Новини одним рядком:
7 липня – київський інді-поп дует ZAPASKA виступить на одному з найбільших фестивалів Словаччини – POHODA
14 липня – 5-й фестиваль співів і поезії «ВІДКРИТІ НЕБЕСА - 2011» у Києві в Гідропарку, ресторан «Очеретяний кіт»
17 липня – концерт Л.Болдова (Москва) і В.Губанова (Севастополь) у Севастопольському арт-кафе „Гоголя ХХІ”
3-5 серпня – фестиваль українського духу "Бандерштадт" у Луцьку
13-23 серпня – всеукраїнська конференція з питань авторської пісні та поезії “У моря” біля Одеси
17-19 серпня – міжнародний фестиваль авторської пісні “Славутич-2012” на Дніпрі біля яхт-клубу “Якір” за м.Славутич
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Микола Підгорний
Привіт Петре!
Пора і мені вставити свої п`ять рядків у твій бюлетень.
Цього року ми вп`яте проведемо фестиваль сучасної української пісні і поезії "Відкриті небеса".
14 липня, в суботу з 16 по 21 годину в ресторані "Очеретяний кіт" в Гідропарку найкращі київські (і не тільки київські) поети і виконавці власних пісень покажуть на що вони здатні. Цього року фестиваль відбудеться в новому приміщенні ресторану біля метро "Гідропарк" поблизу Венеціанського мосту.
Запрошую тебе і всіх читачів бюлетеня.
Тернопіль – Ігор Хомин
Вітаю пане Петре!
І знову сьогодні новини від "Молодої Просвіти" з Тернополя. Ви пам'ятаєте, раніше я повідомляв про пісню "Напровесні" на слова Лесі Українки (http://www.youtube.com/watch?v=nJ5qhz9pzCg).
Зараз до нашого дуету приєдналась ще одна співачка, теж просвітянка Олеся Шевчук. Цей колектив вирішили назвати МПтріо - або тріо Молодої Просвіти. Ми вже записали наступну пісню. Це композиція "Не Забудь" на слова Івана Франка, музика Ігора Хомина. Послухати і завантажити mp3 можна за ланкою: http://soundcloud.com/hoorkeet/mptrio-nezabud
Текст пісні:
Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни,
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Золотих снів, тихих втіх,
Щирих сліз і любви,
Чистих поривів всіх
Не встидайсь, не губи!
Лиш хто любить, терпить,
В кім кров живо кипить,
В кім надія - ще лік,
Кого бій ще манить,
Людське горе смутить,
А добро веселить,
Той цілий чоловік!
Тож сли всю життя путь
Чоловіком цілим,
Не прийдесь тобі буть,
Будь хоч хвилечку ним!
Ясні сни, ясні сни
Оживлять твою путь,
Юних днів, днів весни
Не забудь, не забудь!
А вже відомий ВІА "Хор Просвіти" працює і надалі в своєму амплуа патріотичної пісні. І сьогодні представляю Вам пісню "Скажи, Тарасе!" на слова М.Гнатюка, музика І.Хомина. Послухати і завантажити mp3 можна тут:
http://soundcloud.com/hoorkeet/tarase
Весело і патріотично просвітяни звертаються до батька-Тараса. Подаю текст:
З портрета дивиться на нас
Сумний, задуманий Тарас,
З глибин століть в душі неспокій,
"Реве та стогне Дніпр широкий".
Бо в Україні зло панує,
Не спить нечистий та чатує
І сохне в нього голова,
"Сердитий вітер завива"
Тарасе! Ти не одинокий,
"Реве та стогне Дніпр широкий",
Козацькі чайки обійма,
Горами хвилі підійма.
Скажи, о, Батьку наш, пророче,
Нечистому у злії очі,
Що твоя ненька - Україна
Повік не стане на коліна!
З найщирішими побажаннями,
Ігор Хомин.
Одеса – Тетяна Шевченко
Бюлетень отримано. Дякую, Петро!
Ссылка на статью о концерте бардовской песни "Все мы родом из детства", который прошёл в Одессе: http://odessapost.com/?p=14360
В обсерватории ОНУ в парке Шевченко состоялся концерт бардовской песни «Все мы родом из детства». Вечер был организован клубом «Афалина» и её руководителем Светланой Евкович.
Детство это та тема к которой возвращаются или, если хотите, приходят в любом возрасте авторы и исполнители, слушатели и зрители, да и просто все! Ибо, все мы родом из дества.
На крыльце обсерватории прозвучали песни Владимира Высоцкого, Булата Окуджавы, Александра Вертинского, Евгения Клячкина, Александра Дольского, Эдуарда Гончарова, Генриха Сапгира, Юлия Кима, Якова Гальперштейна, Юрия Устинова, Виктора Берковского, Валентина Берестова, Сергей Никитин, Веры Матвеевой и Елены Касьян.
С гитарами в руках на ступеньки импровизированной сцены поднимались Виталий Березин, Вадим Степененко, Татьяна Шевченко, Аня Голодягина, Светлана Крутько, Анатолий Марынкин, Маша Сбандут, Олег и Катя Соколовы, Мария и Евгения Максимовы, Ирина Кравчина, Андрей Дорофеев, Евгений Лабунский, Анатолий Демчуков, Оксана Паршенко, Светлана Евкович и Екатерина Стасюк. Порадовали коллективным пением клуб «Афалина» и ансамбль «Дельфиния».
Такое длинное перечисление имен авторов и исполнителей вполне оправданно, потому, что в уютном саду обсерватории собралось порядка 50 зрителей, которые не скучали на протяжении 3-х часов, слушая знакомые с детства песни и улыбаясь над остроумными импровизациями и шутками ведущего вечера, члена команды КВН Водного института, Евгения Новикова.
В конце концерта Евгений Лабунский объявил о приближающемся знаменательном событии. С 12 по 25 августа в Одессе, или, если совсем точно, на 5-ой Крыжановке состоится открытая бардовская конференция. На ней кроме вечеров авторской и бардовской песни будут мастер классы по вокалу и гитаре для всех желающих.
- Друзья, эта конференция долго назревала и наконец-то случится. Нужна будет небольшая помощь добровольцев в её проведении. Нужно будет привести в порядок территорию, отведенную под мероприятие, чтоб было всем красиво, — закончил свое краткое выступление небольшой просьбой Евгений. – Связывайтесь со мной для координации наших действий.
Хочется выразить огромную благодарность коллективу обсерватории и её директору Андриевскому Сергею Михайловичу за предоставляемую, уже в который раз, возможность проводить концерты бардовской песни.
частные детские сады волгограда
Игорь ПОТАПОВ / фото автора /
Всеукраинская конференция
по вопросам авторской песни и поэзии
«У моря»
Положение
1. Общие сведения.
1.1. Участники: Для участия в конференции приглашаются авторы, исполнители и слушатели авторской песни из Украины и стран ближнего и дальнего зарубежья.
1.2. Цели конференции:
- популяризация авторской песни;
- содействие творческому росту авторов и исполнителей;
- открытие новых имен среди талантливой молодежи;
- возрождение и поддержка лучших традиций авторской песни Одессы и Одесской области;
- объединение творческих сил для дальнейшего сотрудничества.
1.3. Задачи конференции:
- Проведение обучающих мастер-классов по технике игры на гитаре, поэтическому мастерству, основам вокального искусства и др.;
- Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;
- Проведение благотворительных концертов в концертных залах Одессы.
1.4. Организаторы конференции:
- Городской спортивно-туристский центр «Одесса»;
- Крыжановский поссовет Коминтерновского р-на Одесской области;
- Сообщество клубов авторской песни города Одессы.
Общее руководство подготовкой и проведением конференции "У моря", решение административных и финансовых вопросов возлагается на оргкомитет, утвержденный проводящими организациями.
Председатель – Евгений Лабунский, тел.: 067-92-08-983 begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting.
2. Условия проведения конференции:
- Участие в конференции могут принять авторы, исполнители и любители авторской песни, а также творческие группы, клубные и региональные объединения независимо от места их проживания, гражданства и владения языками;
- Проживание участников конференции осуществляется в палаточном лагере в лесной зоне недалеко от моря (300м до пляжа);
- На территории палаточного лагеря, помимо комендантской зоны и сцены, отводятся места для автотранспорта;
- Туристическим снаряжением (палатки, спальники, и т.д.) и питанием оргкомитет не обеспечивает;
- Расходы, связанные с проездом, проживанием и питанием, несут участники или командирующие организации;
- Организационный взнос (вода, вывоз мусора, туалеты, транспорт и т.п.) с одного взрослого участника - 20грн. за сутки;
- На территории палаточного лагеря действует «Сухой закон»;
- На территории палаточного лагеря курение разрешено только в отведённых местах;
- На территории палаточного лагеря разведение костров разрешено только в отведённых местах;
- Приготовление пищи участниками конференции осуществляется на газовых туристических примусах (оргкомитет примуса не предоставляет);
- В непосредственной близости от лагеря расположены несколько небольших магазинов. Большой торговый центр находится на расстоянии 2км. Рынок расположен на расстоянии 1.8км;
- Оргкомитет оставляет за собой право использовать видео, аудио и другие материалы, созданные во время мероприятий конференции;
- Запрещается разжигание межнациональной и религиозной розни, распространение материалов порнографического характера, пропаганда насилия, реклама спиртных напитков, курения и наркотиков.
3. Время проведения конференции: 13.08.2012 (понедельник) - 23.08.2012(четверг)
Возможен заезд/отъезд участников в любой день указанного периода.
4. Место проведения конференции:
Одесская область, Коминтерновский р-н, лесная зона между посёлками Крыжановка и Лески рядом с наблюдательной станцией «Крыжановка» астрономической обсерватории ОНУ.
5. Программа проведения конференции:
13.08.2012:
- Заезд и размещение участников конференции;
- Ознакомление участников конференции с правилами поведения в лесной зоне и на море;
- Представление делегаций и участников на общем собрании;
- Концерт-открытие конференции.
14.08.2012 - 22.08.2012:
- Проведение обучающих мастер-классов по тематикам, связанным с авторской песней и поэзией;
- Концерты участников конференции в палаточном лагере;
- Благотворительные концерты в залах Одессы и Одесской области;
- Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;
- Мастерские-прослушивания.
23.08.2012
- Отъезд участников конференции.
6. Как добраться:
Ехать нужно до остановки «Днепропетровская дорога» (Южная дорога), дальше пешком 1,8км до лесной зоны между посёлками «Крыжановка, 5» и «Лески».
До остановки «Днепропетровская дорога» идёт следующий транспорт:
От привокзальной площади: А144, А100, М.Т.242, М.Т.145, М.Т.120.
От автостанции «Привоз» (недалеко от привокзальной площади): М.Т.121.
От «Автовокзала»: М.Т.156, М.Т.16.
От «Морвокзала»: А144, А100, А100а, М.Т.120.
От «Аэропорта»:
- А129 до ост. «Щорса» с пересадкой на А117
- Тр14 до ост. «Селекционный институт» с пересадкой на А117а или М.Т.16
В программе конференции возможны изменения.
Настоящее Положение является приглашением на конференцию.
Справки и дополнительная информация в оргкомитете по тел.:
067-92-08-983 begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 begin_of_the_skype_highlighting 067-92-08-983 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting - Евгений Лабунский,
0506138192 begin_of_the_skype_highlighting 0506138192 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 0506138192 begin_of_the_skype_highlighting 0506138192 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting- Татьяна Шевченко.
Київ – МО «ОsтаNNя Барикада»
Всеукраїнський Комітет на захист української мови
Ми утворюємо «Всеукраїнський Комітет на захист української мови», бо поважаємо українську мову та культуру.
Ми утворюємо «Всеукраїнський Комітет на захист української мови», бо, на жаль, і досі українська мова зазнає утисків і піддається знищенню навіть на території держави Україна.
Ми утворюємо «Всеукраїнський Комітет на захист української мови», бо вважаємо ,що всім патріотичним силам в Україні слід єднатися, а не чубитися і сваритися на радість ворогам української державності та української мови і культури.
Ми не виступаємо проти жодної іншої мови. Ми виступаємо проти русифікації, тобто спроби продовження політики деукраїнізації України.
Ми виступаємо на захист всіх мов, які потребують державної і громадської підтримки, зокрема тих мов, народи яких не мають окремої державності: кримських татарів, гагаузів, ромів, караїмів, кримчаків.
Ми звертаємося до народу України творити осередки «Всеукраїнського Комітету на захист української мови» в кожному регіоні України, в кожному місті, і в кожному селі.
Ми не дамо знищити українську мову!
Голова оргкомітету Олесь Доній
Через брак місця у бюлетені із списку-300 публікую тільки прізвища бардів і кобзарів. Упорядник
Булкін Кирило, бард
Бурмака Марія, співачка, телеведуча, народна артистка України
Василюк Сергій, співак, гурт «Тінь сонця»
Власюк Олександр («Лірник Сашко»), казкар-лірник, будівельник
Гонський Володимир, громадсько-політичний діяч
Джусь Ярослав, кобзар
Драч Едуард музикант, кобзар, лікар
Лук’яненко Григорій, музикант, гурт «Рутенія»
Манженко Євген, телеведучий, телеканал «Кіровоград», музикант, гурт «Веселі біоритми», (м.Кіровоград)
Нечитайло Павло, музикант, гурт «Запаска»
Панчишин Андрій, бард, журналіст
Прокопчук Юрій, актор, бард, Черкаський український театр ім..Т.Шевченка, (м.Черкаси)
Рой Леся, музикант, гурт «Телері»
Силенко Тарас, кобзар
Смик Олександр, поет, бард, (м.Тернопіль)
Тімохін Віктор, музикант, гурт «Телері»
Трубніков Максим, кобзар, музикант, гурт «Друже музико», (м.Одеса)
Франчук Неля, бард
Чубай Тарас, музикант, гурт «Плач Єремії»
Шишкін Сергій, композитор (м.Володимир-Волинський, Волинська обл.)
* * *
старий вставай і одягай вібрами
тобі той сум повір не до лиця
дивись як сяють бані Злотобрами
дзвенять по серці сльози твоєї мами
мерці кричать до неба без кінця
бери до рук рушницю ніж гранати
заводь літак готуй до бою танк
ми козаки нам волю здобувати
кришити смерть і пекло розбивати
на палю пень катів рабів – на гак
цілуй матусю в коси посивілі
дівчисько любе міцно обіймай
наші дороги кров’ю заблистіли
наші серця від болю затремтіли
наш клич страшний летить за небокрай
(із збірки Романа Малка “Шкіци”)
Рубрика – «Українські поети про долю Вітчизни»
28 червня 2012 року поет Павло Вольвач на українському радіо провів передачу до дня Конституції, де прозвучали вірші відомих поетів.
Василь Симоненко
* * *
Задивлюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань,
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай живе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Одійдіте недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живіть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш - битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся
Без любові їх, без очей і рік?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить на світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи - все одно
Я проллюся крапельками крові
На твоє червоне знамено.
Маланюк Євген
ДІВА-ОБИДА
Лежиш, розпусто, на розпутті,
Не знати - мертва чи жива.
Де ж ті байки про пута куті
Та інші жалісні слова?
Хто гвалтував тебе? Безсила,
Безвладна, п'яна і німа
Неплодну плоть, убоге тіло
Давала кожному сама.
Мізерія чужих історій
Та сльози п'яних кобзарів -
Всією тучністю просторів
Повія ханів і царів.
Під сонні пестощі султана
Впивала царгородський чар,
Це ж ти - попівна Роксоляна,
Байстрюча матір яничар !
Чаплінському - ясир кохання -
Це ти, безславна і лиха,
В Богдановій ятрилась рані
Вогнем образи і гріха.
Стрибати в гречку - тільки й щастя,
Щоб в корчах зради завмирать -
Це ти, пусте, неплодне трясця,
Ти, Пріська гетьмана Петра.
Звідціль черкаська твоя шатость
І рабська кров твоя звідціль,
І діти, мов дурні курчата,
І сліз - пісні, й бандури - біль,
І та розслабленість ледача
І серця, й розуму, і рук, -
Безсила насолода плачу
Безсоромно-плебейських мук...
Невже ж калюжою Росії
Завмре твоя широчина?
...А над степами вітер віє!
А в небі гуркотить весна!
А степ, гарматами пооран,
Тремтить від крові і кісток,
Та про бої віщує ворон,
Червлен тримаючи шматок.
Повстань, як древлє! Панцир з міді
Замінить лати й ганчірки, -
І знов дівоча стать Обиди
Звитяжно гляне у віки.!..
Василь Стус
Зрадлива, зваджена Вітчизна в серці дзвонить
і там росте, наш пригнітивши дух.
Ви, нею марячи, зазнайте скрух і скрух,
і най вас Бог, і най вас Бог боронить.
Розкошлані на всіх вітрах вагань,
як смолоскипи молодого болю,
в неволі здобули для себе волю,
ногою заступивши смертну грань.
Щедрує вам безсмертя щедрий вечір
в новій Вітчизні – по громадді спроб.
Отож, не ремствуйте, що вам на лоб
поклав Господь свій світлий перст
нищівний.
Вінграновський Микола
ЇЇ ІМ'Я
Спалений,
спечалений печаллю,
Все життя
таврований
Одним і тим же іменем,
Я до тебе, друже мій, причалюю -
Обніми мене.
Зболений одним наскрізним болем,
У нейлонових спіжонених роках
Прокотивсь я перекотиполем
По дівочих снах та іменах.
В донжуани на алеї стінені,
В демагогію, у твіст, у джаз, у вальс
Я тікав, тікав від цього імені,
Як тікають тисячі із нас.
Наздогнало. Обхопило. Глянуло.
Прокляло. Простило. Обняло.
Засмутилося. Задумалось. Поганило.
Випросталось. Звело. І - повело!
Це ім'я - моєї долі хвища,
Це ім'я - не лоскут носовий.
Слухайте, двоногі кладовища,
На печальній радості моїй!
Це ім'я для вас лиш територія
Від колиски і до крематорія!
В цьому імені ви днюєте й ночуєте,
І для вас воно - пшениця, порося...
Я ще назову його, ви чуєте?
Я ще потрясу ним всіх і вся!
Я ще пропечу ним, ще проклацаю
Кожну душу, груди і чоло:
Невігласами, подонками замацаним
Наче воно зроду й не було.
Друже, товариство моє чисте!
В нас роботи з літа до зими.
Так вже склалось: все життя плямисте.
Так уже
випростуємось
ми!
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Носії «конкурентного світогляду»
...Про розстріляне кобзарство
(газета „День” від 4 липня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/230884/
Вадим ЛУБЧАК, «День»
Деякі сторінки минулого й донині залишаються «білими плямами». На одну з таких малодосліджених трагічних сторінок — масові репресії в 1930-х роках проти кобзарів та вільних лірників — звернула увагу «Дня» Леся Мельник зі США. «Сотнями нищили кобзарів — душу українського народу. І про це мало хто сьогодні говорить...» — написала вона у листі до редакції.
«ЖЕБРАКУЮЧИЙ ЕЛЕМЕНТ»
Чи не найголовнішою підставою для репресій проти кобзарів та бандуристів на початку 1930-х років була їх нібито причетність до «контрреволюційних банд». Проголошений владою курс на боротьбу з жебрацтвом насправді ж був одним із способів знищити вільний дух української нації, уособленням якого були кобзарі. Апогеєм масових переслідувань старців-музик став Кобзарський з’їзд у Харківському оперному театрі у середині 1930-х років, на якому було заарештовано і знищено близько 300 музикантів. Хоча офіційного підтвердження проведення цього з’їзду немає (дослідник Костянтин Черемський знайшов лише архівні докази ініціювання цього заходу та кількаразове його перенесення у часі), свідчення людей про миттєве зникнення з вулиць та площ кобзарів дають підставу вважати, що акції масового знищення старців таки відбулися. Зусиллями більшовицького режиму кобзарство і вільне лірництво у середині 1930-х років було практично знищено також шляхом поодиноких репресій. Підтвердженням цьому є такий факт: у квітні 1939 року було проведено Першу республіканську нараду кобзарів і лірників, на яку з усієї України, за твердженнями дослідників, завітало лише... 37 кобзарів та бандуристів. Більше їхати не було кому.
— Щойно більшовики утвердили свою владу на наших землях, вони почали активну боротьбу фактично проти всього українського. І чи не найбільше їх дратувало значне і впливове явище національної культури — кобзарство, до якого частково належать бандуристи та лірники, — розповів «Дню» викладач історії кобзарського мистецтва студії з підготовки акторських кадрів при Національній заслужений капелі бандуристів України імені Г.Майбороди Ярослав ЧОРНОГУЗ. — Оскільки кобзарі вели мандрівний спосіб життя, вони нікому не були підвладні, натомість своєю творчістю «будили» національну свідомість народу. Більшовицько-московська система відразу охрестила це явище «українським буржуазним націоналізмом», «петлюрівщиною» і поставила собі за мету послідовно переслідувати та винищувати народних співців.
За словами Я. Чорногуза, фактів переслідування співців, навіть попри ретельні спроби їх приховати, вистачає. 1920 року за підписом голови особливого відділу УРСР Миколи Скрипника вийшов наказ про організацію процесу реєстрації жебраків. До жебраків прирівняли кобзарів. 1925 року адміністративний відділ НКВС прийняв особливий циркуляр №604 «О проведении учета нищенствующих», після чого члени спеціальних комісій переслідували так званий «жербакуючий елемент», до числа якого знову ж таки залучили народних співців, які вели мандрівний спосіб життя. У грудні 1932 року за підписом голови ВЦВКу Молотова вийшла постанова уряду УРСР про встановлення єдиної паспортної системи по УРСР, яка кожну приїжджу з іншої місцевості людину протягом доби змушували зареєструвати паспорт у райвідділі міліції. А це фактично ставило хрест на вільній діяльності мандрівних кобзарів. У ті часи активно провадилися централізовані перевірки так званого неорганізованого населення — тих, хто не працює в організаціях і установах, не є членом профспілок. Відтак, утриманців, осіб вільних професій, всіляко переслідували. Проводили конфіскації бандур та лір. Чимало кобзарів за таким умов змушені були кидати своє ремесло та шукали іншого підробітку.
Каральна машина цілеспрямовано нищила музик відразу кількома способами: мандруючих старців вбивали поодинці, а інших зганяли до музичних організацій — капел, ансамблів тощо, де можна було зламати їхній «вільний дух» та контролювати творчий репертуар.
— Студентів-філологів послали по селах записували репертуар кобзарів, лірників та інших співців. Благородна ідея зберегти фольклор насправді виявився засобом збору інформації про кобзарів: після кожної записаної пісні студенти вказували у журналах, де і від кого її почули. Невдовзі ті люди зникали безслідно, — проводжує Я. Чорногуз. — Одночасно почали активно створювати капели у великих зрусифікованих містах. Це дало змогу, по-перше, тримати під контролем кобзарів та через доноси шпигунів боротися з найбільш патріотично налаштованими, а по-друге, спростували думку серед людей, що влада з ними веде боротьбу. Більше того — їх використовували як засіб пропаганди. З метою ідеологічного контролю у капели неофіційно впроваджують наглядачів, а з часом вже офіційно «політруків». Не менше чверті репертуару повинно було бути спрямовано на прославляння радянської влади. І навіть у цих капелах після доносів регулярно зникали люди, котрі хоча б словом чи піснею обмовилися проти радянської влади. Приклад — історія Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г.Майбороди, де я нині працюю. У 1930-ті кожного року змінювався керівник капели. Кращих бандуристів Київської капели — Андрія Слідюка та Федора Діброву — розстріляли як «контрреволюційний елемент». Які ще потрібні докази того, що кобзарство нищилося системно і свідомо?
Навіть під час Другої світової війни кобзарі особливо «надокучали» владі. Більшість національних мистецьких колективів після оголошення війни евакували — театри, опери, хор ім. Г.Вірьовки, ансамбль ім. П.Вірського, а капелу бандуристів у повному складі послали на фронт, де за перші місяці війни загинуло двоє керівників — Данило Піка та Микола Опришко.
«У СЕРЕДИНІ 1930-х РОКІВ УКРАЇНСЬКИХ КОБЗАРІВ УБИВАЛИ ДЕСЯТКАМИ»
— Для влади кобзарі завжди були носіями «конкурентного світогляду», тобто, вони створювали конкуренцію новій світоглядній доктрині, яку пропагувала влада. Кобзарі — традиційні консервативні зберігачі давніх традицій. Сам вигляд кобзаря підсвідомо спонукав українців, які ще зберігали архетипи ідентичності, пишатися своєю нацією та історією, — розповів «Дню» харківський дослідник, бандурист, кандидат мистецтвознавства Костянтин ЧЕРЕМСЬКИЙ. — Саме це і не давало спокій владі, яка стояла на позиціях системного винищення українського селянства, національного духу. У часи національно-патріотичного піднесення свідомості українців кобзарі відігравали важливу роль. Найгірше, що до розправи над свідомими кобзарями були причетні деякі діячі кобзарського цеху. Я знаю чимало прізвищ, але не хочу згадувати з етичних міркувань. Активісти влаштування капел бандуристів, які потім доносили на своїх колег та незрячих бандуристів. Назву одне прізвище — Михайло Полотай. Це був один з ідеологічних керівників Київської капели бандуристів. Є свідчення, що на ньому безпосередньо лежав обов’язок організації та проведення обліку зрячих та незрячих бандуристів в усій країні, підготовка сумнозвісного з’їзду.
У середині 1930-х років, за переконаннями Черемського, українських кобзарів вбивали десятками. І підтвердити ці знищення фактично неможливо, адже вони вели мандрівний спосіб життя. Дослідник зібрав свідчення кількох очевидців, які оприлюднив у книзі «Повернення традиції»: В. ВОВК, пенсіонерка: «Кобзарів я любила з дитинства. Їх можна було частенько бачити в Харкові. А в середині 1930-х зовсім не стало. Ходили чутки про якийсь кобзарський з’їзд, куди нібито звезли кобзарів з усієї України, а потім повбивали».
К. Черемський також знайшов підтвердження того, що ще в 1927 році була ініціатива проведення кобзарського з’їзду у Харкові. Після того з’їзд переносили декілька разів. «Я зібрав свідчення від людей, які чули про з’їзд, але точно не можуть сказати, коли це було. Я ознайомився з тогочасними газетами: цю подію не було афішовано. Тобто, чи відбувся з’їзд, на якому розстріляли кобзарів — достеменно не доведено. Нині у Харкові жваво обговорюється версія про те, що з’їзд таки відбувся, і після нього кобзарів розстріляли недалеко від кордону з Росією. У нас є незрячий співець Іван ІВАНОВ, який активно обстоює цю думку. Важко дістатися до архівів. Те, що свого часу можна було вивчити в архівах СБУ, я вивчив. Сьогодні, на жаль, нові архіви не відкривають. Очевидно, більшість документів, що стосуються цього з’їзду та взагалі свідомої політики знищення кобзарів, було знищено. Думаю, документальні підтвердження з’їзду можна знайти, вивчаючи окремі кримінальні справи бандуристів».
«КОЛГОСПИ ДЛЯ МУЗИК»
«Приблизно з середини ХІХ століття поняття «кобзар» набувало в українській культурі все більш романтичного забарвлення, аж доки не перетворилося у міфічний образ на кшталт «козака Мамая». Патріотичні сили другої половини ХІХ — початку ХХ стст. прагнули використати образ кобзаря як символ у вихованні національної свідомості українців. Їхні ідеологічні супротивники у свою чергу, хоч і дещо пізніше — у першій половині ХХ століття — створили, відповідно, образ кобзаря — класового борця-«комісара» та музиканта-космополіта», — пише дослідник Володимир КУШПЕТ у своїй книзі «Старцівство: мандрівні старці-музиканти в Україні». — На той час мандрівне кобзарство та лірництво практично припинило своє існування у зв’язку з фізичним знищенням його представників більшовицькою каральною системою. Однак із часом радянські ідеологи радикально змінили своє ставлення до кобзарства. Було припинено репресії проти охочих прилучитися до бандурного виконавства, навіть навпаки: активно відкривалися класи гри на бандурі — від музичних шкіл до консерваторій. Система взяла під контроль сам процес підготовки та виховання «радянського кобзаря».
Відтак влада спробувала приборкати вільномислячих українських музик шляхом масового заганяння їх до своєрідних «колгоспів» — капел, ансамблів тощо, де «народний бард перетворився на політичного підбрехача комуністичної партії, а капели, куди силоміць заганяли співців, стали базою їхнього перевиховання» (Сергій Кіндзерявий-Пастухів).
— Тих кобзарів, які вціліли, радянська влада почала використовувати як засіб ідеологічної пропаганди. Їх змушували у своєму репертуарі надавати перевагу пісням, які б звеличували радянську дійсність, типу «Дума про Леніна» і т. д. Звісно, можна говорити, що це погане явище, бо у такий спосіб ламали дух кобзарів, змушували служити системі. Але разом із тим певній кількості співців це врятувало життя. Співаючи хвалебні пісні партії, кобзарі обов’язково мали в репертуарі народні та старосвітські композиції й часто виконували їх, що допомогло зберегти певний дух традиції. Ці співці не просто фізично залишилися живими, а й утримали принаймні відчуття ілюзії неперервності кобзарства, — вважає Костянтин Черемський. — До речі, нав’язаний системою репертуар кобзарі співали переважно на масових концертах, організованих владою, а історичні пісні та думи — біля церков та на площах.
Збереження традицій, духу кобзарства в Україні відбулося фактично завдяки кільком людям. Одним із них був Георгій ТКАЧЕНКО. Він вижив тільки тому, що, купивши в Харкові бандуру, виїхав під час лютування репресій у Росію. Проживаючи в Москві, де в ті роки на все українське дивилися «крізь пальці», на нього не звертали активної уваги. Г. Ткаченко десятиліттями зберігав традицію, а потім, повернувшись в Україну, почав її відроджувати.
Поступове повернення уваги українців до цього мистецтва почалося у 1980-х роках. Влада навіть сприяла відкриттю нових курсів гри на бандурі. Знайшлися майстри, які, не приховуючись, робили для продажу добрі музичні інструменти.
***
Відомий бандурист, учасник Визвольних змагань українського народу за свою незалежність у 1917—1920 роках, керівник першої Київської капели бандуристів Василь ЄМЕЦЬ писав: «Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво. Кобзарство — це наше питоме й найбільш властиве нам національне мистецтво... І так довго, як житиме в Україні кобзарство, не страшні для українського народу ні Соловки, ні Колими, ні тюрми, ні тортури, ні самі розстріли новітніх лицарів-кобзарів». Проведений 2—3 червня цього року у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» мистецький фестиваль «Кобзарська Трійця», на який до столиці з’їхалися кращі кобзарі країни, дає підстави з оптимізмом дивитися в майбутнє.
КОМЕНТАРІ
«ТАКУ ДАВНЮ ІНСТИТУЦІЮ ЗНАЙДЕШ ДАЛЕКО НЕ В УСІХ КУЛЬТУРАХ СВІТУ»
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, відомий кобзар:
— У радянський час тема масових розстрілів бандуристів у 1930-х роках була табуйована, як і тема Голодоморів. Про це говорили стиха, і тому прямих документальних свідчень немає. Те, що ми сьогодні знаємо, — перекази від кобзарів, які вціліли, від їхніх зрячих учнів. Серед нинішніх кобзарів домінує думка, що такий з’їзд, очевидно, відбувся у Харкові. Та навіть якщо цього харківського з’їзду насправді й не було, загальновідомо, що бандуристів, кобзарів, вільних лірників переслідували по всій Україні. Ще у 1920-х роках був розпочатий рух проти жебрацтва і так званої «клерикальщини». Влада боролася проти церков і проти жебрацтва. Під це потрапляли кобзарі, більшість репертуару яких якраз і складали пісні на релігійну тематику. Кобзарі — виразники духу. Вони співали на базарах та при церквах про те, що боліло. Співали про чудотворні ікони, зокрема, про хрест на Поділлі, у який стріляли більшовики, а з нього текла кров. І про решту новоявлених чудес... У думах говорили, що ця влада від чорта тощо. Багато пісень про Гайдамаччину. Кучугура Кучеренко — перший народний артист України, якому дав звання Симон Петлюра, а потім радянська влада підтримала це звання. Він склав думу «На смерть Петлюри». Таку кобзарську відповідь на соціальні несправедливості тієї доби, на поразку національної революції, релігійний репертуар. Та й взагалі національна пам’ять не могла не турбувати радянську владу. Репресії та нищення кобзарів — неоцінена втрата. До початку ХХ століття кобзарі були носіями величезної епічної традиції. Таку давню інституцію, носії якої виконували старі пісні доби бароко, знайдеш далеко не в усіх культурах світу. Старійшина Кобзарського цеху, наш учитель Георгій Ткаченко схилявся до думки, що велика кількість кобзарів загинула в Голодомор. Старці, як відомо, завжди жили на подання, а в ті часи у людей не було що подавати. Як найнижча верства населення вони першими масово почали гинути. Крім того, пізніше радянська влада свідомо взялася на зрячих кобзарів.
«МИ МАЄМО ЗБЕРЕГТИ ЇХНЮ ТВОРЧІСТЬ»
Софія ГРИЦА, етномузиколог, доктор мистецтвознавства:
— Вільно мандруючі старці у 1930-х роках пропадали масово. Це була спеціальна акція для того, щоб повністю знищити кобзарів. Багато з них загинули від голоду та холоду, від того способу життя, який вони вели, не маючи постійного пристановища. Можливо, абсолютно достовірних відомостей про свідому акцію знищення старців-музик науці сьогодні не відомо, але разом із тим інформація, що проти них поодинці вчиняли репресії, загальновідома. Певна річ, для української культури навіть поодинокі репресії проти кобзарів — велика втрата. Але в той же час не варто забувати, що середина ХХ століття — етап певного згасання кобзарської традиції. У 1930-х роках не було вже активних осередків, шкіл, де б вони могли навчатися, передавати з покоління в покоління свої вміння і досвід. Кобзарі-одинаки продовжували цю традицію. Сама школа кобзарства згасала. У Європі цей процес пройшов понад століття тому, коли почала вщухати діяльність співців і вільних лірників. У зв’язку з індустріалізацією, змінами у структурах сіл і міст припускаю, що масові зникнення вільних співців та музик не були пов’язані лише зі свідомою акцією винищення. Знищували тоді всіх підряд — голодом, переслідуваннями, розстрілами. Але, безумовно, кобзарів — у першу чергу, бо вони були ораторами національних ідей. Сьогодні ми маємо зберегти їхню творчість. Щоб кобзарі, які нині підтримують традицію, мали тексти, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М. Т. Рильського НАН України видає збірники текстів із нотами. Нині в інституті підготували п’ятитомне видання з кобзарства, щоправда, сьогодні до музикантів воно повільно йде, бо грошей не вистачає...
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт