Новини одним рядком:
29 квітня – творчій вечір Сергія Зарвовського (Луганськ), м.Суми, вул.Петропавлівська, 61
4 травня – концерт вокальної музики до 170-річчя з дня народження та 100-річчя пам'яті М. Лиcенка у Львівській філармонії
5 травня – Віктор Морозов і "Батяр-Бенд Галичина" на ретро-вечірці "Шоколадна бруківка" у Львові в будинку вчених
6 травня – Віктор Морозов і Тарас Чубай у Львові на площі Ринок на святковому концерті до Дня міста "Батяруй із Львівським"
7 травня – «Доки пам’ять жива. Пісні Великої Перемоги» в ефірі Сумської ОДТРК разом з КАП „Булат”
7 травня – святковий спектакль-концерт "ВЕСЕННИЙ ВАЛЬС" у Київському Будинку актора
11-13 травня – фестиваль авторської пісні і поезії „Острів” ім.Д.Келова у Києві http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=1931
11 травня – київський театр поезії і пісні спектакль-концерт "ЛЮБОВЬ ХУЛИГАНА" по С.Єсеніну у Київському Палаці „Україна”
12 травня – київський театр поезії і пісні спектакль-концерт "ИНОХОДЕЦ" по В.Висоцькому у Київському Палаці „Україна”
13 травня – київський театр поезії і пісні спектакль-концерт "БОЛЬНИЧНАЯ ЦЫГАНОЧКА" по О.Галичу у Палаці „Україна”
15 травня – концерт Сергія Шишкіна у Севастопольському арт-кафе „Гоголя ХХІ”
15 травня – відкриття виставки живопису Олега Омельченка „Сад камней” у Сумській муніципальній галереї (вул. Соборна, 27)
16 травня – завершальний етап міжнародного письменницького футбольного турніру у Львові (вул. Кн. Ольги, 3)
17 травня – вистава “Жанна д’Арк. Дисконт?..” у Будинку художника в Києві
18 травня – день народження Ігоря Гриника, барда, організатора фестивалів „Приспів”, „Струни серця”, „Повстанським плаєм”
18-20 травня – фестиваль авторської пісні і поезії “Співучі вітрила ”у Дніпропетровську http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=1932
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Сергій Марченко
28 квітня 2012 р., 12.30,
УНІАН, конференц-зал,
м. Київ, вул. Хрещатик, 4
Прес-реліз
Рейдерський напад на редакцію журналу «Всесвіт»?
У четвер, 26 квітня, стався рейдерський напад на редакцію журналу світової літератури «Всесвіт» за адресою: вул. М. Грушевського, 34/1. Приміщення редакції розташоване в самому центрі Києва, навпроти Маріїнського парку, в кількох сотнях метрів від Верховної Ради України та Кабінету Міністрів. А отже, є ласим шматком для рейдерів
Після рейдерської атаки редакція найстарішого українського часопису, який існує з 1925 року (біля витоків «Всесвіту» — Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий та Олександр Довженко), підготувала звернення до Президента України, а також до світової громадськості з проханням захистити журнал і його історичне приміщення, аби «Всесвіт» міг і надалі поєднувати Україну зі світовою культурою.
Журнал уже давно став справжнім «вікном у світ» іноземних літератур, він має потужні міжнародні контакти і є питомою частиною української культури. Читачі добре пам'ятають блискучі переклади романів «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса, «Хрещений батько» та «Останній дон» Маріо П'юзо, «Бунт розуму» Ірвінґа Стоуна, «Звіроферма» Дж. Орвела, твори Кафки, Беккета, Фолкнера, Джойса, Гемінґвея, бестселери Крісті, Кінґа, Доктороу та безлічі інших письменників, які вперше вийшли в перекладах українською мовою саме у «Всесвіті».
Ситуація з нападом на редакцію стала предметом широкої уваги з боку медіа, на підтримку редакції за одну добу надійшло більше сотні листів від державних діячів, науковців, журналістів, діячів культури та мистецтв. Станом на 28 квітня наявні два офіційних інституційних звернення на підтримку «Всесвіту»: від українського ПЕН-клубу та Національного університету «Києво-Могилянська академія».
«Цей напад не є поодиноким явищем в Україні. Під прицілом опинилася ціла низка осередків українського культурного життя та незалежної думки. Як відомо, злочинців упізнають за «почерком» їхніх злочинів: вжахнути брутальністю нападу, паралізувати роботу й так залякати обраних жертв, щоб вони визнали за краще поступитися – віддати приміщення, згорнути діяльність, зректися незалежної позиції. Творча інтелігенція України стривожена», — йдеться в заяві Мирослава Мариновича, Президента Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.
«Національний університет «Києво-Могилянська академія» висловлює глибоке збентеження і виступає проти будь-яких антизаконних дій, спрямованих на знищення цього осередку культурного життя. Вимагаємо розслідування і висловлюємо свою солідарність із редакцією журналу «Всесвіт», що відстоює свої законні права», — зазначає в офіційному зверненні Володимир Моренець, виконувач обов’язків президента НаУКМА.
Про ситуацію, що відбувається навколо відомого журналу, про перебіг подій, пов’язаних із рейдерською атакою, розказали учасники прес-конференції: Олег Микитенко, шеф-редактор журналу «Всесвіт»; Дмитро Павличко, головний редактор журналу «Всесвіт» 1970-1978 рр., поет, герой України; Сергій Костянчук, юрист журналу.
Модератор прес-конференції — Дмитро Дроздовський, заступник головного редактора журналу «Всесвіт».
Суми – Петро Картавий
Поетичний вечір Сергія Зарвовського в Сумах
Про себе Сергій на http://www.bards.name/zarvovskiy написав:
„Закончил школу в Луганске, институт в Москве, работал в Новосибирске, вернулся в Луганск. Женился, развелся. Проработал много лет в Институте экономики промышленности АН УССР, а когда экономикой начали заниматься «новые русские» - уволился. В свое время пристрастился к походам и облазил (объездил, обплавал) практически весь Советский Союз. Когда спрашивают – где был, отвечаю где не был – на Чукотке и Таймыре.
Стихи начал писать с незапамятных времен, но после того, как в армии украли тетрадь с записями, обиделся на неблагодарное человечество и на время бросил это занятие. Хотя сейчас этот факт воспринимаю как «высокую оценку» моего творчества со стороны тех, кому лень было их переписывать.
Член национального союза журналистов, член правления Межрегионального союза писателей Украины. Выпустил сборники «Одноразовая жизнь», «Муза на помеле», «Я давеча подался в лирики». Печатался в различных коллективных сборниках, альманахах, газетах и литературных журналах «Российский колокол» (Москва) и «Радуга» (Киев).”
Не можу пригадати, де ми познайомилися із Сергієм Зарвовським, але добре пам’ятаю як 2001 року нас заарештували на території бази морської піхоти ЧФ РФ у Севастополі. Повертаючись із мандрівки на мис Херсонес у Козачій бухті вирішили зайти в магазин, а Сергій запропонував скоротити шлях і пройти через огороджену територію з тильної сторони. Протиснувшись у замкнені ворота через кілька десятків кроків натрапили на молодого начальника штабу бази, якого здивувала українська мова, і він дав команду вартовим затримати нас, взяти пояснення та виклакати представників міліції щоб передати нас для з’ясування хто ми такі. У результаті ми могли пропустити концерт фестивалю „Зурбаган” заради якого приїхали. Конвой розумів наше хвилювання, але відмінити команду міг тільки рівний за посадою офіцер. Нам повезло, бо скоро з’явився заступник командира бази з виховної роботи (замполіт), який контактував з організаторами фестивалю, і нас відпустили після написання пояснення чому ми опинилися на території бази.
29 квітня 2012 року в актовій залі на вулиці Петропавлівська, 61 відбулася зустріч сумчан із луганчанином Сергієм Зарвовським. Організатори на початку і в кінці запропонували виступ піаністки і співачки Ірини Колісніченко, що надало зустрічі особливого шарму. Крім віршів Сергій читав прозу, гумор і цикл «откровений». Сумчанин Вячеслав Кобзар на вірш поета «Голубые дороги нас умчат как экспрессы…» написав пісню, яку заспівав на вечорі.
Пропоную читачам один із віршів Сергія Зарвовського.
Жизнь проносится...
Жизнь проносится, годами шурша, |
И как пусто без друзей и подруг – |
Дніпропетровськ – МА «АртВертеп»
Луцьк / Вечір українського духу! Козацькі думи та пісні у виконанні Тараса Житинського
06 ТРАВНЯ
Пивний клуб Майдан
ВЕЧІР УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ!
Козацькі думи та пісні у виконанні Тараса Житинського
Чернівці / Виступ гурту Тінь сонця в рамках фестивалю Буковинські звитяги
19 ТРАВНЯ 19.00
с. Резаківці (Кіцманський район, Чернівецька обл)
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
«ЗОЛОТАЯ БАЛАКЛАВА» – ПРЕКРАСНЫЕ НАДЕЖДЫ НА БУДУЩЕЕ
22 апреля в Балаклавском Центре культуры и досуга прошла церемония награждения лауреатов и победителей I Фестиваля авторской песни «Золотая Балаклава». Финиш Фестиваля был озвучен песнями его участников и заверениями мэтров бардовского жанра в успехе состоявшегося песенного действа.
«Прекрасный фестиваль! – сказал о «Золотой Балаклаве» его участник, известный украинский бард, лауреат более 40 фестивалей авторской песни Сергей Кучма. – Для начала очень даже неплохо! Конечно, не так много бардов приехало, но это традиционно для стартующих фестивалей авторской песни. Знаменитый Грушинский фестиваль, например, который собирает сейчас десятки тысяч любителей этого жанра, тоже стартовал с небольшого количества бардов и их слушателей…»
Такого же мнения и известный крымский бард Владимир Грачев: «Прекрасно, что «Золотая Балаклава» стартовала весной – в это время года в Крыму, как известно, бардовское затишье. И я уверен, что у этого фестиваля прекрасное будущее. Чем больше в Крыму таких фестивалей, тем лучше!»
В I Фестивале авторской песни «Золотая Балаклава» приняли участие 43 автора и исполнителя бардовской песни из Севастополя, АР Крым, Мариуполя, Запорожья и Днепродзерджинска. Фестиваль прошел в Балаклавском Центре культуры и досуга при поддержке Балаклавской райгосадминистрации и Балаклавского районного Совета. Президент Фестиваля – директор БЦКиД, бард, автор и исполнитель песен Сергей Курочкин, арт-директор – поэт Ирина Руденко.
Финансовую поддержку Фестивалю оказали ряд предприятий города и Балаклавы, в их числе – Аквамарин «Золотой символ», фирмы «Скифос» и «Орифлейм», а также многочисленные балаклавские кафе.
В конкурсной программе Фестиваля участвовало 17 авторов-исполнителей в двух главных номинациях: в возрасте до 20 лет и в возрасте от 21 год и старше.
Жюри Фестиваля в составе мастеров бардовского жанра Натальи Соболевой (г.Днепродзерджинск) и Сергея Яцуненко (г.Джанкой), музыканта Сергея Валуева (г.Саки), профессионального хормейстера Татьяны Медведь (г.Херсон), севастопольских композиторов и аранжировщиков Алексея Панчика и Вячеслава Демина, под председательством барда Сергея Кучмы (г.Запорожье) провели напряженную работу, в результате которой были определены следующие лауреаты и победители «Золотой Балаклавы».
Дипломом Фестиваля в номинации «За оригинальность исполнения» награжден Илья Зарубин (г.Севастополь); в номинации «За полет мыслей» – Станислав Таран (г.Севастополь); в номинации «Надежда» – Дмитрий Савосин (г.Мариуполь); в номинации «Самобытность» – Егорий Науменко (г.Севастополь); в номинации «Лучшая песня о море» – Николай Лавров (г.Севастополь); в номинации «За актерское мастерство» – Михаил Дебель (г.Севастополь); в номинации «Лучшая песня о Севастополе» – Анатолий Абдула (г.Севастополь); в номинации «Мастерство и искренность исполнения» – Валерий Винокуров (г.Севастополь); в номинации «Исполнительское мастерство» – Сергей Ильиных (г.Симферополь).
«Приз зрительских симпатий» завоевал Егорий Науменко (на верхнем фото). Молодому 22-летнему барду, жителю поселка Первомайка Балаклавского района награду вручил потомственный балаклавский рыбак Анатолий Тимерханов – самую большую, выловленную им в Балаклавской бухте во время проведения Фестиваля и приготовленную по старинным греческим рецептам, рыбу.
Балаклавский бард Дмитрий Сандриков получил приз «За лучшую песню о Балаклаве» и диплом за 3-е место в Фестивале. 2-е место во второй номинации присудили Игорю Шелепову (г.Севастополь), 2-е место в первой номинации – Павлу Курочкину (г.Севастополь), 1-е место в первой номинации – Марии Киселевой (г.Ялта).
«Мы обязательно будем продолжать фестиваль «Золотая Балаклава», – сказал в интервью «Севастопольской БАРД-АФИШЕ» президент завершившегося бардовского форума Сергей Курочкин. – Поистине этим фестивалем мы открываем душу Балаклавы – душу добрую и нежную. Уже намечены планы на проведение «Золотой Балаклавы» в следующем году – есть договоренность об этом с руководством района. Статус фестиваля изменится, фестиваль станет международным. Изменится и его масштаб. Например, галла-концерт будет проведен не в БЦКиД, а в более людном месте – на набережной Балаклавской бухты».
Ну, что ж, успехов тебе, «Золотая Балаклава»!
ВЛАДИМИР ГУБАНОВ ВЫСТУПИЛ В ДОФе
26 апреля на Малой сцене Севастопольского Дома офицеров ЧФ РФ состоялся творческий вечер Владимира Губанова «Севастопольский трамвай». Бард представил публике свои самые последние песни, а также песни, которые никогда не исполнялись со сцены.
Из самых «свежих» песен прозвучали «На перекрестке дорог», «На подрамнике Клода Моне», «Перламутровый прибой», «Голубые голуби любви», «Мишка – севастопольский мальчишка», «Где вы сейчас…» и «Под колпаком полярной ночи». Комментируя новинки своего творчества, автор сообщил, что скоро приступит к записи очередного CD-проекта, в который войдут его последние и одновременно с тем редко исполняемые песни, написанные в 70-х и 80-х годах.
После первого блока песен В.Губанов прочитал стихи «Зурбаган», «Фиолентовская элегия», «Романс друзьям» и «гвоздь» программы – «Севастопольский трамвай». Далее последовала подборка из довольно редких песен: «Глубокая лыжня», «Кивая на теперешнее время…», «Грусть», «Песня про Евгения Поданева», «Революционные частушки» и «Тяжелый снег».
Песенные раритеты В.Губанов перемежал искрометной «фишкой» «Юный апрель» и мелодизированной драмой «Реквием по линкору «Новороссийск».
Со своими версиями губановских песен на Малой сцене ДОФа выступили дуэт Дмитрий Черепок & Игорь Захаренко и Игорь Шипилин.
Завершилось выступление Владимира Губанова «Балаклавской элегией», «Песенкой о Стрелке» и «Последним полустанком». На бис прозвучал «Бизертский Крест».
К услугам пришедших на концерт слушателей была «раскладка» из книг поэта и его CD-проектов.
Подводя итог, отметим, что состоявшееся на Малой сцене ДОФа действо состояло целиком из новых и незнакомых слушателям песен севастопольского барда.
Некоторой неудачей концерта В.Губанов считает то, что в ДОФ не смог прийти по причине недомогания Виктор Павлович Козлов, севастопольский старожил, который хотел дополнить выступление барда своими воспоминаниями о довоенном трамвае. Но и без этого, считают зрители, творческий вечер Владимира Губанова под названием «Севастопольский трамвай» прошел успешно.
…В АРТ-КАФЕ «ГОГОЛЯ XXI» – СЕРГЕЙ ШИШКИН!
15 мая в арт-кафе «Гоголя XXI» планируется выступление Сергея Шишкина, видного энтузиаста каэспэшного движения Севастополя и прекрасного исполнителя песен известных бардов.
После удачного «стартового» выступления группы севастопольских бардов в арт-кафе «Гоголя XXI», прошедшего, как известно, «в режиме бард-кафе» (см. новость от 18.04.12), возникла насущная необходимость видения перспективных планов на будущее. И вот первый кандидат на следующий БТВ в арт-кафе «Гоголя XXI» (БТВ понимается как Бардовский Третий Вторник) – Сергей Шишкин. По предварительным данным, программа его выступления будет насыщена песнями Б.Окуджавы, Ю.Визбора, В.Егорова, В.Высоцкого, Ю.Кукина и других титанов авторской песни.
Начало майского БТВ в арт-кафе «Гоголя XXI» – опять же, по предварительным данным, – в 19.00. Более точная информация станет известна в первых числах мая. Поэтому, следите за рекламой на нашем сайте!
Київ – Кирило Булкін
Хто ще не бачив - дуже запрошую: наступна вистава 17 травня о 19-00 в Будинку художника! А хто бачив - будемо вдячні за запрошення Ваших друзів... Дуже важливо зібрати зал! (До речі, в разі можливості привести організовану групу, зв"яжіться, будь ласка, зі мною щодо особливих пільгових умов).
Колишнім політв"язням вхід безкоштовний.
Також зверніть увагу на лінки в статті (світлини з вистави та відеоанонс).
http://maidan.org.ua/2012/04/zhanna-dark-dyskont-rozdumy-uperedzhenoho-hlyadacha/
«Жанна д’Арк. Дисконт?..» Роздуми упередженого глядача
Андрій Сивий
У голові клекоче Везувій. Емоції переповнюють, тому не знаю, чи вийде щось путнє з моєї писанини. Але мовчати теж не можу, треба з кимось поділитися емоціями. Сьогодні, як на лихо, неділя – вихідний день! Тому олівець в руки і вперед. А там що вийде, те і вийде. Головне – “вигрузитись”, поки дах не зірвало.
Тож по порядку. Причина мого сьогоднішнього занадто емоційного стану – вчорашній культпохід в палац “Україна” на прем’єру вистави театру-студії Володимира Завальнюка “Жанна д’Арк. Дисконт?..” за п’єсою Жана Ануя “Жайворонок”.
Скажу зразу, театрал, а тим більше критик, я ніякий і на лаври зовсім не претендую. Просто хочу поділитися з усім світом своїми враженнями від дотику до Мельпомени.
Тим більше, що вулкан вирує і з цим треба щось робити.
Я впевнений, що в моєму вулканічному стані винна саме Жанна д”Арк та актори – мамаївці (від: Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ) разом зі своїм режисером Володимиром Завальнюком й усіма, хто до цього причетний. Дуже давно я не переживав такого бурхливого емоційного піднесення. За силою відчуттів це можна зрівняти з викидом адреналіну під час помаранчевих подій, особливо в першій їх стадії.
Незважаючи на майже повну відсутність дорогого театрального реквізиту і відверту умовність костюмів, театральна трупа, не знаю якою силою, перенесла мене в середньовічну Францію. Неймовірно реалістично показала старого самодура-батька маленької Жанни (актор Олександр Фуртас), наскрізь задурманеного церковними догмами інквізиції, його сина -молодшого брата Жанни (актор Сергій Мельничук), який боягузливо-злостиво зводить на сестру наклеп. Я побачив короля Франції Карла VI (актор Геннадій Попенко) та його воєначальників, які в своїй обмеженості та тупості не здатні були на найпростіші тактичні, не кажучи вже про якісь стратегічні, рішення. Погрязнувши в п’янстві та розпусті, вони жили за тваринними інстинктами. Я побачив Французький народ, який від безвиході повірив і довірив свою долю малому дівчиську, зваливши на тендітні дівочі плечі проблеми суспільства, держави, нації. Побачив Жанну – просту дівчину із народу, яка в силу своєї високої моральності і християнського сприйняття світу не могла зрадити довіру простого народу. А сам народ, віддавши в час біди та смертельної загрози свою долю в руки дитяти, при цьому співав їй осану, скандуючи “Жанна – Жанна – Жанна!” А коли обставини змінилися, з неменшим запалом і фанатичним блиском в очах під проводом святої інквізиції ревів: “Відьма! Курва! У вогонь її!”
І весь цей час мене не покидало відчуття дежавю. Чи я це все вже десь бачив?! Так, бачив. І чув! Так, і бачив, і чув! Спочатку був Майдан в 2004-му… А потім Печерський суд Києва в 2011-му…
Є, звичайно і відмінності, але зробіть поправку на 600 років.
Вражає дзеркальна схожість реальних історичних персонажів і подій. Щоб було краще зрозуміло, вважаю за необхідне пояснити один нюанс. Напевно, для того, щоб глядач краще розумів, хто є хто (реквізит та сценічний одяг, як уже було сказано, у виставі досить умовні), режисер Володимир Завальнюк вдався до дуже цікавого мовного рішення. Французи, чия територія була окупована англійцями, у виставі розмовляють українською мовою. А поневолювачі-англійці, відповідно – російською. Тому, коли англійський вельможа Варвік (знову ж-таки Геннадій Попенко, уже в іншій ролі – а всього він їх грає три) спробував розмовляти з французами їхньою мовою, глядацький зал вибухнув сміхом.
Усі все зрозуміли! Хоча про “кровосісів” не було сказано жодного слова.
А гра акторів! Господи! Як то можна так реалістично все показати?! Людина я далека від мистецтва взагалі і від акторського зокрема, тому навіть наміру не маю оцінювати акторську майстерність. Але головна героїня (актриса Ганна Яремчук була вся – неначе високовольтний нерв любові, зреченості й самопожертви. А як зіграла, здавалося б, епізодичну роль “Жанни-2″ Наталя Костенко!
(Щодо “Жанни-2″ – невелике пояснення. В один з моментів вистави, коли вправний у політичних інтригах та риториці єпископ Кошон (актор Кирило Булкін) здавалося, таки схилив Жанну до зречення, головна героїня, за режисерським задумом, просто… зникає – адже тут Жанна на мить перестає бути собою. Але суддям звертатися до порожнього місця якось незручно, тож вони й обирають терміново з-поміж “слуг просценіуму” – “дублерку” і звертаються, як до Жанни, саме до неї).
Так от, Наталя Костенко у ролі “Жанни-2″ не промовила жодного слова. Вона тільки стояла і плакала, слухаючи хулу натовпу на свою адресу. Просто стояла, слухала і плакала. Як вона це робила! Вона плакала серцем. В неї не просто сльози котилися по щоках. Вся її сутність являла собою невтішне горе. Здається, якби я навіть був глухим і сліпим, то і так відчув би її пекельний розпач. Від неї в зал прямо ішли флюїди страждання несправедливо скривдженої людської душі.
Не можу! Не можу передати сотої частки того, що відчув сам. Це треба бачити. Це треба відчути! До цього треба бути причетним
Тепер стає зрозуміло, що інтелігенція, як творча каста, є рушійною силою суспільства. Які б правильні та полум’яні слова не говорили політики чи їхні шоумени, вони ніколи не зможуть викликати таку бурю шалених емоцій, як та тендітна актриса, що грала Жанну д’Арк. А може, вона не грала?! Може, вона на той момент дійсно стала Жанною? Маленькою дев’ятнадцятирічною дівчинкою і Великою Героїнею своєї нації!
І знову повертаюся до безпрецедентної аналогії між середньовічною Францією та сьогоднішньою Україною. І справа навіть не в тому, що Україна відстала від сьогоднішньої Франції на шість століть. У сьогоднішній Україні кращі люди не згоряють на вогнищах. Інквізиція в нас мімікрувала, нібито цивілізувалася, але ні правди, ні справедливості так і немає. Суд не за правом-справедливістю, а так, як «треба». Не господар сьогодні середній українець на своїй землі, хоч і немає нібито явної окупації. Копирсаються у смітниках вчорашні вчителі та лікарі. Викинуті на соціальні задвірки, як непотріб, ветерани-афганці та ліквідатори-чорнобильці. Зубожіють від голоду та холоду селяни – годувальники країни – на своїх-чужих паях колишнього колгоспного, а зараз – незрозуміло чийого найкращого в світі чорнозему.
Це ознаки біди всього Українського народу, і як ту біду перемогти-розвіяти, ніхто не знає. А хто знає – той не може. А хто може – той не хоче. Його і так все влаштовує. Звичайно, це вже окрема тема…
Але поки інтелігенція в цьому не розбереться і не донесе своє рішення до людей – всі роздуми так і залишаться роздумами. І нашої Української Жанни немає зараз з нами… А ті, що є – надійно ізольовані, бо ж спалити сьогодні вже не можна. Все-таки прогресуємо… А час накручує витки своєї спіралі, та знову й знову повертає нас до тих самих одвічних проблем. І вистава театру-студії Володимира Завальнюка “Жанна д’Арк. Дисконт?..” недаремно має присвяту – “українським політв’язням усіх часів…”
Київ – дирекція фестивалю «Червона рута»
ПРЕС-РЕЛІЗ
відбіркових конкурсів
ХІІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута»
У 2012 -2013 роках відбудеться ХІІІ Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», який протягом своєї діяльності сформував українську національну музичну масову культуру і є основним постачальником нових імен для української естради.
Фестиваль складається з двох етапів – відбіркового та фінального.
У 2012 році з 31 березня по 9 грудня по всій Україні пройдуть 27 відбіркових конкурсів ХІІІ Всеукраїнського фестивалю «Червона рута - 2013» згідно з планом роботи Міністерства культури України, за підтримки Державного комітету телебачення та радіомовлення України з метою виконання Дорученням Кабінету Міністрів України від 13.01.2012 р. №63623/1/1-11.
У межах конкурсів відбудуться практичні семінари з українського автентичного фольклору за участі провідних фольклористів і етнографів України.
Співорганізаторами відбіркових конкурсів в областях, АР Крим, м. Києві та м. Севастополі є управління культури, у справах сім’ї та молоді, освіти і науки облдержадміністрацій, Київської й Севастопольської міськдержадміністрацій і Міністерства АР Крим, також центри народної творчості, дитячо-молодіжні центри тощо та місцеві осередки інших організацій-засновників.
Мета конкурсів – здійснити цілеспрямований пошук молодих обдарованих виконавців по всій Україні, зокрема в глибинці, відкрити нові імена і вивести їх на велику сцену.
На відміну від інших, «Червона рута» залишається єдиним некомерційним фестивалем, який цілеспрямовано підтримує саме українських виконавців, а не зарубіжних зірок. Участь у конкурсах для виконавців є безкоштовною, а вхід для глядачів - вільним, що робить захід доступним для всіх бажаючих.
Загальна кількість конкурсантів становитиме близько 3000 гуртів і солістів – це понад 5000 осіб з усіх областей України та АР Крим. Будуть представлені більшість районних центрів та сіл. Спеціально для участі у конкурсах буде створено і виконано близько 6 тис. нових пісень українською мовою.
Відбіркові конкурси проводяться за музичними жанрами: поп-, сучасна танцювальна, рок-, акустична, інша музика та український автентичний фольклор, який буде представлений у таких напрямках: сольний та гуртовий спів (виконання українських народних пісень в автентичній давній манері співу), виконання українських народних обрядових дійств (показ календарних обрядів, звичаїв молодіжних зібрань і дозвілля), сольна та гуртова інструментальна музика, кобзарсько-лірницьке виконавство (гра на традиційних інструментах в автентичній давній манері народної гри і музикування). Виконавцями фольклору є молодь і діти (віком від 6 років), а не старші люди (бабусі і діди). До того ж вони виступатимуть насамперед із молодіжним і дитячим репертуаром.
На кожному відбірковому конкурсі будуть визначені переможці, які виступатимуть у фіналі фестивалю в 2013 році у Києві та гідно представлятимуть свій регіон на всеукраїнському рівні.
Разом з професіоналізмом, критеріями відбору у жанрах поп-, рок-, сучасної танцювальної, акустичної та іншої музики є: новизна, сучасність та молодіжність, оригінальне творче обличчя, індивідуальність і неповторність виконавців, поєднані з українською національною визначеністю музики і виконання. У жанрі українського автентичного фольклору критеріями оцінки виступів є відповідність (походження) виконуваного матеріалу традиційним зразкам справжньої автентичної народної творчості, а його виконання – максимально наближене до виконання справжніми носіями традиційної народної культури
Фактично, фестиваль робить з початківців зірок. Майже 90% відомих, популярних в Україні та за її межами вітчизняних виконавців, відкриті «Червоною рутою». Серед них: Руслана, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Сестри Тельнюк, Марія Бурмака, Віктор Павлік, Катя Чіллі, Альоша, гурти “ВВ”, “Брати Гадюкіни”, “Сестра Віка”, “Скрябін”, “Тартак”, “Піккардійська терція”, “Плач Єремії”, “Танок на майдані Конго”, “Мертвий півень”, “Кому вниз”, “Брати Блюзу”, “Гайдамаки” та інші.
Фестиваль виконує важливу державотворчу функцію в Україні і має всеукраїнський масштаб, формує сучасну естрадну і молодіжну школу вітчизняної музики. Дає змогу нашій державі інтегруватися у світовий культурний простір, допомагає нашим виконавцям досягнути конкурентоспроможності на міжнародній арені.
Дирекція фестивалю «Червона рута»
01033, м.Київ - 33, а/с 50, тел. (044) 360-75-26, (067) 445-57-87, (066) 880-38-32
електронна адреса: chruta@ukr.net; сайт: www.chervonaruta.info
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Iван МАЛКОВИЧ: «Нехай українська книжка буде настільки гарною, щоб дитина власноруч вибрала її»
На ювілеї «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» відомі художники й письменники читали дитячі вірші
http://www.day.kiev.ua/227410
Надія ТИСЯЧНА, «День»
20 квітня провідне дитяче видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» відсвяткувало своє двадцятиліття! На сьогодні це — бренд, що асоціюється з якістю, стилем і смаком. Іван Малкович & Со (відомі письменники та художники різних поколінь — Всеволод Нестайко, Володимир Рутківський, Григорій Фалькович, Сашко Дерманський, Тарас Антипович, Кость Лавро, Владислав Єрко, Софія Ус, Катерина Штанко та ін.) ніколи не гналися за кількістю. Навпаки, найважливішим критерієм завжди була якість — щоби не засмічувати, а окультурювати український інформаційний простір. Також «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — до певної міри наша відповідь росіянам, які своєю продукцією буквально заполонили вітчизняний книжковий ринок. Книжки видавництва мають стабільний попит у Росії. І взагалі їх читають діти в 19 країнах світу — від Великобританії до Південної Кореї! (За два десятиліття видано 200 найменувань загальним накладом майже 4,5 мільйона примірників.)
Треба сказати, що Іван Малкович постійно створює прецеденти, популяризуючи українське. «Якщо в книгарні лежать поряд дитячі книжки з різних країн, — любить повторювати він, — то нехай наша буде така гарна, щоб дитина власноруч вибрала саме її. І тоді відпаде багато прикрих, здебільшого надуманих проблем». Так, наприклад, після знаменитої опівнічної презентації першого «тому» про Гаррі Поттера на Хрещатику близько першої ночі у черзі за україномовною (!) книжкою вишикувалося близько 1000 людей! До речі, тираж усіх «серій» українського перекладу «Поттеріади» склав 1 000 000 примірників!
— «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» завжди в нашому рейтингу ТОР-20 видань, які найкраще продаються, — говорить директор ТОВ мереж книгарень «Є» Катерина ФЕДОРЕНКО. — Крім того, її знають далеко за межами України. Діаспоряни часто заходять придбати саме «Абетку», «Снігову королеву», «Улюблені вірші», «Мед для мами»...
— Творіння Івана Малковича — це, можливо, та Україна, яка досі не відбулася, — продовжує професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана ПАХЛЬОВСЬКА. — Тож побажаємо країні, щоби вона колись була такою, якою замислив Іван свою велику професію. Тому що професія Івана — це серце майбутнього — книжка для дитини.
— Оці післяпасхальні дні спонукають нас замислитися над вічним, — підсумовує єпископ УГКЦ Йосиф (МІЛЯН). — А оце вічне якраз починається з бабусиної казки, а потім — простої катехизації, обрамленої в байку для дитини. Властиво, це формувало українця, який витривав науковий атеїзм, де Бога не було. Бо бабуня казала, що Він є. І їй вірилося. Наскільки я знаю Івана Малковича, це дуже традиційний чоловік. У доброму сенсі. І йому вдалося оці традиційні цінності, нашу духовну й культурну традицію закласти в свої книжки. Ось чому вони такі гарні, добрі і душевні!
«А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га». Вічні цінності
Як діти від 2 до 102 читали вірші на табуретці на ювілеї видавництва Івана Малковича
(газета „Україна молода” від 25 квітня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2066/164/73603/
Валентина КЛИМЕНКО
Видавництво Івана Малковича святкувало 20–річчя «творчої діяльності» навпроти адміністрації Президента — у Будинку письменників, на Банковій, 2. Чи чули через дорогу гіркий куплет абабагаламазької пісеньки–хроніки («Бо далі — не медалі, бо далі — не краса... Дементори обсіли вкраїнські небеса! Калічать дітям душі не згірше сатани, вкраїнське з України витравлюють вони») — не знаємо. Директор першого в незалежній Україні приватного видавництва Іван Малкович більше хотів, щоб у квартиру Всеволода Нестайка на Шовковичній долинули його теплі слова про патріарха української літератури: останні чотири роки найтиражнішою для видавництва є трилогія Нестайка «Тореадори з Васюківки», але здоров’я не дозволяє Всеволоду Зінов’євичу виходити в світ.
Урочистий «прийом» проходив у Камінній залі, пам’ятній для пана Івана тим, що сюди на вечір молодих поетів прийшла Ліна Костенко і дуже хвалила молодого поета Малковича. На святкування авторка абабагаламазького бестселера «Записки українського самашедшого» не прийшла, натомість видавництво привітали її донька — письменниця, публіцист, професорка Римського університету La Sapienza Оксана Пахльовська та онука Ярослава Франческа Барб’єрі. І якщо Оксана Пахльовська та Катерина Ющенко (яка перекладала для видавництва текст книжечки «Мед для мами» з англійської) проігнорували головну умову привітання — дитячий віршик на табуретці, то Ярослава прочитала вірш Ліни Костенко, як і мало бути — з підвищення.
Ця нехитра штука родом із дитинства, віршик на табуретці, позбавив головної небезпеки ювілейності — липкого пафосу і нудних промов. Розповіла директорка книгарні «Є» Катерина Федоренко віршик «А я у гай ходила», і одразу уявляєш її 5–річною з бантиками, або нардеп Олесь Доній промовив «Слоника замучили кляті москалі» — і зразу уява видає картинку «Позаяк і Доній «обговорюють поезію», продюсеру TVi Миколі Княжицькому закарбувалися рядки «Звідки двійки у Софійки, Звідки двійка у Гафійки» — видно, старався не розчаровувати батьків у шкільні роки...
Святкували 20–річчя «А–Ба–Би» по–сімейному тепло — були мама пана Івана, дружина, сини, куми, похресники, друзі сім’ї і просто друзі. Знаєте, що цінно? У цій веселій гамірній імпрезі, де Тарас Чубай і Віктор Морозов грали на гітарі, Тарас Компаніченко — на старосвітській бандурі, а прекрасний художник Владислав Єрко — на перкусії з кіндер–сюрпризу, де всі на 100% упевнені, що Малкович — геній і що без «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги» не було б незалежної України, і сам винуватець тішився і підспівував батярських пісень і кожному вділяв хвилинку уваги, він не забув згадати свого кума з Нижнього Березова, який позичив йому 25 тонн картону на першу книжку — «Абетку». «Без Михайла Ткачука не було б «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги», сказав Малкович і вручив сину покійного друга Дмитрові картину Єрка з майбутньої книжки про Маленького принца і поки що віртуальний орден «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги», який iще не встигли виготовити.
...Вийшовши після барвистої барокової презентації у сірий київський світ, повторюю за Григорієм Фальковичем:
Щира, кльова, щедрослова,
хай живе дитяча мова!
А дорослу, перерослу
не люблю я, бо вона
перелякана й нудна.
КОМЕНТАР
Оксана Пахльовська,
письменниця, культуролог:
— Пані Оксано, як пояснити цей феномен, що кожну дитячу книжку «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги» дорослі не можуть пропустити?
— Я думаю, крім того, що книжки Малковича — це завжди якість, це ще й послання, в котрих закладено багато речей, яких ми дуже потребуємо: відповідальність, любов до своєї мови, до рідних людей — не в такому риторичному сенсі, в якому в нас часто вживається це поняття, а в автентичному. І все, що вкладає у свою книжку Малкович, позначене моральністю. Якщо Європа починалася з Греції, а греки вважали ідеальним синтез етики й естетики, то у Малковича це є... Я часто думаю, якими шляхами генетичними прийшов сам до себе Малкович. От я зараз познайомилася з його прекрасною мамою з таким вродливим обличчям карпатської жінки, таким незвичним, таким чесним, таким тонким. Мене завжди вражав шляхетний рисунок народного кореня людей із тих країв. Іван — хлопчик, що прийшов із карпатських гір, став надзвичайно модерною, сучасною європейською людиною, він прекрасний менеджер, до того ж різні види його професійної діяльності взаємозаряджаються. Ніколи не треба забувати, що він дуже тонкий поет, і в нього, зрештою, як у книгодрукуванні, так і в поезії, є етична складова. Малкович — унікальний видавець, і я сподіваюся, в Україні буде колись ситуація, гідна його зусиль. Він справді торкнув нерв майбутнього, бо майбутнє починається з дитини, яка читає книжку. Книжка — це фактично оборонний мур майбутнього, і я дуже рада, що Іван побудував цей оборонний мур, і горда, що в моєму поколінні це відбулося.
— Ви присутні у видавництві «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» у збірці «Сновиди», чи не плануєте видати власну книжку?
— Подивимося.
— Поетичну?
— Можливо, прозову.
— Художню?
— Так.
— Ви пишете роман?
— Не доходять руки дописати, тому що політична і наукова ситуація забирає весь час: у мене він пішов на становлення україністики в Італії і на роботу тут. Але, думаю, я вивільню час і для реалізації книжки. Маю багато написаного, я просто роками ці твори не друкую.
— Той двотомник Ліни Костенко, про який так мріє Іван Малкович, буде в 2012 році?
— Ні, я думаю, він ще не з’явиться в цьому році. Сподіваюся, вдасться видати іншу книжку. Але більше нічого не скажу, це задум Івана, який мені видається дуже цікавим.
Той, хто «робить» письменників
20 років видавництву Івана Малковича
(газета „Україна молода” від 25 квітня 2012 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2066/164/73605/
Костянтин РОДИК
Видавництво Івана Малковича «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» відсвяткувало двадцятиріччя. Поважний, як на вік української держави, ювілей, але він виходить далеко за межі святково–календарного контексту. Річ у тому, що саме це видавництво якнайвиразніше спричинилося до серйозних якісних змін на вітчизняному книжковому ринку.
До розуміння системної поведінки «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Ги» на ринку підійшов уже доцент Києво–Могилянської академії Ростислав Семків у книжці «Іван Малкович, український видавець і поет» (К.: Атлант ЮЕмСі, 2008). Побіжно зазначу: книжки про іншого сучасного видавця у нас, здається, немає. Щоправда, пан Семків говорить не про системність, а про значущу для суспільства подієвість окремих видань. Перша ж книжка Малковича — «Українська абетка» — «стала однією з яскравих ознак тогочасного відродження української нації, поруч з велелюдними мітингами, синьо–жовтими прапорами і знесенням ленінських пам’ятників на галицьких майданах».
Друга всеукраїнська подія від «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Ги» — вихід 2000 року Андерсенової «Снігової королеви» з ілюстраціями Владислава Єрка: «Снігова королева» стала точкою відліку нової епохи в українському книговиданні», — значить дослідник. І третя подія соціологічного мірила — бестселерний успіх українського перекладу «Гаррі Поттера», внаслідок чого наш громадянин «можливо, чи не вперше відчув гордість за щось українське».
Оте — «точка відліку» у Ростислава Семківа — і є фіксацією першого системного зламу в українському книгобізнесі: Іван Малкович «узаконив» художника–ілюстратора в номенклатурі видавничих посад. 1990–ті роки — час тотального безробіття для цих професіоналів. Фактично, повноцінно працювали вони лише в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–зі»; тут же запроваджено й високі гонорарні ставки, нечувані тоді навіть для майстрів слова. Багатьом молодим художникам видавець дав «путівку в життя», інших «сіять заставіл заново» після років змушеного видавничою кризою простою. Сьогодні усі Малковичеві ілюстратори тих років завалені пропозиціями інших видавців: Кость Лавро, Вікторія Ковальчук, Арсен Джанікян, Софія Ус, Катерина Штанко, Олег Петренко–Заневський, Володимир Голозубів, Оксана Ігнатенко... А «Снігова королева» Владислава Єрка зафіксувала світовий рівень їхньої майстерності (і хоч першою ліцензією на Захід був намальований К.Лавром «Котик і півник», саме Єркова «Королева...» зібрала найбільший ужинок імпортної зацікавленості). Власне, І.Малкович «створив» нову школу книжкової ілюстрації.
Після «Снігової королеви» видавати дитячу книжку з випадковими ілюстраціями (не кажучи вже — взагалі без них) стало на українському ринку комерційно програшним ділом. У фарватері «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Ги» виникло кілька видавництв, що так само зробили ставку на талановитих митців і згодом перетворилися на серйозних конкурентів своєму прототипові: «Видавництво Старого Лева», «Махаон–Україна», «Країна мрій», «Ранок», «Грані–Т», «Розумна дитина», «Міkkо», «Glouwberry books» — аж до минулорічного «Прудкого равлика».
Другий системний здвиг: Іван Малкович довів, що фінансового успіху видавець може сягнути лише тоді, коли працює в онлайн–режимі зі світовим книжковим процесом. Так, це справді пов’язано з «Гаррі Поттером»: коли його українські переклади виходили раніше за російські й продавалися «зі швидкістю пиріжків» — це засвідчило відносність мовної проблеми в Україні, яку деякі оглядачі вважали апокаліптичною. Саме так можна (і комерційно, і ментально) протиставитися навальній агресії російського книжкового бізнесу в Україні. Наразі «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» не розвиває це своє ноу–хау, але його залюбки почали використовувати інші (найкраще — «Клуб сімейного дозвілля» та «Фоліо», а останнього часу і «КМ Publishing»).
І нарешті третя системна «заслуга»: Іван Малкович створив справжній бренд — тобто фірмову ознаку, здатну «робити» імена. Його художник Кость Лавро став Шевченківським лавреатом за розписи київського Лялькового театру, але насправді — за численні проілюстровані книжки, видані «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Гою», саме вони зробили йому ім’я, що уможливило держзамовлення на театральне оформлення. Та найкращою ілюстрацією тези є Володимир Рутківський з його «Джурами». Твір до того друкувався і в журнальному варіанті, і окремою книжкою. Але «вибухнув» саме по публікації у Малковича: цьогоріч Рутківський став лавреатом Шевченківської премії. І через обидві ці причини спровокував видавничу увагу всієї країни до популярної історичної белетристики.
У зменшеному варіанті брендовість видно і на прикладі Тараса Антиповича: виданий тут торік роман «Хронос» одразу посів третє місце в рейтинґу «Книжка року» й забезпечив авторові чималу пресу «про відкриття» (незважаючи на дві попередні книжки автора, випущені в інших видавництвах). Книжка Т.Антиповича вийшла у брендовій серії «Доросла література» (де рік тому випущено «Записки самашедшего» Ліни Костенко), яка, гадаю, здатна сьогодні «реанімувати» будь–яке ім’я. Як–от останні пропозиції від «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Ги»: Франц Кафка, «Романи. Оповідання. Щоденники. Листи» — досі як слід непрочитаний класик, вельми актуальний для сьогоднішньої Україна; та два романні цикли Валерія Шевчука, найбільшого письменника сучасної України: «Дім на горі» та «Три листки за вікном», які через авторську нехіть до публічності досі не набули в соціумі належного топ–місця.
Отже, у зв’язку з 20–річним ювілеєм видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» — Ave Малкович!
Рубрика – «Поетичне знайомство»
Олена Олійник із Золочева, Харківської області, працює в РБК - методистом, закінчила четвертий курс Академії культури у Харкові - бакалавр "Режисер єстради та масових свят". Складає вірші, пише пісні і сама їх виконує. Мріє про те, що колись ці пісні почує широкий загал і вони будуть комусь необхідні задля доброго настрою, у часи самотності і для гармонії і рівноваги у людських душах.
Якщо совість в належнім чині…
Влада завжди у чомусь винна.
І для кожного не секрет:
Оживає німа картина,
І знайомий до сліз сюжет.
Ми ведемо палкі розмови:
Хто – герої, а хто – програв.
І на фоні чужої змови
Розуміємо – це не гра…
Це – амбіції, характерні
Тим, які гомонять не в такт.
Шанси тільки у тих мізерні,
Хто, насправді, зуміє так!
Влада завжди у чомусь винна.
Та зверніться ж до душ своїх!
Оживає німа картина –
Наче знову серед чужих.
Звідки шквал непорозуміння?
Звідки зверхність людських сердець?
Скільки вистачить ще терпіння?
Хто випробує наш терпець?
Влада завжди у чомусь винна.
Нелегкий володарський рай…
Ти за нею слідкуй невпинно,
Але, краще, про себе дбай!
Все залежить лише від того,
Хто стоїть за твоїм кермом.
Не стелися ти ні під кого
І керуйся своїм умом!
Якщо совість в належнім чині,
Якщо думи твої ясні.
Не залежно, в якім ти чині,
Помиляєшся ти, чи ні –
Ти дружи зі здоровим глуздом
Впертість в міру і в міру тон.
І якщо в голові не пусто,
Сумніватися – не резон!
МАРАЗМ
Моя, ріднесенька культура.
Яка ж ти, моя люба, дура!
Живеш одним ентузіазмом.
Назвеш таке, хіба, маразмом…
Ніхто не може зрозуміти –
За все в житті, треба платити,
Але культура безкоштовна,
І ціниться, лише умовно.
Що робиться у наших селах,
Які колись були веселі,
Які були славетні співом ,
І що не пісня - просто диво!
Народе мій, у чому справа?
Хто мав таке нахабне право –
З культури сотворив потвору,
Я пропоную - непокору!
Ми ж не бомжі, не попрошайки,
Не з лісу вийшли. Не вважайте,
Що люди іншого ми сорту,
Дозвольте, хоч, відкрити рота!
І донести до всього люду:
Таких дурних, як ми не буде!
Живем одним ентузіазмом,
Таке назвеш, хіба, маразмом!
Карай
Карай! Та що там... Боже мій,
Я знаю, що не досконала
І виправдовувать не смій,
Бо я те, що робила – знала.
Немає більше вороття,
Вікно в минуле зачинилось.
І тільки тихе каяття,
Неначе серце зупинилось.
Карай! І тим очистиш ти,
Мій Боже, волю мою свято.
Та тільки не пали мости
До тих, чия душа багата.
До тих, котрі у кожну мить
Мені прийдуть на допомогу.
Ти чуєш? Голос мій тремтить.
Попереду – важка дорога,
Попереду вогонь горить,
Вогонь нестримного бажання.
Щоб невідкрите ще відкрить –
Потенціал свого пізнання.
На троні
Я пам’ятаю тих людей...
Вони і зараз несторонні.
За віру в праведність ідей,
Проте, не сидячи на троні.
Я пам’ятаю взагалі,
Чому ці люди мали віру,
Коли всі шанси замалі –
Чекати від ворони сиру.
Не слід тримати у собі
Несправедливості оману.
Бо ні мені, ані тобі
Не упаде із неба манна.
А Ви, всі ті, хто зараз там,
У бажаному, у полоні:
Ви дайте ради тим словам,
Які промовили на троні!