Бюлетень №8 (198) 2012 рік
Новини одним рядком:
2-3 березня – 6-й фестиваль авторської пісні (АП) «Березневий кіт» у Запоріжжі
10 березня – день пам’яті Тараса Шевченка, який відійшов у вічність 151 рік тому
11 березня – концерт Тимура Шаова (Москва) у Київській консерваторії
13 березня – концерт Олексія Нежевця (Білорусь) у Київському КАП «Арсенал»
14 березня – концерт дуету ZAPASKA у Білій Церкві, Арт-Клуб «Берклей Перкінс»
14 березня – творчий вечір поета Олени Рибки «БІОРИТМИ» у Харківському літературному музеї
15 березня – концерт дуету ZAPASKA у Херсоні, клуб So
16 березня – рок-гурт «Самі Свої» виступатиме в рок-клубі «МАЯК», Київ, Московский просп., 17/1
16 березня – концерт дуету ZAPASKA в Одесі, Respublica, Проект „П’ять п’ятниць”
16 березня – вечір пам’яті Христі Олексіївни Алчевської (до 130-ліття від дня нар.) у Харківському літературному музеї
17 березня – концерт дуету ZAPASKA у Чернігові, Varenik’s pub
17 березня – концерт Олександра Шестерякова у Донецькому кафе „Бард”, пр. Матросова, 27а
21 березня – всесвітній день поезії
22 березня – день народження Ольги Богомолець, автора пісень, лікаря і громадського діяча
25 березня – день народження Анастасії Бринцевої, автора пісень із Алчевська
ШЕВЧЕНКО
Де сон, де син, де тисячі синів
Сплять тисячними снами й переснами -
Не спить один там Сон з усіх тих мертвих снів,
І Син один не спить між тими несинами.
Той Сон і Син не гойдані ніким.
Хіба що рабством! рабством! рабством!
Де не живи - їх образу не кинь,
Бо не спрочуєшся, як збрешешся ти раптом,
І станеш підспівайлом стягачів,
Що над тщемальством тщенародів в світі
Деруть удень, здирають уночі
І дух, і шкіру, й сльози непролиті.
І станеш ти новітнім байстрюком
Із випеченим серцем в чорносилі,
І житимеш ти ситим мертвяком, -
Та Син і Сон згризуть тебе й в могилі!..
Той Сон - вітрило нації. Той Син -
Безсмертя нації на всі літа і всевіч.
Бодай принаймні відствітом косим
Упало б щастячко на сліпоту і неміч
Отих рабів німих... Самому заніміть
На гнівній палі правди понад сміттям!..
То - Сон-Шевченко висневий століттям
Для пробудіння всіх синів й століть.
Микола Вінграновський
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Дякую, брате Петре.
Радий, що в Спілці знову рух. Тепер їхня черга.
В суботу 4 березня теж був в Києві. Вирвалась спонтанна поїздка - виступ на такому собі рауті до Всесвітнього Дня письменників. Бачив з наших Оксану Яблонську-Севаму, Наталку Позняк-Хоменко, Іру Шинкарук і навіть Христинку Халімонову, яку вважаю своєю землячкою. Відомих теж вистачало.
Щоб закликати весну, пропоную свою давню пісню у виконанні "Ноти-НЕО"
http://sergiy-shyshkin.livejournal.com/568546.html?thread=1#t1704162
Запоріжжя – Антоніна РЯХОВСЬКА
У ЗАПОРІЖЖІ ПРОСПІВАВ «БЕРЕЗНЕВИЙ КІТ»
Березень хоча ще не зігрів своїм весняним теплом, але мистецькі заходи вже давно запрошують його у наше місто. І навіть котів до цього залучають! Одним з таких став шостий фестиваль «Березневий кіт», котрий збирав любителів авторської пісні 2 та 3 березня. Хоча коти там виступали лише як натхненники в картинних та іграшкових образах, а от у заході взяли участь близько 20 гостей міста та членів запорізького клубу авторської пісні «Острівок». Серед них були відомі музиканти, котрі видали вже не один альбом та поетичний збірник, викладачі, поети, члени журі та організатори фестивалів авторської пісні, учасники різноманітних проектів. Наприклад, І. Морозовська із «Що? Де? Коли?», котра співала ліричні пісні; переможець шоу «Розсміши коміка» В. Вінарський, котрий потішав публіку своїм умінням експромту та відкрив завісу, що виграних на проекті грошей йому таки не дали.
Географія учасників теж широка: Київ, Харків, Полтава, Дніпродзержинськ, Саки, Одеса, Ялта, Дніпрорудний, Москва і ,навіть, Тбілісі. Представником співучої Грузії був автор та виконавець пісень грузинською та англійською мовою з колоритним прізвищем Берія. Георгій Омарович виступав у музеї «Бітлз» у Ліверпулі, а це, на думку організатора фестивалю О. Супруна, означає достатньо високий рівень його майстерності. На сцені прозвучали декілька оригінальних за своїм звучанням композицій, суть яких автор переповів так: «Ми, грузины, поем, в основном, о любви». Тим не менш, Г. Берія здивував скромністю стосовно своєї творчості: «Мне нравятся талантливые люди, добрые песни душевные. Хотя я очень волновался за свои песни, потому что они немного в другом стиле, но мне очень понравилось, что публика приняла», – зізнався «ІСКРІ» виконавець.
Зріла публіка відчувала себе у своїй тарілці, тепло приймала гостей та своїх «острівчан» підтримувала. «Реакция зрителей прекрасная, аура-то есть, – із запалом ділився враженнями з «ІСКРОЮ» О. Супрун. – Ради этой ауры, клубной, в первую очередь, мы работаем». Назустріч слухачам відкривались учасники: «Бардом можно меня назвать, – відверто розповідав наш земляк, виконавець циганських романсів В. Васильєв. – Специально не садился писать – песни рождались в результате любви, и стихи выходили в результате любви». А у роздумах про жінок, навіяних і весною, і прийдешнім святом несподівано зізнався: «Только сейчас понял, кто такая женщина»…
Ось у такій невимушеній, майже сімейній, атмосфері проходив фестиваль «Березневий кіт», головною особливістю цьогорічного О. Супрун вважає те, що творчий склад змінився на 80%, адже творче завдання фестивалю – постійно дивувати запоріжців новими іменами. Напевне, для утвердження того, що авторська пісня переживає відродження. До речі, цей фестиваль розглядають як елемент підготовки до більш масштабного – в останні вихідні липня на острові традиційно пройде бардівський фестиваль «Поющий остров». Так що тим, хто не встиг на цей, радимо занести у список планів наступний!
Запорожский городской клуб авторской песни «Островок» приглашает на акции 10-го слета клубов АП «Поющий остров-2012» на острове Хортица
Программа фестиваля:
26 июля (чт.), 18.00 – концерт открытия
27 июля (пт.), 19.00 – концерт Почетных гостей слета на туристическом пляже острова Хортица рядом с профилакторием к-та «Запорожсталь»
28 июля (вс.), 17.00 – концерт закрытия
Контактные телефоны оргкомитета: 066-737-93-82; 096-360-88-08; 068-446-55-42
Кіровоград – Євген Манженко
ВІА «Веселі Біоритми» до дня народження Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Козловського, Володимира Івасюка, Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Мазепи, Шакіла О’Ніла та інших свят дарують собі і тобі, друже, свій дебютний магнітоальбом «Все по 30». Качай, слухай на здоровля і ділися з іншими!
http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=33899#429056http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3971316
http://us.ua/616090/
Київ – ZAPASKA
ZAPASKA: Біла Церква, Херсон, Одеса, Чернігів.
Lo-Fi дует знову на трасі. Поп музика в легкій електронній обгортці, приправлена наївними інструментами з секонд-хенду . Деякі міста почують це вперше, інші почують нове звучання старих знайомих. Пісні з недавнього міні-альбому «Translitom», ескізи майбутніх робіт, спільний експеримент у замкнутому просторі, до якого ZAPASKA закликає усіх охочих.
14/03 Біла Церква, 19:00, Арт-Клуб «Берклей Перкінс» http://freezone.in.ua/zapaskalivebp/
15/03 Херсон, клуб Soho, 20:00
16/03 Одеса, Respublica, Проект „П’ять п’ятниць,” 19:00 http://www.artpole.org/ENG/events/5_fridays_march.html
17/03 Чернігів, Varenik’s pub, початок о 20:00
До речі, у середу 14.03 дивіться виступ ZAPASKA на ТВІ у програмі «Музика для дорослих з Марією Бурмакою».
Харківський літературний музей
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка запрошують
на вечір пам’яті Христини Олексіївни Алчевської
(з нагоди 130-річчя від дня народження)
«Ви схожі на лілею, яку всі люблять, але ніхто не пригорне до серця». Ці слова, які Ольга Кобилянська адресувала Христі Алчевській, стосуються, певно, і її самої. Обидві вони належали до того типу жінок, яким кохані чоловіки не відповідали взаємністю. І це вивільнило їм час для творчості. Сьогодні їхній доробок розглядається у підручниках, монографіях і обговорюється на гендерних семінарах, хоча творчість Ольги Кобилянської є більш дослідженою, як і її біографія. Про Христю Алчевську навіть у Харкові, місті, де вона прожила все своє життя, знають надзвичайно мало. А проте, свідома власної ролі в українській літературі, сама Христя сказала Панасу Любченку вже у тридцятих: «З літератури мене викинути не вдасться!»
Про сліди Христі Алчевської в літературі і взагалі в культурному житті Харкова першої третини ХХ століття йтиметься на зустрічі в Літмузеї. Завдяки Харківській державній бібліотеці ім. В. Г. Короленка відвідувачі зможуть познайомитися з прижиттєвими виданнями авторки, дізнатися більше про її життя, почути вірші поетки, а ще скласти листівочки з її віршами і забрати їх собі на пам’ять.
Зустріч відбудеться 16 березня о 15 годині в Харківському літературному музеї, вул. Фрунзе, 6
(ст. м. «Архітектора Бекетова» або «Пушкінська»
Тел. 706-25-79
Вхід до музею 10 грн 50 коп (5 грн 50 коп для учнів та студентів)
Харківський літературний музей інформує
Цього року виповнюється 20 років від часу постання літературно‑мистецького об’єднання «Червона Фіра» – поетичного угруповання, що на практиці довело тезу про відродження України, яке почнеться зі Сходу, і сформувало в Харкові нове творче середовище, наслідки чого відчутні ще й до сьогодні.
Колискою неочікуваної дитини буремних дев’яностих стало улюблене місто над Лопанню, а перші кроки зроблено в благословенних стінах Харківського літературного музею.
Тож із нагоди ювілейної дати Літмузей запрошує на широкомасштабне відзначення дня народження ЧФ!
17 квітня – урочисте відкриття виставки «Їхала шляхом»
“Червона фіра”»: ексклюзивні фото, документи, збірки та часописи, читання від живих експонатів. Твоє ім’я також може опинитися в архівах Літмузею, якщо у тебе вдома зберігся унікальний примірник «червонофірівського» самвидаву!
Завершиться відкриття грандіозним аукціоном, де будуть представлені меморіальні речі учасників ЧФ, а також особливо причетних.
26 квітня – урочисте закриття виставки, літературна прогулянка Харковом, відпочинок у місцях бойової слави, автографи-графіті, джин-тонік, круглий стіл у «Книгарні Є» на тему:
«“Червона фіра” та феномен дев’яностих: тенденції розвитку сучасної української літератури»
Якщо ви хочете, щоб святкування стали більш широкомасштабними (музичний супровід, вихід друком тез учасників круглого столу тощо), підтвердіть своє бажання благодійним внеском за реквізитами:
Отримувач: КУК «Харківський літературний музей» 61002 м. Харків, вул. Фрунзе, 6
Код ЄДРПОУ: 24674418 МФО 851011 р/р 35425003002513 в ГУДКСУ у м. Харкові Харківської обл.
Призначення платежу: «Благодійний внесок на потреби музею» (із зазначенням прізвища, імені та по батькові платника)
Контакти: тел. (057) 706-25-79, 706-25-81 litmuzey@ukr.net http://www.facebook.com/groups/lit.museum/
Київ – Кирило Булкін
Шановні друзі!
Щиро запрошую Вас і Ваші родини на вистави театру-студії В. Завальнюка, які відбудуться 23-25 березня на малій сцені Палацу "Україна":
Дорослі вистави:
23.03 о 19-00 - Ж. Ануй. "Жанна д"Арк. Дисконт?.." (прем’єра)
24.03 о 19-00 - Ж. Ануй. "Жанна д"Арк. Дисконт?.." (прем’єра)
25.03 о 19-00 - Е. де Філіппо, Е. Берк’є-Марін’є. "Кохання у валізі".
Дитячі вистави:
24.03 о 12-00 - Е. Шварц. "Снігова королева"
25.03 о 12-00 - В. Бузояр. "Неймовірні пригоди в країні Мультляндії"
Вартість квитка: на дорослі вистави - 60, 90, 120 грн., на дитячі - 50, 60, 70 грн.
Вечірня вистава 23 і 24.03 присвячується українським політв’язням усіх часів. Для політв’язнів вхід безкоштовний.
Детальніше - див. за посиланням: http://kbulkin.wordpress.com/2012/03/08/jeanne-dark-discount-premiere/
Київ – Олег Сухарєв
16 березня , п‘ятниця, рок-гурт «Самі Свої» виступатиме в рок-клубі «МАЯК».
Повна електрична програма, презентація нової пісні «Боря!».
Початок о 20.00. Вхід - ВІЛЬНИЙ!
Місце знаходження :м. Петрівка, Московский просп. ,17/1. Зустріч - http://vk.com/event36442995 (там є і карта місцезнаходження). А якщо простіше-то це там саме, де була «Бочка на Петрівці», тільки вхід зліва і на 2-му поверсі.
Про малі міста і великі перспективи
Тур минув, та я ніяк не можу розібратись з емоціями, думками, враженнями, подіями, щоб сісти і все глибоко проаналізувати і написати про це. Навіть, думаю, що це і не потрібно робити, що це все цікаво тільки тим людям, які безпосередньо брали в цьому участь, тільки тим, для кого це було цікаво і цінно, в них так само як і в мене це залишиться в пам’яті і в серці на все життя.
Але так як все -таки моїм друзям та шанувальникам творчості цікаво взнати, як все відбувалось, то дещо я мабуть все -таки опишу.
Так от, трохи більше ,ніж місяць тривав мій цьогорічний акустичний тур містами України, з 18 Січня (Полтава) по 25 лютого (Біла Церква). В рамках цього туру ми з гуртом «Самі Свої» відіграли ще і 5 електричних концертів в честь 15-річчя творчості гурту (Одеса, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Київ, Біла Церква) .
В історії моєї творчості це був вже другий такий тур. Як і минулого року до переліку міст, в яких відбулися концерти увійшли малі міста. Минулого 2011 року це були – Горлівка (Донецька обл.), Білгород-Дністровський (Одеська обл.), Біла Церква (Київська обл.), Славутич (Київська обл.), Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.) та Бурштин (Івано-Франківська обл.)
Окремо про Білгород-Дністровський – це місто було просто відкриттям для мене, як сподіваюсь і я для нього. Там дуже потужна тусовка музикантів, поетів, художників, бізнесменів, людей ,які хочуть і роблять все для того, щоб у своєму місті жити культурно, жити так, як хочеться їм. Для багатьох, кому я потім розповідав про те, що там відбувається, це здавалось дивом, утопією, але як на мене, то це приклад для всіх. Люди хочуть і роблять!
Згодом я побачив, що такі спільноти людей потихенько виникають і в інших містах, зокрема Біла Церква – десь протягом вже 2-3 років там вже формується коло, спроможне не тільки організовувати концерти, фестивалі, творчі вечори, кінопокази тощо, але і спроможне сприймати та розуміти справжнє мистецтво. Цього року ми закінчували тур у Білій Церкві сольним концертом, який відкривав в цьому місті рок-клуб «Берклєй Перкінс». Двигуном цього руху в Білій Церкві є Андрій Биковець.
Взаємним відкриттям тогорічного туру був також мій рідний Кам’янець-Подільський! Чомусь так сталось, що з 2002 року ні я, ні гурт «Самі Свої» не мали змоги показати свою творчість в цьому місті. Тепер все змінилось. Того року я виступав сам і контакт відбувся буквально з першої пісні, і тривав аж до кінця концерту. Цього року ми вже приїхали з гуртом, щоправда не повним складом: без барабанщика та скрипальки. Причина в непорозуміннях, які почали відбуватись буквально за кілька днів до концерту, що стались з людьми, які обіцяли надати приміщення. Некомпетентність, жадібність і бюрократія в Україні ,нажаль, продовжують своє безтурботне життя…Але навіть при тому ,що концерт прийшлося кілька разів переносити і змінювати місце проведення, він все -таки відбувся в барі «Карфаген».Знову був повний зал, прийшлося доставляти стільчики та лавки, все рівно всім місця не вистачило і декому прийшлось стоячи слухати концерт. Що саме цікаво, що в Кам’янці до цих пір немає клуба (бару, паба, арт-кафе), де постійно відбувались би виступи рок-гуртів. Тож власник «Карфагену»,побачивши ефект ,запропонував і надалі проводити в нього концерти. Тепер справа за організаторами на місці (Сергій Кащєєв, Наталка Ярова та ін.)
В Горлівці минулого року концерт відбувся в арт-кафе «Арата», нажаль цього року не вдалось організувати там концерт в зв’язку з відсутністю власника закладу в Україні. В Славутичі теж не було цього року концерту, в зв’язку з переїздом організаторів на роботу в Київ. Щоправда в Славутичі ,як і Бурштині, це були поодинокі творчі заходи ,пов’язані саме з бажанням моїх друзів в цих містах організувати концерт саме мені. В Бурштині цього року концерт був, і був проведений на хорошому рівні, як організаційному так і технічному
Так от цього 2012 року в рамках акустичного сольного туру Олега Сухарєва концерти відбулись в таких малих містах – Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка (все – Донецька обл.), навряд чи можна назвати Кривий Ріг малим містом, але так як це не обласний центр, то Кривий Ріг (Дніпропетровська обл.), Іллічівськ (Одеська обл.), Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.), Бурштин (Івано-Франківська обл.), Біла Церква (Київська обл.)
Донбас – минулого року я був вражений прийомом і сприйняттям моєї творчості на Донбасі (концерти в Донецьку та Горлівці). Не менш я вражений і цього року. Володимир Березін, журналіст костянтинівської газети «Провінція», побувавши минулого року на моєму концерті в Донецьку ,проявив бажання організувати цього року мені концерти в Краматорську, Дружківці та Костянтинівні. В Краматорську відбулось два виступи. Вдень на заводі Донмет, директор якого є патріотом України та ввечері в барі «Бруклін» за сприяння краматорського рок-гурту «БіліБонс». На заводі послухати мене зібралось біля 80 чоловік, люди різного віку, і зрозуміло, що не всі однозначно сприймали мої пісні. Речі що простіше, сатиричного плану сприймались краще, речі філософські складніше. Зрозуміло, що панк я не гнав. Правда ,були і слухачі, що підходили після концерту, запитували про пісні, про творчість, а були і такі, що прийшли ще і ввечері на концерт. На вечірньому концерті стався один такий випадок: на початку другого відділення встав один із слухачів і попросив заспівати «сложную вещь, тіпа Янки Дягилєвой или Єгора Лєтова», я заспівав своє «Колесо», не побачивши нічого спільного з Лєтовим та Дягілєвою ,чоловік ображено покинув зал. Я не дивуюсь таким випадкам, адже буває ,коли на західній Україна просять виконати «Гадюкіних», мене дивує те, що люди не усвідомлюють того, що вони прийшли на концерт саме цього автора, або саме цього гурту. Але тут питання ,мабуть, полягає в тому, що більшість концертів зараз відбувається саме в барах, пабах, кафе тощо, і мабуть є частина людей, які мислять таким чином – «ось я прийшов, гроші заплатив, розважайте мене». Я би не пішов на концерт попередньо хоча б в неті ,не прослухавши ,що собою представляє даний автор, але це таке…В Дружківці я виступав в Машинобудівельному технікумі (за сприянням редактора газети «Наша Дружківка» - Євгена Фіалко) – чудовий був виступ перед студентами та викладачами, також на концерт завітали місцеві журналісти та інтелігенція. Загалом можу відмітити, що інформація по цих містах розходиться миттєво і все відбувається дуже організовано. І ,нарешті, Костянтинівка – концерт в барі «Папа Ігорелло» був самим кращим по своїй драматургії. На цьому концерті я виконав найбільше пісень (40-42) із всіх концертів в турі. Спочатку все сприймалось дуже стримано, але пісня творила своє диво, і вже навіть по закінченню першого відділення мене ще попросили на біс, а друге відділення поступово переросло в третє за участю ще і місцевих музикантів. Більше про цей концерт можна прочитати на сайті газети «Провінція», стаття Ігоря Брєдіхіна - http://konstantinovka.com.ua/node/14650 . На наступний день по дорозі на Донецьк мене ще завезли в село Олександро-Калинове, де я познайомився з місцевим фермером Олександром Тараманом, який власними силами, та за допомогою односельчан створив музей власного села (два зали, один з них -це стара хата -мазанка, що відтворює побут 18-19ст, на кшталт музеїв в Пирогові, Шевченковому Гаю тощо). Крім того, він є ініціатором проведення в Олександро-Калиновому унікальних змагань – перегони на тракторах, а також працює над розвитком зеленого туризму на північному Донбасі та мріє про проведення в їхньому селі Етно-фестивалю. Я дуже радий новим знайомствам та новим друзям! І сподіваюсь ,що ще не раз приїду на Донбас і з виступами і просто в гості. Дякую вам, друзі!
В Кривому Розі я виступав в День пам’яті бою під Крутами. Мене запросив з концертом Ігор Степура – організатор в Кривому Розі Українського клубу. На концерті були присутні Марія Михайличенко та Світлана Білобаба – організатори фестивалю авторської пісні «Струна Тернова» ще у 2002-2003 роках, в яких я брав участь і сам і з гуртом «Самі Свої». Після концерту відбулось дуже тепле спілкування. Можу відмітити, що в Кривому Розі Український клуб зпрацював щодо мого концерту, чого, нажаль, вже роками не відбувається, наприклад, в Одесі.
Нажаль, в зв’язку з форс- мажорними обставинами не вдалось цього разу виступити у вже полюбившомуся мені Акермані (Білгороді-Дністровському), натомість я відкрив для себе нове місто в Одеській області – Іллічівськ. Організатор концерту Сергій Кравчук, знаючи ,що мене мало знають в їхньому місті ,долучив до концерту ще і місцевих музикантів – Іру Сєвєр та іллічівський рок-гурт, одним з лідерів якого є Рома Мамай, відомий на Одещині музикант. Прийом був чудовий і чудовий був концерт. Іллічівськ-рок-місто. Тут якраз сприймались краще мої панківські речі – «Рєзкоконтінєнтальний клімат», «Грай мені форте», «Менталітет».
Про Кам’янець-Подільський, Бурштин та Білу Церкву я вже писав.
Висновки такі – в малих містах люди (мається на увазі саме аудиторія, схильна до такої музики і спроможна її сприймати) більше цікавляться концертами подібного формату (авторська пісня, інтелектуальний рок, арт-рок), краще ходять, швидше розходиться інформація. В малих містах ще спрацьовують афіші, на відміну від великих, де вже тільки Інтернет і особисті знайомства. Там ще купуються диски. А загалом не залежно від того, якого розміру місто, дуже багато залежить від того, наскільки стабільно і постійно працює саме організатор на місці (не беремо до уваги поодинокі творчі заходи та концерти, що несуть в собі особисту любов до творчості того або іншого автора). І ще – держава залишається в стороні, ніякі відділи культури, чи Комітети Молоді та Спорту ні разу не проявили зацікавленості у проведенні таких концертів. Тож, якщо хочемо мати свою пісню, свою музику, своє кіно, своїх поетів, своїх художників, потрібно розвивати загальну андеграундну інфраструктуру по всій країні. Шукати людей, які мають організаційні здібності і спроможні зацікавити своїми ідеями інших. І, звісно, якщо хтось щось цікаве почув, чи побачив, треба про це розповідати всім Своїм. Всім Самим Своїм! Будьмо Самі Свої! Слава Україні!
Київ – розсилка сайту http://www.festivali.org.ua/
Информация о фестивале "Булат": http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=1916
Оскільки інформації на сайті багато, тому вибрав про участь у конкурсі та програму фестивалю. Упорядник.
Участие в конкурсе фестиваля «Булат»
В рамках фестиваля «Булат» проходит конкурс. По результатам конкурса авторитетным жюри определяются лауреаты и дипломанты. Победители награждаются дипломами и призами.
РАБОТА ТВОРЧЕСКИХ МАСТЕРСКИХ, КОНКУРСНЫЙ КОНЦЕРТ
Участие в конкурсе начинается с прослушивания в творческих мастерских. Конкурсанты подают заявки только в одну номинацию. Право конкурсного прослушивания в творческой мастерской подтверждается талончиком с пометкой «КОНКУРС», выдаваемым регистрационной комиссией фестиваля.
Конкурсанты имеют право объединять свою основную номинацию с участием в составе ансамбля или дуэта.
Дополнительно для всех желающих будут работать обучающие мастер-классы: «Гитарный аккомпанемент», «Поэзия» и мастер-класс Елены Алексеевой.
Время работы творческих мастерских ограничено!
Для работы в творческих мастерских авторского профиля, участники конкурса должны предоставить руководителям мастерской тексты песен (стихов) в двух экземплярах, не более 3-х произведений одним конкурсантом.
Члены Оргкомитета фестиваля пользуются правом внеочередного прослушивания.
Список конкурсантов, рекомендованных к участию в конкурсном концерте, утверждается на общем собрании руководителей мастерских.
Авторитетное жюри фестиваля определяет лауреатов и дипломантов из числа участников конкурсного концерта.
НОМИНАЦИИ ФЕСТИВАЛЯ
- Авторы (лауреат, дипломант);
- Автори пісень українською мовою (лауреат, дипломант);
- Авторы музыки (лауреат, дипломант);
- Поэты (лауреат, дипломант);
- Исполнители (лауреат, дипломант);
- Ансамбли и дуэты (лауреат, дипломант);
Всего предусмотрено награждение 6 лауреатов и 6 дипломантов фестиваля.
Жюри фестиваля оставляет за собой право не присуждать некоторые из номинаций.
Возможно учреждение дополнительных номинаций от организаторов и спонсоров фестиваля.
ТВОРЧЕСКИЕ МАСТЕРСКИЕ ФЕСТИВАЛЯ
• Авторы
(номинации «Автор» и «Автор пісень українською мовою»);
• Исполнители
(номинация «Исполнитель»);
• Поэты
(номинация «Поэт»);
• Авторы музыки, ансамбли и дуэты
(номинации «Автор музыки», «Ансамбли и дуэты»);
К участию в конкурсе допускаются все желающие авторы и исполнители, творчество которых может быть отнесено к жанру авторской песни и поэзии. Произведения, которые исполняются в сопровождении электронных музыкальных инструментов или под фонограмму, а также аудиозаписи произведений не рассматриваются.
Жюри и руководители творческих мастерских фестиваля оставляют за собой право не оправдывать принятые ими решения и не доказывать их объективность и состоятельность.
Программа фестиваля
6 апреля (пятница)
6:00 – 17:00 Заезд иногородних участников фестиваля. Встреча гостей на вокзалах города и сопровождение в ОЗСТ «Ровесник».
Регистрация прибывших участников фестиваля.
13:00 – 15:00 Мастер-классы «Гитарный аккомпанемент», «Поэзия» и мастер-класс Елены Алексеевой. (ОЗСТ «Ровесник»)
в течение дня Благотворительные концерты по городу.
17:00 Доставка участников фестиваля автобусами на концерт-открытие.
18:00 КОНЦЕРТ-ОТКРЫТИЕ ФЕСТИВАЛЯ
Принимают участие: КАП «Булат», руководители творческих мастерских и жюри фестиваля. (Театр юного зрителя, ул. Октябрьская, 6)
21:00 Доставка участников фестиваля автобусами на места проживания.
21:30 – 22:00 Ужин (столовая ОЗСТ«Ровесник»)
7 апреля (суббота)
9:00 – 9:30 Завтрак (столовая ОЗСТ «Ровесник»)
9:30 – 14:00 Регистрация участников фестиваля, приём заявок на конкурс.
Работа творческих мастерских – прослушивание участников конкурса. (ОЗСТ «Ровесник»)
11:00 – 14:00 Мастер-классы «Гитарный аккомпанемент», «Поэзия» и мастер-класс Елены Алексеевой. (ОЗСТ «Ровесник»)
14:30 – 15:00 Обед (столовая ОЗСТ «Ровесник»)
15:00 – 16:00 Семинар Всеукраинского объединения деятелей авторской песни (ОЗСТ «Ровесник»)
15:30 – 16:00 Работа участников конкурсного концерта со звукооператорами. (концертный зал ОЗСТ «Ровесник»)
16:30 – 19:30 КОНКУРСНЫЙ КОНЦЕРТ (концертный зал ОЗСТ «Ровесник»)
19:30 – 20:00 Ужин (столовая ОЗСТ «Ровесник»)
21:00–23:00 ВЕЧЕР ЮМОРИСТИЧЕСКОЙ ПЕСНИ (концертный зал ОЗСТ «Ровесник»)
8 апреля (воскресенье)
10:00 – 10:30 Завтрак (столовая ОЗСТ «Ровесник»).
11:30 Выезд участников фестиваля на ГАЛА-КОНЦЕРТ.
12:00 Фото на память всех участников фестиваля.
13:00 – 16:00 ГАЛА–КОНЦЕРТ С участием лауреатов, руководителей творческих мастерских, членов жюри фестиваля и победителей анкетного голосования. (Театр юного зрителя, ул. Октябрьская, 6)
17:00 Отъезд иногородних участников фестиваля.
Львів – Оксана Кришталева
Чотирьохсерійний фільм «Мій Шевченко» в Інтернеті.
http://www.youtube.com/watch?v=tncj1KuaYTk
http://www.youtube.com/watch?v=uEUq0pBRRKk
http://www.youtube.com/watch?v=WFN3OWxpWBE
http://www.youtube.com/watch?v=Yx31qqy7TnE
Боярка – Віталій Падалка
Завершальні фото до зимового альбому
https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/jOtyXI#5718302370566896242
Навряд чи погода подарує іще пару вихідних днів, щоб було що сфотографувати у зимових прикрасах...
Так що зимовий альбом скоро перестану поповнювати, а через деякий час - зітру...
Тут – декілька зимових знімків птахів
https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/BdxsML#5718302851882316994
До речі, "зимові знімки" – це не зовсім точно. "Зимові, що плавно переходять у весняні" – так буде точніше
Тут – невеличкий репортаж з мітингу ВО "СВобода" з нагоди дня народження Т.Г.Шевченка, який відбувся 9 березня в м.Боярці
https://picasaweb.google.com/102178925897747464814/zLcgjJ#5718315874714126850
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
На загибель Каддафі
Його роздерли, мов скотину,
і крик по світу покотивсь,
перетворили на крижину,
щоб потім викинуть кудись.
Ну хай він правив сорок років,
та в нього ж був і свій народ,
якому ви зірвали спокій,
в чужий заперлися город.
Коли лилася кров арабів,
мовчали всі – Париж і Рим,
а вас немов антихрист звабив –
ви святкували свій Пурим.
Та знайдуться й для вас тенета,
і запанує правда-мста –
на вас підніметься планета,
бо розіп’яли ви Христа.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Петро Мідянка, поет усіх Карпат
Цього року Шевченківський комітет, очевидно, вирішив обійтися без підкилимових «перегонів» і визначив у галузі літератури (на найвищу Національну премію) дійсно кращого. Це поет із Закарпаття Петро Мідянка, який багато років вчителює в селі, служить дияконом у церкві — і створює свої унікальні поетичні світи.
Єдиний автобус із Ужгорода приїжджає в гірське закарпатське село Широкий Луг о восьмій вечора, зупиняється біля старого «Сільмагу»; звідси до будинку поета Петра Мідянки — десять хвилин пішки. Ще недавно на ваше запитання «Де тут живе Мідянка?» у відповідь лунало уточнювання «котрий саме?», бо тих Мідянок у Широкому Лузі — як мідянок у лісі (за однією з версій, Петрове прізвище походить саме від назви змії). Втім, за останні кілька років тутешні селяни вже звикли до постійних розпитувань про відомого односельця і тепер на приїжджих реагують без подиву. Так між гірськими хребтами поволі просочується поетична слава.
Автобус із Ужгорода до Широкого Лугу їде п’ять-шість годин. Це означає, що музеї, галереї, вишукані кав’ярні, інтелігентські тусівки, та навіть нормальна бібліотека перебувають на чималій відстані від поета. Як і Ужгородський університет, філфак якого закінчив Петро Мідянка. Після закінчення університету Петро не залишився в Ужгороді, не подався до Львова чи Києва — він повернувся в батьківський Широкий Луг, у цей (вибач, Петре!) кінець географії. Інститут літератури, мабуть, колись напише про мотиви такого кроку: любов до рідної землі, карпатський рай, дідова пісня, бабина сукня. Сам Мідянка — як людина абсолютно позбавлена пафосу — скромно зізнається, що «так прийнято», коли наймолодший син залишається жити з батьками. У цьому жесті покори завдовжки як життя — все Петрове єство, весь ортодоксальний традиціоналізм і моральна система координат.
Коли я зеленим першокурсником уперше на запрошення Мідянки приїхав у Широкий Луг, мене вразила невідповідність між картинкою навколо і його вишуканими віршами. Дерев’яна хата на дві кімнати — «як у Шевченка», відсутність водопроводу, піч на дровах, звичні для гір перебої в електропостачанні. На іншому боці — сотні акуратно складених по всіх кутках книжок, часописів, альбомів з репродукціями Модільяні, Рембрандта, Адальберта Ерделі, на стінах — подаровані художниками портрети Мідянки й закарпатські пейзажі, вірші, які він написав у цих стінах:
Що у цім високогірнім Лузі?
По пустарах висохлі паші…
Говлі ловлять гадиків в ярузі
І летять на дальші лопоті.
Давні мадяризми, воля схизми,
Вощані свічки у головах.
І нінгун юдейський, і кафізми
Падають на порох і на прах.
* * *
Петро Мідянка в літературу прийшов пізно, — першу його збірку «Поріг» видано в 1987 році, коли поетові було майже тридцять. Відтоді він написав ще десять поетичних збірок, найгучніші серед яких — «Фараметлики», «Трава Господня», «Дижма», «Ужгородські кав’ярні», «Ярмінок», «Луйтра в небо» (власне, за неї й присуджено Шевченківську премію) та «Вірші з поду». Вірші Мідянки в силу їхньої лексичної закоренілості в місцевий ґрунт перекладено кількома сусідніми мовами, окремими книжками вони вийшли у Словаччині та Чехії. Поета вважають одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників» і постмодерного дискурсу загалом. Він уже тридцять років працює вчителем української мови й літератури в сільській школі.
Це й усе, що про Мідянку можна сказати точно, решта — версії, теорії та домисли. Мені дуже подобається така історія: Мідянка отримує премію видання «Літакцент», це ж видання готує книжку вибраних віршів лауреата, передмову до якої має написати професор Києво-Могилянки Володимир Панченко. Той читає Петрові вірші протягом кількох місяців і приймає чесне й досить дивне для українського культурного простору рішення — передмови не писати, а натомість узяти в Мідянки інтерв’ю, в якому поет сам розкаже й спробує пояснити свої вірші та погляди на поезію. Цей крок дуже слушний та ілюстративний: творчість Мідянки, користуючись науковим апаратом, описати досить важко, бо все завжди зводиться тільки до очевидного висновку про діалектизми, іншомовні запозичення і добре знання реалій та історії Закарпаття.
* * *
Поезія Мідянки слабо відома широкому загалу, не є масовою. Найвідоміший, либонь, його вірш — «Сервус, пане Воргол», що його чудово виконав гурт «Плач Єремії». З огляду на таку специфіку, багато дослідників та рецензентів говорять про елітарність та навіть герметичність Петрових віршів: мовляв, мало хто може їх зрозуміти. Це цілковитий абсурд, бо, наприклад, я як корінний закарпатець деяких слів не розумію так само, як полтавчани або — що найпарадоксальніше — навіть односельці Мідянки. Певна річ, Закарпаття, яке з одного боку підпирають гори, а з інших — Угорщина, Румунія, Словаччина і Польща, є своєрідним «котлом», у якому впродовж сотень років змішувалися мови цих народів (додаймо сюди ще німецьку й іврит!), тож і місцевий діалект вийшов барвистим та різношерстим. Користуючись такою багатою мовною базою, Петро Мідянка не оминає нагоди влучно вжити власні назви, топоніми, які вишукує по старих мапах і довідниках.
Одна з його книжок називалася «Зелений фирес», інша — «Фараметлики», передостання — «Луйтра в небо», але ці назви зовсім не герметичні, хоч і є багатими метафорами. Словничок у кінці кожної з книжок допоможе зрозуміти, що «фирес» — це лісопилка, «фараметлики» — вишиванка, а «луйтра» — драбина. У своєрідній і цікавій мові, частому використанні місцевих топонімів та імен, вишуканій майстерності форми і полягає те, що називаємо «шармом» його віршів:
Мені б хотілося
в Сибіу й Петрошань,
Бо ж стільки згадано
про ці міста в Ердею!
Інеу іній, запашна герань,
Легкий димок прокурений з бурдею.
Воістину, екзотичний патріарх української поезії! Майстер образу, маніакально уважний до деталей, – інколи здається, що всередині нього живе великий внутрішній фотоапарат, у якому вміщено всі відбитки Центральної Європи. Мідянка пише про якесь місто, яке для читача – «будь-яке місто», а в уяві вперто постає саме картина маленького центральноєвропейського містечка з брукованими вулицями та столітніми традиціями: «Тут все по-давньому. Сотають тихо будні,/Бістро, готелики, старі перукарі./Вузенькі вулиці підметені, нелюдні./Ті ж перехожі; квіти у дворі». Зверніть увагу на «старих перукарів», які дивляться на вас через вітрину своїм втомленим поглядом. Роззирніться довкола у цьому вірші: підметеними вулицями йдуть «ті ж перехожі», ви всіх тут знаєте в обличчя, нічого не змінилося, все по-давньому.
Якби я був художником і малював вірші Петра Мідянки, то картина була б такою: стара золотозуба румунка у строкатій спідниці стоїть на тлі сільської православної (sic! Мідянка ще й дяк у місцевій церкві, звідси у віршах усі ці наспіви, переливання звуків, дзвін, серафими!) церкви, позаду неї видніється швидка холодно-синя річка, громадяться гори, небо високе; на передньому плані — доглянуті кущі квітів, запилена «ауді» на розбитій дорозі, сонце, літо; зовсім перед очима — літає й дзижчить велика чорна муха. А, вибачте, це ж картина — мухи, як і шуму машини чи церковних дзвонів, тут не чути. А у віршах Мідянки все живе, рухається, пахне, звучить, його творчість — якнайкраще підтвердження того, що поезія виникла з давніх ритуальних шаманських замовлянь, із магії впорядкованого ритму і звуку. Не конче розуміти ці замовляння дослівно, досить відчути їхню енергетичну напругу, майже релігійний пієтет до музичності слова.
Найближчий до Петра Мідянки у поетичному дискурсі український поет — Василь Герасим’юк, виходець з іншого — прикарпатського — схилу Карпат. Проте між двома «сусідами» таки є значна різниця: якщо Василь у своїй творчості зосередився на гуцульському контексті, то Мідянка обрав для себе ареал Карпат загалом, Карпат як світу. Мідянка передусім не закарпатець, а карпатець. Незважаючи (чи, навпаки, — навіть дуже зважаючи!) на те, чи гірські хребти тягнуться Румунією, Україною, Словаччиною, Польщею — чи Угорщиною, якими словами в тутешніх мовах називається «дуб» чи «арніка, що цвіте», наскільки міцний алкоголь тут п’ють, швидкі чи повільні пісні популярніші в цих місцях, як хрестяться люди у цих селах і чи багато червоного перцю тут додають, смажачи м’ясо, — все це, найменші деталі і порослі бур’яном цвинтарі пам’яті, стає поезією. Бо вірші Петра Мідянки — саме про цей геніальний простір Карпат, які стали для поета власною Йокнапатофою.
«А хто грає, того знають і дякують люде»
Про «Рід козацький величавий» розповів у своїх спогадах кобзар–лірник Василь Нечепа
(газета „Україна молода” від 7 березня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2041/171/72706/
Анна ЩЕПА
Якщо вас зацікавить кобзарське мистецтво і ви спробуєте пошукати щось на цю тему в тій же «Вікіпедії», то список сучасних кобзарів побачите там зовсім куценький — усього декілька прізвищ. Серед них — ім’я Василя Нечепи, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка. Цей унікальний співак–музикант є нині єдиним представником старосвітської чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич, загальновизнаний авторитет з історії кобзарства, вважав найдавнішою в Україні. Як у його житті з’явилися кобза та ліра, Василь Нечепа розповів у книжці спогадів «Рід козацький величавий», яка нещодавно вийшла друком.
Узагалі мемуари — то такий жанр, коли автор акцентує увагу читача на своїй персоні, на пережитому й побаченому на власні очі. Але Василь Нечепа, як справедливо підмітив письменник Сергій Плачинда, рішуче відсунув себе на другий план, а на першому поставив тих, «хто його спородив, хто передав накопичені упродовж століть і тисячоліть гени творчості», хто сприяв його творчому становленню, хто вчив і надихав його.
Народився майбутній кобзар–лірник в селі Носівка, що на Чернігівщині. З 5 років Василь із братом Миколою були знаними на все село колядниками. Баба Одарка навчила онуків молитов і псалмів на два голоси і перед святами давала «посівальникам» великий список людей, до яких вони обов’язково мали завітати. На старий Новий рік малі приносили додому повні міхи з гостинцями та грошима. «Давали і по рублю і по десятці. Заробляли добряче, могли купити собі по велосипеду», — пише Нечепа. Зараз, коли до нього приходять колядники, щедро обдаровує їх.
Нечепині таланти запримітили з першого класу. Літній односелець Олександр Сопіга, який був учителем і музикантом, попросив батьків узяти Василя на виховання: учив старших слухатись, за столом сидіти, з дівчатами і жінками поводитись, а головне — навчав грі на скрипці. Наказував хлопцю стати музикантом або співаком, бо це — найголовніша робота в Україні. У нього Нечепа засвоїв нотну азбуку. Наступним вчителем був Леонід Пашин — керівник самодіяльного хору «Десна», де Нечепа пропрацював 15 років.
На життєвому шляху Василя Нечепи траплялося багато унікальних людей. Автор щедро ділиться розповідями про них, адже саме на таких людях трималася й тримається Україна. Це потомствений гончар Іван Бібік, композитор Олександр Білаш, творець великого народного хору Григорій Верьовка, поет Платон Воронько, сліпі кобзарі–лірники Аврам Гребінь і Павло Чемериський, фольклорист і етнограф Олексій Дей, онук Михайла Коцюбинського письменник Юлій Коцюбинський, історик і археолог Василь Куриленко, народні художники Іван Марчук і Данило Нарбут, академік музейної справи Михайло Сікорський і багато інших.
Кобзар щиро зізнається — хотів би сказати якомога більше й про своїх учнів, але їх... немає. Був один, але «невідомо, чи грає він зараз», а інший «так і не второпав, як я на лірі вібрато видобуваю». Прикро, що опановувати давнє мистецтво до лірника звертаються здебільшого діаспоряни, а от земляки–українці не надто цікавляться. Зате своїм онукам любов до прадавнього мистецтва кобзар прищепив. «Учу їх пісень народних українських та грі на лірі й кобзі. Михайло щодня просить грати і понад годину не відходить від інструментів. Ці Нечепенята з перших днів життя — у корсетках, плахтах та вишиванках», — не приховує своєї радості щасливий дідусь. А ще — вчить своїй нащадків правічній мудрості предків — «нікого не боятися, жити щасливими, здоровими, сильними, працьовитими і правдивими». «Козаку не вільно рабом жити. Так навчав мене мій батько, а батька мого — його дід Іван», — наголошує Василь Нечепа.
У своїй книжці майстер ділиться також секретами гри на лірі — скрипалі й віолончелісти за бажанням зможуть швидко її опанувати. А ще — подає тексти та ноти чумацьких і ведичних пісень, молитов за Україну, прадавні гімни. Окремим блоком ідуть лірницькі пісні і думи з нотами. Багатьох із цих творів не знайдеш ні в інтернеті, ні в бібліотеках, адже це той пласт культури, що передається із вуст в уста, і кобзар записував їх від своїх старших учителів.
Проект Володя
Поляки вдало «схрестили» Володимира Висоцького з Томом Уейтсом
(газета „Україна молода” від 14 березня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2043/117/72772/
Олександр ШИМАНСЬКИЙ
Ще за життя Висоцького його пісні, всупереч зусиллям комунiстичної влади, сприйняли «своїми» не лише мiльйони громадян імперії від Чопа до Владивостока, а й мешканцi iнших країн «соцтабору», насамперед Польщі. Висоцький бував у країні над Віслою — там було легше, ніж у СРСР, організовувати концерти. Висоцький став для поляків настільки «своїм», що про нього не забули і після визволення з пут комунізму. Варто лише навести приклад унікального, якого немає навіть у Росії, видання 2009 року на трьох компакт–дисках 55 пісень Висоцького у польському перекладі, які виконують провідні співаки та актори.
Прочитання Висоцького абсолютно різне, але ця стаття з’явилася винятково тому, що автор нещодавно переглянув на польському телеканалі «Едусат» повнометражний 72–хвилинний запис програми «Світ за Висоцьким» iз записом концерту команди «Проект Володя» (Projekt Volodia), яка на вказаному триплатівковому виданні представлена двома піснями, що привертають особливу увагу. Пісні Висоцького інтерпретовані цим польським колективом у своєрідному авангардному рок–стилі, головним репрезентантом якого на світовій сцені є американський співак, композитор та музикант Том Уейтс. Якщо спрощено, то в Америцi Том Уейтс є тим, ким свого часу був на «підпільній» радянській сцені Володимир Висоцький.
Тома Уейтса практично не «крутять» американські та світові радіостанції традиційного рок– та поп–спрямування, хоча він є лауреатом двох «Греммі» за кращі альбоми та номінантом на «Оскар» за кращу музику до фільму, його альбоми розходяться багатомільйонними накладами, він введений до «Зали слави рок–н–ролу». Відверті та проникливі тексти Уейтса про, скажемо так, не зовсім успішну частину американського суспільства та його хрипкий до неможливості голос, який може належати лише завсiднику тисяч американських барів, незмінно викликає асоціації з Висоцьким. Зіткнення цих двох пісенних циклонів було неуникним, а сталося у Польщі у вигляді започаткованого більше п’яти років тому «Проекту Володя». Одним iз його ініціаторів був видатний польський театральний та кіноактор Мірослав Бака. Наші глядачі мають пам’ятати його за незабутньою головною роллю вбивці таксиста в обсипаному найпрестижнішими міжнародними нагородами фільмі 1987 року класика польського кіно Кшиштофа Кешльовського «Короткий фільм про вбивство».
Головною рушійною силою «Проекту Володя» на цей час є співак, актор та мультиінструменталіст iз міста Вроцлав Януш Каспрович. Він не приховує, що є запеклим фаном Тома Уейтса, а крiм того, має зовнiшню схожість зі своїм кумиром, та й одягається як він, зокрема носить неодмінний «фірмовий» уейтівський капелюх. Із цих двох пристрастей і народився дивовижно привабливий за мистецьким та візуальним сприйняттям проект, в якому, окрім музики, суттєву роль відіграють сценографія та мультимедійні презентації з фрагментами концертів, вистав, фільмів та задокументованих уривкiв iз виступiв російського барда. Бравурову виставу Каспрович, який на концертах грає переважно на бас–гітарі та електричному контрабасі, презентує разом із ще чотирма досконалими музикантами з Вроцлава: Богданом Біньчаком (акордеон та інші різноманітні інструменти), Робертом Гавронем (банджо, гітара фламенко та лютня), банджо якого слугує неймовірним замінником російської балалайки, Войтеком Малко (ударні інструменти) та Пйотрем Рокітовським (електрогітара).
Концерти «Проекту Володя» в усій Польщі відвідують не лише особи старшого віку, які любили Висоцького «ще тодi», а й завдяки експериментаторству колективу, також і молодь, яка, можливо, ніколи і не чула про Висоцького. Польські ЗМІ зазначають, що колектив концертує як на великих сценах, у філармоніях, так і у молодіжних кав’ярнях та джазових клубах.
ДО РЕЧІ
Наші читачі зможуть ознайомитися з «Проектом Володя», завiтавши на його офіційний сайт www.projektvolodia.pl. У розділі «Медіа» можна безкоштовно і цілком легально прослухати та переглянути і безкоштовно списати окремі пісні та відеокліпи групи. Більш широкий вибір відекліпів проекту, і не лише з Каспровичем як вокаліста, можна знайти за адресою www.myspace.com/projektvolodia.
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт