер групи Володимир ЯКИМЕЦЬ. — І на ювілейний концерт прийшли ті, хто любить нас по-справжньому. Адже 20 років для колективу в нашій країні — це справді багато. І люди нас не зрадили. Є такі, хто впродовж двох десятиліть уже регулярно ходить на наші концерти.
Музиканти кажуть, що самі майже не змінилися. Лише «подорослішали». І тепер на чимало речей дивляться філософськи.
Команда багато років працювала практично безплатно, заради того, щоб створити свій світ — світ «Піккардійської терції».
— Думаю, цей наш світ дуже позитивний, адже в залі — аншлаги, — розповідає Ярослав НУДИК. — Ми маємо право так казати, оскільки юність минула… Може, життя нас жорстоко й не било, проте завжди посилало випробування. У нас не було різких злетів і падінь. До своєї мети йшли поступально.
Музиканти постійно в русі. І нові пісні (у трохи іншому аранжуванні) не гірші від улюблених хітів. Вони залишилися романтиками. І злагоджено говорять: «Ми не відчуваємо тягаря минулих 20 років, не стали старими».
Втім, в історії справді не так багато прикладів, коли впродовж 17 років шість музикантів співають а капела в постійному складі.
— Наш колектив — уже сім’я. А яка сім’я без скандалів? Але головне правило — давати одне одному право на помилку.
У групи давно своя «ніша». Адже тепер їхній формат — уже «неформат». А молоді музиканти, котрі сьогодні намагаються пробитися у схожому жанрі на велику сцену, можна сказати, чинять музичне самогубство.
«Піккардійці» згадують, як на початку 90-х за ними буквально бігали телебачення та Fm-станції. Просили щось нове. А тепер? Попсові канали не здивуєш і чотирма альбомами.
— Перші вісім років ми билися головою об стіну. Билися доти, доки стіна не впала. Далі майже щороку в нас виходить компакт-диск. Для цього потрібна небувала витримка, адже наш жанр потребує дуже великої роботи і терпіння, — каже Андрій КАПРАЛЬ. — Тепер же ми виконуємо ті пісні, які подобаються нам. І якщо вони подобаються ще комусь, то ми влучили в точку. Гроші — не самоціль! Ми стали мудрішими. Тепер, наприклад, у Польщі, музиканти, котрі співають у такому жанрі, повсюдно звертаються до філософських текстів. Тобто з допомогою музики допомагають посилити смисл слова.
«Піккардійці» не приховують, що, попри 20-річний стаж, відчувають перед концертом тремор, певну творчу тривогу. «Ми ж не фанерники, а робимо мистецтво!» Тому їх і називають «живим» колективом у прямому сенсі цього слова.
— Погодилася б «Терція» співати за якогось кандидата в депутати? — запитання DT.UA до соліста Ярослава Нудика.
— Якщо ми в Києві у розпал гарячої передвиборної пори робимо сольний концерт — отже, ніхто нас не запросив! У кожному разі, ми б ретельно перевіряли цих кандидатів. Нам потрібно вірити цим людям не на 100%, а на 200%. Адже нам, як і вам, за ці 20 років багато локшини на вуха навішали. У зв’язку з цим намагаємося бути абсолютно аполітичною групою.
— Як ви сприйняли недавно прийнятий «мовний закон»?
— Негативно. Але мене, як патріота і як українця, тішить одне — більшість людей по всій Україні відреагували так само, тобто негативно.
— В яких країнах на гастролях вас зустрічали найтепліше?
— Боюся скривдити якусь країну… Наш репертуар — незмінний. Незалежно від того, де виступаємо. Чи то в Брюсселі, чи то в Парижі, чи то в Сінгапурі. Це на 95% — українські пісні, а 5% — данина країні, в яку нас запрошують. Так, звісно, є винятки. Коли мову якоїсь країни не можемо опанувати — малайзійську чи китайську, — то співаємо німецькою або англійською.
— А особисто ви де любите відпочивати? Де вам комфортно?
— Відпочиваю в Україні. Це Карпати або Шацькі озера. У нашій країні є багато прекрасних місць, навіть із лікувальним ефектом.
— Що виконуєте в довільному режимі — за столом, у компаніях?
— Це буває не так часто! «Людський фактор» стомлює. І треба одне від одного інколи відпочивати. Та все ж у нас є певна добірка пісень, які постійно співаємо, — десь 10—15 композицій. Серед них трохи лемківських, а також волинська й гуцульська пісні. Інколи розважаємося, роблячи застільні аранжування. Нам навіть пропонували записати ці пісні саме в такому форматі, а не претензійно-студійному. Тобто поставити мікрофони над столом, а далі пити, закушувати й співати. Але… До цього ми ще не дійшли, хоча, думаю, було б цікаво.
— Ви до свого 20-річчя видали відразу три нових альбоми. А це досить витратний захід. Чи не знищив Інтернет попит на аудіодиски?
— Частково знищив. Але не дуже. Ми до 20-річчя випустили подвійну вінілову платівку, яка так і називається «Піккардійська терція. 20 років», і на ній записано 20 композицій. Знаю, що жоден шанований меломан ніколи не скачає з Інтернету музику, а купить ліцензійний диск. Це для нього закон. Ще їх, меломанів, дякувати Богу, не бракує. А з Інтернетом боротися — нереально.
До розмови приєднується вокаліст Андрій Капраль.
— Андрію, скажіть, як самі ставитеся до цієї дати — 20-річчя на сцені?
— Для звичайної людини це студентський вік. Для колективу — досить багато. Ми 17 років працюємо одним складом, а це досягнення: тисячі кілометрів, прожитих разом. Є як позитивні, так і негативні моменти. У нашого колективу за ці 20 років сформувалася особлива філософія життя.
— Чи все вдалося, якщо дивитися з висоти прожитих років? Що б ви змінили, відмотавши плівку назад?
— Ні за чим не жалкуємо. Адже ми не вважаємо себе примітивними зірками-одноденками. Так, ми стали лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка. Багато членів комітету проголосували за нас. Але ми не гналися за цією нагородою. Як не женемося за іншими регаліями або титулами. Людина ж не для цього має жити…
«Рішучий
патріотизм» — це синонім націоналізму»
Великим сольним концертом у Театрі ім. Заньковецької легендарний гурт «Кому
вниз»
розпочинає серію ювілейних виступів, присвячених 25–рiччю формації
(газета «Україна молода» від 3 жовтня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2151/164/76632/
Олександр ЄВТУШЕНКО
Гурт «Кому вниз» — найсамобутніше і найяскравіше явище сучасної української сцени. Різка соціальна сатира, напружене драматичне звучання, гарячий клімат неприйняття суспільної фальші, помножені на громоподібний голос Андрія Середи, вигідно вирізняли команду з–поміж інших рок–гуртів. Знаменитий рок–маніфест «Суботів» на вірш Тараса Шевченка, покладений на музику Андрієм Середою, зустрічали стоячи так, ніби звучить національний гімн. «Суботів» став піснею–символом «Червоної Рути». Самобутність музичного саунду не була подарована згори — це був результат напруженої роботи музикантів. Вони не зрадили собі, не були конформістами навіть у найтяжчі для команди часи. Із самого початку Андрій відігравав роль головного генератора ідей.
Команда демонструє широкий спектр впливів — від хард–року до фольклорно–електронних та готично–індустріальних мотивів. Хлопці довели: українська класика і загалом українська тема органічно вписується в лади та форми модерного мистецтва. «Кому Вниз» виступає як репрезентатор національної культури найвищого виконавського рівня. Вони звучать по–різному, але завжди переконливо і потужно. Важливим є те, що вони ніколи не пристосовувалися до існуючої в шоу–бізнесі системи координат і завжди рухалися власним шляхом. Вони посідають унікальну нішу свідомих нон–конформістів, у якій ніхто не зміг втриматися такий тривалий час.
«Можна зібрати аншлаг або взагалі нікого не зібрати»
— Отже, концерт на сцені легендарного львівського театру 5 жовтня передбачає якийсь оновлений імідж гурту і нові твори?
— Насправді нових творів не буде. Ми містично ставимося до певних дат. Згідно з древньою слов’янсько–арійською традицією, цифра 25 — це час Боголюдської реалізації. Це час звіту перед небом, і це дуже відповідальна для нас річ. Саме тому новий матеріал чекатиме свого втілення після 10 лютого — дня народження групи.
— А як справи з концертами у Києві?
— З нашого великого досвіду ми знаємо, що усе залежить від організаторів. Можна зібрати аншлаг, а можна взагалі нікого не зібрати. Однак ми ніколи не нарікаємо на відсутність публіки. Останні кілька років наші вірні прихильники постійно нарікали на те, що ми не публікуємо новий матеріал. Нині я абсолютно відповідально хочу заявити, що наш новий альбом буде видано якраз на наше 25–рiччя.
«Коли погано Україні, як може бути добре нам?»
— Ваше ставлення до творчості тих, з ким ви починали на фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях далекого вже 1989–го, зокрема до «Братів Гадюкіних», Леоніда Репети та його групи «Незаймана земля»?
— «Червона рута» — це надзвичайно яскрава подія і не менш доленосна за Помаранчеву революцію 2004–го... Це те, що формувало нашу свідомість і наш порядок денний. Два роки тому під час грандіозної концертної акції «Я вернувся домів», присвяченої пам’яті Сергія Кузьмінського — лідера «Братів Гадюкіних», ми виконали нашу версію його хіта «Ми — хлопці з Бандер–штату». Леоніда Репету давно не бачив, але знаю, що він нині розробляє такий екзотичний для України напрям, як «український блатняк». З іншого боку, я чудово розумію, наскільки ми всі, хто творить сучасну українську культуру, залежимо від того, як почувається ненька Україна — наша матір. Коли їй погано, то як може бути нам добре? І як ми можемо про це не говорити?
— Першого грудня 2006–го року в приміщенні Львівської опери відбувся грандіозний концерт «Кому Вниз» під назвою «Ретроспектива». Ще тоді було анонсовано вихід спеціального DVD–концерту, але до цього дня відеофільм так і не видано... У чому ж річ?
— Правами на видання цього відеофільму володіє один львівський менеджер, який, як виявилося, мислить і діє ще повільніше за нас... Утім болюча для нас тема цього відеоконцерту буде таки вирішена до нашого близького вже 25–рiччя.
— Для дуже багатьох людей у нашій країні постать Андрія Середи насамперед асоціюється з рішучим патріотизмом. Утім перший альбом «Падая вверх» був російськомовним. Яким чином відбувався ваш дрейф у бік свідомого патріотизму?
— Гарне словосполучення «рішучий патріотизм» — це синонім відомого поняття «націоналізм», яке в усьому світі має позитивний контекст, оскільки йдеться насправді про любов до рідної землі, до власної Вітчизни. Наш дебютний альбом справді був російськомовним і був присвячений проблематиці призабутої вже жахливої війни у Афганістані. Але це був лише початок нашого руху в майбутнє, адже саме тоді я подарував батькові на день народження пісню на вірші Шевченка під назвою «Суботів». Пізніше пісня стала одним із символів «Червоної Рути» і нової пострадянської української музики. І цей специфічний стан душі, коли в тобі ніби переключають невидимий тумблер генетичної пам’яті, я називаю «поверненням додому». Отже, додому ми повернулися 25 років тому...
— Усе, що робить гурт ось уже чверть століття, містить дуже виразний соціальний контекст. Чи не думали ви створити щось на зразок громадського руху або партії, тобто податися у політику?
— Насправді я усе життя перебуваю у політиці. Але чим старшим стаю, тим менше розумію політиків. Усе це нагадує професійний спорт, а ті спортсмени з роками часто стають інвалідами. Так само з політиками, тільки вони часто катастрофічно змінюються і стають духовними інвалідами. Найбільша їхня вада у тому, що вони люблять загрібати жар чужими руками. Мені вони нагадують медуз...
— Андрію, ви починали свій творчий шлях як актор. Нині театр для вас має якесь значення?
— Не так давно я брав участь у виставі за п’єсою Подерв’янського, але мій відхід від театру відбувся досить давно і був доволі болючим для мене. Я люблю театр зі сторони глядацької зали. Тому, коли брав участь у постановці Подерв’янського, ставився до цього як до такої собі пікантної забавки задля приколу. На відміну від тих акторів, котрі щиро вірили у довготривалість проекту та його комерційний ефект...
«Культурні
обрії». Співочі та мальовані
Свій ювілей засновник гурту «Кобза» Валерій Вітер відзначив
великим концертом та виставкою плакатів
(газета «Україна молода» від 10 жовтня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2155/164/76765/
Олександр ЄВТУШЕНКО
Позавчора у Національній філармонії відбувся великий сольний концерт легендарного українського колективу — ансамблю «Кобза–оригінал», присвячений 65–річчю з дня народження незмінного лідер–вокаліста Валерія Вітера. Головною родзинкою музичної програми стало, звісно ж, фірмове багатоголосся гурту. Сама ж програма була побудована так, аби наочно відобразити всі ключові речі за 40 років існування колективу. На концертi виступила Нiна Матвiєнко, а також народний дитячий танцювальний ансамбль «Нюанс», у якому танцює маленька дочка Валерія Вітера — Діана.
— Валерію, цей концерт був не єдиною подією з нагоди ювілею. Знаю, що водночас була представлена виставка ваших плакатів «Культурні обрії».
— У тому й полягає особливість заходу, оскільки вирішено експонувати увесь мій творчий доробок — збірку плакатів за 40 років діяльності. Це дає вичерпне уявлення про панораму культурного життя України, адже свого часу я зробив чимало плакатів для різних хорів, ансамблів, солістів, конкурсів і фестивалів. Перший плакат датується 1970 роком і присвячений фольклорному ансамблю «Веснянка». Для десятків моїх друзів з різних творчих колективів виставка була своєрідним сюрпризом, адже вони знають лише те, що я робив як художник, і не в курсі того справжнього розмаїття культурного плаката, яке насправді оточувало нас усі ці роки.
— Усі знають про існування клона — такого собі вокально–інструментального ансамблю «Кобза» під проводом Євгена Коваленка, якого не було серед засновників у 1969–му...
— Тоді засновників було троє — Володимир Кушпет, Георгій Гарбар і я — Валерій Вітер. І усі вони, а також Ігор Курилів, Валерій Дарченко і Олександр Дерев’янко, були разом на сцені філармонії. Гадаю, що глядачі, послухавши концерт, зрозуміли, де зрештою є справжня «Кобза». Основою нашого виступу був останній альбом «Кобзи–оригінал» під назвою «Повій, вітре, на Вкраїну», який став збіркою найкращих композицій за увесь час існування гурту. Усе, що звучало, було багаторазово перевірено на живих виступах не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Відчуваю, що нині у нас відкрилося друге дихання, і це дуже скоро відчує наш слухач. Зокрема, нині серію великих концертів готує наш побратим Ігор Курилів, який уже тривалий час працює концертним директором Софії Ротару.
— Валерію, твій ювілей — це привід ще раз згадати, як починалася «Кобза»...
— У далекому вже 1969 році у надрах київської консерваторії виник молодіжний ансамбль, засновниками якого були тоді ще студенти Володимир Кушпет, Георгій Гарбар, Кость Новицький та Олександр Зуєв. У 1971–му хлопці запросили мене як соліста–вокаліста, тому що чули мене вже як учасника знаменитої тоді групи «Березень». Буквально через тиждень репетицій, восени 1971–го, ми записуємо свою платівку. До речі, то була перша в Україні стереоплатівка. Тоді ж відбувся наш перший повноцінний концерт у Будинку культури «Славутич» разом iз дуже відомим тоді ансамблем «Мрія». Нас одночасно «забрили» в армію, тож по–справжньому буремні для нас події розгортаються у 1973–му. Ми виграємо третю премію на Всесоюзному конкурсі вокально–інструментальних ансамблів. Першу отримали «Песняры», другу не дали нікому. У нас почалися шалені концертні траси у межах Радянського Cоюзу, щороку «Кобза» давала від 200 до 250 концертів у всіх куточках країни. У 1976–му група записує свій другий альбом, а у 77–му починаються першi закордонні поїздки — Італія, Чехословаччина, Німеччина, Фінляндія, Польща. Повноцінний концертний тур у Канаді ми мали у 1982–му, хоча наш менеджер iз Канади Юрій Джуровець пробував запросити «Кобзу» починаючи з 1972 року, але увесь час отримував відмови від нашого Міністерства культури. Сказати, що гастролі у Канаді — це була бомба, — це нічого не сказати. Пізніше я багато разів бував там iз сольними концертами і виставками, у тому числі разом з Ніною Матвієнко. У мене там до цього часу є багато друзів, з якими я постійно підтримую контакти. Нині ми з «Кобзою–оригінал» готуємо новий матеріал для наших канадських шанувальників...
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт