Новини одним рядком:
11 грудня –- Віктор Морозов брав участь у святкуванні 40-річчя львівської групи “Арніка” у МО “Дзига”
13 грудня –- Віктор Морозов виступав на презентації книжки "На каву до Львова" у Молодіжному театрі ім..Л.Курбаса
22 грудня – концерт-бенефіс Олега Рубанського у Київській школі джазового та естрадного мистецтва
31 грудня – 135 років з дня народження Гната Хоткевича, письменника, бандуриста, композитора, мистецтвознавця
31 грудня – 120 років з дня народження поета Михайля Семенка
31 грудня – у новорічну ніч гурт KOZAK SYSTEM представив Україну на Червоній площі Москви
4 січня – презентація різдвяної шопки-листівки у церкві Василя Великого у Києві
5 січня – київські читання поетичного фестивалю «AVANT-LEFT», вул. Симона Петлюри, 10, книжкова кав'ярня «Бабуїн»
6 січня – читання поетичного фестивалю «AVANT-LEFT», Харків, вул. Скрипника, 7, «Чичибабін-центр»
7 січня – концерт спільного проекту KOZAK SYSTEM і Тараса Чубая у козацькому селищі «Мамаєва Слобода» в Києві
11 січня – благодійний концерт театру поетичної пісні "La Chanson" у Сумському ТЮГу
16 січня – концерт дуету “Простір музики” з нагоди 75-ї річниці Василя Стуса у музеї Тараса Шевченка в Києві
Харків – літературний музей
Команда організаторів Різдвяного трамваю представляє цьогорічних співочих гостей акції:
спеціальний різдвяний проект "Это Голос Трамвая", «Strikha-project» (Київ), СТО «Кривоструй», «FoxBay»,
дитячий хор «Мережка» під керівництвом Мирослави Семенової, фолк-хор.
Складаємо всім гостям-виконавцям уклінні подяки.
Крім цього, спеціальна трамвайна програма від Літмузею (найкмітливіші виграють квитки).
Красно дякуємо Генеку Томашко за чудовий дизайн, Олексі Комонавту, Віталіні Баркар за ідеї трамвайних оздоб, Юлії Кузьменко й усім волонтерам.
І тим небайдужим, що своїми силами й благочинними пожертвами підтримують цей унікальний некомерційний проект.
Нагадуємо, Різдвяний трамвай вирушає 7 січня від розворотного кола біля Південного вокзалу від 16-ї години (і так щогодини до 20-ї). Ще можна забронювати квитки на 19-ту та 20-ту. Не баріться!
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Здравствуйте, друзья!
Тревожное сообщение:
тяжело болен известный крымский бард Сергей Яцуненко!!!
ТРЕБУЕТСЯ ПОМОЩЬ.
Крымская бард-общественность озабочена судьбой известного автора-исполнителя песен Сергея Яцуненко, сообщает сайт «Бардовская песня крымчан» (http://krym.bardy.org/). У С.Яцуненко тяжелое неврологическое заболевание, по некоторым данным – боковой латеральный амиотрофический склероз.
В настоящее время Сергею Яцуненко оказывается медицинская помощь в больничных заведениях г.Симферополя.
Состояние здоровья барда вызывает большую тревогу у врачей. Симферопольские друзья Сергея прикладывают усилия, чтобы оказать ему помощь. Но их усилия, к сожалению, небезграничны.
Объявлен сбор средств на лечение С.Яцуненко. Те, кто неравнодушен к судьбе этого барда, могут перечислить средства на карту Приватбанка 4405 8858 1402 2924. Держатель – Плебанский В.С.
Координатором оказания помощи Сергею Яцуненко является представитель симферопольского Клуба авторской песни «Таласса» Сергей Ильиных:
E-mail: s-g-i@i.ua.
Сайт – http://www.victormorozov.com/
13 грудня 2012 - Віктор Морозов виступав на презентації книжки "На каву до Львова" ("Видавництво Старого Лева"). Презентація відбулася у Львові в Молодіжному театрі ім. Леся Курбаса.
11 грудня 2012 - Віктор Морозов брав участь у святкуванні 40-річчя львівської групи "Арніка", що відбулося у Львові в мистецькому об'єднанні "Дзиґа".
Львів: дві неповторності з Віктором Морозовим
http://www.rukhpress.com.ua/013079/index.phtml
Два дні серед грудня позначилися у Львові великими снігами й пречудовими подіями, що про них, мені видається, варто розповісти й усьому українському загалові. 11 грудня у львівській кав'ярні "Дзиґа" відбулася, на наше переконання, вельми важлива імпреза: відзначення 40-річчя одного з перших українських рок-гуртів - "Арніка".
Як відомо, "Арніка" постала внаслідок об'єднання ВІА "Еврика" (керівник Юрій Варум) та "Медікус" (Володимир Кіт), а ще - завдяки тому, що до засновників долучився відомий композитор, співак, гітарист Віктор Морозов із "Quo Vadis" (так-так, той самий, хто 5 жовтня 1989 року у Львівській філармонії виконав Національний Гімн, тоді ще заборонений!) Першим музичним керівником "Арніки" був джазовий трубач Володимир Кіт, затим - Віктор Морозов.
Нині пан Віктор, я сказала би, улюбленець багатьох і багатьох українців, та й не лише. Композиції з його "батярського" альбому співають усі з малечею включно, "Армія світла", "Маки", "От уже й зима" лунають заледве не з кожного вікна, а "Чорна кава" - найелеґантніший своєрідний гімн Львова, і то загальновизнано! Отже, до "Дзиґи" прибули батьки-засновники: Володимир Васильєв (організатор зустрічі), Віктор Морозов (аж із далеких Штатів!), Володимир Кіт, один із "дідусів львівського рок-н роллу" (за твердженням львівських газет) нині киянин Дмитро Басілія й ціла купа відомих виконавців. Якщо ви, шановний читачу, гадаєте, що то був концерт чи бодай щось подібне - ви помиляєтеся. Насправді - при чарці, при любій розмові, при згадці про тих, кого вже немає серед живих і про тих, хто далеко, - зібралися люди, яким багатоликий Львів завдячує ще одним своїм неповторним і прекрасним обличчям - міста української рок-музики.
А 13 грудня у театрі ім.Леся Курбаса відбулася ще одна надзвичайно цікава подія:
«Видавництво Старого Лева» презентувало книгу віршів "На каву до Львова!".
http://www.rukhpress.com.ua/013079/index.phtml
Як розповів нашому кореспондентові директор видавництва Микола Шейко, книга по-своєму унікальна: вона створена за допомогою Фейсбука. Головний редактор видання, поетка Мар'яна Савка оголосила на своїй сторінці у ФБ про її створення й запросила всіх охочих надсилати улюблені вірші про Львів - власні й інших авторів. Так з'явилася перед очі вдячних читачів збірка з 32 поезій, які відбивають враження від цього неповторного міста. Звичайно, віршів надійшло набагато більше, але відбірані були найкращі. Серед авторів - зовсім молоді та відомі поети. Упорядники вмістили й геніальні вірші Василя Симоненка і Миколи Вінграновського, присвячені Львову. Шепіт львівського дощу, аромат львівської кави, неспішна путь у львівському трамваї, вечірня тиша у вузьких вуличках середмістя... В теплій, дружній атмосфері кожні глядач і глядачка відчували себе учасниками романтичної казки.
Презентація у вигляді театрального дійства - прекрасна знахідка: вірші у виконанні Юрія Андруховча, Остапа Сливинського, Мар'яни Савки, Олени Галети, інших авторів супроводжувалися музичними композиціями гурту "Fidel trio-quartet" і міні-постановками театру тіней "Див". Справді дивовижне поєднання поезії, музики та театрального мистецтва!
На завершення презентації глядацька зала (вона була вщерть переповнена!) завмерла в радісному передчутті, а затим вибухнула оплесками: гість із США, земляк і улюблений композитор та співак Віктор Морозов виконав "Чорну каву" - цю розкішну композицію співала заледве не вся зала - а також зовсім нові твори, які увійдуть до нового диску "Батярский блюз".
Упродовж півтори години по завершенні зустрічі люди не розходилися, спілкуючись із авторами, дістаючи автографи, обмінюючись враженнями - запахущими, як львівська кава. А за вікнами загадково усміхалися львівські леви, і статечно, а водночас - ніжно-іронічно підставляло обличчя тихому снігові давнє, загадкове, елеґантне й чарівне Місто, про яке сказав неповторний Вінграновський:
Доки сняться нам сни, доки сняться нам ріки,
І марнота марнот по душі не снує,
Моє місто-любове, дорогі нам навіки
Ті. хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!
Ольга Наливайко,
Рух-Прес
Пропоную читачам вірш згаданої у статті пісні. Упорядник.
ЧОРНА КАВА
муз. В.Морозова
сл. Ю. Винничука
Най мене наглая чорная кава заллє,
Тільки-но кину місто кохане моє.
Всюди за мною буде блукати в світах
Чорної кави запах, яким я пропах.
Нас із коханою чорная кава звела,
Всі перепони, що були між нами, змела.
Чорная кава в жилах у мене пливе,
Наше кохання у чорній каві живе.
Чорна кава - це львівських вулиць напій.
Чорна кава - це вечір розкішний мій.
Чорну каву зі мною, мій друже, пий,
В чорній каві і нині, і прісно жий.
В львівських кав'ярнях млосно моргають жінки,
В львівських кав'ярнях вчуєш останні плітки.
Хтось від дощу у кав'ярні рятунку шука.
Хтось від сім'ї і печалі на каву втіка.
Чорна кава - це львівських вулиць напій.
Чорна кава - це вечір розкішний мій.
Чорну каву зі мною, мій друже, пий,
В чорній каві і нині, і прісно жий.
Суми – Петро Картавий
Весною 2013 року у Сумах відбудеться 25-й фестиваль “Булат”. Із історією фестивалю можна познайомитися у брошурі "Авторська пiсня – як явище культури", електронний варіант якої розміщено на сайті бюлетеня www.bardlitopys.sumy.ua/.
Київ – Ольга Єрмак
У новорічну ніч KOZAK SYSTEM представить Україну на Червоній
площі Москви у розпалі мультикультурного фестивалю
У ніч Нового року KOZAK SYSTEM представить Україну на Червоній площі Москви у розпалі великого мультикультурного фестивалю за участі Zdob şi Zdub, Иван Купала, Дримба да Дзиґа – артистів з України, Молдови, Грузії та Росії. Концерт відбудеться відразу після бою курантів як символ багатонаціонального мегаполіса і стане частиною двотижневого святкового дійства, що охопить 1300 заходів за участі 5 мільйонів чоловік.
7 січня вже у Києві на зимовому фестивалі «Країна Мрій» у козацькому селищі «Мамаєва Слобода» відбудеться різдвяний концерт спільного проекту KOZAK SYSTEM і Тараса Чубая, що скоро побачить світ у вигляді платівки. У цей святковий день окрім концертної програми дітлахів і дорослих розважатимуть вертепи, співи біля вогнищ, катання на санчатах, майстер-класи від народних майстрів. «Країна Мрій» подарує можливість долучитися до істинної культури, справжньої музики, до правдивого, чистого свята і відчути своє коріння.
Відразу по цьому KOZAK SYSTEM вирушать до Канади, щоб виступити на Святі Маланки в Toronto Historic Palais Royale Ballroom на березі озера Онтаріо. Цей концерт-хол – найвідоміший у Торонто столітній бальний зал, популярний у 20-ті як центр свінг-джазу, головна прикраса історичного Парку Sunnyside , де елегантність і романтика поєднані з кращими зразками сучасного мистецтва. Наступного дня гурт зіграє сольний концерт в Toronto Lithuanian House.
Рік, що ми минає приніс KOZAK SYSTEM щасливі зміни та безперечний успіх – вихід з новою назвою, численні концерти, реліз альбому «Шабля», його прем’єру в одному з кращих концерт-холів столиці. Яскравий початок нового року серед виступів і подорожей відкриває гурту двері для втілення нових ідей – в Україні та за її межами. У лютому 2013 року альбом KOZAK SYSTEM «Шабля» вийде у Польщі, а у квітні – в Росії.
KOZAK SYSTEM – «Ми Боги» live http://www.youtube.com/watch?v=T41eLjPNhtk
KOZAK SYSTEM – «Така спокуслива» youtube.com/watch?v=5R2pZTwE6fg
KOZAK SYSTEM і Катя Chilly – «А вже тому сім рік буде» live http://www.youtube.com/watch?v=9yKdm0_rtOA
KOZAK SYSTEM: youtube.com/user/vovi2005/videos
kozaksystem.com | facebook.com/kozaksystemband | vk.com/ksmusicband
5 січня: київські читання поетичного фестивалю «AVANT-LEFT» (м. Київ)
5 січня о 18:00, Літературний портал «LITFEST» (www.litfest.ru) запрошує на Київську частину поетичного фестивалю «AVANT-LEFT». Читання проходитимуть у столичній Книжковій кав'ярні «Бабуїн», за адресою вул. Симона Петлюри, 10.
Фестиваль «AVANT-LEFT» триватиме перший тиждень 2013 року в 7-мох містах 5-ти країн, де поетичні читання пройдуть в щоденному режимі:
1 січня 2013, вівторок, 18 годин, Росія, Санкт-Петербург, наб. р. Фонтанки, 15, книгарня "Порядок слів".
2 січня 2013, середа Литва, Вільнюс.
3 січня 2013, четвер, Латвія, Рига.
4 січня 2013, п'ятниця, 18 годин Білорусія, Мінськ, пр. Незалежності, 37а, Книжковий магазин «ЛогвінаЎ».
5 січня 2013, субота, 18 годин Україна, Київ, вул. Симона Петлюри, 10, книжкова кав'ярня «Бабуїн».
6 січня 2013, неділя, 15 годин Україна, Харків, вул. Скрипника, 7, «Чичибабін-центр» (Центр культури Київського району).
7 січня 2013, понеділок, 19 годин Росія, Москва, вул. Петрівка, 26, стор 8, клуб «Вулиця ОГИ».
У київських читаннях фестивалю беруть участь:
1. Олександр Кабанов (1968, Київ) http://www.litkarta.ru/ukraine/kiev/persons/kabanov-a
2. Олег Коцарев (1981, Київ)
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (Вікі)
http://polutona.ru/?show=olehkots (переклади на російську)
http://www.promegalit.ru/autor.php?id=559 (переклади на російську)
3. Дмитро Лазуткін (1978, Київ)
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B7%D1%83%D1%82%D0%BA%D0%B8%D0%BD,_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
4. Анна Малігон (1984, Київ)
http://kiev.vgorode.ua/afisha/event/151981/day/28.04.2012/ (біографія російською)
http://maysterni.com/publication.php?id=77301 (вірші українською)
http://www.day.kiev.ua/235931/ (рецензія на вірші)
5. Олександр Моцар (1975, Київ)
http://ru.wikipedia.org/wiki/%CC%EE%F6%E0%F0,_%C0%EB%E5%EA%F1%E0%ED%E4%F0_%C2%EB%E0%E4%E8%EC%E8%F0%EE%E2%E8%F7
6. Сергій Прилуцький (1980, Київ)
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9 (Вікі на укр.)
А також:
Марія Галіна (1958, Москва), http://www.litkarta.ru/russia/moscow/persons/galina-m/
Аркадій Штипель (1944, Москва), http://www.litkarta.ru/russia/moscow/persons/shtypel-a/
Яніна Вишневська (1970, Москва), http://www.litkarta.ru/russia/moscow/persons/vishnevskaya-y/
Ганна Голубкова (1973, Москва)
http://ru.wikipedia.org/wiki/%C3%EE%EB%F3%E1%EA%EE%E2%E0,_%C0%ED%ED%E0_%C0%ED%E0%F2%EE%EB%FC%E5%E2%ED%E0
Валерій Земських (1947, Санкт-Петербург) http://www.litkarta.ru/russia/spb/persons/zemskikh-v
Олег Пащенко (1971, Москва) http://www.litkarta.ru/russia/moscow/persons/pashchenko-o/
Юлія Скородумова (1964, Москва) http://www.litkarta.ru/russia/moscow/persons/skorodumova-yu/
Іван Соколов (1990, Санкт-Петербург) http://www.litkarta.ru/russia/spb/persons/sokolov-i/
Юрій Соломко (1986, Харків) http://magazines.russ.ru/authors/s/solomko/
http://polutona.ru/?show=solomko
Дарина Суховій (1977, Санкт-Петербург)
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D1%F3%F5%EE%E2%E5%E9,_%C4%E0%F0%FC%FF_%C0%EB%E5%EA%F1%E5%E5%E2%ED%E0
Також на вечорі прозвучать вірші учасників попередніх читань.
Куратори читань в Києві - Олександр Моцар та Поліна Городисська.
Про фестиваль.
«АВАНТ-Лефт» продовжує серію двох аналогічних фестивалів у регіонах Росії, що пройшли в 2011 і 2012 роках, і присвячений сторіччю розквіту російського авангарду в 1913 році. Саме таким чином - проведенням фестивалю, чимось схожого на футуристичне турне, вірніше всього було б зустріти ювілейний рік.
Специфіка АВАНТ-фестивалю - у тому, що він роз'їзний, починається суворо з 1 січня, проходить в щоденному режимі, і в кожному наступному місті обов'язково читаються по віршу поетів, що брали участь у попередніх днях фестивалю. Ця добірка чужих віршів наростає з кожним днем за принципом снігової кулі - таким чином, стартові читання в Петербурзі будуть сильно коротше, ніж фінальні читання в Москві.
У цьому нагромадженні різнорідного поетичного матеріалу і полягає суть фестивалю - створення можливості об'єднання простору, де ні відстані, ні державні кордони, ні різні мови не є перешкодою для буття поезії. Також треба відзначити, що фестиваль не переслідує ніяких цілей, крім пропаганди сучасної поезії у всіх її можливостях і проявах.
По всьому маршруту фестивалю переміщається кураторська команда, сформована на минулорічному фестивалі «АВАНТ-2012»: Дарина Суховій і Валерій Земських. Однак, незважаючи на відсутність фінансової підтримки в 2013 році, на фестивальні читання приїдуть гості. За фестивального маршрутом від Мінська до Москви проїде поет Іван Соколов з Петербурга, від Мінська до Харкова - харківський поет Юрій Соломко, від Києва до Москви - Ганна Голубкова з Москви. У Вільнюсі виступить Ірина Максимова з Калінінграда, а в Ризі петербурженка Олена Шаталіна. У Києві свої вірші прочитають москвичі Олег Пащенко, Яніна Вишневська, Аркадій Штипель, Марія Галина та Юлія Скородумова, а в Харкові - киянин Олег Коцарев та Валерій Нугатов, що нині живе в Полтаві. На московські читання приїдуть поети Микита Миронов та Олексій Кияниця з Петербурга.
Таким чином, заявлене минулими фестивалями пряме особисте спілкування між представниками різних літературних середовищ, різних державних і естетичних мов триває.
Фестиваль «АВАНТ-Лефт» керується з Росії, а більша частина його читань проходить за державними кордонами Росії, як в безвізових для росіян країнах, так і там, де потрібна віза, - на території ЄС. Це перший досвід такого типу літературного менеджменту - недержавного, не пов'язаного з офіційними культурними контактами між країнами, і, можливо, покликаного вибудувати нові зв'язки між літературами і літераторами різних країн.
Природно, куратор фестивалю спирається на існуючі в містах і країнах проведення фестивалю інституції і звертається за допомогою до регіональних організаторів. Сприяння фестивалю надають Марюс Бурокас (Вільнюс, поет, перекладач), Олена Глазова (Рига, поет, художник), Андрій Хаданович (Мінськ, поет, голова білоруського ПЕН-клубу), Олександр Моцар (Київ, поет, представник журналу «Черновик») , Поліна Городисська (Київ, координатор культурних проектів, Літературний портал «ЛІТФЕСТ»), Андрій Краснящих (Харків, прозаїк, редактор альманаху «©пілка письменників»), Данило Файзов і Юрій Цвєтков (Москва, поети, літературні куратори, група «Культурна ініціатива»).
Робоча мова фестивалю - російська. Вірші поетів, які пишуть не російською мовою, будуть переведені на російську для фестивальних читань. За підсумками фестивалю петербурзьке «Своє видавництво» (головний редактор - Марія Левченко), давній партнер АВАНТ-фестивалів, планує випустити збірку, де вірші поетів, які пишуть на різних мовах, будуть представлені білінгвою. Дві аналогічних збірки - «Сніжний ком» (2011) і «На зимових поїздах» (2012) вже вийшли.
АВАНТ-фестиваль як тип поетичного фестивалю був придуманий Дариною Суховій 30 листопада 2010 як одноразова напівігрова акція. У 2011 році маршрут АВАНТ-фестивалю «Все путем!», Що проходив з 1 по 5 січня, був таким: Москва-Рязань-Царське Село-Санкт-Петербург-Гатчина. У ньому взяли участь 30 поетів.
У 2012 році фестиваль тривав 9 днів, проходив за підтримки фонду «Фінанси та розвиток», включив в себе виступи 91 поета і проїхав по маршруту Великий Новгород-Тверь-Нижній
Контактна інформація:
Дарина Суховій, + 7 921 637 74 38, d_su@mail.ru
ЖЖ: http://d-su.livejournal.com
Дата: 5 січня 2013 року.
Початок: 18:00.
Адреса: Книжкова кав'ярня «Бабуїн», м. Київ, вул. Симона Петлюри, 10.
Розклад читань фестивалю: http://d-su.livejournal.com/1287304.html
Подія в Facebook: http://www.facebook.com/events/437845976264452/
Подія Вконтакте: http://vk.com/club46961231
Анонс на Літфесті: http://litfest.ru/news /2012-12-20-2409
Рубрика – “Ювілеї”
Кінець і початок року багаті на ювілеї. Пропоную підібрані матеріали про Гната Хоткевича,
Михайля Семенка, Євгена Плужника, Василя Стуса. Упорядник.
31 грудня 1877 року народився письменник, актор, мистецтвознавець,
режисер Гнат Мартинович Хоткевич
Із сайту http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/2006/12/29/4906.html
Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся
Пантелеймон Куліш
Прямий нащадок литовських гетьманів Гнат Хоткевич народився у Харкові 31 грудня 1877 року. Дитячі роки він провів в селі Дергачі біля Харкова. Звідси виніс свої перші враження про життя трудового народу, а від кобзарів-бандуристів, співом яких захоплювався, дізнавався про визначні події і славетні імена Української історії. Невідомо - де і коли він отримав високу музичну освіту. Його абсолютний слух, визначні вокальні дані, віртуозне володіння бандурою, фахова гра на фортепіано, віолончелі, скрипці, обізнаність у світовій класичній спадщині, володіння мистецтвом композиції - навіть цей перелік не повною мірою характеризує його музичні досягнення.
Потяг до інженерного конструювання приводить Гната Хоткевича до Харківського технологічного інституту. Він добре навчається, але за участь у студентських заворушеннях його висилають з Харкова. І тоді з бандурою - тай до Миколи Лисенка. І став солістом - бандуристом у його хорі. Почалася цікава мистецька мандрівка по Україні...
У студентах Хоткевича відновлено. Захистив диплом. І Хоткевич стає скромним інженером у Харкові, але має змогу діяти...
Гнат Хоткевич не терпів нав'язування кимось ідей, думок, волі. Усе що він творив у житті, творив не за наказом, не з кон'юнктурних потреб, не на замовлення, а за власним бажанням. Втрата волі, залежність від людей чи від обставин була для нього страшнішою, аніж матеріальні нестатки чи навіть злидні.
Ще в студентські роки захопився Хоткевич сценою, організовує вистави для селян. На цей час припадають і перші проби пера. Перше оповідання «Грузинка» Г.Хоткевич опублікував у львівському журналі «Зоря» в 1897 році, в 1899 році під псевдонімом «Гнат Галайда» виходить книжка «Добром усе переможем».
У 1902 році вперше в історії кобзарства Хоткевич організовує виступ кобзарів і лірників на 12-му археологічному з'їзді у Харкові. Організовує в Харкові робітничий аматорський театр.
1905 рік... Г. Хоткевич емігрує в Галичину. Шість років він провів еміграції, ці роки були досить плідними для нього, та увесь час його тягнуло у рідні краї, до родини. З під його пера виходять «Гуцульські акварелі», «Камінна душа», «Авірон», трилогія «Лихоліття», п'єса «Довбуш». В 1909 році Г. Хоткевич організовує перший у цьому краї драматичний гурток, який згодом розрісся у справжній Гуцульський театр. Не забуває Гнат Мартинович і про бандуру. Він майже весь час концертує. В 1907 році виходить його перший підручник гри на бандурі.
За життя небагато квітів лягло до ніг Г. Хоткевича. Хіба що від удячних слухачів цього чарівної бандури, де він був не тільки творцем і новатором, а й неперевершеним виконавцем. Хоткевич є автором понад 600 музичних творів - романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байда», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» які сьогодні вважаються народними.
Харківський літературний музей 3 жовтня 2012 року провів ювілейні слухання «Гнат Хоткевич і сучасність», які можна подивитися на сайті http://www.youtube.com/watch?v=bHRksiAP2L8, а коментар і фото на сайті http://cym.org.ua/news/119
120 років з дня народження поета Михайля Семенка
Михайль (Михайло) Семенко народився 31 грудня 1892 року на Полтавщині в селі Кибинці. Вчився у реальному училищі (починав у Хоролі, а закінчив у Кременчуку). У Петербурзі поступив у психоневрологічний інститут та консерваторію по класу скрипки. Тоді розпочав літературну діяльність і захопився футуризмом. 1913 року опублікував першу збірку поезії «Прелюд», а через рік ще дві «Дерзання» та «Кверофутуризм». Після трьох курсів навчання був мобілізований, але служив не на фронті, а у тиловому Владивостоці. 1917 року повертається в Кибинці, а 1918-го переїздить у Київ, де створює футуристичні об’єднання та видання. Брав участь у епатажних акціях, опублікував два десятки книжок.
Микола Бажан, який був учнем Михайля Семенка описав образ поета: «…Обличчя його вміщало в собі риси всіх націй та рас, його волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпітерами європейських ательє, а кожний сторонній подумав би, що він з Патагонії».
У книзі «Розстріляне відродження», виданій 1959 року в Парижі, Юрій Лавріненко так сформулював долю поета: «За европеїзацію української поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищенний в ньому дух вільної богеми, нарешті за намагання дати власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» – Семенко при всій своїй відданості режимові на всіх його зворотах, був знищений тим режимом. Після розстрілу Олекси Влизька московським виїздним судом в грудні 1934 року – незабаром був арештований і Семенко. Всі зв’язані з його іменем видання вилучені з ужитку, а сам невгамовний ватажок українського футуризму, ще в зеніті свого життя, зник назавжди на Соловецькому «острові смерти». Загинув поет 24.10.1937 року. Збірка «Михайль Семенко. Поезії» вийшла 1985 року, звідки і пропоную вірші.
Петро Картавий
НАТХНЕННЯ
Я знов почув, як хвилі неспокійні
Натхнення ніжного у серці прокотились,
До струн пісень моїх покірно прихилились,
І кобзи віщої почув я згуки ніжні.
Могутні крила з піснею ростуть
І сили неземні за хмари підіймають.
Куди вони ще серце моє звуть,
Поранене – ще знов навіщо рвуть,
На шлях який мене передзначають.
ПОЕТ
Я жду, коли надійде хвиля
І мою душу підхватить бурун.
Я не люблю, коли поруч – мила,
А під моїми ногами – ґрунт.
Моє серце прагне неіснуючих квітів.
Моє серце квітне у болях шукань.
Я не сам, я не сам на світі –
Моя буря у фарбах світань.
Я любуюсь безсюжетністю бурі,
Сила – мій динамічний сюжет.
Мій світ – в тонкій мініатюрі,
Я – беззразковості поет.
ШУКАЧАМ ЩАСТЯ
Ви, що шукаєте щастя
І ви, що вбачаєте у ньому привід.
Справа в тому, що вам важко розібраться
І тому так багато кривд.
Люди, ви страждаєте,
А який близький і істотний вихід.
То ви мучитесь, що нічого не маєте,
То вам досить крихіт.
Ах, я знаю слово, магічне слово…
Воно ясніше сонця і чорніше тьми.
Люди! Щастя з вами, і як мало для цього мови:
Будьте людьми!
115 років з дня народження поета Євгена Плужника
Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії. Закінчив гімназію у Боброві. З дитинства хворів на туберкульоз. У 1918 році разом з батьком і сестрою переїздить на Полтавщину, а після їх втрати переїхав 1921 року в Київ до старшої сестри. Учився в київських ветеринарно-зоотехнічному та музично-драматичному інститутах. У жовтні 1923 року оженився на Галині Коваленко з Полтавщини. З 1924 року його твори регулярно з’являються на сторінках часописів “Нова громада”, “Глобус”, “Життя й революція”, “Червоний шлях”. Поета примітили і читачі, і критики. У 1926 році вийшла книжка “Дні”, а в 1927 році збірка “Рання осінь”. Збірка “Рівновага” була написана у 1928-32 роках, але надрукована після його смерті. Разом з В.Підмогильним уложили словник “Фразеологія ділової мови”. Після суперечки з В.Підмогильним та Б.Антоненком-Давидовичем написав і видав роман “Недуга”. Перекладав твори відомих російських письменників. Написав чотири п’єси. Чекав арешту, і в грудні 1934 його заарештували. На допитах підписував усі протоколи. 28 березня 1935 року відбувся суд, який засудив до розстрілу, а потім замінив вирок на 10 років ув’язнення у Соловецькому таборі особливого значення (абревіатура із російської – СЛОН), де він помер 2 лютого 1936 року.
* * *
Знаю, сіренький я весь такий,
Мов осінній на полі вечір…
- Тягарем минулі віки
На стомлені плечі!
Серце здушили мені – мовчи!
О, майбутнє моє прекрасне!
Чуло серце тебе вночі,
Що ж, – нехай собі серце гасне!
Хтось розгорне добу нову –
І не біль, і не гнів, не жертва!
Воскресінням твоїм живу,
Земле мертва!
* * *
Я – як і всі. Штани із полотна…
І серце моє наган…
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!
От! І не треба ніяких слів! –
За мовчанням вщерть зголоднів.
Зійде колись велетенський посів
Тишею вірних днів!
Ось і не треба газетних фраз!
- Біль є постійний біль! –
Мовчки зросте десь новий Тарас
Серед кривавих піль!
* * *
Що менше слів, то висловитись легше.
Горни, поете, їх замети цілі!
Гасай у колесі своєму, векше…
Ах, марний біг! Ах, марний труд без цілі!
Що висловиш? Чужої голови
Про людське серце домисли готові?
Сум світовий
В масштабі повітовім?
Твори!
Твори!
6 січня виповнюється 75 років з дня народження Василя Стуса
«Вдасться чи ні сього разу повернутись додому…»
(газета “День” від 26 грудня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/vdastsya-chi-ni-sogo-razu-povernutis-dodomu
Володимир Воловненко, редактор незалежної газети «На сході», Донецьк
Кому вигідно стверджувати, що Василь Стус не любив рідного Донбасу?
На початку січня відзначатимемо 75-річчя з дня народження поета і борця за свободу України, який став справжньою легендою та символом вітчизняного шістдесятництва. До ювілейної дати в Донецьку, де Василь Стус провів свої молоді роки, спромоглися нарешті дати притулок його музею, про сумну долю якого «День» писав у №182. Хоча навряд парадні доповіді притлумлять гіркоту ентузіастів збереження цього закладу, що накопичилася за час довгого ходіння по чиновницьких кабінетах та умовлянь зробити, здавалося б, очевидне.
До того ж не забулася ще образа, яку пам’яті поета та його шанувальникам нанесли під час громадянської кампанії за присвоєння імені Стуса Донецькому національному університету. Нагадаємо, йшов 2008 рік, посаду конституційного гаранта займав «помаранчевий» Віктор Ющенко, проте на Донбасі відновлювався «совок», принишклий, було, за доби славетного Майдану. Прагнення увічнити поета-дисидента в назві вишу, який Василь Стус колись закінчував (до ініціативи також мала безпосереднє відношення й газета «День»), було сприйнято в шахтарській столиці як зухвале посягання на старий, усталений порядок речей. Звідси й реакція: крамольну ідею зразково-показово закатати під асфальт, та так, аби надовго відбити бажання сваволити...
Що тоді діялося! Ентузіастів перейменування, як вони повідомляли, «трусила» міліція, на них тиснула університетська адміністрація. Паралельно розгорталася пропагандистська кампанія в місцевих засобах масової інформації, традиційно сповідуючи українофобство. Вершиною масованого наступу стала контрпропозиція: дати університету ім’я колишнього секретаря обкому КПУ Володимира Дегтярьова — він, мовляв, зробив для обласного центру набагато більше, ніж якийсь там віршувальник. А Василь Стус — він і український буржуазний націоналіст, і у своїй творчості малозрозумілий людині з донецьким менталітетом, і, взагалі, Донбас не любив, знущався з пролетарського краю та зневажав його в усних та писаних висловлюваннях. А коли поїхав звідси — то вже волів не повертатися...
Як наслідок проведеної «роботи» — в лютому 2009 р. на конференції колективу ДонНУ протягується рішення про недоцільність будь-якого перейменування вишу. На користь Стуса наважується голосувати лише один із присутніх (за ідейного батька сьогоднішніх правлячих «донецьких» Дегтярьова — вшестеро більше)! А невдовзі, коли крісло в профільному міністерстві в Києві займає регіонал Дмитро Табачник, багатолітнього ректора Донецького університету Володимира Шевченка відправляють у відставку, не зваживши на звання Героя України та незчисленні академічні чесноти. Коротше кажучи, закатали... Але залишилося, ніби пляма на архівному документі, зухвале, нічим фактично не підтверджене звинувачення Василя Стуса в нехтуванні малою батьківщиною. Воно — як пекельна машина сповільненої дії, що може бути використана «мінерами» будь-якої миті, при черговому загостренні на Донеччині культурної або ж політичної ситуації. Мовляв, і що це вам, свідомим українцям Донбасу, знову кортить, було ж доведено, що ваш кумир такий-сякий, нехороший.
Отже, існує актуальна потреба розібратись у «гарячому» питанні та зробити висновки на свій власний розсуд.
ВАЖКИМИ ШЛЯХАМИ
Відомо, що сім’я Стусів ще за 1930-х перебралася з голодної Центральної України до пролетарського Сталіно, де батько майбутнього поета влаштувався працювати на одному з підприємств. Дитинство Василя пройшло у робітничому селищі Жовтневе (яке тоді не було ще відоме на усю Україну через найбільшого вітчизняного олігарха та футбольного мецената)... Хлопець із глухої окраїни, що виростав у простій, незаможній родині, обрав шлях, який, зрештою, приведе його в елітну когорту найяскравіших українських інтелектуалів; хто запалив у ньому поетичну іскру — то окрема, напрочуд цікава та захоплююча тема (і ми обов’язково торкнемося її якось згодом).
Зараз же годі буде констатувати, що Василь Семенович Стус має право вважатися стовідсотково донеччанином. Бо він виростав серед териконів, заводських цехів та промислових відвалів, але сприймав навколишній пейзаж, обставини життя, як і належить малечі, — як єдину Богом даровану реальність. Бо ж діти не мають із чим порівнювати, та й не можуть сприймати інакше:
Полудень наш — гіркаво-запахущий,
осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох. Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках —
тупа сапа: цупкий будяк колючий!
Вузенька постать на п’яти рядках
тобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудок
парокотельні — й світ тобі розвидніє,
як озоветься наш городній бог
своїм ласкавим і гірким «добриднем».
Він із спецівки вийме хліба шмат —
і рідний степ ріднішає стократ.
(«З дитячих спогадів»)
Ці картини дитинства будуть із часом по-дорослому переосмислені, в них з’являться туга й гіркота важкого одноманітного життя-виживання. Але ж сліду немає погорди чи гребування тими сірими, не дуже багатими на радощі роками:
Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,
вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза,
збігаючи донизу, там, де балку
перетинає залізничний насип,
мені наснилась вуличка моя...
Тато молиться богу,
тужить мама. Сестра
уникає порогу,
хоч вернутись пора.
Уникає — радiє,
повертає — мовчить.
Повечiр’я ще тлiє,
iще хвiртка рипить.
iще видно дорогу,
iще гусне жура.
Тато молиться богу.
I ридає сестра...
А далі у Василя Стуса був історико-філологічний факультет Сталінського педінституту, гомінке, метушливе студентське життя та, звичайно, навчання — він, зрештою, закінчив цей єдиний на той час у місті гуманітарний виш із дипломом відмінника. Це була також пора усвідомлення власного життєвого призначення, оволодіння технікою віршування, накопичення образів. Ось як, зокрема, описує колективну подорож до легендарної Саур-Могили однокашник Василя — Володимир Міщенко: «На початку липня 1957 р. ми вирушили... З Донецька виїхали автобусом. Настрій був піднесений, ми почувалися мандрівниками в незнані світи. Ще зі шкільної лави кожен із нас пам’ятав «Думу про втечу трьох братів з Азова». Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалася над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лише віддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, а Саур-Могила не наближається — все бовваніє десь у степовому мареві... Тільки надвечір дісталися вершини. Зупинилися, озираючись довкола, — перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг».
Такі ж самі відчуття величі, вікової монументальності навколишнього переживав і учасник студентського походу Василь Стус, бо через роки, у важкому колимському засланні в його віршах з’явиться той самий образ духмяних степових трав із донецьких просторів:
Скучив за степом, скучив за лугом,
скучив за ставом, скучив за гаєм,
скучив за сином, скучив за другом,
скучив за матір’ю, за рідним краєм.
Часом присниться синій барвінок,
сивий полин і сум чебрецевий...
І вже зовсім зухвала брехня, що, подавшись до столичного Києва навчатися в аспірантуру Інституту літератури, Стус із радістю забув «шахтарську столицю», перейшовши, мовляв, на інші орбіти інтелектуального спілкування. Навпаки, до рідного міста він повертався у найкритичніші моменті своєї трагічної біографії. Про це, зокрема, свідчить нинішній старійшина Донецького письменницького цеху Петро Бондарчук, який також входив до легендарного «Стусового кола». «Останній раз ми бачились незадовго до першого арешту Василя, — розповідає він. — Стуса за заклики осудити репресії проти української інтелігенції якраз вигнали з аспірантури. Розуміючи, до чого йде, я намагався трохи вгамувати його, мовляв, цю владу так просто не похитнеш, час мусить пройти. А він: «Петро, я так не можу». Невдовзі по Василя прийшли».
Власне, й у віршах Стуса звучить той же ностальгічний, але поважливий донецький мотив:
Я блукав містом своєї юності,
марно відшукуючи в нових
кварталах
вчорашні споруди, сквери, стежки,
знайому ліпку на фронтонах
будинків —
географія втрачена.
Місто покращало й виросло,
з’явились нові бульвари,
готелі, вулиці,
пам’ятники, стадіони, дерева.
Тільки жодного знайомого обличчя
в натовпі...
«СТУСОВЕ КОЛО»
Цей термін увів до обігу один зі студентських друзів Василя, заступник редактора газети «Вечірній Донецьк» Микола Колісник. Уже багато років він популяризує той факт, що з близького оточення поета в роки, проведені на Донеччині, вийшло аж три, на рахуючи самого Стуса, лауреати Шевченківської премії в галузі літератури — Василь Голобородько, Василь Захарченко та Леонід Талалай, а також понад десяток професійних, в хорошому розумінні цього слова, літераторів. Згадаймо принагідно Олега Орача, Володимира Міщенка, Івана Білого, Йосипа Курлата, інших.
Хоч би як намагалися деякі популяризатори літературної спадщини Василя Стуса відокремити його творчість від громадських чинів, політичних уподобань — марна спроба. Так, у його поглядах інколи проглядався максималізм (та без цього поетів просто не буває), він шукав небанальних відповідей на життєві питання (без цього — також). Але ж Василь Стус готовий був платити за свою правду, свої ідеали найвищу ціну. І він її зрештою заплатив
«Це, як наведений струм, що виникає в предметах, розташованих поруч із потужним електричним генератором, — говорить М. Колісник. — Силове поле Стуса складалося з унікального літературного таланту, а також безкомпромісної чесності, готовності відстоювати правду».
ЗАМІСТЬ МОРАЛІ
В Україні, так само як у Росії, «поет більше, ніж поет». Хоч би як намагалися деякі популяризатори літературної спадщини Василя Стуса відокремити його творчість від громадських чинів, політичних уподобань — марна спроба. Так, у його поглядах інколи проглядався максималізм (та без цього поетів просто не буває), він шукав небанальних відповідей на життєві питання (без цього — також). Але ж Василь Стус готовий був платити за свою правду, свої ідеали найвищу ціну. І він її зрештою заплатив.
Може, саме це лякає казенних гонителів поета на його донецькій батьківщині — поданий ним яскравий приклад, що будувати суспільство вільних людей варто, починаючи з самого себе? Бо це найкоротший шлях до тої «української України», що ми нібито створюємо вже третє десятиліття поспіль — та все ніяк...
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт