Новини одним рядком:
8-9 вересня – Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на 37-му Українському Фестивалі в Балтиморі (США)
15-16 вересня – Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на 10-му УкраїнськомуФестивалі в Вашингтоні
21-29 вересня – фестиваль «ГОГОЛЬФЕСТ», Київська Промзона Видубичі
22 вересня – концерт Вокальної формації "Піккардійська терція" у Вінниці
24 вересня – концерт “Закриття сезону” у Севастопольському арт-кафе „Гоголя ХХІ”
24 вересня – концерт Вокальної формації "Піккардійська терція" у Львівській опері
24 вересня – день народження Олесі Найдюк, автора пісень із Києва
29 вересня – концерт Вокальної формації "Піккардійська терція", Національний палац мистецтв "Україна" у Києві
30 вересня – концерт до ювілею Ігоря Добровольського у Сумській обласній бібліотеці
5-7 жовтня – фестиваль авторської пісні "Осіння Ялта - 2012"
6 жовтня – Григорій Єлешевич та Ігор Кас’яненко у програмі “Третім будеш” у Сумській обласній бібліотеці
12 жовтня – концерт Ігоря Добровольського у Київському КАП “Арсенал”
Ігорю Добровольському бажаємо здоров’я і творчих успіхів!
П’ЯТДЕСЯТА ЗУПИНКА
Я щоліта сідаю в старенький трамвай,
Той трамвай, мов дитяча загадка,
П’ятдесята зупинка має назву «На жаль»,
Після неї, мабуть, пересадка.
На жаль, утікають дні,
На жаль, наче дощ в пісок,
Кондукторе, дайте мені
Щасливий квиток.
П’ятдесята зупинка… А я й не збагнув,
Що доїхав до «круглої дати».
Це уже не ура, але й не караул,
І не треба, не треба лякатись.
Бо на спогадах знову настояна даль,
Мчу крізь радості і крізь печалі.
П’ятдесята зупинка має назву «На жаль»…
Пересяду… і вирушу далі!
Володимир Шинкарук
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – МО «ОsтаNNя Барикада»
«Остання Барикада» запрошує відвідати «ГОГОЛЬФЕСТ»
21-29 вересня 2012
Промзона Видубичі
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Всупереч усім перешкодам Фестиваль цього року відбудеться.
Головне у Фестивалі цього року - це люди, які на нього прийдуть.
Не контент, а глядачі, які стають учасниками Фестивалю.
Разом з Вами ми вдихнемо життя у пусті цехи непрацюючого заводу.
Програма фестивалю на сайті:
http://gogolfest.org/ukr/program
http://gogolfest.org
http://facebook.com/gogolfest.org
http://twitter.com/gogolfest
http://www.youtube.com/gogolfest2012
http://youtu.be/WFu_e4TXYcg
«Гоголь–fest» глядачем багатіє
Цьогорічний фестиваль сучасного мистецтва показує приклад взаємодії з відвідувачами без грошей
(газета «Україна молода» від 25 вересня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2146/164/76447/
Ганна ДАЦЮК
Відроджений цього року «Гоголь–fest» показав, що зроблений він із міцного заліза, адже зміг відбутися навіть попри відсутність коштів. Локація відповідна і напрочуд промовиста — завод металоконструкцій — продиктувала вектор розвитку «Гоголь–fest»: мистецтво як інструментарій, що виковується у цехах закинутої промзони. За перші три дні фестивалю дійство пустило коріння у промзоні: стіни заводу стали тлом для робіт українських вуличних художників, металевий підіймальний гак тепер — пристрій для казкових польотів акторів театру ДАХ, а заводська їдальня збирає концерти електронної музики.
Гоголя спалили, а Довженка змусили співати
Відкривали фестиваль традиційно — вогнями. Перформанс Gogolmetal пройшовся по усій території величного цеху заводу на Видубичах. Факелоносці, барабанне шоу, містичні співи від гурту ДахаБраха та революційна промова від француженки Лізи, що закликала глядачів обурюватись та творити. Апогеєм шоу став підпал металевої голови Гоголя. Варварсто — лише на перший погляд, а насправді ж метафора незнищенності «Гоголь–fest» та його відродження з попелу. Попелу, щоправда, не було — залізний Гоголь лише зблиснув диявольськими вогниками у очах, охоплена полум’ям голова нагадала доленосне значення вогню в житті самого письменника, який побажав спалити другий том «Мертвих душ». І якщо рукописи успішно згоріли, то самого Гоголя не знищити вогнем — одвічний символ фестивалю лишився неушкодженим, лише розпеченим, як і глядацька увага. Глядачів, до речі, на самому відкритті було близько 10 тисяч — неймовірна кількість для мертвого заводу.
Родзинкою відкриття стала «Земля», легендарна стрічка класика українського кіно Олександра Довженка. Після реконструкції німий фільм представили із поліпшеною картинкою та живою музикою у стилі етно–хаос. Своїм барабанним шоу гурту «ДахаБраха» вдалося озвучити динамічні епізоди фільму — роботу селян у полі. Саме ці кадри прославлять Довженкову стрічку як гімн праці на землі та дзеркало українського світогляду. Відтак для наших сучасників «Земля» стала значно емоційнішою, а нехіть до розуміння німого кіно зникла — Довженко тепер заспівав на великому екрані.
Театр по шматках
Засновник та президент «Гоголь–festу» Влад Троїцький прогулювався серед натовпу, споглядаючи не вогняне шоу, а його глядачів. «Головне у фестивалі цього року — це люди, які на нього прийшли. Не контент, а глядачі, які стають учасниками фестивалю», — розповідає Троїцький. На другий день фестивалю він підготував для глядачів власний сюрприз — виставу «Школа нетеатрального мистецтва», де митець через тексти Шекспіра, Йонеско, Стеллера, Юханова, Брука, Арто та Кліма влаштував сповідь юного актора та режисера перед глядачем.
П’єса Троїцького стала вдалим симбіозом заводського приміщення та безкінечної фантазії театралів ДАХу: світлове оформлення, гра акторів з простором та акустичні можливості перенесли виставу із «болота» академізму в нову площину реалізації театру. Натомість деякі сюжетні вади не змогли утворити бажаного результату — цілісності п’єси. Актори читали тексти класиків, гралися з монологами, стрибали від однієї п’єси до іншої, і результат відповідний: «Школа нетеатрального мистецтва» — радше набір етюдів, аніж цілісна вистава. Текст від самого творця п’єси, що з’являється у перервах між класичними монологами, постає таким новаторським одкровенням про суть театру з іншого, незнаного для глядача боку сцени. ДАХівці заговорили словами Троїцького «на злобу дня», де театр уособлює країну, а країна уособлює театр.
Сучасна класика і новий фольклор
Музична програма розпочала свої експерименти з класикою перформансом Muzicіrcus, де українські композитори втілили ідею Джона Кейджа, імені якого присвячена музика цьогорічного «Гоголь–festу». Три ансамблі у різних точках залу одночасно виконували твори, що тонально не співпадали. Nostri Temporis, Senza Sforzando Юрій Яремчук та Дмитро Радзецький утворили трикутник музичної імпровізації та слухового експерименту, де класичні інструменти, як–то фортепіано, скрипка, кларнет, гобой або ж віолончель, стали предметом творення нової класики — авангардного звуку.
Наступного фестивального дня авангардну лінію продовжила Маргарет Ленг Тан — віртуозна майстриня фортепіанної гри, яка перенесла іграшкове піаніно у площину вищого мистецтва. Сінгапурка за походженням, Маргарет була близьким другом та ученицею Джона Кейджа, а у стінах заводу 23 вересня виконувала експерименти на клавішних не лише свого авторства та аранжування, а й Кейджові твори.
Ще одну лінію, «народного» авангарду, підхопили художники Гогольфесту, яких об’єднав Павло Гудімов — куратор проекту Neofolk. Суть «Неофольку» — намагання переосмислити вплив народної культури на сучасне мистецтво. Візуальна частина проекту забарвилась акриловими та масляними полотнами Дмитра Молдаванова, Андрія Хіра, Альбіни Ялози, Микити Кравцова тощо. Об’ємні інсталяції представили Тіберій Сільваші, Андрій Малишко, Алевтина Кахідзе. Як і від більшості робіт сучасних українських митців, враження у відвідувачів склались неоднозначні. «Можливо, саме через те, що більшість з цього я не зрозуміла, воно мені й цікаве, — ділиться відвідувачка Оксана Тимофіївна, — сучасне мистецтво стає дедалі складнішим, але тішить те, що тепер воно є гучним і спроможним затягнути мене до галереї».
Малобюджетне диво. Далі буде?
У подальших планах «Гоголь–festу» дивувати та вражати. Фестиваль триватиме до 29 вересня, а отже ще 5 днів візуального, театрального та музичного мистецтва. Гасло фестивалю «своїми руками» діє не лише у підготовці, а й у реалізації — своїми руками відвідувачі поступово роблять «Гоголь–fest» доброю традицією. Каменем спотикання залишається бюджет, а точніше його відсутність, адже, як зазначив Владислав Троїцький, два роки поспіль на голому ентузіазмові фестиваль не вистоїть...
Львів – сайт http://www.pisni.org.ua/
Ювілейний концерт "Пікардійської Терції" до 20-річчя творчості
(Вінниця-Львів-Київ, 22-24-29 вересня)
Вокальній формації "Піккардійська терція" - 20 років! 24 вересня 1992 року цей акапельний колектив уперше виступив на великій сцені. А рівно через два десятиліття від цього дня – 24 вересня 2012 року – "піккардійці" вийдуть на сцену Львівської опери зі своєю ювілейною програмою "20 років на сцені "Піккардійська терція" святкує з друзями".
У Львові святкова концертна програма, яка триватиме понад дві години, буде своєрідною пісенною мандрівкою 20-річною історією гурту. Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Богдан Богач, Роман Турянин і Андрій Шавала виконуватимуть як хіти "Старенький трамвай", "Пустельник", "Сад ангельських пісень", "Берег ріки", "Нехай…", так і зовсім нові пісні, яких ще ніхто не чув: написані вони у 2011-2012 роках. Разом із "піккардійцями" музикуватимуть барабанщик Ігор Лесько і перкусіоніст Іван Вощина. А підспівуватимуть шестірці голосистих хлопців Павло Табаков, Павло Гудімов, Олег Лихач, Лілія Ваврін, гурт "Орфей", Юрко Журавель із "Ot Vinta", Олег Собчук із "С.К.А.Й"… Усі ці артисти на один вечір стануть новими, сьомими, солістами "Піккардійської терції" - виконуватимуть сольні партії у хітах гурту.
До свого 20-річчя "Терція" підготувала меломанам й інші подарунки – випустила одразу три альбоми. Перший – mp3-збірка усіх десяти альбомів секстету, включаючи три перші, які на сьогодні є раритетами, оскільки усередині 1990-х виходили на аудіокасетах. Другий альбом, що вийшов до ювілею, - альбом-триб’ют: відомі українські артисти у власній манері переспівали пісні з репертуару "піккардійців". Цікаво, що деякі хіти переспівані в цій збірці у кількох інтерпретаціях: так Павло Табаков і Павло Гудімов заспівали ліричну "Нехай…", "Ot Vinta" і "ТНМК" - драйвовий "Берег ріки"… А третій новий альбом від "Піккардійської терції" - ексклюзивна, подарункова, подвійна вінілова платівка "20 пісень за 20 років". Вона вийшла обмеженим накладом і об’єднала 20 улюблених пісень самих учасників акапельного гурту. Режисер ювілейних виступів "Піккардійської терції" - знаний продюсер та постановник Михайло Крупієвський. Він по-особливому подивився на кожен номер концертної програми. А нові сценічні костюми співакам пошила відома українська дизайнер Оксана Караванська, з якою колектив співпрацює не перший рік. У вбрання кожного з шести "піккардійців" модельєр додала деталь-родзинку, яка підкреслює індивідуальність артистів.
Перед львівським концертом, 22 вересня, "Терція" дасть ювілейний концерт у Вінниці. А у суботу, 29 вересня, акапельний гурт збере Національний палац мистецтв "Україна" у Києві (початок – о 19.00). У столичному виступі "піккардійців", як і у Львові, візьмуть участь їхні творчі друзі: німецький акапельний гурт Terzinfarkt, Руслана, Марічка Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков, Павло Гудімов, Олег Лихач, Лілія Ваврін, гурти "ТНМК" та "Орфей"… Концерти до 20-річчя "Піккардійської терції" продовжаться і у жовтні-грудні. У гастрольному графіку секстету – Харків, Дніпропетровськ, Житомир, Івано-Франківськ, Тернопіль…
Додаткова інформація, організація інтерв’ю, фотоматеріали – за тел. 067-9603101 або по e-mail: galaguzo@ukr.net (Галина Гузьо, прес-менеджер "Піккардійської терції").
Офіційний сайт "Піккардійської терції" - http://www.tercia.com.ua/
Одеса – Тетяна Шевченко
Добридень, Петро! Бюлетень отримано.
В Одесі пройшов концерт присвячений рідному місту:
http://odessapost.com/vecher-avtorskoy-pesni-lyubimyiy-gorod-u-morya-v-astronomicheskoy-observatorii/
Я підготувала своїх учнів до дуетного номеру: Юрий Устинов "Синий краб". Виступила із авторською піснею "Папин парус".
Вечер авторской песни «Любимый город у моря» в астрономической обсерватории
В одесской астрономической обсерватории ОНУ в парке им. Шевченко состоялся творческий вечер исполнителей авторской песни «ЛЮБИМЫЙ ГОРОД У МОРЯ», организованный клубом «Афалина». В уютном зеленом дворике обсерватории собралось почти 150 человек, включая исполнителей.
Начался вечер с фотовыставки «ODESSA-INCOGNITA» Дмитрия Жданова (преподаватель ОНУ, краевед). В рамках проекта Дмитрий представил снимки Одессы малоизвестной, скрытой от постороннего глаза, но реально существующей. Это внутренние дворики Одессы с галереями, верандами, винтовыми лестницами и колодцами внутри дворов. Для Одессы колодцы долгое время были единственным способом добычи воды. К 1860 г. в Одессе было построено порядка 500 колодцев, сейчас сохранилось около сотни. Одесские водопроводные краны были центром дворовой жизни. Здесь стирали, чистили рыбу и обсуждали последние новости.
В импровизированном концерте под открытым небом приняли участие представители клуба «Лира» поэт Светлана Потапенко-Калугина и авторы исполнители Татьяна Щербакова и Олег Танков. Прочитали свои стихотворения, посвященные Одессе, Евгений Матвеев (студия «Феникс» при Доме-музее Рериха) и поэты из поэтического клуба «Зеленая лампа) Юлия Цымбал, Валентина Шматова и Елена Миленти.
На ступеньки обсерваторной лестницы по очереди поднимались Анатолий Марынкин, Татьяна Шевченко, Генрих Требельгорн, Анатолий Демчуков, Степаненко Вадим, Аня Андронова, Алеша Авраменко, Вячеслав Богославский, Лариса Чистякова, Елена Дрыга, Оксана Паршенко, Иван Дымов. Сергей Крутько, Сергей Нестеров, Александр Новиков, Екатерина Стасюк, Сергей Колесников, Дина Мартынога, ансамбльи «Дельфиния» и клуба «Афалина» и гости из Москвы авторы-исполнители Ольга и Алексей Чемерисовы (дуэт).
Прозвучали песни на стихи и музыку Рудольфа Ольшевского, Александра Петрова, Юрия Устинова, Веры Матвеевой, Дмитрия Долгова, Дмитрия Кедрина, Александра Алабина, Юлия Кима, Александра Суханова, Булата Окуджавы, Григория Дикштейна, Юрия Михайлика, Евгения Слабикова, Виталия Фролова, Анатолия Гланца, Леонида Тульчинского, Евгения Кричмара, Владимира Высоцкого, Эдуарда Багрицкого и Виктора Берковского.
На протяжении 3-х часов, со зрителями был ведущий вечера, член команды КВН Водного института, Евгений Новиков, а когда стемнело, Дмитрий Жданов показал слайды достопримечательностей Одесской области.
Организаторы вечера, исполнители и собравшиеся зрители выражают огромную благодарность коллективу обсерватории и её директору Андриевскому Сергею Михайловичу за предоставляемую, уже в который раз, возможность собраться, увидеть и послушать друг друга.
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
Не просто концерт
СЕВАСТОПОЛЬСКИЕ БАРДЫ ОТЫГРАЛИ В СВОЕМ БАРД-КАФЕ "ЗАКРЫТИЕ СЕЗОНА"
24 сентября в севастопольском бард-кафе "Гоголя XXI" состоялся концерт "Закрытие сезона" с участием членов Клуба струнной поэзии "Ахтиар". Концерт сопровождался нерадостным извещением о том, что с 1 октября кафе "Гоголя XXI" прекращает свою работу.
Бардовская песня живет по романтическим, а иногда даже и легкомысленным законам. У бизнеса же законы более строги, они далеки от романтики, не преемлют легкомыслия и отсутствия логики в бухгалтерских балансах. Видимо, сложности ведения коммерческих дел заставили руководство кафе "Гоголя XXI" поставить точку в существовании своего заведения, которое верой и правдой служило в течении полугода сценической площадкой не только для севастопольских, но и для приезжих мастеров авторской песни. Что ж, активисты "Ахтиара" будут искать новое кафе, с руководством которого будет достигнута договоренность о проведении песенных вечеров. Приглашаем всех подключиться к этому поиску!
Такого в Крыму еще не было
БАРДОВСКАЯ ПЕСНЯ + УДАРНЫЕ. И НИЧЕГО. НОРМАЛЬНО!
24-26 августа неподалеку от с. Межгорье Белогорского района (прошлое название – Баксан), на территории туристического пансионата, которым ведает известный в Крыму энтузиаст бардовского жанра Александр Поршнев, состоялась очередная «Баксанская встреча» – регулярно каждый год проводившийся мини-фестиваль авторской песни. Необычностью этого действа было участие в бардовских выступлениях музыканта, игравшего на ударных.
На «Баксанскую встречу» приехали крымчане: симферопольское трио «Провинция» (Владимир Шишкин, Павел Гребенюк, Михаил Фурсов), Виктор Самусь, Константин Вихляев, Сергей Ильиных, Александр Рубинчук, Лев Авсиян, а также Юлия Сабаранская (Харькова), Ольга Артёменко (Киев), трио «Альма-матер» (Днепропетровск), Александр Безматерных (Москва). Севастополь на минифестивале представлял Игорь Шелепов.
Возвращаясь к необычности нынешней «Баксанской встречи», упомянем мастера игры на профессиональной ударной установке Yamaha Александра Крымского (Симферополь). Получив приглашение приехать на мини-фестиваль вместе со своими барабанами, этот музыкант добавил необычные краски своей игрой бардовскому сэйшну. Интересный симбиоз авторской песни и барабанных флюидов продемонстрирован на видеоклипе, представленном на сайте СевБАРД-АФИША.
«Баксанская встреча» прошла тепло и сердечно, была насыщенной дружественными песнопениями со сцены и у костра по поздней ночи, а также незабываемым путешествием общей компанией участников мини-фестиваля на пленэр.
Сайт «СевБАРД-АФИША» благодарит Льва Авсияна (Симферополь) за помощь, оказанную при подготовке данного материала, а также за снятое им видео, размещенное впоследствии на YouTube.
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
Фестиваль авторской песни "Осенняя Ялта - 2012" состоится 5-7 октября. Конкурса нет. Концерты будут проходить в городском Центре культуры по адресу ул. Руданского, 8А.
5 октября, пятница 18-00 - открытие фестиваля в Малом зале Ялтинского Центра культуры
6 октября, суббота 12-00 - концерт в библиотеке им. А.П.Чехова (ул Морская).
15-00 - концерт в Большом зале, посвященный 40-летию творческой деятельности К.Вихляева.
18-00 - концерт гостей и хозяев в Большом зале Ялтинского Центра культуры.
7 октября, воскресенье 11-00 - заключительный концерт
Київ – Ольга Єрмак
В Україні діє новий культурний проект «Поетична пошта»
Вже два місяці триває новий культурний проект від літературного порталу «Літфест» – «Поетична пошта». Учасники-поети від руки пишуть паперового листа із власним віршем і надсилають традиційною поштою незнайомому читачу, який виявив бажання такий лист отримати. Найважливіший з віршів, написаних за все життя, випадкова вибірка та широка географія – подорож від серця до серця. За час від потужного старту 1 липня участь у проекті взяло більше 80 населених пунктів з усіх областей України, автори з міст Росії та США. Прийом заявок на участь у проекті триває постійно, читачів більше, ніж авторів і їхня кількість постійно зростає.
«Ідея проекту народилася під час подорожі у Сімферополь до друзів, бачитись із якими вдається дуже рідко. Думалося про варіант зв'язку, який би був трохи теплішим, ніж інтернет-листування й трохи матеріальнішим, ніж телефонні розмови. Якимость більш предметним. Таким, який можна буде залишити на згадку й переглядати час від часу.» − Поліна Городиська, координатор проекту «Поетична пошта»
Як давно ви отримували справжнього, написаного від руки, «живого» листа?
Як давно самі його надсилали? Тільки-но пригадайте ваше хвилювання під час очікування чергового листа, яка радість переповнює, коли ви знаходите у поштовій скринці новий, довгоочікуваний конверт! Пережити цю найтеплішу палітру відчуттів дає можливість проект «Поетична пошта».
Відгуки від учасників «Поетичної пошти»:
«... Очень приятно было получить бумажное письмо!!! Почтальон даже не решился опускать его в почтовый ящик, а воткнул в косяк двери. И было удивительно, открыв дверь в семь утра, получить упавшее к моим ногам письмо!!! Вместе с прекрасным стихотворением в письме была очаровательная фотография!!! Спасибо автору за хорошее настроение и подаренную радость!!!» (с) Анна Петроченко, г. Донецк.
«Рада повідомити про отримання мною листа! :)
Надзвичайною приємністю було те, що листівка з віршами надійшла до мене з Івано-Франківська... міста де я народилася и виросла... Ось така «посмішка Бога».)» (c) Юлія Крук, м. Одеса
«Величезне дякую, що організували таку акцію!
Це було неймовірно приємно отримати паперового листа. Навіть сама не думала, що так зрадію! Приходжу додому, а він на столі лежить. До стелі стрибала, нормально не могла розкрити))) Дякую! Не припиняйте!» (c) Лілія Білецька, м.Харків
«доброго вечора) хотіла повідомити, що нарееешті отримала листа, від незнайомої дівчинки з Кривого Рогу.
дуже хвилювалась, що взагалі не отримаю листа, бо в мене вже декілька місяців,як немає поштової скриньки :(
тому сьогодні для мене особливо радісний день. лист розбавив мій літній сум.» (с) Лащенко Ніна, м. Київ.
ПРО ПРОЕКТ
Є автори листів, є отримувачі. Обидві сторони мають надати згоду на участь у проекті. В якості тих, хто надсилатиме листи, запрошуються Поети (у тому числі відомі поети сучасності). Їх завдання – написати листа, що міститиме один, найулюбленіший вірш. Вірш, який вони за нагоди надіслали б й у космос як меседж усьому людству. Найважливіший з віршів, написаних за все життя.
Абсолютно не має значення, якщо Автор пише нерозбірливо. За необхідності, адресат засяде за пошук й віднайде вірш в інтернеті, або ж таки вирахує, що то за літери й прочитає безцінного листа.
Серед важливих умов участі є те, що Відправник (Автор) має погодитись проплатити вартість доставки листа. У цьому закладено момент «подарунку». Оскільки проект реалізується тільки на території України, вартість доставки не перевищуватиме 5-8 грн.
ЯК ВЗЯТИ УЧАСТЬ?
Якщо ви готові взяти участь у Проекті «Поетична пошта» й надіслати листа, ви маєте повідомити про це на інтернет-адресу проекту (poetrymail@litfest.ru) й зачекати на інформацію про свого адресата, який обиратиметься повністю випадково.
«Читачі» листів дають знати на ту ж саму адресу, що готові отримати такого важливого листа і поставитися до нього з відповідною повагою. Взяти участь у проекті в якості «Авторів» уже погодилася низка відомих та молодих поетів. Так, подаючи заявку у Проект, ви маєте всі шанси отримати живого, від руки написаного листа, скажімо, від Маріанни Кіяновської. У рамках проекту також збиратимуться відгуки та фото щасливих отримувачів.
УМОВИ УЧАСТІ В ПРОЕКТІ
1. Заявка на участь у проекті приймається за адресою: poetrymail@litfest.ru.
2. Якщо ви хочете взяти участь у проекті в якості Автора листа, ваш лист має містити:
- тему листа: «Поетична пошта: Автор».
- ваше Ім'я, прізвіще.
- місто вашого проживання.
3. Якщо ви хочете отримати поетичного листа, ваш лист має містити:
- тему листа: «Поетична пошта: Читач».
- ваше повне ім'я.
- повну адресу вашого проживання (індекс, місто, вулиця, будинок, № квартири)
4. Витрати на конверт та марку бере на себе Автор (Відправник).
5. Отримувачем (Читачем) листа може бути тільки особа, що проживає на території України.
6. Відправник листа має проживати на території України, але, якщо він готовий до необхідних фінансових витрат, Відправником може стати й той, хто проживає за межами України.
7. Одна людина може взяти участь у проекті як у якості Відправника, так і у якості Отримувача листа лише по одному разу в кожному статусі. Для цього достатньо надіслати за адресою проекту листа з контактною інформацією (див. пункт 3), й зазначити у темі листа: «Автор/Читач».
8. Якщо Відправник не готовий до діалогу, у листі не вказується зворотня адреса.
9. Автор листа отримає всю необхідну інформацію про участь у проекті та адресу, за якою має надіслати листа, протягом 1-3 днів (без врахування свят та вихідних днів).
10. Як тільки лист надіслано, Відправник має надати про це звістку на інтернет-адресу проекту.
11. Як тільки лист отримано, Отримувач має надати про це звістку на інтернет адресу проекту.
12. Отримувач може висловити свої емоції щодо листу у группах проекту в соціальних мережах, та/або за адресую проекту.
13. Вітаються також фото із отриманим листом, які викладатимуться у спеціально створені для того папки в соціальних мережах.
14. Фотозображення змісту листів можуть оприлюднюватися лише за згодою Авторів.
15. Всі поточні питання надсилайте на інтернет-адресу проекту: poetrymail@litfest.ru .
Географія проекту:
АР Крим: Ялта, Сімферополь, Севастополь, Євпаторія, Бахчисарай, Білогірськ, Алупка
Вінницька область: Вінниця, Немирів, Гайсин, Калинівка, смт Стрижавка
Волинська область: Луцьк, Рожище, Любомль, Ковель, с. Конюхи, с. Куснище,
смт. Торчин, с. Межисить, с. Доманoве
Дніпропетровська область: Дніпропетровськ, Кривий ріг, Павлоград, Новомосковськ, Орджоникідзе, Нікополь
Донецька область: Донецьк, Красний Лиман, смт Новотроїцьке, Макіївка, Маріуполь
Житомирська область: Баранівка, Новоград-Волинський, смт Ємільчине, смт. Черняхів, смт.Володарськ – Волинський, смт Корнин
Закарпатська область: Ужгород, Виноградів, с. Доробратово
Запорізька область: Запоріжжя
Івано-Франківська область: Калуш, с. Маркова, с.Стрільче, с. Лучинці
Київська область: Київ, Бровари, Боярка, Ірпінь, Ворзель, смт Козин, Біла церква, с. Білогородка, с.Требухів
Кіровоградська область: Кіровоград
Луганська область: Сєвєродонецьк, Кiровськ,
Львівська область: Львів, Хирів, Новий Розділ, Новояворівськ, Радехів, с. Волиця,
с. Забір'я, с. Романів, с. Корчівка
Миколаївська область: Миколаїв
Одеська область: Одеса, Котовськ
Полтавська область: Полтава
Рівненська область: Рівне, Костопіль, Острог, с. Біла Криниця, смт. Гоща, смт. Демидівка
Сумська область: Суми, Кролевець, Ромни, смт Недригайлів
Тернопільська область: Тернопіль, Борщів, с. Глещава, смт. В.Бірки, смт.В. Березовиця
Харківська область: Харків, с. Вербівка
Херсонська область: Херсон
Хмельницька область: Кaм'янець-Подільський, Хмельницький, Нетішин, Старокостянтинів, с. Кутківці
Черкаська область: Черкаси, Умань, Cміла, с.Костянтинівка
Чернівецька область: Чернівці
Росія: м. Озьори (Московська обл.), м. Череповець (Вологодська обл.)
США
Контакти проекту «Поетична пошта»:
Сайт: litfest.ru/poetry_mail/index.htm
Сторінка у Facebook: facebook.com/PoetryMail
Сторінка Вконтакті: vk.com/poetry_mail
На сторінках проекту у соціальних мережах команда проекту публікує цікаві підбірки з тематики «Листування у живописі».
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Велика серед великих
(газета «Голос України» від 22 вересня 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=267465
Завтра минає 140 літ від дня народження славетної співачки Соломії Крушельницької
Життя і світова слава цієї дівчини зі священицької родини з мальовничого подільського села Біла, що своїми садами впритул підступає до околиць Тернополя, — то яскравий приклад того, чого може досягнути талановита людина навіть за найнесприятливіших для неї обставин. Завдяки власній силі волі, ідентифікації зі своїм народом, прагненню працювати для його добра і розвою. Такою, власне, і була славнозвісна Соломія Крушельницька — одна з найвідоміших оперних співачок ХХ століття, легенда української культури.
Тієї пісні-мови не убить
Вона ніколи не опускала руки. Тобто не була вражена тією страшною хворобою малоросійства, яку, на жаль, так гостро відчуваємо й сьогодні — капітуляції ще перед боєм (за доволі точним «діагнозом» Євгена Маланюка). Вона ніколи не здавалася, не просила ні в кого милосердя, не шукала запобігливо ласки в наших сусідів.
Ось характерний епізод з її біографії. Перебуваючи на початку минулого століття на гастролях у Санкт-Петербурзі, вона отримала запрошення у царські палати. Сприйнявши її за італійку (а Соломія гастролювала у російській столиці з відомою трупою міланського театру «Ла Скала»), Микола ІІ попросив її щось заспівати рідною мовою. Можна лише уявити його подив, коли співачка виконала українську народну пісню, яку знала ще з дитинства.
Усе, усе,
як військо фараона,
Втонуло
в морі голосу її.
Та пісня —
не жалоба похоронна,
В ній сховані
будущини бої,
В ту ніжність
одяглася непокора,
Вона не згине —
брешуть холуї!
Цар дихав,
як здихаюча потвора,
А Соломії усмішка
в ту мить
Була, як спис,
промовиста й сувора:
Тієї пісні-мови
не убить!
Так проникливо й переконливо відтворив ту колізію в царських палатах поет Дмитро Павличко у вірші «Концерт у царя», з якого уславлена співачка постає як вірна дочка свого нескореного народу.
Дуже влучно охарактеризувала свою головну героїню письменниця Валерія Врублевська у романі-хроніці «Соломія Крушельницька» (Київ, 1979 р.), підсумовуючи першу зустріч у консерваторії професора Валерія Висоцького з майбутньою співачкою: «Професора вразило все: і голос, і краса, але найбільше видався йому незвичайним вираз обличчя цієї дівчини. Очі плакали, а лице було гордовите, незалежне...»
А ось факт із юних років Соломії. Трапилося так, що під час пологів її старшої сестри Осипи на Мазурах, у польському місті Ниську, вдома нікого не зосталося, крім Соломії. Та навіть перелякана зойками породіллі, вона не розгубилася, а зробила все, що належиться в такій ситуації. Причому спокійно, впевнено, щоб не злякати скорчену переймами сестру. І тільки вночі від пережитого вона потайки виплакалася, щоб ніхто не бачив її сліз. Йдеться про незламний стан душі, про який Леся Українка написала: «Ні, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні...»
І Соломія також заспіває серед лиха. Але вона не ховалася від нього, бо завжди переймалася болями свого народу, каторжно працювала задля того, щоб про Україну знав світ. Вона завжди відчувала себе українкою.
Так, вона полюбляла вживати типовий для українців вислів «Якось воно буде», зокрема у своїх листах. Однак ніколи не пливла за течією, бо розуміла: життя — то суцільна боротьба. І насамперед зі своїми слабкостями, тими життєвими спокусами, які відволікають людину від високої і благородної мети. Вона ніколи не витала у хмарах, а вміла добиватися свого. Звісно, самовідданою і систематичною працею.
Вона вірила у своє майбутнє і насамперед — у свої великі здібності. Тому немає нічого дивного, що з погордою відкидала прибите життям до її берега. Його дари не були варті майбутнього Соломії. Вона знала ціну скарбові, яким володіла. Чи не тому в свої двадцять літ писала в листі: «Не вмію Вам за це гарненько подякувати, хіба що Вам колись заспіваю пісню... і в такий спосіб віддячу Вам за Вашу ласкавість до мене, оскільки я понад усе в світі люблю спів, тож і уділю Вам усього серця і душі свого скарбу». Справді-бо, як тонко підмітив холодної листопадової днини 1952 року у прощальному слові біля могили уславленої співачки композитор А. Кос-Анатольський, у неї було дві великі любові: до мистецтва і до рідної землі, до України.
Коштовний камінь таланту
На початку ХХ століття Соломія Крушельницька перебувала у зеніті слави, її виступів з нетерпінням очікували на всіх континентах, у театральних столицях світу, зокрема у Мілані, Парижі, Нью-Йорку, Берліні, Варшаві, Санкт-Петербурзі... Найбільші і найпопулярніші театри світу сперечалися за право приймати на своїй сцені видатну артистку.
Вдячні театрали буквально шаленіли від захоплення її співом і грою в операх «Валлі» і «Лорелея» Альфредо Каталані, «Аїда» і «Бал-маскарад» Джузеппе Верді, «Мефістофель» Арріго Бойто, «Гугеноти» Джакомо Мейєрбера, «Валькірія», «Загибель богів», «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда» Ріхарда Вагнера...
Якось на своїй віллі в італійському містечку Торре дель Лаго, що поряд з Віареджо, де жила після заміжжя наша землячка, композитор Джакомо Пуччіні щиро зізнався у дружньому товаристві в присутності самої співачки: «...Я дуже радий, що зараз із нами героїня... моїх опер велика Соломія Крушельницька, велика серед великих!» Саме українка врятувала від забуття його нині добре відому оперу «Мадам Баттерфляй», зігравши головну героїню цього твору після страшного провалу першої постановки у «Ла Скала», де партію мадам Батерфляй співала відома Розіна Сторкіо. Через кілька років після цього фіаско сам композитор згадував: «Протягом двох тижнів я не хотів виходити з дому. Було мені соромно».
Про великий талант і популярність Соломії Крушельницької свідчить і той факт, що відомі композитори, написавши ту чи іншу оперу, прохали її виконати роль головної героїні. Зокрема, Ільдебрандо Піццетті запропонував співачці роль у своїй опері «Федра». Прем’єра за участю Соломії відбулась у знаменитій «Ла Скала» і мала величезний успіх. З таким же проханням звертається до Крушельницької і Ріхард Штраус, маючи на увазі свої опери «Саломея» й «Електра». І знову — мистецьке диво. Зокрема, образ Саломеї, створений українкою, був настільки несподівано-приголомшливим і переконливим, що на честь артистки в Італії відчеканили золоту медаль з профілем співачки і написом «Per rіcordі» — на пам’ять.
Як відомо, образ Гальки в однойменній опері класика польської музики Станіслава Монюшка був одним з найулюбленіших оперних образів Соломії. «...Тепер на варшавській сцені нема актриси, яка б зуміла грати так, як грає Крушельницька в «Гальці», — писав наприкінці ХІХ століття відомий польський письменник і музичний критик Антоні Сигетинський. — Кожне слово в устах Крушельницької — це вираз небувалої на нашій сцені майстерності, це коштовний камінь, у майстерну обробку якого вкладено всю щирість і правдивість почуттів».
Чи не тому на свій бенефіс 13 березня 1899 року у польській столиці Соломія обирає саме цей творчий шедевр Монюшка, а коли наприкінці 1900 року у Варшаві відбувається п’ятисота постановка опери, роль головної героїні доручають також нашій землячці.
З виступами у Варшавській опері пов’язаний іще один цікавий епізод із життя популярної артистки, який доволі виразно свідчить про її людяне і добре серце.
Якось вона довідалася, що у Варшаві, у притулку для літніх людей, живе перша виконавиця ролі Гальки — Валерія Ростковська, яку свого часу сам автор опери обрав для участі у прем’єрі. Це так зворушило Соломію, що вже наступного дня вона приїхала у притулок святого Францішка. Після теплої зворушливої розмови молода примадонна Варшавської опери запрошує стареньку на виставу «Гальки» і замовляє для неї окрему ложу. Ось як описує ці останні відвідини опери першою виконавицею ролі Гальки Валерія Врублевська у вже згадуваному романі-біографії «Соломія Крушельницька». «Збудження в публіці досягло апогею, коли мало не закидана квітами співачка передала величезний букет у ложу, де сиділа старенька артистка. Вітали двох Гальок: молоду — Крушельницьку і стареньку — Ростковську.
...Хтозна, що діялося в душі старенької, але її сльози свідчили, що нічого злого... І тому заплакала Соломія, і публіка втирала сльози з облич...
Крушельницька своїм вчинком увінчала життя, віддане сцені, і привернула увагу громадськості до злиднів, у яких жила та, що була колись їхнім кумиром».
«Краю мій рідний, село родиме...»
Всесвітньо відома артистка завжди знаходила вікно у напруженому гастрольному графіку, щоб побувати у рідних краях, зустрітися з родиною і друзями, взяти участь у концертах, присвячених світочам нашої культури і літератури: Тарасові Шевченку, Маркіяну Шашкевичу, Миколі Лисенку, Івану Франку... Як правило, свої виступи вона закінчувала виконанням українських народних пісень під власний акомпанемент на фортепіано. «На вимогу слухачів, — розповідає Марія Сабат-Свірська про участь співачки у концерті у Львові з нагоди 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича, — Крушельницька виконала ще цілу низку українських народних пісень під власний акомпанемент, і виконала з такою майстерністю і темпераментом, що зал кричав від захоплення. Її буквально закидали квітами, які, мов метелики, летіли з усіх кінців залу. А вона сама, як найкраща квітка, стояла посеред сцени і ніяковіючи дякувала за такий теплий прийом».
«Краю мій рідний, село родиме, вас я вітаю, місця любимі», — цією старовинною українською народною піснею Соломія Крушельницька відкрила останній свій публічний виступ у концертному залі Львівської консерваторії ім. Лисенка в грудні 1949 року. Зауважмо, що то були часи, коли всі мистецькі імпрези починалися з похвально-лакейських творінь, присвячених «вождеві всіх часів і всіх народів» та партії, яку він із тиранічною насолодою прибрав до своїх рук. А змучена хворобами та каліцтвом ця вже немолода жінка, опираючись на палицю, піднімається на сцену і співає те, що з дитинства живе у її зболеному серці, що їй дороге і рідне, що ніколи не втратить своєї мистецької цінності і привабливості.
***
...Завтра на колишній плебанії у Білій, де виростала, пізнавала і всотувала в себе Україну майбутня зірка найпершої величини світової оперної сцени, знову вируватиме велелюддя. Зберуться Соломіїні земляки, з’їдуться гості з країв далеких і близьких. Щоб тут, у меморіальному музеї славетної співачки, віддати шану дочці Орфея, як називали її сучасники, щоб схилити голову перед її світлою пам’яттю. Звісно, оглянуть і скромну музейну експозицію, зроблену ще за радянських часів, на порозі горбачовської перебудови. Хоч уже давно настав час розставити сучасні акценти щодо внеску цієї величної постаті у духовну скарбницю нашого народу, у світову культуру.
Та й ґрунтовна популярна книга про творчий і життєвий шлях примадонни найкращих оперних театрів світу аж проситься і до українського читача, і до зарубіжного. А книга спогадів... Не сумніваюся в тому, що якби Соломія Крушельницька позицінувала себе як полячка (тим паче, що наприкінці ХІХ століття вона була окрасою Варшавської опери), то наші сусіди давно б це зробили. Зрештою, можна перевидати уже згаданий роман-хроніку про співачку Валерії Врублевської. Попри деякі ідеологічні інтонації (без яких, очевидно, у той жорстко цензурований час обійтися було просто неможливо) — це доволі пристойний твір, який дає виразне уявлення про світову велич української співачки, про достоїнства її характеру і талант. Принаймні, нічого ліпшого у нас поки що не написано.
Буквально цими днями телеканал «Інтер» показав черговий російський серіал про популярну в 70—80 роки у Союзі польську співачку Анну Герман. То цікаво і добре. Але з прикрістю подумалось: а чому такого фільму досі не відзнято вітчизняним кінематографом про Соломію Крушельницьку? Невже не заслужила перед нащадками? Та ні, причина в іншому: у нашій інертності, байдужості, лінивстві, безпам’ятстві. Справді-бо: що ми за народ такий?
Пані Соломіє, як нам бракує сьогодні вашої мужності, працьовитості, гідності і честі.
Володимир ВИТВИЦЬКИЙ
«Коли хтось читає вірші чи виконує музику — це ніби спроба вижити»
Данський режисер, письменник, поет і... генеральний директор транснаціональної корпорації Нільсен
розповідає про свою справу — «померти» для соціуму
http://www.day.kiev.ua/235285
Альберт КОМАРІ, Чернівці. Переклад Євгенії ЛОПАТИ
Величезну увагу з боку відвідувачів і ЗМІ під час ІІІ Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, який відбувався протягом 6—9 вересня в Чернівцях, привернув відомий данський режисер, письменник і поет Нільсен. «Найепатажніший», «найцікавіший», «незвичайний», «дивакуватий» — ось неповний перелік епітетів, якими його характеризували під час щорічного осіннього свята поезії. У цій людині привертало увагу все: біографія, життєві події, творчість, вигляд, поведінка. Цього й наступного року він — режисер-постановник у Національному королівському театрі Данії. На його рахунку — численні публікації в періодичних виданнях: репортажі з Афганістану, Іраку, Ірану, Пакистану... Власне, достатньо вже того, що його було оголошено померлим 2001 року, а тепер, за його словами, він — уже інша людина.
Як пояснює сам письменник, його життєвий шлях поділяється на три періоди. Перший — народження й життя Клауса-Бека Нільсена, публічний похорон якого відбувся 2001-го в Копенгагені, потім протягом десяти років існувала «безіменна істота» без особистих легальних документів (паспорт, яким він користувався цими роками, був підробленим, із фото Енді Ворхола!), а на початку цього року з’явився просто Нільсен.
Отже, Нільсен, генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка розробляє серійні фотографії, відеозаписи, вистави, опери, інсталяції, концерти, музичні альбоми, культурні «революції» та інші події, автор численних поетичних і прозових творів, публіцистичних матеріалів, вистав і перфомансів.
Пропонуємо читачеві фрагменти нашого спілкування.
ПРО УКРАЇНУ, РОСІЮ ТА ЄВРОПУ
— Я поки що мало можу сказати про Україну. Знаю лише, що це — велика країна, а був лише у Львові й Чернівцях. Так, багато бачив і дорогою, оскільки прибувати літаком до України я не хотів. Мені було цікаво, як далеко Чернівці від Копенгагена, тому я добирався сюди автобусом і потягом.
Чернівці просто чудові.
Багато років тому я відвідав Росію, був там у багатьох регіонах, і для мене Росія залишилася такою собі вічною країною «СРСР». Я очікував, що від України в мене будуть такі самі враження, але, уже перебуваючи у Львові, я зрозумів, що все це — інше й нічим не подібне до Росії. Там тоді панувала певна брутальність, байдужість до творчості, а тут люди підходять до поетів, цікавляться, може, навіть дещо соромляться... Українці дуже відкриті для спілкування, і це мені подобається...
Сучасна Польща духом ближча до Німеччини чи Данії, а коли я приїхав в Україну, сподівався побачити тут щось дуже відмінне від Європи. Насправді в Україні я наче знову народився. Був на багатьох фестивалях — у Берліні, Лондоні, Копенгагені, але там атмосфера самого фестивалю ніби якась прохолодна порівняно із Meridian Czernowitz. Ті фестивалі минають спокійно, монотонно, без особливих емоцій і вражень, а в Чернівцях надзвичайно тепло, затишно, дружньо, ніхто з поетів не вимагає для себе ролі №1.
Крім літератури, дуже цікавлюся політикою, і коли я читав твори деяких європейських авторів чи статті в періодичних виданнях, у яких ішлося про Україну, про корупцію в цій державі, про жахливу політичну ситуацію в ній, то мої очікування були не найкращими. Але тепер, коли я — в Україні, насамперед намагаюся бути об’єктивним і не маю жодних упереджень. Я б із задоволенням порадив би українському народові викинути з країни всіх її сучасних політиків, і Януковича, і Тимошенко, тому що якби в уряді були ті люди, яких я зустрів у Чернівцях, із якими говорив, спілкувався, яких я знаю, то у вашій країні було б усе добре: була б демократія, достаток, взаємоповага, благополуччя. Прості українці значно кращі за українських же політиків! Звичайно ж, у кожній європейській країні є схожі проблеми, тому не є винятком із цього правила й Україна.
ПРО ЛІТЕРАТУРУ ТА «СМЕРТЬ»
Література — це коли людина лишається сам на сам із книжкою, а фестивалі організовують для того, щоб люди могли поспілкуватися між собою, обговорити той чи той твір. Так людина стає ближчою до літературного процесу. Поезію потрібно і читати, і слухати. А враження, яке людина дістає від поєднання поезії й музики, є значно більшим від прослухування тільки самої поезії.
Письменництво для будь-кого, хто цим займається, є своєрідною формою існування, тому що людське життя дуже складне, і коли хтось читає вірші чи виконує музику, це ніби намагання вижити. Можливо, це навіть зміна стану тіла. Коли встаю вранці, деколи буває дуже важко, але коли виходжу на сцену, вдягаюся в іншу одежу, я ніби перевтілююся в інакший, неймовірний стан душі. Для мене це — найважливіше.
У той момент, а відбулося це десь десять років тому, я просто хотів сховати від інших людей своє внутрішнє «я», свою індивідуальність. Зробили справжній надгробний камінь, були справжні похорони. Для суспільства Клаус-Бек Нільсен помер насправді. Тим більше були знищені всі документи того Нільсена, і його не стало ніде. Але потім для мене було дуже цікаво, як люди зустрічали мене на вулицях і, знаючи, що я помер, усе ж таки мене бачили. Це просто неймовірне відчуття! У мене тоді була суха шкіра, дуже холодні руки, і люди насправді не могли зрозуміти, що відбувається: мертвий я чи живий. Весь зміст полягав у тому, що я хотів знати: «Що таке людина? Що таке життя? Що таке смерть?» Цілих десять років у мене не було жодного імені. Ані я, ані інші не знали, як мене називати. Оце для мене було інтригою — не мати імені й бути просто кимось. Але минув час, я заснував власне підприємство і в компанії своїх працівників вирішив змінити власне життя, поставити крапку на своїй безіменності, знову бути певною особою. І от у січні 2012 року я нарешті нібито дістав ім’я. Тепер мене звати просто Нільсен. Коли читаєш «Нільсен», то не знаєш, хто саме це — чоловік чи жінка, і в цьому полягає нова інтрига!
Мені не подобається, коли творча людина просто стоїть на сцені і пропонує звичайні речі. Найголовніше приголомшити, здивувати аудиторію, змусити її осмислювати те, що відбулося, а не просто споживати.
Рубрика – «Відлуння “Пам’яті”»
У бюлетені №24 (214) у рубриці “Пам’ять” описав зустріч вихованців Юнаківського дитбудинку 18-19 серпня 2012 року. На прохання редактора скорочений варіант статті було подано до районної газети, яка 14 вересня опублікувала матеріал, що суттєво відрізняється від написаного мною.
У публікації денний концерт пам’яті працівників та вихованців дитбудинку помилково названо, як вечір споминів, бо програмою зустрічі було передбачено два різні заходи. Вечір споминів не відбувся через втручання сільського голови Юнаківки в хід проведення зустрічі. У своїй статті не згадував прізвище сільського голови, якого в публікації назвали господарем території, а описання його провокаційних випадів проти мене, як ініціатора зустрічі, вилучили з тексту. Також змінено авторський стиль введенням в текст публікації слова «я», котре принципово не застосовую в своїх роботах, це може підтвердити експертиза моїх книг: «Сучасна українська авторська пісня» та «Світ осиротілих дітей: крізь біль і міфи – до справжності». Крім того, слова пісні Олега Мітяєва “Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались!” приписані Юрію Візбору, що можна трактувати, як дискредитацію моїх знань із історії авторської пісні.
Процитую одну із статей Цивільного кодексу України:
Стаття 439. Забезпечення недоторканності твору
1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.
Петро Картавий
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт